Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Джованні Боккаччо Декамерон Переклад Миколи Лукаша
ПРИМІТКИ
Дані коментарі є поширенням і доповненням перекладацьких коментарів до українського видання «Декамерону» 1964 року, видавництво «Дніпро», Київ. Крім цього, використовувались також коментарі групи авторів до італійського видання (G.Boccaccio, Decameron, a cura di Vittore Branca, 2w., Torino, Einaudi, 1992), коментарі Н. Б. Томашевського до видання твору російською мовою (Дж. Боккаччо, «Декамерон», Кишинев, Штиица, 1992. - С. 583 - 599) і енциклопедичний довідник Italia, Novara, De Agostini, 1989.
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
С. 29. «Декамерон» - грецькою мовою означає «десятиден-ник». Назва пародіює відомий в добу середньовіччя твір Св. Амброзія «Гексамерон» - «шестиденник» - в якому йдеться про створення світу за шість днів.
Принц Галеотто - персонаж легенд про лицарів Круглого столу, посередник між Ланцелотом та його коханою Джіневрою, дружиною короля Артура. Ймовірно, автор так назвав свій твір, щоб підкреслити власне бажання прислужитися прекрасним дамам порадою і розрадою.
«...палав я високою, шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило» - натяк на пристрасть Боккаччо - за походженням купця і міщанина - до дівчини шляхетного роду, Марії Аквінської (Ф'ямметти) - позашлюбної дочки Неаполітанського короля Роберта Анжуйського. Ця напівавто-біографічна деталь цілком відповідає середньовічним канонам куртуазної любові, коли чоловіки «повинні» були закохуватися в жінок шляхетнішого від них стану. [623]
С. ЗО. «...під час минулої смертоносної чуми...» - йдеться про епідемію 1348 року.
ДЕНЬ ПЕРШИЙ
С. 32. «після благодатного втілення Сина Божого...» - згідно з флорентійським стилем, рік починався не з Різдва, а з Втілення або Благовіщення (25 березня), отже чума охоплює Флоренцію на початку квітня 1348 року. В Пізі вона лютує вже з січня 1348.
«чи то вже була така дія планет небесних» - астрологічне пояснення появи чуми знаходимо і в сучасних Боккаччо хроністів Маркіонне Стефані та братів Маттео і Джованні Віллані, які пишуть про вкрай несприятливе для людства поєднання трьох великих світил під знаком Водолія, що мало принести світу багато тяжких випробувань.
«...почалася тая чума перед кількома роками у східних землях...» - в Азії епідемія розгоряється з 1346 року. Існує кілька версій про занесення чуми на Апенніни. Італійські дослідники стверджують, що хвороба була завезена з кораблями із Сирії на о. Сицилія, звідки розповсюдилася по Європі. У коментарі до російського перекладу «Декамерона» Н. Б. Томашевський наводить і другу, «кримську», версію: під час облоги генуезької фортеці в Кафі у татарському війську почалася епідемія. Не будучи в змозі взяти місто приступом, татари вирішили заразити ворогів чумою, перекидаючи за допомогою катапульт трупи померлих через стіни. Кілька хворих генуезьких моряків відбули на кораблях додому - так і почалась спершу в Італії, а потім і в усій Європі страшна епідемія.
С. 34. «сусіди сливе не дбали одне про одного» - «інститут» сусідства в середні віки був дещо тіснішим і згуртованішим, ніж у сучасній Європі. Так пише про нього Данте у трактаті «Пир» (IV, iv, 2): «Як людина для своєї повноцінності потребує присутності родинного кола, так і дім має необхідність у сусідстві іншого дому: інакше не минути б було багатьох негараздів, що стали б перешкодою щастю».
«корисливість слуг» - слуги і справді вимагали тоді непомірну ціну за свою роботу: хроністи називають цифру від одного до трьох флоринів, за умов безкоштовного проживання і харчування в домі господаря. [624]
С. 35. «багато хто помирав просто випадком» - велика кількість хворих, покинутих напризволяще рідними, помирали з голоду.
С. 37. «...померло в мурах Флоренції ...більше ніж сто тисяч душ» - Боккаччо, звісно, перебільшує, але точних даних з приводу кількості померлих немає: флорентійські хроністи сходяться на тому, що моровиця тривала до жовтня - початку листопада 1348 року, при чому загинуло три п'ятих населення міста і передмість.
«Гален, Гіппократ і Ескулап» - окрім міфологічної постаті Ескулапа - давньогрецького бога лікування - імена лікарів Гіппократа (460-377 до н.е.) і Галена (близько 130-200 до н.е.) постійно згадуються в літературі XIV століття.
«...у велебнім Новопречистенськім храмі...» - мається на увазі відомий готичний собор Санта-Марія-Новелла, закладений у 1278 році, а за часів Боккаччо включений до «третьої межі» міської брами. Саме в кварталі Санта-Марія-Новелла мешкало багато друзів письменника і, можливо, дехто із прототипів героїв-опові-дачів «Декамерону». Собор і сьогодні вітає виблискуванням своїх вітражів тих, хто прибуває до Флоренції залізницею; центральний вокзал міста, до речі, названо теж іменем цього храму.
«семеро молодих дам..., найстаршій було не більш як двадцять вісім год, наймолодшій минуло вісімнадцять» - сім - магічне число, що особливо шанували в середні віки: сім днів тижня, сім відомих на той час планет, сім християнських чеснот і сім смертних гріхів, сім ступенів досконалості. Щодо віку дівчат, то, згідно з тодішнім звичаєм, його навряд чи можна назвати юним: у дванадцять років дівчина вважалася на виданні, а одруження відбувалось у 14-18 років.
«Тож назвемо першу Пампінеєю...» - Боккаччо дав своїм героїням імена, які визначають їхню вдачу. Так, Пампінея означає «квітуча», Ф'ямметта - «вогняна» (таке саме ім'я автор дає і своїй легендарній коханій), Філомена - «та, що любить співати», Емілія - «ласкава», Лауретта - пестливе від Лаури - коханої Пет-рарки, Неїфіла - «нова для любові», «вперше закохана» (це ім'я є також натяком на поезію нового стилю - il dolce stil nuovo - і творчість Данте), Еліза - друге ім'я вергілієвської Дідони, цариці Карфагену.
С. 38. «...своїм убранням виявляти кожному стрічному, яке велике лихо нас спіткало» - у Флоренції, на відміну від Сієни і [625] Венеції, не було прийнято закону про заборону жалобного вбрання з метою відлякування моровиці радісним і святковим виглядом городян.
С. 40. «троє молодих кавалерів» - маємо ще одне магічне число, що доповнює кількість героїв до десяти (символ довершеності), і саме по собі є символом подолання чоловічого суперництва.
«Одного звали Панфіл...» - імена юнаків також мають значення. Панфіл - цілком охоплений любов'ю, Філострат - поборений любов'ю (хоча точніше - «той хто любить боротьбу»), Діоней - шанувальник Афродіти (Діона в грецькій міфології - мати богині кохання Афродіти).
С. 41. «прибули до того місця» - мається на увазі містечко Поджо Герарді поблизу Майано, де Боккаччо мав невеликий маєток, або ж вілла Леонардо Аретіно під Ф'єзоле.
С. 42. «на все наставляю Пармена...» - імена слуг головних героїв запозичені автором із комедій Теренція і Плавта.
С. 43. «...а як виб'є третя година, будьте всі тут на місці, щоб попоїсти ще захолодки.» - у XIV столітті відлік часу робився від сходу сонця до заходу, за римським звичаєм. День розбивався на 12 годин, що згуртовувалися до чотирьох відрізків по три години кожен: третя, шоста, дев'ята, вечерня. Кожній порі року відповідав окремий розпорядок цих годин, оскільки різними були години сходу і заходу сонця.
«Помившируки по велінню королеви...» - гігієнічний захід, без якого не мислилось прийняття їжі: оскільки виделки не використовувалися, руки мили також перед тим, як перейти до наступного яства та наприкінці трапези.
«Діоней взяв лютню, а Ф'ямметта віолу...» - лютня та віола - старовинні струнні музичні інструменти.
Оповідка перша
С. 44. Сер - титул представників вільних професій. До лицарів у Флоренції зверталися з титулом мессер, до дам - мадонна або монна.
С. 45. Мушатто ді Мессер Гвідо Францезі один з братів Фран-цезі (другого звали Біччо), відомий флорентійській шахрай. Накопичив багато добра, промишляючи лихварством у Франції, [626] зумів вибитись у фінансові радники короля Філіппа Красивого, якого не раз спонукав до протизаконних дій - підробки монет, розбійних нападів на італійських купців тощо. За свою миршаву статуру Гвідо отримав прізвисько Мушатто (mouche - фр. муха).
Боніфацій - мається на увазі папа римський Боніфацій VIII (1294-1301).
Карл Безземельний - граф Валуа (1270-1325), брат французького короля Філіппа Красивого.
«такий собі сер Чеппарелло з Прато» - постать реальна, засвідчена документально. Чепперелло або Чапперелло Дієтаюті із міста Прато був одружений і мав дітей; працював, однак, не нотарем, а збирачем податків і десятин на користь Філіппа Красивого та папи Боніфація VIII. По-італійськи його ім'я, що так нагадує прізвисько, може походити від іменника серро - «поліно», «обрубок» - із додаванням зменшувального суфіксу - arello, або ж бути зменшувальним від Сіаро, деформованої форми імені Jacopo.
С. 46. Костирник - гравець у кості.
С. 47. «...кинуть його у яму, як собаку» - у ями (тобто рови, що оточували браму міста) викидали тіла самогубців, єретиків і відлучених від церкви, а також лихварів.
