Додати в закладки
Переклад Translate
Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
Скачати одним файлом. Книга: Юрій Іванович Ковбасенко Джордж Бернард Шоу: "Я впливав на Велику Жовтневу революцію..." (2001)
16.
А хіба Гіггінс і Непомук жили чимось іншим, ніж бажанням людей навчитися правильної вимови (“правильных произношений”) для підйому на суспільні вершини? Куліш це влучно підмітив: доньку губернатора зупинило не те, що Мазайло “не дворянин” і не має високого чину (“якийсь там регістратор”), а сáме недоліки його вимови.
Отже перед нами два яскравих приклади застосування “філологічного конфлікту”.
Ірландець (не англієць!) Бернард Шоу розвиває його передусім на соціальному ґрунті: як справедливо зауважує Гіггінс, кóкні-Елайза ніколи не досягне успіху в житті та кар’єрі, доки буде розмовляти на своєму арго: “Бачите оцю істоту з її вуличною англійщиною? Тож оця англійщина не дасть їй виповзти з канави, поки її й віку” (І).
Українець Микола Куліш розвиває той самий “філологічний конфлікт” у етно-соціальному аспекті. Мина Мазайло хоче позбутися української вимови, щоб зрости соціально: “Мазайло. Серцем передчуваю, що українізація - це спосіб зробити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади”17.
Але в обох випадках мовна недосконалість (як складова недосконалості загальноосвітньої) - перепона на шляху до соціальних вершин.
Щоправда, просвітитель-Шоу описує не лише філологічний шлях вдосконалення Елайзи. Мати Гіггінса ставиться до “проміжного” результату експерименту Генрі й Пікерінга (першої появи Елайзи в неї вдома) досить скептично: “ Гіггінс (жадібно). Ну? Чи можна виводити Елайзу в світ? … Місіс Гіггінс. Ти, дурний хлопчиську, звісно ж, нікуди не можна її виводити! Вона - тріумф твого мистецтва та ще й таланту кравчини, але якщо ти гадаєш, що вона не видає себе кожнісіньким реченням, яке вилітає з її вуст, то ти, либонь, зовсім схибнувся через неї!” (ІІІ).
Отже, Елайзу поки що “нікуди не можна виводити”. То яке ж чудо сотворили Гіггінс із Пікерінгом, що навіть пронира Непомук незабаром визнав квіткарку за … угорку королівської крові? Драматург буквально натякнув на це чудо: “ Гіггінс. Давайте візьмемо її на Шекспірівську виставку в Ерлс-корт!” (ІІІ). Та й до цього епізоду Елайзу просвічують не лише лінгвістично: “ Пікерінг. Ми брали її на концерти класичної музики і в мюзик-холи, і все це вона сприймає, а, прийшовши додому, програє все, що почула, на роялі, хай то буде Бетховен чи Брамс, Легар чи Лайонел Монктон, хоча ще півроку тому вона й до клавішів не торкалася” (ІІІ). Своєрідну програму просвічення Елайзи можна знайти також в наведеному вище монолозі Гіггінса, який протиставляє життя вулиці своєму інтелектуальному життю: наука, література, класична музика, філософія, мистецтво.
Все це дозволяє зробити висновок, що різцем, який із слонової кістки зробив бездоганну статую, була ґрунтовна гуманітарна освіта.
Помітне місце в комедії займає також проблема місця жінки в суспільстві, взагалі в житті. Шоу вирішує її передовсім у соціальному плані, і якщо цього не брати до уваги, багато чого в авторській концепції залишиться незрозумілим.
Здається, Гіггінса зовсім не цікавлять ні внутрішній світ дівчини, ні її майбутнє. Але його мати попереджає сина про відповідальність перед Елайзою, про небезпеку, яка загрожує їй в разі успіху “фонетичного експерименту”: “Ні - ви, двоє неймовірно дурних чоловічих створінь! Проблема полягає в тому, як бути з дівчиною опісля. Гіггінс. Не бачу в цьому ніяких складнощів. Вона зможе йти собі своїм шляхом, використовуючи всі переваги, яких набула в мене. Місіс Гіггінс. Переваги - як у тієї вбогої жінки (місіс Ейнсворд-Гілл. - Ю.К.), що тільки-но була тут! Манери та звички, що не дозволяють шляхетній леді йти заробляти собі на прожиття і заразом не дають їй доходу шляхетної пані! Це ви маєте на увазі?..” (ІІІ). Як бачимо, Шоу ставить життєво важливе питання: а що далі? Куди подітися “жертві” лінгвістично-соціального експерименту? І реакція “Галатеї” підтвердила побоювання місіс Гіггінс: “ Елайза (у відчаї зібравши всі свої сили). А на що я годжуся? На що я годжуся після вашої науки? Куди мені подітися? За що братися? Що буде зі мною?” (ІV).
Спробуймо спрогнозувати майбутнє леді-квіткарки.
Отже назад, “до кошика з квітами” їй дороги нема. “Там”, “на дні” вона стала чужою, але й “тут”, “на горі” вона чужа. Прірву між собою та аристократами Елайза добре усвідомлює навіть після свого тріумфу в посольстві: “Елайза до Гіггінса: …Я всього лиш проста неосвічена дівчина... Не може бути ніяких щирих почуттів між такими, як ви, і такими, як я” (V). Та й Гіггінс відчуває те саме: “Ось що скажу я вам, Пікерінгу: такого з мене - годі. Досить створювати штучних герцогинь (V).
Але хто ж її буде утримувати, та ще й з урахуванням її зрослих запитів справжньої леді? У тому житті дівчина заробляла собі на життя чесною працею, тобто утримувала себе сама. Не даремно ж Елайза, прийшовши до Гіггінса брати уроки, весь час повторює, що вона “порядна дівчина”, “хороша дівчина”, “завжди була хороша” тощо. Адже перед зовні привабливою Елайзою був і інший шлях - вулиця поруч (“Елайза. Коли б захотіла, я могла б стати поганою дівчиною. Дечого я набачилася більше, ніж ви, з усією вашою освіченістю. Отакій, як я, дівчині легко закохати в себе джентльмена, аби покохатися з ним” /V/).
Але Елайза свідомо обрала чесний шлях. І що ж він їй дав? Напівголодне життя в маленькій брудній холодній квартирі.
Цією проблемою “Пігмаліон” дуже нагадує драму Шоу “Професія місіс Уоррен” (1894), де мати-повія так аргументує в розмові з донькою своє презирливе ставлення до жінок з “низів”, що чесно заробляють собі на прожиток, та й до самого цього чесного заробітку : “Місіс Уоррен. По-твоєму, краще б я зігнулася на чорній роботі і в сорок років
ЗМІСТ
На попередню
|