Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Ми вже не раз відроджувалися. Щоб катам було видніше, кого відстрілювати насамперед. / Володимир Яворівський

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина II) Переклад Миколи Лукаша, Анатоля Перепаді


РОЗДІЛ LV Про пригоди, що трапились Санчові в дорозі, та про інші деякі не менш цікаві

Забарився ото трохи Санчо з тим Рікоте, то й не поспів доїхати завидна до дукового замку; десь іще півмилі туди лишалось, як обняла його ніч темна та невидна. Він, правда, тим не дуже й журився, бо надворі ж літо було; звернув з дороги, десь би то до світа перечекати; але доля його лиха та нещаслива так уже судила, що як шукав собі куточка, де б зручніше обночуватися, провалився раптом разом із Сірим у глибоку й темну яму поміж руїн якоїсь старовинної споруди і, падаючи, доручив свою душу Богові, бо думав уже, що летить вона до самого дна глибу пекельного, до тої, мовляв, преісподньої. Коли ж ні: так як у три чоловіка завглибшки дістав Сірий дна, а Санчо був зверху, живий і цілий. Обмацав на собі все, затаїв дух, чи не забився де, чи не здобувся на яку дірку в тілі. Як же побачив, що все гаразд, що він здоровий як дзвін, не міг здякуватись Господеві Богу за ту велику ласку, бо вже гадав був, що й кісточок своїх тут не позбирає. Облапав кругом і стіни тої ями, чи не далося б вибратися з неї самотужки - ні, вони були гладесенькі, ні за що й зачепитись. Тяжко зажурився Санчо, а тут іще й Сірий подав свій голос, хоть і стиха, та жалібно,- і недаром, знати, бо йому таки добре дісталось.

- Гай-гай! - сказав тоді Санчо Панса.- Які ж то несподівані трапунки трапляються раз у раз людям, що живуть на сьому мізерному світі! Учора ще сидів чоловік на острові, на губернаторському стольці, мав під собою послугачів та васалів, а сьогодні - хто б міг подумати? - лежить похований у ямі, і нема кругом нікогісінько, хто б йому поміг, ані жодного служебника чи там челядинця, щоб його виручив... Отут ми, мабуть, і загинемо з голоду, я й моя худобина, якщо раніше не помремо: Сірий тим, що побитий і потовчений, а я з горя та з печалі. Не буде мені, певне, того щастя, що мав пан мій Дон Кіхот з Ламанчі, як спустився й заглибився в печеру до того завороженого Монтесіно-са, де йому вслужено краще, ніж удома, і стола, мовляв, накрито, і подушки підбито. Бачив він там чимало гарних та любих видив, я ж тут побачу, мать, самих тільки жаб та гадюк. Куди ж мене, бідного, нещасного завели дурощі мої та химерії! Витягнуть ізвідси, ще як Бог дасть, що знайдуть - кості мої білісенькі та гладесенькі разом з кісточками вірного мого Сірого,- то, може, й догадаються, хто ми були такі, особливо з тих, котрі знали, що Санчо Панса з ослом, а осел із Санчом Пан-сою ніколи не розлучались. Іще раз кажу: бідні ми та нещасні, що не судила нам щербата доля померти в своїм краю між своїми людьми; хоть, може, й там не було б ради нашому лихові, то було б кому нас оплакати і в останню хвилину нашого скону очі нам закрити. Ох, друже мій і товаришу, якої лихої плати діждався ти од мене за вірну мою службу! Прости мене і благай, як тільки можеш, у долі, щоб порятувала нас обох із сієї страшенної халепи, а я обіцяю тобі вінка лаврового на голову, як тому поету-лауреату, ще й оброку завдаватиму вдвійні... [587]

Отак бідкався Санчо Панса, а осел слухав і словечком не озивався, у такій був, бідний, притузі та недузі. За тим бідканням та падканням незчувся Санчо, як ніч минулась і світ свінув, і побачив, по-видному вже, що видобутись нагору з сієї ями самотужки було річчю,з неможливих неможливою. Знов залементував горопаха, криком кричав, чи хто не почує, та то був голос волаючого в пустелі, бо в усім околі не було й душі живої; ну вже, думає, пропав навіки! Сірий лежав догори писком, Санчо сяк-так звів його на ноги, та він ледве-ледве держався. Тоді Санчо вийняв із торби (та ж сама негода кинула в яму і її) кусень хліба і подав Сірому, що з'їв його всмак. Хазяїн примовляв до животини, ніби вона могла його зрозуміти:

- Як є їда, то ще півбіди біда!