«Сих ломбардців собачої віри...» - ломбардцями у Франції називали всіх вихідців із Північної Італії, з Тоскани в тому числі. «Ломбардець» було синонімом слова лихвар, яке часто супроводжувалось зневажливим chien - фр. - собака.
С. 54. Парастас - заупокійна служба.
Стихар - верхній одяг церковнослужителів.
Казальниця - амвон, підвищене місце в церкві для проповідника.
С. 55. Святий Чаппеллетто - звісно, ім'я цього «святого» не фігурує в жодному переліку. Однак, у XIV столітті канонізація святих не була ще передана папській курії і виявлялась досить простим, буденним обрядом, як показує Боккаччо у своїй новелі.
Оповідка друга
С. 57. Содомлянський гріх - педерастія.
Хліби духовні - церковні посади і пов'язані з ними прибутки. [627]
C. 57. Симонія - продаж церковних володінь, посад і духовних звань.
С. 58. Клірик - служитель церкви.
Оповідка третя
С. 58. Мельхіседек - розповсюджене єврейське ім'я, що означає «цар справедливості».
Саладін - (Салах-ад-дін, він же Юсуф-аль-Малік-ан-На-сер) - єгипетський султан (1138-1193), засновник династії Аюбідів. У 1187 році оволодів Єрусалимом, що дало привід до третього хрестового походу. Славився своєю толерантністю в справах віри. В час його правління Єгипет в Європі часом називали Вавілонією.
С. 59. Віра агарянська - мусульманська.
Оповідка четверта
С. 61. «Не з-так далеко од наших країв, у Луніджані, був колись монастир...» - автор називає монастир Монтелунго поблизу містечка Понтремолі, що належав Абатству Св. Дзено, але описує події іншого, більш відомого йому самому монастиря Санта Кроче дель Корво (що на горі Капріоне, поруч з містечком Лерічі). Цей заклад, створений у 1176 році і покинутий у 1350-60 роках, належав пізанському Абатству Св. Мікеле.
Дорміторій - спальний покій у монастирі.
С. 62. «...вирішив нагримати на нього добре та й ув'язнити» - кожен монастир мав карцер для ув'язнення монахів, що провинилися.
С. 63. «...служу в законі святого Бенедикта» - мається на увазі чернечий орден бенедиктинців.
Оповідка п'ята
С. 63. Маркізат Монферрато (іт. Monferrato - залізна гора) - середньовічна держава, що містилась між сучасними областями Італії Лігурія і П'ємонт. Утворилась наприкінці X ст., з 1536 р. - під владою мантуанських герцогів Гонзага, у 1631 частково, а у 1713 повністю приєднана до герцогства Савойї і П'ємонту.
«...обачна женщина стережеться полюбити мужчину вищого за неї станом» - канони середньовічної куртуазної поведінки, повністю викладені у трактаті Андреа Каппеллано «Про кохання». [628]
Цікаво, що чоловікам навпаки «радилось» закохуватись у шляхетніших жінок - пор. прим, до стор. 29.
«Маркіз Монферратський, муж доблесний...» - постать історична, це був Коррадо дельї Алерамічі, відомий захисник Константинополя і Тіру. Один з найактивніших учасників III хрестового походу, незадовго до смерті (1192) тримав почесне звання короля Єрусалиму. Однак Коррадо не полишав дружину вдома у Монферрато: на час свого перебування у Константинополі (1187) він удівець. Тут Коррадо одружується з Теодорою, сестрою імператора Олексія, яку потім залишає, одружуючись у 1190 році з Ізабеллою, принцесою Єрусалима. Отже, і в цій новелі Боккач-чо вдається до улюбленого ним прийому поєднання історичних подій і бувальщини з вигадкою.
Храмовий хорунжий (гонфалоньєр) - прапороносець духовно-лицарського ордену, згодом просто почесний титул.
Філіпп Кривоокий - французький король Філіпп Август (1165- 1223), що очолив III хрестовий похід разом з німецьким імператором Фрідріхом Барбароссою і англійським королем Річардом Левове Серце.
Оповідка шоста
С. 65. Чернець-мінорит - член францисканського ордену жебруючих монахів. Уданій новелі Боккаччо, ймовірно, мав на увазі конкретну особу - ченця Міно із Сан Квіріко, інквізитора у Флоренції з 1332, якого за жадібність та негідну поведінку було розжалувано у 1334 році.
С. 66. Епікур - давньогрецький філософ-матеріаліст (342- 270 до н.е.), згідно з вченням якого душа складається з атомів, що після смерті людини розпадаються і зникають.
«...огонь, яким йому загрожували, замінено було ласкаво на хреста...» - тобто спалення на вогнищі було замінено покаянням. Приречені до покаяння мали нашивати на свій одяг полотняного хреста.
Храм Чесного Хреста - мається на увазі церква Санта Кроче у Флоренції - головний осередок францисканців.
Оповідка сьома
С. 67. Бергаміно - можливо, мався на увазі Ніколо на прізвисько Пергаміно, майстерний оповідач, автор твору «Dialogus creaturarum». [629]
Примас - у першій половині XIII століття дуже популярним є Примас Кельнський, автор численних «пісень голіардів» і кількох невеликих поем, написаних латинською мовою, блискучий імпровізатор.
Клюнійський абат - згадки про бенедиктинське абатство Клюні на південному сході Франції і про щедрість його настоятелів часто зустрічаються у середньовічній літературі.
Кане делла Скала - Мессер Кангранде делла Скала (1291 - 1329) - володар Верони, також відомий своєю щедрістю, гостинністю і прихильністю до людей науки і мистецтва. Свого часу прихистив при своєму дворі вигнанця Данте.
С. 68. імператор Фрідерік - Фрідерік II (1194-1250), король Сицилії. Здобув славу заступника і покровителя поетів. Провадив боротьбу з папою та північноіталійськими містами за владу в Італії. Його прихильники звались гібелінами, а прихильники папи - гвельфами.
«Намислив він якось справити в Вероні пишну та розкішну учту...» - серед можновладців було прийнято давати банкети на честь урочистих подій. Відомим був привід перемоги Верони над Падуєю (1328). До двору запрошувалось звично багато усякого люду на потіху володарю - від блазнів до вчених і поетів.
«...сам він із своїми кіньми й челяддю проживається в трактирі» - найімовірніше, Бергаміно зупинився у трактирі на площі Св. Анастазії (на цьому місці і зараз є готель «Дві башти»), де часто заночовували запрошені двору синьйорів делла Скала.
Оповідка восьма
С. 70. Гвільєльмо Борсьєре - (точніше, Гульєльмо) можливо, був реально існуючим дотепником, якого згадує ще Данте у «Божественній комедії» (Пекло, XVI, 70-72), але про нього майже нічого невідомо: лише приблизна дата смерті - початок XIV ст.
мессер Ерміно де Грімальді - прізвище Грімальді належить відомому шляхетному роду Генуї. Але на другу половину XIII століття нікого з родини Грімальді не звали Ерміно, отже ця новела Бок-каччо є, ймовірно, переспівом одного з анекдотів на досі популярну в Італії тему про неймовірну скупість генуезців.
Оповідка дев'ята
С. 72. кіпрський король - першим королем Кіпру був Гі де Лузіньян (1192-1194), відомий своєю безхарактерністю і нездатністю [630] до правління. В дійсності, на відміну від того, що писав Боккаччо, кіпрський король так і не зміг позбутися своїх вад.
Готфрід Бульйонський (1061 - 1100) - герцог Долішньої Лотарингії, очолив І хрестовий похід (1096-1099), коли було відвойовано Єрусалим.
Оповідка десята
С. 73. Маестро Альберто з Болоньї- ймовірно, Боккаччо мав на увазі відомого лікаря Альберто дей Дзанкарі, який народився близько 1280, дипломувався у 1310, практикував у місті Равенна, а потім викладав у Болонському університеті. Останнє, що про нього знаємо - заповіт, написаний ним 15 серпня 1348 року. Був двічі одружений, другу дружину звали саме Маргарита.
С. 74. Мальгеріда де Гізольєрі - Пзольєрі - відома болонська родина, у відомостях про яку, однак, не було знайдено імені Мальгеріда - болонського варіанта Маргарити.
С. 79. балада (від іт. ballata < ballare - танцювати) - лірична пісня, під яку часто танцювали.
ДЕНЬ ДРУГИЙ
С. 80. «Уже сонечко світлом своїм день новий усюди розсвітило і пташки, веселих пісень у зеленому вітті вищебечуючи...» і далі по тексту - характерне для багатьох інтродукцій «Декамерону» авторське звернення до буколічного топосу - опису чудового місця на лоні природи. Схожий пейзаж знаходимо в одному з сонетів Боккаччо («Навколо джерела, серед зелених лук...»).
Оповідка перша
С. 80. Мартелліно (а також Стеккі і Маркезе) - флорентійські паяци, досить вуличного рівня.
Святий Гендрік (точніше, Арріго) із Тревізо (або з Больца-но) - Арріго Блаженний, у день смерті якого (10 червня 1315) і справді відбувалися всі дива, про які йдеться в новелі. Подробиці його життя, подзвін і навіть зцілення паралітика (справжнє!) - реальні події. Мощі Арріго Блаженного і зараз знаходяться у Соборі Тревізо.
С. 81. «...на плацу повно німців» - точніше, не німців, а співвітчизників Арріго, мешканців прикордонного з німецькими землями міста Больцано. [631]
C. 83. суплікатор - прохач, скаржник.
Сандро Аголанті - Аголанті - прізвище відомої флорентійської родини, вигнаної із Флоренції у другій половині XIII ст.; деякі документи початку XIV ст. згадують про Аголанті, що мешкали у Тревізо та Венеції разом з іншими флорентійцями-банкі-рами, які витіснили в цій сфері діяльності місцевих євреїв.
