Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Реймонд Чандлер Постріли в ресторані Сірано Переклад Мара Пінчевського
8
Заднє сидіння машини було поділене на дві половини оббитим шкірою бильцем; спершись на нього ліктем, обхопивши пальцями підборіддя, Молверн дивився крізь запітнілу шибку на дощ. Світло автомобільних фар в'язло в цій густій завісі, і стукотіння крапель по верху машини скидалося на далекий гуркіт барабанів.
Джін Едрієн сиділа по той бік бильця, забившись у куток. Вона була в чорному капелюшку й сірій смушковій шубці з шовковистою вовною, довшою, ніж каракуль, і не такою кучерявою. Дівчина не дивилася на Молверна й не озивалася до нього.
Вів машину товстун, альбінос сидів поряд з ним. Машина мчала безлюдними вулицями, повз розмиті будинки, розмиті дерева, розмите сяйво ліхтаря. Неонові вогні реклам ледь просвічували крізь густі клуби водяного пилу.
Потім дорога почала забирати вгору, й у тьмяному світлі ліхтаря на перехресті Молверн розібрав напис «Корт-стріт» і неголосно сказав: - Це ж Італійський квартал, Крітце. Невже твій бос так зубожів, що перебрався аж сюди?
Альбінос озирнувся, блиснувши очима:
- Це не твій клопіт, котику.
Машина стишила швидкість перед великим дерев'яним будинком з ґратчастим ґанком і сліпими, неосвітленими вікнами. Трафаретний напис на цегляній [33]
стіні по той бік вулиці повідомляв: «Похоронний заклад Паоло Перруджіні».
Машина звернула на посипану жорствою під'їзну алею. Світло фар уперлося в розчинений гараж. Вони в'їхали досередини, зупинилися поряд з великим блискучим автокатафалком.
- Вилазьте! - наказав альбінос.
- О, та ви подбали вже й про транспорт для нашої наступної подорожі, - зауважив Молверн.
- Не блазнюй! - раптом визвірився альбінос. - Ач, який жартунчик-пустунчик.
- Хто-хто, а ти мав би цінувати гумор повішеника, - відказав Молверн.
Товстун заглушив мотор, увімкнув потужний ліхтар, загасив фари і, вилізши з машини, скерував промінь ліхтаря на вузькі дерев'яні сходи в кутку гаража.
- Прошу туди, котику, - сказав альбінос. - Даму пропусти вперед. Я йду позаду, й ти у мене на мушці.
Не глянувши на Молверна, Джін Едрієн пройшла вперед, а троє чоловіків один за одним попростували слідом.
Сходи вели до дверей. Дівчина відчинила їх, і на мить усіх чотирьох засліпило яскраве світло. Перед ними було горище з нетинькованими низькими стінами й нефарбованими кроквами, з двома квадратними віконцями в торцях, щільно зачиненими й замазаними чорною фарбою. Яскрава лампа без абажура висіла над кухонним столом, за яким сидів дебелий чоловік. Блюдце коло його ліктя було повне сигаретних недокурків. Два недокурки ще диміли.
На ліжку під стіною сидів кощавий губань; під лівою рукою в нього лежав парабелум. Умеблювання доповнювали кілька стільців і шафа, підлогу вкривав потертий килим; з-за прочинених фанерних дверей у кутку виглядав унітаз і виднівся краєчок старомодної ванни на чавунних ніжках.
Зовнішність дебелого чоловіка, що сидів за кухонним столом, симпатії не викликала: морквяного кольору волосся, трохи темніші брови, грубе квадратне обличчя з випнутим підборіддям; брутальність відчувалася навіть у тому, як він стискав у зубах сигарету. Костюм, що був на ньому, коштував, мабуть, дорого, але мав такий вигляд, наче в ньому спали.
Дебелий байдуже глянув на Джін Едрієн і, не виймаючи сигарети з рота, процідив:
- Проходь і вмощуйся, сестричко. Кого я бачу - Молверн! Ви, хлопці, спускайтеся втрьох униз, тільки нехай Лівша залишить мені свій пугач.
Дівчина мовчки пройшли повз нього й сіла на стілець. Губань підвівся з ліжка, поклав парабелум на [34] кухонний стіл, і троє гангстерів вийшли. Дверей вони не зачинили.
