Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Вид самозахисту – самоомана. / Микола Левицький

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина І) Переклад Миколи Лукаша


РОЗДІЛ XVIII, де оповідається про розмову, що провадив Санчо Панса з своїм паном Дон Кіхотом, а також про деякі доволі цікаві пригоди

Санчо під'їхав до свого пана такий знеможений та знесилений, що ледве здужав осла поганяти. Як побачив те Дон Кіхот, так до нього промовив:

- Отепер уже, добрий мій Санчо, я певний-певнісінький, що той [96] замок чи нехай заїзд і справді зачарований, бо хто- ж то з тобою так нелюдськи жартував, як не привиди або не тогосвітні істоти? Се потверджується ще й ось якою обставиною: коли я стежив з-поза муру за перебігом твоєї сумної трагедії, я зненацька відчув, що не можу ані в двір перелізти, ні навіть із Росинанта зсісти,- таке вони чарами своїми мені поробили. Якби не се, то, клянуся честю, я так би за тебе помстився, що ті лайдаки й гунцвоти десятому тих жартів заказали б. Заради сього я навіть порушив би право рицарське, що, як я тобі вже не раз пояснював, не велить нам піднімати зброї проти нерицарів, за винятком тих крайніх випадків, коли доводиться власне життя і власну персону обороняти.

- Та і я помстився б, якби приміг,- сказав Санчо,- не подивився б на те, що не рицар; та коли ж неспромога моя. Тільки я думаю, що то наді мною збиткувались не привиди й не зачаровані, як ви кажете, істоти, а таки люди з крові і кості, от як і ми з вами; я навіть знаю, як їх усіх звати, бо чув, коли мене підкидувано, як на одного казали Педро Мартінес, на другого Теноріо Ернандес, корчмаря ж наймення Хуан Паломеке, а дражнять Шульга. А що ви, пане, через мур не могли дістатись і з коня злізти, то, мабуть, сила не в чарах, а в чомусь іншому. Бачу вже, що, пригод шукаючи, такого собі лиха напитаємо, що вже не розберемо, котра в нас нога права, а котра ліва. Я так собі своїм убогим розумом міркую: чи не краще нам оце додому вертатись та за господарство дбати (пора, бачите, жнив'яна), аніж отак галасвіта їздити, потрапляючи з дощу та під ринву?

- Ех, Санчо, Санчо,- відповів йому Дон Кіхот,- як мало ти ще розумієшся на рицарській справі! Помовч краще та потерпи трохи: ще кілька днів, і ти на власні очі побачиш, яке це почесне і хвальне покликання. Скажи, чи є на світі більша втіха, чи є де вища насолода, як виграти бій і здолати ворога? Авжеж що немає.

- Може, воно й так,- сказав Санчо,- я того не свідомий, знаю тільки, що відколи ми стали мандрованими лицарями (чи ліпше сказати ви стали, бо мені до тої честі зась), ми ще ні разу не виграли бою, хіба що тоді з біскайцем, та й там ви півуха й півшолома загубили, а після того мали все лише товченики та духопелики, а я в додачу ще й гойдаників скуштував - і то ж від кого? Від якихось зачарованих істот, що я над ними й помститися не можу, і ніколи не дізнаюсь, чи справді, як ви кажете, так солодко ворога подужати.

- Оце ж то й горе наше, Санчо,- погодився Дон Кіхот,- але скоро я дістану такого характерницького меча, що хто його має, того вже ніякі чари не беруть; може, попадеться мені на щастя той самий, що був колись у Амадіса, як він прозвався Рицарем Полум'яного Меча. Над того меча кращого в світі не було: окрім того характерства, ще був гострий, як бритва, хоч яка міцна й заворожена броня не могла перед ним устояти.

- Та моя ж доля така щербата,- сказав Санчо,- що коли й трапиться вам такий меч, то буде помічний тільки висвяченому лицарю, як і той бальзам, а джурі - дуля з маком.