С. 84. «...мав велику силу при синьйорові» - історична неточність: з грудня 1312 року в Тревізо не було синьйора, отже мається на увазі, мабуть, бургомістр Манно делла Бранка да Губбіо.
Оповідка друга
С. 84. Рінальдо д'Асті - містечко Асті на Півночі Італії (сучасна область П'ємонт) було важливим торговельним центром, а ім'я Рінальдо досить часто зустрічалося в тих краях. Однак, можливо, автор мав на увазі і одного з флорентійських купців, яких було багато у Феррарі і Болоньї.
Кашель Гвільєльмо - укріплене містечко між Феррарою і Есте, на половині шляху до Верони. Тут Боккаччо зупинявся під час своїх подорожей по Венето і Романьї.
«...де буває, святому Юліанові не помолившись...» - святий Юліан - шанований у середні віки покровитель мандрівників, що забезпечував їм у шляху гостинність пристанища і теплу ночівлю.
Феррарський маркіз Ацца - мається на увазі Аццо VIII, володар Феррари, що помер у 1308 році.
С. 85. Сольдо - мідна монета вартістю '/20 флорина; динар - Уі2 частина сольдо.
«...за упокій отця і матері святого Юліана» - згідно з легендою, батьки помилково були вбиті Юліаном. Щоб спокутувати гріх, він стає лікарем.
С. 86. «...після недавньої війни околиця тая пусткою лежала» - йдеться про війну 1305-1307 років між Аццо VIII і його братом Франческо.
Оповідка третя
С. 90. Ламберті - багаті флорентійські купці. У XIII-XIV ст. флорентійці досить часто торгували і лихварювали в Англії, однак, в цій новелі імена реальних осіб та історичні події примхливо [632] перемішались з вигадкою, і точно стверджувати можна лише те, що в основу оповіді лягла популярна казка про молодика, що багатіє, покоривши серце таємної королівни.
С. 92. усобиця між королем та його сином - війна між англійським королем Генріхом II (1154-1189) і його первістком, принцом Генріхом.
білий абат - абат, що, маючи цей титул, не стояв ще на чолі певного монастиря.
С. 94. «...їду отеє до папи...» - мається на увазі папа Олександр III (1159-1181), який мав досить тісні, хоч і не прості стосунки з Генріхом II. Саме він у 1174 році сприяв замиренню між королем Генріхом II і сином.
«... хотів оддати мене, молодую, за шотландського короля, старезного діда» - мабуть, за Вільгельма Лева (1143-1214), який, однак, на час розгортання сюжету новели ще не був старезним дідом.
Оповідка четверта
С. 96. - Ландольфо Руффоло - родина Руффоло і справді жила в XIII - XIV ст. у Неаполі, Мольфетті і Равелло, в останньому - досить заможна та іменита її гілка, що мала зв'язки з Анжуйським двором. Історія такого собі Лоренцо, сина купця Маттео Руффоло, що торгував з Грецією та Єгиптом, ймовірно надихнула Боккаччо на створення цієї новели. Лоренцо після багатьох життєвих перипетій також робиться корсаром, але справжня історія має сумний кінець - Лоренцо ув'язнюють і він помирає в 1291 році.
С. 97. «...морське узбережжя між Реджо та Гаетою» - узбережжя Тірренського моря між двома містами Південної Італії (охоплює частину Кампаньї і Калабрії).
Равелло - містечко в області Кампанья, яке й зараз є одним з наймальовничіших куточків Середземномор'я. Тут жило багато друзів Боккаччо, а серед архітектурних пам'яток і досі зберігся собор, який відвідував письменник.
«...купив собі невеличке корсарське суденце...» - корсарське ремесло в ті часи не вважалось ганебним.
«Як надплив він уже до Архіпелагу...» - маються на увазі острови у Егейському морі.
генуезька барка - торговельне одномачтове судно.
Царгород - Константинополь, теперішній Стамбул. [633]
C. 98. Кефалонія - острів у Іонічному морі.
С. 99. Бріндізі - місто в Апулії, області Південної Італії.
Трані - ще одне апулійське місто, що мало велике значення в епоху панування на півдні Італії норманів і швабів. Ймовірно, ці місця були добре відомі Боккаччо.
Оповідка п'ята
С. 100. Андреуччо з Перуджії - документально засвідчена особа, був кур'єром Аденольфа Аквінського, потенційного батька Ф'ямметти - коханої Боккаччо.
«...дівчина сицилійка, молода та хороша» - у Неаполі XIV ст. мешкало досить багато сицилійських куртизанок.
С. 101. вулиця Скверний Кут - по-іт. Malpertugio, квартал у портовій частині Неаполя, де містились торгівельні склади і при-тони. Недалеко від нього був банк, в якому працював молодий Боккаччо.
С. 113. Джірдженті - місто в Сицилії, сучасна назва якого - Агрідженто.
гвельфи - прибічники королів Анжуйських, яких було вигнано із Сицилії у 1282 році після Сіцилійської вечерні.
король Карл - Карл II Анжуйський, неаполітанський король, противник Фрідеріка II. Помер у 1309 році.
Король Фрідерік - Фрідерік II Арагонський, король Сицилії з 1296 по 1337 рік.
С. 105. мадонна Фйордаліза - саме в цьому кварталі проживала така собі сицилійка на ім'я Флора; можливо Боккаччо обіграв схожі «флористичні» мотиви імен (fiordaliso - по-іт. волошка), а може це натяк на більш відому особу - сицилійську куртизанку Янкофйоре (по-сицилійськи - Біла Квітка).
С. 107. Каталонська вулиця - вулиця, що вела з порту до верхнього міста; під час панування Карла II там і справді мешкало багато каталонців.
Скарабоне Буттафуоко - мається на увазі реальна особа, сицилієць, прибічник Анжуйських королів. Прізвисько Скарабоне (по-іт. Scarabone - таракан) пояснюється тим, що так тоді називали в Неаполі нічних злодіїв.
орнати - парадний одяг церковного служителя.
Філіппо Мінутоло - архієпископ Неаполя, помер 24 жовтня 1301 року. [634]
С. 108. синьйорія - міська управа.
С. 110. «...повернувшися поспішно до Перуджії із перснем» - новий «здобуток» не просто компенсував збитки Андреуччо: коштовний камінь рубін, вправлений у перстень, у середні віки був ще й символом щастя.
Оповідка шоста
С. 110. Луніджана - область біля гирла р.Магри, між Тосканою та Лігурією, де розташовувались замки родини Маласпіна.
С. 111. Манфред (1231 - 1266) - позашлюбний син імператора Фрідеріка II, з 1258 - король Сицилії.
Арігетто Капече - Капече - одна з визначних родин Неаполя, багато членів якої були друзями і прибічниками Манфреда. Однак, документального свідчення про Арігетто Капече немає.
Берітола Караччола - Караччола - прізвище належить шляхетній неаполітанській родині; ім'я Берітола - досить розповсюджене в ті часи серед неаполітанської аристократії.
«...король Карло убив Марфреда, перемігши його при Беневен-то» - відбулось це 25 лютого 1266 року.
«...і нарекла його Скаччато» - не рідко в середні віки дітей називали іменами, що нагадували про обставини їх народження.
Понцо (сучасна назва - Понца) - острів у Тірренському морі (Гаетанська затока).
С. 112. «...Куррадо з роду маркізів Малеспіні разом із дружиною своєю...» - Коррадо II ді Віллафранка. Дружину його звали Ор-ієтта. Маласпіна були гібеллінами, отже, противниками Анжуйсь-кого двору.
С. 113. мессер Гваспарріно д'Орія - точніше Дорія - відомий генуезький рід, в якому на той час не було жодного представника з іменем Гваспарріно.
«...дітям могла б із того вийти шкода, якби люди дозналися, чиї вони» - тому що генуезці були за Анжуйську династію.
С. 114. мессер Нікколо да Гріньяно - васал Маласпіни, жив у Вал ді Гріньяно, поруч з містом Каррара.
С. 115. Педро Арагонський (1236-1285) - зять Манфреда, що, розбивши у 1282 році Карла Анжуйського, став королем Сицилії.
С. 119. Лерічі - порт і фортеця у затоці Ла Спеція, поруч з гирлом р. Магри. [635]
Оповідка сьома
С. 120. король альгарбський - король північної частини Марокко, де існувала колись могутня держава, що простилалася на більшу частину Північної Африки і частину Піренейського півострова. І сьогодні ще так зветься найпівденніша провінція Португалії.
С. 121. султан Бемінедаб, красуня Алатіель - вигадані імена.
С. 122. імпет - порив, натиск.
Перікон да Візальго - вигаданий персонаж; ім'я Перікон - змінене каталонське Пере (П'єтро).
С. 124. Кларенца - пелопоннеський порт.
С. 126. принц морейський - Морея - район Пелопоннесу.
царство ромейське - так у середні віки називали візантійську імперію.
герцог афінський - прототип цього персонажа - Гвалтьєрі VI ді Бріенне, з яким Боккаччо познайомився у Неаполі.
С. 128. «...прислані цісарем візантійським син його Костянтин та братинич Мануйло». - Костянтин - син візантійського імператора Андроніка, Мануйло - його небіж.
С. 130. Егіна - місто на однойменному острові навпроти Афін.
Хіос - острів у Смірненській затоці, володіння генуезців.
цар турецький Узбек - власне не турецький цар, а хан Золотої Орди (1313-1340), що підтримував венеціанську та генуезьку торгівлю на Чорному морі.
Васан, цар кападокійський - вигаданий персонаж і царство.
С. 134. Акваморта - місто на півдні Франції, де часто бували флорентійські та генуезькі купці, в тому числі і небожі Боккаччо.
