Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Артюр Рембо Осяяння Переклад Юрія Покальчука, Михайла Москаленко, Всеволода Ткаченка
XIX. МІСТА
Офіційний Акрополь підкреслює найколосальніші помисли новочасного варварства. Неможливо передати тьмяне світло дня, що його сіє незмінно сіре небо, імперський виблиск будівель і вічний сніг землі. Було відтворено із винятковою схильністю до величі всі класичні дива архітектури. Я присутній на виставах малярства в залах, у двадцять разів більших за Хемптон-Корт. Що за картини! Норвезький Навуходоносор наказав збудувати сходи міністерств; підлеглі, яких я міг побачити, вже тепер пихатіші від інших, і я здригався при вигляді охоронців цих колосів та урядовців будівництва. Скупчення будинків, що творять замкнуті площі, тераси і двори, витіснили візників. Парки - зразок первісної природи, яку обробило чудове мистецтво. У горішній дільниці є загадкові частини: морська затока без кораблів простирає скатертину з блакитного скла поміж набережними, де височать велетенські ліхтарні. Короткий міст веде просто до потайного ходу під склепінням Сент-Шапель. Це склепіння - сталева мистецька конструкція з поперечником близько п'ятнадцяти тисяч футів.
З певних місць на мідних містках для пішоходів, з площадок, зі сходів, які огинають зали й колони, мені здавалося, що я можу судити про глибину міста! Це диво, якого я не міг зрозуміти: на якому рівні всі інші дільниці - вище чи нижче від Акрополя? Для чужоземця наших днів це річ неможлива. Торгова дільниця - це округла площа в одному стилі з арочними галереями. Не видно крамниць, але сніг на бруківці стоптаний; якісь набоби, такі ж рідкісні тут, як перехожі в неділю вранці у Лондоні, простують до діамантового диліжансу. Кілька тахт, оббитих червоним оксамитом; подають льодяні напої, ціна яких - між восьмистами і вісьмома тисячами рупій. На думку відшукати театри на цій площі кажу собі, що і в крамницях має бути досить понурих драм. Думаю, що є і поліція, але закони тут, мабуть, такі дивні, що годі мені уявити місцевих авантюристів.
Передмістя, таке ж елегантне, як гарна паризька вулиця, осяяне штучним світлом, елемент демократичний налічує кількасот душ. 1 тут будинки не тягнуться в ряд, передмістя дивовижно губиться серед поля, у «Графстві», що виповнює вічний захід лісів і чудових насаджень, де здичавілі дворяни полюють на свої хроніки в робленому світлі.
XX. ЧУВАННЯ
І
Це погідний спокій, не гарячка і не знемога на ложі або на луці.
Це друг, не жагучий, не кволий. Це друг.
Це кохана, не мучителька і не мучениця. Кохана.
Повітря й світ, яких не слід шукати. Життя.
- Так це було воно?
- І мріяння холоне.
ІІ
Світло вертається до дерева будівлі. З обох боків приміщення - якісь декорації, гармонійно сходяться склепіння. Мур перед тим, хто у чуванні,- психологічна послідовність окреслених фризів, атмосферних поясів, геологічних зсувів.- Раптова і разюча візія чуттєвих композицій з істотами найрозмаїтіших характерів і всіх подоб.
ІІІ
Лампади й килими чування гомонять, мов хвилі уночі, вздовж корабля, навколо нижніх палуб.
Море чування - наче груди Амелії.
Гобелени аж до середини стіни, хащі смарагдово забарвлених мережив, куди злетіли горлиці чування.
Дошка чорного каміна, найреальніші сонця над пляжами, о колодязі магій! Лише обрис досвіту, цього разу.
XXI. МІСТИЧНЕ
На гребені схилу ангели розмаяли всю вовну своїх одінь серед сталевих і смарагдових трав.
Сполум'янілі луки злинають аж до вершини пагорба. Ліворуч чорнозем гребеня геть витоптано ходою битв і вбивств, і всі зловісні гуркоти прокочуються вниз. За кручею, праворуч,- лінія Сходів і прогресів.
І в той же час, як верх картини - суцільна й гомінлива круговерть ревучих морських мушель і людських ночей.
Розквітла ніжність зірок і неба, і всього іншого, мов кошик, котиться на схил, просто на нас, лягаючи внизу квітучою безоднею блакиті.
XXII. ЗОРЯНИЦЯЯ обійняв літню зоряницю.
Ніщо не зрушилось іще на чолах палаців. Вода була стояча. Табори тіней не полишали лісових доріг. Я йшов, пробуджуючи живі і теплі подихи, і перезиралися самоцвіти, і безшумно здіймалися крила.
Все почалося з однієї квітки, котра на стежці, залитій прохолодним і тьмавим сяйвом, сказала мені своє ім'я.
Я посміхався до білявого водоспаду, що шаленів серед сосен: на посрібленій вершині я впізнав богиню.
Тоді, одне по одному, я підняв вітрила. Серед алеї, змахуючи руками. На рівнині, де я виказав її півневі. До старого міста вона тікала серед бань і дзвонів - і я наздоганяв її, немов жебрак, по мармурових набережних.
На шляху, коло лаврового гаю, вона впала мені в обійми разом зі своїми складеними вітрилами, і я злегка відчув її величезне тіло.
Пробудження настало ополудні.
XXIII. КВІТИ
Із золотавого приступця,- серед шовкових мотузочок, сивого флеру, зеленого оксамиту та кришталевих дисків, що темніють, мов мідь на осонні,- я бачу розквітлу наперстянку на килимі, помережаному сріблом, вічками та волоссям.
Жовті золоті монети, розкидані по агату, стовпи із червоного дерева, що підтримують смарагдове склепіння, жмутки білого єдвабу і тонке рубінове пруття оточили троянду.
Немов божества з великими блакитними очима та сніговими формами, море і небо ваблять на мармурові тераси буйні, свіжі троянди.
Книга: Артюр Рембо Осяяння Переклад Юрія Покальчука, Михайла Москаленко, Всеволода Ткаченка
ЗМІСТ
На попередню
|
|