- Не бійся, Санчо,- потішив його Дон Кіхот,- і тобі ще пошле небо кращу долю.[97]

їдуть вони отак удвох, розмовляють, аж бачать - попереду на шляху курява хмарою встає, велика та густа.

- Настав день, о Санчо,- обізвався тоді Дон Кіхот до джури,- що покаже, яке щастя судила мені доля; настав день, кажу, коли я появлю, як нігди, міць правиці моєї і звершу подвиги, що запишуться в книгу слави на всі потомні часи. Бачиш хмару пилу, що он там устає? То, Санчо, суне величезне військо, незчисленна й різноплеменна рать.

- І мусить бути не одна, а дві,- сказав Санчо,- бо й з другого боку таке саме хмарище суне.

Оглянеться Дон Кіхот - аж і справді. І так йому радісно на душі стало, що й не сказати: серед сієї розлогої рівнини, думав він, зітнеться зараз і зріжеться одно військо з другим. У нього в уяві, бачите, щохвилі і щомиті так і роїлися всі оті битви, чари, перемоги, шаленства, любощі, виклики на герць, що то в рицарських романах про них пишеться, і всі його думки, розмови та вчинки крутилися безнастанно в цьому блудному колі. Насправді ті хмари пилу, що вони побачили, збили дві великі овечі отари, що тим шляхом сунули, та сюди, а та туди, тільки за тією кушпелою їх не видно було, поки не підійшли зовсім близько. Але Дон Кіхот з такою певністю твердив, що то військо з військом ізближається, що й Санчо вкінці тому повірив і спитав:

- А що ж нам, пане, тепер робити?

- Як то що? - перепитав Дон Кіхот.- Запомагати й рятувати слабих і безборонних! Щоб ти знав, Санчо, те військо, що йде нам назустріч, веде і провадить могутній цісар Аліфанфарон, володар великого островаТрапобани, а позад нас іде військо його супротивника, гарамантського короля Пентаполіна Голорукого, званого так тому, що як іде до бою, то завше оголює праву руку.

- А чого сі два володарі так проміж себе ворогують? - спитав Санчо.

- Того вони ворогують,- одказав Дон Кіхот,- що сей Аліфанфарон сам запеклий бусурмен, а закохався в доньку Пентаполіна, хорошую та вродливу християнську королівну, а отець її не хоче дати за царя-поганина, поки той свого лжепророка Магомета не зацурає і на нашу віру не пристане.

- Присягаю на мою бороду,- гукнув Санчо,- добре той Пента-полін робить, і я ладен підпирати його, скільки моги моєї.

- А се ж і є твій обов'язок,- сказав Дон Кіхот,- бо в таких боях і нерицарі можуть брати участь.

- Ясно,- сказав Санчо.- Тільки де ж би нам сього осла подіти, щоб потім після бою не шукати? Бо на такій животині нібито не заведено воювати, еге ж?

- Правда,- підтвердив Дон Кіхот.- П) сти його напризволяще, як і пропаде, то не велика біда, бо як наша ііуде перемога, то стільки коней добудемо, що я, може, й самому Росинантові дам переміну. А тепер слухай мене уважно і дивись пильно, я тобі перечислю най-чільніших рицарів з одного і з другого війська. Щоб же нам видніше було, з'їдьмо на он той пагорок; звідти ми їх мов на долоні побачимо.

