Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Кнут Гамсун Пан З нотаток лейтенанта Ґлана Переклад Г.Кирпи
ХХIV
Наступного ранку я виходжу на двір і застаю біля своєї хатини Едварду.
За ніч я все зважив і зробив свій вибір Е, ні, навіщо мені далі піддаватися засліпленню цією примхливою істотою, якоюсь там рибачкою, неотесаним дівчам? Хіба не надовгий час засіло її ім’я в моєму серці й виссало його? Годі з мене! Я ще, було, подумав, що, мабуть, став їй ближчим саме через вияв своєї байдужості й глуму. О, як дивовижно я взяв її на сміх! Після того, як вона стільки балакала, я спокійно кажу: “А й справді, ви ж хотіли щось мені сказати…”
Вона стояла біля каменю. Була страшенно збуджена й мало не кинулась мені назустріч. Ось вона вже готова була обійняти мене та, заломивши руки, не зрушила з місця. Я доторкнувся до кашкета й мовчки їй вклонився.
- Сьогодні, Ґлане, я хочу переконатися в єдиному,- впевнено почала вона.
Я не ворухнувся, чекаючи, що вона казатиме далі.
- Я чула, що ви заходили до коваля в хату. Одного вечора. Ева була сама вдома.
Я сторопіло спитав:
- Хто це вам приніс таку вістку?
- Я не шпигую,- скрикнула вона,- я почула це вчора ввечері від батька. Коли, змокнувши до нитки, я вернулась додому, батько дорікнув мені: “Сьогодні ти взяла на глум барона”. Я заперечила. “Тоді де ти була?” - допитувався батько. Я сказала: “У Ґлана”. І батько все мені розказав.
Я намагаюсь подолати свій відчай і кажу:
- Ева навіть сюди приходила.
- Вона й тут була? В цій хатині?
- Багато разів. Я змушував її заходити. Ми бавили час у балачках.
- І тут!
Мовчання. “Тримайся!” - думаю я і кажу:
- Оскільки ви така ласкава до мене, що встряєте в мої справи, мені не хочеться пасти задніх. Учора я порадив вам лікаря. Чи ви думали над цим? Бо ж принц надто ненадійний.
У її очах спалахує гнів.
- Щоб ви знали, він ц і л к о м надійний!- не стримується вона.- О, він кращий за вас, він може приходити в гості й не розбивати чашок і склянок, він не глумиться з моїх черевиків. Авжеж. Він уміє обходитися з людьми, а ви смішний, мені соромно за вас, ви нестерпний, розумієте?
Її слова мене глибоко уразили, я схилив голову й відповів:
- Ваша правда, я розучився обходитися з людьми. Будьте милосердні, ви не розумієте мене, я здебільшого живу в лісі, це моя втіха. Тут, у моїй самоті, нікому не шкодить від того, що я такий, як є. Але коли я потрапляю в товариство інших, то доводиться з шкури пнутись, щоб поводитися так, як і заведено. За два роки я дуже мало був поміж людьми…
- Щомиті від вас можна ждати якоїсь капості,- вела вона далі.- Як я стомилась постійно вас пильнувати!
Сказала вона це без ніякого жалю. Мене проймає дуже сильний біль, від натиску її роздратування я ледве тримаюсь на ногах. Насамкінець Едварда додала:
- Може, Ева захоче вас пильнувати? Шкода тільки, що вона заміжня.
- Ева? Кажете, що Ева заміжня?- перепитую я.
- Авжеж, заміжня.
- Хто ж її чоловік?
- Ви це добре знаєте. Ева одружена з ковалем.
- Хіба вона йому не дочка?
- Ні, вона його дружина. Чи ви думаєте, що я брешу?
Я цього не думав, просто страшенно здивувався. Я не йняв віри: “Невже Ева заміжня?”
- То ж ви зробили підходящий вибір,- каже Едварда.
Та коли вже буде цьому край?! Затремтівши з люті, я сказав:
- Беріть собі лікаря,- кажу я вам. Послухайтесь доброї поради, бо той принц - тож якийсь підстаркуватий дурень.- І я нестямно заходився його обмовляти, додав йому кілька років, сказав, що він лисий і майже сліпий. А ще я стверджував, що він носить запонки з короною, щоб тільки почванитися своїм дворянством.- А в тім, мені зовсім не хотілося з ним знайомитися,- вів я далі.- Він нічим не відзначається і не має характерних рис, він просто ніщо!
- Ні, він не ніщо, не ніщо!- скрикнула вона, й з люті її голос зірвався.- З нього куди більше пуття, ніж думає собі твоя дикунська голова! Ось лишень постривай, о, він з тобою поговорить, я його про це попрошу. Ти гадаєш, я його не кохаю, а побачиш, що помиляєшся. Я вийду за нього заміж, і день, і ніч думатиму про нього. Запам’ятай мої слова: я кохаю його. Нехай Ева приходить, ха-ха, прости Господи, нехай вона приходить, мені плювати на це з високого дерева. О, я мушу йти звідси геть.
Вона почала спускатись від хатини до стежки, шпарко продріботіла кілька кроків, а тоді, бліда, як смерть, озирнулась і простогнала:
- Ніколи більше не потикайся мені на очі!
ХХVЖовкне листя, бадилля картоплі стоїть стіною, обліплене цвітом. Знов надійшла пора полювання, я вполював білих куріпок, глухарів і зайців, якось убив орла. Тихе, високе небо, прохолодні ночі, сила-силенна гучних і приємних звуків у лісі та в полі. Величний, миролюбний світ опочивав…
- Добродій Мак більше не прохопився й словом про тих двох гагарок, що я вбив,- сказав я лікареві.
- Подякуйте за це Едварді,- відповів він.- Я знаю, бо чув, як вона за вас заступилась.
- Я їй не дякуватиму,- мовив я.
Бабине літо, бабине літо. Стежки лежали посеред цього пожовклого лісу, мов паски, щодня з’являлась якась нова зірка, місяць вигулькував, як тінь,- золота тінь, що купалася в сріблі…
- Бог з тобою, Ево, виходить ти заміжня?
- Хіба ти не знав?
- Ні, не знав.
Вона мовчки стисла мою руку.
- Бог з тобою, дитино, що ж нам робити?
- Що ти хочеш. Може, ти ще не поїдеш і я радітиму, поки ти будеш тут.
- Ні, Ево.
- Так, так, тільки поки ти будеш тут!
Вона безпорадно дивиться вдалечінь і весь час стискає мою руку.
- Ні, Ево, йди! Назавжди!
І минають ночі, й настають дні. Це вже третій день після тієї розмови. Ева несе дорогою якусь ношу. Скільки то дров переносило за літо це дівча з лісу додому!
- Поклади, Ево, додолу свою ношу й дай мені глянути, чи й досі твої очі блакитні?
Її очі були червоні.
- Ну ж, Ево, всміхнися знов! Я більше не опиратимусь, я твій, я твій…
Вечір. Ева співає, слухаю той спів, і мене охоплює жага.
- Ти сьогодні співаєш, Ево?
- Так, від радості.
А що вона менша за мене зростом, то, злегка підстрибнувши, дістає до моєї шиї.
- Ево, які в тебе подряпані руки! Господи, як це ти їх подряпала?
- То нічого.
Її обличчя дуже дивно світиться.
- Ево, ти говорила з добродієм Маком?
- Один раз.
- Що ж він сказав, і що сказала ти?
- Він дуже на нас в’ївся, змушує мого чоловіка день і ніч гнути спину на пристані, та й мені накидає всякої роботи. Він загадав мені чоловічу роботу.
- Чого він так чинить?
Ева потуплює очі в землю.
- Чого він так чинить, Ево?
- Бо я кохаю тебе.
- Та звідки він про це дізнався?
- Я сама йому сказала.
Мовчання.
- Дай Боже, Ево, щоб він не дуже в’їдався в тебе!
- То нічого. Тепер то нічого.
І голос її пролунав у лісі, достоту як трепетна пісенька.
Листя все більше жовкне, наближається осінь, на небі з’явилось багато зірок, а місяць тепер скидається на срібну тінь, що купалася в золоті. Холоду ще зовсім не було, просто в лісі запанувала прохолодна тиша й завирувало життя. Кожне дерево стояло в задумі. Поспіли ягоди.
А потім від двадцять другого серпня настали три суворі ночі з першими заморозками.
Книга: Кнут Гамсун Пан З нотаток лейтенанта Ґлана Переклад Г.Кирпи
ЗМІСТ
На попередню
|
|
