Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: М.С. Шаповалова Література доби Відродження: Франція (1982)
5.6. Література останньої чверті XVI ст. Д'Обіньє. Монтень
Значним явищем французької літератури пізнього Відродження є твори різних жанрів, в яких відбилися релігійні війни й породжена ними в країні гнітюча атмосфера. Найвидатніші твори такого типу належать Агріппі д'Обіньє.
Виходець з дворянської родини, Агріппа д'Обіньє. (1552-1630) був переконаним гугенотом і чверть століття воював проти католиків у лавах гугенотських військ. Він мав славу людини сильного, цільного характеру, непохитної принциповості, безмежно відданої своїм ідеалам. Відзначався він різнобічною освіченістю: добре знав античність і володів латинською, грецькою, староєврейською, італійською, іспанською мовами, був обізнаний з природничими науками, математикою, астрономією, багато часу й уваги приділяв літературній праці.
Найвидатніший твір Агріппи д'Обіньє - сповнені величезної пристрасті «Трагічні поеми». Це цикл, до якого входить сім книг-поем: «Злигодні», «Монархи», «Золота палата», «Вогні», «Гострі леза», «Помщання», «Суд». Створювалися вони протягом довгого часу: з 1577 по 1598 рік. Вперше повністю «Трагічні поеми» були видані самим автором у 1616 р. У них широко зображені історичні події французької дійсності другої половини XVI ст. Д'Обіньє створив правдиву картину злигоднів, які охопили країну в бурхливу добу кривавих релігійних воєн між католиками й кальвіністами. Поет з болем пише про змучену Францію, про розруху в країні, спричинену як внутрішньою реакцією, так і чужинцями-інтервентами:
Я бачив, як промчав був рейтар по містах
І селах Франції. Загарбав він жадливо
Усе, а що не міг,- те він спалив гидливо.
Ці зайди-хижаки, узявши край на час,
Примарами руїн подивували нас,
Лишивши лиш золу й криваво-чорні плями.
За ворогом ми йшли жахливими шляхами. [269]
Але оселі де? Огонь лиш замість них.
Застиглий зір мерців і стогони живих.
(Переклад М. Терещенка)
Почуття скорботи викликають у поета бідування народу, його злидні й безправність. Разючі інвективи спрямовані проти беззаконня властей:
Привласнили собі ви право і скарби.
А хто годує вас, той гине від журби!
Голодний землероб вмивається сльозами,
І просить хліба той, що бився з ворогами.
Не громадяни ви, а купка дикунів!
Омана брехунів - закони королів,
Безсилі для вельмож, жорстокі для голоти.
Чи скоро вас, кати, роздушать заколоти?
(Переклад М. Терещенка)
Гнівним обвинуваченням пройняте зображення родин Валуа і Гюїзів, брудної, підступної й кривавої королівської політики. Справжніми чудовиськами постають Генріх III, Катерина Медічі, їхнє папське оточення. Значне місце займає викриття розпусного королівського двору.
Виступи д'Обіньє проти інквізиції набирають характеру протесту проти релігійної нетерпимості загалом. Поет був гугенотом, але релігійний фанатизм йому чужий. У книзі «Помщання» подаються вражаючі картини Варфоломіївської ночі, засуджується розгул фанатизму.
В останній книзі «Трагічних поем» показаний суд над феодально-католицькою реакцією, який чинять всі сили всесвіту і справедливості.
Будова поем своєрідна. В них нема єдиного логічного сюжету: сумні роздуми поета чергуються з сатиричними, повними ненависті виступами проти тиранів і катів, з картинами боротьби. Складним є образний світ поем. Поряд з реальними образами змальовані алегоричні постаті, використовуються біблейні міфи. Твір написаний у суворому тоні («...чи можна сміятися, коли ваш дім горить» - «Монархи»), сповнений героїчної патетики.
Значним твором у спадщині д'Обіньє є «Всесвітня історія», в якій, між іншим, згадується про українських козаків і їхню мужню боротьбу проти турецько-татарської навали.
