Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Степан Андрійович Бандера. Перспективи Української революції.
ХРУЩОВ ПРОДОВЖУЄ ІМПЕРІЯЛІСТИЧНИЙ КУРС
Критичний розгляд політики Хрущова Степан Бандера обговорив у трьох статтях: “Хрущов продовжує імперіялістичний курс”, “В національній політиці Хрущов іде слідами Сталіна” та “Сталінізм Хрущова у внутрішній політиці”-
Перша з цих статтей: “Хрущов продовжує імперіялістичний курс” була надрукована в тижневику “Шлях Перемоги”, Мюнхен, рік III, ч- 18/114 з 29. 4. 1956 р., передрукована, разом із статтею “Сталінізм Хрущова у внутрішній політиці”, під спільним заголовком “Політика Москви незмінна”, у збірці статтей “Большевизм і визвольна боротьба”, Бібліотека Українського Підпільника, ч. 5, вид. ЗЧ ОУНІ 1957 р.
В англійському перекладі ця стаття була надрукована в журналі „АВN-Соггеsроndeеnсе” за 1956 р.
Большевицька пропаганда, а за нею всі совєтофільські підбрехачі намагаються поширити в цілому світі переконання, що XX з'їзд компартії Советського Союзу ( Критичний розгляд цього з'їзду поданий в книжці: “XX з'їзд КПСС без маски”, Бібліотека українського підпільника”, серія друга, ч. 1, вид. ЗЧ ОУН, 1956, 166 сторінок.) започаткував новий, цілком змінений курс большевицької політики. Щоправда, такі суґестії відкидає твереза недовірли-вість до всяких большевицьких маневрів, зроджена гірким довголітнім досвідом. Одначе серед багатьох народів і далі, не бракує легковірних людей, які всупереч тому досвідові схильні очікувати від большевиків серйозної поправи в різних відношеннях. Автім кожний, хто хоче виробити собі вірний погляд на справу, не потребує обмежуватися своїм суб'єктивним наставленням, ані з резервою вичікувати дальшого, виразнішого розвитку подій.
Бо ж цей самий XX з'їзд КПСС та післяз'їздівські потягнення Кремля, що разом мали б свідчити про зміну курсу його політики, дають аж надто багато матеріялу дЛя перевірки, щоб упевнитися, куди насправді прямують большевицькі “колективні” диктатори; чи вони змінюють курс, а якщо так, то в чому і як. Для цього досить проаналізувати довжезну звітну доповідь “найколективнішого керівника Хрущова, в якій найавторитетніше й найбільш комплексно з'ясований зміст і напрям цілої большевицької політики тепер і на майбутнє.
Правда в ній, як, зрештою, в усіх большевицьких промовців і в їхніх заявах, дуже багато змісту “закодовано” такою фразеологією”, за якою у совєтів ховається зовсім інший зміст. Але впродовж десятиріч большевицька практика устійнила цілком певні ключі для розкриття правдивого змислу тих втертих зворотів большевицької політичної вимови. Якщо ними покористуватися для правильного зрозуміння матеріялів XX з'їзду КПСС та останніх большевицьких заяв і потягнень, тоді бачиться цілком виразно лінію політики Москви.
Ці питання вже досить широко й чітко висвітлювано теж на сторінках нашого часопису. Проте вважаємо, що буде доцільно в такому світлі сукупно розглянути сутніші прояви цієї большевицької політики на різних відтинках і накреслити відповідні висновки.
Цілі зовнішньої політики СССР залишаються незмінні. Останній з'їзд КПСС, в тому числі й доповідь Хрущова, в декоративних рамках заяв про “миролюбність” СССР, ствердили багато разів і різним способом, що невідхильною метою большевиків є опанування комунізмом усього світу. Цій головній цілі московсько-большевицького імперіялізму підпорядкована вся большевицька політика, внутрішня і зовнішня, в усіх відношеннях і на всіх ділянках.
