Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Жону свою любіть, але не давайте їй над собою влади. / Володимир МОНОМАХ

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина І) Переклад Миколи Лукаша


РОЗДІЛ II, де оповідається про перший виїзд завзятого Дон Кіхота із своїх володінь

Скоро отак ізлагодився, не хотів наш гідальго марно часу гаяти і здійснення своїх намірів на безрік одкладати, бо від того світові неабияка могла вчинитися шкода; скільки ще в ньому зла треба знищити, скільки беззаконня скасувати, скільки сваволі впинити, скільки помилок виправити, скільки повинностей виконати!.Отож, ні слова нікому про задум свій не сказавши, встав він раз якось перед світом (а діло було в місяці липні, як саме гарячі дні стояли) і так, щоб ніхто не бачив, узяв на себе повний обладунок, сів на Росинанта, приладив на голові свого латаного шолома, настромив на руку щит, схопив списа і виїхав [27] задвірками в чисте поле, радий та веселий, що як то щасливо складаються з самого початку його справи. Та ледве опинився в полі, як шибнула йому в голову страшна думка - така страшна, що він ладен був уже й назад завернутися. Пригадав собі, що його ж іще не висвячено на рицаря, тож за рицарськими законами він не має жодного права ставати до бою з будь-яким рицарем; а якби вже й висвячено, то як ри-цар-біляк він може носити лише білу збрую, без девізу на щиті, поки своєю хоробрістю його не заслужить. Ці міркування похитнули були його намір, та шаленство взяло гору над тими сумнівами, і він вирішив, що висвятиться від першого, хто в мандрах йому зустрінеться, бо й інших багато так чинило - це він вичитав у книжках, які довели його до такого стану. Що ж до білої збруї, то він поклав так свої лати на дозвіллі вичистити, щоб вони за самого горностая біліше ясніли. Заспокоївшись, він рушив далі, даючи на волю коневі куди-хотя правити: у тому ж, гадав він, і була вся сила пригодництва.

їде ото наш новоявлений рицар та й промовляє сам до себе такими словами:

- Немає найменшого сумніву, що в прийдешні часи, коли об'явиться світові правдива історія моїх голосних подвигів, мудрець, котрий їх спише, розпочне оповідь про сю мою першу ранішню виправу саме так: «Заледве рожеволиций Аполлон почав розпускати по широкому й просторому виду земному золотаві звої свого пишного волосся, заледве дрібні різнопері пташки, мов у арфи дзвонячи, ніжнотонною і медо-плинною гармонією привітали рум'яну Аврору, що саме покинула м'яке ложе ревнивого свого мужа і з'явилася смертним очам поміж брам і кружганків ламанчського обрію, як преславний рицар Дон Кіхот з Ламанчі занехаявши розкішні пуховиці, спав на свого знакомитого коня Росинанта і рушив у дорогу вікодавньою і людославною рівниною Монтьєльською».

Справді, саме цією рівниною він і їхав тепер.

- Блаженний той вік,- провадив він далі,- блаженна доба, коли будуть ознаймовані предивні мої діяння, гідні того, аби з бронзи їх вилити, з мармуру витесати, в фарбах удати на вічную згадку! О ти, премудрий чародію, хто б ти не був,- як випаде тобі доля стати літописцем сієї незвичайної історії, милим Богом прошу тебе: не забудь доброго мого Росинанта, вірного товариша в усіх мандрах моїх і пригодах.

А потім промовив - так, ніби й справді був закоханий:

- О принцесо Дульсінеє, володарко полоненого мого серця! Великого завдала єси мені жалю, відіславши мене від себе й заказавши строго і гостро являтися перед очима вроди твоєї. Благаю, пані ласкава, не забувай відданого тобі серця, що з любові до тебе несказанної дознає муки!

І далі ще молов багато всяких нісенітниць, подібних до тих, що в романах своїх повичитував, підладжуючись якомога під той самий штиль, та й їхав собі помалу вперед, а сонце тим часом, підбившись височенько, пражило немилосердно - щоб у нашого гідальга лишився ще який мозок, воно б його до краю розтопило.

Майже цілий той день їхав він гарма-дарма - не траплялось йому по дорозі нічого, вартого згадки, що його аж розпач брав, бо не терпілось [28] йому здибати кого-небудь і спробувати одразу міць своєї правиці. Деякі автори твердять, ніби перша пригода сталась йому на Л ямському перевалі, інші знов кажуть, ніби то була пригода з вітряками, але я, пильно дослідивши сю справу і розшукавши відповідні записи в Ла-манчській хроніці, знаю напевне, що того дня мав він пусту їзду; надвечір і сам він, і кінь його страшенно стомились і охляли з голоду. Розглядаючись «а всі боки, чи нема де якого замку або хоч куреня пастушого, де б прихиститися та випочити з труду великого, побачив наш рицар неподалік од шляху корчму, і здалось йому, що то він зірку уздрів, яка приведе його як не в самий рай, то хоч до брами спасіння. Наддавши ходу, добрався він до неї так уже смеркома.

У воротях корчемних стояли, як на те, дві молодички, з тих, що називають мандрьохами - вони справді мандрували до Севільї з погоничами мулів та й завернули оце з ними на ніч до корчми. Нашому шукай-біді здавалося, ніби все, що йому думалось, бачилось чи уявлялось, має неодмінно з тим збігатися, що він у книгах вичитав, тож йому зразу й примарилось, що се не корчма, а пишний замок о чотирьох вежах та шпилях щиросрібних, що коло замку того і міст звідний, і рів кругойдучий є, і все інше, до нього належите. Не доїхавши трохи до корчми (чи то пак до замку), він натягнув коневі поводи й пристав, сподіваючись, що між зубцями муру туж-туж з'явиться якийсь карлик і задме в ріг, ознаймуючи прибуття рицаря. Та карлик чомусь барився, а Росинантові пахло вже стійло; тоді Дон Кіхот під'їхав ближче і, побачивши гулящих молодичок, подумав, що то перед замковою брамою шпацирують якісь ґречні панянки чи пишні дами. Сталося випадком, що саме в ту хвилину свинопас, зганяючи із стерниська черідку свиней (шанувавши слухи ваші, так вони називаються), засурмив у ріжок, бо на той гук вони звикли збігатися; тут уже Дон Кіхотові здалося, що сподіванка його справдилась, що то карлик звістує його приїзд. Без міри врадуваний рицар став наближатися до дам, але ті, побачивши таку поторочу в чудернацькому обладунку, зі щитом і списом, перелякались і кинулись тікати до корчми. Тоді Дон Кіхот, здогадавшись, що то він їх настрахав, підняв картонне забороло і, відслонивши своє худе, запорошене обличчя, обізвався до них чемно й поважно:

- Не тікайте од мене, сеньйори, не бійтесь нічого, бо рицарям того закону, до якого я належу, не честь і не подоба кривдити будь-кого, а найпаче таких достойних дівиць, що і з виду вашого зразу можна пізнати благородство.

Молодички зчудовано придивлялись до його обличчя, прикритого саморобним начілком; як же почули, що він назвав їх дівицями, а воно зовсім із їхнім ремеслом не в'яжеться, то не втримались і почали реготати, аж Дон Кіхотові сердито стало.

- Скромність прикрашує вроду,- зауважив він,- а хто без причини сміється, того називають дурносміхом. Зрештою, я кажу вам так не для того, щоб вас уразити чи подратувати; єдине, чого я прагну,- служити вашим милостям.

Незвична мова нашого рицаря та його незграбна подоба ще більший викликала у молодичок сміх, а його ще дужче від того розбирала доса-Да; не знати, чим би те все скінчилось, якби не надоспів у саму пору [29] корчмар - чоловік із себе повнотелесий і через те, може, на вдач^ потульний. Правда, як побачив він те одоробло в перістій збруї, що повід не приходився до списа, а щит до панцера, то й сам мало не засміявся за прикладом своїх нічліжанок; проте риштунок той грізний все ж таки й перелякав його непомалу, і він вирішив прийняти гостя поштиво.

- Пане рицарю,- озвався він до нього,- якщо ваше добродійство хоче в нас підночувати, то вашець знайде тут усе, що треба - от тільки ліжка немає, а то всього повно.

Побачивши Дон Кіхот шанобливість кастеляна,- він бо мав корчмаря за управителя замку,- відповів:

- А мені, пане кастеляне, і того стане, бо знаєте:

В мене вбори - ясна збруя,

Бій завзятий - то мій спочив...

Корчмар подумав, що гість назвав його кастеляном, щоб натякнути, ніби він «кастілець, на всі руки умілець»,- хоч насправді був родом з Андалузії, з Сан-Лукарського узбережжя, і такий злодіяка, що заломив би самого Кака, а шахрай незгірший од якогось Жака. Він одказав рицареві:

- То виходить, ваше добродійство, що

Ваше ложе - твердий камінь,

Вартування - то ваш сон...

Коли так, то сміло можете завернути до нашої хати: таке в нас тут діється, що не то одну ніч, а й цілий рік можна буде очей не стуляти.

Сеє сказавши, притримав стремено Дон Кіхотові, і той ізсів із коня - з тяжкою, правда, бідою, бо ж цілісінький день і ріски в роті не мав, та попрохав господаря коня як слід попорати, бо, мовляв, другого такого вівсяника і в світі не знайдеш.

Корчмареві кінь не здався і в половину таким добрим, як хвалився Дон Кіхот, проте він завів його до стайні і зразу повернувся, чи не треба ще чого гостеві. А гість уже помирився з тими жіночками, і вони саме стягали з нього збрую. Нагрудника й нараменника вже й зняли, а от нашийника ніяк не могли одстебнути та того вражого шолома розсупонити, що до нього стьожками зеленими був міцно прикручений. Треба було б ті стьожки розрізати, бо вузлики так позатягалися, що не розплутаєш, але Дон Кіхот не хотів на те жодною мірою пристати: так і просидів цілу ніч у шоломі, наче дивоглядь яка. Тих же двох підтіпанок, що збрую з нього здіймали, вважав він за якихось князівен чи володарок того замку і промовляв до них з великою ввічливістю:

- Ще за жодним паладином

Так ті дами не ходили,

Як за славним Дон Кіхотом,

Що з своїх земель приїхав;

Йому служать двірські панни,

А коневі - королівни...

А коня мого, любі мої пані, звати, щоб ви знали, Росинант, а мене самого - Дон Кіхот з Ламанчі; щоправда, не годилося б мені виявляти вам свого ймення доти, доки його не вславлять подвиги, доконані мною вам на честь і пожиток, та коли вже випала така нагода припасувати до [зо] нинішніх обставин стародавній романс про Ланцелоїа, мушу я перед вами довчасно назватися. Та недалеко вже та пора, коли вашмості будуть мені наказувати, а я вашмостей буду послухати - тоді міцноси-ла правиця моя дасть ознаку мого прагнення служити вам.

Молодички, не звиклі до таких пишномовних рацей, слухали його мовчки; спитали тільки, чи не хотів би він чогось попоїсти.

- А зажив би дечого,- одказав Дон Кіхот,- гадаю, що се було б і геть-то до речі.

Діло, як на те, діялося в п'ятницю, і в усій корчмі не знайшлось ніякого їства, опріч риби (та й тієї було обмаль), що в Кастілії називають тріска, в Андалузії дорш, в інших краях кабліон, а в інших знов форелька. Дон Кіхота спитали, чи не спожило б його добродійство форельки, бо іншої риби все одно нема.

- Нехай буде й форелька,- погодився Дон Кіхот,- кілька штук форельок стане за одну форель, а мені байдуже, чи дадуть вісім разів по реалу, чи вісім реалів в одній монеті. А ще, може, та дрібна форелька й смачніша буде за форель - адже телятина делікатніша за воловину, а козенятина за козлину. Та нехай там уже що, тільки мерщій несіть, бо як живота не вгонобиш, то ані труду ніякого, ані зброї не підіймеш.

Стола поставили тут же надворі, коло воріт, і господар приніс Дон Кіхотові порцію тріски; риба була зле вимочена і ще гірше зготована, а хліб до неї чорніший і цвіліший за рицареву збрую. Ото була сміхота дивитись, як він вечеряє! На голові йому шолом, забороло підняте, а до рота сам рукою не дістане - мусив хтось інший їжу в рота класти. Одна з тих молодичок служила йому в тій потребі. Ще важче було з питтям, але корчмар прирозумів, як тій біді зарадити: вибрав із тростинки серце, один кінець тої рурочки в рота йому вставив, а в другий вино наливав; рицар же, аби тільки стьожок не розрізати, всі ті недогоди терпливо зносив.

В цей саме час до корчми зайшов холощій кабанці викладати; увійшовши, писнув кілька разів у свою дудочку. Тут же Дон Кіхот остаточно впевнився, що прибув до пишного замку, де його зустрічають з музикою, що тріска - то форель, черствий хліб - пшенишна булка, ті дві блудяжки - двірські дами, а корчмар - кастелян, отже, недарма по-взяв він намір у світ рушити, недарма виїхав із своїх володінь. Одне тільки його муляло, що він не дістав досі висвяти на рицаря, то й не має ще повного права шукати якоїсь пригоди, поки його не приймуть до рицарського стану.

Книга: Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина І) Переклад Миколи Лукаша

ЗМІСТ

1. Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина І) Переклад Миколи Лукаша
2. Розділ XXXIX, де невольник оповідає про життя своє і пригоди...
3. РОЗДІЛ І, де оповідається, хто такий був преславний...
4. РОЗДІЛ II, де оповідається про перший виїзд завзятого Дон...
5. РОЗДІЛ III, де оповідається яким потішним способом...
6. РОЗДІЛ IV Що приключилось нашому рицареві по виїзді з...
7. РОЗДІЛ V, де оповідається далі про злигодні нашого рицаря...
8. РОЗДІЛ VI Про великий і цікавий огляд, що вчинили парох і...
9. РОЗДІЛ VII Про другий виїзд нашого доброго рицаря Дон...
10. РОЗДІЛ VIII Про велику перемогу, здобуту премудрим Дон...
11. РОЗДІЛ IX, що оповідає про кінець і край дивовижного...
12. РОЗДІЛ X Про втішні розмови, що провадив Дон Кіхот зі...
13. РОЗДІЛ XI Про те, як велося Дон Кіхотові у козопасів...
14. РОЗДІЛ XII Що розповів пастух тим, хто був із Дон Кіхотом...
15. РОЗДІЛ XIII, де завершується повість про Марселу і...
16. РОЗДІЛ XIV, де наводяться розпачливі вірші небіжчика...
17. РОЗДІЛ XV, де оповідається про немилу пригоду, що сталася...
18. РОЗДІЛ XVI Що сталося з завзятим гідальгом у корчмі, яка...
19. РОЗДІЛ XVII, де оповідається про нові незліченні...
20. РОЗДІЛ XVIII, де оповідається про розмову, що провадив...
21. РОЗДІЛ XIX Про мудрі Санчові розмови з паном, про...
22. РОЗДІЛ XX Про небачену й нечувану пригоду, з якої...
23. РОЗДІЛ XXI, де оповідається про знакомиту пригоду з...
24. РОЗДІЛ XXII Як Дон Кіхот звільнив багатьох бездольників,...
25. РОЗДІЛ XXIII Про те, що спіткалось славетному Дон...
26. РОЗДІЛ XXIV, де продовжується розповідь про пригоду в...
27. РОЗДІЛ XXV, де оповідається про дивні речі, які...
28. РОЗДІЛ XXVI, де оповідається про дальші витворки...
29. РОЗДІЛ XXVII Про те, як парох із цилюрником довели свій...
30. РОЗДІЛ XXVIII, де оповідається про нову і приємну...
31. Розділ XXIX, де оповідається, яким хитрим і мудрим...
32. РОЗДІЛ XXX, де мова мовиться про бистроумність прекрасної...
33. РОЗДІЛ XXXI Про втішну розмову між Дон Кіхотом та його...
34. РОЗДІЛ XXXII, де оповідається про те, що сталося з Дон...
35. РОЗДІЛ XXXIII, де розказується повість про...
36. РОЗДІЛ XXXIV, де продовжується повість про...
37. РОЗДІЛ XXXV, де оповідається про небувало жорстоку битву...
38. РОЗДІЛ XXXVI, де оповідається про інші незвичайні події в...
39. РОЗДІЛ XXXVII, де продовжується історія преславної...
40. РОЗДІЛ XXXVIII, де наводяться прецікаві Дон Кіхотові...
41. РОЗДІЛ XXXIX, де невольник оповідає про життя своє і...
42. РОЗДІЛ XL, де продовжується невольникова історія...
43. РОЗДІЛ XLI, де невольник далі оповідає свої пригоди...
44. РОЗДІЛ XLII, де оповідається про те, що сталося в корчмі...
45. РОЗДІЛ XLIII, де оповідається втішна історія молодого...
46. РОЗДІЛ XLIV, де оповідається про нові незвичайні події,...
47. РОЗДІЛ XLV, в якому остаточно вирішуються сумніви щодо...
48. РОЗДІЛ XLVI Про знакомиту пригоду зі стражниками і про...
49. РОЗДІЛ XLVII Про те, яким дивним способом зачаровано Дон...
50. РОЗДІЛ XLVIII, де каноник розправляє далі про рицарські...
51. РОЗДІЛ XLIX, де наводиться прерозумна розмова Санча Панси...
52. РОЗДІЛ L, Про мудрі сперечання, які провадив Дон Кіхот із...
53. РОЗДІЛ LI Що розповів козопас усім тим, що супроводили...
54. РОЗДІЛ LII Про сутичку Дон Кіхота з козопасом та про...
55. Примітки ПРИСВЯТА С. 7. Дук Бехарський - Дон Алонсо...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate