Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Джованні Боккаччо Декамерон Переклад Миколи Лукаша

Єврей Мельхіседек притчею про три персні одвертає велику халепу, що замислив на нього Саладін

Всі вподобали Неїфілину оповідку, і, як вона замовкла, по загаду королеви почала розказувати Філомена:

- Історія, яку оповіла отеє Неїфіла, нагадала мені про небезпечний випадок, що притрапився колись одному євреєві; а що тут уже добре було говорено про Бога та про істинність віри нашої, то ніхто нас не осудить, як ми опустимось тепера до людських подій і вчинків; коли вислухаєте, що вам [58] розповім, то, може, будете обережніші в одповідях на питання, які вам задаватимуться. Тож знайте, любії другині, що як недомисел не раз доводить людей щасливих до тяжкої біди, так і розум рятує мудрого з великих небезпечностей і провадить його певно до тихої пристані. Що дурість од добра веде до лиха, се вірно, і багато є тому прикладів, про які ми не будемо тут зараз говорити, бо проявляються вони повсякдень тисячами. А що мудрість дає пільгу в притузі, се я вам покажу, як обіщалась, коротенькою історійкою.

Саладін, що доблестю своєю не тільки став із незначного чоловіка султаном вавилонським, а й звитяжив не раз королів сарацинських та християнських, витратив увесь свій скарб на війни та на пишноту свою безмірну; от припало якось так, що запотребилась йому притьмом чимала сума грошей і не знав він, де б її так скоро засягти; аж тут став йому на пам'яті багатий єврей на ймення Мельхіседек, що лихварював у Олександрії; той міг би виручити його, аби захотів, але то такий був скупій, що самохіть нічого не дав би, а силоміць видирати не випадало; от і став султан з неволі мізкувати, яким би побитом зарятуватися в єврея, та й надумав, як насильство своє правом заличкувати. Покликав він його перед себе, привітав ласкаво, посадовив та й каже:

- Чоловіче добрий, чув я од людей, що ти тяжко мудрий і знаєшся гаразд на божественних справах; то чи не скажеш ти мені, котора з трьох вір, на твою думку, істинна: юдейська, агарянська чи християнська.

Єврей і справді був мудрий і одразу зміркував, що Саладін хоче впіймати його на слові, щоб причепитися до нього, і побачив, що хоч яку віру поставить він вище над інші, султан все одно свого докаже. Треба було знайти таку одповідь, щоб не вклепатися; Мельхіседек пішов до голови по розум і швидко надумався.

- Володарю, - мовив він, - мудре питання завдав єси мені, а щоб сказати, що я про нього думаю, мушу оповісти тобі невеличку притчу, а ти послухай. Коли не помиляюсь (а мені часто про се розказувано), жив у давнину один значний і багатий чоловік, а в того чоловіка в скарбівні серед інших дорогих речей та був собі прегарний коштовний перстень. Бажаючи вшанувати той перстень за його оздобність і коштовність і лишити його на вічні віки в потомності своїй, поклав він, щоб той син, у котрого знайдеться даний од нього перстень, вважався за його спадкоємця, а інші щоб мали його за старшого, шанували й почитували. Той, кому припав перстень, розпорядився тим самим робом, що і його попередник. [59]

За короткий час той перстень перейшов із рук до рук багатьом спадкоємцям і потрапив нарешті до чоловіка, в якого було троє хороших і путящих синів; усі вони добре слухалися батька, і він любив їх рівно усіх трьох. Молодики знали звичай, заведений з перснем, і, хочучи кожний для себе більшої честі, просив якомога старого батька, щоб од-писав персня на нього. Статечний чоловік любив усіх трьох однаково і сам не знав, котрому одказати персня, бо пообі-щався всім трьом; от, щоб усіх задовольнити, він велів нишком одному золотареві зробити ще два такі самісінькі персні і сам уже не міг одрізнити, котрий із них справжній. Перед смертю він потаємці дав кожному синові по персню. Як помер же батько, то всі троє синів стали допоминатися спадщини і почестей, а як один заперечував право другого, то кожний пред'явив персня на доказ своєї правоти. Що всі персні були однаковісінькі й незмога було розрізнити, кото-рий справжній, то досі так і не вирішено питання, хто ж із них законний батьків спадкоємець. Так само скажу я, володарю, про три закони, які Бог Отець дав трьом народам і про які ти мене питаєш: кожний народ гадає, що він володіє насліддям і правдивим законом і чинить по заповідях його, а которий ним справді володіє - се таке саме питання, як і з трьома перснями.

Саладін побачив, що євреєві добре вдалося уникнути того сильця, яке він перед ним розставив, і вирішив прямо одкрити йому свою нужду, чи не схоче він його запомогти. Так він і зробив, признавшися йому, що він замишляв проти нього, якби він не одповів так розумно. Єврей залюбки зарятував його чим треба. А Саладін потім повернув усе сповна, ще й наддав йому великих дарів, був із ним завжди у приязні і поставив його коло себе на високу й почесну службу.

Чернець, вкусивша гріха, гідного тяжкої кари, вміло виказує своєму абатові таку саму провину і тим уникає покути

Уже замовкла Філомена, кінчивши свою історію, коли Діоней, що сидів біля неї, не ждучи королевиного наказу (бо знав, що підійшла його черга), почав оповідати таким чином:

- Ґречні дами, якщо я вірно зрозумів ваш спільний намір» то ми зібралися тут для того, щоб розважати одне одного оповіданнями; [60] тим я гадаю (та й сама королева так допіру сказала), що всякому, хто не ламає сього правила, вільно розповідати таку повістку, яка, на його думку, найбільшу може принести втіху. Ми чули, як Аврам спас душу свою, послухавши доброї ради Джаннотта ді Чівіньї, як Мельхіседек дотепністю своєю уберіг багатства свої од підступів Саладіна; я ж, не сподіваючись од вас огуди, хочу розказати вам коротенько про те, як чернець хитрощами утік тяжкого покарання.

Не з-так далеко од наших країв, у Луніджані, був колись монастир, багатший, ніж тепер, на благочестя та й на чернецтво. У тім монастирі був один молодий ченчик, такий здоровий та міцносилий, що ніякі пости і всеношні молитви його не брали. Якось під обіди, коли вся братія спала, ходив він самотою коло своєї церковки, що стояла собі в застумі, та й здибав дуже гарну дівку, либонь, дочку якого селянина, що ходила по полю, шукаючи якогось зілля. Скоро побачив її, так і почала в ньому хіть ярувати. Підійшов він до неї, словом зайняв, галу-балу, та й підмовив її і повів до себе в келійку, так, щоб ніхто не бачив. З великого похотіння забув він про осторогу і так із нею розжирувався, що абат, який тоді саме встав од сну і проходив тихо проз келію, почув той гармидер, що вони вдвох зчинили. Щоб краще розчути голоси, він бережно підійшов до дверей келії і став наслухати; тоді він виразно розпізнав, що там була жінка, і хотів уже постукатися, щоб йому одчинено, та роздумався, пішов до себе в кімнату й почав чекати, поки вийде чернець. А той, дарма що завзято з дівчиною своєю милувався та любувався, все-таки мався на бачності і, почувши якесь човганя в дор-міторії, припав оком до маленької щілочки і добре побачив, що абат стоїть на підслухах і може здогадатися, що в нього у келії хтось єсть. Знаючи, що не минути йому за се тяжкої кари, чернець сильне засмутився, та не об'явився перед дівчиною своєю досадою, а почав крутити мізком веремію, чи не знайде собі якого рятунку, та й вимудрував таку незвичайну каверзу, що обернула діло, куди йому треба. От він уже ніби набувся з тою дівчиною та й каже їй:

- Піду подивлюся, як тобі вийти відціля, щоб ніхто не бачив, а ти сиди тут нищечком, покіль я вернусь. Вийшов з келії, замкнув двері на ключ і попростував до абатового покою; оддав йому ключа, як то всі ченці роблять, коли кудись ідуть, та й каже, ніби не він:

- Отче настоятелю, сьогодні рано не вспіли перевезти всіх дров, що нарубали; піду я з вашого дозвоління до лісу та поклопочуся, щоб перевезли. [61]

Абатові се було на руку, він радо взяв ключа і одпустив ченця, бажаючи докладно довідатися про його провину і думаючи, що той не має на нього ніякої призри. Коли чернець пішов, абат почав гадати, як йому краще вчинити: чи одімк-нути келію при всьому чернецтві і вивести провинника на чисту воду, щоб ніхто не ремствував, як він його вкарає, чи, може, розпитатися спочатку в дівчини, як було діло. Подумавши, що се могла бути така особа або дочка такого чоловіка, що не годилося б ганьбувати її привселюдно, він вирішив спершу подивитися, що то за одна, а тоді вже діяти так чи сяк. От побрався він тихенько до келії, одімкнув її, а як увійшов, то знову замкнув двері. Уздрівши дівчина абата, збентежилась вельми (сором же який!) і вдарилася в сльози, а той, скинувши на неї очима, побачив, яка вона молода та гарна, і посіла його, старого, та сама спокуса, що й молодого ченчика. І став він міркувати: «А чом би й собі отеє не поласувати, як скором трапляється? То тільки горе та біду маєш, коли хочеш. Дівка з неї хороша, про те, що вона тут, ні душа жива не відає; якби вона вволила мою волю, то чом би й не теє? Хто про се дізнається? Ніхто ніколи. Гріх у міх, а спасіння в торбу. Такої нагоди, може, довіку більше не лучить-ся; ото в мене великі мудрощі - тим добром живитися, що Господь людям посилає».

Так подумавши, покинув він той намір, із яким сюди прийшов, приступив до дівчини і почав її стиха потішати, щоб не плакала; слово по слову, та й одкрив їй, чого він од неї хоче. Дівчина була не з заліза й не з каменю, то й легко далась абатові на підмову; взяв він її цілувати да обнімати, а тоді потяг на ченцеве ліжко і з огляду, може, на свій поважний сан або щоб не увередити часом її, молоду та крихкотілу, своєю ваготою, не на неї поліз, а її на себе положив та й довгенько жирував собі з нею.

А чернець той і не думав іти до лісу, а сховався в дормі-торії: побачивши, що абат пішов до келії сам-один, він заспокоївся, гадаючи, що штука йому вдалася, як же абат замкнувся, то й поготів. Викравшися з своєї криївки, чернець підійшов потиху до шкалубини, крізь яку чув і бачив усе, що говорив і робив там абат. Навтішавшися абат досхочу з дівчиною, замкнув її в келії, а сам пішов до своєї кімнати. Почувши трохи перегодя ченцеві кроки, подумав він, що той вернувся з лісу, і вирішив нагримати на нього добре та й ув'язнити, щоб самому живитися принадною здобиччю. От покликав він його перед себе, вибештував суворо-пресуворо [62] та й велів укинути в глибку. Чернець же, не довго думавши, сказав йому:

- Отче настоятелю, я однедавна служу в законі святого Бенедикта, то й не вивчив іще як слід усієї поведенції, а ви досі не наставляли мене, що монахи мусять підлягати не тільки постам і чуванням, а й жінкам. Тепер, коли видали мені сю науку, обіщаюся вам, як простите мою провину, що більше так не грішитиму, а завсігди чинитиму отак, як ви показали.

Тямущий абат одразу догадався, що спритний ченчик підгледів усе, що він робив. Совісно йому стало за свою провину, і він постилався накласти на ченця кару, якої сам разом із ним заслужив. Простив він йому, зарік мовчати про те, що бачив, і з ним удвох обережненько вивів дівчину, і, мабуть, не без того, що вони не раз іще приводили її до себе знову.

Додати в закладки

  
Переклад Translate