Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Реймонд Чандлер Убивство під час дощу Переклад Олексія Барієва
Реймонд Чандлер Убивство під час дощу Переклад Олексія Барієва
© R.Chandler, Killer in the Rain, 1964
© О.Барієв, переклад з англійської, 1989
Джерело: Р.Чандлер. Постріли в ресторані Сірано: Повісті. К.: Всесвіт, 1992. 208 с. /Майстри зарубіжного детективу. Вип. 3/. - С.: 92-130.
Сканування і коректура: Aerius, SK (ae-lib.org.ua), 2004
1Ми сиділи в моїй кімнаті у Берглунді. Я влаштувався скраю на ліжку, а Дравек - у кріслі.
Дощ важко періщив у вікна. Вони були щільно зачинені, і в кімнаті стояла задуха. На столі працював невеликий вентилятор. Легкий вітрець від нього повівав Дравекові в обличчя, здіймав густий чорний чуб, ворошив довгі волосинки на спітнілій доріжці брів, що зрослися над переніссям. Він мав хвалькуватий вигляд людини, яка одержала в спадщину чималі гроші.
Дравек блиснув золотими зубами й запитав:
- Що ви про мене знаєте?
Він сказав це з таким виразом, наче кожен мав знати про нього багато всякого.
- Нічого, - відповів я. - Ви чисті, наскільки мені відомо.
Дравек підніс свою велику волохату руку і якусь мить пильно її розглядав.
- Ви мене не зрозуміли. Мене послав до вас такий собі М'Джі. Фіалка М'Джі.
- Чудово. Як поживає Фіалка?
У шерифовій канцелярії Фіалка М'Джі був фахівцем із розслідування вбивств.
Дравек знов подивився на свою велику руку й спохмурнів.
- Ні, ви ще нічого не зрозуміли. Я маю для вас роботу.
- Я тепер не часто беруся до справ, - сказав я. - Трохи підупав на силі.
Дравек підозріливо, з надмірною спостережливістю оглянув кімнату.
- Можна непогано заробити, - наполягав він.
- Можливо, - відповів я. [92]
На ньому був замшевий плащ із поясом. Він недбало розстебнув його й дістав великого, туго набитого гамана. З нього виглядали ріжки банкнот. Дравек ляснув гаманом об коліно, і почувся приємний тугий звук. Він витрусив на стіл гроші, вибрав кілька банкнот, решту сховав назад і поклав гамана в кишеню. Розклавши на столі п'ять стодоларових купюр, мов скупий гравець у покер, Дравек підсунув їх під вентилятор.
Робота мала бути серйозна.
- Грошви мені не бракує, - сказав він.
- Бачу. А що я маю робити, якщо візьму гроші?
- То тепер ви мене знаєте?
- Трохи краще.
Я дістав із спідньої кишені конверта й прочитав йому те, що було написано на звороті.
- «Дравек, Антон, або Тоні. Колишній робітник сталеливарного заводу в Піттсбурзі, охоронець вантажних машин, чоловік дуже сильний. Порушив закон і потрапив за грати. Після в'язниці покинув місто й подався на Захід. Працював на плантації авокадо в Ель-Сегуро. Придбав власне ранчо. Коли в Ель-Сегуро спалахнув нафтовий бум, «осідлав» свердловину. Розбагатів. Чимало втратив на скуповуванні непродуктивних свердловин. Але й має достатньо. За походженням - серб, зріст - сто вісімдесят три сантиметри, вага - сто вісім кілограмів. Має дочку, про дружину нічого не відомо. З боку поліції ніяких зауважень. Після Піттсбур'а - анічогісінько».
Я запалив люльку.
- Ого! - вигукнув він. - Де ви все це берете?
- Зв'язки. То яка у вас справа?
Дравек знову дістав гамана і, висунувши кінчик язика, почав щось шукати в ньому двома кострубатими пальцями. Нарешті видобув тоненьку брунатну картку та кілька зім'ятих аркушів паперу й посунув усе це до мене.
Картка була зроблена дуже вишукано. На ній стояло: «Містер Гарольд Гардвік Стейнер», - а в кутку дуже дрібними літерами: «Рідкісні книги і розкішні видання». Адреси чи номера телефону не було.
Три білі аркуші виявилися звичайними борговими розписками на тисячу доларів кожна, підписані розгонистим почерком: «Кармен Дравек».
Я повернув усе це йому й запитав:
- Шантаж?
Він спроквола похитав головою, і вираз його обличчя пом'якшав.
- Кармен - це моя дівчинка. Той Стейнер прилип До неї. Вона буває у нього, гуляє на всю губу. Може, й спить з ним. Мені це не до вподоби. [93]
Я кивнув головою.
- А до чого ці розписки?
