Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Роберт Бернс Вірші Переклад Василя Мисика
До водяного птаства, сполоханого під час прогулянки на озері Лох-Тьюріт
Чому, о птаство водяне,
Ти так злякалося мене?
Чом розлетілося навкруг,
Немов я ворог, а не друг?
Чому зрікаєшся утіх
I мирних радощів своїх?
Природа-мати нам дає
Всім нарівно добро своє.
Тож повертайтеся назад
До лісових своїх принад,
Годуйтесь там, де їжа є,
Гойдайтесь там, де хвиля б'є!
Із соромом я визнаю
В цьому провинність і мою:
Людина - ось хто хоче гніт
Поширити на цілий світ!
Вона до волі всіх зове -
I підкоряє все живе.
Орел, коли в недобрий час
Із неба падає на вас,
Жалю не знає, бо така
Приреченість у хижака.
Але людина! Та, що їй
Дарує Небо промінь свій,
Про жаль говорить раз у раз
I для розваги губить вас!
Там, де потоки та мохи,
Де ходять тільки пастухи,
Ви в кожній заводі ясній,
Природі корячись одній,
Збуваєте серед квіток
Свого життя недовгий строк.
А як до ваших вод і паш
Загляне лютий ворог ваш,
З польоту гордого свого
Ви зневажаєте його.
Бринючі крила розгорніть,
До інших заводей летіть!
Як не під силу боротьба,
Згордуйте долею раба!
До нечистого
О Князю, владарю держав численних,
Що серафимів збройних вів на битву!
Мільтон
Є різні в тебе імена:
Враг, Біс, Нечистий, Сатана,
А вдача в тебе все одна -
Брать на катуші
У свій огненний льох без дна
Нещасні душі.
Своє майстерство полум'яне
Облиш - нехай цей світ одхляне!
Невже від зойку не зів'яне
I в біса лас,
Коли ти в вариво сірчане
Саджаєш нас?
О, ти відомий лиходій!
Всі добре знають норов твій!
I хоч живеш ти в пропасній,
Та скрізь і всюди
Ти ворожнечу й веремій
Несеш між люди.
Ти, мов той лев, по світу всьому
Вишукуєш, де збить оскому:
То з церкви серед бурі й грому
Покрівлю рвеш,
То тулишся в нутрі людському
I там живеш.
З бабусиних я знаю слів,
Що ти всі пустощі посів,
Що на руїнах з веж верхів
Примарним птахом
Кричиш - і пізніх мандрівців
Сповняєш страхом.
А як із Богом на розмову
Вона в годину вечорову
Ставала, чувся їй із рову
Твій хитрий плаз,
Коли ти й хащу бузинову
Трусив не раз.
Серéдночі, як сівер тис
I косо зорі мчали вниз,
Сполохав ти й мене, як звис
Кущем на воду,
Аж душу всю мені, мов спис,
Пройняв до споду.
Тоді я ледве вдержав кия!
Аж чуб угору встав - такий я
Жах відчував, як з чортория
Із криком «ках»
Ти сам, мов качка довгошия,
Піднявся вмах.
Я чув, що знахарі й відьми
На мітлах охляп серед тьми
Летять у плавні, на строми,
В могильні схови,-
I там над мертвими кістьми
Складають змови.
Даремно потім молодиці
Свої колотять масляниці:
Все викрали пронози ниці,
Пропав удій
У Маньки, що було й дійниці
Замало їй!
Від них і тайні ті вузли,
Що стільки лиха завдали
Новим господарям, коли
Струмент найкращий
Псувався: як не насталú -
Все негодящий.
Напровесні, як ріки грають,
Водяники твої чигають
На пішоходців, що блукають
В добу нічну,
I запізнілих затягають
У бистрину.
А «блимавки», твої свічки,
Що п'яних ваблять здалеки
В погибні багна й рівчаки,
Все далі й далі,
Аж поки втоплять залюбки
В якімсь проваллі.
Як до масонського прийому
Ти сходиш в образі страшному,
Отам би «братові» новому
Настав капут,
Якби не вірні друзі дому -
Кіт і когут.
Як у раю, давно колись
В коханні дві душі злились
I так блаженно обнялись
На зільнім ложі,
I квіти яскравіли скрізь,
Дарунки божі.
Тоді, злорадісний шахраю,
Ти вкравсь інкогніто до раю,
Й довів сердешних до одчаю,
I зверг з небес!
I як не згиб тоді, не знаю,
Цей світ увесь!
Згадаймо про той день із днів,
Як ти пекельний кинув рів
I став між кращих із мужів,
Почваро куца,
I ледве з розуму не звів
Старого з Уца!
I, взявши під свою опіку,
Дав струпів, ран йому без ліку
I сплюндрував майно, й каліку
В смітті-гною
Держав, і слухав він злоріку
Жону свою.
Та все списати до рядка,
Що винесла душа людська
Від дня, як ангельська рука
Тебе вскромила,
Говірці нашого кутка
Було б несила.
Я певен, вашець замишляє
Того співця, що п'є й гуляє,
Спіткати там, де силу має
Твоя рука.
Та ба! Він іншу стежку знає
Й не дасть хука!
Прощай же, Куций! О, коли б
Ти свій гріховний зменшив триб!
Не знаю,- може, ще загиб
Ти не до решти,
Бо страшно й думать про той глиб,
В якім живеш ти!
Книга: Роберт Бернс Вірші Переклад Василя Мисика
ЗМІСТ
На попередню
|
|
