Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Артюр Рембо Осяяння Переклад Юрія Покальчука, Михайла Москаленко, Всеволода Ткаченка
XIV. МОСТИ
Сіре кришталеве небо. Дивовижне мереживо мостів - простих, кругових, похилих чи опертих під кутом на інші: мережива, що поновлюються щоразу в інших блискучих звивинах каналу, але всі такі видовжені й легкі, що береги, де повно округлих дахів, зменшуються і зникають. Деякі мости обтяжені ще й халупами. Інші підтримують щогли, світлофори, ажурне поруччя. Мінорні акорди перехрещуються і тривають, струни сягають берегів. Видно червону куртку, можливо, ще якусь одіж та музичні інструменти. Чи це народні пісеньки, чи уривки світських концертів, а чи відголосся гімнів? Вода - сіра й синя, широка, як морська затока.- Білий промінь з небесних висот знищує всю цю комедію.
XV. МІСТО
Я - скороминущий і не надто вимогливий мешканець столиці, яку вважають модерною, тому що жодного смаку не помітно ні в меблях, ані в зовнішньому вигляді будинків, ані в самому плануванні міста. Ви тут не знайдете й сліду пам'яті про забобони. Мораль і мова зведені до найпростіших висловів - нарешті! Оці мільйони людей, які не мають жодної потреби знатись між собою, зробили все таким однаковим - освіту, працю, старість,- що вже й сама тривалість їхнього життя повинна бути в декілька разів коротшою, ніж та, яку засвідчує безумна статистика народів континенту. Отак з вікна я помічаю новітніх привидів, що сунуть крізь загуслі й вічні вугляні дими,- наш затінок і наша літня ніч! - нові Ерінії перед моїм котеджем, який став мені вітчизною і навіть серцем, адже все тут надто схоже: Смерть без плачів, наша діяльна дочка й служниця, зневірена Любов і миловидний Злочин, що плаче серед вуличного бруду.
XVI. ВИБОЇНИ
Праворуч літня зоряниця будить листя, тумани і шурхоти того куточку парку, а ліворуч - узгір'я ховають у своїй фіолетовій тіні тисячі прудких слідів на вологій дорозі. Крокують чередою дива. Та й справді: вози, наповнені дерев'яними позолоченими звірятами, мачтами і барвистими вітрилами, у широкому галопі везуть їх двадцять плямистих коней, і діти, і люди на найдавніших звірах - двадцять колісниць, оздоблених знаменами і квітами, як стародавні, а чи казкові карети, прив'язані одна до одної, повні дітей, одягнутих для заміської прогулянки.- Так само і труни під балдахіном ночі підносять свої ебенові султани, і їх тягнуть великі сині і чорні шкапи.
XVII. МІСТА
Це міста! Це народ, для якого піднялися ці Алегани і Лівани марень. Вбиральні з дерева й кришталю, що рухаються на видимих шинах і блоках. Стародавні кратери, перепоясані колосами і пальмами з міді, мелодійно ревуть серед вогнів. Свята кохання звучать на каналах, підвішених над вбиральнями. Погоня дзвоників звучить у пересмиках вулиць. З'єднання велетенських співаків відповідно одягнутих і з прапорами яскравими, як світло на верхівках. На платформах, підвішених у проваллі, Роланди трублять про свою відвагу. На кладках понад проваллями і на дахах корчем палюче небо прикрашує прапорами мачти. Занепади апофеозу досягають полів на узвишшях, де серафічні кентавреси крутяться поміж лавинами. Понад вершинами найвищих гребенів море збурене вічним народженням Венери, заряджене орфеонічними флотами, шелестом перлин і дорогоцінних мушлів - море затемнюється часом у смертельних блисках. На схилах буркотять жнива квітів, великих, як наше знаряддя і покоси. Кортежі Маб у червоних і опалових шатах виринають із ущелин. Нагорі олені, ноги яких вгрузають у каскади та ожину, ссуть Діану. Вакханки з передмістя хлипають, а місяць горить і виє. Венера зазирає до печер ковалів і пустельників. Групи дзвіниць виспівують ідеї народів. З палаців, будованих з кістки, долітає незнана музика. Всі легенди поширюються, і лети спускаються на містечка. Грозовий Рай тоне. А дикуни танцем безупинно святкують своє свято ночі. І о якійсь годині запустився я в рух багдадського бульвару, де товариства співали радість новій праці, кружляючи серед широкого вітру, не в силі уникнути казкового марева гір, куди слід було б ще повернутись.
Чия добра рука, яка гарна година поверне мені той край, звідки походять мої сни і мої найслабіші відрухи?
XVIII. БРОДЯГИ
Жалюгідний брат! Скільки страшних безсонь я пережив через нього! «Я не досить ревно хапався за цю справу. Я глузував з його каліцтва. Це через мене ми мали б повернутися у рабство, у вигнання». Він у мені вбачав аж надто дивну нездалість і незайманість, наводив тривожні докази.
Я ж, потішаючись, відповідав цьому диявольському доктору, а потім підходив до вікна. І за селом, де сунули оркестри рідкісної музики, витворював фантоми розкошів близької ночі.
По цих розвагах, що дають якесь непевне очищення, я простягався на сіннику. І мало не щоночі, ледве я засинав, одразу вставав убогий брат,- вуста криваві, очі видерті,- таким він марився собі самому! - і тяг мене до зали, і волав про власний сон, про горе ідіота.
Я свого часу й справді з усією щирістю зобов'язався відродити його до первісного стану сина Сонця, і ми блукали, запиваючи сухар шляхів вином печер, і я нетерпеливився знайти місцину й формулу.
Книга: Артюр Рембо Осяяння Переклад Юрія Покальчука, Михайла Москаленко, Всеволода Ткаченка
ЗМІСТ
На попередню
|
|
