Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Джованні Боккаччо Декамерон Переклад Миколи Лукаша

Ласкавії мої читальниці, юнії дами, що вам на догоду піднявся я на такий довгий труд! Здається мені, що з Божої ласки, дарованої мені радше молитвами вашими, а не моїми заслугами, довершив я нарешті те, що обіцяв зробити на-припочатку; складу ж я дяку спершу Богові святому, а потім вам, яко ґречним, та й дам спочинок перу і притомленій руці моїй. Та перше, ніж се зробити, хочу я коротенько од-повісти на ваші або ще чиїсь мовчазні запитання з приводу деяких речей, котрі є у сій книзі, - хоч я цілком певен у тому, що мої оповідки не заслуговують якихось особливих закидів порівняно з іншими творами, як я довів уже, пригадую, на початку четвертого дня.

Може, дехто з вас скаже, що, компонуючи сії оповідки, я допустився занадто великих вольностей - тієї, приміром, що в мене жінки іноді розказують і ще частіше вислухують речі, мало пристойні для цнотливих уст і ушей. Сьому я мушу заперечити, бо вважаю, що немає таких непристойних речей, які, прибрані в відповідні словесні шати, могли б осквернити чиїсь уста чи образити будь-чий слух, і мені здається, що сієї умови я скрізь дотримав.

Та даймо на те, що закид той справедливий (де вже мені з вами процесуватися, ви все одно виграєте); я вам охоче поясню, чого я так зробив - причин у мене не бракує. По-перше, коли в якійсь оповідці і є що-небудь соромітне чи безецне, то того вимагала сама річ, про яку мова мовилась; хто спогляне на се пильним оком розсудливої людини, той ясно побачить, що інакше не можна було й сказати - в противному разі форма не відповідала б змістові. Якщо де й трапляється в них якесь жартівливе слівце, котрого жахаються святенниці, які дбають більше про слова, ніж про діла, і яким важливіше бути благовидними, аніж справді благочестивими, - то я думаю, що маю не менше право написати його, ніж усі жінки й чоловіки говорити щодня про чіп і [677] воронку, про товкача й ковганку, про мед і ковбасу. Не скажу вже про те, що перу моєму не гоже менше попускати волі, аніж художницькому пензлю, що малює (і ніхто йому не має того за зле і не може по справедливості дорікнути), що малює, кажу, святого Михайла, як він ударяє мечем або списом змія в яке завгодно місце, чи святого Юра, як він боре дракона, що зображує, більше того, Христа мужчиною, а Єву женщиною, чи показує, як благого Спасителя, що задля рятунку роду людського розіп'явся, прибивають до хреста, заганяючи йому в ноги цвяхи - чи то по одному, чи по два. Крім того, річ цілком очевидна, що сі історії оповідано не в церкві, про справи якої слід говорити з чистою душею і нескверними словами (хоч у її літописах знайдеться чимало пригод, багато гірших, ніж ті, про які я писав), і не в школах любомудрія, де треба більшої честивості, ніж деінде, і не серед людей духовних, ані серед філософів, а в садах веселих, поміж молоддю жвавою, хоч уже й досить розсудливою, щоб захопитись тими оповідками без пуття, і в такий час, коли навіть люди статечні з штаньми на головах із міста тікали, аби тільки життя своє порятувати.

Та які б там уже не були мої оповідки, вони можуть бути і шкідливими, і корисними - як на слухача або читача. Хто не знає, що для всіх смертних вино - річ прекрасна, як казали ще Чінчільйоне, Сколайо та інші мудреці, але кого трусить пропасниця, тому воно вадить. Невже ж ми скажемо, що воно погане тим, що шкодить хворим на лихоманку? Хто не знає, що вогонь корисний, бо конче потрібний людям? Невже ж ми скажемо, що він шкідливий тому, що спалює часом будинки, селища й міста? Знов же - зброя боронить супокій тих, хто бажає жити в мирі, але вона часто вбиває людей - не тому, що вона сама по собі погана, а що лихії ті, котрі нею орудують. Ні один ледачий розум ніколи ще не зрозумів здорово жодного слова, і ніяке спасенне слово не вийде йому на пожиток; навпаки, навіть не надто пристойні слова не можуть зіпсувати доброго розсудку, як болото не може закаляти сонячного проміння, а земний бруд - небесної краси. Які книги, які речі, які слова святіші, гідніші і слушніші над святе письмо? А було ж багато таких, котрі, невірно їх тлумачивши, і самих себе, і інших до пагуби доводили. Усяка річ сама собою завше для чогось ізнадобиться, та як зле її вжити, великої може завдати шкоди; те ж саме можна сказати про мої оповідки. Хто в них шукатиме злої ради чи приводу для лихих учинків, вони тому не боронитимуть, бо дещо, може, й таке в них знайдеться, що можна [618] перевернути й перекрутити, а хто зажадає од них доброго пожитку і поживку, тому вони його не одмовлять, тим вони завжди будуть уважатися за слушні й корисні, якщо їх читатимуть такі люди, і в такі часи, для яких вони були розказані і списані. Котрій треба проказувати молитви чи пекти пиріжки або млинці для свого душпастиря, та нехай їх не чіпає: вони нікому не накидатимуться, щоб їх читано, хоч тії преподобниці ще й не таке часом розказують і самі витворяють!

Може, знайдуться й такі, що скажуть: є тут отакі й такі оповідки, а краще б їх у сій книзі не було. Нехай і так, - але ж я міг (та й мусив) списувати тільки ті історії, які справді в компанії оповідались; якби ті оповідачі та оповідачки саме хороше розказували, я саме хороше й посписував би. Та якби навіть припустити, що я був не лише упорядником, а й вигадником сих історій (хоч воно було і не так), то я не мав би соромитись того, що не всі вони гарні, бо немає на світі такого майстра, опріч самого Бога, котрий робив би все лише добре й доладне; нащо вже Карл Великий, що перший завів собі паладинів, і той не міг їх стільки натворити, щоб усе військо із них одних складалося. Де є багато всяких речей, там неминуче повинно бути багато різних якостей. Хоч як пильно обробляй ниву, а на ній завжди ростиме поруч із добрим зелом і кукіль, і будяк, і зіновать. Ще й на те слід зважити, що, обертаючи свою річ до простих душею читальниць (а таких вас найбільше), нерозумно було б вишукувати якихось надзвичайних подій та намагатись викласти їх занадто витонченою мовою. Та хто б уже взяв сю книгу до рук, нехай читає те, що йому любо, і лишить на боці те, що йому не до смаку; щоб же всякому було розумно, де що є, в заголовку кожної оповідки з'ясовано, в чому її сила.

Думаю, що й така, може, знайдеться, котра скаже, що є тут оповідки занадто довгі. Таким я ще раз іскажу, що в кого є інші які справи, тому не варто їх читати, хоч би вони і всі були коротенькі. І хоч уже чимало уплинуло часу, відколи я почав писати і до сієї хвилі, коли я сей труд кінчаю, не вийшло мені з пам'яті, що присвятив я його не кому, як дозвільним читальницям, а хто читає, аби час прогаяти, тому ніщо не видається довгим, аби він знайшов там те, чого шукав. Короткі речі годяться радше для учнів, котрі не для розваги, а для певної користі читанням клопочуться, аніж для вас, юнії мої дами: адже у вас стільки ще є вільного часу після ваших утіх любовних! Крім того, жодна з вас не їздила на науку ні до Афін, ні до Болоньї, ані до Парижа, тому вам [619] треба про все оповідати багато докладніше, аніж тим, хто учінням добре свій розум виострив.

Не сумніваюсь я і в тому, що казатиме дехто, ніби в оповідках моїх занадто багато солоних жартів та примовок усяких і що не годиться таким чином писати чоловікові статечному, мовляв, і поважному. Таким людям повинен я спасибі сказати, і таки кажу, бо вони щиро й ревне за честь мою і славу дбають. Одначе на закид їхній я ось що одкажу: правда, я чоловік поважаний і не раз на віку важений; тим же, хто на собі моєї ваги не відчував, мушу признатися, що я зовсім не важкий, а навпаки, такий легкий, що і в воді не тону; беручи ж до уваги, що в наш час і проповіді чернечі, що людей за гріхи картають, так само повні різних крутих словечок, приказок та витівок, я вирішив, що все це буде не від речі і в моїх оповідках, задля того писаних, щоб жіноцтву смуток розганяти. Як котра, може, й нарегочеться од них більше, ніж треба, то легко може од того сміху вилікуватись плачем Єремії, покутою Магдалини та муками спасителевими.

А то ще, без сумніву, й такі проявляться, котрі скажуть, що язик у мене злий і '{довитий, бо я подекуди пишу правду про ченців. Тим, хто таке говоритиме, можна буде й простити, бо годі подумати, щоб їх до того спонукала якась інша причина, окрім правдивої побожності. Адже ченці загалом люди добрі, вони з любові до Бога уникають усякої скверни: хоч і мелють на всі заставки, так нікому про те не хваляться, а якби ще од них цапиною не смерділо, то з ними було б і геть-то приємно знатися. Проте я визнаю, що все на сім світі аж надто плинне й перемінне, то, може, щось таке і з моїм язиком трапилось, бо про нього одна сусідка моя (сам себе я, природно, не беруся ні гудити, ані хвалити), сусідка, кажу, сказала нещодавно, що він у мене такий добрий-добрий і медоточивий, - та й говорила вона мені таке тоді, коли я вже дописував останні свої оповідки. Досить же буде недоброзичливим читальницям моїм і сього свідчення.

А тепер - нехай кожна каже собі і думає, що хоче, мені ж пора вже дати берега своїм словам і подякувати покірно тому, хто погодив мені дійти по таких довгих трудах жаданого кінця. А ви, ласкавії мої пані, пробувайте по його милості в гаразді і спокою і згадуйте мене часом, якщо ся моя книжка хоч трохи стане вам коли в пригоді.

Кінець Декамеронові

Додати в закладки

  
Переклад Translate