Дебелий чоловік підсунув парабелум так, щоб він лежав під рукою, подивився в очі Молвернові й глузливо сказав:
- Мене звуть Долл Конент. Пригадуєш такого?
Молверн стояв біля кухонного столу, широко розставивши ноги, тримаючи руки в кишенях, і дивився на Конента згори вниз напівзаплющеними, ніби навіть заспаними, але дуже холодними очима.
- Аякже, - відповів він. - За моєю допомогою мій батько домігся, щоб вам припаяли строк - той єдиний строк, від якого ви не змогли відкрутитися.
- Зміг, голубе, зміг. Ти забув, що існує апеляційний суд.
- Гаразд, - байдуже кинув Молверн. - Але цього разу вже не зможете. Від строку за викрадення людини в нашому штаті ще ніхто не відкручувався.
Конент посміхнувся, не розтулюючи губ. Вираз обличчя в нього був лиховісно-добродушний.
- Не будемо шпинятися, - мовив він. - Ідеться про справу серйозну, і не вдавай, ніби ти сам віриш у те, що оце сказав. Сідай - чи краще, подивися спочатку на доказ номер один. У ванній за твоєю спиною. Іди, іди, подивися. А тоді перейдемо до діла.
Молверн обернувся, пройшов до фанерних дверей, штовхнув їх. З патрона в стіні стирчала лампочка. Він натиснув на вимикач під патроном і схилився над ванною.
На мить він закам'янів, йому забило дух. Потім повільно випустив із легенів повітря, лівою рукою намацав позад себе двері й штовхнув їх. Двері причинились, і він ще нижче нахилився над чавунною ванною.
Завбільшки вона була така, що в ній вільно могла випростатися на весь зріст людина. І в ній лежала випростана людина - лежав горілиць чоловік у костюмі, пальті й навіть у капелюсі, хоч видно було, що капелюха нап'яв на нього хтось інший. З-під капелюха вибивалося каштанове з сивиною, кучеряве волосся. Обличчя було закривавлене, й під внутрішнім кутиком ока червоніла кругла дірка.
Це був Шенвер, уже задубілий труп Шенвера. Молверн ковтнув повітря, повільно розігнувся, а тоді раптом нахилився знову, ще нижче, й зазирнув у проміжок між ванною і стіною. Щось металеве, синяве блищало там у пилюці. Боронований револьвер. Такий самий, як той, що був у Шенвера.
Молверн швидко озирнувся. За нещільно причиненими дверима йому видно було частину горища, вихід на сходи, одну ногу Долла Конента на килимі під кухонним [35] столом. Він обережно просунув руку за край ванни і витяг револьвер. У барабані сиділи чотири не-вистріляні патрони.
Молверн розстебнув пальто, сунув револьвер за пояс штанів, тугіше затяг пасок й застебнув пальто. Потім вийшов із ванної і обережно зачинив за собою двері.
Долл Конент показав на стілець перед своїм столом:
- Сідай.
Молверн глянув на Джін Едрієн. Вона дивилася на нього з якоюсь відчуженою цікавістю; під чорним капелюхом очі її здавалися теж чорними на білому, немов з мармуру вирізьбленому обличчі.
Він розвів руками, мляво всміхнувся до неї.
- Там лежить містер Шенвер, золотко. З ним стався нещасливий випадок. Він мертвий.
В першу мить вираз її обличчя не змінився. Потім вона здригнулася всім тілом і знову втупилася в нього широко розплющеними очима. Вона й досі не вимовила ні слова.
Молверн сів на стілець навпроти Конента.
Конент скинув на нього оком, додав ще один недокурок до купки в білому блюдці й запалив нову сигарету, черкнувши сірником від краю до краю кухолного столу.
Випустивши дим, він спокійно сказав:
- Так, він мертвий. І застрелив його ти. Молверн ледь хитнув головою, всміхнувся.
- Ні, не я.