Так вони й зробили, з'їхали на той пагорок, звідки й справді добре було б видно ті дві отари чи, як гадав Дон Кіхот, раті, якби пйлява, що [98] вони збили, не застилала їм зору й не сліпила очей. Проте Дон Кіхот, що йому в уяві малювалось те, чого він не бачив і чого навсправжки не було, почав говорити гучним голосом:

- Он той рицар, що збруя в нього жовтожара, а на щиті царевінча-ний лев схиляється до ніг діви, то хоробрий Лауркальк, володар Срібного Мосту. А той, що збруя в квітках золотастих, а на щиті три срі-берні корони на лазуровім полі, то грізний Мікоколемб, великий князь Кіросійський. По правій руці в нього височіє велетенською статурою безстрашний Брандабарбаран Махлярський, повелитель трьох Аравій: броня йому обтягнена зміїною шкурою, а замість щита - брама з тієї, славлять,святині, котру зруйнував Самсон, коли ціною власного життя помстився над ворогами. А тепер поглянь у той бік, на друге військо подивися. Там веде перед непереможний переможець Тімонель Кар-кахонський, володар Нової Біскаї; обладунок у нього чотирма кольорами процвітаний-мальований, блакитним, зеленим, білим і жовтим, а на щиті - золота кішка на шарлатному полі, а під нею напис - «Няв»: то скорочене ім'я його дами, що має бути, кажуть, незрівнянна Нявліна, дочка герцога Дженджеруна Альгарбського. Той, що під його вагою вгинається могутній крутобокий бахмат, а збруя на ньому сніжно-біла і на щиті нема девізу - то рицар-біляк, француз родом, на ймення П'єр Папен, барон Утрехтський. А той юнак у блакитно-срібній збруї, що залізною п'ятою підострожує свою ходовиту смугасту зебру, то потужний володар Нербії, Еспартафілард-Лісовик; на щиті в нього за емблему шпараговий кущ і девіз кастільською мовою: «Доля йде в мою тропу».

В такий спосіб Дон Кіхот називав іще багатьох рицарів з одного й другого уявного загону і не запинаючись описував, яка в кого збруя, які кольори, девізи та емблеми, захоплений дорешти нечуваним божевіллям, що його опанувало. Не зводячи духа, він провадив далі:

- У те військо, що на нас іде, входять вояки преріжних язиків і племен: он ті, що п'ють солодкі води славути-Ксанфа; он ті, що толочать масільські нагірні полонини; ті, що просівають найтонший і най-дрібніший золотий пісок щасливої Аравії; ті, що втішаються на прегарних свіжих берегах чистого, як кришталь, Термодонта; ті, що різними способами розтинають золотодайні жили Пактола; далі йдуть хибкі у слові нумідійці, знакомиті лучники перси, мідяни і парфи, що воюють удаваною втечею, походющі кочовики араби, біляві й жорстокі скіфи, ефіопи з проколеними губами і безліч інших народів, що я їх бачу і впізнаю з виду, тільки не пригадую назви. В супротивному війську йдуть ті, що п'ють із прозорих хвиль лямованого оливними гаями Бетіса, ті, що купаються й виглядаються в свічаді невичерпно багатого Тахо, ті, що розкошують цілющими водами божистого Хеніла, ті, що топчуть гойні тартезійські пасовища і провадять щасливе життя на Єлісейських Полях Хереса; он ідуть багаті манчани, увінчані золотим колоссям, а онде закуті в залізо останні нащадки стародавньої готської крові; он ті, що хлюпочуться в тихоплинній Пісуерзі, ті, що випасають свої отари на розлогих і безмежних луках колінкуватої Гвадіани, славної своїми підземними руслами; ті, що тремтять од холоду [99] в лісистих Піренеях і на снігових шпилях високоверхих Апеннін,- словом, усі племена, що заселяють і залюднюють Європу.

І Боже ти мій Господи, яких тільки країн він не назвав, яких народів не перечислив, з дивовижною бистродумністю приточуючи до кожного відповідні означення взором тих, що вичитав колись у своїх баламутних книжках! Санчо Панса слухав тих речей мовчки, роззявивши рота, час від часу повертаючи голову туди чи сюди, щоб побачити тих рицарів і велетнів, що називав його пан; не мігши ж нічого такого розгледіти, він сказав нарешті:

- Що за нечиста сила? Не бачу я ані тих людей, ні лицарів, ні велетнів, що ви, пане, кажете. Може, це все мана одна, як і ті вчорашні прйвидки?