Оповідка восьма
С. 136. граф Антверпенський - графи Антверпенські були родичами французьких королів.
«Як перейшла імперія римська од французів до німців...» - король франків Карл Великий (742-814) коронувався у 800 році на римського імператора. По його смерті імперія, що займала майже всю Західну Європу, розпалась, але у 962 році папа коронував і проголосив імператором німецького короля Оттона І [636] (912-973) і відновив «Священну Римську імперію» (в XII ст. до цієї назви було додано: «германської нації).
С. 144. шермицерія - фехтування, боротьба на мечах чи шпагах.
С. 145. баніта - вигнанець.
Оповідка дев'ята
С. 148. Бернабо Ломеллін з Генуї - у Генуї насправді були досить відомими купці і шляхетні особи з прізвищем Ломелліні.
С. 149. торговець із П'яченци, на ім'я Амброджуоло - багато п'ячентинських купців торгували в XIII столітті у Франції.
С. 152. «...став миль за двадцять...» - генуезька миля дорівнювала приблизно 2500 метрам і використовувалась як міра довжини майже в усій північно-західній Італії.
С. 153. сеньйор Енкарарх - точніше Ен Карарх - типово каталонське ім'я, частка Ен відповідає італійському Дон. У XIII- XIV ст. каталонські купці часто об'єднувались з генуезькими проти венеціанських.
Альба - сучасне італійське місто Альбісола, у Савойській провінції.
С. 154. Акрі - місто у Сирії (зараз в Ізраїлі), укріплення і порт, останній бастіон хрестоносців. Впало 14 серпня 1291 року, викликавши апокаліпсичну депресію у християнському світі.
Оповідка десята
С. 157. мессер Річчардо ді Кіндзіка - вигаданий автором персонаж, однак у Пізі є історичний район Кіндзіка.
С. 158. мессер Лотто Гваланді - аристократична родина Гва-ланді була одною з найіменитіших і найвпливовіших у Пізі.
«...почав навчати дружину календарю, що найкраще згодився б школярам і був укладений не інакше, як у Равенні». - У Равенні було стільки церков, скільки днів у році. Школярі часто заглядали до календаря, щоб відшукати якесь свято.
С. 159. Монте-Неро - місцевість на південь від Ліворно.
Поганій да Маре - представник знатної генуезької родини да Маре чи де Марі. В часи Боккаччо члени навіть найіменитіших родин вдавались до корсарства через безкінечні міжусобиці.
Монако - оплот тогочасного піратства, що мав дружні зв'язки з Анжуйським двором. [637]
ДЕНЬ ТРЕТІЙ
С. 167. «...до чудового розкішного палацу, що стояв на пригор-ку...» - Вілла Скифанойя, або Тре' Візі, або Вілла Пальм'єрі, на пагорбі Камерата під Флоренцією. Однак, усі три - значно віддаленіші від Поджо Герарді, ніж це зазначає Боккаччо («не пройшла вона й двох тисяч ступенів»).
Оповідка перша
С. 169. Мазетто з Лампореккіо - Лампореккіо - містечко поруч з Пістоєю. Мазетто - змінене від Томазо.
С. 170. «Унаших краях був, та ще й тепер є, дівочий монастир...» - реального прототипу цього закладу так і не було знайдено.
Нуто - скорочене від Бенвенуто.
Оповідка друга
С. 175. Агілульф - король лонгобардів, правив з 592 по 615 рік. Зійшов на трон завдяки одруженню з Теодоліндою, принцесою баварською, вдовою короля Автаріха. Лангобарди («довго-бороді») - германське плем'я, що жило на Ельбі, а в VI ст. оселилось у Північній Італії. Від них походить назва області Ломбардія.
Оповідка третя
С. 182. «...пішла до того святого отця; сіла в церкві коло ніг його...» - сповідалень на той час у церкві ще не існувало, як елемент інтер'єру вони з'являються лише в XVI столітті.
С. 183. «сорок парастасів святого Григорія» - традиційно їх тридцять, як їх справив колись святий Григорій за спасіння душі ченця Юста.
Оповідка четверта
С. 186. Дон - титул, що ставився перед іменами духовних осіб, а інколи і аристократів.
С. 187. Пуччо ді Ріньєрі - городянин, із родини Каріні, що проживав у районі Флоренції Сан-Бранкаціо, або Сан-Панкра-ціо, названому так за ім'ям францисканського монастиря, що там містився.
терціарій - член так званого третього розряду, що існував ніби філіал при чернечому ордені. Терціарії жили, як правило, у себе вдома, хоча могли жити і в монастирі. [638]
бичівники - або флагеланти - християнська секта в середньовічній Європі, члени якої намагались одвернути божий гнів і покару умертвінням своєї плоті і тому самі себе бичували.
Оповідка п'ята
С. 190. мессер Франческо Верджеллезі - Верджеллезі або Вер-джолезі - знатна і могутня родина Пістойї, що очолювала спершу Білих Гвельфів, а потім Гібеллінів міста. В 1326 році член цієї родини на ім'я Франческо і справді поїхав головувати до Ломбардії.
подеста - бургомістр чи староста в італійському місті-рес-публіці.
С. 192. альба - світанкова пісня, що співалася під вікнами коханої.
Оповідка шоста
С. 194. Річчардо Мінутоло - представник шляхетної неаполітанської родини, лицар і радник Роберта Анжуйського і королеви Джованни І, яка направила його у 1343 році своїм намісником і капітаном в Отранто.
Кателла - скорочене від Катерина.
Філіпелло Фігінольфі - високопоставлена особа при дворі королеви Джованни. Був одружений, однак, не з Катериною, а з Маттеою д'Апрано. Зменшувальна від Філіппо форма імені Філіпелло часто зустрічається при неаполітанському дворі.
Оповідка сьома
С. 201. Тедальдо Елізеї- родина Елізеї - одна з найдавніших флорентійських родин, що мешкала спершу в районі Сесто Сан П'єтро, а потім поруч зі Старим ринком, тобто там же, де жила родина Аліг'єрі, з якою Елізеї, мабуть, були родичами.
Альдобрандіно Лалерміні - Як і Елізеї, Палерміні також були старовинним флорентійським родом, належали до табору гібеллінів і жили в районі Сан Панкраціо. Однак, імена Тедальдо, Альдобрандіно і Ермелліна не зустрічаються серед імен членів цих родин, хоч і були досить розповсюдженими на той час у Флоренції.
Сан Лодеччо - містечко на шляху з Ріміні до Урбіно, в якому побував Боккаччо, подорожуючи Адріатичним узбережжям Емілії і Маркс
С. 207. Калугир - чернець. [639]
C. 213. Фаціоло - скорочене від Боніфаціо. жолдак - найманий солдат.
Оповідка восьма
С. 217. Гірський дідуган - легендарний старець Гасан-ібн-ас-Саббах, що очолював азіатську секту Ісмаїлітів. Він мав серед гір чудовий сад, до якого приводив молодих хлопців і дівчат, напуваючи їх перед тим снодійним, і запевняв їх, що вони потрапили до Раю. Примушував їх потім приймати наркотики і спонукав на негідні вчинки. Про Гірського старця в Європі дізналися з оповідей хрестоносців і Марко Поло.
Оповідка дев'ята
С. 222. Жілетта з Нарбонни - Нарбонна - місто у Південній Франції. Жілетта - зменшувальне від Еджидії. Всі персонажі цієї новели вигадані.
Бертран Руссільйонський - Руссільйон - графство у Південній Франції, поруч зі східними Піренеями.
С. 224. «...вирішив допомогти флорентійцям у їхній війні проти Сієни». - серед війн XIII ст. між Сієною і Флоренцією варто згадати війну 1260 року, програну флорентійцями під Монта-перті. Інші відомі війни - 1228, 1235, 1254, 1268 років; але ворожнеча між цими тосканськими містами точилась майже постійно.
рейментар - воєначальник, командир.
Оповідка десята
С. 229. Рустіко - ім'я, яке часто давали монахам та схимникам.
Капса (або Гафса) - місто у Тунісі.
Фіваїдська пустиня - місце, облюбоване схимниками у Єгипті.
С. 235. «Діоней і Ф'яметта виспівували собі про лицаря Гвільєма та мадам де Вержі». - Лицар Гвільєм - славетний провансаль-ский трубадур XIII ст., що кохався з дружиною свого сеньйора, графа Руссільйонського, який убив його і примусив невірну дружину з'їсти серце її коханого. Мадам де Вержі - героїня французького рицарського роману; пізніше її ім'я було пов'язане з історією відомого французького трувера де Кусі, що нібито заповідав, гинучи в хрестовому поході, послати своє набальзамоване серце коханій, чоловік якої примусив її те серце з'їсти. Мотив [640] «з'їденого серця» був дуже поширений у середньовічній куртуазній літературі.
ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ
С. 238. Філіппо Бальдуччі - Бальдуччі - відома міщанська родина у Флоренції, члени якої працювали у банку Барді, де свого часу був зайнятий і Боккаччо.
гора Азінайська - гора поруч з Флоренцією, більше відома під назвою Сенаріо. Тут у печерах раніше жили схимники.
С. 241. Гвідо Кавальканті (1259-1300) - італійський поет і філософ, друг Данте.
Чіно із Пістойї (1270-1336) - юрист і ліричний поет, був знайомий з Данте.
Оповідка перша
С. 242. Танкред, князь салернський - вигаданий персонаж, навіяний спогадами про норманський період Салерно, так само, як і Гвіскардо. Але подібні імена зустрічались серед князів Салерно і володарів Капуї.
С. 248. «...без вагання з 'єднаю при твоїй помочі мою душу з тією, що ти їй, серце, так вірно служило!» - згідно з середньовічними уявленнями, душа людини містилася в крові, а отже і у серці.
