Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Реймонд Чандлер Завіса Переклад Олексія Барієва
7
Здасться, там була жінка; вона сиділа біля лампи. Світло било мені в очі, і я знову заплющив їх, намагаючись дивитися на жінку крізь вії. Вона була така білява, що її голова сяяла, як срібна ваза на фрукти.
Я бачив, що вона зодягнена в зелений дорожній костюм, пошитий на чоловічий манір, із широким білим коміром. Біля її ніг стояла лискуча валіза. Жінка курила, а склянка поруч її ліктя була висока і тьмяна.
Я ширше розплющив одне око й сказав:
- Привіт.
Я пам'ятав її очі відтоді, як побачив їх у вже не новому «ролс-ройсі» перед баром Сарді. Дуже сині, дуже лагідні й гарні очі. Надто чисті для товариства хлопців, які поспішали робити гроші.
- Як ви себе почуваєте? - Голос у неї був також лагідний і гарний.
- Чудово, - відповів я. - От тільки на щелепі в мене хтось поставив бензоколонку.
- А ви на що сподівалися, містере Кармеді? На орхідеї?
- Отже, ви знаєте моє ім'я.
- Ви добре спали. У них було досить часу, щоб обшукати ваші кишені. Вони зробили все, крім бальзамування.
- Атож, - погодився я.
Я міг трохи поворухнутись. Мої руки в наручниках були за спиною. У цьому була якась романтична справедливість. Від наручників тягся мотузок до моїх щиколоток, обмотував їх, а далі зникав з очей над краєм канапи й був десь прив'язаний. Я відчував себе цілком безпорадним, так наче мене поклали в труну й наглухо забили віко.
- Котра година?
Вона глянула скоса повз кільце сигаретного диму на свій зап'ясток і відповіла:
- Сімнадцять хвилин на одинадцяту. Згадали, яке сьогодні число?
- Це будинок поряд із автомайстернею? Де хлопці - копають яму?
- Не хвилюйтесь, Кармеді. Вони повернуться.
- Якщо ви маєте ключа від цих браслетів, то могли б залишити мені ковточок того питва.
Жінка підвелася, підійшла до мене з високою бурштиновою склянкою в руці й схилилася наді мною. Подих [154] у неї був легкий і ніжний. Витягши шию, я пожадливо видпив із склянки.
- Сподіваюсь, вони не зроблять вам нічого поганого, - стримано сказала вона й відійшла назад. - Терпіти не можу, коли вбивають.
- Але ж ви - дружина Джо Мізервея. Як вам не соромно! Дайте випити ще трохи.
Вона дала. Кров побігла в моєму закляклому тілі жвавіше.
- А ви мені навіть подобаєтесь, - призналася Мо-на. - Хоча ваше обличчя й нагадує борцівський килим.
- Ага, похваліть його, - сказав я. - Не довго вже йому бути таким.
Вона квапливо роззирнулася на всі боки і ніби прислухалась. Одні з двох дверей стояли прочинені. Мона подивилася на них. її обличчя здавалося блідим. Але звуки, що насторожили її, були тільки шумом дощу.
Вона знов сіла біля лампи.
- Навіщо вам було їхати сюди й наражати себе на небезпеку? - повільно спитала вона, дивлячись на підлогу.
Візерунок на килимі утворювали червоні й жовто-брунатні квадрати. На шпалерах були яскраво-зелені сосни, а на вікнах висіли блакитні фіранки. Меблі, наскільки я міг роздивитись, мали такий вигляд, наче їх привезли з контори, що рекламує автобусні сидіння.
- У мене була для вас троянда, - сказав я. - Від Ларрі Бетцеля.
Вона взяла щось зі столу й неквапливо покрутила в руках. Я побачив карликову троянду, яку Ларрі залишив для неї.
- Квітку я одержала, - спокійно промовила Мона. - Знайшли ще записку, але мені не показали. Ларрі написав її мені?
- Ні, мені. Він залишив записку на моєму столі й пішов. У нього стріляли.
її обличчя розпливлося, як привид у кошмарному сні. Очі й рот перетворилися на чорні западини. Жінка не промовила жодного слова. Та згодом на її обличчі знов проступили ті самі спокійні гарні риси.
- Про це мені теж нічого не сказали, - нарешті прошепотіла Мона.
- У нього стріляли, бо він дізнався, що зробили з О'Марою Джо та Леш Їгер, - обережно пояснив я. - Дада прибрали з дороги.
Ці слова не справили на неї ніякого враження. [155]
- Джо нічого не зробив з Дадом О'Марою, - спокійно відповіла вона. - 3 Дадом я не бачилася два роки. Те, що ми з ним нібито зустрічалися, - всього лиш газетна плітка.
- Газети про таке не писали, - зауважив я.
- Все одно це брехня, хоч би звідки нона пішла. Джо в Чікаго. Вчора він полетів на торги. Якщо діло вигорить, ми з Лешем маємо вирушити вслід за ним. Джо не вбивця.
Я пильно глянув на неї. В її очах знову промайнула тривога.
- Ларрі... він... що з ним?
- Він мертвий. Це була робота професіоналів. Стріляли з автомата. Я не мав на увазі, що вони зробили це самі.
Якусь мить Мона сиділа, закусивши губу. Я чув її сповільнене, важке дихання. Тоді вона загасила в попільничці сигарету й підвелася.
