Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Кнут Гамсун Смерть Ґлана Запис 1861 року Переклад Г. Кирпи

Вона прийшла о десятій: я чув її голос знадвору, вона голосно розмовляла з дитино, яку вела за руку. Чого це вона не заходила і навіщо вела за собою дитину? Я не зводжу з неї очей і в мене з’являється передчуття, що вона подає комусь знак, якщо так голосно говорить з дитиною. А ще я помічаю, що її погляд спрямований просто на горище - на Ґланове вікно. Може, він, почувши знадвору її мову, кивнув їй головою чи помахав рукою з вікна? У кожнім разі, я чудово розумів, що не треба дерти голову бозна-куди, коли говориш з дитиною, яка стоїть на землі.

Я збирався вийти до неї і взяти її за руку, та тієї миті вона пустила дитину, лишила її надворі, а сама прочинила двері хатини. Тоді зайшла в сіни. Ну ось, нарешті, нехай тільки зайде, я їй покажу, де раки зимують!

Тож я стою й слухаю ходу Маґґі в сінях, правда-правда, вона вже майже біля моїх дверей. Та замість того, щоб зайти до мене, я чую, як вона ступає на щаблі драбини, що веде вгору, на горище, до Ґланової комірчини. Я дуже чітко це чую. Я розчахую свої двері навстіж, але Маґґі вже дісталась нагору. Двері за нею зачинилися, і я більше нічого не чую. Це було о десятій годині.

Я заходжу до своєї кімнати, сідаю, беру в руки рушницю й заряджаю її, хоч уже північ. О дванадцятій годині я лізу драбиною вгору й нишкну біля Ґланових дверей. Мені чути, що Маґґі ще там, що вона кохається з Ґланом, і я сходжу донизу. О першій годині я знов лізу вгору, там тихо, як у вусі. Я чекаю під дверима, поки вони прокинуться. Ось уже третя, четверта, а вони прокинулись о п’ятій. “Ну й добре!” - подумав я і не думав ні про що більше, тільки про одне: як добре, що вони прокинулись. Але трохи згодом я почув шум і шурхіт унизу, що долинав із кімнати нашої господині, тож я мусив знов швиденько спуститися, щоб вона не заскочила мене зненацька. Ґлан і Маґґі, видно, прокинулись, і я міг би підслухати ще більше, та довелось іти.

У сінях я сказав собі: “Дивись, вона тут пройшла, погладила мої двері своєю рукою, але, не відчинивши їх, подалась драбиною нагору, а ось і драбина, вона йшла цими чотирма щаблями”. Моє ліжко ще було нерозстелене, а я зараз не ліг на нього, а сів біля вікна, злегка стискуючи пальцями рушницю. Моє серце не билось, воно тремтіло.

Через півгодини я знов чую на щаблях драбини ходу Маґґі. Припадаю до шибки й бачу, як вона виходить з хатини. На ній була куценька бавовняна спідничка, що не досягала навіть колін, а на плечах - вовняний шарф, позичений у Ґлана Крім цього, на ній більш нічого не було, а бавовняна спідничка зім’ялась, мов ганчірка. Вона йшла повільно, як і завжди, і навіть не кинула погляду на моє вікно. Потім вона зникла за хатами.

Трохи перегодом зійшов Ґлан з гвинтівкою під пахвою, повністю споряджений до полювання. Він був похмурий, як туман, і не привітався. Втім одягнув він свою найкращу одіж і мав особливо чепурний вигляд. “Вирядився, мов жених”,- подумав я.

Я вмить зібрався й пішов з ним, ніхто з нас не мовив ані слова. Ті перші курочки, що нам попалися, були геть нами пошматовані, бо стріляли ми по них з гвинтівок. Проте сяк-так ми їх спекли, сидячи під деревом, і мовчки поїли. Час добіг до дванадцятої години.

Ґлан крикнув мені:

- Ви впевнені, що зарядили? Може, ми наткнемось на щось незвичне. Про всяк випадок зарядіть.

- Я зарядив,- відповів я.

На якусь мить він зник у кущах. З якою радістю я його застрелив би, порішив би, як пса! Мені неспішно, нехай він із цією думкою ще поноситься, він же прекрасно зрозумів, що я задумав, недарма питав у мене, чи зарядив я рушницю Навіть сьогодні він не зміг облишити своє чванство, он як вирядився й надягнув на себе чисту сорочку. А скільки пихи було на його обличчі!

Десь близько першої години він зупиняється переді мною, блідий та сердитий, і каже:

- Ні, я цього не витерплю! Ану, чоловіче, гляньте, чи зарядили ви свою рушницю, чи є в ній заряд?

- Пильнуйте, будь ласка, своєї рушниці,- відповів я.

Проте я дуже добре знав, чого він весь час питав мене про мою рушницю.

І він знову відійшов од мене. Очевидно, моя відповідь так присадила його неабияку настійливість, що він притих і відійшов, похнюпивши голову.

Згодом я застрелив голуба і знов зарядив рушницю. Поки я заряджав, Ґлан напівсховався за деревом і не зводив з мене погляду. Він побачив, що я справді зарядив рушницю й за хвилю на повен голос завів псальму, не просту якусь псальму, а весільну. “Він співає весільні псальми і вдягнув свою найкращу одіж,- подумав я,- таким чином, сьогодні він воліє бути неперевершеним”. Він ще не доспівав до кінця, як тихою ходою, схиливши голову, пішов поперед мене, і доки він ішов, доти й співав. Він знов тримався просто під дулом моєї рушниці, наче думав: “Дивіться, зараз щось станеться, тож я співаю весільну псальму!” Але й цього разу нічого не сталося. Тоді він замовк і глянув на мене:

- Так ми сьогодні нічого не вб’ємо,- мовив він і усміхнувся, вибачаючись переді мною за свій спів на полюванні.

Проте й тієї ж миті його усмішка була прекрасна. Здавалось, ніби його душа плакала й уста насправді тремтіли, хоч він і хизувався, що в такий серйозний момент може усміхатися.

Я був не якась там молодиця , і він побачив, що не справив на мене ніякого враження. Його взяв нетерпець, він зблід, роздратовано закружляв навколо, заходячи до мене то ліворуч, то праворуч, а часом зупинявся й вичікував. О п’ятій годині я раптом почув постріл і над моїм лівим вухом просвистіла куля. Я звів очі - Ґлан стояв, ніби вкопаний, за кілька кроків від мене й пильно дивися в мій бік. Рушниця на його руці диміла. Невже він хотів мене вбити?

Я сказав:

- Ви промахнулись, останнім часом ви кепсько стріляєте.

Та він стріляв не кепсько, він ніколи не робив промахів, просто йому заманулось мене збурити.

- Помстіться ж мені, чорт би вас забрав!- заволав він.

- Як надійде мій час,- сказав я.

Ми не зводимо очей одне з одного, і зненацька Ґлан стинає плечима й кричить мені:

- Боягуз!

І навіщо він обізвав мене боягузом? Я приклав рушницю до щоки, прицілився йому в лице й вистрелив.

Як постелеш, так і спатимеш…

Тепер родині Ґланів уже не треба шукати цієї людини. Мене дратує, що я постійно натрапляю на безглузде газетне повідомлення про певну солідну грошову винагороду за повідомлення про його смерть. Томас Ґлан пішов у сиру землю через лиху пригоду - в нього влучила випадкова куля на полюванні в Індії. Суд заніс його ім’я і обставини його кончини до протоколу, записаного на скріплених аркушах. У тому протоколі й зазначено, що він помер. О, повірте мені: там сказано навіть те, що помер від випадкової кулі.

Перекладено за виданням: Knut Hamsun. Glahns dǿd. Et papir fra 1861. Gyldendal Norsk Forlag, Oslo, 1992.

© Aerius, 2004

Додати в закладки

  
Переклад Translate