Оповідка друга
С. 251. Імола - містечко трохи південніше від Болоньї.
Берто делла Масса - брехливий і розпусний чоловік, чиє ім'я стало уособленням лицемірства.
«...махнув із горя в Венецію, теутечище всякого непотребу...» - уїдливість Боккаччо до Венеції та венеціанців пояснюється історичним суперництвом між Флоренцією і Венецією, підсиленим тим, що флорентійці підтримували добрі стосунки з заклятим ворогом Венеції - Генуєю.
«...постригся в ченці-мінорити, нарікшися отцем Альбертом». - ймовірніше усього він служив у найбільш відомому францисканському монастирі Венеції де'Фрарі.
Франціск Ассізький (1182-1226) - проповідник і поет, засновник чернечого ордену францисканців.
Монна Лізетта з роду Квірінів - рід Квіріно був одним з найдавніших у Венеції.
C. 256. міст Ріальто - на одному з найважливіших островів Венеції, ім'я якого він носить. Дім Лізетти містився саме навпроти нього, там де зараз знаходиться рибний ринок.
Оповідка третя
С. 258. Нінетта, Мадлена, Бертелпа, Фолько і Угетто - ці імена покликані відтворити провансальський колорит оповідки. С. 260. Кандія - найбільше місто Кріту
Оповідка четверта
С. 262. «Гвільєльмо Другий, король Сицилії, мав...двох дітей - сина Руджієрі та дочку Костанцію». - насправді Гвільєльмо II Добрий, король Сицилії з 1166 по 1189, син Гвільєльма І Злого, не мав дітей: Руджієрі і Костанца були його дядьком і тіткою.
Джербіно - ім'я ймовірно походить від назви островів - Isole Gerbe - за які змагалися два королівства.
голдувати - бути в васальській залежності від когось.
С. 265. «...як показано йому рукавицю, сказав, що вона тут ні до чого, бо соколів немає...» - мисливських соколів пускали на здобич з руки, захищеної рукавицею.
Оповідка п'ята
С. 266. - Сан-Джіміньяно - містечко поруч зі Сієною, що славилось своєю вовною. Цікавий історичний збіг: санджімінь-янські купці Ардінгеллі переселяються з Мессіни (де була значна колонія санджіміньянців) до Неаполя, як і брати Ізабетти.
С. 268. - «...кущ прегарних салернських васильків». - такого сорту в дійсності не існує. Однак, з 11 сортів є один, що в перекладі з арабської означає «головний, черепний». Ймовірно, він теж був відомий у Італії, і Боккаччо напряму пов'язав назву рослини із сюжетом новели.
Оповідка шоста
С. 269. Брешія - місто на півночі Італії.
мессер Негро da Понте Карраро - видозмінене від Понте Каралі, або Понкарале, брешанської родини, відомої також і у Флоренції.
С. 270. «Щоб же ніяка сила, опріч смерті, не змогла їх розлучити, молодята взяли потаємне шлюб». - Габріотто і Андреола - майже попередники славнозвісних Ромео і Джульєтти. [642]
Оповідка сьома
С. 275. Сан-Галло - церква, монастир і лікарня, що містились за однойменними воротами Флоренції.
Ладжіна - скорочено-пестливе від Аделаїда, Аделаджа. Пуччіно - скорочене від Якопо < Якопуччо < Якопуччіно.
Оповідка восьма
С. 277. Сіг'єрі - багаті флорентійські купці.
Оповідка дев'ята
С. 281. «...одного звали Гвільєм із Россільйону, а другого - Гвільєм із Кабестану. Обидва вони були... між собою великі друзі». - насправді Гвільєм із Кабестану (область у східних Піренеях) був не другом, а васалом Гвільєма із Россільйону.
Оповідка десята
С. 285. Маццео делла Монтанья - або Маттео Сельватіко, придворний лікар неаполітанського короля Роберта, якому Маццео присвятив у 1317 році велику медичну енциклопедію. Помер в поважному віці після 1342 року.
Руджієрі да Єролі (точніше, д'Аєролі, за назвою земельних володінь) - справжнє прізвище його Мелі або Меле; після довгих літ злодійства очолив загін розбійників, який «діяв» у перші роки правління королеви Джованни.
С. 286. Амальфі - містечко на узбережжі Тірренського моря поруч з Салерно.
С. 291. Унція - золота монета, що була в обігу в Неаполітанському королівстві і дорівнювала за вартістю флорентійському флорину.
ДЕНЬ П'ЯТИЙ
Оповідка перша
С. 296. Арістіпп (Галезо, Кімон), Іфігенія, Кіпсей, Пасімунд, Лісімах, Ормізд, Кассандра - грецькі імена.
«...коло прохолодної дзюркотливої криниці спала на зеленій траві дівчина-красуня...» - зустріч із сплячою красунею весною серед лісу біля криниці відповідає канону середньовічного любовного [643] роману, але одночасно символізує стан душі героя, який після пробудження красою зможе розкрити всі свої найкращі якості.
Оповідка друга
С. 304. Мартуччо Гоміто - з цим іменем не пов'язано жодних документальних свідчень, однак воно було досить розповсюдженим в ті роки в Неаполітанському королівстві. Гоміто - або Коміто означало «капітан озброєного корабля».
С. 305. Карапреза - ім'я жінки походить від назви трапансь-кої колонії, що була заснована на узбережжі Тунісу і населення якої займалось рибальством та виловом коралів.
С. 306. Цар Абдаллах - викривлене Муліабдела, ім'я могло належати одному з двох тодішніх султанів хасидської династії у Тунісі - Абу Абд Аллаху Мухамеду І (1249-77), або Абу Абд Аллаху Мухамеду II (1295-1309).
Оповідка третя
С. 308. П'єтро Боккамацца - існувало на той час дві родини Боккамаццо: Боккамаццо ді Сант'Анджело і Боккамаццо дел Кар-дінале. До першої належала Анджела, дочка Ніколао Боккамацца, можливо внучка Аньолелли, до другої - дружньої партії Орсіні, як і герой цієї оповідки - Джованні Боккамацца, призначений кардиналом, що помер у 1309 році в Авіньоні.
С. 309. «В Римі, що колись був усьому світові голова, а тепер на хвоста звівся...» - іронічне переінакшення лозунгу, що викарбовувався на римських монетах («Roma caput mundi» - Рим - голова світу). Мається на увазі період 1309-1377 pp., коли папи жили не в Римі, а в Авіньйоні і залежали від французького короля. Той період вважався добою найглибшого занепаду Риму.
Ананья - містечко на південь від Риму, батьківщина і улюблене місце перебування папи Боніфація VIII. П'єтро і Аньолел-ла, ймовірно тікали шляхом Віа Латина, яким на раз подорожував до Неаполя сам Боккаччо.
Орсіні - шляхетний римський рід. Ліелло ді Кампо ді Фйоре - представник цього роду, його ім'я походить від місця знаходження його володінь. Ліелло, або Лелло - скорочене від Рафаелло.
Оповідка четверта
С. 313. Мессер Ліціо да Вальбона - історична особистість, відома своєю щедрістю і духовністю. Був гвельфським володарем [644] містечка Вальбона, що у Тоскансько-Романьольських горах, товаришував з бургомістром Флоренції Гвідо Новелло, брав участь у повстанні проти влади синьйорів із Форлі, підписав мирну угоду з кардиналом Болоньї.
Річчардо Манарді да Бреттіноро - представник шляхетного роду Манарді, синьйорів Бреттіноро, про якого не збереглось ніяких історичних відомостей.
Оповідка п'ята
С. 319. Фано - містечко на Адріатичному узбережжі, південніше Пезаро.
Гвідотто з Кремони, Джакоміно з Павії, Джанноле ді Севері-но, Мінгіно ді Мінголе - щодо цих героїв, не було можливим знайти їх реальні прототипи; Кремона, Павія, Фаенца - міста на півночі Італії, Джанноле і Мінгіно (скорочене від Домені-ко) - імена, досить поширені у середньовічній Фаенці.
«...місто Фаенца після довгої розрухи воєнної знову до хорошого прийшло стану...» - період затишшя, коли Фаенца була вільною комуною під номінальною владою папи.
С. 321. «...коли Фаенцу здобули й сплюндрували війська імператора Фрідеріка...» - осада і взяття міста Фрідеріком II відбувалася у 1240-41 pp.
Гвільєльміно да Медічіна - можливо, мається на увазі Гвільєль-міно да Сан Паоло - поруч з Медічіна. В будь-якому разі, відомі дві емілійські родини з прізвищем да Медічіна.
Оповідка шоста
С. 323. Рестітута - ім'я досить шанованої святої на острові Іскія.
Мартіно Болгаро - служив корабелом Карлу І, був лицарем при дворі короля Роберта, мав кількох дітей, імена яких не збереглись, похований у Арагонському замку.
С. 324. Куба - зразок арабо-норманської архітектури XII століття, що зберігся до наших днів.
С. 325. Руджієрідель'Орія - у Боккаччо - де Лорія; прославився в морському бою біля Неаполя (1284) з захопленням у полон самого Карла II Анжуйського.
С. 326. «...донька Мартіна Болгара, що завдяки його силі острів Іскія визнає твою владу...» - насправді нічого не відомо про подібну силу Мартіна, але Іскія аж до 1299 року була під владою Арагонської династії. [645]
Оповідка сьома
С. 327. Абате - точніше, Аббате, - одна з найвпливовіших родин із Вал де Мадзара, члени якої були володарями Трапані з норманських часів до арагонської династії. У війнах між Анжуйсь-ким двором і Арагонським взяли участь Ріккардо, Нікола і Гвідо Аббате, однак про Амеріго не знаходимо ніякої історичної документації.
«...нахапали на вірменському узбережжі...» - тобто, на кавказькому узбережжі. Вірменія для Боккаччо була казковим, фантастичним краєм. Хоча в добу середньовіччя на північно-східному узбережжі Середземного моря в Малій Азії (на межі з Сирією) існувала так звана «Мала Вірменія».
С. 328. Віоланта - так само звали і дочку Боккаччо.
С. 330. «...обміркування справи майбутнього хрестового походу...» - мається на увазі III Хрестовий похід, в якому крім Гуль-єльма Доброго, папи римського і Фрідріха Барбаросси були домовленості з королівством Вірменією, яка передбачалась плацдармом для операцій хрестоносців. Вірменські володарі були пов'язані шлюбами з королівськими родами з Неаполя і Си-цилії.
Лаясса - значний морський і торговий центр у Малій Вірменії, в якому бували й італійські купці.
С. 331. «Тож попрошу вас обкласти виконання присуду до того часу, поки ми зможемо довідатись, чи хоче вона його собі за мужа...» - в деяких країнах був у давнину закон, згідно з яким засудженого на смерть милували, якщо знаходилась особа, котра виявляла бажання з ним одружитися.
Оповідка восьма
С. 332. Настаджо дельї Онесті - відома равенська родина, до якої належали святий Ромуальд і блаженний Петро. Однак, про Анастаджо чи Анастазіо, що жив у XIII столітті, відомостей немає.
Паоло Траверсарі - належав до іменитого равенського роду візантійського походження, що отримав титул герцогів. Паоло - син П'єтро Траверсарі, оспіваного Данте, - був, як і батько, покровителем поетів.
К'яссі - славетний морський берег і сосновий ліс, які Данте описує у «Чистилищі», як рай земний. [646]
С. 333. «Якось на самому припочатку місяця мая...» - за куртуазною традицією, прийнятою і Боккаччо, травень, і взагалі весна, були часом любовних марень та видінь.
С. 334. Гвідо дельї Анастаджі - шляхетна равенська родина, що була суперником родини Траверсарі. Незважаючи на численні згадки хроністів про велич і лібералізм її членів, про Гвідо не лишилось ніякої згадки.
Оповідка дев'ята
С. 337. Копію (або Якопо, Джакоппо) ді Боргезе Доменікі - походив із іменитої родини з району Санта Кроче (жив поруч з Новим монетним двором), був кілька разів пріором і гонфалоньєром.
Альберігі - одна з найдавніших родин Флоренції, мешкала поруч з воротами Сан П'єтро, неподалік від церкви Санта Марія дельї Алберігі.
С. 338. «...процвиндрив до решти все свої багатство - лишився в нього...сокіл мисливський...» - останній атрибут шляхетного походження.
Кампі - Кампі Бізенціо - на північний захід від Флоренції між Перентола і Прато.
Оповідка десята
С. 342. П'єтро ді Вінчоло - є історичні дані про принаймні двох П'єтро, членів цієї відомої в Перуджі родини, що обіймали високі посади. Вінчолі були в тісних стосунках з Анжуйським двором, від імені якого правили землями Абруццо.
С. 343. Свята Вердіана Аттаванті - приклад набожності і всеприйняття. Розповідається, що Вердіана годувала навіть гадюк, що заповзли були до неї у келію.
С. 349. «Хвоста вгору, моя мила...» - із жартівливих пісень, що їх співає тут Діоней, до нашого часу дійшла повністю лише пісня про мушельку.
С. 351. Канцона - пісня ліричного або морально-філософського змісту.
ДЕНЬ ШОСТИЙ
С. 352. «Діоней та Лауретта завели спів про Троїла та Крессі-ду...» - поширена того часу пісня про любов троянського царевича Троїла до грекині-полонянки Крессіди, чи Крізещи, взята з [647] «Роману про Трою» французького поета Бенуа де Сент-Мора (XII ст.).
Оповідка перша
С. 354. Мадонна Оретта (тобто, Лаура, Лауретта) - дочка маркіза Маласпіни та Тобії Спіноли і дружина Джері дельї Спіні.
Оповідка друга
С. 355. Чісті - нерідке ім'я для Флоренції тих віків. Документально засвідчена особа, пекар при церкві Санта Марія Угі, збудованої поруч з Палацом Строцці. Чісті - скорочене від Бен-чівеністі.
Оповідка третя
С. 358. Мессер Антоніо д'Орсо флорентійський єпископ з 1309 по 1322 рік, відомий своєю жадібністю.
Дієго де ла Рата - член шляхетної барселонської родини, увійшов на службу до короля Роберта, коли прибув до Неаполя супроводжуючим Віоланти Арагонської, першої дружини короля Роберта. Обіймав високі посади при Анжуйському дворі (граф Казерти, головний вікарій Провансу, кардинал королівства та ін.). Кілька разів бував у Флоренції з відповідальними дорученнями від Анжуйського двору. Помер у 1328.
С. 359. «...на Йвана... по тій вулиці, де кінські гони одбува-лись» - мова йде про біги (Паліо) на честь святого покровителя Флоренції, що проходили щорічно 24 червня в ті часи від воріт Прато до Порта Кроче центральними вулицями міста. Пізніше вони були заборонені в зв'язку з тим, що вулиці були дуже вузькі й під час бігів калічилось багато людей.
Нонна (Доміна) де Пульчі, двоюрідна сестра мессера Алессіо Рінуччі - названі особи були родичами Антоніо д'Орсо.
Оповідка четверта
С. 359. Куррадо Джанфільяцці - Куррадо ді Ванні ді Кафад-жо Джанфільяцці був членом родини банкірів Джанфільяцці, з багатьма представниками якої Боккаччо був знайомий особисто. Куррадо жив приблизно наприкінці XIII століття і відзначався широтою поглядів.
С. 360. Перетола - один з маєтків Куррадо.
Кікібіо - ім'я походить від венеціанського ономатопеїчного слова, що означає «зяблик».
Брунетта - так само звали улюблену служницю Боккаччо. [648]
Оповідка п'ята
С. 362. Мессер Форезе da Рабатта - відомий правознавець, викладач у Пізі, гонфалоньєр, посланець Флоренції у Сан-Мінья-то на переговорах з Пізою. Його рід походить із Муджелло (Рабатта - містилась поруч з Борго Сан Лоренцо), у Флоренції мав дім на вулиці Каддерай і капелу у церкві Сант'Аннунціата.
Джотто - Амброзіо ді Бондоне (1266-1337), великий італійський художник і архітектор. З його творів збереглись фрески в Падуї, Флоренції та Ассізі. Боккаччо познайомився з Джотто у Неаполі; Джотто поруч з Данте - єдині представники сучасності, яких Боккаччо ставить на один рівень з античними митцями.
«...в мессера Форезе і в Джотта були маєтки по сусідству, в містечку Муджелло». - і Форезе і Джотто були родом з цього міста, що на північний схід від Флоренції.
Оповідка шоста
С. 363. Барончі - родина флорентійських міщан, що мешкали поруч з Санта Марія Маджоре і вирізнялись тупістю.
С. 364. Ламберті і Уберті - дві давні флорентійські родини.
Нері Монніні - точніше, Ванніні - відома флорентійська родина, чиє прізвище походить від імені святого Джованні, заступника Флоренції. Нері - скорочене від Рінієрі.
П'єро ді Фйорентіно - мешканець Борго Сан Мікеле Бер-тельде, неподалік від Санта Марія Маджоре.
Оповідка сьома
С. 365. Рінальдо де Пульєзі - Пульєзі була досить відомою у Прато родиною, однак про Рінальдо і Філіппу Пульєзі невідомо нічого.
С. 366. Ладзаріно де Гваццальйотрі - Гваццальйотрі - могутній рід у Прато, палац якого зберігся до наших днів.
Оповідка восьма
С. 369. Фреско да Челатіко - ймовірно, Франческо ді Герар-до Фрескобальді; Челатіко - назва маєтку, що йому належав у долині ріки Арно.
Ческа - (від жін. Імені Франческа), дочка Гвідо Фрескобальді, брата Франческо. [649]
Оповідка дев'ята
С. 370. Мессер Бетто (тобто, Брунетто, Бруно) Брунеллескі - походив із родини гібеллінів, пізніше став білим гвельфом, а потім очолив чорних гвельфів. Друг Данте і Гвідо Кавальканті.
С. 371. «...гробівці, що нині перенесені до Покрови...» точніше, до церкви Санта Репарата, яка раніше стояла на місці теперішнього флорентійського собору Санта Маріа дель Фйоре. Ті саркофаги за народною традицією належали першим мешканцям Флоренції. Зараз вони зберігаються частково в дворі палацу Медічі-Ріккарді, навколо баптистерія Сан Джованні та в музеї Собору. Залишки древнього храму Санта Репарата можна побачити в крипті собору Санта Марія дель Фйоре.
Оповідка десята
С. 372. Чертальдо - рідне містечко Боккаччо.
Ціцерон Марк Тулій (106-47 до н.е.) - славнозвісний римський оратор.
Квінтіліан Марк Фабій (35-95) - визначний римський теоретик ораторського мистецтва.
С. 373. Брагоньєра, Піцціні - прізвища досі існуючих у Чертальдо родин,
Ліппо Топпо - художник, про якого оповідали, що він одпи-сав своїм спадкоємцям кілька тисяч флоринів, яких у нього ніколи не було.
Арістотель (384-322 до н.е.) - грецький філософ і вчений, шанований у добу середньовіччя.
Сенека (3-65) - римський філософ-стоїк і драматург.
С. 376. Святий Герард Вілламанський (1174-1267) - один з найдавніших францисканців, можливо, був прийнятий особисто Франциском до ордену.
Герард ді Бонсі - однин з найавторитетніших членів цеху вовнярів.
С. 377. Тропар - церковний спів на честь якогось святого.
ДЕНЬ СЬОМИЙ
Оповідка перша
С. 384. Лоттерінгі - деякі представники цієї родини дійсно жили у XIV ст. у Флоренції і працювали кур'єрами компанії Барді. Згадки про Джанні Лоттерінги не лишилося.
Кант - релігійна пісня. [650]
С. 385. Монна Тесса, дочка Манучча з Кукулії - Мануччо - скорочене від Аламанно; Кукулія - назва канту на честь Мадонни собору Сан-Фредіано, отже прізвище жінки вказує на район міста, з якого вона була родом. Тесса - скорочення від Контесса.
Пеголотті - флорентійська родина, багато членів якої працювали агентами компанії Барді. Нері - скорочене від Рініері.
Камерата - містечко на південних схилах ф'єзоланських пагорбів.
Ф'єзоле - містечко поруч з Флоренцією.
«Федеріго мав дивитись на виноградник при її садибі: як побачить ослячий череп на тичці...» - тосканський звичай виставляти ослячий череп на городі бере свій початок у сивій давнині, можливо, це один з етруських забобонів, за яким цей знак мав оберігати землю і задобрювати божество плодючості.
С. 387. Джанні ді Нелло - реальна особа, аптекар, жив він, однак, не біля Сан-П'єтро Маджоре, а біля Сан-Донато де'Век-кієтті.
Оповідка друга
С. 387. Перонелла - жіноче ім'я, що не рідко зустрічалося в Неаполі часів Боккаччо.
С. 388. Аворіо - неаполітанська вулиця, неподалік від Генуезької лоджії
Джаннелло Скріньяріо - ймовірно, один із братів Скріньяріо, що жили саме в тих краях. Скріньярі - родина землевласників, що досягла свого розквіту за часів панування у Неаполі Джованні і Луїджі ді Таранто.
С. 389. Святий Галеон - неподалік від кварталу, в якому жила Перонелла, і справді існувала капела святого Еукаліона або Га-леона.
Оповідка третя
С. 392. «...ні святий Домінік, ані святий Франціск не мали по чотири ряси...» - випади Боккаччо проти духівництва найбільше зачіпають францисканців і доменіканців, і ніколи не торкаються улюблених автором августинців.
С. 394. Святий Амброзій - мається на увазі не Святий Амб-розій покровитель Мілана, а Блаженний Амброзій зі Сієни (1220- 86), якому в 1288 році у місті була присвячена капела. [651]
Оповідка четверта
С. 395. Тофано - скорочене від Крістофано. Це ім'я було досить розповсюдженим у місті Ареццо, отже не можна знайти історичного прототипу героя. Але на віа делл'Орто - навпроти будинку Петрарки - зберігся віковий колодязь, який називають колодязем Тофано,
Монна Гіта - теж розповсюджене ім'я; Гіта - скорочене від Маргарита.
Оповідка п'ята
С. 400. Аріміно - латинська назва міста Ріміні. Оповідка шоста
С. 405. Мессер Ламбертуччо - ймовірно, Боккаччо мав на увазі Ламбертуччо ді Гіно Фрескобальді, батька поета, прибічника нового стилю Діно Фрескобальді.
Оповідка сьома
С. 409. Галуцці - досить відома в Болоньї родина, однак про Егано деТалуцці відомостей немає. На той час Егано було досить розповсюдженим іменем у місті.
Оповідка восьма
С. 413. Аррігуччо Берлінгієрі - досить відома родина купців, з якої у XIV столітті походили кілька пріорів і три гонфалоньєри. Про Аррігуччо не збереглось ніяких документів.
Оповідка дев'ята
С. 419. «В Аргосі, старовинному ахейському городі...» - насправді, місто Аргос було не в Ахеї, а в Арголіді.
Оповідка десята
С. 428. Тінгоччо Міні, Меуччо ді Тура, Амброджо Ансельміні - сієнські простолюдини, існування родини яких засвідчено документально.
С. 429. Кампо-Реджі - район у місті Сієна.
Mima - скорочене від Маргеріти.
С. 431. Архіт і Палемон - в грецькій міфології двоє фіван-ських юнаків, закоханих в Емілію, родичку царя Тезея; суперники вирішують двобоєм, кому вона має належати. [652]
ДЕНЬ ВОСЬМИЙ
Оповідка перша
С.434. Гульфард - ймовірно, передача італійськими засобами досить розповсюдженого імені Wolfard.
Гаспарруоло Кагастрачча - жодного документального підтвердження імена героїв даної новели не мають, але подібні імена часто зустрічаються у лобмардських хроніках того часу (Кагафа-ва, Кагапанно та ін.).
Оповідка друга
С. 436. Варлунго - місцевість у долині ріки Арно, зараз включена до флорентійського передмістя.
Монна Белькольоре - заповіт жінки з таким іменем був знайдений саме у Варлунго.
С. 437. Бентівенья дель Маццо - ім'я Бентівенья було досить розповсюдженим на той час: Бентівенья да Чертальдо був компаньйоном Боккаччо у Барді.
С. 438. Бонаккоррі да Дженістерето - з'являється у документах з 1321 по 1350 рік. Помер близько 1354 року.
Лапуччо, Нальдіно - перше ім'я є скороченим Якопо, друге - Арнальдо або Рінальдо.
С. 439. Білюцца - скорочене від Білія (Сибілія) або від Бене-детта.
С. 440. Бігуччо даль Поджо - Бігуччо - скорочене від Ільде-брандо.
Нуто Бульєтто - Бульєтто < bugliolo, buglione - дерев'яне цебро, бочка; отже це прізвисько означало п'яниця.
Оповідка третя
С. 441. Муньйоне - потічок, що впадає в річку Арно нижче Флоренції.
Каландріно - Ноццо, або Джованоццо ді Періно, італійський художник греко-візантійської школи. Можливо був учнем Андреа Тафі, жив у кварталі Сан Лоренцо. Серед його робіт можна назвати фрески у віллі Камерата, але у Флоренції він славився перш за все своєю простакуватістю і незграбністю, тому й ставав часто мішенню для жартів своїх колег.
Бруно - Бруно ді Джованні д'Олівієрі - флорентійський художник, жив у кварталі Сан Сімоне, друг Буффальмакко. [653]
Буффальмакко - Бонаміко ді Крістофано (1269-1340), флорентійський художник, жив на Віа дель Кокомеро, також учень Андреа Тафі. Відомі його фрески у церкві флорентійського Абатства, у Соборі Ареццо.
Мазо дель Саджо - працював просередником, його кабінет був місцем зібрання жартівників Флоренції.
С. 442. «...там де живуть баски» і т. д. - тобто у вигаданій, неіснуючій країні.
Сеттіньяно, Монтіші, Морелло - пагорби навколо Флоренції.
Геліотроп - напівдорогоцінний камінь, зелений з червоними прожилками. В середні віки існувало повір'я, що цей камінь може робити свого володаря невидимим.
С. 444. «...хламиди, шитої не no-фламандському, а по-насько-Му» _ у Фландрії тоді був у моді вузький одяг, а в Італії широкий.
Оповідка четверта
С. 448. Монна Пікарда - неможливо встановити особу, якій належало це досить розповсюджене ім'я.
С. 449. «...з лиця жовтява, так наче не у Ф'єзоле жила, а десь у Сінігалії» - місто Ф'єзоле славилось своїм чистим і цілющим повітрям, в той час як Сінігалія знаходилась у заболоченій, малярійній місцевості.
С. 450. Чута - скорочене від Річевута або Бенчівенута.
Оповідка п'ята
С. 453. Школа да Сан-Лепідіо - ім'я не фігурує в жодному документі; Сан Лепідіо, або Сан Лупідіо міститься у провінції Асколі, сучасна назва містечка - Сант'Елпідіо а Маре.
Рібі - скорочене від Рібальдо, Гарібальдо, Ріберто - флорентійський паяц.
Маттеуццо - мабуть, «колега» Рібі.
С. 455. Покровська церква - у Боккаччо - Santa Maria a Verzaia - церква за воротами Сан Фредійяно.
Оповідка шоста - див. коментарі до оповідки третьої.
Оповідка сьома
С. 460. Ріньєрі - розповсюджене ім'я у Флоренції часів Боккаччо. [654]
С. 465. Церква святої Лючії - Санта Лючія даль Прато - церква, в якій зустрічались закохані, досі існує.
Оповідка восьма
С. 477. Спінеллоччо Тавена - Тавена - відома сієнська родина. Спінелоччо - змінене від Спіна, Спінелло.
Цеппа ді Міно - з роду Міно де Толомей, прозваний Цеппа; був подестою у Сан Джіміньяно. Міно - скорочене від Ансель-мо, Джакомо.
Оповідка дев'ята
С. 480. «...приїхав до Флоренції з Болоньї в білячій шапці на баранячій голові». - доктори медицини носили за звичаєм пурпурові мантії та білячі шапки.
Маестро Сімоне да Вілла - лікар, відомий своєю легковірністю і дурістю. Похований у церкві Санта Кроче.
С. 482. Некромант - маг, що викликав душі померлих і дізнавався в них про майбутнє.
Майкл Скотт - відомий шотландський мислитель. Був астрологом імператора Фрідеріка II, залишив труди з філософії, астрології, алхімії.
С. 483. Піп Іван - легендарний християнський володар, що панував нібито десь у Середній Азії чи Ефіопії. В його існування вірили настільки, що в XIII - XIV століттях деякі європейські можновладці намагалися зв'язатися з ним через посланців, щоб спільно виступити проти мусульман.
С. 484. Авіценна - Абу-Алі-ібн-Сіна (980-1037) - таджицький медик і філософ, добре відомий і в Європі.
Оповідка десята
С. 494. Школо да Чіньяно - досить відома родина, що походила з Муджелло, жила в кварталі Сан Джованні. Про Ніколо ді Чекко да Чіньяно є документальні згадки в середині XII століття.
Мадонна Янкофйьоре - у 1305 році в Палермо і справді жила дочка перукаря, що мала таке ім'я.
С. 498. П'єтро делло Каніджано - сучасник і друг Боккаччо, мав поважні посади при Анжуйському дворі і у Флоренції. [655]
ДЕНЬ ДЕВ'ЯТИЙ
С. 504. «...світанок... перемінив синяву восьмого неба на ніжний блакит.„» - згідно з дантівським поділом небесного простору на дев'ять сфер восьме небо належало нерухомим зіркам.
Оповідка перша
С. 505. Палерміні - відома гібеллінська родина, що жила у сесто Сан Панкраціо, була вигнана з Флоренції.
К'ярмонтезі - ще одна відома родина флорентійців, спочатку гібеллінів, потім гвельфів. Жила неподалік Орсанмікеле, була вигнана, як і родина Палерміні.
Де Ладзарі - відома і могутня пістойська родина гвельфів. Про Франческу Де Ладзарі - ніяких відомостей.
С. 506. Церква братів-міноритів - мається на увазі відома у Пістої церква Сан Франческо, яку було закладено у 1295 році.
Оповідка друга
С. 509. Мадонна Узімбальда - існувала родина Узімбарді, з якої абатесса, ймовірно, походила.
С. 510. Капітул - збори членів чернецької громади, а також приміщення, де вони відбуваються.
Оповідка третя
С. 512. Нелло - Нелло ді Діно або Бандіно - італійський художник першої половини XIV століття. Був родичем дружини Каландріно, близьким другом Бруно і Буффальмакко; ймовірно, Нелло також був послідовником Андреа Тафі.
Оповідка четверта
С. 516. Чекко Фортарріго Пікколоміні - був засуджений за вбивство у 1293 році, але вирок не було виконано. Анджольєрі присвятив йому один із своїх сонетів.
Чекко Анджульєрі (точніше Анджольєрі, близько 1258-1313) - талановитий сієнський поет, автор бурлескних творів.
Буонконвенто - селище за 40 кілометрів на південь від Сієни, де шлях роздвоювався, і східна його частина вела до Маркс
С. 517. Корсіньяно - містечко, що тепер зветься П'єнца, міститься за двадцять кілометрів від Буонконвенто на шляху до Умбрії. [656]
С. 518. Торреньєрі - містечко за десять кілометрів від Буонконвенто, на шляху до Корсіньяно.
Оповідка п'ята
С. 519. Школо Корнаккіні - з родини відомих флорентійських купців, що мали філіали своєї компанії в Авіньоні і в Англії. Мешкали на Віа дель Кокомеро, поруч з художниками.
Камерата - пагорб під Ф'єзоле, місце розташування заміських вілл флорентійців.
С. 520. Камальдолі - флорентійська вулиця в кварталі Сан П'єр Маджоре.
Оповідка шоста
С. 526. Адріано - серед знайомих Боккаччо був один чоловік на ім'я Адріано.
Оповідка сьома
С. 529. Талан ді Молезе (у Боккаччо - д'їмолезе) - у ті віки у Флоренції дійсно жила родина Імолезе, або да Імола (Імола - містечко поруч з Болоньєю). Талан - скорочене від Каталано, досить поширеного імені у Флоренції.
Оповідка восьма
С. 530. Чакко - скорочене від Джакомо або Якопо. Можливо, мається на увазі Чакко делл'Ангвіллайя.
Бйонделло - тобто, «блондинчик», прізвисько особи, про яку не лишилось документальних свідчень.
С. 531. Мессер В'єрі де Черкі - представник відомої родини купців з Вал ді С'єве; очолюючи партію білих гвельфів, домігся професійного і політичного процвітання своєї родини. Після перемоги чорних гвельфів, помер у вигнанні в Ареццо у 1305 році.
Мессер Корсо Донаті - очолював партію чорних гвельфів, вигнаний у 1300 році, повернувся разом з Карлом Валуа у 1301. Претендував на управління містом, у 1308 році був убитий своїми суперниками з купецької олігархії.
С. 532. Мессер Філіппо Ардженті - Філіппо Ардженті дельї Адімарі дей Кавіччулі. [657]
Оповідка дев'ята
С. 535. Меліссо - ім'я грецького філософа, оспіваного Бок-каччо.
Оповідка десята
С. 538. Барлетта - місто в Апулії.
Бароло - латинська форма назви міста Барлетта.
С. 540. Бітонто - місто в Апулії. Відомий ярмарок у Бітонто був заснований у 1316 році і відбувався щорічно у День Всіх Святих, тобто перед ярмарком у Барлетті (12 листопада).
ДЕНЬ ДЕСЯТИЙ
Оповідка перша
С. 544. Мессер Руджієрі де Фіджованні - представник відомої шляхетної флорентійської родини, що мала свої маєтки також і в Чертальдо - рідному містечку Боккаччо.
Альфонс - мається на увазі, очевидно, іспанський король Альфонс IX (1155-1214), прозваний Шляхетним, або Альфонс X (1221-1284), прозваний Мудрим.
Оповідка друга
С. 546. Гіно ді Такко - шляхтич із сієнської родини делла Фратта, що у 1276 році став ватажком розбійників. Помер недалеко від Сіналунги близько 1303 чи 1313 року.
С. 547. Сієнські купелі - в той період у сієнських землях були відомі курорти Сан Кашяно, Раполано і Петріуоло.
С. 550. Госпітальєри - члени духовно-рицарського ордену іоанітів, що доглядали хворих у шпиталях.
Пріор - начальник чернечої громади.
Оповідка четверта
С. 557. «Жив колись у Болоньї, найкраснішому місті на всю Ломбардію...» - Боккаччо розуміє під Ломбардією всю Північну Італію.
Карізенді - іменита болонська родина, від прізвища якої походить назва однієї з падаючих башт Болоньї (Торре Карізенді).
Каччанеміко - ще одна шляхетна болонська родина, що належала до партії гвельфів. Була впливовою у місті Модена: Аль-берто Каччанеміко був її бургомістром з 1254 по 1255 рік. [658]
Оповідка п'ята
С. 562. Фріулі - область на Півночі Італії. Відомості про неї Боккаччо мав від своїх родичів Лапо і Лодарінго да Чертальдо, що там торгували, а також з власної поїздки до Тіролю у 1351 році у ролі посланця Флорентійської республіки до маркіза Бран-денбурзького Людовика Баварського.
Мессер Ансальдо Граденсе - невідоме ім'я. Прізвище утворене від назви міста Градо, де бували флорентійські купці.
Оповідка шоста
С. 566. Король Карл Старий або Перший - улюблений Боккаччо представник Анжуйського двору.
С. 567. Граф Гвідо де Монфорте - найвірніший слуга двору Карла І і його вікарій у Тоскані в 1270 році.
С. 568. Джіневра і Ізольда - імена, взяті з відомих рицарських романів для створення романтичної атмосфери.
С. 570. Мессер Маффео да Паліцці - представник родини володарів Мессини.
Гвільєльмо делла Манья - точніше, д'Алеманья, лицар з товариства сина Карла II, Раймондо Беренгарйо.
Оповідка сьома
С. 571. «У той час, коли французів прогнано з Сицилії...» - тобто 31 березня 1282 року, під час Сицилійської Вечерні.
Бернардо Пуччіні - було сім флорентійських родин Пуччіні, але в жодній не фігурує ім'я Бернардо.
Педро Арагонський висадився на Сицилії у серпні 1282 року.
С. 576. Чеффалу і Калатабелотта - зараз містяться у провінціях Палермо і Агрідженто.
Оповідка восьма
С. 577. «...коли Цезар Октавіан не називався ще Августом...» - римський імператор Октавіан (63 до н.е. - 14 н.е.) дістав від Сенату титул Августа, що значить «Звеличений богами». До того він очолював тріумвірат - колегію з трьох осіб, що правили Римом.
Публій Квінцій Фульв та ін. - патриціанська родина Квінціїв мала чотири гілки: Цинциннатів, Капітолінів, Фламінів і Кріс-пінів, але не Фульвіїв. [659]
C. 578. Apicminn (V ст. до н.е.) - старогрецький філософ-гедоніст, який учив, що метою людського життя є насолода. Тут мається на увазі якийсь учитель філософії з тим же іменем.
С. 588. Претор - представник вищої судової влади в Давньому Римі.
Оповідка дев'ята
С. 591. Фрідерік І - Фрідерік Барбаросса.
Потентат - можновладець, монарх.
Мессер Торелло - подеста Фрідеріка II у різних містах (Парма, Флоренція, Піза, Авіньон). Писав вірші провансальською мовою.
С. 594. «...велів покликати туди й статечну дружину свою...» - жінки за звичаєм не брали участі в урочистих банкетах.
С. 603. Адальєта - змінене від Аделаїда. Це жіноче ім'я часто зустрічається у шляхетних родинах.
Оповідка десята
С. 606. Гвалтьєрі з роду маркізів Салуцьких - Салуццо з 1142 року протягом чотирьох віків була столицею важливого мар-кізату. Ім'я Гвалтьєро було поширеним серед синьйорів Салуццо гілки Алерамо і згадується в документах 1174-75 років.
ОДАВТОРСЬКА ПІСЛЯМОВА
С. 618. Чінчільйоне і Сколайо - знані свого часу п'яниці; їх імена стали називними.
Олена КРУГЛИКОВА
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Джованні Боккаччо Декамерон Переклад Миколи Лукаша
ЗМІСТ
На попередню
|
|
