Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Май Шеваль, Пер Вале Замкнена кімната Переклад Ольги Сенюк
XVI
Давно відомо, що щастя й нещастя врівноважуються, тож не раз і виходить, що невдача одного дає якусь користь другому.
Маурітсон не міг дозволити собі пускати щось на само-плив, тому нічого не занедбував. У всіх своїх справах він надзвичайно старанно страхувався виробивши цілу систему безпеки, і треба було просто-таки неймовірного збігу несприятливих обставин, щоб він міг на чомусь завалитися.
Звичайно, зовсім без невдач не обходилось, але досі вони били тільки по кишені. Так, кілька тижнів тому якийсь навдивовижу непідкупний італійський лейтенант наклав арешт на вантажну машину, повну порнографічної продукції, проте жоден слідчий не зміг би звинуватити за той товар Маурітсона.
Два місяці тому з ним трапився ще один, зовсім незбагненний випадок, але й там обійшлося без прикрих наслідків, і Маурітсон був певен, що тепер уже не на один рік забезпечений від таких помилок. Він вважав, що попасти до в'язниці в нього стільки шансів, як угадати тридцять із тридцяти двох номерів у спортивному тоталізаторі.
Маурітсон не любив ледарювати й на середу призначив [260] собі багато роботи. Найперше треба було отримати на Центральному вокзалі наркотики, перенести їх до камери схову на станції метро «Естермальмторг», потім передати ключик від боксу одній особі в обмін на конверт з грішми. Тоді навідатись~на адресу, куди надходили таємничі листи для Мальмстремай'Мурена. Його трохи дратувало, що він ніяк не міг дізнатися, хто ті листи посилає. Після цього він планував піти в крамницю по труси та інші закупки. І останній пункт програми - чергові відвідини квартири на Данвікскліпан.
Наркотики - амфетамін і гашиш - були спритно сховані в солодкій булці та шматкові сиру, що лежали в звичайній торбі разом з іншими цілком невинними продуктами.
Маурітсон уже забрав товар і стояв на переході біля вокзалу- нічим не прикметний, пристойний чоловік з паперовою торбою в руках. Поряд з одного боку стояла літня жінка, а з другого - дівчина в зеленій уніформі, інспектор автостоянок, та ще повно людей/Метрів за п'ять на тротуарі стовбичили, заклавши руки за спину, два поліцаї, на обличчях у яких проступала тупа байдужість.
Машини, як завжди, мчали безперервно, повітря було -таке насичене чадом, що люди насилу дихали.
Нарешті спалахнуло зелене світло, і всі кинулись уперед, орудуючи ліктями, щоб хоч на соту частину секунди випередити сусідів.
Хтось штовхнув літню жінку. Вона злякано озирнулась і сказала:
- Я погано бачу без окулярів, уже, мабуть, зелене світло?
- Так,- ласкаво відповів Маурітсон.-Дозвольте, я вам допоможу перейти.
Досвід навчив його, що чемність дає зиск.
- Щиро дякую вам,- мовила жінка.- Тепер рідко хто думає про нас, старих.
Що правда, те правда.
- Я нікуди не поспішаю,- сказав Маурітсон.
Він легенько взяв жінку під руку й почав переводити її через вулицю. Та метрів за три від спасенного тротуару якийсь розігнаний перехожий знов штовхнув жінку так, що вона аж похитнулася. Маурітсон підтримав її, щоб вона не впала, і раптом хтось гукнув:
- Злодій!
Він підвів очі й побачив, що інспекторка показує пальцем на нього.
- Поліція! Поліція! - загорлала вона знов. [261]
Літня жінка розгублено озирнулася.
- Ловіть злодія! - кричала далі інспекторка. Маурітсон насупив брови, але тримався спокійно.
- Що сталося? - запитала літня жінка.- Що таке? - А тоді й собі заверещала: - Злодій! Злодій!
Примчали, гупаючи черевиками, обидва поліцаї.
- Що тут діється? - владно запитав один.
- Що тут діється? - вже не так владно підхопив другий.
Він, видно, походив з провінції Нерке, і м'яка вимова не могла надати його голосові суворості, якої вимагала від нього служба.
- Злодій! - верещала інспекторка, все ще показуючи на Маурітсона.- Хотів відібрати сумку в цієї жінки!
Маурітсон глянув на неї і подумки сказав: «Стули пельку, падло прокляте!» - але вголос мовив:
- Вибачте, тут трапилась якась помилка.
Проте інспекторка, двадцятип'ятирічна блондинка, що успішно спотворювала своє і так негарне обличчя помадою та пудрою, верещала далі:
- Я сама бачила!
- Що? - хвилювалась літня жінка.- Де злодій?
- Що тут діється? - один поперед одного питали поліцаї.
Маурітсон не втрачав витримки.
- Сталась якась помилка,- ще раз сказав він.
- Цей добродій допомагав мені перейти вулицю,- сказала літня жінка.
- Аякже! - обурено крикнула блондинка.- Такий допоможе!. Він смикнув за сумку так, що ця стара ба... дама мало не гримнула додолу.
- Ви все переплутали,- мовив Маурітсон.- Це хтось збоку штовхнув даму. А я тільки підтримав її, щоб вона не впала й не забилася.
- Не замилюй очі! - визвірилась на нього інспекторка.
