Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Юрій Іванович Ковбасенко Джордж Бернард Шоу: "Я впливав на Велику Жовтневу революцію..." (2001)
9 (“необробленого матеріалу”) вишукану леді (“Гіггінс. Я таки зроблю герцогиню з цієї задрипаної нетіпахи!” /ІІ/).
А ось один з маловідомих варіантів цього міфу. На острові Кіпр, як відомо, народилася сама богиня кохання Афродіта (звідси її друге ім’я - Кіпріда). То де, як не там, повинні були шанувати її (і кохання) найбільше? Тож не дивно, що саме на Кіпрі культ Афродіти забуяв у часи античності чи не найсильніше.
Та ось на острові Афродіти з’явився чоловік (та ще й цар!), який уникав жінок, живучи усамітнено. Звали його Пігмаліон. Звичайно, божественну патронесу острова це не могло залишити байдужою, результат не забарився - на Кіпр було наслано моровицю10. Коли кіпріоти запитали в оракула про причину гніву богів, той усе пояснив і додав, що позбутися лиха можна буде лише тоді, коли Пігмаліон висіче статую жінки. Подітися було нікуди, інакше б загинули ні в чім не повинні люди, і за взірець для статуї Пігмаліон обрав саме морську німфу Галатею. А далі варіанти міфів збігаються - статуя Галатеї, оживлена Афродітою, стала Пігмаліонові ідеальною дружиною.
Я б не наводив цього апокрифу, якби не одна деталь - у різних варіантах міфу є спільні мотиви:
еволюції світосприйняття Пігмаліона, його поступового “закохування” в своє творіння;
одухотворення неживої статуї Афродітою.
Але тим несподіванішим є фінал п’єси Шоу: як же Гіггінс-Пігмаліон віддасть комусь11 своє найкраще творіння, на яке, як він сам зізнався, “так щедро тратив своє тяжким трудом призбиране знання та ще коштовний скарб … турботи і приязні” (ІV)?
Чим більше варіантів, тим яскравіший інваріант. Тому розглянемо ще один варіант цього ж міфу: “Пігмаліон … закохався в Афродіту і, оскільки вона з ним ніколи б не розділила ложе, він створив її статую зі слонової кістки, поклав її з собою в ліжко і почав молити богиню, щоб змилувалась над ним. Увійшовши до статуї, Афродіта оживила її на ім’я Галатея…”12
Отже, за усієї різниці в змісті усіх наведених варіантів міфу, в них є одне спільне місце, інваріант: без Афродіти статуя б не ожила. Звідси важливе для розуміння концепції Шоу питання: хто в комедії “Пігмаліон” виконує функцію “оживлення” Елайзи?
Сюжет комедії простий. Професор-фонетист Генрі Гіггінс береться за незвичайний експеримент: за шість місяців зі звичайної неграмотної лондонської квіткарки він збирається зробити особу, яка буде вільно володіти вишуканою англійською мовою, чиї манери будуть бездоганними, яку ніхто не відрізнить від справжньої леді. Вони навіть б’ються об заклад з його приятелем, теж філологом (діалектологом) полковником Пікерінгом, чи вийде це в Гіггінса (“Пікерінг. Гіггінсе, я заінтригований! … Якщо ви впораєтеся з цим, я назву вас найбільшим з усіх учителів, сущих нині на світі. Закладаюся на всі витрати, що підуть на цей експеримент: вам цього не втнути. А ще я заплачу за уроки” /І/). Шляхом самовідданої праці Елайза Дулитл досягла мети, і Гіггінс виграв парі. І тут, за законами мелодрами, головні герої - професор і учениця, “Пігмаліон і Галатея”, мали б побратися, але ні - Шоу залишає фінал відкритим…
Що ж цікавило автора передусім? Невже не стосунки героя і героїні? Ні, не вони. І тут не обійтися без відомостей про ідейні переконання Шоу.
Шоу був соціалістом, людиною, переконаною в тому, що капіталізм є не найкращим суспільним устроєм, передовсім тому, що капіталістичне суспільство дуже поляризоване, є в ньому занадто багаті й занадто бідні люди, а отже, між ними немає рівності. Соціалізм же був покликаний забезпечити хоча б відносну рівність усіх прошарків суспільства.
Саме тоді ідеями Карла Маркса марив цивілізований світ, багато уваги їм приділяли й письменники. Так, земляк Бернарда Шоу, Оскар Уайльд, присвятив соціальним і соціалістичним проблемам роботу під вельми промовистою назвою “Душа людини при соціалізмі” (1891). У ній є майже дослівні збіги з текстом “Пігмаліона”: “Справжнє завдання - облаштування суспільства таким чином, щоб бідність стала неможливою” (пор. з першим епіграфом до цієї статті).
Але проблема полягала в тому, що для соціалістичного (соціально справедливого) влаштування суспільства тоді пропонувалося (та пропонується і зараз) два головних шляхи: революційний і еволюційний. Шоу ж був фабіанівцем.
Знаменитий полководець на ймення Фáбій Мáксим Кунктатор (латин. Cunctator означає ‘зволікач’), уславився тим, що під час ІІ Пунічної війни своїм зволіканням, поступовим, довготривалим виснаженням армії Ганнібала, уникненням великих битв урятував Рим і зрештою таки отримав перемогу.
Оцей принцип поступовості, еволюційності був головним у діяльності “Фабіанівського товариства” (1884-1900), одним із керівників якого був Шоу. Фабіанівці вважали, що соціалістичні ідеї повинні поступово “всотатися” у свідомість людей, усього суспільства, і тоді соціалізм настане сам собою, без революцій.
Ідеологічна позиція Шоу і його погляд на роль літератури в житті суспільства дуже нагадують позицію просвітників ХVІІІ століття.
Передусім, його і їхні твори обов’язково містять певні філософські ідеї. А цим, у свою чергу, зумовлені певні збіги вже на рівні жанрових систем (пор.: “філософська повість” ХVІІІ століття і “драма ідей”, “драма-дискусія” століття ХХ). Вже самі словá “філософія”, “ідея”, “дискусія” входять до одного лексико-семантичного поля.
Дуже важливим збігом є також погляд просвітників і Шоу на літературу як на ефективний засіб впливу на людину та суспільство. Згадаймо сузір’я блискучих письменників-просвітителів, які в геніальних творах втілювали свої ідеї: Дефо, Свіфт, Філдінг, Бернс; Вольтер, Дідро (енциклопедист № 1), Руссо, Бомарше; Шіллер, Гете; Фонвізін, Грибоєдов… Книгу можуть прочитати мільйони - це добре розуміли просвітники
ЗМІСТ
На попередню
|
|