- Не треба круглих очей, друзяко. Застрелив його ти. Щоб ти знав, цей будинок належить Перруджіні, отому італійцеві, похоронних справ майстрові, що живе через вулицю. Коли-не-коли він здає його за готівку надійному хлопцеві. До речі, він мій давній приятель і знає всю тутешню італійську братію. Тож він здав цей будинок Шенверові. До того вони не були знайомі, але за Шенвера поручилися свої люди. І от сьогодні ввечері Перруджіні почув стрілянину, виглянув у вікно й побачив, що хтось від'їжджає в машині. Він помітив і записав номер. Це була твоя машина.
Молверн знову похитав головою.
- Але застрелив його не я, Коненте.
- Що ж, спробуй доведи... Перруджіні вибіг з дому й побачив, що Шенвер лежить на сходах мертвий. Він затяг його сюди й поклав у ванну. Чому - не знаю. Мабуть, йому вдарило в голову,: що так буде менше крові. Потім він обшукав Шенвера, знайшов поліцейську картку, посвідчення приватного детектива і запанікував. І, ясна річ, подзвонив мені. Почувши, про кого йдеться, я примчав сюди. [36]
Конент замовк, не зводячи пильного погляду з Молверна. Той спокійно спитав:
- Ви чули про те, що сталося сьогодні у Сірано? Конент кивнув.
- Я був там з одним своїм приятелем, - повів далі Молверн, - хлопцем, що служить у моєму готелі. Саме перед тим, як почали стріляти, цей Шенвер затіяв зі мною бійку. Хлопець вирішив вистежити його. Біля цього будинку вони стали палити один в одного. Шенвер був п'яний і наляканий, тож закладаюся, що він стріляв перший. Я навіть не знав, що у хлопця є пістолет. Шенвер влучив йому в живіт. Але хлопець усе-таки добувся додому і вдома помер. Він залишив мені записку. Ця записка у мене.
Помовчавши, Конент сказав:
- Ні, Шенвера вбив ти. Або найняв на це діло того хлопця. І я скажу тобі чому. Бо Шенвер вірішив повести подвійну гру й нагріти руки вашим коштом. Він продав вас - розповів Кортуею, хто шантажує його.
Молверн аж здригнувся з подиву і, рвучко обернувшись, подивився на Джін Едрієн. Дівчина зашарілась, очі в неї сяяли.
- Пробач... золотко... я даремно підозрювала тебе, - прошепотіла вона.
Молверн блідо посміхнувся, обернувся до Конента й пояснив:
- Вона гадала, що це я продав їх. А хто такий цей Кортуей? Ваш покровитель, сенатор штату?
Конентове обличчя трохи зблідло. Він дуже обережно поклав сигарету на блюдце, перехилився через стіл і затопив Молвернові кулаком у зуби, аж той перекинувся назад разом із розхитаним стільцем і вдарився головою об підлогу.
Джін Едрієн підхопилася, скреготнула зубами, але так і лишилася стояти.
Молверн перекотився на бік, підвівся, поставив стілець, а тоді вийняв хусточку, поторкав нею губи, подивився, чи є кров.
На сходах загупали кроки, і з розчинених дверей виткнулася вузька голова альбіноса та його рука з пістолетом.
- Допомоги не треба, босе?
Конент відповів, навіть не глянувши в його бік:
- Вимітайся, зачини двері і не показуй носа! Двері зачинились. Альбіносові кроки затихли внизу.
Молверн поклав ліву руку на спинку стільця і погойдав його на ніжках уперед і назад. У правій руці він усе ще тримав хусточку. Губи його розпухали і [37] темнішали. Він дивився на парабелум, що лежав біля Конентового ліктя.
Конент узяв сигарету, встромив її в зуби й сказав:
- Може, ти гадаєш, що я надумав урвати куш і собі, затесавшись до вашого кодла. Ні, братику, навпаки. Я все ваше кодло на порох зітру. Я вам покажу шантаж. Розв'язуй язика, і не барися, бо ті троє хлопців унизу вже засиділись і тільки чекають мого слова. Ану розказуй усе як на духу!
- Так-так, - відповів Молверн. - Ті троє хлопців унизу, але ми з вами - тут. - Він сховав хустку до внутрішньої кишені пальта, а коли витяг руку, то в ній був воронований револьвер. - Візьміть парабелум за ствол, - наказав він, - і підштовхніть до краю столу, сюди.