Широкі балачки про історично-розвиткову неминучість всесвітньої перемоги-соціялізму-комунізму, про його вищість над усім протиставним, як доктрини, політичної і суспільно-економічної системи, — мають на меті морально скріпити комуністів, виправдати їхні дії, й одночасно морально пригнітити та збаламутити противників. Проте ж, головна вага покладена на силову експансію комуністичного бльоку при співдії рокладницьких комуністичних сил в середині атакованих народів. Щоправда, большевики стараються цю свою засадничу настанову приховати, але вона наглядно відбивається в цілості матеріялів XX з'їзду КПСС.
Вся економіка й ціла внутрішня система СССР та залежних від Москви країн далі, і то посилено, спрямована на розбудову найбільшої в світі мілітарної потуги. Балачки про агресивні наміри т. зв. капіталістичних держав мають служити за виправдання і прикриття власних большевицьких плянів.
Хрущов виразно заявив, що “сприятливіші умови для перемоги соціялізму в інших країнах створилися тому, що соціялізм переміг у Совєтському Союзі і перемагає в країнах народньої демократії”. Правда, він теж говорив про різні форми переходу до соціялізму, але одночасно дав цілком однозначну інтерпретацію своїх рецептів у тому змислі, що інші форми мають місце при добровільній капітуляції національних сил перед комуністами, або при повному розкладі якоїсь нації комунізмом. У всіх інших випадках, коли большевикам не вдається опанувати народів підступом, розкладом і застрашуванням, вони заміряють застосовувати відомі практики большевицької революції -— “перехід до соціялізму в умовах гострої клясової революційної боротьби”.
В іншому місці Хрущов говорить ще виразніше: “Більша або менша гострота боротьби, пристовання чи непристовання насильства при переході до соціялізму залежить не стільки від пролетаріяту, скільки від ступеня спротиву експлуататорів”. За його ж словами, підставою виховання мас і большевицької національної політики є органічне поєднання совєтського патріотизму й пролетарського інтернаціоналізму. Справді органічне поєднання, поскільки загарбницька еспансія під гаслами пролетарської солідарности і соціялістичного інтернаціоналізму становить головну програму дії московсько-большевицького імперіялізму.
В зіставленні з цим уся большевицька фразеологія про невтручання у внутрішні справи інших країн, про відмежування ідеологічної боротьби від міждержавних взаємовідносин і про мирну коекзистенцію держав з різними суспільно-політичними устроями — все це тільки пустомельство для баламучення інших народів. XX з'їзд КПСС ствержував, що ціла зовнішня політика СССР в ловоєнному періоді була мирною і має бути продовжувана. Отже, “мирною політикою” було поневолення і насильна соціялізація народів Середньої Европи, Прибалтики, поділ Німеччини, розпалення комуністичних воєн у Китаї, Греції, Кореї, Індокитаї, народовбивство і масове знищування багатьох народів і т. п. Про мирну коекзистенцію і неекспортування комуністичних революцій Сталін говорив так само, як Хрущов.
Про те, що большевики розпляновують продовжування дотеперішньої політики на далеку мету, вимовно свідчить плян Хрущова ще більше зміцнити економічний централізм, самовистачальність і зімкненість большевицького, соціялістичного бльоку. Якщо б Москва мала в пляні ліквідувати протиставлення й ворожнечу, тоді принаймні під господарським оглядом вона допускала б, замість однобічного збльокування “країн соціялізму”, розвиток їх господарства з узглядненням нормальних господарських взаємин теж з некомуністичними державами.
Програму й головні. напрямні большевицької політики і цілої дії, спрямованої на опанування всіх народів та знищення всього несумісного з матеріялістичним комунізмом і з московським імперіалізмом, накреслив Ленін, поєднуючи імперіялістичкі прагнення царської Росії з марксистською доктриною про всесвітню комуністичну революцію. Цілком фальшиві намагання відтяжити під цим оглядом Леніна й ленінізм та приписувати загарбницькі експансії московського комунізму тільки Сталінові, ведуть тільки до дезорієнтації народів і зменшення їхньої відпорности. Большевицькі імперіялістичні аґресії з повним розмахом пустили в дію Ленін і Троцький, від самого початку комуністичного панування. Сталін тільки консеквентне продовжував цей імперіялістичний похід і був тільки послідовним реалізатором, а не його основоположником. Тому розвінчування культу Сталіна, започатковане на XX з'їзді КПСС, ніякою мірою не доводить відречення большеви-ків від аґресивного імперіялізму. Навпаки, щоб такий погляд не підтинав большевицького розмаху, кремлівський “колектив” одночасно започаткував історичні виправлення в змислі зменшення висуненого особистого вкладу й ролі Сталіна в поширенні могут-ности СССР і в розпрацюванні комуністичної доктрини. XX з'їзд КПСС підкреслено відмітив дальшу вірність ленінізмові й інтернаціональним прямуванням комунізму, що на ділі означає продовжування комуністичних підривів і заколотів у всьому світі та московських аґресій, де тільки трапиться відповідна нагода.
У тактиці теперішньої большевицької політики теж не видно засадничих змін, в порівнянні до сталінського періоду, коли розглядати його в цілості, а не тільки останній етап.
Рухливість і змінність тактики при послідовності стратегії на дальшу мету — це характеристична прикмета большевицької політики утверджена Леніном і доведена Сталіном до крайньої “досконалости” в практичному застосуванні. В цьому відношенні Хрущов із своїм колективним керівництвом у Кремлі є тільки наслідувачем Сталіна, зокрема ж коли він, продовжуючи дотеперішню лінію, намагається через штукарства в політичній тактиці створити враження, нібито він змінює курс цілої політики.
Це ж Сталін, кілька років перед другою світовою війною, увів був курс “миротворчої” совєтської політики. Він послуговувався “миролюбним” дипломатичним комівояжерством Літвінова, якого тепер далі наслідують Хрущов і Булґанін. Розв'язання Комінфор-му — це також наслідування сталінського трюку з розв'язанням Комінтерну, до того ж із значно меншим політичним ефектом. Бо повторення того самого трюку не має впливу та й кожний знає, що це зроблено передусім з уваги на Тіта, якому Комінформ вгризся в печінки. Зрештою, ані Комінтерн, ані Комінформ не були керівниками міжнародньої комуністичної акції, всім керує сам Кремль, а їх завданням було виконувати його волю та створювати враження незалежного інтернаціонального керівництва. Большевики мають десятки форм і способів, щоб робити те саме; з наємними, запроданськими ляльками вони ніколи не рахуються, якщо треба їх усунути зі сцени.
Також Сталін дав приклад, як большевики потраплять при “мирній політиці і без втручання” розпалювати внутрішню війну з допомогою своєї агентури, емісарів, вишколених військових спеціялістів та доставою зброї, а потім, коли йде до програшу — відтягатися. Чому ж Хрущов з Булґаніном не мають повторити на Близькому Сході сталінських зразків з відповідним застосуванням, тим більше, якщо їхній майстер дав різні типи тих зразків: еспанський, грецький, китайський, корейський, індокитайський або й іранський?
Розглядаючи всі сучасні большевицькі ходи й заходи у відношенні до зовнішнього світу, спостерігаємо послідовне ведення одного курсу політики, яка на всі лади підготовляє все дальшу експансію московського комунізму, обдурює, осотує, розкладає різні народи, ство-рює і вишукує вигідні моменти, щоб ударити в слабе місце. Не добачувати цієї послідовнос-ти й діяння на довгу мету може тільки той, хто не годен чи не хоче розглядати московського большевизму таким, як він є насправді, у всій його дії, як у минулому, так і тепер.
Книга: Степан Андрійович Бандера. Перспективи Української революції.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
