Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Кнут Гамсун Смерть Ґлана Запис 1861 року Переклад Г. Кирпи

Через тиждень ми поселилися в тій великій хатині, що була відома як готель і господинею якої була стара англійська метиска. О, що то за готель! Стіни були з глини й подекуди з дерева, наскрізь поточеного білими мурахами, що лазили скрізь. Я замешкав у кімнаті, розташованій біля вітальні, де було одне вікно з зеленою, не дуже чистою шибкою. Ґлан вибрав манюсіньку комірчину аж на горищі, з одним вікном, що виходило на вулицю, але там було набагато темніше й гірше. Сонце так насмалювало солом’яну стріху, що в його кімнатчині й удень і вночі стояла нестерпна задуха; до того ж туди вели не сходи, а поганенька приставна драбина на чотири щаблі. Чим я міг зарадити? Я дав Ґланові вибирати самому:

- Тут дві кімнати: одна внизу, а друга вгорі. Вибирайте!

Ґлан оглянув обидві кімнати й вибрав горішню, може, щоб мені дісталася краща. Але хіба я не подякував йому за це? Я нічим йому не зобов’язаний.

Поки стояла страшна спека, ми не ходили на полювання, а збавляли час у хатині. Спека таки була неймовірна. Уночі ми навішували навкруг своїх лежанок сітку від комах, то все-таки, бувало, що всередину безшумно залітали сліпі кажани, наражались на наші сітки й проривали їх. У Ґлана таке траплялось куди частіше, бо він постійно через цю спеку мусив тримати душник відчиненим. Але зі мною такого не бувало. Вдень ми лежали на матах перед хатиною, курили й спостерігали за життям у наших хатинах. Тутешні жителі були темношкірі й товстогубі, всі вони мали кільця у вухах і драглисті карі очі; ходили вони майже голі - з самою смужкою бавовняної матерії чи сплетеним листям навколо стану, а жінки, крім того, носили ще й куценькі бавовняні спіднички. Всі діти вдень і вночі тинялися голі-голісінькі, а їхні здоровенні випнуті животи блищали від олії.

- Жінки занадто гладкі,- сказав Ґлан

І мені здавалось, що жінки тут занадто гладкі, й, може, навіть не Ґлан, а я перший подумав таке; але з Ґланом я про це не сперечатимусь і залюбки віддам йому належне. Втім, не всі жінки були бридкі, хоча й мали гладкі набряклі обличчя. Я стрів у селищі одну дівчину, юну напівтамілку з довгими косами й білосніжними зубами,- вона була поміж усіх просто красуня. Якось увечері я наткнувся на неї край рисового поля; вона лежала на животі у високій траві, махаючи ногами. Вона була не проти зі мною поговорити, й ми теревенили стільки, скільки мені хотілося. Ми розійшлись удосвіта, і вона пішла не відразу додому, а вдала, ніби ночувала в сусідньому селищі.

Ґлан того вечора просидів у селищі біля хатинки разом із двома молодюсінькими дівчатками - навряд чи їм було хоч по десять років. Він точив ляси і пив з ними рисову горілку - йому це подобалось.

Днів через два ми подались на полювання. Пройшовши чайні дільниці, рисові поля й луки, ми лишили селище позад себе, завернули в бік річки й ступили в ліс, де росли дивовижні, незнайомі нам рослини й дерева: бамбук, манго, тамаринд, тик, мигдаль, маслини, - о, бозна-що там росло, ми не дуже на тому розумілись. Але річка була мілковода, і так триватиме аж до сезону дощів. Ми підстрелили диких голубів і курей, а надвечір побачили двох пантер; а ще над нашими головами літали папуги. Ґлан стріляв страшенно влучно, ніколи не промахувався; либонь, його рушниця була краща за мою, часом і я стріляв дуже влучно. Я ніколи цим не вихвалявся, а Ґлан часто казав: “Зараз попаду в хвоста, а зараз почухаю голову”. Казав він це перед тим, як спускав курок, а коли птах падав додолу, то виявлялось, що Ґлан справді влучав йому в хвоста чи в голову. Тоді, як ми натрапили на тих двох пантер, Ґлан будь-що рвався стріляти по них з свого дробовика, та я його відмовив, бо вже смеркалося й у нас лишилось не більше двох патронів. А йому заманулось похизуватися, що він аніскілечки не боїться стріляти по пантерах дробом.

- Прикро, що я таки не вистрелив!- сказав він мені.- Чого ви обережні, як той біс? Хочете довго жити?

- Я тішусь, що ви вважаєте мене мудрішим за себе,- відповів я.

- О, не будемо сваритись через такі дрібниці,- сказав він згодом.

То були його слова, а не мої; хотів він зі мною посваритися, то нехай - у добрий час! У мене до нього вже прокинулась неприязнь через його легковажну поведінку й спокусницькі манери. Учора ввечері я спокійнісінько йшов собі зі своєю приятелькою напівтамілкою Маґґі, - обоє ми були в чудовому настрої. Ґлан сидить перед хатиною і, коли ми його минаємо, вітається й усміхається до нас; Маґґі побачила його вперше і зацікавлено накинулась на мене з розпитуванням. Він справив на неї таке сильне враження, що, попрощавшись, ми пішли кожен своєю дорогою, - вона не проводила мене додому.

Коли я заговорив про це з Ґланом, він прикинувся, що то його не обходить. Та я нічого не забувся. Не мені ж він усміхався тоді, як минали ми хатину, а Маґґі.

- Що то вона вічно жує?- спитав він мене.

- Не знаю,- відповів я,- має зуби, то й жує.

Для мене не було нічого нового в тому, що Маґґі вічно щось жувала, я давно це помітив. Але вона жувала не бетель, бо її зуби були білі, мов сніг. Де там! Вона мала звичку жувати найрізноманітніші речі, пхала їх до рота, мовби якусь лагоминку. Гроші, клапті паперу, пташині пір’їни,- жувала будь-що. Та в кожнім разі це її не принижувало, бо, попри все, вона була красунею цього селища; а заковика в тім, що Ґлан мені заздрив.

Наступного вечора ми з Маґґі помирились.

Додати в закладки

  
Переклад Translate