Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Милорад Павич Дамаскин Переклад Оксани Микитенко
цей розділ. Якщо ж прочитали, тут вам кінець оповідання.)
Спочивальня
Хорт шукав нагоди, коли Атилія не поливала музикою квіти, щоб погризти ніжку рояля. Так було й цього ранку. Атилія не грала. На кришці роялю вона писала листа й плакала. Час від часу собака припиняв своє ліниве заняття й занепокоєно дивився на хазяйку.
Дорогий майстре Йоване,
Як вам відомо, мій батько прогнав, не сплативши їм грошей, Дамаскина та його робітників. Мовляв, не хоче платити за недобудовану хату. Неначе вони винні. І вам батько більше не буде платити, бо “самшит не росте” - так він каже.
Я через це відчуваю докори сумління, оскільки в усьому винний мій батько. Хто знає, де і перед ким він завинив. Тому я сама Вам відшкодовую збитки, яких Ви зазнали, а також надсилаю гроші для Дамаскина та його робітників - батьків борг перед ними. Тільки Ви зможете знайти їх на будовах. Ані мені, ані моєму візникові не пощастило напасти на їхній слід. Коли щось залишиться, скористайтеся для будівництва церкви тому, в кого церква з самшиту ростиме.
Мені дуже прикро, що все навколо мого майбутнього вінчання так недобре закінчилось. Але погляньте ввечері: зоряне небо, а над ним у всесвіті величезна всеохопна думка...
Ваша як донька
Атилія.
Після того як гроші та листа було відправлено, Атилія почала виводити батькових хортів на прогулянку, щоб вони точили кігті. Була весна, садок, який давно було посаджено біля батькового дому, духмянів одними пахощами вранці, інші рослини (спеціально дібрані з цією метою) віяли свіжістю ополудні в спеку, а нічні квіти відгукувалися на місячне сяйво хвилями свого аромату. Атилія плакала над урнами, встановленими колись уздовж доріжок нещасним Шуваковичем для збирання сліз, час минав, спливали місяці. Атилія вирішила відпустити довгу косу. Вона дочекалася молодого місяця, підстригла волосся й поклала його під камінь, щоб птахи до гнізд не рознесли.
Тепер чекала, поки виросте волосся. Почувалася самотньо, а наречений Александар був у далекому поході, зодчі Йован Дамаскин та Йован Лествичник невідомо де пропали, батька вона не розуміла й сварилася з ним щоразу, коли той був схожий на її покійну матір, а він був особливо схожий на свою померлу дружину Марію в неділю та на свято...
Якось уранці Ягода прийшов збентежений і приніс господареві важливу звістку:
- Самшит прокинувся! Самшит знову росте!
Це було справді так: зелений храм старшого майстра Йована Лествичника підіймався знову до неба, поволі, але впевнено.
- Це означає, що і той, другий храм, з каменю, над Тисою також росте,- зробив висновок Николич і разом з донькою поспішив просто до свого маєтку під Адою.
Проте там їх чекало розчарування. Розпочата й незакінчена будівля була в жалюгідному стані. Камінь порозкрадали геть до підмурків, що ледь проглядали крізь чагарник, бур’яни та занедбаність панували там, де колись було будівництво.
Оскаженілий Николич хотів був копнути ногою хорта, який крутився поряд, але згадав, що хорт укусить його за ногу, й стримавсь. Він сів у карету й повернувся додому.
Атилія не поїхала з ним. Вона сиділа на березі річки й упівголоса наспівувала:
Тисо, тиха водо,
Серця мого воле,
Ти краплина слабкости,
Ти струмок радости!
Аравійське золото
Серед води плине,
Покликане з серця
Імення любови...
Надвечір вона зайшла у недобудований палац. У критій галереї на стіні під колонами було викладено з глазурованих цеглин велику мапу всієї тієї частини Потисся. Яскравими барвами випаленої глини зображено навколишній краєвид - і Аду, й палац над Тисою, й гаї, береги та міста в далечині. Знизу було дано масштаб мали в милях. А у верхньому кутку намальовано великий м’яч земної кулі, проткнутий двома стрілами, що означали сторони світу.
У світлиці з відкритим коминком на одному з вікон вона знайшла ключі від кімнати. А трохи далі - й великий дерев’яний циркуль Дамаскина.
- Ти диви, він щось забув!
Це було яке-не-яке, але послання від нього, й воно втішило Атилію. Спочивальня не була замкнена на ключ, тож Атилія ввійшла. Із Дамаскинових креслень вона знала, що ця кімната - осердя палацу. Та Атилія не сподівалася, що вона така велика, кругляста, з розкішним круглим ліжком посередині. Дівчина, плачучи, впала на постіль.