В останній чверті XVI ст. високого рівня досягла у Франції філософська думка. Найвидатнішим її представником був Мітель де Монтень (1533- 1592). Він походив з заможної родини, отримав добру освіту, блискуче знав античну культуру, з метою поширення своїх знань і досвіду подорожував по Європі: побував у Швейцарії, Німеччині, [270] Італії. Певний час Монтень посідав високі державні посади, обирався мером міста Бордо, брав участь у політичному житті країни, але неохоче, і незабаром відійшов від політичних справ, йому не властивий релігійний фанатизм, як гугеноти, так і католики відштовхували його своєю жорстокістю й обмеженістю. З найбільшою пристрастю віддавався Монтень літературним заняттям. Жив він здебільшого у своєму маєтку, займався господарством і писав працю «Досліди», якій судилося стати одним із найвидатніших і найсвоєрідніших творів доби Відродження. Складаються «Досліди» з трьох книг, вперше опублікованих у 1588 р. За будовою це фрагментарний твір, у якому відсутня будь-яка сюжетна єдність. Він містить окремі думки, міркування, спостереження, враження, пересипані цитатами з античних авторів; увесь матеріал розташований довільно, без будь-якої системи й послідовності. Теми фрагментів найрізноманітніші: у них йдеться про античних поетів і виховання дітей, про честолюбство і здоров'я, смерть і багатство, славу і гідність, совість і педантизм, про все, що письменник спостерігає навколо себе, що думає, читає, чує. [271]
«Досліди» - це вільні роздуми письменника головним чином над своїм життям і власним життєвим досвідом. До узагальнень він іде через власне «я», його філософія коріниться в особистих відчуттях, настроях, особливостях вдачі, способі життя. Скажімо, узагальнююча думка про те, що «кровожерні нахили щодо тварин свідчать про природну схильність до жорстокості», виникає з розповіді письменника про те, що він сам не терпить жорстокого ставлення до тварин; міркуючи про шкідливість насильства при вихованні дитини, він спирається на власний досвід виховання доньки Леонор.
Ця зосередженість Монтеня на своїй особистості, власному духовному світі йде не від самозакоханості чи егоцентризму - філософ досліджує в собі людину, відкриває й пізнає в усіх проявах її чуттєву й духовну природу. Це, власне, і є наскрізна проблема, яка об'єднує невпорядковані думки «Дослідів». У центрі уваги письменника - багатогранні і різноманітні природні можливості людини, її мінлива поведінка та вчинки. Він доходить висновку, що людина постійно змінюється залежно від обставин, у які потрапляє; вона може досягти найвищої довершеності і безмірно низько впасти: людський розум здатний до необмеженого розвитку і водночас йому властиво помилятися.
Трактуючи людину як істоту мінливу, Монтень разом з тим чітко визначає людський ідеал й утверджує тверді моральні устої. На його думку, найвищою моральною нормою є близькість до природи й поміркованість. Тому найбільше він цінить землеробів та мудреців, у житті яких вбачає природність і свободу. Відстоюючи право людини на щастя, Монтень закликає її розвивати громадські почуття, почуття гідності: «Той, хто почуває власну гідність, зрозуміє свої обов'язки перед іншими людьми і суспільством, той усвідомить своє покликання сприяти громадській користі, виконуючи свій обов'язок громадянина. Той, хто не живе для інших, не живе для самого себе».
На підставі вивчення людини Монтень робить висновок, що цінність її визначається тільки внутрішніми властивостями: «Ми бачимо селянина і короля, дворянина і простолюдина, вельможу і приватну особу, багатія і бідняка, нашим очам вони уявляються вкрай неподібними, коли ж насправді вони різняться тільки одягом. Судити про людей треба незалежно від одягу чи строкатої видимості, якою вони себе маскують, а згідно з їх сутністю, [272] тілом і душею. Цар всього-навсього тільки людина. І коли він лихий від народження, то навіть влада над усім світом не зробить його кращим». В такого роду міркуваннях проявляється демократизм Монтеня, його критичне ставлення до станового поділу суспільства.
«Досліди» від початку до кінця пройняті запереченням теології, схоластики і догматизму, скептичним ставленням до всього, що подається як незаперечна, категорична істина. «Що знаю я?» - формула, якою філософ виражає свій підхід до пізнання. Це аж ніяк не означало зневаги чи недовіри до розуму і знань. Скептицизм Монтеня грунтувався на усвідомленні історичної обмеженості понять та уявлень. Він не заперечував можливості знання, був спрямований не проти розуму, а проти догматизму, проти претензій догматиків на володіння остаточною істиною. Монтень - прихильник іншого, нового знання, творчого, заснованого на реальному життєвому досвіді і досліді. Мислитель вірив у можливість безупинного розвитку пізнання. Для того часу такі думки мали величезне прогресивне значення, сприяли звільненню мислення від гніту церковних авторитетів, від забобонів, розхитували догми християнської ідеології.
«Досліди» написані у формі живої, невимушеної бесіди, мова твору багата, проста і природна. Це досягалося свідомою, цілеспрямованою працею. Монтень писав, що любить мову «просту і нештучну... соковиту і живу, коротку і стислу, не вишукану і прилизану, а сильну і різку».
Твір Монтеня поклав початок розвитку жанру ессе, в якому предметом зображення є внутрішній світ однієї людини - самого автора, його індивідуальне сприйняття, відбиття в його свідомості найрізноманітніших проявів життя.