-- Як то? - спитав у нього Дон Кіхот.- Хіба ти не чуєш, як іржуть коні, як грають жоломійки, як б'ють барабани?

- Чую тільки, як вівці мекають та барани бекають,- відповів Санчо.

Так воно було і справді, бо обидва гурти надійшли вже зовсім близько.

- Санчо,- сказав йому Дон Кіхот,- ти просто злякався, і тобі щось зовсім не те вбачається і вчувається, бо страх, як відомо, затуманює наші чуття, і під його впливом ми сприймаємо речі не такими, які вони є насправді. Якщо ти так дуже боїшся, то стань осторонь і не мішайся, а я вже сам зумію перехилити вагу тому, кому стану до помочі.

Сеє сказавши, стиснув Росинанта острогами і, наваживши вперед списа, блискавкою злетів із пагорка на шлях. Санчо з усіх сил гукав йому навздогінці:

- Верніться, пане мій Дон Кіхоте! От їй же Богу, ви вдаряєте на баранів та овець! Верніться, кажу, бодай мого батька мордувало! От уже навісна голова! Дивіться, там же нема ніякісіньких лицарів та велетнів, ані збруй, ані котів, ані щитів цілих чи ділених, ані полів лазурових чи мара їх знає яких! Що він там витворяє? Гріх один та й годі!

Та Дон Кіхот і не думав вертатись - він мчався вперед, покрикуючи зичним голосом:

- Гей ви, рицарі, що виступаєте і боретесь під корогвами хороброго цісаря Пентаполіна Голорукого! Всі за мною, і ви побачите - я одним духом розквитаюся з його ворогом, Аліфанфароном Трапобанським!

По сім слові загнався в саму щирину вражу, тобто в овечу отару, і так люто, так завзято махав своїм ратищем на всі боки, мов то й справді були його смертельні вороги. Вівчарі й гуртоправи, які ту худобу гнали, кричали йому, щоб перестав, але побачивши, що те не помагає, повідв'язували свої швигалки й почали швигати на нього каміння завбільшки в кулак, аж йому коло вух свистіло. Наш рицар не зважав на те каміння, а все гасав по полю і кричав:

- Де ти, бундючний Аліфанфароне? Виходь проти мене, я рицар, що хоче помірятися з тобою силами один на один і покласти тебе трупом за ту кривду, що вчинив єси хороброму Гараманту Пентаполінові!

Тут саме круглячок один влучив йому в бік, аж двоє ребер в тіло [100] продавилось. З того болю рицареві нашому в очах потемніло; думав уже, що його вбито або принаймні тяжко поранено; та тут він згадав про бальзам, схопив бляшанку, підніс до рота й почав уливати в себе той напій, але не встиг націдити, скільки треба, як надлетіло друге ядро: воно вцілило йому в саму руку, розтрощило на друзки бляшанку, вибило мимольотом три чи чотири зуби спереду і збоку, ще й два пальці боляче обранило. Од тих двох гостинців повалився бідолашний гідальго з коня додолу. Пастухи підбігли до нього, подивились - неначе вбитий; тоді хутенько зігнали отару, підібрали побитих овець, сім їх було, чи що, та й рушили собі далі.

Увесь цей час Санчо стояв на пагорбі та, дивлячись на панові шалені витворки, аж бороду на собі рвав, проклинаючи той час і годину, коли він із ним злигався. Як же побачив, що рицар упав з коня додолу, а вівчарі посунули далі, з'їхав наниз і кинувся мерщій до Дон Кіхота. Побачивши його в жалюгідному стані, але притомним, джура обізвався:

- Чи не казав же я вам, пане, щоб вернулись, бо то не військо було, а овеча отара?

- Яку ж ману, яку облуду може напускати той негідний чаклун, мій лютий ворог! - промовив Дон Кіхот.- Знай, Санчо, що таким чародіям дуже легко нас обмарити, а сей злобитель переслідує мене: заздро, бач, йому стало тієї слави, що мав я в бою залучити, от він і перетворив ті військові загони на овечі отари. Якщо не віриш, то, дуже тебе прошу, от що зроби: сідай на осла і їдь за ними назирці, то й побачиш, що я тобі щиру правду кажу, бо пройшовши трохи далі, вони повернуть до первісного стану із овець та баранів ізнов людьми вчиняться, такими, як я тобі допіру змальовував. Та тимчасом іще не їдь, бо я потребую твоєї опіки і допомоги. Підійди ближче й подивись, скільки мені зубів бракує спереду і з боків, бо мені здається, що геть усі повибивані.

Санчо нахилився над ним так близько, що мало не заліз очима в рот, але в цей саме час на Дон Кіхота почав діяти бальзам. Тільки джура встиг заглянути панові в зуби, як той вивергнув, мовби з мушкета вистрелив, все, що в нього було в нутробі, прямо на бороду свому жалібникові.

- Богородице-Діво! - аж крикнув Санчо.- Що воно таке? Не йнакше, як на смерть горопаху поранили, коли вже кров'ю ригає.

Та приглянувшись пильніше, догадався по запаху, кольору й смаку, що то не кров, а бальзам, який Дон Кіхот при ньому пив оце з бляшанки; тут його самого так занудило та замлоїло, що в кендюсі все перевернулось, і він геть обблював свого пана - пишно малися тепер обоє. Побіг Санчо до осла дістати з торби чим утертися і пана перев'язати; глядь - аж торби немає. Мало не стерявся джура з того горя, знов почав себе клясти-проклинати і поклав у думці, що кине цю дурну службу й вернеться в село,- нехай уже й плата пропадає, і надія на той острів, що йому пан обіцяв!

Тим часом Дон Кіхот зіп'явся на ноги і, підтримуючи лівою рукою щелепи, щоб останні зуби не повипадали, правою взяв за повід Росинанта (вірний і смирний кінь так і не відходив од свого вершника) [101] і підійшов до джури; той стояв, похилившись на свого осла і підперши голову рукою, мов у тяжкій задумі. Побачивши, що він такий смутний та невеселий, Дон Кіхот сказав:

- Знай, Санчо: тільки той чоловік іншого переважить, котрий зробить більше за нього. Всі ці бурі й негоди, що спадають на наші голови, свідчать лише про те, що скоро й нам сонечко засяє, скоро й наші справи на краще підуть. І горе, і радощі - ніщо не вічне; якщо горе надто довго триває, значить, радощі десь уже недалечко. Не журись моїм лихом, адже тобі самому нічого не сталось.

- Як то не сталось? - заперечив Санчо.- А кого ж то на ковдрі підкидали, як не мого батька сина? А в кого торба з усім припасом пропала, як не в мене?

- Що, в тебе пропала торба? - спитав Дон Кіхот.

- Авжеж, пропала,- одказав Санчо.

- То виходить, що нам сьогодні не буде чого їсти,- промовив Дон Кіхот.

- А не було б чого,- одказав Санчо,- якби по полях та по лугах не росли всілякі зілля, що ви, пане, нібито знаєте і що можуть стати в пригоді таким, як ви, злиденним мандрованим лицарям.

- Так то воно так,- сказав Дон Кіхот,- але я волів би оце зараз хліба окраєць, хоч би й не питльованого, та оселедчиків пару, аніж усі оті трави, що їх описав Діоскорід і прокоментував доктор Лагуна. А втім, добрий мій Санчо, сідай на осла та будемо, мабуть, рушати. Бог за все на світі дбає, то чей же не помине своєю ласкою і нас, що в нього на службі подвизаємось: він-бо піклується і за комашок у повітрі, і за робаків у землі, і за пуголовків у воді, він, милосердний, велить сонцеві світити на добрих і на злих, а дощеві йти на грішних і на праведних.

