Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Реймонд Чандлер Завіса Переклад Олексія Барієва
5
Ми поїхали - повільно, спокійно, дощ тарабанив по даху, і струмочки води стікали по шибках машини. Ми петляли звивистими горбастими вулицями, серед великих маєтків, де мокрі фасади будинків ховалися за невиразними обрисами дерев.
У мій бік попливло кільце сигаретного диму, і чоловік з почервонілими очима спитав:
- Що він тобі розповів?
- Зовсім небагато, - відповів я. - Що Мона зникла з міста того самого вечора, коли газети повідомили про О'Мару. Старий Вінслоу про це вже знав.
- Йому не варто було копати так глибоко, - зауважив червоноокий. - Хлопці з поліції не стали в цьому ритися. Що ще?
- Сказав, що в нього стріляли. Хотів, щоб я вивіз його з міста. Але в останню мить пішов сам. Я не знаю чому.
- Та розв'язуй язика, нишпорко, - наполягав червоноокий. - Іншої ради в тебе немає.
- Оце і все, - промовив я і виглянув у вікно. За вікном була справжня злива.
- Ти не працюєш на старого?
- Ні. Він скупий.
Червоноокий засміявся. Я відчував у шкарпетці свій
важкий пістолет, проте він був дуже далеко.
- Можливо, про О'Мару вже все відомо, - озвався я.
Чоловік на передньому сидінні трохи повернув голову до свого спільника і прогарчав:
- Де, ти казав, та триклята вулиця?
- У горішній частині Беверлі-Глен, бовдуре. Малголленд-драйв.
- А, он де! На тій вулиці сам чорт ногу зламає!
- А ми забрукуємо її оцим шпигом, - пожартував червоноокий.
Маєтки траплялися чимдалі рідше, і на схилах пагорбів уже з'явилися зарості низькорослого дуба. [145]
- Ти непоганий хлопець, - зауважив червоноокий. - Тільки скупий, точнісінько, як той старий. Не розумієш моєї думки? Ми хочемо знати все, що він розповів, а тоді вирішимо - варто вбивати тебе чи ні.
- Іди ти під три чорти! - лайнувсь я. - Все одно ви мені не повірите.
- А ти вчини нам допит. Для нас це лише робота. Ми тільки робимо її і вшиваємось.
- Робота, може, й непогана, - сказав я. - Поки вона є.
- Ти забагато жартуєш, хлопче.
- Жартував. Але то було давно. - Ще тоді, як ви сиділи в колонії для неповнолітніх. Та потім мені набридло жартувати.
Червоноокий знов засміявся. Здавалося, мої слова анітрохи не зачепили його.
- Як нам відомо, ти зв'язаний із законом. Сьогодні вранці ти не ляпав язиком? Га?
- Якщо я скажу «так», ви можете розправитися зі мною на місці.
- За тисячу доларів ти згоден про все забути?
- І щодо цього ви теж мені не повірите.
- Чому ж, повіримо. Ось наш план. Ми робимо свою роботу і вшиваємось. У нас організація. А ти живеш тут, користуєшся нашою прихильністю і робиш своє діло. І допомагаєш нам.
- Атож, - підтакнув я. - І допомагаю вам.
- Ми лягавих ніколи не прибираємо, - лагідно промовив червоноокий. - Це торгівлі не вигідно. - Тримаючи пістолета на правому коліні, він відкинувся в куток і дістав із спідньої кишені великого рудувато-коричневого гамана. Потім узяв з нього дві банкноти й посунув їх на сидінні до мене, а гамана поклав знов до кишені.
- Це тобі, - поважно промовив червоноокий. - Але якщо надумаєш ушитися, не доживеш і до вечора.
Я взяв дві п'ятисотенні банкноти і сховав їх до кишені піджака.
- Ну звісно, - сказав я. - І більш не буду лягавим, правда ж?
- Вважай, ти викрутився, нишпорко.
