Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Джованні Боккаччо Декамерон Переклад Миколи Лукаша

З намови Бруна, Буффальмакка та Нелла маестро Сімоне

запевняє Каландріна, що він завагітнів; той дає їм на ліки

грошей і каплунів і одужує, нічого не вродивши

Як Еліза докінчала свою оповідку і всі оддали хвалу Богові за те, що він порятував молоду черницю од злоби її заздрісних сестер, пославши їй несподіване щастя, королева веліла заступити чергу Філостратові. Той, не чекаючи іншої спонуки, почав:

- Прекрасні мої дами, той лемехуватий суддя-провінціал, про якого я говорив вам учора, не дав мені розказати однієї історійки про Каландріна, що вертілася в мене на думці, а тим, що всі його пригоди слухаються завше весело, хоч про нього та товаришів його вже тут чимало оповідано, подам до уваги товариства те, що думав розказати вчора.

Тут уже досить говорилось, хто такий був Каландріно і всі інші люди, про яких буде мова, тим не варто мені широко про те розводитись. Так от, у Каландріна померла тітка, лишивши йому в спадок двісті лір мідяками, і він надумав [511] купити собі маєтність; де, було, побачить якого фактора, зараз починає землю напитувати, так немов у нього в кишені десять тисяч золотих флоринів, та коли діло доходило до ціни, вже було й по торгу. Бруно й Буффальмакко знали про те й казали Каландрінові не раз, що краще на ті гроші погуляти разом з товаришами; нащо йому та земля, хіба коники з неї ліпити? Та Каландріно не зважав на тії речі і жодного разу їх не пригостив. Одного дня стояли два товариші, на те бідкаючись, а тут надійшов до них випадком третій, теж маляр (звали його Нелло); от і надумали вони всі втрьох поживитись Каландріновим коштом. Рада в раду, та й домовились між собою, що і як робити.

От вийшов Каландріно другого дня вранці з дому, а вони вже на нього чигають; небагато ще й пройшов, як уже перестріває його Нелло та й каже:

- Добрий день, Каландріно!

- Дай, Боже, доброго здоров'я! - одказує Каландріно. Тут Нелло зупинився раптом і видивився на нього.

- Чого се ти так на мене видивляєшся? - питає Каландріно.

А Нелло йому й каже:

- Чи з тобою сю ніч нічого не трапилось? Ти якийсь ніби сам не свій.

- Ой лишенько, що ж воно таке? - стривожився Каландріно. - Як по-твоєму, що в мене?

- Та хто зна, - каже Нелло, - ти ніби трохи не той став, а втім, може, се мені тільки здається.

Отак поговорив із ним та й пішов собі. Іде далі Каландріно - хоч і не болить йому нічого, а вже на душі якось мар-кітно, - аж тут Буффальмакко, побачивши, що Нелло пішов, приступив до нього, поздоровкався і спитав, чи він часом не хворий.

- Та не знаю, - каже Каландріно, - от і Нелло допіру сказав мені, начебто я змінився, чи що, може, воно й так, а може, й нічого.

- Еге ж, нічого та ще щось, - каже Буффальмакко, - мені здається, що се не ти, а тільки снасть твоя.

Тут Каландріно почутив, що його почала трясти трясця. Аж ось надійшов Бруно і, не кажучи нічого іншого, зауважив:

- Каландріно, що з тобою? На тобі лиця нема, ти якийсь наче тлінний і смертенний. Що б се могло бути?

Почувши, що всі троє водно говорять, Каландріно зовсім збентежився і остаточно впевнився, що він і справді хворий. [512]

- То що ж мені робити? - спитав він у Бруна.

- А от що, - каже Бруно, - іди лишень додому, лягай та добре вкрийся, та ще пошли сечі маестрові Сімоне: ти ж знаєш, се чоловік - друзяка, він тобі зразу скаже, що маєш робити, а ми вже всі тобі поможемо, дістанемо, як чого буде треба.

Тут підійшов до них і Нелло, і вони всі разом подались до Каландріна додому. Вступивши в кімнату, зовсім охлялий Каландріно сказав жінці:

- Ану йди сюди та вкрий мене гарненько, щось я занедужав.

От ліг він у постіль, послав служкою сечі своєї до маестра Сімоне, що держав тоді аптеку на Старім Ринку під вивіскою дині, а Бруно й каже товаришам:

- Ви тут побудьте, а я піду до лікаря, що він скаже, а коли треба, то й сюди його приведу.

- Піди, піди, братику, - каже Каландріно, - розкажи йому, що і як, бо щось таке робиться в моїй нутробі, а що - не знаю.

Бруно поспішив до маестра Сімоне, випередивши служку, що несла сеч, і сказав йому про все. Коли прийшла служка і лікар роздивився сеч, він сказав:

- Біжи скажи Каландрінові, хай лежить у теплі, а я зараз прийду до нього й скажу, яка в нього хвороба і що треба робити.

Служка вернулась і все те переказала, а незабаром прийшов і лікар із Бруном; він підсів до Каландріна, помацав йому живчик, подумав трохи та й каже при жінці:

- Бачиш, Каландріно, як сказати тобі по-дружньому, то ти зовсім і не хворий, лише вагітний.

Як почув теє Каландріно, то заойкав і забідкався:

- Ой, Тессо, це все ти наробила, бо не хочеш бути насподі, а все щоб ізверху! Я ж тобі казав!

Монна Тесса, жінка скромна й соромлива, почувши мужеві слова, вся так і спаленіла; не сказавши й слова, понурила голову і вийшла з кімнати. А Каландріно все лементував:

- Ой, горенько мені, нещасному, що маю робити? Як мені ту дитину родити? Та кудою ж воно, біднесеньке, вийде? Ой, пропаду ж я, що жінка в мене така жагуча, пошли їй, боже, всякого лиха, а мені добра! Щоб був я оце здоровий, то встав би і побив її на канцур'я... Та й сам, дурний, винен: нащо було її наверх пускати? Ну вже ж, як живий зостанусь, то більше сього не буде, нехай вона хоч розсядеться од своєї хоті!

Бруно, Буффальмакко й Нелло кишки рвали од сміху, та намагались усе-таки стриматись, зате медик-ведмедик реготався так, що хоч усі зуби йому повиривай. Нарешті, коли Каландріно почав слізно благати у лікаря поради й рятунку, маестро Сімоне сказав:

- Не журися, Каландріно; дякувати Богові, ми вчасно те діло помітили, я тебе легко вилікую за кілька днів, тільки доведеться тобі капшуком брязнути.

- Ой, пробі, - каже Каландріно, - рятуйте мене, маестро. У мене є двісті лір, що за них я садибу хотів собі купити; як треба, то і всі візьміть, аби тільки мені не довелось родити, бо я не знаю, як би я те витерпів; чув я, як страшенно кричать жінки, коли в пологах лежать, так у них же хоч є кудою родити, а мені якби так боліло, то, напевне, вмер би до того, як розродився.

- Про се не турбуйся, - каже лікар, - я зварю тобі такого декокту, доброго на смак: поп'єш його три дні і все мов лизень злиже, будеш ізнов здоровий як бик. Та гляди ж, не роби більше таких дурниць; се буде тобі добра наука. Для сього декокту треба три пари жирних каплунів та ще деяких знадобів лір на п'ять; дай грошей комусь із товаришів, нехай куплять, що треба, й принесуть мені в аптеку, а я, дасть Господь милосердний, вже завтра пришлю тобі того декокту, питимеш його великими склянками.

- Добре, маестро, - сказав Каландріно, - як ви кажете, так і буде.

Давши Брунові п'ять лір та ще грошей на три пари каплунів, хворий просив його, щоб він уже вслужив йому по щирості.

Пішовши од Каландріна, лікар наготував якогось там настою і послав йому додому. Купивши каплунів і ще дечого їсти й пити, Бруно добре погуляв із лікарем та з своїми товаришами, а Каландріно пив три дні підряд той декокт. Тоді лікар прийшов до нього разом з тими малярами, помацав у нього живчик і сказав:

- Ну, Каландріно, тепер ти вже цілком здоровий, нема чого тобі дома лежати; йди сміло, куди тобі треба.

Врадуваний Каландріно встав і пішов, куди треба, в своїх справах, вихваляючи всім, з ким йому довелось говорити, маестра Сімоне, що за три дні вилікував його безболісно од вагітності. А Бруно, Буффальмакко й Нелло теж були задоволені, що поживились коштом свого скупого товариша, хоч монна Тесса, здогадавшись, у чому річ, довго ще сварила за те чоловіка. [514]

Додати в закладки

  
Переклад Translate