- Гроші мене не цікавлять. Кармен грає з ним. Та це пусте. Вона, як то кажуть, схиблена на чоловіках. То ви підіть до того Стейнера і скажіть, щоб дав їй спокій. А то я сам скручу йому в'язи. Розумієте?
Він говорив швидко й рішуче, важко дихаючи. Його очі стали маленькими, круглими й лютими. А зуби мало не скреготали.
Я запитав:
- А чому я маю з ним розмовляти? Чому ви не скажете про це йому самі?
- А що, як я втрачу самовладання і вб'ю мерзотника?! - вигукнув він.
Я дістав з кишені сірника й поколупав ним попіл у люльці. Якусь мить я пильно дивився на Дравека, збираючись з думками. Потім зауважив:
- Тобто боїтеся.
Його кулаки, ці величезні вузли з кісток та м'язів, піднялися, він потряс ними, тоді повільно їх опустив, важко зітхнув і сказав:
- Атож, боюся. Я не знаю, як її вкоськати. Щоразу новий залицяльник і щоразу пройдисвіт. Не так давно я виклав п'ять тисяч доларів такому собі Джо Марті, щоб він дав їй спокій. Вона ще й досі сердиться на мене.
Я дивився у вікно й спостерігав, як дощові струмені б'ють у шибку і густою хвилею, наче розведений у воді желатин, стікають униз. Ще тільки початок осені, а вже такий дощ...
- Подачками ви нічого не доб'єтесь, - сказав я. - Вам довелося б робити так усе життя. Отож ви хотіли б, щоб з тим Стейнером домовився я.
- Скажіть, що я скручу йому в'язи!
- Не треба гарячкувати, - заспокоїв я його. - Я знаю Стейнера. Я й сам скрутив би йому в'язи замість вас, якби це дало якусь користь.
Дравек подався вперед і схопив мене за руку. Очі його стали як у дитини. В них виступили чисті сльози.
- Послухайте, М'Джі каже, що ви славний хлопець. Я розповім вам щось таке, чого ще нікому й ніколи не довіряв. Кармен мені не рідна дочка. Я підібрав її зовсім маленькою в Смоукі, просто на вулиці. У неї нікого не було. А може, я її вкрав, га?
- Схоже на це. - Я силоміць вивільнив з його лап свою онімілу руку й почав її розтирати. Своїм потиском Дравек зламав би телеграфний стовп. [94]
- Тоді я вчиню навпростець, - сказав він похмуро й водночас ніжно. - Ось піду звідси й зроблю як належить. Вона вже майже доросла. Я її люблю.
- Гм... - сказав я. - Це цілком природно.
- Ви не зрозуміли. Я хочу з нею одружитися. Я здивовано втупився в нього поглядом.
- Вона дорослішає, набирається розуму... Може, вона вийде за мене заміж, га?
Голос його благав мене так, наче я міг щось вирішити.
- А ви її про це запитували?
- Я боюся, - засоромлено відповів він.
- Гадаєте, вона в того Стейнера закохана? Він кивнув головою і сказав:
- Але це не має ніякого значення.
Я міг у це повірити. Я підвівся з ліжка, підняв віконну раму й на мить підставив обличчя під дощ.
- Давайте говорити прямо, - запропонував я, опускаючи вікно й повертаючись до ліжка. - Стейнера я можу взяти на себе. Це неважко. Тільки не розумію, що це вам дасть.
Він хотів був знову схопити мою руку, але цього разу я випередив його.
- Ви прийшли сюди трохи збудженим, хвалилися грішми, - промовив я. - А йдете заспокоєним. І зовсім не від моїх слів. Ви вже зрозуміли це. Я не Дороті Дікс і не вмію втішати. Але, якщо ви справді цього хочете, я візьму Стейнера на себе.
Дравек незграбно підвівся, шарпанув до себе капелюха й подивився мені під ноги.
- Ви, як самі висловилися, візьмете Стейнера на себе. Так чи так, але він їй не пара.
- Це може вам зашкодити.
- Дарма. Зашкодить то й зашкодить, - відказав Дравек.
Він застебнув плащ на всі ґудзики, насунув на свою велику кудлату голову капелюха й перевальцем вийшов. Двері він причинив за собою обережно, так наче покидав лікарняну палату.
Дравек здався мені таким же навіженим, як пара мишей у танку. І все ж таки він мені сподобався.
Я сховав його гроші в надійне місце, налив собі віскі з содовою і сів у ще тепле після Дравека крісло.
Я смакував віскі й міркував про джерело прибутків Стейнера. Той мав колекцію рідкісних і не дуже рідкісних книжок непристойного змісту й давав їх читати надійним людям за десять доларів на день. Цікаво, чи знає про це Дравек? [95]
Книга: Реймонд Чандлер Убивство під час дощу Переклад Олексія Барієва
ЗМІСТ
На попередню
|
|
