Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Реймонд Чандлер Убивство під час дощу Переклад Олексія Барієва
7
Після дощу стало ясно й тепло, проте він був у тому самому замшевому плащі з поясом. Плащ унизу був розстебнутий, і під ним виднівся жилет. Краватка зсунулась убік. Обличчя в Дравека нагадувало сіру маску, нижня частина якої вкрита чорною щетиною.
Вигляд він мав жахливий.
Я відчинив двері, поплескав Дравека по плечу, пропустив до кімнати й запросив сісти. Він задихався і не міг вимовити жодного слова. Я дістав з письмового столу пляшку житньої горілки й налив дві чарки. Він мовчки випив обидві. Потім важко сів у крісло, на мить заплющив очі, застогнав і витяг із спідньої кишені білий конверт. Поклавши конверта на стіл, прикрив його своєю великою волохатою рукою.
- Розкажіть, будь ласка, про Карла, - попросив я. - Сьогодні вранці я бачився з Фіалкою М'Джі.
Дравек тупо глянув на мене. Нарешті сказав:
- Гаразд. Карл був славний хлопець. Одначе я не можу розповісти про нього багато.
Я сидів і чекав, дивлячись на конверт під його рукою. Він теж не зводив з нього очей.
- Можете прочитати, - пробурмотів Дравек. Він неквапно підсунув конверта до мене й забрав руку з таким виглядом, наче віддавав усе найдорожче, задля чого варто було жити. В його очах виступили сльози й покотилися по неголених щоках.
Я взяв конверта й оглянув його. Домашню адресу Дравека було написано акуратними друкованими літерами, поруч стояв штемпель спішної пошти. Я відкрив конверта й побачив лискучу фотокартку.
У кріслі тикового дерева сиділа гола Кармен Дравек з нефритовими сережками у вухах. її очі були ще божевільніші, [109] ніж тоді, коли я їх бачив. На звороті фотокартки не було ніякого напису. Я поклав її на стіл лицем униз.
- Розкажіть мені про це, - обережно попросив я. Дравек витер рукавом сльози, склав руки на столі й почав розглядати свої брудні нігті. Пальці його тремтіли.
- Мені подзвонив якийсь чоловік, - похмуро сказав він. - І зажадав десять тисяч доларів за фотопластинку й відбитки. Справу треба залагодити сьогодні ввечері, а то вони віддадуть усе до якоїсь бульварної газети.
- Це цілковита дурниця, - заспокоїв я його. - Бульварна газета таким не скористається. Хіба що схоче роздути якусь справу. Але що це за справа?
Дравек повільно підвів повіки, ніби вони були в нього свинцеві.
- Це ще не все. Той чоловік каже, що з ними жарти погані. Або ми швиденько дійдемо згоди, або моя донька потрапить за грати.
- Що це за справа? - знову спитав я, натоптуючи люльку. - Що каже Кармен?
Він похитав своєю великою кудлатою головою.
Я її не питав. Бідолашна дівчинка... Зовсім роздягнена... Ні, я не допитувався... Ви, мабуть, ще не розмовляли зі Стейнером?
- Не встиг, - пояснив я. - Хтось мене випередив. Дравек вражено витріщив очі й роззявив рота. Було видно, що про нічну подію він нічого не знає.
- Учора ввечері Кармен виходила з дому? - байдужно запитав я.
Дравек сидів усе ще з роззявленим ротом і напружено міркував.
- Ні, - нарешті промовив він. - Кармен захворіла. Коли я прийшов, вона лежала в ліжку. Вона взагалі не виходила... Що ви хочете сказати... про Стейнера?
Я потягся по пляшку з горілкою, наповнив чарки й закурив люльку.
- Стейнера вбили, - сказав я. - Комусь набридли Стейнерові витівки, і той хтось зрешетив його. Вночі, коли йшов дощ.
- Боже! - вражено вигукнув Дравек. - Ви там були?
Я похитав головою.
- Я - ні. Але там була Кармен. Ось що мав на увазі той ваш чоловік. Певна річ, стріляла не вона
Oбличчя в Дравека почервоніло від гніву. Він стис кулаки, з горла в нього вихопився хриплий подих, на шиї запульсувала жилка.
- Це неправда! Моя дочка хвора. Вона не виходила з дому. Коли я повернувся, вона лежала в ліжку.
- Ви вже казали мені про це, - промовив я. - Звичайно, це правда. Я сам привіз її додому. Покоївка знає, але вважає за краще мовчати. Кармен була в Стейнеровому будинку, а я спостерігав збоку. Пролунали постріли, і хтось утік. Я не бачив убивцю. А Кармен була надто п'яна, щоб помітити його. Ось чому вона хвора.
Дравек намагався спинити погляд на моєму обличчі, але очі його були безтямні й порожні, наче в них згасло світло. Він стис руками бильця крісла. Великі суглоби в нього на пальцях напружилися й побіліли.
- А мені вона не сказала, прошепотів Дравек. - Мені вона нічого не сказала... Хоч я робив для неї все. - У його голосі не було хвилювання, був лише безпорадний відчай.
Він відсунув крісло трохи назад і промовив:
- Я дістану ці гроші. Десять тисяч... Може, той каже правду...
Потім він обм'як. Його велика кудлата голова схилилася на стіл, плечі здригнулися від ридання. Я підвівся, обійшов навколо столу й мовчки поплескав Дравека по плечу. Нарешті він підвів мокре від сліз обличчя й схопив мою руку.
- Чорт забирай, ви непоганий хлопець! - сказав Дравек схлипуючи.
- Ви ще не все знаєте.
Я вивільнив пальці, подав йому чарку, допоміг піднести її до рота й перехилити. Потім забрав порожню чарку, поставив її на стіл і знову сів.
- Ви повинні взяти себе в руки, - рішуче сказав я. - Поліція про Стейнера ще нічого не знає. Я привіз вашу дочку додому й тримав язика за зубами. Я хотів, щоб ви з Кармен трохи перепочили. Але це ставить мене в скрутне становище. Ви повинні знати свою роль.
Дравек повільно й важко кивнув головою.
- Гаразд, я зроблю, як ви скажете. Все, що скажете.
- Дістаньте ті гроші, - провадив я. - Нехай лежать напоготові - на той випадок, якщо вони подзвонять. Я щось придумаю, і вам, може, не доведеться ними скористатися. Але хитрувати ніколи... Дістаньте гроші, зберігайте самовладання і тримайте язика на припоні. Решту довірте мені. Ви до цього готові? [111]
- Так, - мовив Дравек. - Чорт, а ви й справді непоганий хлопець!
- Не говоріть про це з Кармен, - додав я. - Чим менше вона згадає, тим краще. Це фото... - Я показав на картку на столі. - Воно свідчить про те, що Стейнер працював не сам. Ми повинні розшукати ту людину і то якомога швидше - навіть якщо це коштуватиме десять тисяч доларів.
Дравек неквапно підвівся.
- Пусте. Це всього лише гроші. Я негайно їх дістану. А тоді поїду додому. Робіть, як вважаєте за потрібне. А я зроблю так, як ви сказали.
Дравек знову схопив мою руку, потис її і повільно вийшов з контори. Я почув його важкі кроки, що віддалялись у коридорі. Потім швидко випив чарку горілки й витер з обличчя піт.
Книга: Реймонд Чандлер Убивство під час дощу Переклад Олексія Барієва
ЗМІСТ
На попередню
|
|
