Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Джованні Боккаччо Декамерон Переклад Миколи Лукаша

Маркіза Монферратська, почастувавши французького короля

курми і кількома доладними слівцями, гамує його шалене

закохання

У панночок спершу аж вуха в'янули од Діонеєвої оповіді, а личка паленіли сором'язливим рум'янцем, та потроху вони оговтались і слухали вже, ледве здержуючись од реготу, все, знай, перезиркувались між собою та хихотіли. Як скінчив же він, закинули слухачки пару словечок на догад, що не ялося при дамах такого оповідати. Тоді королева обернулась до Ф'ямметти, що сиділа опліч неї на траві, і веліла їй заступити чергу. Тая почала весело да любо:

- Мені припало до смаку, що своїми історіями показуємо ми силу дотепної та шпаркої одповіді, се одне; а друге, що, як розважний мужчина завше пориває очі на женщину, значнішу за нього родом, так обачна женщина стережеться полюбити мужчину, вищого за неї станом; от із сих двох причин і надумала я, красні мої дами, розказати вам у своїй оповідці, якими вчинками й словами одна шляхетна пані і сама зуміла вберегтися од негожого, і другого одвернула.

Маркіз Монферратський, муж доблесний і храмовий хорунжий, пустився за море з хрестовим походом. Якось при Дворі короля Філіппа Кривоокого, що теж риштувався із [63] Франції до сього походу, завелася мова про маркізову хоробрість, і один лицар сказав, що немає пари у всій піднебесній над маркіза та його дружину: як маркіз був славен і доблестю своєю поміж усім лицарством, так маркіза вродою і цнотою заломила все на світі жіноцтво. І так сії слова запали в душу французькому королеві, що, не бачивши маркізи і зроду в вічі, загорівся він як стій до неї жагою і задумав, у похід рушаючи, ладуватися на корабель не де, як тільки в і Генуї, щоб, беручися туди сухопуттю, завітати ніби ненароком до маркізи, а що мужа не було дома, то чи не вдалося б йому запобігти в неї ласки. Як намислив, так і зробив: усе військо виправив наперед, а сам із прибічниками своїми рушив нагінці і, під'їхавши до маркізового володарства, послав заздалегідь сказати маркізі, щоб завтра рано чекала його не умнозі до себе в гостину.

Маркіза, жінка обачна і розсудлива, переказала чемнень- , ко, що се їй велика без міри ласка і що король буде в неї жаданим гостем. А сама почала міркувати, проти чого се таки король надумав завітати до неї за чоловікової небутності, і слушно догадалася, що привела його сюди слава про її красу. Проте, як жінка обичайна, вона вирішила одбути гостей по-людськи і, покликавши двораків, які лишилися при ній, порадилася з ними, як усе влаштувати, а вже що і як на обід готувати, тим порядкувала сама: веліла, не гаючись, половити геть усіх курей в околиці і загадала кухарям своїм наварити й насмажити на королівську учту різних потрав із самої тільки курятини.

От настав той день, приїхав король, і господиня прийняла його достойно і урочисто. Як уздрів він її, то здалась вона йому гарною, честивою і люб'язною ще більш, ніж той лицар казав; дивував він на неї великим дивом і похваляв її вельми; ще дужче запалав він коханням, бачивши, що маркіза перевершила всі його сподіванки. От одпочив він трохи в покоях, оздоблених якнайпишніше ради такого гостя, аж тут і обідня година наспіла; король із маркізою сіли до одного столу, сопутників його трактовано по чину їхньому за іншими столами. Король велико втішався, як пригощувано його всякими стравами та частовано смаковитими коштовними винами, і поглядав, знай, приязним оком на вродницю-мар-кізу. Одне лише чудно йому було - скільки не приносили різних наїдків, усі вони були вготовані не з чого, як тільки з курей. Проте він добре знав, що в сих місцях мусить бути повно всякої дичини, а що господиня була загодя про гостей звідомлена, то ніби мала час урядити полювання. Хоч і дуже [64] він сим дивувався, та вирішив спитати маркізу тільки про курей і обізвався до неї веселенько:

- Скажіть мені, пані, хіба в ваших краях водяться самі кури без півнів?

Маркіза добре зрозуміла се питання і, думаючи, що сам Господь Бог послав їй нагоду виявити свої мислі, сміло одка-зала:

- Ні, ясновельможний пане, але жінки тутешні, хоч, може, й одмітні трохи од інших одягом та звичаєм, створені так само, як і деінде.

Почувши король сії слова, догадався, що в них за сила і проти чого се його шановано курми. Побачив він, що шкода з такою жінкою слова тратити, а силою чинити не подоба, що закохався він у неї зопалу, нерозважно, і мудро вдіє та почесно, як погасить у собі се лихе полум'я. Він уже більш не жартував, боячись маркізиної одмови, без усякої надії пообідав, а як скінчилась учта, то, щоб скорим од'їздом затушкувати лукаві одвідини, подякував господині за шану, припоручив її Богові та й подався до Генуї.

Добрий чоловік пришиває квітку лукавим лицемірам-монахам

Усі вподобали маркізу, що така була цнотлива і так ловко дала одкоша французькому королеві. Тоді Емілія, що сиділа коло Ф'ямметти, по зволінню королеви почала жвавенько казати:

- Розповім же і я, як один статечний мирянин уколов жаднючого ченця гострим і дотепним слівцем.

Не з-так давно, любі мої подруги, жив у нашому городі один чернець-мінорит, інквізитор нечестивої єресі. Хоч і прикидався він, як усі вони роблять, святим чоловіком і за-гарливим християнином, проте за грошовитими недоумками полював не менше, ніж за грішними недовірками. Отак промишляючи, напав він раз на одного чоловічка, що багатший був на гроші, ніж на розум, та й бовкнув якось у компанії - не по недовірству свому, а веселим бувши, чи просто сказати поп'яну, буцімто в нього таке добре вино, що хоч би й самому Христові частуватися. Як донесено про се інквізиторові та як прочув він, що в того чоловіка маєтки великі і калитка непорожня, то уївся він на нього бий-забий і спішно учинив йому суворий позов, не про те дбаючи, щоб винуватця од недовірства одвернути, а щоб собі золотих круглячків залучити. Викликавши того чоловіка, він спитав, чи правда тому, що на нього кажуть. Той признався, що правда, і розповів, як було діло. На се превелебний інквізитор, великий приклонник святих отців-червінчиків, сказав:

- То ти, виходить, пошив Христа у п'яниці, ніби він такий голінний до вина, як твої братчики, пияки та корчем-ники? Тепер ти нітишся і хочеш доказати, що то марниця. Е, ні, не так воно, небоже, бути тобі на вогнищі, як захочемо вчинити з тобою по закону.

Такими ото словами угрущав його грізний інквізитор, ніби перед ним стояв сам Епікур, що не визнавав безсмертя душі. І так він його настрахав, що мусив сердега ткнути йому через якихось посередників чималу куку в руку (а сі ліки дуже помагають од пошесної зажерливості кліриків, особливо братів-міноритів, яким заборонено торкатись до грошей), щоб він був до нього милостивішим. Так добре подіяли сі ліки, хоч про них ніде не говорить Гален у своїх медицинських трактатах, і стільки він їх надавав, що огонь, яким йому загрожували, замінено було ласкаво на хреста, а для більшої краси нашили йому жовтого хреста на чорному полі, так ніби виряджали його за море в хрестовий похід. Крім того, одержавши гроші, інквізитор затримав його на кілька день при собі, накинувши на нього покуту - вистоювати щодня обідні в храмі Чесного Хреста і з'являтися до нього в час трапезування, а тоді вже до вечора робити що хотя. Пильно все те виконуючи, почув той чоловік одного ранку, як на службі Божій співали з Євангелія: «Воздається вам сторицею, і унаслі-дуєте ви жизнь вічну». Добре затямивши ті слова, пішов він слушного часу до інквізитора і застав його за столом. Інквізитор спитав у нього, чи був він рано на службі.

- Був, панотче! - похопився той з одповіддю. Тоді інквізитор сказав:

- Може, ти почув там щось таке, в чому ти сумнишся чи про що хотів би спитати?

- Ні, - одказав покутник, - що я там чув, у тім не сумнюся, у все твердо вірю. Почув я, правда, одну таку річ, од якої жаль мене живий узяв за вас і за всіх ваших брат-чиків-ченців, що така гірка доля буде вам на тому світі.

Рече тоді інквізитор:

- Що ж то за річ така, що жалю тобі завдала? А той йому: [66]

- Панотче, оті євангельські слова, що воздається вам сторицею.

- Воістину так, - сказав інквізитор, - а чого ж тут побиватися?

- Скажу, панотче, - одповів той чоловік. - От уже скільки ходжу я сюди, то все бачу, як щодня виносять відціля бідним людям величезний казан юшки, а то й цілих два, одриваючи од ротів монастирської братії; якщо на тому світі за кожний казан оддадуть вам усотеро, то ви всі позахлинає-теся в тій юшці!

Ті, що трапезували з інквізитором, усі засміялись, а сам святий отець збентежився непомалу, що так шпигонули їх за юшечне лицемірство, і якби не сором за вчинений чоловікові позов, то він завів би на нього і другий, за те, що той зачепив своєю присмішкою його та інших дармоїдів. З тої досади одпустив він чоловіка на волю і не велів більше приходити до себе.

Додати в закладки

  
Переклад Translate