Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Артюр Рембо Осяяння Переклад Юрія Покальчука, Михайла Москаленко, Всеволода Ткаченка
VIII. ВІД'ЇЗД
Багато бачив я. Видіння зринали під кожним небом.
Мав я всього багато. Гомони міст увечері, і під сонцем, і завжди.
Багато я пізнав. Зупинки життя.- О Гомони й Видіння!
Від'їзд у нове почуття й новий шум.
IX. КОРОЛІВСЬКЕ ПАНУВАННЯ
Одного чудового ранку серед дуже лагідних людей надзвичайні чоловік і жінка кричали на громадській площі: «Друзі мої, я хочу, щоб вона була королевою!», «Я хочу бути королевою!» Вона сміялась і тремтіла. Він оповідав друзям про відкриття, про кінець випробування. Обоє мліли в обіймах одне одного.
Насправді королем і королевою були вони протягом цілого ранку, коли кармінові фарби піднялись над будинками, і протягом усього полудня, коли віддалялись вони в напрямку пальмових садів.
X. ДО РОЗУМУ
Один удар твого пальця по барабану вивільнює всі звуки і починає нову гармонію.
Один твій крок - і підіймаються нові люди і рухаються вперед.
Твоя голова відвернулась: нове кохання! Твоя голова повернулась: - нове кохання!
«Зміни наші долі, зрешети знегоди, починаючи з часу»,- співають тобі діти. «Підійми байдуже де сутність нашого щастя і наших жадань»,- просять тебе.
Ти прийшов із вічності і відходитимеш звідусіль.
XI. РАНОК СП'ЯНІННЯ
О моя Заможність! О моя Краса! Жахливі фанфари, від яких я ні на крок! Феєрічна диба! «Ура» на честь небувалої справи і на честь першого разу! Це почалось під сміх дітвори, так це й закінчиться. Ця отрута залишиться в усіх наших венах навіть тоді, коли замовкнуть фанфари, і ми віддамося прадавнім дисгармоніям. О, тепер ми гідні усіх цих тортур! з'єднаймо гарячково цю надлюдську обіцянку, яку дали нашому тілу і нашій народженій душі: цю обіцянку, це шаленство! Елегантність, знання, насильство! Нам обіцяли закопати в темінь дерево добра і зла, прогнати тиранічну шляхетність, щоби ми привели із собою наше дуже чисте кохання. Це почалося з деякої відворотності і закінчується,- ми ж бо не могли оволодіти полем цієї вічності,- це закінчуєтся безладною втечею усіх парфумів.
Сміх дітей, делікатність рабів, суворість незайманниць, жах постатей і предметів звідси, благословенні - ви знаєте - за спогад про це чування. Це почалося з усякої бридоти, і ось це закінчується ангелами полум'я і льоду.
Маленьке чування із сп'яніння, святе! хоч би навіть за машкару, яку ти нам подарувало. Ми стверджуємо тебе, метод! Ми не забудемо, що ти вчора прославляв усіх, хто був нашого віку. Ми віримо в отруту. Ми вміємо віддавати свої життя всі повністю, щоденно.
Настав час Убивць.
XII. ФРАЗИ
Коли для наших чотирьох зачудованих очей світ уміститься в один єдиний чорний ліс,- в узбережжя для двох вірних один одному дітей,- у музичну скриньку для світлого нашого почуття,- я знайду тебе.
Нехай би тут не лишилося нічого, крім самотнього старого, спокійного і гарного посеред «неймовірного розкошу»,- і я при твоїх колінах.
Якби я сповнив усі ваші спогади,- якби я спромігся навіть стати нею і зв'язати вас,- я задушив би вас.
Коли ми дуже міцні,- кому відступити? Коли ми дуже веселі,- хто зіб'є насмішника? Коли ми дуже люті,- що з нами поробиш?
Прикрашайтесь, танцюйте, смійтесь! Я ніколи не міг би жбурнути Кохання за вікно.
- Подруго моя, жебрачко, потворна дитино! Як же тебе не обходять усі жалюгідні й усі витівки і мої клопоти. Хай би лишались з нами й ти, і твій неможливий голос! О, твій голос! Єдина втіха серед усього цього нікчемного розпачу.
* * *Імлистий липневий ранок. Смак попелу носиться в повітрі. Запах дерева, що пріє в печі;- перемоклі квіти,- безлад прогулянок,- мжичка на полях,- а чому б іще й не іграшки, і не фіміами?
* * *Я натягнув мотузки від дзвіниці до дзвіниці, гірлянди з вікна до вікна, золоті ланцюги від зірки до зірки. І танцюю.
* * *Високий став парує незупинно. Що це за чарівниця підводиться на білому заході? Що це за фіолетове листя має випасти?
* * *Коли громадські фонди витрачаються на братерських святкуваннях, б'є у хмарах дзвін з рожевого вогню.
* * *Відсвічуючи присмак туші, чорна пилюка легенько падає на моє безсоння.- Зменшую полум'я лампи, падаю в ліжко і повертаюсь до тіні, я бачу вас, мої дівчатка! мої королеви!
XIII. ПРОСТОЛЮД
О, цей теплий ранок у лютому! Південний вітер недоречно розбудив наші спогади про безглузду вбогість, про нашу злиденну молодість.
Анріка мала бавовняну спідницю в білі й коричневі квадрати - такі носили, певно, в минулому столітті,- чепчик зі стрічками і шовкову хустку. Було це сумніше від жалоби. Ми їздили за місто. День був хмарний, південний вітер приносив до нас усі недобрі запахи зі спустошених садів та посохлих лук.
Мою жінку це, здається, не мучило так, як мене. В калюжі, що залишилась від повені минулого місяця, на досить крутій стежці, вона показала мені маленьких рибок.
Місто зі своїм димом і відгомоном справ довго йшло за нами по дорогах. О інший світ, житла, благословенні небом, і тіні дерев! Південний вітер нагадав мені сумні випадки з мого дитинству, розпач влітку, страшенну кількість сили і знання, які доля завжди віддаляла від мене. Ні! Не проводитимемо літо в цьому негостинному краї, де ми завжди будемо не більш, ніж заручені сироти. Я хочу, щоб ця загрубіла рука вже не тягла за собою дорогого образу.
Книга: Артюр Рембо Осяяння Переклад Юрія Покальчука, Михайла Москаленко, Всеволода Ткаченка
ЗМІСТ
На попередню
|
|
