Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Галина Леонтіївна Рубанова, Володимир Андрійович Моторний Історія зарубіжної літератури середніх віків (1982)
1.2. Германський героїчний епос. Відображення його в древньонімецькій та англосаксонській літературі
На початку нашої ери у германців панував ще первіснообщинний лад. Вони заселяли велику територію між Рейном і Ельбою та між Північним морем і Середнім Дунаєм. Праці Юлія Цезаря, Таціта та інші античні джерела свідчать, що германці займались скотарством, мисливством, знали вони і землеробство, часто здійснювали набіги на володіння Римської імперії. Жили германці родовими общинами, верховна влада належала народному зібранню. З часом родовий лад перетворився в лад «військової демократії» (Ф. Енгельс). Ватажком племені був вождь, який опирався на військову дружину. Князь та дружина збагачувались за рахунок нападів на сусідні племена, а також перебуваючи на службі в римських військах. Пізніше влада стала спадковою, а з королівських дружин згодом склалось феодальне дворянство.
За свідченням Таціта, германці мали свою міфологію - пісні про походження богів та людей, бойові пісні, присвячені богу війни, подвигам героя та ін. Відомо також, що германці знали рунічну писемність. Рунами, які нагадували грецькі та латинські літери, вони робили короткі записи на камінні, деревах, зброї тощо (певно, рунам надавали також магічного значення). Жодних документів, творів, записаних рунами, не збереглося.
В епоху великого переселення народів (IV- VI ст.) германці розмітались майже по всій Західній Європі. Доля їх склалась по-різному. Одні загинули у війнах з різними племенами і народами, другі асимілювалися з місцевим населенням. З племен, що залишились на території сучасної Німеччини, склалась німецька нація. Особливості історичного розвитку германських племен відбилися в народно-героїчному епосі, в якому виділяють два періоди (1). Перший період пов'язаний з добою великого переселення народів, з розпадом у германців патріархально-родового ладу і широкою переселенською і військово-колоніальною експансією. У той час на руїнах Римської імперії створювались нові варварські держави. «Це був своєрідний «героїчний вік», який став «епічним часом» в епосі германських народів» (2). Другий період представлений німецьким епосом епохи розквіту феодалізму (3).
(1) Жирмунский В. М. Германский героический зпос в трудах Андреаса Хойслера.- В кн.: Хойслер А. Германский героический эпос и сказание о Нибелунгах. М.: Иностр. литература, 1960.
(2) Мелетинский Е. М. «Эдда» и ранние форми эпоса.-М.: Наука, 1968, с. 6.
(3) Див.: розділ «Німецький героїчний епос».
Збереглась незначна кількість пам'яток древньогерманського [23] епосу. Це, наприклад, уривок «Пісні про Хільдебранта» (VIII ст.), поема «Беовульф» (близько 700 p.), уривки епосу про Вальтера Аквітанського («Вальдере», X-XI ст.) та про битву в замку Фінна («Фіннсбург»).
Древньогерманська епічна традиція збереглася також і набула самостійного розвитку в Скандінавських країнах, особливо в Ісландії (збірник «Едда» та ін.). При відновленні сюжетів давніх епічних сказань (древньогерманських і скандінавських) додатковим джерелом є ісландські саги про давні часи (прозові перекази), а також латинські хроніки середньовічних істориків (гота Іордана, франка Григорія Турського, лангобарда Павла Діакона, саксонця Відукінда і особливо датчанина Саксона Граматика), які в своїх творах переказували героїчні пісні та сказання (1).
Усі пам'ятки германського епосу, які збереглися, тією чи іншою мірою пов'язані з подіями епохи великого переселення народів. Однак у результаті різних причин історична основа в них дуже видозмінена. Це пояснюється тим, що на тій стадії, коли виникав епос германців, в їх свідомості дійсний факт і вимисел ще не відокремлювалися. Крім того, в усній пісенній творчості історичні події, факти, особи поетично переосмислювалися і героїзувалися. Опираючись на історичні події, епос створював свою поетичну історію, яка « народній пам'яті сприймалась як достовірна картина героїчного минулого. Слід також брати до уваги, що пам'ятки ці виникли в добу язичництва, а письмову форму набули вже після прийняття християнства, а отже, при запису підлягали обробці вже в дусі християнської ідеології.
(1) Жирмунский В. М. Германский героический зпос в трудах Андреаса Хойслера.- В. кн.: Хойслер А. Германский героический зпос и сказание о Нибелунгах, с. 5-6.
Так, сюжетна основа багатьох пам'яток народів германського походження пов'язана з подіями V ст. Відомо, що в 437 р. гунни зруйнували державу бургундів на Рейні, і тоді ж загинув їхній король Гундікарій з усім королівським родом. Але в епосі Гунтер (Гундікарій) та його родичі, військо зустріли смерть при інших обставинах - король гуннів Аттіла (в дійсності він не брав участі в битві 437 p.), зізвав усіх бургундів до себе для того, щоб присвоїти їхні скарби. Кровопролитні зіткнення германців з гуннами послужили історичною основою того, що в епосі взагалі часто фігурує ім'я короля Аттіли (Етцеля), в скандінавських пам'ятках - Атні. Цікаво, що в піснях «Едди» Атні виступає як жорстокий і підступний правитель, а в німецькому [24] епосі - як добрий і справедливий. Певно, король гуннів не раз був союзником германців у набігах на Римську імперію. Відомо також, що Аттіла помер у 453 р. на ложі своєї дружини - германської полонянки Ільдіко (скорочено від Хільда, в епосі - Крімхільда). Цей факт теж знайде широке відображення в епосі. До історичних сказань про загибель бургундів та про смерть Аттіли дуже рано приєднується франкське сказання про Зігфріда, який не має історичного прототипу, і, напевно, є породженням казок про богатирів. Цей епічний матеріал покладений в основу багатьох пам'яток різних часів та жанрів*.
* Найбільш відомими з них є «Едда», «Едда» Сноррі, «Сага про Волсунгів», «Пісня про Нібелунгів» та ін.
У древньогерманському епосі відтворено буття вищого ступеня варварства: бойові виїзди, битви, чвари між родичами, здобування скарбів, викрадення нареченої тощо. В епосі оспівуються сила героя, його хоробрість, рішучість, його бойова зброя. Значна увага приділяється темі родової помсти, згідно з законами якої члени роду зобов'язані були мстити за вбивство і кривди, які завдали їхнім родичам. Значне місце в епосі відводиться скарбам, коштовностям, які були символом влади, могутності, щасливої вдачі. Однак в уявленні германців золото було і причиною трагічної долі, розбрату, кривавих чвар і смерті.
Творцем й виконавцем пісні був дружинний співець, наділений поетичним даром воїн. Свою пісню він виконував звичайно під час бенкету в колі вождя і дружинників. Обмеженість у часі змушувала співця вибирати найбільш ефектний епізод якоїсь події, оспівувати якусь особу. Характерними ознаками пісні є завершеність епічного сюжету, лаконізм, емоційна піднесеність. У пісні невелика кількість дійових осіб, значну частину займає драматичний діалог. Для германської пісні властивий тонічний алітераційний вірш, обумовлений особливостями наголосу в германських мовах. Розповідалась вона речитативом під акомпанемент арфи.
З часом дружинний співець став професіональним співцем, поетом. В західних германців він називався скопом, на скандінавській півночі - скальдом. Співці вшановувалися почестями і щедро винагороджувалися правителями. Пісні дружинних співців швидко ставали надбанням народу і продовжували жити в усній традиції, що дозволяє по праву відносити їх до народної творчості.
Єдиним збереженим зразком героїчної пісні континентальних германців є уривок з «Пісні про [25] Хільдебранта», записаний на сторінках латинського богословського рукопису кінця VIII-IX ст. У ньому розповідається про двобій батька з сином. Це закінчений епізод, але передбачається, що слухачам з інших поетичних джерел відомо те, що передувало цій події і що відбудеться після неї. В основі пісні лежить трансформована в народній пам'яті історична подія. Відомо, що в 476 р. начальник варварської дружини германець Одоакр скинув останнього римського імператора і захопив владу. Але в 493 р. його переміг король остготів Теодоріх (в німецькому героїчному епосі - Дітріх Бернський). В «Пісні» ці події і відношення між персонажами перекручені, в ній розповідається, що якраз Отахр (Одоакр) вигнав короля Дітріха; разом із ним з Італії тікає і Хільдебрант - начальник його дружини, залишивши в рідному краї жінку і малого сина Хадубранта.
Тридцять років провів Хільдебрант на службі у короля гуннів Аттіли і тепер повертається на батьківщину на чолі війська. На кордоні він зустрічається з сином*, який виїхав з своєю дружиною назустріч ворогам. Старий Хільдебрант знає, що перед ним його син, і намагається уникнути кровопролиття. Але Хадубрант, прагнучи подвигів і слави, рветься до бою. Він не визнає у старому гунні батька (давно чув про його смерть) і називає Хільдебранта боягузом, що було для воїна найгіршою образою і робило зіткнення неминучим. Драматизм цієї історії посилюється конфліктом між обов'язком воїна і батьківським почуттям.
Горе мені, всевладний боже! (сказав Хільдебрант) горе іде!
.....................................................................................
І у скількох небезпеках смерть мене не спіткала!
Нині ж власний син мене звалить сокирою,
Вб'є своєю рукою, або сам я його вбивцею стану.
Хільдебрант приймає виклик сина. На цьому текст уривається. Звичайно такий двобій закінчується перемогою батька або примиренням.
Пісня відтворює суворий дух і суперечливу мораль того часу: поряд із відданістю правителю, особистою відвагою, гордістю героям властиві хитрість, підступність. «Пісня про Хільдебранта» набула напевно широкої популярності, про що свідчать пізніші обробки цього сюжету.
* Ситуація типова для народно-героїчного епосу (наприклад, билина «Богатирі на заставі. Бій Іллі Муромця з сином» та ін.).
ЗМІСТ
На попередню
|
|
