Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Сон літньої ночі Переклад Юрія Лісняка
ДІЯ ДРУГА СЦЕНА 1 Входять Ельф з одного боку і Пак (Робін Паливода) з другого, Пак Ну, що там, духу, га? Куди біжиш? Ельф Над горою і над долом Через ліс і оболонь, Над садком і частоколом Через воду і вогонь Швидше місяця шугаю. Королеви фей слуга я. Я зрошаю моріжки, Де вона веде танки. В неї варта - квіти рясту В жовтих платтячках крапчастих. Кожна крапка - то рубін, Квітку пахом поїть він. Росинок тут я маю назбирати - Квіткам замість сережок почіпляти. Прощай, вайло! Лечу, бо за хвилину Із почтом королева вже прилине! Пак Король іде побавитись сюди. Щоб з ним вона не стрілася, гляди! Бо він на неї лютий до нестями За те, що є поміж її пажами Украдене в індійського царя Одне хлоп'я, вродливе, мов зоря. Ревнивий Оберон хотів малого Забрати й ловчого зробити з нього, Але вона хлоп'я не віддає: Ним тішиться, йому віночки в'є, І нині, як північною добою В гаю чи в лісі стрінуться обоє,- Так сваряться, що ельфів душить страх: Ховаються усі по жолудях. Ельф Стривай... Я впізнаю тебе! Мабуть, Ти той, кого Паливодою звуть. Ти Робін, дух збиточний і веселий, Дівчат лякаєш часто ти по селах, І злизуєш вершки, й ламаєш жорна, Не раз тебе кленуть селянки чорно, Бо ти їм масло збити не даєш. Чи сусло бражне в кадовбі псуєш. Нічні від тебе терплять мандрівці: Для кпин ти зводиш їх на манівці. Та хто тебе ласкаво прозиває, Від тебе поміч і удачу має. Це справді ти? Пак Так, слушний здогад твій, Я той веселий каверзник нічний. За блазня в Оберона я служу. То перед ситим огирем іржу, Мов кобилиця; то залізу в кухоль До п'яної старої пащекухи, Печеним яблуком у губи скочу, Коли вона пивця хильнути схоче, Й на підборіддя вихлюпну їй пиво. Кумася щось розказує слізливо; Стільцем прикинусь. Жінці ж сісти де б - Я вислизну, й вона додолу геп! Кричить, кляне - ледь-ледь не захлинеться. Те бачивши, за боки всяк береться, Й регоче там до сліз людина кожна - Не часто сміх такий почути можна! Та ось і Оберон! Ну, ельфе, йди! Ельф Вже й пані тут. Недовго й до біди! Входить з одного боку О б е р о н, король фей і ельфів, зі своїм почтом, а з другого - Т і т а н і я, королева, зі своїм. Оберон Не в добрий час, Тітаніє пихата! Тітанія Що, Оберон-ревнивець? Нумо далі, Летімо, феї, геть, бо я зреклася І ложа, й товариства Оберона. Оберон Зухвала, стій! Чи я тобі не пан? Тітанія А я тобі не пані? Але ж ти З країни фей ушився тайкома І цілий день в Коріновій подобі Грав на сопілці й пісеньки складав Зальотниці Філіді. А чого Ти прилетів аж з Індії сюди? Бо та твоя дебела амазонка, Ота твоя кохана войовниця Бере з Тезеєм шлюб, і ти прилинув їх ложе шлюбне щастям наділити. Оберон Тітаніє, невже тобі не сором Мені за Іпполіту дорікати, Хоч ти чудово знаєш, що мені Відомо, як Тезея любиш ти? Хіба ж не ти його від Перігени Зманила геть під зорями нічними? Не ти його намовила покинуть Еглею, Аріадну, Антіопу? Тітанія Це виплоди ревнивої уяви! З кінця весни зійтись ми не могли В долині, в горах, в лісі чи у лузі, При джерелі, обкладенім камінням, Чи над струмком в густих очеретах, Чи на піску морського узбережжя, Аби танки під вітру свист водити Так, аби ти нам криком не завадив. І вітер той, що марно нам свистів, Розсердизся і насмоктав із моря Задушливих туманів, а вони Дощами переповнили річки, І ті свавільно вийшли з берегів. Відтоді марно тягне плуга віл, Спливає марно потом плугатар: Хліба гниють, не викинувши вусів, Затоплені, порожні всі обори И на падлі гайвороння бенкетує. Майданчики багно позаливало, Де грали поселяни у скраклі, А стежечки нетоптані травою Позаростали так, що не знайти їх. Вже люди ждуть - не діждуться зими, І вечорами не бринять пісні, А місяць, владар вод, блідий від гніву, Зволожує дощами все повітря, І люд застуда мучить та гостець. Перемішалися тепло, і холод, І пори року. Іней сивочубий Червоній ружі падає в обійми, Старий Мороз корону крижану Віночком із весінніх квіточвк Оздобив, як на глум. Весна, і літо, І плідна осінь, і зима сердита Міняються уборами, збивають Із пантелику світ, і він не може їх розрізнить. І весь цей рій нещасть Із нашої зродився суперечки. Ми винні тут, ми їхні батько й мати. Оберон То виправ це! Від тебе все залежить. Чого ти йдеш мені наперекір? Чи так багато в тебе я прошу? Віддай оте мізерне підмінча Мені за пажа. ТітанІя Ні, про це й не думай. Не викупиш його за весь свій край! То син моєї відданої жриці. Як часто ми вночі сиділи поряд У пряному індійському повітрі На золотих Нептунових пісках, Дивилися на кораблі купецькі, Сміялись, бачачи, як буйний вітер Вітрила їхні туго надимає, Мов животи жінок заваготілих. Вона для сміху удавала з себе Таке судно - ішла, немов пливла (Тоді вона якраз носила в лоні Мого улюбленця), й дрібнички всякі Мені приносила, як той купець, Що з-за морів привіз товар багатий. Але вона померла у пологах^ Заради неї я плекаю хлопця Й заради неї з ним не розлучусь. Оберон Чи довго ти пробудеш тут, у гаї? Тітанія Аж поки князь весілля відгуляє. Як хочеш мирно з нами танцювати І бавитись при місяці- ходімо. Як ні - йди геть, і я піду від тебе. Оберон Віддай хлоп'я - і я піду з тобою. Тітанія Нізащо в світі! Ельфи, нум навтіки! Як не втечу - посваримось навіки. Тітанія з почтом виходить. Оберон Іди! Та з гаю не пущу тебе, Аж поки не помщусь за цю образу. А підійди-но, Паку. Пам'ятаєш, Як я сидів на скелі біля моря І слухав спів русалки, що пливла, Дельфіна осідлавши, і співала Так дивовижно солодко та зграйно, Аж море розхвильоване притихло І зорі з неба стрімголов спадали Ту пісню слухати. Пак О, пам'ятаю! Оберон В ту мить угледів я (хоч ти не бачив), Як між землею і нічним світилом Летів Ерот із луком у руках. Націлившися в осяйну весталку, Яка на небі західнім царює, Він золоту стрілу пустив у неї, Що пронизала б тисячі сердець! Але стріла вогненна враз погасла У місячнім невинному промінні, А царствена весталка попливла По небу далі, у цнотливі думи Заглиблена. Одначе я помітив, Куди упала золота стріла: На західну маленьку білу квітку, Й від рани квітка стала враз черворіа. «Розбитим серцем» звуть її дівчата. Знайди її! Яка вона, ти знаєш. Лиш капни соком з неї на повіки Людині сонній, і вона нестямно У перше закохається створіння, Яке