Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Управління зовнішньоекономічною діяльністю. Частина 1. Березовенко С.М.
3. ВІЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ
Класичні моделі, застосовувані за рубежем, відповідають потребам країн колишнього СРСР лише частково. Вони концептуально потребують коригування та підпорядкування діяльності "зон" вирішенню не стільки зовнішньоекономічних, скільки загальногосподарських завдань цих країн.
Зберігаючи в доцільних межах експортну орієнтацію, "вільні економічні зони" для країн із перехідною економікою водночас покликані:
* працювати на внутрішній ринок країни, сприяючи насиченню його передовою технологією і високоякісними товарами;
* слугувати для країни центрами освоєння і поширення зарубіжного управлінського досвіду, полігоном для перевірки нових форм господарювання;
* такі зони повинні створюватися і функціонувати в економіці країни не анклавно, а як її невід'ємна складова, передбачати сприятливий режим не тільки для іноземних інвесторів, а й для національних підприємств.
Вільні економічні зони можуть розташовуватися не тільки в прикордонних, а й у глибинних районах країни, досягати значних територіальних розмірів.
Зони є господарськими, а не політичними утвореннями, їх конфігурація та межі визначаються економічною доцільністю, а територія залишається частиною суверенної території країни. У зоні діє національне законодавство, вилучення і корективи до нього можуть стосуватися тільки господарських і соціальних питань і фіксуються в постанові про створення зони.
Світова практика і місцеві потреби є чинниками, що визначають відмінності підходів до створення зон з урахуванням місцевих особливостей і пріоритетів. З огляду на економічні завдання і специфічні риси, зони можуть мати як комплексний (багатогалузевий), так і спеціалізований характер. До першого типу можна віднести проект зони Находки, де комбінуються функції перероблення на високому технічному рівні сировинних ресурсів (лісоматеріалів, металевих руд, риби і морепродуктів тощо) і зовнішніх транспортних перевезень. Виходячи з цих передумов, проект зони Новгорода передбачає розвиток виробництва побутових електроприладів і поліграфічного устаткування в поєднанні з туристичним сектором.
Спеціалізовані зони можуть створюватися як митні зони (складування й оброблення вантажів зовнішньої торгівлі), технополіси (для розроблення і впровадження нових технологій, транзитні зони тощо).
Очевидно, територія, яка вибирається для створення зони, повинна бути достатньо велика, мати базову структуру, людські ресурси, забезпечуватись місцевою електроенергією і будівельними матеріалами, а також мати вихід до місцевих і міжнародних комунікацій та активні зв'язки з економікою країни. Без таких компонентів створення зон або неможливе взагалі, або вимагає значних початкових капіталовкладень.
З економічної точки зору відкриття зон створює три групи проблем - їхні взаємні зв'язки з зовнішнім ринком, із національною економікою і характер внутрішнього регулювання діяльністю зон.
Проблеми першої групи не настільки складні, і тут може бути використано міжнародний досвід. Територія зон залишається за межами митних кордонів країни, і їх товарооборот із зовнішнім світом звільняється від мита і нетарифних експортно-імпортних обмежень. Митний контроль товарів провадиться лише з метою виявити деякі товари, експорт і імпорт яких заборонені або які мають бути зазначені в митній декларації. Він провадиться тільки з метою збору даних для зовнішньоторговельної статистика країни про операції самих зон. Необхідно ввести також спрощений порядок видачі віз для в'їзду, виїзду, перебування і проживання іноземних ділових людей і туристів.
Значно складніше вибрати форму зв'язків зони з національною економікою. Будучи елементом розвинутої ринкової економіки, вони не вписуються автоматично в сьогоднішній перехідний механізм національного господарства, яке тільки починає свою еволюцію до ринкової моделі. З іншого боку, було б неправильним відкладати створення зон доти, доки ця еволюція буде завершена, оскільки країна потребує їх і як лабораторії для випробувань ринкових відносин. Саме тому певний зв'язок господарських механізмів перехідного періоду з важелями управління зон є необхідним.