Уже сутеніло, й вона вирішила заночувати в палаці, ввела хорта й наказала челяді принести вечерю в ліжко. Їла з насолодою, як завжди їси наплакавшись, та роздивлялася химерну світлицю. Волосся шалено потріскувало, а безглузді уривки давніх розмов проносилися в думках і плутались. Навколо панували дві тиші - одна маленька, в палаці, а друга безмежна надворі серед ночі, від якої стає боязко навіть хортам... Тоді Атилія виглянула у вікна, яких було три. Одне дивилося на Тису, річку не було видно вночі, і крізь вікно линула свіжість та дух води. З Тиси почувся зойк, що налякав її, й Атилія вирішила замкнути двері. Але ключ заскреготав, та замок ніяк не хотів спрацьовувати. Якби Атилія безмежно не довіряла вправності Дамаскина, то подумала б, ніби замок несправний. А так вона й далі повертала ключа, рахуючи оберти. Тільки на тридцятий раз замок клацнув та замкнув двері. Це ще більше налякало Атилію. Вона не знала, чи зможе знов відімкнути двері, і з жахом уявила, що залишиться ув’язненою в палаці. Але й цього разу на тридцятому оберті ключа двері відчинилися без зусиль. Знесилена від плачу та страху, дивлячись у вікно, що виходило на Тису, Атилія заснула.
Вранці її збудило сонце. Дамаскин так розташував спочивальню, щоб Атилію кожного ранку пробуджувало сонце. Навколо неї широчіла кругла, наче циркулем виведена, спочивальня. Атилія згадала про знайдений циркуль і подумала:
- Якщо встромлю циркуль у середину спочивальні, тобто в оце ліжко, на якому я лежу...
Й тут Атилія зойкнула, майже відчувши Дамаскинів циркуль проміж ніг.
- Який цей Дамаскин бешкетник, - мимоволі подумала вона.
Трохи отямившись, але не відомо чим спонукувана Атилія поновила дослідження. Вона встала з ліжка, підійшла до вікна, залитого сонцем, і їй перехопило подих. У садку за вікном стояла темна кам’яна дівчина з зеленим волоссям. Своїми скляними очима вона дивилася на Атилію й манила її пальцем лівої руки. Права рука в неї була відбита.
- Це ота статуя, яку викопав Дамаскин, - здогадалась Атилія й відразу ж зрозуміла, що скульптуру повернуто в маєток крадькома, без батькового відома, як послання від Дамаскина. - Коли сприймати цей покій як обведене циркулем коло, то можна піти від центра по прямій лінії крізь оте вікно на схід, куди мене кличе статуя. Якщо я йтиму далі стільки, скільки потрібно, аби щось трапилося, може, відкрию, що ще мені передає Дамаскин. Але скільки треба йти?
Атилія хотіла була вийти в сад, але їй знову перепинив дорогу замок. Тридцять разів вона мусила повернути ключа, як і звечора, щоб відчинилися двері. І тут їй усе стало ясно. Це число насправді було наступним реченням Дамаскинового листа без слів.
Вона вийшла на галерею, наблизилася до мапи, встромила Дамаскинів циркуль у Тису біля Ади, де був палац, і обвела ним коло з радіусом у 30 миль, послуговуючись масштабом унизу мапи. Потім від центра провела пряму просто на схід. Коло й радіус перетнулися в місці, що мало назву Темішвар. Атилія радісно підскочила й гукнула Ягоду:
- Запрягай, рушаємо в дорогу! До Темішвара!
У тому місті їй показали щойно змуровану церкву Введення. Вона відразу впізнала її за малюнком, свого часу зробленим Йованом Лествичником для батька. Храм був такий самий, як і той, самшитовий, тільки тут він був зведений з каменю та мармуру, з усіма своїми сімома вікнами. Це була, безперечно, церква головного майстра Йована, присвячена Введенню Пресвятої Богородиці до Храму.
Атилія ввійшла до церкви.
- Заходьте, заходьте, панно Атиліє, вже довго на вас чекаємо, - зустрів її священик і посадовив на лавку поблизу вівтаря. Над сидінням Атилія побачила гарно виліплений герб Николичів з Рудни, свій герб:
Священик подав їй якусь посвідку з печаткою й шкіряну скриньку. Посвідка засвідчувала право володіння церквою Введення. Посвідку було видано на ім’я Атилії. У скриньці було два персні.
- Подарунок майстра Йована для вас та вашого нареченого, - пояснив священик. З внутрішнього боку на обох перснях було вирізано по літері А.
- Якого Йована? - спитала Атилія. - Їх двоє!
- Так тут же й два персні, - відповів піп і посміхнувся.
|
(Якщо ви не прочитали розділ “Їдальня”, то прочитайте зараз. Якщо ж прочитали, то це вам кінець оповіді.)
|
Переклад Оксани Микитенко
1998
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Милорад Павич Дамаскин Переклад Оксани Микитенко
ЗМІСТ
| 1. | Милорад Павич Дамаскин Переклад Оксани Микитенко |
| 2. | Обід Пан Николич фон Рудна був лицарем Золотого... |
| 3. | Перше перехрестя Читач може сам... |
| 4. | друге перехрестя. Якщо ні, йдіть на цей... |
| 5. | інший розділ. Якщо прочитали, читайте далі й ідіть на |
| 6. | цей розділ. Якщо ж прочитали, тут вам кінець оповідання.)... |
На попередню
|
|