Розглянувшись по ямі, Санчо завважив в одному кутку нору якусь, що в неї, скулившись, міг би пролізти чоловік. Він тоді туди, нагнувся, проліз, аж бачить - печера дедалі просторішає й ширшає, а видно йому стало, бо промінь сонячний пробивався десь із-під тієї, сказати б, стелі, показуючи далі якийсь досить широкий і високий підземний хід. Тоді вернувся до Сірого, роздовбав каменюкою ту нору, щоб і осел міг пролізти, взяв його за вуздечку і повів тим ходом, сподіваючись, що знайде ж десь і вихід. Іти йому було то темно, то невидно, а на душі все боязно.

- Поможи мені, всемогутній Боже! - говорив собі подумки Санчо.- Оця моя велика знегода була б для пана мого Дон Кіхота чудовою пригодою. Оцю прірву, оцю безодню мав би він за квітучі сади при палаці Галіани і сподівався б вийти з цієї темноти та тісноти на якийсь квітчастий луг. А мені, безщасному, безрадному та безодважному на кожному кроці здається, що я от-от у ще глибшу безодню западуся і там уже навіки пропаду... Добре ще, як ся біда прйбідка буде.

Отак міркуючи, пройшов Санчо, як йому здавалось, із півмилі чи й більше, і тут йому замріло щось іспереду, ніби світло денне, що добувалось крізь якусь відтулину - отже, той шлях, що ввижався йому дорогою у позасвіття, мав його вивести нарешті на білий світ.

Тут Сід Ахмет Бен-Енхелі полишає Санча й вертається до Дон Кіхота, що радий та веселий чекав на поєдинок із спокусником дочки доньї Родрігес, щоб направити таким чином кривду й несправедливість, укоєну тій дівиці. От одного ранку виїхав він кінно в поле розрухатися трохи, щоб до завтрішнього поєдинку підготуватись, та й сп'яв Роси-нанта острогами, як до атаки, і кінь мав уже опустити копита на самісінький край глибокої розпадини і провалився б туди, якби Дон Кіхот не осмикнув його різко поводом. Не зсідаючи з коня, став зблизька до тієї розпадини придивлятись і почув раптом із глибини гукання чиєсь; прислухався пильніш і розчув такі слова:

- Гей, хто там нагорі! Чи хоч якась душа християнська чує мене-? Чи який милосердний лицар не пожаліє живцем похованого грішника, нещасного розгубернатореного губернатора?

Дон Кіхотові здалося, ніби то був Санчів голос; здивований і збентежений, він гуконув що є сили:

- Хто там унизу? Хто там так плачеться?

- А хто ж то мав бути, хто ж то мав би плакатись,- почулось у від- [588] повідь,- як не бездольний Санчо Панса, за гріхи свої та на своє безголов'я губернатор острова Гармадармії, колишній джура славетного лицаря Дон Кіхота з Ламанчі?

Як почув те Дон Кіхот, здивувався ще дужче, аж острах його взяв: ану ж Санчо Панса вже помер і то його душа покутує гріхи десь у чистилищі? Зрушений тією думкою, гукнув:

- Заклинаю тебе всім на світі, чим тільки може заклясти христи-янин-католик, скажи мені правду, хто ти єси? Якщо ти покутна душа з чистилища, то скажи, що я можу для тебе вчинити? Адже моя заповідь - запомагати й рятувати всіх нещасливих і побіденних на сім світі; то мушу запомагати й рятувати стражденних на тім світі, коли їм самим годі порятуватись.

- Коли так,- почулося знов ізнизу,- то ваша милость не хто інший, як пан мій Дон Кіхот з Ламанчі; та й сам голос на те показує.

- Так, я Дон Кіхот,- одказав рицар,- мій обов'язок і моє покликання - рятувати й запомагати в біді живих і мертвих. То скажи ж мені, хто ти такий, бо я з дива вийти не можу. Якщо ти мій зброєноша Санчо Панса і вже вмер, і чорти не вхопили душі твоєї, а з милосердя Божого попав єси в чистилище, то свята наша мати, римо-католицька церква, має досить способів і засобів вибавити тебе з тих мук, і я з свого боку причинюся до того, скільки сили моєї і моги. Отож об'явися по щирій правді і скажи мені, хто ти?

