Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: М.С. Шаповалова Література доби Відродження: Франція (1982)
М.С. Шаповалова Література доби Відродження: Франція (1982)
© М.С.Шаповалова, 1982
Джерело: Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження. Львів: "Вища школа", 1982. 440 с. - С.: 232-275 (Розділ 5).
Сканування та коректура: SK, Aerius (ae-lib.org.ua), 2004
Зміст5.1. Перехід до Відродження. Війон
5.2. Загальна характеристика французького Відродження
5.3. Гурток Маргарити Наваррської
5.6. Література останньої чверті XVI ст. Д'Обіньє. Монтень
Література і образотворче мистецтво Північного Відродження XV-XVI ст.
5.1. Перехід до Відродження. Війон
Розвиток гуманістичної літератури у Франції припадає на XVI ст., але зароджувалися нові тенденції раніше, що особливо помітно відбилося в творчості найвидатнішого французького поета XV ст. Франсуа Війона. Він прийшов у літературу в складний перехідний період, коли феодальну Францію роздирали глибокі суперечності, вкрай загострені Столітньою війною з Англією (1337-1453). В цей час у традиційному світогляді середньовіччя з'явилися перші ознаки кризи. Поезія Війона знаменувала в літературі перехід до Відродження.
Франсуа Війон народився в 1431 р. у Парижі в бідній родині і змалку зазнав злиднів. Освіту він здобув у Паризькому університеті і став магістром словесних наук. В університеті він належав до демократичної студентської молоді, поділяв її зневажливе ставлення до премудростей схоластики і заповідей аскетизму. Людина імпульсивна, гарячої вдачі і нестійких моральних устоїв, постійно живучи в нестатках, Війон піддався спокусам безпутного життя, брав участь у крадіжках, у 1455 р. під час бійки убив кинджалом священика. Відбувши ув'язнення за злодійство, він змушений був у 1456 р. тікати з Парижа і кілька років блукати по країні. Відомо, що він з'являвся при дворі Карла Орлеанського, де брав участь у поетичному турнірі, довго жив серед кокільярів - бродяг і злодіїв, маса яких поповнювалася обезземеленими селянами, солдатами-втікачами, усякого роду декласованим людом. Війон у цей час був зв'язаний з підпільним селянським рухом. Поет зазнав великих злигоднів! неодноразово потрапляв до тюрми, але зрештою після амністії він повернувся до Парижа. Через рік, у 1463 p., його знову, і цього разу безпідставно, притягли до судової відповідальності за кримінальний злочин і засудили до страти через повішання. Вирок було замінено вигнанням із столиці. Що сталося з ним далі - невідомо.
Особистість Війона суперечлива і складна. З одного боку, над ним тяжіють середньовічні уявлення, з другого - йому властиве азартне вільнодумство, в якому виразно відчутні настрої нової епохи - епохи гуманізму. Все це втілилося в його поезії, [232] глибоко ліричній, пройнятій незнаною до того у французькій літературі силою і гостротою особистого почуття. В творах Війона поєднались трагізм і іронія, релігійність і чуттєвість, благородство й брутальність; він славить плотські утіхи і кається в цьому, блюзнує і страшиться атеїзму, з болем пише про трагізм життя і фривольно глумиться над ним.
До поетичної спадщини Війона входять дві поеми - «Малий заповіт» (1456), «Великий заповіт» (1462), а також балади і вірші інших жанрів, його твори підготовлені попереднім розвитком французької міської поезії. Вони увібрали кращі її традиції, удосконалили її жанри, особливо баладу.
