Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Федеріко Ґарсіа Лорка Поет у Нью-Йорку Переклад Михайла Москаленка
ПОКИНУТА ЦЕРКВА Балада про велику війну
У мене був син, його звали Хуан.
У мене був син.
Він зник під склепіннями в п'ятницю всіх померлих.
Я бачив, як він грався на останніх сходинах відправи
і кидав бляшане цеберко священику в серце.
Я стукав у труни. Сину мій! Сину мій! Сину!
Я дістав з-поза місяця курячу ніжку, й тоді зрозумів,
що моя дочка була рибкою
там, де ридвани відходять у далину.
У мене була дочка.
У мене була мертва рибка під попелом кадильниць.
У мене було море. Чого? Боже милий! Море!
Я піднявся, щоб бити у дзвони, та в плодах були хробаки,
і сірники погаслі
пожирали весняну пшеницю.
Я бачив прозорого лелеку алкоголю,
що чистив чорні голови вмирущих вояків,
я бачив ґумові хатки,
де ходили по колу келихи, повні сліз.
В анемонах причастя я знайду тебе, моє серце! —
коли священик підійме дужими руками мула та бика
І сполохає нічних жаб, що обсіли крижані краєвиди чаші.
У мене був син, він був велетнем,
але мертві сильніші, вони вміють ковтати шматочки неба.
Якби мій син був ведмедем,
я не боявся б таїни кайманів,
І не бачив би моря, пришвартованого до дерев,
щоб Його ґвалтували й терзали підрозділи полків.
Якби мій син був ведмедем!
Я загорнуся в цей твердий брезент, аби не чути холоду мохів.
Я добре знаю, що мені дадуть рукав або краватку,
та посеред відправи я зламаю кермо, а тоді
на каміння нарине безум пінґвінів і чайок,
щоб сказали усі, які сплять чи співають на перехрестях:
у нього був син.
Син! Син! Син,
його й більше нічий, бо це був його син!
Його син! Його син! Його син!
ІІІ ВУЛИЦІ І СНИ
Паперовий птах на грудях мовить, що
пора цілунків не настала.
Вісенте Алейсандре.
ТАНЕЦЬ СМЕРТІМаска! Гляньте, як маска пливе з Африки
до Нью-Йорка!
Позникали перцеві дерева,
маленькі бруньки фосфоричні.
Позникали верблюди з роздертою плоттю,
а з ними Й долини світла, що їх лебідь підносив дзьобом.
Була мить пересохлих речей:
колосу в оці й розчавленого кота,
іржі великих залізних мостів,
остаточної тиші пробкової кори.
Було велике зборище мертвих тварин,
пронизаних лезами світла:
вічна радість гіпопотама з попелом на копитах
і газелі із безсмертником у горлі.
В потьмянілій самоті без пращі
маска різьблена ішла у танець.
Половина світу — краєвид піщаний,
половина — ртуть і летаргічне сонце.
Маска! Гляньте на маску ще раз!
Жах, пісок і кайман над Нью-Йорком!
Ущелини вапна полонили порожнє небо
з голосами усіх, хто вмирає під шарами ґуано.
Небо, прозоре й чисте, саме собі тотожне,
з пухом та гострим ірисом своїх невидимих гір,
покінчило з найтоншими стеблами співу
і відійшло в запечатану зливу соків,
крізь годину спочинку останніх парадів,
і підхопило шлейфом друзки дзеркал.
Коли китаєць плакав на покрівлі,
не знайшовши голої дружини,
а директор банку стежив за манометром,
який міряв жорстоку мовчанку грошей, —
маска прибувала на Уолл Стріт.
Танцеві не дивина
колумбарій, від якого жовкнуть очі.
Нитка натяглась од сфінкса і до сейфа
крізь серця усіх знедолених дітей.
Первісний порив танцює в парі з механічним,
у нестямі забуваючи правдиве світло.
Бо, якщо колесо забуде свою формулу —
голе, співатиме з кінськими табунами,
а якщо пломінь пожере замерзлі плани,
небо тікатиме від бунту вікон.
Танцеві тут не дивина. Так кажу я.
Маска кружлятиме поміж колонами крові й чисел,
між ураґанами золота й стогонами безробітних:
вони витимуть темної ночі у найчорнішу з ваших годин,
о дика Північна Америко! О безсоромна й дика,
простерта на границі снігу!
Маска! Гляньте на маску ще раз!
Хвиля твані й світляк над Нью-Йорком!
Я на терасі сам боровся з місяцем.
Рої вікон вп'ялися у стегна ночі.
Ласкаві корови неба пили з моїх очей.
І довгими веслами вітерці
стукали до попелястих шиб Бродвею.
Крапля крові шукала глибинне світло зірок,
щоб прикинутись мертвим зернятком яблука.
Тремтів од жаху, мов слимак без мушлі,
вітер із рівняви, потривожений пастухами.
Але танцюють аж ніяк не мертві,
я певен.
Мертві щільно вляглись, ковтаючи власні руки.
Це інші танцюють із маскою та її гітарою;
це Інші, п'яні від срібла, байдужий люд,
ті, що ростуть на перехресті стегон і густого полум'я,
ті, що шукають дощову черву по краєвидах сходів,
ті, що п'ють серед банку сльози померлих дівчат,
чи ті, що пожирають по кутках маленькі піраміди ранку.
Хай не танцює Папа!
Ні, хай не танцює Папа!
Ані король,
ні синьозубий мільйонер,
ні сухі танцівниці соборів,
ні будівничі, ні смарагди, ні содоміти, ні шаленці, —
лише ця маска,
маска старої скарлатини,
лише ця маска!
Бо кобри невдовзі сичатимуть на останніх поверхах,
бо кропива похитне всі тераси й подвір'я,
І Біржа стане пірамідою, порослою мохами,
і за рушницями услід прийдуть ліани,
і дуже швидко, дуже швидко, дуже швидко!
О Уолл Стріт!
Маска! Гляньте на маску! Вона
випльовує отруту хащ
на ущербну тривогу Нью-Йорка!
Книга: Федеріко Ґарсіа Лорка Поет у Нью-Йорку Переклад Михайла Москаленка
ЗМІСТ
На попередню
|
|