Цей зв'язок треба розглядати в плані функціонування зон усередині економіки країни як незалежних утворень з автономним самоврядуванням. Зона має власний платіжний баланс і діє на основі принципу валютного самофінансування. При взаємовідносинах із державним бюджетом розміри сплати податків і валютних відрахувань установлюються для всіх зон загалом на довгостроковій основі. До завершення загальної економічної реформи основним важелем орієнтації зон на внутрішній ринок країни залишається державне замовлення.
Зона має бути вільною в розподілі цього замовлення, тобто розподіляти його на свій розсуд між внутрішнім ринком та експортом. Вона повинна володіти такою самою свободою і в постачанні ресурсами додатково до виділених державою фондів і засобів. Нарешті, установлюються довгострокові ставки податкових і валютних відрахувань і розмір державного замовлення варіюється для кожної конкретної зони, а на стадії заснування зон до них застосовуватиметься пільговий режим. Крім того, обсяг і товарна номенклатура державного замовлення є предметом переговорів адміністрації зон і центральних економічних органів.
Сьогодні, коли зростає інтерес до проблем регіонального розвитку, зв'язки між зонами та регіонами, у яких вони розташовані, набувають істотного значення. Це логічно, якщо брати до уваги, що регіон, в основному, забезпечує постачання зон, а з іншого боку, він заінтересований в одержанні правдивої оцінки і можливих відрахувань для його соціально-економічного розвитку. Питання, очевидно, можна було б вирішити шляхом резервації для регіону частини коштів, що йдуть на сплату податків, і валютних відрахувань зони в бюджет, а також частини продукції, що випускається зоною за державним замовленням, включаючи споживчі товари. Можливим є також надання взаємних преференцій при укладенні економічних угод між регіоном і зоною. Крім того, представники регіону можуть увійти до складу органів управління зон.
Питання про статус зон необхідно також розглядати тоді, коли регіон, на території якого вони розташовані, переходить на самофінансування. Через свою специфічність як елементів уніфікованої зовнішньоекономічної політики країни, вони краще вписуються в підпорядкованість національним органам управління. Тому платежі, які вони роблять у бюджет, повинні враховуватися при визначенні порядку розрахунків із відповідним регіоном, що самофінансується. Другий метод, тобто повне включення зон у систему господарства регіону, що самофінансується, є менш прийнятним, оскільки це збільшує розрив між зоною і національним ринком, знижує економічний ефект зон і перекладає вартість наданого зоні преференційного режиму на місцевий бюджет.
Преференції, що поширюються як на іноземні, так і на національні підприємства, що діють у зонах, можуть включати звільнення експортно-імпортних операцій у межах зон від сплати мита і зборів, а також від використання нетарифних засобів регулювання зовнішніх економічних зв'язків; застосування знижених ставок мита при Імпорті товарів, призначених для внутрішнього ринку; зниження ставок податків і орендних платежів; забезпечення таких підприємств фінансовими і матеріальними ресурсами в межах державного замовлення; можливість гарантованого забезпечення робочою силою за спрощеною (контрактною) схемою її наймання та звільнення; наявність необхідної інфраструктури; самостійне визначення термінів амортизації основного виробничого капіталу; різноманітність форм власності й управління господарством; застосування договірних цін при реалізації товару всередині зони і на експорт і право участі в управлінні зоною.
У свою чергу, спеціальними пільгами, наданими іноземним інвесторам, можуть бути звільнення від податку на переказ капіталу за кордон; додаткові заходи захисту їхніх інвестицій (наприклад, право на конверсію частини прибутку в іноземну валюту за ринковим обмінним курсом через банки зон); спрощена процедура в'їзду і виїзду, оформлення проживання і приймання на роботу для їхнього персоналу; право виходу через зону на оптовий ринок країни; наявність державного замовлення; свобода вибору джерел фінансування операцій. Можливо, також варто було б подумати про прийнятні шляхи створення в межах зон ринків нерухомого майна і цінних паперів, що, крім усього іншого, могло б бути гарантією або депозитивами при проведенні кредитних і інвестиційних операцій.