Найвизначнішим твором є «Великий заповіт». Основна лінія сюжету - лірична, це - аналіз поетом своєї особистості, свого життєвого шляху. Крім того, за ходом цього самоаналізу поет вставляє в розповідь з різної нагоди окремі балади і рондо. Він розповідає про своє життя, повне злигоднів, про захоплення, страждання і блукання, про голод і нужду, якими пояснює своє безпутство, мріє про достаток, висміює лицемірних і жадібних до грошей ченців, скаржиться на гірку долю і водночас радіє життю, благає людей про милосердя й іронізує над усіма:
Тепер, коли я помираю,
Старчих-прочанок і старців,
Святош, що пнуться в брами раю,
Служниць і їхніх молодців,
І тих, хто виє на шевців,
Як жовті чоботи взуває,
Невігласів і мудреців
Про милосердя я благаю.
(Переклад Л. Первомайського)
Поет приймає дійсність з її кричущою соціальною несправедливістю, з її поділом на бідних і багатих, голодних і ситих, знедолених і щасливих.
Що й говорить! Ви з тим незгодні,
Що досить лиха є в житті:
Є недолугі і голодні,
Не лиш вельможі і святі;
Є жебраки в своїм дранті,
Є в світі бідність неймовірна,-
Хоч ще німує в німоті,
Вона вже мислить, непокірна.
(Переклад Л. Первомайського)
Війон роздумує над скороминущістю людської краси і молодості, над смертю, однаково невблаганною [233] й неминучою як для бідного, так і для багатія. Серед віршів на цю тему найкращою є «Балада про жінок минулих часів».
Тема кохання у «Великому заповіті» розкривається переважно в дусі надмірного еротизму.
Значна увага у творі приділяється зображенню життя бідних городян з його радощами і бідами.
З тих балад, що не увійшли до «Великого заповіту», цікавою є глибоко патріотична «Балада проти ворогів Франції», в якій поет посилає прокляття всім, хто бажає Франції лиха.
Хай ворога зітре дощенту шквал
Або розтрощить лісовий завал;
Хай він надій і спокою не знає;
Нехай того скарає божевілля шал,
Хто Франції нещастя побажає!
(Переклад М. Терещенка).
Світогляд і творча манера Війона особливо яскраво виражені в «Баладі повішених». Поет написав її в тюрмі, засуджений до страти, як своєрідну епітафію собі і своїм товаришам. Поема вражає поєднанням гострого трагізму і гротеску. В той же час очікування смерті поет написав і глумливий катрен:
Я - Франсуа. йде смерть з-за ґрат
На мене, лиходія,
І що мій важитиме зад,
Узнає завтра шия!
(Переклад М. Терещенка)
Через усю творчість Війона проходить сильне відчуття складності, незбагненності людської індивідуальності:
Я знаю - мухи гинуть в молоці,
Я знаю добру і лиху годину.
Я знаю - є співці, сліпці й скопці,
Я знаю по голках сосну й ялину,
Я знаю, як кохають до загину,
Я знаю, чорне, біле і рябе,.
Я знаю, як господь створив людину,
Я знаю все й не знаю лиш себе.
(Переклад Л. Первомайського)
«Балада поетичного змагання в Блуа» пройнята усвідомленням того, що особистість людини зіткана з численних протиріч:
У спразі гину біля водограю,
Зубами біля вогнища січу,
Чужинцем в рідному краю блукаю,
Німую криком, мовчки я кричу,
Я догола зодягнений в парчу, [234]
Сміюсь від сліз, від балачок німію,
Радію серцем в муках безнадії,
В стражданні є для мене щастя хміль,
Жебрак - скарбами світу володію,
Скрізь прийнятий, я гнаний звідусіль.
(Переклад Л. Первомайського)
У такому зображенні людини проявилися риси нового, не середньовічного типу мислення і розуміння особистості.
Поезія Війона - реалістична і демократична, позначена гострим інтересом до життя - правдиво зображає зворотну сторону середньовічного суспільства. З її бентежним духом, ліризмом, багатством й довершеністю поетики, яскравістю і народністю мови вона стала справжньою школою для французьких поетів наступного часу.
Книга: М.С. Шаповалова Література доби Відродження: Франція (1982)
ЗМІСТ
На попередню
|
|
