Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Управління зовнішньоекономічною діяльністю. Частина 1. Березовенко С.М.

1. ЕВОЛЮЦІЯ ЗОНИ

Відлік світової практики створення особливих економічних зон є підстави починати ще з часів фінікійців, коли країни, заінтересовані в розширенні міжнародної торгівлі (а ці зони почали створюватися саме у сфері зовнішніх для країни зв'язків), стали "огороджувати" території, вільні від традиційних податків і мита. Американські економісти М. Фразьє і Р. Рей розрізняють три основні стадії в еволюції вільних зон: складські і транзитні зони; промислові вільні (експортно-виробничі) зони; комплексні зони вільного підприємництва (вільні порти, спеціальні економічні зони і зони обробки інформації). Такі зони з самого початку вирізнялися своєрідною комерційною "екстериторіальністю": безмитним ввозом і вивозом (крім товарів, призначених для споживання в тій же країні), пільгами у користуванні різноманітними зручностями - для складування, упаковування тощо.

Сьогодні існує велика кількість термінів (не менше 20), якими позначається, по суті, одне й те саме поняття - "вільна економічна зона". В економічній літературі вживаються такі терміни: митна зона; вільна митна зона; вільна митна експортне орієнтована зона; експортна вільна зона; експортне орієнтована вільна зона; експортно орієнтована зона; зовнішньоторговельна зона; вільна економічна зона; вільна експортно орієнтована зона; вільна експортна зона; вільна виробнича зона; вільна торговельна зона; вільна зона; промислова експортно орієнтована зона; інвестиційна зона; зона спільних підприємств; макіладора; пільгова експортна зона; спеціальна економічна зона; безмитна торговельна зона; безмитна зона; зона спільного підприємництва. Це зумовлено тим, що будь-яке організаційне, технологічне чи соціальне нове явище вимагає появи відповідного лінгвістичного і термінологічного визначення. Розмаїтість позначень пов'язана також із тим, що кожна новація в міру свого розвитку і поширення набуває нових рис і невизначених відтінків.

Першою важливою характеристикою цього нового феномена є те, що привілеї і переваги зон замість того, щоб концентруватись на чітко визначеному просторі, були поширені на інші підприємства (місцеві і ті, що належать іноземцям), які діють у будь-яких частинах країни. Передбачалося, що такі привілеї і переваги (наприклад, валютний режим, податкові пільги) так само позитивно вплинуть на експорт і зайнятість по всій країні, як це мало місце в межах створеної зони.

Другим важливим відхиленням від початкового задуму є те, що експортно орієнтовані зони набули також функцію сприяння імпорту. Класичним прикладом такої еволюції є вільна зона Манаус у Бразилії, яка сьогодні орієнтується переважно на забезпечення внутрішнього ринку. У багатьох випадках такий розвиток вільної зони не тільки не передбачався і не планувався спочатку, а й наштовхувався на протидію як влади зон, так і відповідних країн, оскільки це було абсолютним запереченням необхідності існування експортно орієнтованих зон.

Тенденцію перетворення зон в імпортне орієнтовані зумовлювали три чинники: технічні труднощі здійснення контролю за контрабандою із зон на решту території країни; спільний тиск із боку місцевих споживачів (які прагнуть отримати доступ до високоякісної продукції, що виробляється в зонах) та іноземних інвесторів (яких приваблює висока ефективність реалізації їхньої продукції на внутрішньому ринку), а також урядова політика заохочення до розвитку внутрішньогосподарських зв'язків як протидії проникненню на внутрішній ринок іноземного капіталу.

Насправді ж, як свідчить досвід Китаю, окремі методи входження у внутрішній ринок можуть бути набагато привабливішими для іноземних інвесторів, ніж одержання класичних переваг при участі в експортно орієнтованих зонах. Це твердження справедливе насамперед стосовно країн, що мають великий внутрішній ринок (наприклад, Китай, Мексика). Але оскільки інвесторами в зони найчастіше є відносно невеликі підприємства, то для них може становити інтерес і вихід на невеликі внутрішні ринки.

Третім важливим явищем стало закріплення місцевих підприємств у експортне орієнтованих зонах. У деяких країнах (наприклад, в Індії) участь місцевих фірм, хоча б у формі спільних підприємств, досить значна. Зростання ролі місцевого капіталу може бути підтверджене і тим, що нині дві третини підприємств у всіх експортно орієнтованих зонах, які існують у країнах, що розвиваються, або повністю належать місцевим фірмам, або є спільними підприємствами з участю місцевого капіталу; і лише одна третина - це суто іноземні підприємства.

Така еволюція якоюсь мірою економічно обґрунтована, оскільки місцеві інвестори забезпечують заміну іноземних інвесторів, які вагаються щодо вкладення своїх коштів. Вона також є результатом політичного тиску, позаяк економічні пільги, надані інофірмам у зонах, можуть на практиці розглядатися як політично неприйнятна дискримінація національних підприємств. Надання останнім таких самих переваг могло б забезпечити не меншою, якщо не більшою, мірою розширення експорту та створення нових робочих місць.

Четвертою, новою рисою, характерною, зокрема, для Китаю, є утвердження думки, що зонами повинні ставати великі території, а не малі промислові анклави. Цей підхід добре відображає сам термін "спеціальна економічна зона", що вживається у цій країні. Подібні зони з самого початку задумувалися як великі території (навіть цілі провінції, що охоплюють, як, наприклад, зона острова Хайнань). Деякі невеликі країни прагнуть розширити свої експортні зони до таких меж, щоб уся територія держави стала однією великою зоною (зокрема, Шрі-Ланка та Маврикій).

П'ятою тенденцією, яка ще тільки формується, є перетворення класичних промислових експортно орієнтованих зон у зони, що спеціалізуються на наданні послуг. В якомусь розумінні це повернення до вихідного поняття зон, які спочатку розглядалися як "вільні зони" або "вільні порти", що обслуговували основні морські лінії. З іншого боку, це відображає зростаюче значення сектора послуг в економіці в цілому і зростання попиту на деякі послуги, котрі забезпечують доступ до інформації (засоби зв'язку, обробки даних, збір і пошук інформації, програмне забезпечення).

Розвиток сервісної орієнтації окремих експортних зон, однак, слід розглядати як реалізацію більш амбіційної концепції, ніж та, що закладалася в поняття "вільний порт" у минулому. Ця концепція передбачає не тільки здійснення суто комерційної діяльності (питома вага якої може бути дуже незначною, за винятком таких зон, які створені в Єгипті та Панамі), а й розвиток банківських, страхових та інформаційних послуг - лише деяких із видів послуг, що надаються індустрією сервісу, котра починає розвиватися в багатьох експортно орієнтованих зонах світу.

Заснуванням першої сервісно орієнтованої зони, якщо не враховувати сектор банківських послуг, можна вважати рішення Таїланду, прийняте на початку 1989 р., про створення експортно орієнтованої зони інформаційних послуг. Ця концепція експортних зон, що має на меті створення сервісних або сервісно-промислових зон, може бути розширена за рахунок включення у сферу діяльності зон туризму й освітніх послуг, а також сільськогосподарського сектора, точніше, окремих форм сільськогосподарського виробництва.

Попри всю цю диференціацію можна простежити певні спільні для всіх (чи багатьох) різновидів зон відхилення від концепції їх створення. Зазначимо такі з них: спонтанне поширення зональних привілеїв і пільг на прилеглі території; поступова (й успішна) переорієнтація ряду зон на внутрішній ринок, що суперечить самій їх ідеї (продукція, наприклад, вільної зони Манаус у Бразилії майже цілком поглинається внутрішнім ринком); зони охоплюють дуже велику територію, а не відносно маленький промисловий анклав (приміром, відомі випадки, коли практично цілі держави виявлялися такими зонами); трансформація виробничої зони в зону із сервісною орієнтацією, що, до речі, підкреслює зростаючу роль сектора послуг в економіці (наприклад, вільна зона Монтего-Бей, Ямайка).

Додати в закладки

  
Переклад Translate