Поліцаї запитально перезирнулися. Суворіший із них був явно практичніший і більше схильний до формальностей. Подумавши, він згадав магічну фразу:
- Прошу за мною.
Тоді помовчав і додав:
- Усі троє: підозрюваний, свідок і скривджена.
Стара жінка нічого не зрозуміла, а інспекторка зразу охолола. Тільки Маурітсон виявив готовність і покірність.
- Це явна помилка,- сказав він.- Але й не диво, коли [262] подумаєш, скільки потолочі вештається по вулицях. Я радо піду з вами.
- Що таке? - спитала жінка.- Куди треба йти?
- У дільницю,- пояснив суворіший поліцай. - В яку дільницю?
- Поліційну.
Валка рушила до дільниці під зацікавленими поглядами перехожих.
- Може, я помилилась,- засумнівалася блондинка. Вона звикла записувати номерй~машин і прізвища інших людей, а не самій фігурувати в протоколі.
- Нічого страшного,- лагідно втішив її Маурітсон.- Треба завжди ' бути пильним. А надто в таких людних місцях.
Дільниця містилася в будинку самого вокзалу. Поліцаї заходили туди перекусити під час служби, а також приводили затриманих підозрілих осіб.
Почалася забарна процедура.
Спершу записали прізвище тд адресу свідка й потерпілої.
- Ні, я таки помилилася,- знервовано заявила свідок.- І мені треба вже бути на роботі.
- Ми повинні все з'ясувати,- сказав практичніший по-ліцай.- Обшукай його кишені, Кеннете.
Його колега з Нерке почав витягати з Маурітсонових кишень цілком, невинні речі. А тим часом допит тривав далі:
- Ваше прізвище, шановний?
- Арне Ленарт Гольм,- сказав Маурітсон.-Або просто Ленарт Гольм.
- Адреса?
- Вікергатан, шість.
- Так, ім'я й прізвище сходиться,-сказав другий поліцай.- Таке саме написане в його посвідченні водія - Арне Ленарт Гольм. Усе так, як він сказав.
Перший поліцай звернувся до старої жінки:
- У вас чогось не стало?
- Ні.
- Зате в мене скоро не стане терпцю,-сердито сказала інспекторка.- Як ваше прізвище?
- Це до справи не стосується,- присадив її поліцай,
- Та ви не хвилюйтеся так,- заспокійливо сказав інспекторці Маурітсон.
- У вас щось украдено?
- Ні, ви вже раз питали.
- Що у вас було цінне в сумці? [263]
- Шість крон і тридцять п'ять єре в гаманці, проїзним квиток і пенсійне посвідчення.
- Усе це є?
- Є.
Поліцай згорнув записник, подивився на затриманих сказав:
- Тепер справа з'ясована. Ви дві можете йти. А Гольм іще залишиться.
Маурітсон поховав по кишенях свої речі.
- Торба з продуктами стояла біля дверей, із неї вигля дав огірок і шість стеблин ревеня.
- Що там у вашій торбі? - запитав перший поліцай
- Продукти.
- Так? Ану перевір, Кевнете.
Другий поліцай почав викладати все з торби на лавку на яку його колеги звичайно кидали свої кашкети й кобури, коли приходили відпочити.
Маурітсон спокійно стежив за ним.
- Так,- врешті сказав другий поліцай.-Тут справд самі продукти, як і сказав Гольм,- булка, масло, сир, ревінь і кава. Все, як він сказав.
- Що ж,- підсумував його колега,- тоді питання ви черпане. Склади, Кеннете, продукти назад у торбу.- Вії трохи подумав, потім звернувся до Маурітсона: - Вийшло непорозуміння, пане Гольм. Але ж самі знаєте, така в на< робота. Нам прикро, що на вас упала Підозра. Сподіває мось, ви не маєте до нас претензій?
- Певне, що не маю,- сказав Маурітсон.- Я розумію, що ви виконували свій обов'язок.
- До побачення, пане Гольм.
- До побачення, бувайте здорові.
Відчинилися двері, і зайшов ще один поліцай у сіро-блакитному комбінезоні. Він вів на ремінці вівчура, а і другій ніс пляшку лимонаду.
- Ну й спекота,- сказав він і шпурнув кашкета на лавку.- Сядь, Джеку.
Він відкоркував пляшку і приклався до неї губами. То-ді відірвав її від рота і знов гримнув:
- Сядь, Джеку!
Пес сів, але відразу знов схопився й почав обнюхуватр торбу.
Маурітсон уже йшов до дверей.
- До побачення, пане Гольм,- сказав і собі Кеннет
- До побачення, бувайте здорові,- відповів Ма урітсон.
Пес уже засунув усю голову в торбу. [264]
Маурітсон відчинив двері лівгію рукою, а правою сягнув по торбу.
Пес загарчав.
- Хвилинку! - скомандував поліцай у комбінезоні. Колеги вражено витріщились на нього. Маурітсон відштовхнув голову собаки і взяв торбу.
- Стійте! - наказав провідник собаки і поставив пляшку на лавку.
- Вибачте, що таке? - запитав Маурітсон.
- Цей пес намуштрований на наркотики,- сказав поліцай і поклав руку на кобуру.
Книга: Май Шеваль, Пер Вале Замкнена кімната Переклад Ольги Сенюк
ЗМІСТ
На попередню
|
|