- Бодай мені те та се,- знову з-під землі,- поклянусь і побожусь чим тільки ваша милость велить, пане мій Дон Кіхоте, що я справді джура ваш, Санчо Панса, що я живий і не думав умирати; через силу всяких причин і притичин, про які слід би було широко дуже розводитись, я покинув своє врядування, а сієї ночі провалився осюди в печеру разом із Сірим, що не дасть мені збрехати; отутечки він коло мене й стоїть.

Осел ніби зрозумів, що говорив Санчо, і тут же заревів так, що аж по всій печері луна пішла.

- Чудовий свідок,- сказав Дон Кіхот.- Упізнаю той рев, ніби свій власний голос, та і твій добре чую, друже Санчо. Зажди ж трохи, зараз я їду до дукового замку, се зовсім близько, і приведу сюди людей, що визволять тебе з печери, куди ти попав за твої гріхи.

- їдьте, пане мій,- одказав Санчо,- і вертайтесь швидше, ради Бога єдиного, бо вже мені несила в сьому похованні живцем далі терпіти, я туж-туж умру від страху.

Дон Кіхот полишив його й подався до замку розповісти дукові та дукині, що сталось із Санчом Пансою; вони здивувались непомалу, хоть і догадались, що Санчо провалився в один із підземних переходів, зроблених ще у давні-давна - не могли тільки зрозуміти, чого це він покинув своє урядування, не повідомивши нічого про свій приїзд. Врешті позбігалися люди, як то кажуть, з шнур'ям та з мотуззям і на превелику силу витягли осла й Санча Пансу із тих темнощів на сонячне світло. Один студент, що був при тому, сказав:

- Нехай би всякий лихий губернатор із свого уряду таким виходив, як отсей грішник, із глибини безодньої витягнутий: з голоду омлілий, на лиці блідий і без шеляга, бачиться, в кишені. [589]

Санчо почув ті слова і одказав:

- Вісім чи, може, й десять день тому, брате мій огуднику, поставлено мене урядувати над островом, і за всі ці дні не було такої й години, щоб я хлібом наївся досита; увесь цей час лікарі переслідували мене, а вороги крушили мої кості; за службу не брав я ні плати, ні підплати... Отож, гадаю, не заслужив я того, щоб отак з уряду виходити. Та чоловік стріляє, а Бог кулі носить; бачить Бог з неба, що кому треба; яка погода, така й вигода; не зарікайся з криниці воду пити; чиєсь казало: є в дядька сало, а в нього й бодні катма; Бог мене розуміє, і досить, нічого більш не казатиму, хоть і міг би!

- Не сердься, Санчо, і не ображайся, хоть би що почув: тому кін-ця-краю не буде. Живи собі й далі з чистою совістю, і нехай там люди що-хотя говорять: на людський роток не накинеш платок, як і щире поле не візьмеш на замок. Коли губернатор іде з своєї посади багатим, кажуть, що він був злодій, а коли бідним - що недотепа й при-шелепа.

- Атож,- мовив Санчо.- Цього разу скорше назвуть мене дурнем, аніж злодієм.

Отак розмовляючи, рушили вони, оточені дітворою та гулящим людом, до замку, де дук з дукинею стояли вже на кружганку і ждали Дон Кіхота й Санча; сей останній не поспішив одразу до вельможних, а спершу одвів Сірого до стайні, бо той, мовляв, ночівлю мав не дуже достойну. Аж тоді пішов нагору, впав перед панством навколішки і сказав:

- Оце, любе моє панство, прибув я з острова Гармадармії, куди ваші милості послали були мене губернаторувати, хоть я того й не заслужив, іду звідти голим, як родила мати: ні зиску, ні втрати. Чи вже я там добре врядував, чи погано, на те є свідки: нехай кажуть що хочуть. Я там розв'язував усякі казуси, судив усякі позви і ввесь час млів голодом, бо того хтів дохтор Педро Суворіо з села Гетьвідціля, острів'я-ний і губернаторський лейб-медик. Уночі на нас напав ворог і спершу був нас добре придавив, а тоді, кажуть остров'яни, ми його подужали і слобонились потугою моєї правиці, дай Боже їм такого здоров'я, яку вони правду кажуть. За сей час зважив я добре ті тяготи та обов'язки, що несе з собою урядування, і побачив, що мої плечі їх не знесуть: то не на мою спину ноша, не до мого сагайдака стріли; отож поки теє губернаторство не вдарило мною об землю, вдарив ним об землю я і вчора вранці покинув я той острів точнісінько таким, яким його знайшов, з тими самими вулицями, домами й дахами. Нікому я там нічого не заборгував, не входив ні в які ґешефти; думав, щоправда, видати кілька корисних устав, та так і не видав: боявся, що їх не будуть дотримувати - то навіщо ж їх тоді й видавати? Отак і виїхав я з того острова з самим тільки Сірим, провалився по дорозі в яму, помацкував печерою далі і оце тільки сьогодні рано з превеликим трудом на світ сонця вибрався: щоб не послав був Пан Біг пана мого Дон Кіхота, я сидів би там до-віку-віку. Отож, панство моє дуцтво, маєте ниньки перед собою губернатора вашого Санча Пансу, який за десять днів урядування дійшов до думки, що не подоба річ йому не то над островом, а хоть би й над цілим світом владувати. По сій мові цілую вашим милостям ніжки, а сам, як ото в дітей є така гулька: «Хто хоч, туди скоч!» - сам, кажу, зіскакую [590] з того губернаторського стольця і стаю знов на службу до пана мого Дон Кіхота: тут хоть часом і дрижаків наїсись, так зате з хлібом до-їжно, а про мене аби хліб, а там уже байдуже, чи ріпка, чи куріпка.

Такими словами скінчив Санчо свою довгеньку орацію; Дон Кіхот боявся ввесь час, щоб джура не наговорив сім мішків гречаної вовни, і радів душею, що обійшлося так. Дук обійняв Санча і сказав йому, що жаль живий бере за серце розставатись так швидко з таким губернатором, а ще додав, що, може, напитає йому іншу яку службу, щоб і мороки менше, і доходу більше. Дукиня так само обійняла Санча і веліла добре його погодувати, бо по ньому знать, який він збіджений та зголоджений.

Книга: Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина II) Переклад Миколи Лукаша, Анатоля Перепаді

ЗМІСТ

1. Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина II) Переклад Миколи Лукаша, Анатоля Перепаді
2. Розділ XXXVI, де оповідається про невидану й нечувану пригоду дуеньї...
3. ПРИСВЯТА ГРАФОВІ ЛЕМОСЬКОМУ Посилаючи недавнім часом Вашій...
4. РОЗДІЛ І Про розмову, що провадили парох та цилюрник із...
5. РОЗДІЛ II, де оповідається про немалу зваду, що мав Санчо...
6. РОЗДІЛ III Про потішну розмову, що провадили між собою...
7. РОЗДІЛ IV, де Санчо Панса з'ясовує деякі питання, неясні...
8. РОЗДІЛ V Про дотепну й розумну розмову, що точилась поміж...
9. РОЗДІЛ VI Про що говорилось між Дон Кіхотом та клюшницею...
10. РОЗДІЛ VII Про що говорив Дон Кіхот із своїм зброєношею...
11. РОЗДІЛ VIII, де оповідається про те, що приключилось Дон...
12. РОЗДІЛ IX, де оповідається зараз побачите, що...
13. РОЗДІЛ X, де оповідається про хитрощі, на які піднявся...
14. РОЗДІЛ XI Про дивовижну пригоду, що сталась завзятому Дон...
15. РОЗДІЛ XII Про незвичайну пригоду завзятого Дон Кіхота з...
16. РОЗДІЛ XIII, що містить у собі продовження пригоди з...
17. РОЗДІЛ XIV, де пригода з Лісовим Рицарем далі снується...
18. РОЗДІЛ XV, де розказується й показується, хто такі були...
19. РОЗДІЛ XVII, де псується найвища вершина і скрапня межа,...
20. РОЗДІЛ XVIII Про те, що спіткалось Дон Кіхотові в замку,...
21. РОЗДІЛ XIX, де оповідається пригода закоханого вівчаря та...
22. РОЗДІЛ XX, де оповідається про весілля Камача-Багатія та...
23. РОЗДІЛ XXI, де оповідається далі про Камачове весілля та...
24. РОЗДІЛ XXII, де оповідається про велику пригоду в печері...
25. РОЗДІЛ XXIII Про дивовижні речі, нібито бачені, за...
26. РОЗДІЛ XXIV, де оповідається про всілякі банелюки,...
27. РОЗДІЛ XXV, де заходить пригода з ослячим ревом і цікава...
28. РОЗДІЛ XXVI, де триває втішна пригода з вертепником і...
29. РОЗДІЛ XXVII, де псується, хто такий майстер Педро та...
30. РОЗДІЛ XXVIII Про події, які, за Бен-Енхелі, не втаяться,...
31. РОЗДІЛ XXIX Про знакомиту пригоду з зачарованим човном...
32. РОЗДІЛ XXX Про зустріч Дон Кіхота з прегарною мисливицею...
33. РОЗДІЛ XXXI, де оповідається про численні й важнющі речі...
34. РОЗДІЛ XXXII Як відрізав Дон Кіхот своєму огудникові, а...
35. РОЗДІЛ XXXIII Про цікаву з Санчом Пансою розмову дукині...
36. РОЗДІЛ XXXIV, де оповідається, як вигадано спосіб...
37. РОЗДІЛ XXXV Дальший тяг оповіді про те, як Дон Кіхот...
38. РОЗДІЛ XXXVI, де оповідається про невидану й нечувану...
39. РОЗДІЛ XXXVII, де тягнеться далі знаменита пригода дуеньї...
40. РОЗДІЛ XXXIX, де графиня Трифалдиста снує далі свою...
41. РОЗДІЛ XLI Про появу Цурпаляка і кінець сій предовгій...
42. РОЗДІЛ XLII Про поради, які давав Санчові Дон Кіхот, коли...
43. РОЗДІЛ XLIII Про дальші Дон Кіхотові настанови Санчу...
44. РОЗДІЛ XLIV Про те, як Санчо Панса виряджався на...
45. РОЗДІЛ XLV Як великий Санчо Панса обняв владу на своїм...
46. РОЗДІЛ XLVI Про жахливу дзвоно- і котомахію, що витримав...
47. РОЗДІЛ XLVII Про те, як Санчо Панса справляв далі своє...
48. РОЗДІЛ XLVIII Про те, що приключилось Дон Кіхотові з...
49. РОЗДІЛ XLIX Що сталося з Санчом Пансою, як він свій...
50. РОЗДІЛ L, де з'ясовується, хто були ті чарівники та...
51. РОЗДІЛ LI Про дальше Санчове урядування та про інші...
52. РОЗДІЛ LII, де оповідається пригода другої дуеньі...
53. РОЗДІЛ LIII Про невеселий кінець і край Санчовому...
54. РОЗДІЛ LIV, де оповідаються речі, стосовні тільки до сієї...
55. РОЗДІЛ LV Про пригоди, що трапились Санчові в дорозі, та...
56. РОЗДІЛ LVI Про нечувану і небачену баталію між Дон...
57. РОЗДІЛ LVII, де оповідається про те, як Дон Кіхот...
58. РОЗДІЛ LVIII, де оповідається, скільки пригод навалилось...
59. РОЗДІЛ LIX, де оповідається незвичайна придибашка або,...
60. РОЗДІЛ LX Що трапилося з Дон Кіхотом на шляху до...
61. РОЗДІЛ LXI Про те, що Дон Кіхотові приключилося при...
62. РОЗДІЛ LXII, де оповідається про оказію з обчарованою...
63. РОЗДІЛ LXIII Про те, як виліз Санчові Пансі боком огляд...
64. РОЗДІЛ LXIV, де викладається пригода, що окотилася на Дон...
65. РОЗДІЛ LXV, де ясниться, хто такий Рицар Місяця-Білозора,...
66. РОЗДІЛ LXVI, де трактується те, що читач побачить, а...
67. РОЗДІЛ LXVII Про те, як Дон Кіхот постановив пастушити і...
68. РОЗДІЛ LXVIII Про те, як Дон Кіхотові підкладено свиню...
69. РОЗДІЛ LXIX Про найрідкіснішу і напдивнішу з усіх пригод,...
70. РОЗДІЛ LXX, що йде за шістдесят дев'ятим і оповідає про...
71. РОЗДІЛ LXXI Про те, що приключилося Дон Кіхотові та його...
72. РОЗДІЛ LXXІІ Про те, як Дон Кіхот і Санчо приїхали до...
73. РОЗДІЛ LXXIII Про знамення, підмічені при Дон Кіхотовому...
74. РОЗДІЛ LXXIV Про те, як Дон Кіхот занедужав, про складену...
75. Примітки ПРИСВЯТА ГРАФОВІ ЛЕМОСЬКОМУ С. 336. Граф...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate