Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Умберто Еко Ім´я Рози Переклад М. Прокопович
Шостого дня ЧАС ШОСТИЙ, де відтворюється історія бібліотекарів і виринають ще деякі відомості про таємничу книгу
Вільям вирішив знов піднятись у скрипторій, звідки щойно був зійшов. Він попросив у Бенція дозволу переглянути каталог і почав швидко його гортати. «Це має бути десь тут, - сказав він, - я бачив це годину тому... - І зупинився на якійсь сторінці. - Ось, - мовив він, -^ прочитай цю назву».
Під тим самим умовним гаслом (finis Africae!) стояла низка з чотирьох назв, а це значило, що це один том, який містить кілька текстів. Я прочитав:
I. аг. de dictis cujusdam stulti
II. syr. libellus alchemicus aegypt.
III. Expositio Magistri Alcofribae de cena beati Cypriani Cartaginensis Episcopi
IV. Liber acephalus de stupris virginum et meretricum amoribus(1).
«Що ж це таке?» - спитав я.
(1)1. ар. Про вислови деяких дурнів, II. сир. Єгипетська книжка про алхімію, III. Пояснення магістра Алькофріби про вечерю блаженного Кипріяна, єпископа Карфагенського, IV. Безголова книга про безчестя дівиць і любовні походеньки повій (лат.).
[478]
«Це наша книга, - шепнув мені Вільям. - Ось чому твій сон підказав мені дещо. Тепер я певен, що це саме вона. І справді... - він почав швидко гортати попередні і наступні сторінки, - дійсно, ось ті книги, які я мав на увазі, всі разом. Та я не це хотів з'ясувати. Послухай. Маєш при собі табличку? Гаразд, нам треба дещо порахувати. Спробуй-но згадати точно, що сказав нам Алінард позавчора і що ми почули нині вранці від Николи. Отже, Никола сказав нам, що він прибув сюди десь тридцять років тому, і Аббон вже був за настоятеля. До нього настоятелем був Павло з Ріміні. Правильно? Скажімо, ця зміна сталася десь коло року 1290 - рік більше, рік менше не має значення. Тоді Никола сказав нам, що, коли він приїхав сюди, Роберт з Боббіобув уже бібліотекарем. Слушно? Відтак він помирає, і місце дістається Малахії, скажімо, на початку цього століття. Записуй. Одначе є ще період, який передував Николиному прибуттю, коли бібліотекарем був Павло з Ріміні. Відколи він ним був? Цього нам не сказали, можна б подивитись у монастирських записах, але, гадаю, вони в абата, а поки що я не хочу просити їх у нього. Припустімо, що Павла обрали бібліотекарем шістдесят років тому, запиши це. Чому Алінард скаржиться, що десь років п'ятдесят тому він мав зайняти місце бібліотекаря, одначе на нього призначили іншого? Він натякав на Павла з Ріміні?»
«Або ж на Роберта з Боббіо?» - сказав я. «Здавалось би, що так. Але тепер подивись на цей каталог. Ти знаєш, що назви вносять у нього - а це сказав нам Малахія першого ж дня - за порядком придбання книг. Хто ж вносить їх до цього спису? Бібліотекар. Отже, за зміною почерку на цих сторінках можна встановити послідовність тих, хто займав місце бібліотекаря. Погляньмо на каталог з кінця - бачиш, останній почерк, в готичному стилі, належить Малахії. Ним записано всього лиш кілька сторінок. За останні тридцять років обитель придбала небагато книг. Далі починаються сторінки, написані тремтячою рукою, і в цім я бачу виразний знак, що то почерк недужого Роберта з Боббіо. Це теж всього лиш кілька сторінок, адже Роберт, мабуть, не дуже довго перебував [479] на посаді. І ось що маємо тепер: багато сторінок, записаних іншим почерком, рівним і впевненим, а кількість нових надходжень (між ними є книги, які я недавно переглядав) справді вражає. Яким беручким до праці був, мабуть, Павло з Ріміні! Аж дивно, якщо згадати Николині слова про те, що він став настоятелем у ще зовсім молодому віці. Але припустімо, що за кілька років жадібний сей читальник збагатив абатство стількома книжками... Але хіба нам не казали, що його прозвали Abbas agraphicus через ту його дивну ваду або недугу, яка не давала йому писати? Хто ж тоді писав оце все? Я б сказав, що помічник бібліотекаря. Але якщо цього помічника бібліотекаря потім призначили бібліотекарем, то він і далі записував сюди книги, і тому зрозуміло, чому стільки сторінок записано тим самим почерком. Значить, між Павлом і Ро-бертом був ще один бібліотекар, обраний десь п'ятдесят років тому. Він власне й був суперником Алінарда, який сподівався, що він, старший за віком, стане на цю посаду після Павла. Коли й того не стало, на його місце чомусь, всупереч очікуванням Алінарда та інших, було обрано Малахію».
«Але чому ви такі певні, що все було якраз у такому порядку? Навіть якщо припустити, що почерк цей належить безіменному бібліотекареві, чому натомість руці Павла не можуть належати назви на попередніх сторінках?*
«Тому що серед надходжень є чимало булл та декре-талій, які мають точну дату. Тобто, якщо ти бачиш тут - як воно і є - Firma cautela(1) Боніфація VII, датовану 1296 роком, то вже знаєш, що цей текст не міг бути внесений сюди раніше, ніж того року, і слушно буде припустити, що надійшов він сюди не набагато пізніше. Це проставляє мені деякі віхи вздовж років, і тому якщо я припущу, що Павло з Ріміні став бібліотекарем 1265 року, а настоятелем - 1275 року, а потім побачу, що його почерк чи почерк когось іншого, хто не був Робертом з Боббіо, присутній з 1265 до 1285 року, то матиму різницю у десять років».
Мій учитель був воістину вельми гострий на розум. «Але які висновки ви робите з цього відкриття?» - спитав я тоді.
(1) Сувора обережність (лат.).
[480]
«Ніяких, - відповів він мені, - лише формую певні засновки».
Тоді підвівся і пішов побалакати з Бенцієм. Той мужньо намагався виконувати свої обов'язки, одначе вигляд у нього був геть непевний. Він і далі сидів за своїм колишнім столом, не наважившись зайняти Малахіїн стіл біля каталога. Вільям звернувся до нього досить прохолодним тоном. Ми не забули неприємної сцени, що трапилася попереднього вечора.
«Хоч ти й прибрав до рук велику владу, мосьпане бібліотекарю, сподіваюсь, зволиш повісти мені одну річ. Того ранку, коли Адельм разом з іншими розмовляли про дотепні загадки, а Беренґарій вперше натякнув на finis Africae, хтось згадував про "Вечерю Кипріяна"?»
«Авжеж, - відповів Бенцій, - хіба я тобі не говорив? Ще до того, як було згадано Симфозієві загадки, саме Венанцій обмовився був про Вечерю, та Малахія розсердився і сказав, що то ганебний пасквіль, нагадуючи, що настоятель заборонив будь-кому його читати...»
«Настоятель, так? - сказав Вільям. - Дуже цікаво. Спасибі, Бенцію».
«Заждіть, - мовив Бенцій, - я мушу з вами поговорити». Він подав нам знак, і ми вийшли за ним зі скрип-торію на сходи, що вели до кухні, аби інші не могли нас чути. Губи йому тремтіли.
«Я боюсь, Вільяме, - сказав він. - Малахію теж вбили. Тепер я знаю забагато. А італійці мене ненавидять... Вони не хочуть більше, щоб бібліотекарем був чужинець... Гадаю, інших порішили саме з цієї причини... Я ніколи вам не розповідав про ненависть Алінарда до Малахії, про його уразу...»
«Ким був той, хто колись перейшов йому дорогу?»
«Цього я не знаю, він ніколи виразно про це не казав, та й то давня історія. Усі вже, мабуть, повмирали. Але гурт італійців навколо Алінарда часто говорить... часто говорив про Малахію як про підставну особу, яку посадив на Це місце хтось інший, за сприяння настоятеля... Не усвідомлюючи цього... я вляпався у гру, яку два угруповання ведуть одне проти одного... Лиш нині вранці я це [481] зрозумів... Італія - країна змов, скільки пап тут отруїли, то що ж уже казати про такого бідолашного хлопця, як я... Учора я цього не розумів, гадав, що все це пов'язане з тією книгою, але тепер я вже цього не певний, то був лиш привід: ви ж бачили, книга знайшлася, але Малахія однаково загинув... Я мушу... хочу... хотів би втекти. Що мені робити?»
«Заспокоїтись. Тепер ти просиш поради, так? А ще вчора здавався господарем світу. Телепню, якби ти допоміг мені вчора, ми б запобігли цьому останньому злочинові. Це ти дав Малахії книгу, яка навела на нього загибель. Але скажи мені принаймні одну річ. Ти тримав цю книгу в руках, торкався її, читав? Чому ж тоді ти не помер?»
«Не знаю. Присягаюсь, я не торкався її, точніше, торкався лише для того, щоб забрати її з робітні, але не розгортав, лиш сховав під рясою, заніс до себе в келію і поклав під сінник. Я знав, що Малахія стежить за мною, тому притьмом повернувся до скрипторію. А пізніше, коли Малахія запропонував мені посаду свого помічника, я привів його в келію і віддав книгу. Ось і все».
«Тільки не кажи мені, що ти навіть її не розгорнув».
«Авжеж, розгорнув, перед тим як сховати, щоб упевнитися, що це справді та книга, яку шукали й ви. Вона починалася з арабського рукопису, потім був рукопис, гадаю, сирійською мовою, а тоді йшов латинський текст, а в кінці текст грекою...»
Я згадав умовні позначки, які ми бачили в каталозі. Перші дві назви були позначені як аг. і syr. To справді була та книга! Але Вільям натискав: «Отже, ти торкався її, але не помер. Значить, торкатися її цілком безпечно. А що ти можеш сказати мені про грецький текст? Ти його гортав?»
«Дуже мало, єдине, що я зрозумів, це те, що він не має назви і починається так, ніби йому бракує якоїсь частини...»
«Liber acephalus...» - пробурмотів Вільям.
«...я спробував було прочитати першу сторінку, але, якщо щиро, греку я знаю дуже погано, мені треба було б більше часу. Зрештою, мене здивувала інша річ, яка [482] власне стосувалася сторінок, написаних грекою. Я не переглянув їх цілковито, бо не зміг. Сторінки - як би це сказати - просякли вільгістю, і їх важко було відірвати одну від другої. Тому що пергамен був якийсь дивний... м'якший від інших пергаменів, перша сторінка була якось дивно пошкоджена, немов розшарована, то було... одне слово, все це було дуже дивне».
«Дивно: це слово вжив і Северин», - сказав Вільям.
«Пергамен не був схожий на пергамен... Це було більше схоже на тканину, але тоненьку...» - вів далі Бенцій.
«Charta lintea, або ж pergamino de расо чи пак полотняний пергамен(1), - сказав Вільям. - Ти його ніколи не бачив?»
«Я чув про нього, але не думаю, що колись бачив. Кажуть, він дуже дорогий і тендітний. Тому його мало використовують. Його виробляють араби, правда?»
«Вони першими почали його виробляти. Але його роблять і тут, в Італії, у Фабріяно. І ше... Але ж так, звичайно, ясна річ! - Вільямові очі зблиснули. - Яке чудове, цікаве відкриття, молодець, Бенцію, велике тобі спасибі! Так, мабуть, в бібліотеці цій charta lintea - річ рідкісна, бо сюди ще не дійшли найновіші рукописи. Зрештою, багато хто побоюється, що він не витриває століттями, як пергамен, може, це й правда. Хіба тут захочуть тримати щось, що не таке довговічне, як бронза? Значить: полотняний пергамен? Ну що ж, бувай. І не переживай. Ти в безпеці».
«Справді, Вільяме, ви за це ручаєтесь?»
«Ручаюсь. Якщо сидітимеш тихо. Ти вже й так досить наколобродив».
Ми вийшли зі скрипторію, залишивши Бенція якщо не зовсім безтурботним, то бодай спокійнішим.
«Телепень! - витиснув Вільям крізь зуби, коли ми виходили. - Ми б уже все з'ясували, якби не встряг він...»
Абата ми знайшли у трапезній. Вільям підійшов до нього і попрохав про розмову. Аббон не міг ухилитися і призначив нам зустріч через якийсь час у своїх палатах.
(1) Мається на увазі папір, який тоді був рідкістю.
[483]
Книга: Умберто Еко Ім´я Рози Переклад М. Прокопович
ЗМІСТ
На попередню
|
|