І ми всміхнулись один до одного - два славні хлопці, що живуть у жорстокому, ворожому світі. Потім червоноокий різко відвернувся й кинув:
- Гаразд, Луї. Забудь про Малголленд-драйв. Зупинися. [146]
Машина саме виїжджала на довгий голий пагорб. Схил його запинала сіра завіса дощу. Поблизу не було ані душі.
Водій зупинився край дороги й вимкнув двигуна. Тоді припалив сигарету, озирнувся й усміхнувся до мене. У нього була гарна усмішка - як в алігатора.
- Давайте вип'ємо, - запропонував червоноокий. - Хотів би я так легко заробити тисячу! Та легше прив'язати ніс до підборіддя.
- Ти не заробив, - зауважив, усміхнувшись, Луї. Червоноокий поклав «кольта» на сидіння й дістав із
бічної кишені чималу пласку пляшку з зеленою етикеткою. Схоже, то було добре віскі. Зубами він відкрутив кришку, понюхав і задоволено прицмокнув губами.
- Це тобі не абищо, - похвалився червоноокий. - Відома фірма. Ану хильни.
Він посунувся на сидіння й передав мені пляшку. Я міг би схопити його за руку, та поряд сидів Луї. А втім, дотягтися до червоноокого було не так легко.
Я вдихнув трохи повітря, підніс пляшку до губ і обережно понюхав. Крім паленого запаху віскі, був ще якийсь - ледь відчутний фруктовий аромат. За інших обставин він би не викликав у мене ніякої підозри. Зненацька й взагалі без будь-якої причини я згадав, що Ларрі Бетцель говорив приблизно таке: «На схід від Реаліто, в бік гір, коло старого заводу, де виробляють ціанід...» Ось що вони підмішали до напою.
У мене загупало в скронях, по шкірі побігли мурашки. Я трохи нахилив пляшку, але так, щоб рідина ледве підійшла до шийки, і пожадливо, гучно сьорбнув. Це вийшло в мене цілком правдоподібно. Десь із півложечки напою таки потрапило мені до рота, проте ковтати я не став.
Зненацька я закашлявся, нахиливсь уперед і виблював. Червоноокий засміявся:
- Тільки не кажи, приятелю, що тебе занудило від одного ковтка!
Я впустив пляшку і схилився ще нижче. Мене просто-таки вивертало від нудоти. Ноги мої з'їхали вбік, причому ліва опинилася під правою. Я підтяг їх вище й непомітно дістав пістолета. Руки в мене тремтіли.
Майже не цілячись, я вистрілив з-під лівої руки у червоноокого. Хлопець навіть не встиг схопити «кольта», тільки скинув його із сидіння. Одного пострілу виявилося досить. Червоноокий звалився набік. Другу кулю я послав туди, де мав сидіти водій. [147]
Але його там не було. Луї причаївся десь унизу за переднім сидінням. Він мовчав. У машині й усій окрузі стояла тиша. Здавалося, навіть дощ на мить ущух.
Я не мав часу придивлятися до червоноокого, що лежав і не ворушився. Я кинув «люгера», дістав з-під килимка автомат і притис його до плеча, тримаючи лівою рукою за передню рукоятку. Луї не видав ні звуку.
- Слухай, Луї, - м'яко сказав я, - автомат у мене в руках. Це тобі про щось говорить?
Куля пробила сидіння - куля, що не обіцяла Луї нічого доброго. Вона влучила в обшивку переднього небиткого скла. Стало тихо-тихо. Нарешті водій прохрипів:
- Я прихопив із собою гранату-лимонку. Хочеш?
- Витягни чеку і тримай, - порадив я. - Вона подбає про нас обох.
- Чорт! - люто вигукнув Луї. - Він убитий?.. Я пожартував. У мене лимонки немає.
Аж тоді я глянув на червоноокого. Той лежав у кутку, і на його обличчі застиг спокійний вираз. Здавалося, у нього тепер троє очей, і одне навіть червоніше від решти. Для стрільби з-під руки така влучність була аж непристойна. Це було надто добре.