Водночас слід пам'ятати, що податкові пільги в будь-якій їх формі в ситуації, коли зберігається неконвертованість національної валюти, мають подвійний ефект. Збільшуючи нетто-прибуток іноземних інвесторів, ці пільги одночасно змушують їх прагнути заробляти насамперед вільно конвертовану валюту, щоб забезпечити переказ прибутку з країни, і спонукають іноземних інвесторів іти з національного ринку, хоча вони можуть бути заінтересовані залишитися там. Таким чином, податкові пільги можуть стримувати іноземних інвесторів, замість того, щоб заохочувати їх.
Що стосується національних підприємств, то спеціальні пільги для них можуть включати самостійний вибір (у межах господарського розрахунку, самоокупності та фінансування) організаційних форм і напрямків діяльності, а також право здійснення бартерних операцій на власний розсуд.
Валюта, що перебуває в обігу в зонах, має бути національною валютою. Інші варіанти (паралельне використання національної й іноземної валют, спеціальна валюта зони тощо) можуть лише призвести до відриву зон від національного ринку і підірвати купівельну спроможність національної валюти. Крім того, економічний потенціал зон зовсім недостатній для створення своєї власної валюти.
Водночас цілком можливим є наявність в обігу в зонах й іноземних валют, крім звичайних платежів за зовнішньоекономічними угодами, що відповідає інтересам місцевих бюджетів. Наприклад, вільна валюта може використовуватися для оплати оренди, реєстраційних платежів і податків на користь адміністрації зон, а також при розрахунках з окремими комерційними і сервісними підприємствами.
КЛЮЧОВІ СЛОВА:
Вільна економічна зона; экспортно орієнтована зона; сервісне орієнтована зона; експортна-виробнича зона; зони зовнішньої торгівлі; зони підприємств; науково-технологічні парки; експортна орієнтація.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:
1. Що таке вільні економічні зони, їхні типи і види?
2. Відмітні риси і головні напрямки функціонування експортно-виробничих зон.
3. Що таке експортно-виробнича зона в Шенноні і який її вплив на еволюцію розвитку зон?
4. У чому сутність рекламної діяльності при створенні експортно-виробничих зон?
5. Загальна характеристика, основні завдання і напрямки діяльності зон зовнішньої торгівлі.
6. Який досвід практичної діяльності ЕПЗ у країнах, що розвиваються?
7. У чому полягають особливості діяльності ТНК у країнах, що розвиваються?
8. Що таке "зони підприємств", у чому сутність їхньої діяльності?
9. Загальна характеристика і напрямок діяльності науково-технологічних парків.
10. Вільні економічні зони в перехідній економіці. Теорія і практика.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Бабинцев В., Валлиулин X. Особые экономические зоны // Российский экономический журнал. - 1992. - № 9.
2. Специальные экономические зоны: практический опыт создания и функционирования. - К., 1991.
3. Basile A., Germidis D. Investing in Free Export Processing Zones. - Paris: OESD, 1999.
4. Bolin Richard. Export Free Zones and Local Industry. - Arizona, USA, 1998.
5. Bolin Richard. The Global Framework on Export Free Zones. - Arizona, USA, 1998.
6. Bolin Richard. Transfer of Technology and Management of Export Free Zones. - Arizona, USA, 1998.
7. Economic and Social effects of Multinational Enterprises and Export Processing Zones. - Geneva: ILO, 1999.
8. Employment Effects of Multinational Enterprises in Developing Countries. - Geneva, 1998.
9. Export Processing Zones in Developing Countries: results of a new survey. - Geneva: ILO, 1999.
10. Kelleher T. Handbook on Export Processing Zones. - Vienna: UNIDO, 1999.
11. World Bank Atlas, 1999.
12.World Development Report., 1999.
13.YearBook of Labor Statistics. - Geneva, 1999.
Книга: Управління зовнішньоекономічною діяльністю. Частина 1. Березовенко С.М.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
