Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Чарлз Діккенс Спійманий на гарячому Переклад Олександра Мокровольського
V
Я домовився твердо з одним знайомцем, що прибуду на сніданок до нього в Темпл. Ранок був холодний, дув різкий північно-східний вітер, мокрий сніг, перемішаний з грязюкою, лежав на вулицях товстим шаром. Я не зміг дістати екіпаж і незабаром промок до колін; та я все одно вирушив би в Темпл, навіть коли б мені довелося викупатися в тім болоті по саму шию.
Чоловік, що запросив мене, жив у Темплі, на горішньому поверсі наріжного будинку, що дивився на річку. На дверях його помешкання був напис: «Містер Беквіт». На протилежних дверях на тому самому майданчику: «Містер Юліус Слінктон». Двері обох квартир були розчинені навстіж, і все, що мовилося в одній, було чути в другій.
Я ще ні разу не був тут. Квартира справляла гнітюче враження - похмура, задушлива, тісна; меблі, добротні колись і ще не ветхі, геть виблякли й забруднились; у кімнатах панувало жахливе безладдя; все було просякнуте сильним запахом опію, спирту й тютюну; камінні ґратки, щипці, совок і кочерга були всуціль покриті бридкими плямами іржі, а на дивані перед каміном у тій кімнаті, де на столі чекав сніданок, лежав господар помешкання, містер Беквіт, з вигляду - гіркий п'яниця, що вже далеченько просунувся на своєму ганебному шляху до смерті.
- Слінктон ще не прийшов, - сказав цей жалюгідний чоловік, насилу звівшись на ноги, коли побачив мене. - Я покличу його... Геп, Юлію Цезарю! Ходи сюди, вип'ємо!
Хрипко викрикуючи ці слова, він, мов божевільний, стукав кочергою об щипці, - мабуть, він завжди таким робом викликав свого горілчаного брата. [78]
Крізь цей гамір із протилежної квартири долинув голос містера Слінктона, і ось він сам увійшов до кімнати, Він не сподівався, що матиме приємність зустрітися зі мною. Мені не раз доводилося бачити, як різних спритників заганяють в глухий кут, але я в житті не бачив, щоб так лякалась людина, як злякався він, коли його очі стрілися з моїми. - Юлій Цезар! - загорлав Беквіт і, похитуючись, став між нами. - Містере Семсон, Юлій - мій найщиріший друг. Юлій пригощає мене спиртним уранці, опівдні та ввечері. Юлій - справжній благодійник. Юлій викидав у вікно чай і каву, коли таке у мене ще водилося. Юлій виливає воду з усіх глеків і наповнює їх спиртними напоями. Юлій заводить мене, мов іграшку, і штовхає вперед... Вари паленку, Юлію!
Іржава, вкрита накипом каструля стояла на купі попелу (очевидно, попіл накопичувався тут багато тижнів), а Беквіт крутився, похитуючись, між нами й, ризикуючи попасти головою у вогонь, видобув нарешті каструлю і почав тицяти її в руки Слінктонові.
- Вари паленку, Юлію Цезарю! Ну ж бо! Роби свою повсякчасну справу. Вари паленку!
Він так люто вимахував каструлею, аж я побоювався, коли б він не розчерепив нею голову Слінктонові. Тож я простяг руку, щоб його зупинити. Хитаючись, Беквіт підійшов до дивана, повалився на нього, задихаючись і тремтячи у своєму подертому халаті, й налитими кров'ю очима втупився у нас обох. Я примітив, що на столі не було ніяких напоїв, крім коньяку, й ніякої такої страви, крім солоних оселедців і гарячого, дуже наперченого тушкованого м'яса з нудотним запахом.
- В усякому разі, містере Семсон, - мовив Слінктон, востаннє повернувши до мене свою гладеньку доріжку, - дякую вам за те, що ви обороняєте мене від лютості цього бідолахи. Байдуже, яким чином ви сюди потрапили, байдуже, з якою метою прийшли, але принаймні за цю послугу я вам дякую.
- Вари паленку, - промурмотів Беквіт.
Не повідомивши містера Слінктона, яким чином я потрапив сюди, я спокійно запитав:
- Як поживає ваша небога, містере Слінктон? Чи все в неї гаразд? Здоров'я? Справи?
Він подивився просто в вічі мені, а я - йому.
- На жаль, містере Семсон, моя небога виявилась невдячною дівчиною - невірною своєму найкращому другові. Вона покинула мене, не попередивши жодним словом, без будь-яких [79] пояснень. Напевно, її ошукав якийсь підступний негідник. Ви, може, чули про це?
- Я справді чув, що її ошукав один підступний негідник І навіть можу це довести.
- Ви певні цього? - поцікавився вів
- Цілком.
- Вари паленку! - промурмотів Беквіт. - До нас на сніданок прийшли гості, Юлію Цезарю. Роби свою справу - подавай наш звичайний сніданок, обід, чай і вечерю. Вари паленку!
Слінктон перевів очі з нього на мене й, трохи подумавши, сказав:
- Містере Семсон, ви навчена життям людина, і я також. Я буду говорити з вами відверто.
- Е, ні, не будете, - заперечив я, хитнувши головою.
- Повторюю, сер, що буду говорити відверто.
- А я повторюю, що не будете, - сказав я. - Бо знаю про вас усе. Та хіба ви можете говорити з ким-небудь відверто? Облиште, облиште!
- Я скажу вам відверто, містере Семсон, - провадив він майже спокійно, - що розумію ваші наміри. Ви хочете врятувати свої гроші, ухилитися від виконання своїх зобов'язань. Усе це давно відомі професійні хитрощі вашої братії - канцеляристів. Але ви цього не зробите, сер, у вас це не вийде. Нелегко вам буде боротися з таким супротивником, як я. Свого часу нам доведеться вивідати, коли й чому містер Беквіт дійшов до свого теперішнього способу життя. Більше мені нема чого сказати про бідолаху та його п'яну маячню. А тепер, сер, я вам зичу всього найкращого та більшої удачі наступного разу.
Поки він говорив, Беквіт налив повну склянку коньяку. І раптом він виплеснув напій Слінктонові в обличчя, тоді шпурнув у нього склянку. Засліплений Слінктон затулив обличчя руками - скло поранило йому око. На гамір у кімнату ввійшов четвертий. Він причинив за собою двері й став спиною до них; це був дуже статечний, але дуже кмітливий з вигляду чоловік, сивий і ледь кульгавий.
Слінктон вихопив носовичок і приклав його до очей, щоб утишити біль, тоді витер кров з чола. Він довго з цим бабрався, і я бачив, як за цей час із ним скоїлася велика відміна, викликана відміною в Беквіті, - адже той перестав задихатись і тремтіти, сів прямо і вже не зводив зі Слінктона очей. Ніколи в житті не бачив я, щоб чиєсь обличчя дихало такою відразою і рішучістю, як обличчя Беквіта в цю хвилину.
- Подивись на мене, негіднику, й дізнайся, хто я такий [80] насправді! - сказав Беквіт. - Я найняв цю квартиру, щоб перетворити її на пастку для тебе. Я поселився в ній, прикинувшись гірким п'яницею, щоб стати для тебе принадою в цій пастці. Ти попався в пастку і не вийдеш із неї живий. Того ранку, коли ти останній раз був у конторі містера Семсона, я побачився з ним раніше, ніж ти. Весь цей час ми пали про твої наміри і весь цей час були в змові проти тебе. Як же все воно було? Спочатку ти до мене підлестився, умовивши мене віддати в твоє розпорядження дві тисячі фунтів, а тоді заходився труїти мене спиртом; але спирт діяв не досить швидко, й ти намислив доконати мене сильнішою отрутою. Ти гадаєш, я не бачив, як ти, вирішивши, що я вже нічого не тямлю, наливав щось із своєї чарочки в мою склянку? Слухай, ти, вбивце й шахраю: коли я сидів тут удвох з тобою до пізньої ночі - а це траплялося часто, - я двадцять разів ладен був спустити гачок свого пістолета й прострелити тобі голову!
Це раптове перетворення жалюгідної тварини, яку Слінктон мав за свою отупілу жертву, в рішучу людину, явно перейняту твердим, нещадним наміром спіймати на гарячому я порішити свого ворога, було для Слінктона ударом, знести який в першу хвилину йому виявилося не до снаги. Він в буквальному розумінні слова захитався. Але ж це велика помилка - припускати, що розважливий злочинець зможе на якомусь етапі свого злочинного шляху зрадити самого себе й зробити бодай найменший крок, що суперечив би його натурі. Така людина вчиняє убивство, й закономірно, що вбивство стає найвищою точкою її шляху; така людина змушена заперечувати, що вчинила убивство, а заперечуватиме - відважно й нахабно. Звичайно людей дивує, що всякий відомий злочинець, який на своїй совісті має тяжке лиходійство, здатен поводитися так зухвало. Проте якби його могла мучити совість, якби у нього взагалі була совість, хіба вчинив би він злочин?
Послідовний до кінця, як і всі подібні йому чудовиська, Слінктон опанував себе й прибрав викличний вигляд, досить холоднокровний і спокійний. Він був блідий, він зразу помарнів, він перемінився на обличчі, але не більше, ніж шулер, що поставив на карту чималу суму й програв гру, коли його перехитрували.
- Слухай мене, ти, негіднику! - сказав Беквіт. - І нехай кожне моє слово, яке ти почуєш, мов кинджалом проб'є твоє лихе серце. Коли я найняв цю квартиру, щоб стати в тебе на шляху і навіяти тобі злочинний задум, чому я передбачав, що він загніздиться в голові у такого диявола, як ти, [81] щойно ти побачиш мене таким, яким я здаюся тепер, і ознайомишся з моїм способом життя? Тому що ти не був загадкою для мене. Я тебе давно розкусив. І я знав: ти і є той безжальний негідник, що заради грошей убив одну безневинну дівчину, яка безмежно довіряла йому, і нині поступово убиває другу.
Слінктон дістав табакерку, взяв дрібку тютюну й засміявся.
- Але подивись, - провадив Беквіт, не зводячи з нього очей, не підвищуючи голосу, не міняючи напруженого виразу обличчя, не розціплюючи кулаків. - Дивись, яким тупим звіром ти все-таки виявився! Задурманений п'яниця, що жодного разу не випив і п'ятдесятої частини тих спиртних напоїв, якими ти його поїв; що виливав їх будь-куди мало не на очах у тебе; п'яниця, що за три дні підкупив чоловіка, якого ти приставив стерегти й споювати його; п'яниця, що з ним ти навіть не дотримував найменшої обачності, але що так прагнув позбавити від тебе, мов від дикого звіра, нашу землю, що знищив би тебе, навіть коли б ти був у сто разів обачніший; п'яниця, що його ти звичайно лишав, коли він валявся на підлозі в цій кімнаті, й що дозволяв тобі виходити з неї живим і не знаючим істини, навіть тоді, коли ти перевертав його на другий бік копняком, - цей п'яниця чи не щоразу тієї самої ночі, за годину, за кілька хвилин прослизав до тебе й стежив за тобою, коли ти пильнував, порпався в тебе під подушкою, коли ти спав, нишпорив у твоїх паперах, брав проби з твоїх склянок і пакетиків з порошками, міняв їхній вміст, пізнавав усі таємниці твого життя!
Слінктон знову взяв був понюх тютюну, але тепер повільно розняв пальці, й коли тютюн просипався на підлогу, почав розтирати його ногою, не зводячи з нього очей.
- Цьому п'яниці, - провадив Беквіт, - ти дозволив у будь-який час заходити до твого помешкання, щоб він міг пити міцні напої, які ти навмисне ставив на видноті, аби він чимшвидше помер, а він, вважаючи, що з тобою, мов із тигром, не можна боротися відкрито, роздобув відмички до всіх твоїх замків, проби всіх твоїх отрут, ключ до твоїх шифрованих записів. Він може розповісти тобі так само докладно, як і ти - йому, скільки часу пішло на отруєння жертви, якими дозами їй давали отрути і як часто, які спостерігались ознаки поступового руйнування її душі й тіла, в чому виявлявся розлад її розуму, які спостерігалися зміни в її зовнішності, якого фізичного болю вона зазнавала. Він може повідомити тебе, як і ти - його, що все це ти записував [82] день у день, адже ці дані могли знадобитися тобі в майбутньому. Він може пояснити тобі навіть точніше, ніж ти - йому, де саме нині зберігається той щоденник.
Слінктон перестав розтирати ногою тютюн і глянув на Беквіта.
- Ні, - мовив той, ніби відповідаючи на запитання Слінктона. - В шухляді письмового столу з пружинним засувом щоденника вже нема, і там його ніколи не буде.
- Отже, ти - злодій! - сказав Слінктон.
Все з тією несхитною рішучістю, що навіювала страх навіть мені, адже я знав, що злочинцеві не врятуватись, Беквіт додав:
- І, до того, я - тінь твоєї небоги.
Слінктон із прокльоном схопився за голову, вирвав жмут волосся й кинув його на підлогу. То був кінець гладенької доріжки - Слінктон знищив її, і ми незабаром побачимо, що більш вона йому не пригодилася.
Беквіт вів далі:
- Щоразу, коли ти від'їздив звідси, я від'їздив теж. Хоч я і розумів, що, бажаючи уникнути підозр, ти не квапився вивершувати свій злочинний задум, все ж я невідступно стежив за тобою весь той час, поки ти був разом із цією нещасною, довірливою дівчиною. Коли я добувся до щоденника і зміг прочитати його від початку до кінця (було це вночі, напередодні твоєї останньої поїздки в Скарборо, - пам'ятаєш ту ніч? - ти спав з маленьким пласким слоїком, прив'язаним до руки), я послав по містера Семсона, що доти тримався в тіні. А он там, біля дверей, довірений слуга містера Семсона. Ми втрьох урятували твою небогу.
Слінктон озирнув всіх нас, нетвердою ходою відійшов убік, вернувся на попереднє місце і якось дико розглянувся довкола - от ніби гад, що шукає нору, де б сховатись. І враз я помітив, що вигляд цієї людини дивним чином відмінився: вдавалось, тіло його зіщулилось так, що одежа стала йому надто просторою і вся обвисла.
- Зараз ти дізнаєшся, - сказав Беквіт, - і ця істина, сподіваюся, видасться тобі гіркою і страшною, - чому тебе переслідувала тільки одна людина, хоча страхова контора містера Семсона ладна була тратити будь-які кошти на погоню за тобою, - зараз ти дізнаєшся, чому тебе вистежила і спіймала на гарячому саме ця людина і вона сама. Чував я, що ти іноді говорив про Мелтема, чи не так?
Я помітив, що Слінктонові перехопило дух.
- Коли ти надумав повезти за кордон чарівну дівчину - згодом тобою вбиту, - щоб там почати лихе діло, яке звело [83] її в гріб, ти спочатку послав її в контору Мелтема (сам знаєш, за допомогою яких хитромудрих доказів ти умовив її) Мелтемові припало щастя бачити цю дівчину й розмовляти з нею. Йому не пощастило врятувати її, хоча я знаю, що ради її порятунку він охоче пожертвував би собою. Він захоплювався нею... я сказав би, що він глибоко любив її якби вважав тебе здатним збагнути це слово Коли вона впала жертвою, він твердо впевнився у твоїй винуватості. Втративши її, він зберіг тільки одну мету в житті: помститися за нещасну і знищити тебе.
Я відзначив, як судомно роздималися ніздрі злочинця, але губи його були міцно стулені.
- Цей молодик. Мелтем. - несхибно провадив Беквіт. - Був твердо переконаний в тому, що тобі не вислизнути від нього на цьому світі, якщо він з усією наполегливістю і рішучістю добиватиметься твоєї погибелі й присвятить себе виконанню цього священного обов'язку, знехтувавши все інше, бо він не сумнівався, що. прагнучи досягти своєї мети, буде лише слабким знаряддям в руках провидіння і виконав його волю, викресливши тебе зі списку живих. Ця людина - я. і я дякую богові за те, що виконав свій обов'язок!
Якби Слінктон пробіг десять миль, рятуючись від прудконогих дикунів, він і тоді б не зміг так явно страждати від спирання в серці й дихати так надсадно, як тепер, коли дивився на переслідувача, що так нещадно зацькував його.
- Досі ти не знав мого справжнього імені; тепер знаєш. Ти знов побачиш мене - тілесними очима. - коли станеш перед судом. Ти 8нов побачиш мене, але вже духовними очима, коли на шиї в тебе буде зашморг і юрба почне голосно ганьбити тебе!
Щойно Мелтем вимовив останні слова, яв злочинець зненацька відвернувся, і нам здалося, ніби він ударив себе долонею по губах. В ту ж мить по кімнаті поширився якийсь динний різкий запах, і майже в ту ж мить Слінктон кинувся десь убік, побіг, підстрибнув, - я неспроможний описати цей корч, - і повалився на підлогу, аж задвигтіли важкі старовинні двері і забряжчали шибки у віконних рамах.
То був кінець, якого він заслужив.
Побачивши, що він мертвий, ми вийшли з кімнати, і Мелтем, простягти мені руку, мовив стомлено:
- Мені більше нічого робити на цьому світі, друже мій. Але я знов побачу її в інших світах.
Марно намагався я підбадьорити його. Він говорив, що міг би врятувати дівчину, але не врятував і дорікав собі за це; віл втратив її, і серце його розбите. [84]
- Мета, що надихала мене, досягнута, Семсоне, і тепер уже ніщо не тримає мене в житті. Я не житець на цьому світі; я слабкий і занепалий духом; немає в мені ні надії, ні бажань, для мене все скінчилось.
І справді, я ледве міг повірити, що зламана людина, яка розмовляла нині зі мною, - це та сама людина, яка справляла на мене таке сильне й зовсім інше враження, коли вона неухильно прямувала до своєї мети. Я переконував Мелтема, як тільки міг, але він знай твердив і твердив, терпляче й просто: ніщо не може йому допомогти... серце його розбите.
Він помер наступного року напровесні. Поховали його поруч тієї нещасної дівчини, яку він оплакував так ніжно й тужливо; все своє майно він заповів її сестрі. Вона не померла й стала щасливою дружиною і матір'ю, вийшовши заміж за сина моєї сестри - наступника бідолашного Мелтема. Жива вона й тепер, і, коли я приходжу до них у гості, її діти катаються по всьому саду верхи на моєму ціпку.
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Чарлз Діккенс Спійманий на гарячому Переклад Олександра Мокровольського
ЗМІСТ
| 1. | Чарлз Діккенс Спійманий на гарячому Переклад Олександра Мокровольського |
| 2. | IIІ Через день опісля я знову сидів за своєю скляною... |
| 3. | IV Я шість-сім місяців не бачив містера Слінктона. Якось... |
| 4. | V Я домовився твердо з одним знайомцем, що прибуду на... |
На попередню
|
|
