Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Реймонд Чандлер Убивство під час дощу Переклад Олексія Барієва
10
Коли я зупинився навпроти багатоквартирного будинку на Рендалл-плейс, було вже початок на шосту. В кількох вікнах світилося, безладно гучали на різних програмах радіоприймачі. Я піднявся ліфтом на четвертий поверх. Квартира 405 містилась у кінці коридора. На підлозі тут лежала зелена килимова доріжка, стіни були оббиті панелями кольору слонової кістки. З відчинених дверей пожежного виходу віяв свіжий вітрець.
Поруч із дверима чотириста п'ятої квартири була кнопка дзвінка, теж кольору слонової кістки. Я натис її.
Чекати довелося довго. Нарешті двері трохи прочинилися. На порозі стояв довгоногий худорлявий чоловік із темно-карими очима на дуже смаглявому обличчі. Цупке, як дріт, волосся було зачесане назад і відкривало високе, опукле чоло. Його очі байдужно розглядали мене.
- Можна Стейнера? - спитав я.
На обличчі в чоловіка не здригнувся жоден м'яз. Він дістав із-за дверей сигарету і неквапно взяв її в рот. До мене попливло кільце диму, а вслід за ним пролунали слова, вимовлені спокійно, без будь-якої інтонації:
- Що ви сказали?
- Мені потрібен Стейнер. Гарольд Стейнер. Той, що продає книжки.
Чоловік кивнув головою. Він неспішно обмірковував мої слова. Потім глянув на кінчик сигарети й промовив:
- Здається, я знаю його. Але він тут не буває. Хто вас прислав?
Я всміхнувся. Це йому видимо не сподобалось. Тоді я запитав:
- Ви Марті?
Його смагляве обличчя посуворішало.
- То й що? Ви маєте до мене справу чи прийшли задля розваги?
Я поставив ліву ногу так, щоб він не зміг причинити двері.
- Ви придбали книжки, - сказав я. - У мене є список його клієнтів. Ми не могли б побалакати?
Марті не зводив очей з мого обличчя. Його права рука знов сягнула за двері, і з порухів плеча було видно, що він там щось нею робить. З кімнати позад нього почувся якийсь дуже слабкий звук. Десь дзенькнуло на карнизі кільце завіски.
Потім він розчинив двері ширше.
- А чом би й ні? Якщо ви, кажете, щось маєте... - спокійно промовив він. [120]
Я пройшов повз нього до кімнати. Це була світла вітальня з гарними меблями, до того ж їх було не дуже багато. З високих, до самої підлоги вікон через балкон проглядали вже фіолетові в сутінках передгір'я. Двері ближче до вікон стояли зачинені. Інші двері в тій самій стіні були сховані за портьєрою.
Я сів на тахту. Марті зачинив вхідні двері й боком підійшов до великого дубового письмового столу. На столі стояла скринька кедрового дерева для сигар. Не зводячи з мене очей, Марті переніс її на низенький столик і сів у крісло поруч.
Я поклав капелюха коло себе, розстебнув верхній ґудзик піджака й усміхнувся.
- Ну, я вас слухаю, - озвався Марті.
Він загасив сигарету, відкрив скриньку й дістав дві товсті сигари.
- Чи не бажаєте сигару? - І він кинув одну мені.
Я потягся по «еї і зробив непростиму помилку. Ту ж мить Марті кинув другу сигару назад у скриньку й стрімко підхопився з револьвером у руці.
Я чемно дивився на його револьвер. Це був чорний поліційний «кольт» калібру 0,38. Цієї миті я не міг нічого проти нього вдіяти.
- Устаньте на хвилинку, - сказав Марті. - І ступіть крок-два вперед. Можете поки що перевести дух. -т- Він говорив навмисно зневажливо.
Усередині в мене все кипіло, але я ; всміхнувся й промовив:
- Сьогодні ви вже другий, хто вважає, що пістолет у руці вирішує все. Сховайте його і поговоримо спокійно.
Брови в Марті зійшлися на переніссі, а підборіддя випнулося трохи вперед. У його карих очах світилося невиразне занепокоєння.
Ми втупилися поглядами один в одного. Я намагався не дивитись на гострий носок чорної пантофлі, що показався з-під портьєри на дверях ліворуч від мене.
На Марті був темно-синій костюм, синя сорочка й чорна краватка. На тлі темного одягу його смагляве обличчя здавалося похмурим. Розтягуючи слова, він тихо сказав:
- Зрозумійте мене правильно. Я не злочинець, я просто обережний. Чорт, адже я вас зовсім не знаю! Ви можете бути грабіжником.
- Ви не дуже обережні, зауважив я. - Витівка з книжками вийшла невдала.
Він глибоко вдихнув повітря й тихо видихнув. Потім перекинув одну через одну довгі ноги й поклав на коліно «кольт». [121]
- Не сумнівайтеся, я ним скористаюсь, якщо доведеться. Що вам потрібно?
- Нехай увійде ваша подруга в пантофлях, - запропонував я. - їй набридло ховатися.
Не повертаючи голови, Марті покликав:
- Заходь, Агнес.
Портьєра на дверях розсунулась, і до кімнати ввійшла зеленоока блондинка із Стейнерової книгарні. Я не дуже здивувався, побачивши її тут. Вона гірко посміхнулася.
- Чорт забирай, я знала, що ви за нами стежите! - сердито сказала вона мені. - Я попереджала Джо, щоб був обережний.