Конент завмер. Очі його звузились у щілинки, сигарета судорожно стрибнула в зубах. Але парабелума він не торкнувся.
- Певно, ти здогадуєшся, що тобі за це буде, - вимовив він нарешті.
Молверн похитав головою.
- А мені, уявіть собі, байдуже. І навіть коли буде щось, то, повірте, ви про це не дізнаєтесь.
Конент, не рухаючись, дивився на нього - то на його обличчя, то на дуло воронованого револьвера.
- Звідки він у тебе? Невже ті паскуди не обшукали тебе?
- Обшукали, - відповів Молверн. - Це револьвер Шенвера. Ваш приятель-італієць, певно, кинув його за ванну. Так би мовити, сховав.
Двома товстими пальцями Конент повернув парабелум стволом до себе й штовхнув його через стіл. А тоді кивнув і безживним голосом сказав: - Так, цю партію я програв. Сам винен - не здогадався перевірити. Що ж, тепер твій хід.
Джін Едрієн швидко підійшла до столу. Молверн перехилився через спинку стільця, взяв парабелум лівою рукою, сховав у кишеню пальта й не вийняв руки з кишені. Праву руку з револьвером він спер на спинку стільця.
- Цей чоловік - хто він? - спитала Джін Едрієн.
- Долл Конент, бос тутешніх гангстерів. Сенатор Джон Маєрсон Кортуей - його рука в сенаті штату. І сенатор Кортуей - це той самий чоловік, золотко, що зображений на портреті в рамці на твоєму столі. Чоловік, про якого ти сказала, що він твій батько й що він давно помер. [38]
- Він справді мій батько, - тихо відповіла дівчина. - І я знала, що він живий. Я шантажую його - вимагаю сто тисяч. Цебто досі ми шантажували його втрьох - я, Тарго й Шенвер. Він не одружився з моєю матір'ю, тож я незаконнонароджена. Та все ж таки я його дитина. Я маю права, але він їх не визнає. З моєю матір'ю він обійшовся жахливо, покинув її без цента в кишені. Останні кілька років він наймав детективів - стежити за мною. Шенвер був колись одним з них. Коли я приїхала сюди й познайомилася з Тарго, Шенвер упізнав мене. Він з'їздив до Сан-Франціско й зняв копію з моєї метрики. Ось вона.
Вона похапцем розкрила свою сумочку, помацала в ній пальцями, тоді розстебнула замок-блискавку в підкладці, витягла згорнутий папірець і кинула його на стіл.
Конент зазирнув їй у вічі, взяв папірець, розгорнув його й уважно прочитав.
- Який же це доказ? - повагом сказав він. Молверн вийняв з кишені й простяг уперед ліву руку. Конент підштовхнув папірця до нього.
Це була нотаріальна копія метрики. В ній засвідчувалося народження Адріани Джанні Маєрсон, батьками якої були Джон і Антоніна Джанні Маєрсон. Молверн поклав папірець на стіл.
- Все ясно, - сказав він. - Адріана Джанні - Джін Едрієн. Певно, через це і знявся переполох, Коненте?
Конент похитав головою.
- Шенвера здолав страх. Він прийшов до Кортуея і все йому розповів. А після того став боятися ще дужче. Через те й найняв собі оцю схованку. Я думав, його порішили за зраду. Тарго не міг убити його, бо Тарго й досі сидить у поліції. Що ж, може, й щодо тебе я помиляюся, Молверне.
Молверн мовчки дивився на нього з-під насуплених брів.
- В усьому винна я, одна я, - озвалася Джін Едрієн. - Я заварила все це - і ось чим воно обернулося. Знаєте що? Я згодна піти до цього Кортуея, повинитись і пообіцяти, що дам йому спокій віднині й назавжди. Нехай тільки й він пообіцяє, що не чіпатиме Дьюка Тарго. Дозвольте, я так зроблю!
- Роби все, що тобі заманеться, золотко, - відповів їй Молверн. - Два мої пістолети надають тобі це право. Але чому ти так довго чекала? І чому не позивала До суду? Адже тобі, акторці, процес створив би чудову рекламу, навіть якби виграв його Кортуей.
