Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Едгар Аллан По Оповідь Артура Гордона Піма Переклад Віктора Шовкуна
Розділ двадцять п'ятий
Отже, ми опинилися в неозорому й пустельному Антарктичному океані, вище вісімдесят четвертої паралелі, на благенькому човні й без запасів провізії, якщо не рахувати трьох черепах. Наближалася довга полярна зима, і нам треба було добре поміркувати, який обрати курс. У полі зору було ще шість чи сім островів, які належали до цього архіпелагу й лежали один від одного на відстані п'ять-шість ліг; але на жоден з них ми не мали наміру висісти. Коли ми йшли сюди з півночі на «Джейн Гай», найнепрохідніші крижані поля [150] залишалися позаду нас - у цьому ми переконалися на власному досвіді, хоч би як такий факт суперечив поширеним уявленням про Антарктику. Отже, йти на північ було б безглуздям, а надто о такій пізній порі року. Лише один напрямок обіцяв нам якісь надії, і ми постановили сміливо стернувати на південь, де принаймні була ймовірність натрапити на суходіл і ще більша ймовірність опинитися в теплішому кліматі.
Досі Антарктичний океан - як, до речі, й Арктичний - не приносив нам ні шалених ураганів, ні бурхливих хвиль; і все ж таки наш човен, попри досить великі розміри, був надто вутлим суденцем, якщо не гірше, і ми ретельно взялися за діло, намагаючись тими мізерними засобами, які були в нашому розпорядженні, зробити його пристосованішим до плавання у відкритому океані. Корпус човна був виготовлений з такого крихкого і ненадійного матеріалу, як кора (кора невідомого нам дерева), а шпангоут - із міцної лози, яка дуже добре годилася для цієї мети. Від корми до носа човен мав п'ятдесят футів, завширшки - від чотирьох до шести футів, а висота його бортів становила чотири фути з половиною, отже, формою він дуже відрізнявся від каное, на яких плавають інші жителі Південного океану, відомі цивілізованим націям. Ми з самого початку подумали, що навряд чи їх виготовили дикі остров'яни, які володіли ними, і згодом, через кілька днів, довідалися від нашого бранця, що й справді човни зроблені тубільцями, що населяють острови, розташовані на південний захід від архіпелагу, на якому ми побували, і лише випадково потрапили до рук тутешнім неотесаним дикунам. Отже, ми зробили все, що могли, аби надати човну більшої плавучості. Виявивши біля носа й біля корми досить широкі тріщини, ми зашпаклювали їх клаптями з роздертої сукняної куртки. Із зайвих весел, яких у човні було багато, спорудили на носі каркас, об який розбивалися б хвилі, менше заливаючи човен. Два весла ми використали як щогли, поставивши їх навпроти одне одного біля обох планширів і в такий спосіб обійшовшись без рей. До цих саморобних щогл прикріпили вітрило зі своїх сорочок - правда, не без труднощів, бо наш бранець рішуче відмовився допомагати нам у цій операції, хоча залюбки брав участь у інших роботах. Невідомо чому, але лляна матерія навіювала йому чи то відразу, чи то жах. Він боявся не тільки доторкнутися до неї, а й навіть підійти, а коли ми спробували подіяти на нього силою, він весь затремтів і дико заволав: «Текелі-лі!» [151]
Підлагодивши й оснастивши, як могли, наше суденце, ми звернули на зюйд-зюйд-ост, щоб обійти з навітряного боку найпівденніший з тутешніх островів, який виднівся на обрії, і тільки після цього взяли курс прямо на південь. Погоду аж ніяк не можна було назвати поганою. З півночі постійно дув лагідний вітер, цілу добу ми мали денне світло, море було спокійне й чисте від криги. I взагалі я не бачив жодної крижини, відколи ми перетнули паралель, на якій лежав острів Беннета. Вода була тут зовсім тепла, і крига довго в ній утриматися не могла. Забивши найбільшу черепаху, ми не тільки запаслися свіжим м'ясом, а й питною водою. Протягом семи або восьми днів ми йшли своїм курсом без особливих пригод і за цей час напевне подолали величезну відстань, оскільки вітер віяв попутний, і нам допомагала потужна течія на південь.
1 березня*. Багато незвичайних явищ указують на те, що ми входимо в невідому область океану, де відбуваються справжні чудеса. На південному обрії часто виникає широка смуга світло-сірої пари, яка то шугає стовпами вгору, то швидко переміщується зі сходу на захід або з заходу на схід, то знову ркзтягується в рівне пасмо - одне слово, постійно змінює обриси та барви і цим дуже нагадує північне полярне сяйво. Від того місця, де ми перебуваємо, пара в середньому підіймається до двадцяти п'ятьох градусів. Температура води щогодини зростає, і водночас помітно змінюється її колір.
* З очевидних причин я, звичайно, не можу ручатися за достовірність дат. Я подаю їх за своїми зробленими олівцем нотатками, щоб читачеві легше було стежити за ходом розповіді. (Приміт. авт.)
2 березня. Сьогодні ми довго розпитували свого бранця, багато разів повертаючись до одного й того самого, і довідалися багато подробиць про острів, на якому загинули наші товариші, про його жителів і звичаї - але чи можу я ними затримувати увагу читача? Розповім лише про те, що, за його словами, архіпелаг складається з вісьмох островів, якими править цар, на ім'я Тсалемон, чи Псалемоун, котрий живе на одному з найменших островів, що чорні шкури, в які одягаються воїни, належать дуже великим тваринам, і вони водяться лише в долині, розташованій неподалік від оселі царя, що місцеві тубільці будують тільки плоти чи то плоскодонні човни, а чотири каное - їх і було в них лише чотири - виготовлені на великому острові, який лежить на південному острові, і що звати його Ну-Ну, і що він ніколи не чув про [152] острів, названий нами островом Беннета, і що острів, який ми покинули, має назву Тсалал. Початок слів «Тсалемон» і «Тсалал» він вимовляв з протяжним свистячим звуком, який ми так і не змогли відтворити і який нічим не відрізнявся від крику птаха, спійманого нами на вершині гори.
3 березня. Вода стала зовсім тепла і швидко змінює колір; вона вже не прозора, а біла, кольором і густотою схожа на молоко. Море навколо нас спокійне, і жодної небезпеки для нашого човна досі не виникало, але ми з великим подивом часто спостерігаємо, як на різній відстані праворуч і ліворуч від нас море збурюється і ходить високими хвилями; згодом ми помітили, що цим явищам завжди передують високі спалахи пари на півдні.
4 березня. Сьогодні вітер з півночі помітно вщух, і ми вирішили збільшити наше вітрило. Коли я діставав з кишені білу лляну хусточку, я випадково торкнувся її краєчком Ну-Ну, який сидів біля самого мого ліктя, і його відразу вхопили корчі. Потім він запав у заціпеніння й безтяму, лише зрідка бурмочучи: «Текелі-лі! Текелі-лі!»
5 березня. Вітер зовсім припинився, але видно, як потужною течією нас і далі несе на південь. Здавалося, що бачачи, як обертаються справи, ми мали б стривожитися, але нічого подібного. На обличчі Петерса не відбивається найменшої стурбованості, хоча на ньому іноді з'являється вираз, якого я не годен зрозуміти. Полярна зима начебто наближається, але холод не настає. Я лише відчуваю якусь заціпенілість тіла й душі - мовбито сонливість - і більш нічого.
6 березня. Смуга білої пари піднялася над обрієм набагато вище і поступово втрачає сірий колір. Вода майже гаряча і навіть неприємна на дотик, а її забарвлення стало зовсім молочне. Сьогодні море завирувало в двох місцях зовсім близько від нашого човна. Як завжди в таких випадках, спершу високим стовпом шугнула вгору пара, а вода внизу на мить мовби розкололася. Стовп пари засвітився на вершині, потім світіння погасло, море заспокоїлося, а нас і велику площу навколишньої поверхні обсипало чимось схожим на білий попіл - але то був не попіл. Ну-Ну впав долілиць на дно човна, і жодні умовляння не примусили його підвестися.
7 березня. Сьогодні ми стали розпитувати Ну-Ну, чому його одноплемінники вбили наших товаришів, але він опанований таким жахом, що ми не змогли домогтися від нього зрозумілої відповіді. Він усе ще вперто лежить на дні човна, а коли стали доскіпуватися до нього з розпитуваннями, він [153] у відповідь лише робив усілякі ідіотські жести, наприклад, підняв указівним пальцем верхню губу й оголив зуби - вони в нього чорні. Доти нам не доводилося бачити, які зуби в жителів Тсалала.
8 березня. Повз нас пропливло те саме біле звірятко, поява якого на березі Тсалала викликала серед дикунів такий переполох. Я міг би перехилитися через борт і підібрати його, але мене заполонила дивна апатія, і я полінувався ворухнутись. Вода стала ще гарячіша, і тримати руку в ній уже не можна. Петерс розмовляє мало, його теж опанувала видима байдужість, і я не знаю, що про це й думати. Ну-Ну тільки дихає, але інших ознак життя не подає.
9 березня. Дрібнесенький білий порох посипає нас зверху у величезних кількостях. Смуга пари на півдні затулила майже півнеба і набула більш-менш виразної форми. Я порівняв би її хіба що з гігантським водоспадом, який без шуму звалюється в море із захмарної височини. Весь південний обрій ховається за цією сріблястою завісою. Звідти не чутно ні звуку.
21 березня. Непроглядний морок нависає тепер над нами - але звідкись із молочних глибин океану заструменіло осяйне світло і замерехтіло понад бортами човна. Нас мало не засипає дощем білого пороху, який падає на нас і на човен, але у воді відразу розтає. Вершина грандіозного водоспаду пропадає в туманній височині. І все ж таки ми наближаємося до неї з моторошною швидкістю.
Іноді в тій пелені з'являються широкі, зяючі розриви, і тоді з тих скороминущих розривів, де в безладному хаосі виникає безліч легкоплинних невиразних образів, вихоплюються потужні, але безшумні вітри, збурюючи океан і викрешуючи іскри з хвиль.
22 березня. Темрява стала густа й непроникна, але вода навколо нас світиться, віддзеркалюючи сріблясте світіння білої пелени, що затуляє обрій. Звідти безперервно летять велетенські мертвотно-білі птахи і з фатальним зойком «текелі-лі!» зникають за протилежним обрієм. Почувши їх, Ну-Ну заворушився на дні човна, та коли ми спробували підняти його, він уже випустив дух. Ми мчимо прямо туди, де клекотить водоспад, під яким розверзлася безодня, готова прийняти нас.
І тут перед нами постає з моря людська постать у савані, набагато вища за будь-якого життя нашої планети. І шкіра в неї біла мов сніг. [154]
Книга: Едгар Аллан По Оповідь Артура Гордона Піма Переклад Віктора Шовкуна
ЗМІСТ
На попередню
|
|