- Так, Луї, він убитий, - підтвердив я. - То як ми домовимося?
Нарешті я почув важке дихання; знов долинув шум дощу.
- Вилазь із машини, - прогарчав він. - Я вшиюсь.
- Вилазь ти, Луї. А я вшиюсь.
- Чорт, не піду ж я звідси додому пішки!
- А тобі й не доведеться йти пішки, Луї. Я пришлю по тебе машину.
- Прокляття, я ж нічого не робив! Я тільки водій.
- Тоді тебе звинуватять у тому, що ти необережно їздиш. Урахуй це - ти і твоя організація. Забирайся, поки я не пустив у діло цю гармату.
Замок у дверцятах клацнув, і ноги глухо стукнули спершу по порогу, а потім по шосе. Я з автоматом рвучко випростався. Луї стояв під дощем, у руках у нього нічого не було, а на обличчі застигла та сама усмішка алігатора.
Я протиснувся повз мертвого червоноокого, помітивши, що черевики і нього чисті, підібрав «кольта» й «люгера», а важкого дванадцятифунтового автомата поклав знов на підлогу. Потім із задньої кишені штанів я дістав наручники й жестом підкликав до себе Луї. Він похмуро повернувся й заклав руки за спину. [148]
- Ти проти мене нічого не маєш, - невдоволено промовив хлопець. - Я чистий.
Я замкнув на ньому наручники і обшукав його, сподіваючись знайти зброю, але робив це куди ретельніше, ніж він, коли обшукував мене. У нього був один пістолет - крім того, що зостався в машині.
Я витяг з машини червоноокого й залишив його лежати на мокрому шосе. Кров потекла знову, але ознак життя він не виявляв. Водій з гіркотою дивився на нього.
- Це був дотепний хлопець, - сказав Луї. - Особливий. Він любив жарти. Прощавай, дотепний хлопче.
Я дістав ключа, відімкнув один наручник на Луї й надів його на зап'ясток убитого.
Очі в Луї округлилися від жаху, і його усмішка нарешті зникла.
- Боже! - простогнав він. - Пресвятий Боже! Невже ти збираєшся кинути мене разом з оцим?..
- Прощавай, Луї, - сказав я. - Чоловік, якого ви порішили сьогодні вранці, був мій друг.
- Господи! - все скімлив Луї.
Я сів у седан, запустив двигун і рушив. Розвернувшись угорі на пагорбі, я поїхав униз, повз Луї. Він стояв нерухомо, наче обвуглене дерево; обличчя його стало білим як сніг. Біля ніг у нього лежав мертвий червоноокий; одна рука в трупа була прикута до руки Луї. В очах у хлопця застиг жах.
Я так и залишив його стояти під дощем.
Почали згущатися ранні сутінки. Я поставив седан за два квартали від своєї машини й замкнув його. Тоді повернувся до родстера й поїхав у центр міста.
З телефонної будки я подзвонив до відділу розслідування вбивств, попросив чоловіка на прізвище Гріннел, швидко розповів йому про те, що сталося, й пояснив, де знайти Луї та седана. І додав, що, на мою думку, саме ті двоє й застрелили з автомата Ларрі Бетцеля. Про Дада О'Мару я не згадав.
- Непогана робота, - зауважив Гріннел підозріливим тоном. - Але краще буде, якщо ти якомога швидше приїдеш сюди. Є ниточка й для тебе - годину тому зателефонував якийсь водій молоковоза.
- Яв курсі, - сказав я. - Мені треба поїсти. Поки що нічого мені не кажи, згодом я приїду.
- Тобі слід приїхати зараз же, хлопче. Вибач, але так буде краще.
- Ну гаразд, - сказав я й поклав трубку. [149]
Не затримуючись, я відразу ж залишив цей район. Мені треба було розвіятись. А то нерви мої не витримали б.
Унизу біля «Плази» я перекусив і поїхав до Реаліто.
Книга: Реймонд Чандлер Завіса Переклад Олексія Барієва
ЗМІСТ
На попередню
|
|