Покусавши нижню губу, дівчина стиха відповіла:
- Моя мати не знала, чим він займається, не знала навіть його прізвища. Для неї він був тільки Джон Маєрсон. І я не знала, доки не приїхала сюди й випадково [39] не побачила його фотографію в тутешній газеті. Він змінився, але я впізнала його. А до того ж ім'я - Джон Маєрсон... Конент глузливо засміявся.
- Ти не пішла проти нього відкрито, бо чудово знаєш, що не він твій батько. Що твоя мати просто натаскала тебе на нього. Кожна шльондра вигадує щось подібне, коли схопить облизня. Кортуей каже, що може довести й доведе це і запроторить тебе куди слід. І повір мені, сестричко, цей старий упертюх слів на вітер не кидає: він здатен-таки поставити хрест на своїй політичній кар'єрі заради якоїсь бридні, заради того, щоб показати, хто винен, а хто ні в скандалі двадцятирічної давності. - Конент люто виплюнув недокурок і додав: - Я витратив силу грошей, щоб пропхнути його до сенату, і мені треба, щоб Кортуей там і залишився. Через те я й узявся за це діло. Тож не сподівайся, сестричко, що тобі пощастить відбутися легким переляком. Коли я беруся за мітлу, то замітаю добре. Ти в мене вилетиш із цього штату так, що приземлишся аж на Алясці. Що ж до твого приятеля з двома пістолетами - може, він і справді не знав нічого, але тепер знає, тож, виходить, він з вами в одній упряжці.
Конент грюкнув кулаком по столу й відкинувся назад, спокійно дивлячись на револьвер у Молверновій руці. Молверн зазирнув йому в очі й тихо спитав:
- Отой бандюга в ресторані - чи не був він часом вашою мітлою, Коненте?
Конент ошкірився й похитав головою.
Двері зі сходів беззвучно прочинилися. Молверн не бачив цього. Він дивився на Конента. Але Джін Едрієн побачила.
Очі її розширились, вона сахнулася назад, злякано зойкнула - і Молверн здивовано обернувся до неї.
Альбінос нечутно переступив поріг з пістолетом напоготові.
Очі його блищали, губи розтяглися в хижій посмішці.
- Ці двері тонкі, босе, от я й вирішив послухати... Не гніваєтесь? Кидай пугач, ' котику, поки я не продірявив вас обох на сита.
Молверн напівобернувся, розтис пальці, і воронований револьвер упав на потертий килим. Знизавши плечима, уникаючи очей Джін Едрієн, він широко розвів руки.
Альбінос відійшов від дверей, сторожко наблизився до Молверна і приставив пістолет йому до спини.
Конент підвівся, обійшов стіл, вийняв парабелум з Молвернової кишені і, не кажучи ні слова, не [40] міняючи виразу обличчя, з розмаху садонув рукояткою Молвернові в щелепу.
Молверн по-п'яному поточився і звалився боком на підлогу.
Джін Едрієн заверещала, вчепилася нігтями Конентові в обличчя. Він відштовхнув дівчину, переклав пістолет у ліву руку й твердою долонею правої дав їй ляпаса.
- Цить, сестричко. Порепетувала - й годі. Альбінос вийшов на площадку сходів і щось гукнув;
двоє його приятелів піднялися на горище й стали, посміхаючись, коло дверей.
Молверн нерухомо лежав на підлозі. Почекавши трохи, Конент запалив нову сигарету й постукав зігнутим пальцем по копії метрики, що лежала на столі.
- Вона хоче зустрітись із старим, - сказав він похмуро. - Що ж, влаштуємо їй зустріч. Та й самі заразом з ним зустрінемося. Щось у цьому ділі все-таки нечисте. - Він звів очі на товстуна. - Бери Лівшу, катай до поліції. Заберете звідти Тарго і зразу ж приставите до старого. Часу не гаяти: одна нога тут, друга там.
Обидва гангстери подалися сходами вниз.
Конент став над Молверном, злегка копнув його ногою в ребра, потім копнув ще і ще раз, аж поки той розплющив очі й заворушився.
Книга: Реймонд Чандлер Постріли в ресторані Сірано Переклад Мара Пінчевського
ЗМІСТ
На попередню
|
|
