Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Пусти пса під стіл , а пес лізе на стіл. / Українська народна мудрість

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Едгар Аллан По Оповідь Артура Гордона Піма Переклад Віктора Шовкуна


Розділ вісімнадцятий

18 січня. Вранці* ми вирушили в дальшу путь. Погода, як і раніше, стоїть чудова. Море зовсім спокійне, повітря відносно тепле, з півночі віє легкий вітерець, температура води п'ятдесят три градуси. Ми знову налаштували лот [116] і, опустивши його у воду, на глибині ста п'ятдесяти сажнів виявили підводну течію в напрямку полюса; її швидкість - миля на годину. Цей постійний рух вітру й води на південь викликав на шхуні розмови, і декому навіть вселив тривогу; я помітив, що ці балачки та побоювання справили досить сильне враження на капітана Гая. Але він дуже чутливий до жартів, і кінець кінцем мені пощастило висміяти його необгрунтований страх. Магнітне відхилення зовсім незначне. Вдень бачили кількох великих китів відомих порід, над судном пролітають хмари альбатросів. Підібрали в морі якийсь кущ, обліплений червоними ягодами, схожими на глід, і труп невідомого земного звіряти. Воно досягає трьох футів завдовжки, але заввишки має дюймів шість, не більше; його чотири коротесенькі лапи озброєні яскраво-червоними пазурами, що здаються кораловими. Тулуб покритий білою, як сніг, шерстю - прямою і шовковистою. Хвіст завдовжки футів півтора звужується на кінчику, як у пацюка. Голова скидається на котячу, за винятком вух - вуха в нього висять, мов у собаки. Зуби теж коралово-червоні, як і пазурі.

* Слова «ранок» і «вечір», які я тут уживаю, щоб, наскільки це можливо, уникнути плутанини, читач, звичайно, не повинен сприймати в буквальному розумінні Вже досить давно ночі ми не маємо, сонце висить у небі цілу добу. Числа всюди вказані відповідно до морського часу, а місцеположення корабля ми, природно, визначали за компасом. Тут я мушу також зауважити, що в першій частині своєї оповіді я не можу поручитися за точність дат і координат, бо щоденник я почав вести згодом, після подій, описаних у першій частині. В багатьох випадках я повністю покладався на пам'ять. (Приміт. авт.)

19 січня. Сьогодні на 83° 20' південної широти і 43° 5' західної довготи (море на той час прибрало темного, майже чорного кольору) марсовий знову побачив землю, і, підійшовши ближче, ми роздивилися, що це острів, який входить до архіпелагу чималих островів. Береги в нього обривчасті, а внутрішня частина поросла лісом, з чого ми неабияк зраділи. Години через чотири після того, як марсовий уперше побачив землю, ми кинули якір на глибині в десять сажнів у піщане дно на відстані ліги від берега, бо високий прибій і штовханина хвиль то там, то там навряд чи дозволили б судну підійти до нього близько. Потім на воду спустили дві найбільші шлюпки, і добре озброєний загін (у якому були й ми з Петерсом) вирушив шукати прохід у рифах, які, здавалося, охоплювали весь острів. Незабаром ми натрапили на довгу, вузьку затоку і тільки-но в неї звернули, як побачили, що від берега відпливають чотири великі каное, наповнені людьми,- судячи з їхнього вигляду, озброєними. Ми чекали, поки вони підпливуть ближче, а що рухалися каное швидко, то незабаром опинилися в межах нашої чутності. Капітан Гай прив'язав до весла хусточку й підняв цей білий прапор угору; тубільці зупинилися, і всі разом заґелґотіли, іноді щось голосно викрикуючи. Нам пощастило розібрати лише вигуки: «Анаму-му!» і «Лама-лама!» Тубільці не змовкали принаймні з півгодини, і за цей час ми встигли добре їх роздивитися. [117]

Всього в чотирьох каное, які завдовжки були футів п'ятнадцать, а завширшки - близько п'яти, сиділо сто десятеро дикунів. Зростом вони не відрізнялися від середнього європейця;, але були мускулистіші і кремезніші. Мали чорну блискучу шкіру й довге кучеряве волосся. Одягнені вони в шкури невідомої тварини з чорною, кудлатою, шовковистою вовною, причому шкури майстерно припасовані до тіла, вовною всередину, і лише на шиї, кісточках і зап'ястках вивернуті назовні. За зброю їм правили переважно киї з якогось темного і, мабуть, дуже важкого дерева. Деякі, правда, тримали в руках списи з крем'яними наконечниками, а також метавки. На дні каное лежали купи чорних каменів завбільшки з велике яйце.

Коли тубільці закінчили вітальну промову (а їхнє гелготіння означало, безперечно, саме це), один із них, імовірно вождь, став на носі каное і знаками запросив нас підпливти ближче. Ми вдали, ніби не зрозуміли його знаків, вирішивши, що ліпше триматися на відстані, адже дикуни переважали нас кількісно більш як учетверо. Тоді вождь наказав трьом іншим каное залишатися на місці, а сам вирушив нам назустріч. Підпливши до нас упритул, він перестрибнув у більшу шлюпку і сів поруч із капітаном Гаєм, показуючи пальцем на шхуну і повторюючи: «Анаму-му!» і «Лама-лама!» Ми стали веслувати до судна, а чотири каное пливли за нами на невеликій відстані.

Коли причалили до шхуни, вождь виявив усі ознаки крайнього подиву й захвату: плескав у долоні, бив себе по стегнах і в груди, голосно реготав. Його супутники приєдналися до веселощів, і кілька хвилин стояв оглушливий гамір. Коли нарешті дикуни трохи притихли, капітан Гай звелів задля остороги підняти шлюпки і знаками дав зрозуміти вождю (його звали, як ми незабаром довідалися, Ту-Віт), що за один раз ми можемо прийняти на палубу не більше двадцяти його людей. Така умова цілком задовольнила вождя, він віддав своїм підданим якийсь наказ, і тоді одне каное підійшло до корабля впритул, а інші три залишилися на відстані ярдів у п'ятдесят. Двадцятеро дикунів залізли по трапу на борт і заходилися шастати по палубі, сновигати між такелажем; вони з цікавістю роздивлялися кожен предмет на судні й взагалі почувалися тут як удома.

Було очевидно, що досі вони ніколи білих людей не бачили - колір наших облич, здавалося, викликав у них глибоку відразу. Шхуну вони сприймали як живе створіння і тримали списи вістрями догори, бо, здавалося, боялись її [118] поранити. Матроси довго сміялися, коли Ту-Віт утнув одну штуку. Наш кок колов біля камбуза дрова і неумисне загнав сокиру в палубу, залишивши досить глибоку зарубку. Вождь негайно підбіг до нього і, досить грубо його відштовхнувши, став чи то голосити, чи то завивати, що, мабуть, свідчило про те, як глибоко він співчуває пораненій шхуні; він пестливо гладив зарубку рукою і промивав її морською водою з відра, яке стояло неподалік. Ми навіть уявити собі не могли, що десь на літі існує таке невігластво, а особисто я не міг позбутися думки, що воно почасти вдаване.

Коли наші гості задовольнили, наскільки могли, свою цікавість на палубі, ми запросили їх спуститися вниз, де їхньому здивуванню не було меж. Годі виразити словами, як вони чудувалися, ходячи в цілковитій мовчанці й лише іноді уриваючи її притишеними вигуками. Потім ми показали їм і дозволили потримати рушниці, що, звичайно, дало їм багато поживи для роздумів. Не думаю, щоб тубільці здогадалися про справжнє призначення рушниць; бачачи, як обережно ми з ними обходимося і як уважно стежимо за їхніми рухами, коли вони до них доторкалися, вони, безперечно, прийняли їх за священних кумирів чи ідолів.

Коли тубільці побачили гармати, їхній подив подвоївся. Вони наблизилися до них з глибокою пошаною й острахом, але оглянути їх уважно відмовилися. В кают-компанії висіли два дзеркала, й ось тут зачудування дикунів посягло апогея. Ту-Віт увійшов до кают-компанії перший; він уже був посеред приміщення обличчям до одного дзеркала, спиною - до другого, коли раптом підняв очі й побачив своє відображення; я подумав, що зараз він збожеволіє, та коли, рвучко обернувшись, він кинувся навтіки й знову побачив себе в дзеркалі, яке висіло навпроти, я злякався, що він випустить дух. Жодні умовляння подивитися ще раз на дзеркало не подіяли; він упав долічерева на підлогу, затуливши обличчя долонями, й лежав, не ворушачись. Зрештою нам довелося винести його на палубу.

Отак, по двадцятеро чоловік, ми дозволили побувати на шхуні всім дикунам, і лише Ту-Віт залишався на борту весь час. Наші гості навіть не пробували що-небудь поцупити, та й після їхнього від'їзду ми не виявили жодної пропажі. Поводилися вони під час своїх відвідин досить-таки подружньому. Були, правда, в їхній поведінці химери, що їх ми ніяк не могли збагнути. Наприклад, вони нізащо не хотіли наближатися до кількох найбезневинніших предметів - таких, як вітрила, яйце, розкрита книжка або миска [119] з борошном. Ми намагалися з'ясувати, чи немає в них яких-небудь речей для обміну, але розтлумачити їм це виявилося надзвичайно важко. Хоча нам пощастило довідатися, на наш превеликий подив, що на тутешніх островах у великих кількостях водяться галапагоські черепахи; одну з них ми вже бачили в каное Ту-Віта. Якийсь дикун мав повні руки трепангів - він жадібно пожирав їх у сирому вигляді. Подібні аномалії (а це справді були аномалії, якщо взяти до уваги широту, на якій ми перебували) навіяли капітанові Гаю бажання ретельно дослідити острови з метою здобути вигоду зі свого відкриття. Щодо мене, то хоч як мені хотілося більше довідатися про ці острови, я все ж таки прагнув без затримки рушати далі на південь. Погода стояла чудова, але хто міг сказати, скільки вона протримається? Я не міг навіть чути про намір залишитися тут надовше, аніж це абсолютно необхідно для відпочинку команди та для поповнення запасів палива і свіжої провізії, адже перед нами лежало чисте від криги море, і ми вже дісталися до вісімдесят четвертої паралелі і мали і могутній вітер, і сильну течію, яка сама понесла б нас на південь! Я доводив капітанові, що ліпше ми зайдемо на острови на зворотному шляху і перезимуємо тут у тому разі, якщо нас затримають крижані поля. Кінець кінцем він зі мною погодився (сам не розумію, яким чином пощастило мені здобути над ним такий вплив), і було ухвалено, що навіть коли ми знайдемо трепангів, то пробудемо тут один тиждень, щоб відновити сили, а далі, поки є змога, рушимо на південь. Зробивши необхідні приготування, ми за допомогою Ту-Віта провели «Джейн» між рифами і стали на якір приблизно за милю від берега біля південно-східної околиці найбільшого з островів архіпелагу, в затишній, оточеній з усіх боків суходолом затоці завглибшки в десять сажнів і з чорним піщаним дном. У глибині затоки, як повідомили нам тубільці, було три джерела з чудовою прісною водою, і дерева для заготівлі дров тут теж не бракувало. Чотири каное з тубільцями пливли за нами, проте трималися на поштивій відстані. Ту-Віт був на шхуні, й коли ми кинули якір, запросив нас зійти з ним на берег і навідати його село в глибині острова. Капітан Гай дав згоду; ми залишили на борту як заручників десятьох дикунів і групою в дванадцятеро чоловік приготувалися супроводжувати вождя. Ми добре озброїлися, проте не давали навзнаки, ніби не довіряємо тубільцям. На шхуні було вжито всіх можливих заходів остороги проти несподіваного нападу - налаштували гармати, підняли абордажні сіті. [120] Помічникові капітана було наказано, щоб за нашої відсутності не допускав на шхуну жодної людської душі, а якщо ми не повернемося через дванадцять годин, то послав на пошуки навкруг острова шлюпку з фальконетом.

З кожним кроком у глибину острова в нас міцніла переконаність, що ми потрапили в краї, цілком відмінні від тих, де ступала нога цивілізованої людини. Все, що трапляло нам на очі, ми бачили вперше. Дерева анітрохи не нагадували рослинність тропічного, помірного чи суворого полярного поясів і були зовсім не схожі на ті, які ростуть у південних широтах, що їх ми вже пройшли. Навіть скелі відрізнялися від звичайних і обрисами, і кольором, і розміщенням порід. Навіть струмки - хоча в це важко повірити - мали дуже мало спільного зі струмками в інших кліматичних зонах, і ми не відразу зважилися покуштувати тутешньої води і довго не могли повірити, що її дивовижні якості природного походження. Біля першого маленького струмочка, який трапився нам на шляху, Ту-Віт та його люди зупинилися попити. Вода видалася нам надто своєрідною, і ми не стали пробувати її, подумавши, що вона нечиста; і лише згодом ми відкрили, що такими були всі струмочки на островах. Мені нелегко дати точне уявлення про ту рідину, і, звичайно, я не зможу цього зробити, не вдавшися до розлогого опису. Хоча вона стікала по схилах пагорбів, як і звичайна вода, проте ніколи - крім тих випадків, коли утворювала водоспад,- не мала вона тих властивостей, які роблять воду прозорою. І все ж не викликає сумніву, що вона була не менш прозора, ніж найчистіша в світі вода - вапнякова, різниця була тільки в зовнішньому вигляді. На перший погляд і особливо на рівному місці вона нагадувала за консистенцією гуміарабік, улитий у звичайну воду. Але цим її незвичайні якості не обмежувалися. Вона не була безбарвна, але й не мала одного, точно визначеного кольору - у своєму русі вона переливалася всіма відтінками пурпуру, як переливаються тони в шовку. Ця гра кольорів вразила і приголомшила нас не менше, аніж дзеркало приголомшило Ту-Віта. Набравши води в миску і давши їй добре відстоятися, ми помітили, що вона вся розділяється на безліч виразно окреслених цівок, причому кожна така цівка мала окремий відтінок кольору, а струминки не змішувалися, і сила зчеплення часточок У одній струминці була значно більша, ніж між окремими струминками, які прилягали одна до одної. Ми провели лезом ножа поперек цівок, і вода негайно зімкнулася за ним, як то буває зі звичайною водою, а коли витягли лезо, то [121] жодних слідів за ним не лишилося. Якщо ж ми акуратно проводили ножем між двома цівками, то вони добре розділялися, і тільки через певний час сила зчеплення знову зливала їх докупи. Це явище було першою ланкою в довгому ланцюзі чудес, який за велінням долі охоплював мене протягом тривалого часу.

Книга: Едгар Аллан По Оповідь Артура Гордона Піма Переклад Віктора Шовкуна

ЗМІСТ

1. Едгар Аллан По Оповідь Артура Гордона Піма Переклад Віктора Шовкуна
2. Розділ перший Мене звуть Артур Гордон Пім. Мій батько був...
3. Розділ другий З огляду на властивості, притаманні самій...
4. Розділ третій В мене тут-таки промайнула думка, що...
5. Розділ четвертий Я правильно визначив, що бриг знявся з...
6. Розділ п'ятий Коли кок пішов, Огастес на кілька хвилин...
7. Розділ шостий Під час нашої зустрічі біля мого притулку...
8. Розділ сьомий 10 липня. Перекинулися кількома...
9. Розділ восьмий Коли в тьмяному світлі від ліхтаря я...
10. Розділ дев'ятий На щастя, перед настанням ночі ми всі...
11. Розділ десятий Незабаром після того сталася подія, яка...
12. Розділ одинадцятий Решту дня ми перебули в тупому...
13. Розділ дванадцятий Я вже не раз замислювався над тим, що...
14. Розділ тринадцятий 24 липня. Цей ранок ми зустріли...
15. Розділ чотирнадцятий «Джейн Гай» була гарненькою...
16. Розділ п'ятнадцятий Дванадцятого листопада ми підняли...
17. Розділ шістнадцятий Спочатку капітан Гай мав намір після...
18. Розділ сімнадцятий Припинивши пошуки островів, про які...
19. Розділ вісімнадцятий 18 січня. Вранці* ми вирушили в...
20. Розділ дев'ятнадцятий Нам знадобилося майже три години,...
21. Розділ двадцятий Вождь дотримав свого слова, і незабаром...
22. Розділ двадцять перший Коли я прийшов до тями, я зрозумів,...
23. Розділ двадцять другий Отже, як з'ясувалося, наше...
24. Розділ двадцять третій Протягом шести-семи наступних днів...
25. Розділ двадцять четвертий Двадцятого лютого, зрозумівши,...
26. Розділ двадцять п'ятий Отже, ми опинилися в неозорому й...
27. Від видавця Обставини, за яких нещодавно містера Піма...
28. Примітки С. 6. «Оповідь Артура Гордона Піма» - ця...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate