Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Май Шеваль, Пер Вале Замкнена кімната Переклад Ольги Сенюк
XIX
Вранці в четвер шостого липня 1972 року спецгрупа для боротьби з пограбуваннями банків зібралась у повному складі у своєму штабі. Всі були бліді, похмурі, і в приміщенні панувала гнітюча тиша.
Згадка про вчорашні події нікого не тішила, а надто Гунвальда Лареона.
Може, в кіно й смішно дивитись, як хтось вивалюється з вікна і, зачепившись за раму, борсається в повітрі на висоті п'ятого поверху. Але в житті такі ситуації зовсім не смішні. Та й порізані руки і подертий костюм також не сприяли веселому настроєві.
Мабуть, найдужче йому було шкода костюма. Гунвальд Ларсон був до вбрання дуже вимогливий і витрачав на нього більшу частину своєї платні. І ось знов, уже вкотре, його найкращий костюм ляснув під час виконання службових обов'язків.
Ейнар Ренн також був невеселий, і навіть Кольберг не міг оцінити явного комізму ситуації» Він надто добре пам'ятав моторошний лоскіт у животі, коли йому здавалося, що секунд через п'ять вони з Гунвальдом Ларсоном лежа-х тимуть розбиті на землі. До того ж він не вірив у бога й у те, що на небі може існувати управління поліції з крилатими слідчими.
Бій на Данвікскліпан був докладно проаналізований, але рапорт про нього складено дуже ухильно, з багатьма обтічними формулюваннями. Написав його Кольберг.
Проте втрат не можна було ні приховати, ні виправдати.
Трьох чоловік довелось відвезти до лікарні - хоч, щоправда, інвалідність їм не загрожувала. В експерта по газових гранатах - рана плечових тканин, у Цакрісона - опіки на обличчі. Крім того, лікарі запевняли, що в нього шок і що він справляє дивне враження, оскільки не може до пуття відповісти на найпростіші запитання. Але, мабуть, їм так здалося тому, що вони не знали Цакрісона й переоцінювали його розумові здібності.
Поліцай, якого покусав собака, мав просидіти кілька . тижнів на бюлетені: розірвані м'язи й жили не швидко гояться.
Та найгірше було самому собаці. З хірургічного відділення ветеринарного інституту повідомили, що, хоч кулю пощастило витягти, ще хтозна, чи не доведеться усмертити собаку, бо можливе зараження. Щоправда, писали ветеринарні [279] лікарі у своєму висновку, Бой молодий, дужий пес, і загальний стан у нього задовільний.
Тим, хто знав їхню термінологію, це не давало-великої надії.
Ренн сидів з чималим пластиром на лобі і з двома синцями, які ще дужче відтіняли його червоний від природи ніс.
Гунвальдові Ларсону, власне, треба було б лишитися вдома, бо навряд чи він міг щось робити з міцно забинтованими- правою рукою і правим коліном. А крім того, на голові в нього була велика ґуля.
Кольберг був у кращому фізичному стані, в нього тільки дуже боліла голова, що він пояснював нездоровим повітрям на полі бою. Спеціальне лікування - коньяк, аспірин і пестощі дружини, яка постаралась йому догодити,- лише трохи зменшило той біль.
Оскільки ворог не брав участі в бою, його втрати були незначні. Щоправда, у квартирі конфіскували деякі речі, але навіть Бульдозер Ульсон не зважився б твердити, що втрата згортка туалетного паперу, коробки ганчірок, двох банок брусничного соку та купи брудної білизни могли засмутити Мальмстрема й Мурена чи якось перешкодити їхнім намірам.
За дві хвилини перед дев'ятою до кабінету влетів сам Бульдозер -Ульсон. Від ранку він уже встиг побути на двох важливих нарадах -в управлінні поліції та у відділі боротьби з шахрайством - і був сповнений бойового запалу.
- Доброго ранку, хлопці, доброго ранку,1-ласкаво привітався він.- Як почуваєте себе?
Сьогодні хлопці дужче, ніж будь-коли, відчували свої поважні роки, тому Бульдозер Ульсон не дочекався відповіді.
- Учора Рус зробив спритний хід,- повів далі він,- але нам нема чого хнюпитись. Можна сказати, ми втратили пішака чи двох і збилися з темпу.
- Мені здається, що то був швидше дитячий мат,- зауважив Кольберг, який любив грати в шахи.
- Але тепер наш хід,- сказав Бульдозер.- Давайте сюди Маурітсона, ми його трохи потрусимо! Він тримає дещо в запасі. І боїться, панове! Знає, що тепер Мальм-стрем і Мурен йому не подарують. Звільнити його тепер - це означає зробити йому ведмежу послугу. І він це розуміє.
Ренн, Кольберг і Гунвальд Ларсон дивилися почервонілими очима на свого керівника. їх аж ніяк не втішила [280] думка, що доведеться знов діяти за указівками Мауріт-ссна.
Бульдозер приглянувся до них трохи пильніше. Навіть у нього очі були червоні й повіки підпухлі.
- Знаєте, хлопці, про що я подумав цієї ночі? - спитав він.- Чи не краще було б надалі використовувати для таких операцій, як учорашня, свіжіші й молодші сили? Як ви гадаєте? - Він трохи помовчав, тоді додав:-А то виходить не дуже приємне видовище, коли літні, солідні чоловіки з досить високим службовим становищем бігають, стріляють і таке інше.
Гунвальд Ларсон тяжко зітхнув і якось осів, ніби йому вгородили ніж у спину.
«А й справді,- подумав Кольберг,- у його словах є сенс».
Але за мить обурився.
«Літні? Солідні? Що він плеще?»
Ренн щось промурмотів.
- Що ти кажеш, Ейнаре? - ласкаво спитав Бульдозер.
- Ні, я тільки хотів сказати, що то не ми стріляли.
- Можливо,- погодився Бульдозер.- Можливо. Ну, годі вже про це. Давайте сюди Маурітсона!
Маурітсон ночував у камері, щоправда, з більшим комфортом, ніж звичайні арештанти. Йому дали окрему катеринку, навіть ковдру, а начальник варти запропонував йому склянку води.
Це цілком влаштовувало Маурітсона, і, за словами того ж таки начальника варти, він спав спокійно, хоч увечері був стурбований і вражений, коли дізнався, що Мальм-стрем і Мурен не були присутні під час свого арешту.
Криміналістичне обстеження квартири показало, що вони залишили її зовсім недавно. Виявлено безліч відбитків їхніх пальців на різних речах, а на. одній банці з брусничним соком залишились сліди великого і вказівного пальця правої руки Маурітсона.
- Ви розумієте, що це означає? - інквізиторським тоном спитав Бульдозер.
- Що Маурітсона виказала банка з соком,- сказав Гунвальд Ларсон.
- От-от, саме так,- радісно підхопив Бульдозер.- Він просто спіймався. Ніякий суд не причепиться. Але я не Це мав на думці.
- А що?
- А те, що Маурітсон казав нам правду і, мабуть, зможе ще щось додати. [281]
- Так,, про Мальмстрема й Мурена.
- А це те, що нас тепер найбільше цікавить, чи як по-вашому?
І ось Маурітсон знов опинився серед них - лагідний, скромний, приємний на вигляд чоловік.
- Отак, любий мій пане Маурітсон,- ласкавим голосом сказав Бульдозер.- Не вийшло те, на що ми з вами сподівалися.
Маурітсон похитав головою.
- Я просто з дива не сходжу,- сказав він.- Може, в них є якесь шосте чуття?
- Шосте чуття,- мрійливо сказав Бульдозер.- Інколи й справді починаєш вірити в шосте чуття. Якщо тільки Рус...
- Який Рус?
- Байдуже, пане Маурітсон, байдуже. Це я сам до себе балакаю. Але мене турбує інше. У нас із вами не зовсім сходиться баланс. Я зробив вам велику послугу, а ви ще й досі не поквиталися за неї.
Маурітсон задумався.
- Отже, це має означати, що я ще не вільний? -»-спитав нарешті він.
- Гм, як вам сказати. І так, і ні. Адже продаж наркотиків, хоч як крути,- немалий злочин. І якби дійшлося до суду, ви б схопили...- Він замовк і почав рахувати на пальцях.- Так, місяців вісім, принаймні не менше як шість.
Маурітсон спокійно дивився на нього.
- Аз другого боку,- пожвавішав Бульдозер,- я пообіцяв вам відпустити цього разу гріхи з тією умовою, що й сам матиму щось від вас.
Бульдозер випростався, плеснув долонями перед носом у Маурітсона і сказав навпростець:
- Іншими словами, коли ти зараз не витрусиш усе, що тобі відомо про Мальмстрема й Мурена, ми заарештуємо тебе як їхнього спільника. У квартирі виявлені відбитки твоїх пальців. А потім знов передамо тебе Якобсонові, а крім того, доглянемо, щоб перед тим тебе добре відшмагали.
Гунвальд Ларсон схвально глянув на свого шефа і сказав:
- Я особисто залюбки...
Він зробив значущу паузу, та Маурітсон навіть оком не змигнув.
- Гаразд,- сказав він.- Я маю ще дещо, ви спіймаєте не тільки Мальмстрема й Мурена, а й інших:
Бульдозер засяяв. [282]
- Це вже цікавіше, пане Маурітсон. І що ж ви хочете нам запропонувати?
Маурітсон позирнув на Гунвальда Ларсона і сказав:
- Простісіньку справу, таку, що й кошеня з нею впорається.
- Кошеня?
- Так, і тоді вже не скидайте на мене вину, коли знов дасте маху. .
- Ну що ви, любий пане Маурітсон, навіщо так гостро. Адже й ви зацікавлені, щоб ми спіймали тих хлопців. То що ви там ще маєте?
- План їхньої нової операції,- незворушно сказав Маурітсон.- Місце, час і таке інше.
У прокурора Ульсона х>чі стали рогом. Він тричі, мов божевільний, оббіг крісло, на якому сидів Маурітсон.
- Кажіть,- пане Маурітсон! Кажіть усе! Вважайте, що ви вже вільні! Якщо хочете, ми дамо вам охорону. Лише кажіть, любий пане Маурітсон, все кажіть!
Бульдозерів запал заразив усіх присутніх, вони повставали з місць і оточили виказувача.
- Добре,- послужливо мовив Маурітсон.- Я, взявся трохи допомагати Мальмстремові й Мурену. Купував для них, що треба. Самі вони воліли не виходити надвір. Ну й, крім купівлі, я мав щодня навідуватись до однієї тютюнової крамнички в Брікастані й питати, чи немає листів для Мурена.
- Чия то крам,ничка? - відразу спитав Кольберг.
- Я скажу, але це нічого вам не дасть. Я вже сам перевіряв, її тримає одна літня жінка, а листи завжди приносили пенсіонери, і щоразу хтось інший.
- Далі! - підігнав його Бульдозер.- Листи? Які листи? Скільки їх було?
- За весь час тільки три,- відповів Маурітсон.
- І ви віддавали їх?
- Так, але спершу відкривав.
- А Мурен нічого не помітив?
- Ні, я вмію відкривати листи. Ніхто не помітить, у мене свій випробуваний спосіб. Хімія.
- Ну, і що було в тих листах?
Бульдозер не міг устояти на місці. Він перебирав ногами, мов перегодований півень на сковороді.
- Два перших були нецікаві. В них ішлося про якихось типів Г. і Г., що мали прибути до пункту ікс. І таке інше. Короткі записки, і обидві кодом. Я переглядав їх, заклеював конверти і віддавав Муренові.
- А-третій? [283]
- Третій надійшов позавчора. Дуже цікавий. Як я вже казав, план нової операції. Докладно опрацьований.
.- І ви передали папірець Муренові?
- Не папірець. Там було три аркуші. Звичайно, передав, але спершу зробив ксерокопії і відіслав у надійне місце.
- Ох, любий пане Маурітсон! - вигукнув Бульдозер аж тремтячи з надміру почуттів.- Де те місце? Скільки треба часу, щоб ви забрали копії?
- Забирайте самі, я не маю великого бажання.
- Коли?
- Коли я скажу, де вони. - То кажіть де!
- Стривайте, не гарячкуйте,- мовив Маурітсон.- Товар добрий, будьте певні. Але спершу я хочу отримати від вас дві речі.
- Які?
- Одну - Якобсонів папір, що лежить у вас у кишені. Там написано, що з мене знято підозру в торгівлі наркотиками, слідство припинено через брак доказів тощо.
- Звичайно, ось він,- сказав Бульдозер, засовуючи руку в спідню кишеню.
- І другий папір за вашим підписом. Це вже про мій зв'язок з Мальмстремом і Муреном. Мовляв, справу перевірено, на моєму рахунку немає ніяких злочинних дій тощо.
Бульдозер Ульсон кинувся до друкарської машинки.
Не минуло й двох хвилин, як папір був готовий. Маурітсон отримав обидва документи, уважно перечитав їх і сказав:
- Усе гаразд. Лист із копіями в «Шератоні».
- У готелі?
- Так. Я їх переслав туди. Лист у портьє. До запитання.
- На чиє прізвище?
- На прізвище графа Філіппа фон Бранденбурга,- скромно сказав Маурітсон.
Усі вражено подивилися на нього. Нарешті Бульдозер сказав:
- Чудово, любий пане Маурітсон. Може, ви поки що посидите в другій кімнаті? Зовсім недовго, вип'єте чашку кави з солодкою булочкою.
- Краще чаю,- сказав Маурітсон.
- Чаю...- неуважно проказав Бульдозер.- Ейнаре, подбай, щоб панові Маурітсону принесли чаю і булочок.., і щоб він не нудився сам. [284]
Ренн вийшов з Маурітсоном, але скоро повернувся.
- А що ми далі робимо? - спитав Кольберг.
- Забираємо листа. Негайно,- відповів Бульдозер.- Найкраще, як хтось із вас піде туди, назве себе графом фон Бранденбургом і попросить пошту для нього. Хоч би ти, Гунвальде.
Гунвальд Ларсон втупив у нього блакитні очі.
- Я? Нізащо. Краще негайно звільнюся з роботи.
- Тоді підеш ти, Ейнаре. Коли ми скажемо правду, вени ще впруться. Мовляв, не мають права віддавати гра-фову пошту і так далі. І ми змарнуємо багато дорогоцінного часу.
- Гаразд,- сказав Ренн.- Філіпп фон Бранденбург, граф. Маурітсон дав мені свою візитну картку. Він тримає їх у нотатнику, сховані в потаємній кишеньці. Така пишнота, що ну.
Він показав картку: дрібні літери попелястого кольору, на ріжку - срібна монограма.
- Ну гайда вже,-нетерпляче мовив Бульдозер. Ренн вийшов.
- Я ось про що думаю,- сказав Кольберг.- Коли я піду до крамниці, де вже десять років купую продукти, й попрошу набір півлітра молока, мені дадуть дулю. А от такий собі Маурітсон з'явиться в найрозкішнішу ювелірну крамницю міста, назве себе герцогом Малександрським, і йому дадуть додому дві скриньки каблучок з діамантами й десяток разків перлин, щоб він як слід їх роздивився.
- Що вдієш,- сказав Гунвальд Ларсон.- Такі звичаї у класовому суспільстві.
Бульдозер Ульсон неуважно кивнув головою. Питання суспільного ладу його не цікавили.
Портьє глянув на листа, якого тримав у руці, тоді на візитну картку й нарешті на Ренна.
- А ви справді граф фон Бранденбург? - недовірливо запитав він.
- Атож,- не дуже певно відповів Ренн.- Тобто я його посланець.
- Он що,- сказав пбртьє.- Ясно. Будь ласка. Кланяйтеся графові і скажіть, що ми завжди до його послуг.
Той, хто не знав Бульдозера Ульсона, подумав би, що він тяжко захворів чи принаймні схибнувся.
Уже більше як годину він перебував у стані нестямного захвату, і виявлялася ця ейфорія не так у словах, як у діях, чи, краще б сказати, пластично. Бульдозер і трьох [285] секунд не міг устояти на місці, здавалося, він ширяв-по кімнаті, наче зім'ятий блакитний костюм облягав не тіло прокурора, а був оболонкою невеличкого дирижабля, наповненого гелієм.
Довго спостерігати цю надмірну радість було нудно і втомливо, зате три аркушики з графового конверта виявились такими цікавими, що Кольберг, Ренн і Ларсон ще й через годину не могли відірватися від них.
Безсумнівно, на столі спеЦгрупи лежали кеерокопії докладного плану, за яким Мальмстрем і Мурен мали знов пограбувати банк.
І то був план не звичайного пограбування.
Ішлося про ту справді велику операцію, яку передбачали вже.кілька тижнів тому і про яку досі, властиво, нічого не знали. І тепер раптом про неї стало відомо майже все.
Операція була призначена на п'ятницю, на чотирнадцяту годвгну сорок п'ять хвилин. Дуже ймовірно, що на п'ятницю сьомого липня,- а це вже завтра,:- або на п'ятницю чотирнадцятого, тобто за тиждень.
Багато що промовляло за пізніший термін. У такому разі вони мали цілий тиждень, а цього часу було більше ніж досить, щоб грунтовно підготуватися. Але навіть коли Мальмстрем і Мурен нападуть завтра, в цих трьрх аркушиках вистачало відомостей, щоб можна було легко застукати злочинців на місці й поламати їхній так ретельно опрацьований план.
На одному аркушику була детальна ехема банкової зали, з докладними вказівками, як відбуватиметься операція, де стоятимуть її учасники й машини, якими вулицями вони потім виїздитимуть з міста.
Бульдозер Ульсон добре знав приміщення всіх стокгольмських банків. Тільки-но глянувши на схему, він відразу здогадався, котрий із них Мальмстрем і Мурен мають намір пограбувати. Це був один із найбільших нових банків у діловому центрі Стокгольма.
План був такий геніально простий, що скласти його міг тільки Вернер Рус. Принаймні Бульдозер був твердо переконаний у цьому.
Уся операція розпадалась на три незалежні одна від одної ланки.
Мета першої ланки - відвернути увагу від основної дії.
Друга ланка - застережні заходи, спрямовані проти головного супротивника, тобто проти поліції.
Третя ланка - саме пограбування.
Щоб здійснити такий план, Мальмстремові й Муренові [286] потрібні були щонайменше чотири помічники, які діяли б надворі.
Двох із них навіть названо: Гаузер і Гоф. Коли зважити все, то їхнім завданням було охороняти зовні тих, що здійснювали саме пограбування.
Решта двоє -- а можливо, й не тільки двоє - мали відвертати увагу й забезпечувати застережні заходи. В плані їх названо «підприємцями».
Термін здійснення першої ланки - 14.40, місце - Русен-люндсгатан у районі Седермальм. Необхідні для цього речі - щонайменше дві машини і добрий заряд вибухівки.
Цей маневр, видно, мав бути дуже гучний, щоб зібрати на те місце майже всі патрульні машини, які циркулювали в центрі міста та в південних його околицях. У який спосіб його мали здійснити, в плані не було зазначено, але, найімовірніше, грабіжники хотіли влаштувати сильний вибух біля бензоколонки або десь у будинку.
Відповідав за цю ланку операції «підприємець А.».
На хвилину пізніше - з погляду тактики дуже добрий хід - починається застережна акція. Ця частина плану, що свідчила одночасно і про винахідливість, і про зухвалість його авторів, передбачала блокування виїзду для машин, які завжди стоять у резерві біля управління поліції. Важко було собі уявити, як би вони цього домоглися, але в разі їхнього успіху застуканим зненацька силам поліції довелося б скрутно.
Застережну акцію мав організувати «підприємець Б.».
Коли обидві ці попередні акції закінчаться вдало, о 14.45 більшість рухомих поліційних патрулів буде зв'язана подією на Русенлюндсгатан у Седермальмі, а оперативні сили виявляться заблокованими в управлінні поліції на Кунгсгольменіг.
Саме тоді Мальмстрем, Мурен та їхні таємничі помічники Гаузер і Гоф нападуть на банк, не боячись, що їм перешкодить поліція.
Оце й мало бути те велике пограбування, що його давно вже передбачав прокурор Ульсон.
Для втечі у злочинців були дві машини, які вони потім замінять на чотири інші, отже, в кожну сяде один із них. Відступати вони мали в північному напрямку, що цілком зрозуміло, оскільки майже всі поліційні патрулі будуть скупчені в цей час у південній частині міста, а решта оперативних сил застряне на Кунгсгольмені.
У плані навіть було вказано можливий розмір здобичіз близько двох з половиною мільйонів шведських крон. [287]
Саме .виходячи з цієї цифри, члени спецгрупи погодились на тому, що операція призначена на п'ятницю чотирнадцятого липня. Бо, подзвонивши до банку, вони довідались, що якраз другої п'ятниці там можна було б набрати десь таку суму в різних валютах. Якщо б злочинці здійснили свій план завтра, їхня здобич була б багато менша.
Більшість вказівок у плані подано звичайним текстом або так, що код легко було розшифрувати.
- «У Жана довгі вуса»,- прочитав Кольберг.- Відома фраза. Під час другої світової війни таке гасло союзники передали французьким партизанам, коли починали висаджуватись.- Він помітив, що Ренн запитально дивиться на нього, й додав: - Розшифрування дуже просте: «Починаємо, хлопці».
- І самий кінець зрозумілий,- сказав Гунвальд Ларсон.-- «Abandon ship». Покидайте корабель. Через те Маурітсон і не втямив його, що написано по-англійському. А це був просто наказ, щоб вони вшивалися. Тому й квартира була порожня. Мабуть, Рус не довіряв Маурітсонові і звелів їм змінити сховок.
- А зразу за цим стоїть слово «Мілан»,- мовив Кольберг.- Що воно означає?
- Домовляються зустрітись у Мілані й поділити здобич,- не задумуючись сказав Бульдозер.- Але вони і з банку не вийдуть. Якщо ми взагалі пустимо їх туди.
- Безперечно,- підхопив Кольберг.- Принаймні схоже на це.
Тепер, коли поліція знала все, їй не важко було вжити контрзаходів. Хоч би що сталося на Русенлундсгатан, не надавати йому великого значення. А щодо резервних машин біля управління поліції, то належало тільки подбати, щоб до того часу, коли злочинці почнуть свою застережну акцію, вони вже не стояли на подвір'ї, а були розміщені в зручних місцях поблизу банку.
- Так,- сказав Бульдозер, більше сам до себе,- план склав Вернер Рус. Але як це довести?
- Може, друкарська машинка? - запропонував Ренн.
- Прив'язати текст до електричної машинки майже неможливо. А крім того, Рус ніколи не буває такий необережний. На чому б його спіймати?
- Ти прокурор, то й маєш знати,- сказав Кольберг.- Адже в нас головне - висунути звинувачення, а тоді хоч ти й сто разів невинний, однаково тебе засудять.
- Але Вернер Рус якраз винний,- сказав Бульдозер.
- А що робити з Маурітсоном? - спитав Гунвальд Ларсон. [288]
- Звичайно, відпустимо його,- неуважно відповів Бульдозер.- Він своє зробив і тепер сходить зі сцени.
- Отак і сходить? - засумнівався Гунвальд Ларсон.
- Друга п'ятниця,- мрійливо мовив Бульдозер.- Подумати тільки що нас чекає.
- Атож, подумати тільки,-буркнув Гунвальд Ларсон.
Задзвонив телефон: пограбування банку у Віллінгбю.
Не вельми цікавий випадок. Іграшковий пістолет, і тільки п'ятнадцять тисяч здобичі. Злочинця спіймано через годину - він ходив, ледве тримаючись на ногах, парком Гум-легорден і роздавав гроші кожному, хто йому траплявся на очі. За той час він уже встиг напитися, купити сигару і до всього схопити кулю в ногу від надто сумлінного поліцая.
Цю справу спецгрупа розплутала, не виходячи з приміщення штабу.
- Тобі не здається, що й до неї причетний Вернер Рус?- лукаво спитав Гунвальд Ларсон.
- А що, слушна думка,-підхопив Бульдозер.- Посередньо причетний. Адже його спритні операції заохочують до них не таких здібних злочинців. Отже, можна сказати, що...
- Годі вже, ради бога,- сказав Гунвальд Ларсон.
Ренн подався до, свого кабінету.
Там сидів чоловік, якого він дуже давно не бачив.
Мартін Бек.
- Здоров,- привітався гість.-Ти що, з кимось бився?
- Та нібито...
- Як нібито?
- Сам добре не знаю,- відповів Ренн.- Я тепер уже нічого не розумію. А ти чого завітав?
Книга: Май Шеваль, Пер Вале Замкнена кімната Переклад Ольги Сенюк
ЗМІСТ
На попередню
|
|