- Джо цього не робив! - вигукнула вона. - Чорт забирай, я добре знаю, що не робив! Він...
Не доказавши, жінка люто глянула на мене, піднесла руку до голови й раптом смикнула себе за волосся. Це була перука. її власне волосся виявилося коротким, як у хлопчика. Воно мало русявий і ясно-каштановий відтінок, а біля коренів було темніше. Але від цього Мона не стала менш приваоливою.
Я мало не розсміявся.
- Ви тільки приїхали сюди линяти, чи не так, Срібна Перуко? А я гадав, вони сховали вас - щоб це мало такий вигляд, ніби ви зникли разом із Дадом О'Марою.
Мона не зводила з мене очей. Вона ніби не чула моїх слів. Тоді підійшла до дзеркала на стіні, знов наділа перуку, поправила її й повернулася обличчям до мене.
- Джо нікого не вбивав, - повторила вона тихим, сухим голосом. - Він негідник, але ж не настільки. Про те, де подівся Дад О'Мара, він знає не більше за мене. А я не знаю нічого.
- Просто Дад стомився від багатої дружини й утік, - похмуро зауважив я.
Тепер Мона стояла переді мною, опустивши руки. її білі пальці у світлі від лампи аж сяяли. її голова наді мною була майже в тіні. Дощ не вщухав, щелепа в мене розпухла й пекла вогнем, і нерв у ній весь час болів. [156]
- У Леша одна машина, і вона була тут, - тихо сказала Мона. - Ви дійдете до Реаліто, якщо я переріжу мотузка?
- Звичайно. А що далі?
- Я ніколи не була замішана в убивстві. І тепер не буду. Ніколи не буду.
Мона швидко вийшла з кімнати й повернулася з довгим кухонним ножем. Тоді перерізала мотузка, що стягував мої ноги, й зірвала його. Те саме вона зробила з ним і в тому місці, де він був прив'язаний до наручників. На мить жінка зупинилась і прислухалася. Але то знову був тільки дощ.
Я перевернувся на бік, сів, потім звівся на ноги. Ноги в мене заніміли, одначе я знав, що це скоро минеться. Я міг іти. Я міг, коли треба буде, навіть бігти.
- Ключ від наручників у Леша, - сумно пояснила Мона.
- Ходімо, - сказав я. - Пістолета взяли?
- Ні. І не візьму. Вшивайтеся звідси. Він може повернутися щохвилини. Вони тільки вивозили крадене з майстерні.
Я підійшов до неї ближче.
- Ви хочете залишитися тут після того, як визволили мене? Чекати на того вбивцю? Ще чого! Мерщій, Срібна Перуко! Ви підете зі мною.
- Ні.
- А якщо припустити, - вів далі я, - що Джо все ж таки вбив О'Мару? Тоді він прибрав і Ларрі. Адже могло бути саме так.
- Джо ніколи нікого на вбивав! - майже прохрипіла Мона.
- Гаразд, скажімо, це зробив Їгер.
- Ви брешете, Кармеді! Аби тільки налякати мене. Забирайтеся! Я не боюся Леша Їгера. Я дружина його боса.
- Джо Мізервей - це купа лайна, - огризнувся я. - Єдиний раз така дівчина як ви, виходить за темного коника, а він виявляється купою лайна. Ходімо.
- Забирайтеся! - грубо кинула вона.
- Гаразд. - Я відвернувся й рушив з кімнати. Мона вискочила поперед мене в коридор, відчинила
вхідні двері й виглянула в темну ніч, де все ще лив дощ. Потім поманила мене пальцем і прошепотіла:
- Прощавайте! Я сподіваюся, що ви знайдете Дада. І того, хто вбив Ларрі. Але це був не Джо.
Я підійшов до неї впритул і майже притис її до стіни своїм тілом. [157]
- Все ж таки ви божевільна, Срібна Перуко. Прощавайте.
Вона рвучко звела руки і обхопила ними моє обличчя. Холодні руки, холодні, як лід. Холодними вустами Мона поквапно поцілувала мене в губи.
- Ідіть, сміливцю. Колись ми ще зустрінемося. Може, на небесах.
Я переступив поріг, спустився слизькими дерев'яними східцями з темного ґанку, перетнув посилану жорствою доріжку й попростував до круглого лужка з рідкими деревами. Вийшовши на шосе, я повернув у бік бульвару Футгілл. Дощ торкався мого обличчя своїми крижаними пальцями, анітрохи не теплішими, ніж пальці в Мони.
Мій родстер стояв там, де я його залишив. Він перехнябився, вісь лівого переднього колеса лежала на залитому гудронованому узбіччі. Запасне колесо і знятий диск валялися в рівчаку.
Певне, вони обшукали машину. І все ж таки в мені жевріла надія. Я поліз задом до салону, вдарився головою об кермо, тоді повернувся на бік і дотягся скутими руками до схованки. «Кольт» був на місці. Я дістав зброю.
Вибравшись із машини, я взяв пістолета за рукоятку й оглянув його. Щоб хоч трохи захистити «кольта» від дощу, я міцно притис його до спини й рушив назад до будинку.
Книга: Реймонд Чандлер Завіса Переклад Олексія Барієва
ЗМІСТ
На попередню
|
|