«Досліди» мали велике значення для розвитку французької прози, значною мірою вплинули на передову думку та творчість європейських письменників наступного часу, а з сучасників Монтеня найбільше на великих англійців - Ф. Бекона і В. Шекспіра.
ЛІТЕРАТУРА І ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО ПІВНІЧНОГО ВІДРОДЖЕННЯ. XV-XVI ст.
| Література | Мистецтво | |
| Німеччина | КОНРАД ЦЕЛЬТІС (1459-1508) СЕБАСТІАН БРАНТ (1457-1521) ЙОГАН РЕЙХЛІН (1455-1522) УЛЬРІХ ФОН ГУТТЕН (1488-1523) МАРТІН ЛЮТЕР (1483-1546) ТОМАС МЮНЦЕР (1490-1525) ГАНС САКС (1494-1576) |
АЛЬБРЕХТ ДЮРЕР (1471-1528) ГРЮНЕВАЛЬД (після 1460-1528) ГАНС ГОЛЬБЕЙН МОЛОДШИЙ (1497-1548) ЛУКАС КРАНАХ (1472-1553) АЛЬБРЕХТ АЛЬТДОРФЕР (1488-1538) |
| Нідерланди | РУДОЛЬФ АГРІКОЛА (1443-1485) ЕРАЗМ РОТТЕРДАМСЬКИЙ (1399-1464 |
ЯН ВАН ЕЙК (1385-1441) РОГІР ВАН ДЕР ВЕЙДЕН (1466-1536) МЕМЛІНГ (1435-1495) КВЕНТІН МАССЕЙС (1466-1530) ПІТЕР БРЕЙГЕЛЬ СТАРШИЙ (МУЖИЦЬКИЙ) (1525-1569) |
| Франція | ФРАНСУА ВІЙОН (1431-1463) ГУРТОК МАРГАРИТИ НАВАРРСЬКОЇ ФРАНСУА РАБЛЕ (1494-1553) П'ЄР ДЕ РОНСАР (1524 - 1585) І ПЛЕЯДА АГР1ППА Д'ОБІНЬЄ (1552-1630) МІШЕЛЬ ДЕ МОНТЕНЬ (1533-1592)
|
ЖАН ФУКЕ (1415-1485) МІШЕЛЬ КОЛОМБ( 1430/31 - 1518/19) «ШКОЛА ФОНТЕНБЛО» ЖАН ГУЖОН (близько 1510-1564/68) ЖАН КЛУЕ МОЛОДШИЙ (1486-1541) ФРАНСУА КЛУЕ (близько 1522-1572) |
Контрольні питання
1. Поезія Франсуа Війона як породження перехідної доби від Середньовіччя до Відродження. Ідейно-художня проблематика «Великого заповіту».
2. Гурток Маргарити Наваррської і його місце у французькій літературі раннього Відродження.
3. Фольклорні джерела роману Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель». Історія створення роману.
4. Критика схоластики, схоластичного виховання і захист гуманістичного ідеалу виховання всебічно розвиненої людини в романі Рабле.
5. Критичне зображення різних сторін феодального суспільства в романі Рабле.
6. Характеристика головних образів роману: Гаргантюа і Пантагрюеля, Жана, Панурга.
7. Своєрідність художнього методу Рабле; поєднання фантастичного і реального планів, широке використання сміхових прийомів, особливо гротеску.
8. Значення Рабле для розвитку французької літературної мови.
9. «Плеяда» і її маніфест - трактат Ж. дю Белле «Захист і звеличення французької мови».
10. Творчий розвиток П'єра Ронсара.
11. Головні жанри, теми, гуманістичний характер і художні особливості поезій Ронсара.
12. «Досліди» Монтеня. Жанр, ідейний зміст і художня своєрідність.
13. Викриття феодальної дійсності і релігійних воєн в «Трагічних поемах» д'Обіньє. Вираження в них кризи ренесансного гуманізму. [275]
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: М.С. Шаповалова Література доби Відродження: Франція (1982)
ЗМІСТ
| 1. | М.С. Шаповалова Література доби Відродження: Франція (1982) |
| 2. | 5.2. Загальна характеристика французького Відродження З... |
| 3. | 5.3. Гурток Маргарити Наваррської Маргарита Наваррська... |
| 4. | 5.4. Рабле Творчість Франсуа Рабле (1494-1553) становить... |
| 5. | 5.5. «Плеяда». Ронсар Маніфест «Плеяди». Розвиток... |
| 6. | 5.6. Література останньої чверті XVI ст. Д'Обіньє. Монтень... |
На попередню
|
|