- Відчепись! - огризнувся Марті. - Джо дуже обережний. Увімкни світло, щоб я краще бачив цього типа, якщо доведеться в нього стріляти.
Блондинка ввімкнула торшер з квадратним червоним абажуром. Потім сіла під ним у велике плюшеве крісло й силувано всміхнулася. Вона була страшенно налякана.
Я згадав про сигару у своїй руці й узяв її в рот. Поки я діставав сірники й припалював сигару, «кольт» у Марті у руці був націлений на мене.
Я випустив дим і промовив:
- Список клієнтів, про який я казав, зашифрований. Тому я поки що не можу прочитати імен. Одначе їх близько п'ятисот. Ви вивезли дванадцять коробок з книжками - припустімо, там їх три сотні. А якщо давати в тимчасове користування, то вийде набагато більше. Скажімо, п'ятсот, це за найскромнішими підрахунками. Давайте оцінимо кожну книжку не дорожче за долар. Долар - це зовсім не багато. Якщо список справжній і вам пощастило б вивезти всі книжки, то це дало б чверть мільйона прибутку. Купа грошей як на теперішні часи. Цілком досить, щоб пожертвувати однією людиною.
Блондинка пронизливо зойкнула:
- Та ви з глузду з'їхали!
- Заткни пельку! - Гримнув на неї Марті.
Агнес замовкла й відкинулася на спинку крісла. її обличчя було спотворене від напруження.
- Це діло не для слабаків, - вів далі я. - Тут потрібні залізні нерви. Особисто я вважаю, що до погроз вдаватися не варто. Я за те, щоб усе з'ясувати.
Темно-карі очі Марті холодно дивилися мені в обличчя.
- А ви цікавий суб'єкт, - розтягуючи слова, спокійно проказав він. - У кого ж це таке прекрасне діло?
- У вас, - відповів. - Майже у вас. [122]
Марті промовчав.
- Щоб заволодіти ним, ви застрелили Стейнера, - додав я. - Учора ввечері, коли йшов дощ. Чудова погода для стрілянини! Погано тільки, що він був не сам, коли це сталось. Або ви цього не помітили, або злякалися. Ви втекли. Та у вас вистачило зухвальства повернутись і десь сховати труп. Отож, поки ніхто не довідався про вбивство, вам пощастило забрати книжки.
Блондинка ахнула й відвернулася до стіни. Покриті сріблястим лаком нігті вп'ялися їй у долоні. Вона закусила губу.
Марті й оком не кліпнув. Він не ворушився, і «кольт» лежав у його руці нерухомо. Смагляве обличчя Марті здавалося вирізьбленим із дерева.
- Ви ризикуєте, чоловіче, - нарешті тихо проказав він. - Вам пощастило, що я не вбивав Стейнера.
Я посміхнувся, але не дуже весело.
- І все ж таки ви могли піти на це, - зауважив я.
- Гадаєте, вам удасться звинуватити мене у вбивстві? - байдужно спитав він.
- Я певен.
- Чому?
- Є людина, яка може це підтвердити. І тут Марті вибухнув лайкою.
- Та... мала ідіотка! Вона... То така, що може... Атож, чорти б її забрали!..
Я мовчав. Я давав йому можливість подумати. Нарешті його обличчя проясніло, він поклав «кольт» на стіл, але руку від нього не забрав. .;
- Наскільки я знаю шантажистів, ви на такого не схожі, - неквапно сказав Марті, і його очі під прижмуреними темними повіками трохи зблиснули. - І поліцаїв я тут не бачу. Що вам потрібно?
Я затягся сигарою й подивився на його руку біля пістолета.
- Віддайте фотопластинку зі Стейнерової камери. І всі надруковані фотографії. Просто тут і зараз же. Вона у вас, а то як би ви дізналися, хто там був учора ввечері?
Марті трохи повернув голову до Агнес. Вона все ще дивилася в стіну. Марті перевів погляд на мене.
- Приятелю, це ви попали пальцем у небо, - сказав він.
Я похитав головою.
- Ні. Не будьте дурнем, Марті. Вас можна підвести під вирок за вбивство. Це дуже просто. Якщо Дівчину примусять розповісти про цю історію, фотографії вже не матимуть ніякого значення. Та вона не хоче розповідати. [123]
- Ви детектив? - спитав він.
- Так.
- Як ви потрапили до мене?
- Я працював на Стейнера. А він працював на Дравека. Дравек розкидається грішми. Вам дісталася частина з них. Я простежив за книжками, коли їх везли сюди із Стейнерової книгарні. Після розмови з Кармен решта мені не коштувала ніяких зусиль.
- І вона каже, що я застрілив Стейнера? Я кивнув головою й промовив:
- Але вона могла помилитись. Марті зітхнув.
- Вона мене смертельно ненавидить, - пояснив він. - Я залишив її з носом. Правда, мені за це заплатили, та я б усе одно її покинув. Вона для мене надто мудрована.
- Віддайте фотографії, Марті, - сказав я.
Він неквапно підвівся, поглянув на «кольт» і сховав його до бічної кишені. Потім його рука потяглася до нагрудної кишені.
Раптом пролунав довгий дзвінок у двері.
Книга: Реймонд Чандлер Убивство під час дощу Переклад Олексія Барієва
ЗМІСТ
На попередню
|
|
