Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Ернст Теодор Амадей Гофман Чужа дитина Переклад Євгена Поповича
НОВІ ІГРАШКИ
Тільки-но карета з графом Ципріанусом та його родиною зникла за пагорбом, як пан Тадеус швидко скинув зелений сурдут і червоний жилет, а потім так само швидко надяг широку сукняну куртку, двічі або тричі провів по чубові великим гребінцем, відітхнув з полегкістю, потягся й вигукнув:
- Дякувати Богу!
Діти теж прудко поскидали святкове вбрання, і їм відразу стало легко й весело на серці.
- До лісу! До лісу! - загукав Фелікс і спробував підстрибнути високо-високо, як лише він умів.
- А може, спершу глянете, що вам Герман і Адельгунда привезли? - сказала мати.
Кристліб, поки роздягалася, вже позирала цікавими очима на коробки, тому радо погодилася з матір'ю - мовляв, устигнуть іще побігти до лісу. Та Фелікса було важко переконати.
- Що той пришелепуватий хлопець у шароварах зі своєю обвішаною бантами сестрою могли нам путнього привезти? - сказав він. - У науках то він швидкий на язик, уміє побалакати й про левів та ведмедів, і про те, як на слонів полюють, а як побачив мого Султана, то перелякався і з криком та плачем заліз під стіл, дарма що має шаблю при боці. Гарний мені мисливець! [95]
- Ох, любий Фелікс, аби хоч одним оком глянути, що в тих коробках! - благально мовила Кристліб.
А що Фелікс завжди любив догодити сестрі, то й тепер відклав прогулянку до лісу й терпляче сів із Кристліб до столу, на якому лежали коробки. Мати їх відкрила і... О мої любі читачі! Ви вже, напевне, самі не раз тішились, коли після веселого ярмарку, а надто на святвечір отримували від батьків або від друзів різні подарунки, щедрі й гарні. Згадайте, як ви радісно скрикували, коли бачили навколо себе блискучих олив'яних солдатиків, катеринників, вичепурених ляльок, маленьке начиння, книжки з барвистими малюнками і багато всього іншого! Так само, як ви тоді, раділи тепер Фелікс і Кристліб, бо з коробок з'являлися все нові й нові розкішні подарунки, такі гарні, що кращих і не придумаєш, та ще й усякі ласощі. Діти раз по раз сплескували руками й вигукували:
- Ох, які ж гарні!
Лише пакунок льодяників Фелікс зневажливо відсунув убік, а коли Кристліб попросила його бодай не викидати їх за вікно, як він уже хотів був зробити, хлопець послухався її, але відкрив пакунок і кинув один льодяник Султанові, що тим часом прибіг до них, метляючи хвостом. Султан понюхав цукерок і невдоволено відвернувся.
- От бачиш, Кристліб! - переможно сказав Фелікс. - Бачиш, навіть Султан не хоче їсти цієї погані.
Особливо Феліксові припав до вподоби ставний мисливець, який, коли його смикнути за ниточку, що звисала ззаду з-під куртки, прикладав до плеча рушницю і стріляв у ціль, виставлену [96] за три п'яді від нього. Полюбив він також чоловічка, що вмів ввічливо розкланюватись і бренькати на арфі, коли його накрутити. Та найбільше йому сподобалися рушниця і мисливський ніж, зроблені з дерева й посріблені, а також пишний гусарський кашкет і патронташ. Кристліб дуже тішилася гарно вбраною лялькою і кухонним начинням. Діти забули про ліс і поле й до самого вечора гралися своїми новими іграшками. Потім лягли спати.
ЩО СТАЛОСЯ З НОВИМИ ІГРАШКАМИ В ЛІСІДругого дня діти знову взялися до того, на чому скінчили ввечері, тобто принесли коробки, повитягали з них іграшки й почали гратися ними. Так само, як і вчора, у вікно привітно заглядало ясне сонце, ранковий вітерець вітав берез, і вони тихо шелестіли, а серед їхнього віття радісно співали своїх прекрасних веселих пісень чижі, зяблики й соловейки. І тоді Феліксові стало сумно зі своїми мисливцем, чоловічком, рушницею та патронташем, у нього аж серце защеміло.
- Ох, надворі краще, Кристліб! - сказав раптом він. - Біжімо до лісу!
Кристліб саме роздягла свою велику ляльку й хотіла її знов одягти. їй дуже подобалась ця робота, тому вона не хотіла йти надвір, а попросила брата:
- Феліксе, братику, а може, ще трохи пограємося тут?
- Знаєш що, Кристліб, - сказав Фелікс, - заберемо найкращі іграшки з собою. Я причеплю [97] до пояса ножа, візьму на плече рушницю і стану достоту як мисливець. Мій іграшковий мисливець та чоловічок з арфою йтимуть за мною. А ти, Кристліб, можеш узяти велику ляльку і найкраще начиння. Ходімо, ходімо!
Кристліб швиденько одягла ляльку, вони з Феліксом побігли до лісу й розташувалися на гарній зеленій галявинці. Вони трохи погралися, і саме коли Фелікс накрутив свого чоловічка з арфою, щоб послухати його музику, Кристліб сказала:
- А знаєш, Феліксе, твій музика погано грає. Ти тільки послухай, як тут, у лісі, звучить його бренькання! Весь час те саме. Он скільки пташок визирають з кущів, мабуть, обурюються, що цей нікчемний музика хоче награвати до їхнього співу.
Фелікс дужче накрутив чоловічка з арфою, тоді ще дужче і, врешті, вигукнув:
- Ти правду кажеш, Кристліб! Він так грає, що краще й не грав би, тільки дарма кланяється. Партач! Мені соромно за нього перед зябликами. Глянь, як вони хитро блискають на мене очима. Але я присилую його грати краще, ось побачиш!
І він заходився щосили накручувати чоловічка з арфою. Та враз арфа тріснула й розпалася в друзки. Музика стояв, опустивши поламані руки.
- Ох, що я наробив! - вигукнув Фелікс. -
Сердешний музика!
- Сердешний музика! - забідкалася й Крістліб. Фелікс трохи помовчав, розглядаючи поламану іграшку, а тоді сказав:
- Це був дурний, нікчемний музика, він не вмів до пуття грати, а кланявся, наче той наш [98] брат у шароварах. - І Фелікс закинув невдатного музику далеко в кущі. - От мисливець - не рівня йому, - повів далі він. - Цей добре стріляє, завжди влучає в ціль.
І Фелікс почав муштрувати свого мисливця. Так минула якась хвилина, а тоді він сказав:
- Та й дурний же цей стрілець, усе смалить у ціль, а тато казав, що для справжнього мисливця це не діло. Він має стріляти в оленів, сарн, зайців і влучати в них, хоч би як вони бігли. Годі йому стріляти лише в ціль! - І Фелікс розламав ціль, виставлену перед мисливцем. - А тепер стріляй у ліс.
Та хоч скільки він смикав за ниточку, руки в маленького мисливця висіли, як перебиті. Більше той не прикладав рушниці до плеча й не стріляв.
- Ха-ха-ха, - засміявся Фелікс, - у ціль, у кімнаті, ти вмієш стріляти, а в лісі, де місце справжньому мисливцеві, в тебе нічого не виходить. Мабуть, також боїшся собак і, коли якийсь надбіжить, чкурнеш зі своєю рушницею, як наш брат у шароварах і з шаблею! Кому ти, дурню, потрібний такий! - І Фелікс закинув мисливця слідом за музикою далеко в кущі. - А тепер трохи побігаймо, - запропонував він Кристліб.
- Добре, Феліксе, - погодилась сестра, - і хай із нами біжить моя лялька, ото буде цікаво!
Вони взяли за руки ляльку, кожне зі свого боку, та й побігли поміж кущами на пагорб, а далі знов униз, аж до ставу зарослого по берегах очеретом. Той став також належав панові Тадеусові фон Бракелю, і він на ньому часом стріляв качок. Тут діти зупинилися, і Фелікс сказав: [99]
- Ану гляньмо добре, в мене ж є рушниця, хтозна, чи не вполюю я в очереті качку, як тато.
Але тієї миті Кристліб скрикнула:
- Ой лишенько, що сталося з моєю пречудовою лялькою!
І справді, на ляльку було шкода глянути. Ні Кристліб, ні Фелікс біжачи не зважали на неї, і її вбрання геть подерлося об гілля. Навіть ноги поламалися. Від милого воскового личка також мало що залишилося, воно було подряпане й бридке.
- Ой, лялечко моя, лялечко, ти ж була така гарна! - забідкалася Кристліб.
- От бачиш, який непотріб нам привезли ті наші родичі. Ця твоя лялька - дурне одоробало, не вміє навіть бігати, зразу обдерлася й подряпалась, - сказав Фелікс. - Ану, дай її сюди.
Кристліб сумно дала братові покалічену ляльку і зразу ж зойкнула:
- Ой-ой-ой!
Бо Фелікс, не довго думаючи, пошпурив її в ставок.
- Не жалкуй за нею, - сказав він сестрі, - вона того не варта, ось я застрілю качку й дам тобі найкращі пір'їни, які тільки знайдуться на крилах.
Тієї миті в очереті щось зашурхотіло, і Фелікс квапливо приклав до плеча дерев'яну рушницю, та зразу ж опустив її і задумливо озирнувся довкола.
- Я й сам, нівроку, дурний, - тихо мовив він. - Щоб стріляти, потрібні порох і свинець, а де вони в мене? Та й хіба б я міг насипати пороху у свою дерев'яну рушницю? І взагалі, нащо мені ця дерев'яна цяцька? І цей ніж? Теж дерев'яний! Він ані ріже, ані коле. І шабля нашого брата в перших напевне була дерев'яна, [100] тому він і не міг витягти її з піхов, коли злякався Султана. Я вже помітив, що наш вельможний брат у шароварах тільки хотів повеличатися, буцімто його іграшки такі гарні, а насправді вони ні на що не придатні.
І Фелікс викинув рушницю, ножа, а тоді й патронташ у ставок. А все-таки Кристліб жалкувала за лялькою, та й Феліксові, хоч як він бадьорився, було трохи прикро.
Вони тихенько пішли додому. І мати, побачивши їх, спитала:
- Діти, а де ж ваші іграшки?
Фелікс щиро розповів, як його обдурили з мисливцем, музикою, рушницею, ножем і патронташем, а Кристліб - з лялькою.
- Ох, які ж ви, діти, дурні, вам таких гарних, тендітних іграшок хоч і в руки не давай, не вмієте ви їх глядіти, - трохи сердито мовила пані фон Бракель.
Зате пан фон Бракель був вочевидь задоволений тим, що почув від Фелікса. Він сказав:
- Не лай дітей, я навіть радий, що вони спекалися тих чужих їм цяцьок. Вони лише бентежили їх і збивали з пантелику.
Ні мати, ні діти до пуття не зрозуміли, що означали ці батькові слова.
Книга: Ернст Теодор Амадей Гофман Чужа дитина Переклад Євгена Поповича
ЗМІСТ
На попередню
|
|