побачить. Принеси мені Ції трави. Та обернися швидше, Ніж милю пропливе левіафан. Пак Та я за півгодини цілу землю Опережу! (Виходить) Оберон Коли добуду сік, Підстережу Тітанію заснулу І бризну в очі їй. Тоді вона, Прокинувшись, за першим, що побачить, Нехай то лев, ведмідь, бугай, чи вовк, Чи метушлива мавпа, чи віслюк,- В любовному шаленстві побіжить. І, перше ніж зніму я з неї чари - А це я можу іншою травою,- Вона таки віддасть мені хлоп'я. Та хто це йде? Для них я невидимий. Ану, підслухаю розмову їхню! Входить Д е м е т р і й, за ним Г е л е н а. Деметрій Я не люблю тебе. Не йди за мною. Ну, де ж Лізандр і Гермія прекрасна? Його я вб'ю - вона мене вбиває. Сказала ти - вони втекли в цей гай,- І я стою серед дерев, як пень, Бо Гермії своєї я не бачу. Йди ж геть і більш за мною не ходи! Гелена Ти, як магніт, притягуєш мене! Хоч не залізна я, та маю серце Надійне,, ніби з жриці. Погаси Свою магнітну силу, і тоді Мене до тебе більше не тягтиме. Деметрій Чи я манив тебе? Чи улещав? Чи не казав по щирості тобі, Що не люблю тебе й любить не можу? Гелена За те ж бо я й люблю тебе ще дужче. Твоя собачка я. Що більш мене Ти б'єш, то більше лащитимусь я. До мене стався так, як до собаки: Штурхай, шмагай, занедбуй, лиш дозволь Мені, негідній, бігти за тобою. Ще меншого просити неможливо, Але для мене й це велика радість - Терпіть собачу долю при тобі. Деметрій Не випробовуй нехоті моєї: Як бачу я тебе, мене аж нудить. Гелена Я ж нуджу світом, як тебе не бачу. Деметрій Ти наражаєш власну добру славу І скарб свого дівоцтва на загрозу, Лишивши місто і себе віддавши Тому на ласку, хто тебе не любить. Таж я вночі у цім відлюднім місці Зробить з тобою можу, що захочу! Гелена Мені зарука - честь твоя. Для мене То ще не ніч, коли твоє обличчя Я бачу, й не відлюддя там, де ти, Бо ти для мене - мовби цілий світ. Як можу я сказать, що я сама, Коли весь світ тут дивиться на мене? Деметрій Ось я втечу, сховаюся у хащі, Й тебе на з'їжу диким звірам кину. Гелена 3 них найдикіший має м'якше серце, Ніж ти. Тікай, перероби легенди: За Аполлоном Дафна хай женеться, Голубка за грифоном, лань за тигром. Дурна погоня це, як полохливість Женеться, а відвага утікає. Деметрій Не хочу більше слухати. Пусти І не біжи за мною, бо тобі Я тут, у лісі, лихо заподію. Гелена Мені ти чиниш лихо в місті, в храмі, У полі. Фе, Деметрію, ганьба! В мені ти стид жіночий убиваєш: Не нам, а вам годиться упадати, А жінка може лиш себе віддати. Деметрій виходить. Піду за ним: буває пекло раєм, Як від руки коханої вмираєм. (Виходить) Оберон Йди, німфо! Ніч не встигне відійти - Вже ласки він благатиме, не ти! Входить Пак. Гонець мій любий! Квітку ти приніс? Пак Так, ось вона. Оберон Давай сюди хутчіше! Я знаю місце, де цвіте чебрець, Фіалка никла й жовтий баранець І, сплівшися з шипшиною, навис Над ними запахущий козолист. Не раз, як зморять королеву танці, Вона до ранку спить на тій полянці. М'яке, тонке линовище змії Встилає ложе запашне її. Сік чарівний пущу я в око їй - Вона потоне в маячні бридкій. Ти, Паку, теж зостав собі частинку їв лісі розшукай одну афінку, Закохану в пихатого хлопчину. Йому помажеш очі в ту хвилину, Коли її ось-ось побачить він. По вбранню видно - той юнак з Афін. Але гляди - з цим ділом так управся, Щоб він палкіш за неї закохався, Й до перших півнів повернись, як стій. Пак Усе зроблю, не бійтесь, пане мій! (Виходить) СЦЕНА 2 Входить Тітанія, королева фей і ельфів, зі своїм почтом. Тітанія Ану, ставайте в коло й заспівайте! Тоді - на півхвилини розбіжіться: Хто - хробачків у пуп'янках давити, Хто - добувати кажанячі крила Для ельфів на плащі; хто - сов ганяти, Що ухкають, угледівши котрогось Із нас. Приспіте піснею мене І - до роботи, поки я спочину. Ельфи й феї співають. 1-й ельф Комарі, ґедзі та мухи, Згиньте, щезніть, пропадіть! їжаки, вужі й ропухи, Королеви не будіть! Хор Соловейку, на поляні Щебечи в нічнім тумані: Люлі-люлі-люлі-лю, Люлі-люлі-люлі-лю, Гетьте, чари І примари, Не тривожте нашу пані! На добраніч, люлі-лю! 1-й ельф Довгоногі павуки, Ми сюди не пустим вас! Слимаки, черва, жуки, Обминайте далі нас! Хор Соловейку, на поляні Щебечи в нічнім тумані: Люлі-люлі-люлі-лю, Люлі-люлі-люлі-лю! Гетьте, чари І примари, Не тривожте нашу пані! На добраніч, люлі-лю! Тітанія засинає. 2-й ельф Все тихо! Ну, летім мерщій! Один лише на варті стій. Ельфи зникають. З'являється О б е р о н і вичавлює сік із квітки на повіки. Тітанії. Оберон Що побачиш ти в ту мить, Як зі сну прочнешся, Враз до серця прикипить, І не схаменешся. Чи ведмідь, чи вепр, чи рись - До тії почвари Ти коханням загорись. Хай же діють чари. (Зникає) Входять Л і з а н д р і Гермія. Лізандр Кохана, ти зомлієш від знемоги. Чи не спочить нам? Як гадаєш ти? Скажу по правді - збився я з дороги. А день настане - можна далі йти. Гермія Шукай собі десь обіч ти місцину, А я ось тут під деревом спочину. Лізандр Ні, ляжу я на цей же самий мох: І серце, й ложе в нас одне на двох. Гермія Лізандре, любий, я тебе благаю: Ляж далі, а не тут, де я лягаю. Лізандр О, зрозумій невинність слів моїх! Любов навчить тебе збагнути їх. Вона, кажу я, нам серця єднає, Тому й душа у нас на двох одна є. Коли ж серця злилися, чом не може Двох наших тіл одне вмістити ложе? Що я кажу, не май того за лжу, Бо серцем коло тебе я лежу. Гермія Словами граєшся. Чи ж я кажу, Що здатним на брехню тебе вважаю? Чи гордості я й чемності не знаю? І все ж - повагу та любов покажеш, Коли, мій друже, трохи далі ляжеш. Бо чесній дівчині та юнаку Годиться відстань берегти таку. То ляж отам, засни, мій друже, міцно, І хай твоя любов живе довічно. Лізандр «Амінь, амінь!» - кажу на ці слова, І, поки я живий, любов жива. Я ляжу тут. Кохана, мирно спи. Гермія Спокійно, любий, очі й ти склепи. Засинають. Входить Пак. Пак Цілий ліс я обійшов, Та афінця не знайшов, Що йому я маю око Чарівним змочити соком. Ніч і тиша... Хто це там? То ж, мабуть, і є він сам! Так, на нім афінське вбрання. Діви юної кохання - Каже пан мій Оберон - Він зневажив. Ну, а он І її зміг сон міцний Просто на землі сирій. Не посміла, бідна, ти При безсердому й лягти. Цим чар-зіллям, сину вражий, Очі я тобі помажу. Збудишся - й тобі любов Вже не дасть заснути знов. (Вичавлює сік із квітки на повіки Лізандрові) Прокидайся ж. Я тікаю: Оберон мене чекає. (Виходить) Вбігають Деметрій і Гелена. Гелена Убий мене, але не проганяй! Деметрій Геть, відчепись, кажу тобі, і край! Гелена Невже саму покинеш на біду? Деметрій Геть! Одчепись! Я далі сам піду. (Виходить) Гелена Я в цій гонитві духу вже пускаюсь. Що більш прошу, то менше досягаю. От Гермія цього не знає горя, У неї очі звабні, наче зорі. Від чого? Не від сліз солоних, мабуть: Я плакала частіш, але не вабить Мій зір нікого. Певне, я бридка, І звір лісний від мене утіка. І дива тут ніякого немає, Що вид мій так Деметрія жахає. Десь дзеркала оманливого сила До Термії рівнятись спокусила. Та хто це тут лежить? Лізандр неначе? Він спить чи вбитий? Крові я не бачу. Лізандре, пробудися! Ти Живий? Лізандр (прокидаючись) За тебе - хоч в огонь! Довіку твій! Гелено, ти прозора! Сталось чудо? Твоє серденько бачу я крізь груди. А де ж Деметрій? Де твій лиходій? Його ось зараз меч скарає мій! Гелена За що, Лізандре? В чім його вина? Що любить Гермію? Твоя вона! Невже задовольнитись цим не можна? Лізандр Що, Гермія? Мені хвилина кожна, Пробута з нею, марна і порожня! Гелену я, не Гермію, кохаю І ґаву на голубку заміняю. В людині розум волею кермує, І вище розум мій тебе цінує. Повільно дозріває все на світі, І я спромігся лиш тепер дозріти, Над волею здобувши врешті владу, Мій розум дав мені таку пораду: В твоїх очах читати, ясна панно, Найкращу повість книжки про кохання! Гермія Ні, глум такий терпіть уже несила. Чим я його у тебе заслужила? Чи мало ще... Чи мало ще, юначе, Що я ніколи, певно, не побачу В Деметрія в очах жаги палкої, То ще зневаги треба отакої? Поганий жарт, Лізандре, далебі: Не личить так поводитись тобі. Бувай здоров! Але скажу я щиро: В твоє лицарство мала більше віри. Щоб то одним зневажену отак За це ще й інший ображав юнак! (Виходить) Лізандр А! Гермії не бачила вона! Спи, Герміє, і зоставайсь одна. Як мед, коли з'їси його в охоту, Найгіршу потім виклика нудоту, Як тих, хто в істинну вернувся віру, Жахає потім єресь аж надміру, Так і для мене мед і єресь ти, И тому тебе я мушу проклясти! Всі сили, вся любов - лиш для Гелени, Не буде іншої владарки в мене! (Виходить) Гермія (раптом прокидається) Рятуй, Лізандре, Гермію свою, Зірви з грудей моїх оцю змію! О боже! Що за сон! Я вся дрижу Зі страху. Глянь! Я сон свій розкажу: Неначе гад мені у серце впився, А ти стояв і з усміхом дивився. Лізандре! Що? Нема? Лізандре! Муже! Не чуєш? Ти пішов? Озвись, мій друже! О лихо! Де ти? Млість мене змагає. Озвись, коханий, я тебе благаю! Чи ти далеко? Треба йти шукати! Знайти тебе чи смерть свою спіткати. (Виходить)
Книга: Вільям Шекспір Сон літньої ночі Переклад Юрія Лісняка
ЗМІСТ
| 1. | Вільям Шекспір Сон літньої ночі Переклад Юрія Лісняка |
| 2. | ДІЯ ДРУГА СЦЕНА 1 Входять Ельф з одного боку і Пак (Робін... |
| 3. | ДІЯ ТРЕТЯ СЦЕНА 1 Ліс. Тітанія спить. Входять актори: Клинець,... |
| 4. | ДІЯ ЧЕТВЕРТА СЦЕНА 1 Там-таки. Входять Т і т а н і я, королева... |
| 5. | ДІЯ П'ЯТА СЦЕНА 1 Афіни. Зала в Тезеєвім палаці. Входять Тезей,... |
| 6. | Примітки Комедію «Сон літньої ночі» серед п'єс Шекспіра вперше... |
На попередню
|
|
