Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Едгар Аллан По Оповідь Артура Гордона Піма Переклад Віктора Шовкуна

10 липня. Перекинулися кількома словами з бригом, який ішов з Ріо в Норфолк. Погода туманна, зі сходу віє легкий зустрічний вітер. Сьогодні помер Гартман Роджерс - восьмого числа його схопили корчі, після того як він випив склянку грогу. Цей матрос належав до партії кока, і саме на нього Петерс покладав найбільші надії. Він поділився з Огастесом своєю підозрою, що помічник капітана отруїв Роджерса і що незабаром настане і його черга - отже, йому слід пильнувати. Тепер у Петерсовій компанії залишилося тільки троє людей: сам Петерс, Джонс і кок, тоді як їхніх супротивників було п'ятеро. Він був заговорив із Джонс ом про те, що слід би усунути помічника капітана від командування бригом, але той поставився до цього плану холодно, і Петерс не став наполягати і, звичайно ж, нічого не сказав кокові. І добре, що він утримався, бо сьогодні пополудні кок заявив, що приєднується до прихильників помічника капітана, й остаточно перейшов у супротивний табір, а Джонс використав першу нагоду, аби посваритися з Петерсом і натякнув, що повідомить помічника капітана про його плани. Тепер не можна втрачати ні години, і Петерс рішуче запропонував спробувати захопити корабель, попри вкрай несприятливі обставини, але, звичайно, йому не обійтися без допомоги Огастеса. Мій друг запевнив його, що заради такої мети готовий узяти участь у будь-якому ділі й, скориставшись зі сприятливої нагоди, повідомив про моє перебування на кораблі. На цю звістку напівіндіанець більше зрадів, аніж здивувався, бо він анітрохи не покладався тепер на Джонса, вважаючи, що той уже, по суті, перекинувся в табір прибічників помічника капітана. Вони відразу спустилися в кубрик. Огастес покликав мене й познайомив із Петерсом. Ми [55] зійшлися на тому, що при першій же нагоді спробуємо захопити судно, не втаємничуючи Джонса в наші плани. В разі успіху ми відведемо бриг у перший же порт, який нам трапиться, і здамо його владі. Зрада прибічників порушила плани Петерса податися в Тихий океан, адже без матросів здійснити таку експедицію неможливо, і він покладав надії або на виправдання в суді з огляду на психічну неврівноваженість (яка й спонукала його допомогти заколотникам - принаймні так він божився і присягався), або на прощення, коли його все-таки визнають винним, після того як ми з Огастесом поклопочемося за нього. Нашу нараду зненацька урвала команда: «Всі нагору, вітрила прибрати!» - і Петерс із Огастесом вибігли на палубу.

Як завжди, команда була майже вся п'яна, і перш ніж устигли спустити вітрила, шалений шквал повалив бриг на бік. Одначе судно ковзнуло по хвилі й випрямилося, правда, зачерпнувши чимало води. Негайно налетів і другий шквальний порив вітру, і третій - поки що все обійшлося добре. Скидалося на те, що насувається буря, і незабаром вона з потужною силою налетіла - з півночі й заходу. Вітрила приладнали в якнайліпший спосіб, і судно, як завжди роблять у таких випадках, лягло в дрейф під глухо зарифленим фоком. Коли посутеніло, вітер посилився ще дужче, здіймаючи височенні хвилі. Петерс та Огастес знову прийшли в кубрик, і ми відновили нараду.

Ми погодилися на тому, що настав найзручніший момент здійснити наш задум, бо в таку погоду нікому не спаде на думку чекати нападу. Бриг лежав у дрейфі, й доки не настане добра погода, необхідності в маневруванні не виникне. Ну, а якщо наша спроба матиме успіх, то ми могли б звільнити одного або двох матросів і з їхньою допомогою дістатися до найближчого порту. Головна трудність полягала в нерівності сил. Нас лише троє, а в кают-компанії - дев'ятеро людей. Уся зброя також у їхньому розпорядженні за винятком двох маленьких пістолетів, які Петерс сховав на собі, та величезного морського тесака - він завжди носив його за поясом. Крім того, з деяких ознак - наприклад, ні сокира, ні гандшпуг більше не лежали на звичних місцях,- ми мали всі підстави остерігатися, що в помічника капітана виникли якісь підозри, принаймні щодо Петерса, і він не пропустить нагоди його позбутися. Отже, було б нерозумно з нашого боку діяти поквапливо й непродумано. Шанси надто нерівні, щоб ми могли дозволити собі [56] приступити до здійснення нашого задуму, як слід не підготувавшись.

Петерс запропонував такий план: він вийде на палубу, заговорить до вахтового матроса (Аллена) й, обравши слушний момент, без зайвої мороки і не спричинивши переполоху, скине його за борт; потім нагору підіймемося ми, щоб роздобути на палубі якусь зброю, а тоді всі троє заблокуємо вихід із кают-компанії, перш ніж нам учинять опір. Я заперечував проти такого плану, бо не вірив, що помічник капітана (чоловік надзвичайно хитрий і кмітливий у всьому, що не зачіпало його забобонів) так легко потрапить у пастку. Вже те, що на палубі стояв вахтовий, достатньо свідчило про настороженість нашого супротивника, бо під час штормового дрейфу вахтових на палубі звичайно не ставлять, не беручи до уваги кораблів, на яких існує справді військова дисципліна. А що моя розповідь адресована переважно, якщо не повністю, людям, котрі ніколи не ходили в море, то, мабуть, варто описати, як поводиться судно в таких умовах.

Лягають у дрейф - або, як кажуть на матроському жаргоні, «дрейфують» - за різних обставин і здійснюється такий маневр різними способами. В добру погоду судно кладуть у дрейф лише для того, щоб зупинити його (коли треба зачекати на інше судно або чогось іще). Якщо при цьому корабель несе всі вітрила, то для здійснення маневру частину їх повертають іншим боком, тобто обстенюють, і корабель зупиняється. Але ми говоримо зараз про те, як лягають у дрейф під час шторму. Це робиться тоді, коли дме супротивний вітер, і йти під вітрилами небезпечно - судно може перекинутися; а іноді й при попутному вітрі, коли хвиля надто висока. Якщо судно йтиме за вітром при високій хвилі, то неминучі значні пошкодження внаслідок того, що буруни обвалюються на корму, а ніс глибоко заривається у воду. Отже, до такого маневру вдаються рідко - лише в разі крайньої необхідності. Скажімо, коли судно дало течу, його часто пускають за вітром і при високій хвилі, бо під час дрейфу корпус зазнає величезного тиску, і шви розходяться ще дужче, а коли корабель іде за вітром, тиск на корпус значно слабший. Крім того, необхідність поставити судно на фордевінд часто виникає тоді, коли пориви вітру настільки шалені, що роздирають на клапті вітрило, напнуте з метою розвернути корабель проти вітру, або коли цей важливий маневр неможливо здійснити через неправильну конструкцію корпусу, або з інших причин. [57]

Під час шторму кораблі кладуть у дрейф по-різному, залежно від їхніх конструктивних особливостей. Деякі найкраще дрейфують під фоком і, думаю, це вітрило застосовують у таких випадках найчастіше. Великі, прямокутно оснащені кораблі мають для цієї мети особливі вітрила - штормові стакселі. Іноді напинають лише один клівер, іноді клівер і фок або фок, узятий на два рифи, а нерідко ставлять і кормові вітрила. Дехто вважає, що найкраще годяться для такого маневру фор-марселі. Щодо «Дельфіна», то він завжди лягав у дрейф під глухо зарифленим фоком.

Коли судно кладуть у дрейф, то ніс його завертають до вітру якраз настільки, щоб вітрило, під яким здійснюється маневр,- поставлене діагонально до корпусу корабля,- забрало вітер. Після того як це зроблено, ніс установлюють у кількох градусах від напрямку, звідки віє вітер і навітряна скула судна приймає на себе головний натиск хвиль. У такому положенні добре судно витримає будь-який шторм, не зачерпнувши й краплі води і не вимагаючи дальших зусиль з боку команди. Стерно в таких випадках закріплюють, хоч у цьому й немає доконечної потреби (якщо не зважати на шум, який воно створює, вільно обертаючись навколо своєї осі), бо жодного впливу на корабель, що лежить у дрейфі, воно не справляє. Взагалі краще не закріплювати стерно намертво, бо якщо воно не матиме змоги «грати», лопать може зірвати під ударами важких хвиль. Отже, поки тримається вітрило, добре збудований корабель вистоїть проти всякого шторму, мов живе, розумне створіння. Небезпека виникає лише тоді, коли вітер пошматує вітрило на клапті (за нормальних обставин це можливо тільки при справжньому урагані). Тоді судно одвертає од вітру і, ставши бортом до хвиль, опиняється в безпорадному становищі перед натиском стихії; єдиний засіб у цьому випадку - обережно розвернути судно на фордевінд, а тим часом спробувати поставити інше вітрило. Деякі кораблі можуть лежати в дрейфі взагалі без вітрил, але довіряти таким суднам у відкритому морі не слід.

Та повернімося до нашої оповіді.

Отже, помічник капітана не мав звичаю ставити на палубу вахтового під час штормового дрейфу, і те, що він відступився від свого правила у поєднанні з фактом зникнення сокир та гандшпугів, переконало нас, що заколотники трималися на бачності, й нам не пощастить заскочити їх зненацька, як пропонував Петерс. Одначе щось треба було робити - [58] і не відкладаючи, бо якщо проти Петерса виникла підозра, то з ним розправляться при першій же нагоді, а таку нагоду неодмінно знайдуть або створять, тільки-но вгамується шторм.

Огастес запропонував такий план: якби Петерсові під вірогідним приводом вдалося зсунути якірний ланцюг з ляди в його каюті, то ми могли б пробратися крізь трюм і зненацька напасти на супротивників; але трохи поміркувавши, ми дійшли висновку, що при такій гойданці подібна спроба приречена на невдачу.

На наше щастя, мені кінець кінцем спала більш вдала думка: спробувати зіграти на забобонній вдачі та нечистому сумлінні помічника капітана. Нагадаю, що вранці помер один з матросів, Гартман Роджерс - два дні тому його схопили корчі після випитої склянки грогу. Петерс запевняв, що Роджерса отруїв помічник капітана і що він має проти нього незаперечні докази, які він, проте, відмовився повідомити нам, хоч як ми його умовляли. Втім, ця норовлива відмова цілком відповідала особливостям його вдачі. Та були чи не були в Петерса поважні підстави підозрювати помічника капітана, ми залюбки пристали на його думку й вирішили діяти відповідним чином.

Роджерс віддав Богові душу близько одинадцятої години ранку, б'ючись у страшних конвульсіях, і вже за кілька хвилин по смерті його труп являв собою таке жахливе й бридке видовище, якого я, мабуть, більше ніколи в своєму житті не бачив. Черево в нього роздулося, мов у потопельника, який багато тижнів пролежав у воді. Руки теж розпухли, а обличчя, навпаки, зморщилося, здрібніло, стало біле, мов крейда, а тому особливо яскраво вирізнялися на ньому три вогненно-червоні плями, схожі на ті, які проступають у хворих на бешиху. Одна з плям протяглася навскіс через усе обличчя, затуливши око мовби пов'язкою з червоного оксамиту. В такому огидному стані труп ополудні винесли на палубу, щоб викинути за борт, але в цю мить він потрапив на очі помічникові капітана (той побачив мертвого Роджерса вперше), і чи то його розібрали докори сумління, чи то він ужахнувся від такого видива, але він звелів матросам зашити тіло в парусинову койку і здійснити звичайний ритуал поховання в морі. Віддавши ці розпорядження, він спустився вниз, ніби йому було нестерпно дивитися на свою жертву. Поки матроси готувалися виконати те, що їм було наказано, налетів скажений шторм, і вони відклали поховання на потім. Покинутий напризволяще труп змило до [59] шпігатів біля лівого борту, де він і пролежав до того часу, про який ідеться, перекочуючись по палубі щоразу, коли бриг круто нахилявся.

Домовившись, як діяти, ми негайно заходилися здійснювати наш план. Петерс піднявся на палубу, де його відразу гукнув Аллен, якого, либонь, тут і поставили тільки з тією метою, аби стежив за тим, що відбуватиметься на баку, а не для чогось іншого. Доля негідника вирішилася вмить і без жодного звуку; наблизившись до нього недбалою ходою і з безтурботним виразом, ніби збирався погомоніти, Петерс ухопив його за горло і перекинув через фальшборт, перш ніж той устиг писнути. Потім Петерс покликав нас, і ми приєдналися до нього. Першою нашою турботою було чимось озброїтися, хоча доводилося пильнувати, бо на палубі не можна було стояти й секунди, не тримаючись за що-небудь, і щоразу, коли судно заривалося носом у воду, через палубу перекочувалися величезні хвилі. Нам треба було також поспішати, бо щохвилини на палубі міг з'явитися помічник капітана й поставити людей до насосів, адже не було сумніву, що бриг швидко набирає воду. Після тривалих пошуків ми не знайшли нічого більш підходящого, як два держаки від насосів, одним озброївся Огастес, другим - я. Потім ми стягли з Роджерса сорочку і скинули труп у море. Ми з Петерсом спустилися в кубрик, а Огастеса залишили вартувати на палубі; він став на тому самому місці, де стояв Аллен, обернувшись до кают-компанії спиною, отож якби хто-небудь із помічникових поплічників визирнув назовні, він навряд чи відрізнив би його від вахтового.

Опинившись у кубрику, я негайно став переряджатися в мертвого Роджерса. Дуже допомогла нам сорочка, яку ми стягли з мерця, бо то була ні на що не схожа, якогось особливого крою блуза із голубої трикотажної матерії з широкими поперечними білими смугами - небіжчик носив її поверх іншого одягу. Натягши блузу, я заходився споруджувати собі штучне черево, що скидалося б на жахливо роздуте черево трупа. З цією метою я запхав під блузу кілька зібганих простирадл - і вийшло, як треба. Розпухлі руки я виготовив, надівши білі шерстяні рукавиці й набивши їх усіляким ганчір'ям, що валялося в кубрику. Потім Петерс прикрасив мені обличчя: спочатку натер його білою крейдою, а тоді намазав кров'ю, взятою з поріза на його пальці. Не забули ми і про багрову смугу, яка затуляла мені око й надавала воістину страхітливого вигляду. [60]

Додати в закладки

  
Переклад Translate