- Вам би, ваше добродійство,- зауважив Санчо,- проповідником бути, а не мандрованим лицарем.

- Мандровані рицарі, Санчо, все знають, все повинні знати,- сказав Дон Кіхот.- В старовину, бувало, мандрований рицар міг серед табору бойового казань казати або орацію виголосити незгірше од якогось доктора Паризького університету, отже, як бачиш, спис ніколи ще не притупляв пера, а перо списа.

- Ну, гаразд, нехай буде по-вашому,- погодився Санчо.- А тепер їдьмо швидше звідси нічлігу шукати, тільки дай Боже нам у такому місці заночувати, де не буде ні ковдр, ні підкидачів, ні привидів, ні заворожених маврів, а як буде, то нехай воно все западеться к чортовій матері!

- Не згадуй, сину, чорта, а краще Богові молись,- сказав Дон Кіхот.- їдь же собі попереду, куди сам здоров знаєш, а я за тобою, на твій вибір здаюся. Та дай-но руку, полапай пальцями, скількох зубів у мене нема на верхній щелепі, спереду і з правого боку, бо щось дуже там мені болить.

Санчо засунув йому пальці в рота, помацав і спитав:

- Скільки кутніх зубів було у вас, пане, з цього боку?

- Чотири,- відповів Дон Кіхот,- і всі були цілі й здоровісінькі, окрім зуба мудрості. [102]

- Ану-бо, пане, пригадайте краще,- сказав Санчо.

- Кажу ж тобі, що чотири, а то й цілих п'ять,- відповів Дон Кіхот,- бо зроду не рвав зубів, ні передніх, ні кутніх, і жоден зуб у мене не випав і не надгнив, і костоїда жодного не сточила.

- Так отут зісподу,- сказав Санчо,- у вас, пане, кутніх зубів усього півтретя, а зверху ні однісінького нема: вся щелепа шута, гладенька, мов долоня.

- Ох, я нещасний! - вигукнув Дон Кіхот, почувши од джури таку невеселу новину.- Краще б мені були руку відрубали - не ту, звісно, в якій меч тримаю,- бо знаєш, Санчо, рот без зубів, то все одно що млин без жорен, і кожен зуб слід цінувати, як алмаз. Та яких тільки злигоднів не зазнає той, хто піднявся на суворе подвижництво мандрованого рицаря! Що ж, друже, сідай на осла і їдь попереду, веди мене куди знаєш.

Санчо так і зробив і поїхав прямо по битому шляху, бо гадав, що на такій людній дорозі напевне натрапиш на якесь пристановище, їхали вони поволі, нога за ногою, бо в Дон Кіхота так боліли щелепи, що годі було рухатися швидше. Щоб якось розважити й розрадити свого пана, Санчо надумав розмовляти з ним про всяку всячину; дещо з тих балачок ми перекажемо в наступному розділі.

Книга: Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина І) Переклад Миколи Лукаша

ЗМІСТ

1. Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина І) Переклад Миколи Лукаша
2. Розділ XXXIX, де невольник оповідає про життя своє і пригоди...
3. РОЗДІЛ І, де оповідається, хто такий був преславний...
4. РОЗДІЛ II, де оповідається про перший виїзд завзятого Дон...
5. РОЗДІЛ III, де оповідається яким потішним способом...
6. РОЗДІЛ IV Що приключилось нашому рицареві по виїзді з...
7. РОЗДІЛ V, де оповідається далі про злигодні нашого рицаря...
8. РОЗДІЛ VI Про великий і цікавий огляд, що вчинили парох і...
9. РОЗДІЛ VII Про другий виїзд нашого доброго рицаря Дон...
10. РОЗДІЛ VIII Про велику перемогу, здобуту премудрим Дон...
11. РОЗДІЛ IX, що оповідає про кінець і край дивовижного...
12. РОЗДІЛ X Про втішні розмови, що провадив Дон Кіхот зі...
13. РОЗДІЛ XI Про те, як велося Дон Кіхотові у козопасів...
14. РОЗДІЛ XII Що розповів пастух тим, хто був із Дон Кіхотом...
15. РОЗДІЛ XIII, де завершується повість про Марселу і...
16. РОЗДІЛ XIV, де наводяться розпачливі вірші небіжчика...
17. РОЗДІЛ XV, де оповідається про немилу пригоду, що сталася...
18. РОЗДІЛ XVI Що сталося з завзятим гідальгом у корчмі, яка...
19. РОЗДІЛ XVII, де оповідається про нові незліченні...
20. РОЗДІЛ XVIII, де оповідається про розмову, що провадив...
21. РОЗДІЛ XIX Про мудрі Санчові розмови з паном, про...
22. РОЗДІЛ XX Про небачену й нечувану пригоду, з якої...
23. РОЗДІЛ XXI, де оповідається про знакомиту пригоду з...
24. РОЗДІЛ XXII Як Дон Кіхот звільнив багатьох бездольників,...
25. РОЗДІЛ XXIII Про те, що спіткалось славетному Дон...
26. РОЗДІЛ XXIV, де продовжується розповідь про пригоду в...
27. РОЗДІЛ XXV, де оповідається про дивні речі, які...
28. РОЗДІЛ XXVI, де оповідається про дальші витворки...
29. РОЗДІЛ XXVII Про те, як парох із цилюрником довели свій...
30. РОЗДІЛ XXVIII, де оповідається про нову і приємну...
31. Розділ XXIX, де оповідається, яким хитрим і мудрим...
32. РОЗДІЛ XXX, де мова мовиться про бистроумність прекрасної...
33. РОЗДІЛ XXXI Про втішну розмову між Дон Кіхотом та його...
34. РОЗДІЛ XXXII, де оповідається про те, що сталося з Дон...
35. РОЗДІЛ XXXIII, де розказується повість про...
36. РОЗДІЛ XXXIV, де продовжується повість про...
37. РОЗДІЛ XXXV, де оповідається про небувало жорстоку битву...
38. РОЗДІЛ XXXVI, де оповідається про інші незвичайні події в...
39. РОЗДІЛ XXXVII, де продовжується історія преславної...
40. РОЗДІЛ XXXVIII, де наводяться прецікаві Дон Кіхотові...
41. РОЗДІЛ XXXIX, де невольник оповідає про життя своє і...
42. РОЗДІЛ XL, де продовжується невольникова історія...
43. РОЗДІЛ XLI, де невольник далі оповідає свої пригоди...
44. РОЗДІЛ XLII, де оповідається про те, що сталося в корчмі...
45. РОЗДІЛ XLIII, де оповідається втішна історія молодого...
46. РОЗДІЛ XLIV, де оповідається про нові незвичайні події,...
47. РОЗДІЛ XLV, в якому остаточно вирішуються сумніви щодо...
48. РОЗДІЛ XLVI Про знакомиту пригоду зі стражниками і про...
49. РОЗДІЛ XLVII Про те, яким дивним способом зачаровано Дон...
50. РОЗДІЛ XLVIII, де каноник розправляє далі про рицарські...
51. РОЗДІЛ XLIX, де наводиться прерозумна розмова Санча Панси...
52. РОЗДІЛ L, Про мудрі сперечання, які провадив Дон Кіхот із...
53. РОЗДІЛ LI Що розповів козопас усім тим, що супроводили...
54. РОЗДІЛ LII Про сутичку Дон Кіхота з козопасом та про...
55. Примітки ПРИСВЯТА С. 7. Дук Бехарський - Дон Алонсо...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate