Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Джованні Боккаччо Декамерон Переклад Миколи Лукаша

Король-переможець Карло Старий закохується в одну

дівчину; совістячися своєї безрозсудності, він видає її почесно

заміж разом із сестрою

Була б то довга річ переказувати всі суперечки, які виникли між дамами, хто проявив більше великодушності в справі мадонни Діанори - Джільберто, мессер Ансальдо чи ворожбит. Король не зразу припинив ті їхні розмови, та врешті глянув на Ф'ямметту і велів їй покласти край тим суперечкам, розповівши щось своє. Вона, не гаючись, почала такими словами:

- Пишнії мої пані, я завжди була тої думки, що в товаристві, подібнім до нашого, годиться оповідати широко й докладно, щоб надмірна стислість розповіді не давала приводу до різних тлумачень і суперечок між слухачами. Такі диспути підходять більше спудеям у школах, аніж нам, що ледве з прядкою та веретеном уміємо дати собі раду. Я думала була розповісти вам про один спірний казус, та, побачивши, як ви завелись за попередню історію, облишу ту пригоду і розкажу вам не про якогось незначного чоловіка, а про доблесного короля, на який лицарський учинок він спромігся, щоб не уронити своєї честі.

Усі ви, мабуть, не раз чували про короля Карла Старого, чи то Першого, що завдяки його великому почину й славній перемозі над королем Манфредом із Флоренції вигнано гібелінів і знову повернулися до нас гвельфи. Під ту завірюху вибрався з нашого міста з усім родом своїм і добром один лицар, на ймення Нері дельї Уберті, і подався не куди, як під опіку самого короля Карла; оселившись у Кастель-а-Маре ді Стабія, він вирішив довікувати тут тихо й мирно свого віку. Купив собі садибу трохи на одшибі, так як з лука дострелити до міських кам'яниць, у гарній містині, порослій [566] оливами, горіхами та каштанами, поставив там гарний і вигідний будинок, розбив коло нього чудовий сад, а серед саду, нашим звичаєм, улаштував сажалку, чистий такий, прозорий ставок (бо місце було криничувате), і розвів там силу-силенну всякої риби. Тільки й турботи було в нього - як би той сад іще кращим зробити.

Раз якось, у саму жароту, король Карло вирядився в Ка-стель-а-Маре, щоб там трохи одпочити; почувши розмови про те, який чудовий сад у мессера Нері, він забажав його побачити. Дізнавшися, що той лицар був супротивної колись сторони, він вирішив обійтися з ним якнайласкавіше і послав йому сказати, що має намір повечеряти наступного дня в його саду з ним та ще з чотирма своїми супутниками, не роблячи розголосу. Ся вістка вельми потішила мессера Нері; наготувавши розкішну учту і давши розпорядок своїй челяді, що робити і як, він прийняв короля так гостинно й люб'язно, як тільки міг.

Оглянувши дім і сад мессера Нері з великим задоволенням, король помив руки, бо коло ставка стояли вже накриті столи, сів за один з них і посадив правобіч себе графа Гвіда ді Монфорте, що його супроводжував, а лівобіч мессера Нері, іншим трьом, що з ним прийшли, казав прислуговувати за вечерею, додержуючи порядку, даного господарем, їм подали різні виборні потрави, коштовні смаковиті вина; обслуга була чудова; скрізь тиша і благодать, - королю все те сподобалось назвичайно.

Сидить король, вечеряє веселенько, затишком любується, аж, тут увіходять у сад дві дівчини, років так по п'ятнадцять, обидві біляві, аж ніби золотоволосі; кучері спадають їм на самі плечі, а на головах в обох віночки барвінкові, личка білі та рум'яні, істинно янгольської вроди. Одежа на них із полотна тоненька і, мов сніг, біленька, вгорі вузенька, а од пояса додолу широкими полами спадає.

Та, що попереду йшла, несла на плечі дві сітки риболовні, придержуючи їх лівою рукою, а в правій тримала довгий бовт; та, що за нею ішла, мала на лівому плечі сковорідку, під пахвою тримала в'язку хмизу, в лівій руці таганок, а в правій глек з олієм і запалений смолоскип.

Побачив їх король, здивувався, що воно за знак, і став зацікавлено чекати, що далі буде. Дівчата підійшли звичайненько і сором'язливо вклонились королю, а потім спустились до ставка й поскладали додолу все начиння. Узявши з собою лише сітки й бовт, вони обидві увійшли в ставок, де вода сягала їм по груди. Один з челядинців мессера Нері [567] розіклав хутенько багаття, поставив сковороду на таганок і, наливши туди олію, став чекати, поки дівчата викинуть йому риби. Одна полохала рибу в тих місцях, де її було найбільше, а друга тримала напоготові сітки; в недовгім часі, на превелику втіху королю, що пильно за ними слідкував, вони наловили чимало риби й покидали кухареві, що клав її мало не живцем на сковорідку. Тоді дівчата, як було їм наказано, стали вибирати найкращі рибини й кидати їх на стіл перед короля, графа Гвіда та батька. Риби ті вились-танцювали по столу, що забавляло короля непомалу; часом він і собі хапав котрусь рибину і кидав її, жартуючи, назад дівчатам. Так бавились вони якусь хвилю, покіль кухар не посмажив ту рибу, що йому дали; тоді мессер Нері наказав подати її королю - не то, щоб на другу страву, як делікатес який, а просто на перекуску.

Бачивши, що риби вже досить насмажено і годі їм ловити, дівчата вийшли з води; їхнє біле тонке одіння поприлипало до тіла, не приховуючи його тендітних форм. Забравши своє начиння, дівчата пройшли сором'язливо мимо короля й повернулись додому.

Король, граф і ті, що їм за столом прислужували, задивились на тих дівчат; усі вони сподобали їх за хорошу вроду і милу постать, а ще за люб'язність їхню та вітливість, але найдужче припали вони до душі самому королю. Коли вони із ставка виходили, він так уп'явся в них очима, до всіх принад додивляючись, що якби його в ту мить хтось шпигонув, він би того й не почув. Він усе думав про них, хоч і не знав, хто вони й що, і почув, що в серці його прокинулась жага до тієї пишної краси; отак іще й закохаєшся, подумав, як не встережешся. Проте він і сам не знав, котра подобалась йому більше: такі схожі були ті дівчатка одна на одну. Заклопотаний тими думками, король звернувся до мессера Нері і спитав у нього, що то за дівчата.

- Найясніший королю, - одказав на те лицар, - се мої дочки-близнючки: одну звати Джіневра Хупава, а другу Ізоль-да Білява.

Король похвалив обох дочок і сказав лицареві, що пора б їх уже й заміж дати, але мессер Нері одмовив, що тепер він не має змоги. Коли вечеря була вже наскінчу і залишилось подати лише овочі, знов вийшли з дому ті дівчата в гарних саєтових керсетках, з великими срібними полумисками в руках, а в тих полумисках повно добірної садовини, яка тільки '' була в ту пору року. Поставивши полумиски на стіл перед [568]королем, дівчата одступили трохи й завели пісню, що починалася такими словами:

Що та любов зі мною наробила, Того мені і розказать несила...

Співали вони так любо й мило, що королю, - який дивився на них і слухав з насолодою, здавалось, ніби то хори янгольські з неба на землю злетіли. Доспівавши пісню до кінця, дівчата зробили королю реверанс і попрохали в нього дозволу піти; хоч і неприємно було йому так рано їх одпус-кати, проте він дав їм той дозвіл з ласкавим видом.

Коли вечеря скінчилась, король і його супровідники попрощались із мессером Нері, посідали на коней і, гомонячи про те, про се, повернулись до королівського палацу. Хоч і приховував же король своє захоплення, та не міг і за важливими державними справами забути принадливої вроди Джіневри Хупавої, полюбивши заради неї і сестру її, що так була на неї схожа; він так заплутався в любовних тенетах, що ні про що інше вже й не думав. Знайшовши якусь приключку, він, заприязнившись непомалу з мессером Нері, став учащати до нього в прегарний сад, аби тільки побачити Джінев-ру. Не мігши далі терпіти і не бачивши жодного іншого виходу, він надумався викрасти в батька не одну дочку, а обох, і розповів про свою любов і про замір свій графові Гвіду. Сей статечний чоловік так на те йому одповів:

- Найясніший королю! Мене вельми здивувала ваша мова, та й як би вона могла не дивувати мене, квли я краще за всіх знаю всі звичаї ваші з самого малечку і до сього дня. Здається мені, що за молодощів ваших, коли любов могла швидше запустити пазурі вам у серце, я не помічав за вами ніколи такої пристрасті; почути, що тепер, коли вже вам на старість повернуло, ви захопились коханням - се для мене велика новина і дивна дивина. Якби мені годилось вас картати, я добре знаю, якими словами я се зробив би; звернув би вашу увагу на те, що ви й досі ще при повній зброї, в недавно завойованому королівстві, серед людей незнайомих, підступних і зрадливих; у вас іще стільки турбот усяких і клопоту, стільки ще зусиль треба покласти, щоб владу свою Утвердити, - і ви серед таких важливих справ знаходите час Для кохання-женихання! Сії речі не про високодумних королів, а про легкодумних юнаків. А ще гірше те, що ви надумали, як кажете, викрасти обох дівчат у того бідного лицаря, котрий ушанував вас у своїй господі щедріше, ніж то дозволяли [569] його засоби, а на довершення тої шани показав вам І дочок своїх трохи не голими, даючи тим розуміти, яка вели- 1 ка його до вас довіра, яка тверда упевненість у тому, що | ви - король, а не хижий вовк. Невже так швидко щезло вам і з пам'яті, що доступ у сеє царство одкрили вам саме ґвал- ] товні вчинки Манфредові щодо тутешніх жінок? Чи є на ] світі злочин, що заслуговує тяжчої кари, ніж позбавити людину, що вас ушанувала, честі, надії і втіхи? Що сказали б і про вас люди, якби ви так учинили? Ви, може, думаєте, що : могли б виправдатись такою вимівкою: я, мовляв, через те ¦ так учинив, що він гібелін? Хіба може справедливий король і поводитись так із будь-ким, хто оддався під його опіку? Не забувайте, найясніший пане: велика вам слава, що ви пере- , могли Манфреда, та немає вищої слави, як перемогти себе самого. Вам належить інших поскромляти, тож упиніть себе < самого, вгамуйте свої жадання і не плямуйте негідним учин- ] ком славного свого надбання.

Сії слова гірко вразили короля в саме серце і засмутили його тим більше, що він уважав їх за цілком справедливі. Глибоко зітхнувши, він промовив:

- Мені здаєься, графе, що досвідченому воякові легше перемогти будь-якого сильного ворога, аніж власну хіть, та хоч і велике в мене горе, хоч од мене вимагається неймовірних зусиль, зворушений вашими словами, я повинен показати вам на ділі, і то в недовгім часі, що як я вмів інших перемагати, так зумію подолати і себе самого.

Через деякий час після сієї розмови король повернувся ; до Неаполя, - і для того, щоб утриматись от нестатечного вчинку, і для того також, щоб нагородити лицаря за пошанівок, що він мав од нього. Хоч і тяжко йому було оддавати і комусь у володіння те, чого сам так прагнув, та вирішив він видати заміж обох тих дівчат - не як дочок убогого лицаря, а як своїх рідних. Давши їм на незмірну батькову радість пребагате віно, він одружив Джіневру Хупаву з мессером Маффео да Паліцці, а Ізольду Біляву з мессером Гвільєльмом делла Манья - обидва були імениті лицарі й великі барони. Оддавши дівчат заміж, незмірно засмучений король подався до Апулії і там у ненастанних трудах поборов свою жагу, розірвав міцні любовні пута і лишився, поки віку, вільним од сієї пристрасті.

Дехто, може, скаже, що видати заміж двох дівчат - то для короля марниця. Я згодна, але то був справжній великий подвиг, що закоханий король одружив дівчину, котру любив, не мавши з тої любові ні листочка, ні квіточки, ні ягідки. Так учинив великодушний король, щедро нагородивши благородного лицаря, високо вшанувавши кохану дівчину і мужньо перемігши самого себе.

Додати в закладки

  
Переклад Translate