Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Генріх VI : Частина перша Переклад Івана Драча

Вільям Шекспір Генріх VI : Частина перша Переклад Івана Драча

© William Shakespeare, The First Part of King Henry VI, 1592 (p. 1623)

© І.Драч (переклад з англійської), 1986

Джерело: Вільям Шекспір. Зібрання творів у 6-ти томах. Том 1. К.: Дніпро, 1986. 536 с. - С.: 44-128.

Сканування і коректура: SK, Aerius (ae-lib.org.ua), 2004.

Дійові особи

Дія перша

Дія друга

Дія третя

Дія четверта

Дія п'ята

Післямова і примітки

ДІЙОВІ ОСОБИ Король Генріх VI. Гемфрі, герцог Глостер, дядько короля, лорд-протектор. Герцог Бедфорд, дядько короля, регент Франції. Томас Бофорт, герцог Ексетер, двоюрідний дід короля. Генрі Бофорт, двоюрідний дід короля, єпископ Вінчестерський, згодом кардинал. Джон Бофорт, граф .Сомерсет, згодом герцог Сомерсет. Річард Плантагенет, син Річарда, покійного графа Кембріджа, згодом герцог Йорк. Граф Уорік. Граф Солсбері. Граф Сеффолк. Лорд Толбот, згодом граф Шрусбері. Джон Толбот, його син. Сер Джон Фальстаф. Сер Вільям Люсі. Сер Вільям Глансдел. Сер Томас Гаргрее. Лорд-мер Лондона. Річард Вудвіл, комендант Тауера. Вернон, прихильник Білої Троянди, або родини Иорків. Бассет, прихильник Червоної Троянди, або родини Ланкастерів. Папський легат і два посли. Законник. Два тюремники. Карл, дофін, згодом король Франції Карл VII. Рене, герцог Анжуйський, король Неаполя. Герцог Бургундський. Герцог Алансонський. Бастард Орлеанський. Губернатор Парижа. Командувач французьких військ у Бордо. Орлеанський гармаш. Його син. Французький сержант. Прибрамник. Старий пастух, батько Діви Іоанші Маргарита, дочка Рене, згодом дружина короля Генріха VI. Графиня Овернська. Діва Іоанна, звичайно звана Жанною д'Арк. Лорди, сторожа Тауера, герольди, офіцери, солдати, гінці, слуги, злі духи, що являються Діві. Місце ді'г-почасти Англія, почасти Франція. СЦЕНА 1 Вестмінстерське абатство. Похоронний марш. Вносять тіло короля Генріха V. його оточують герцоги Бедфорд, Глос» тер та Ексетер, граф Уорік, єпископ Вінчестерський, ге* рольдитаінші. Бедфорд Запнися, небо, чорним! День, стань ніччю! Комети, вісниці жахливих змін, Махніть своїми косами з кришталю, Збатожте збурені, лихі світила, Що попустили Генріховій смерті,- Він надто славен був, щоб жити довго! Такого не втрачав наш край монарха. Глостер До нього край наш короля не знав. У всьому був він володар достойний. Махне мечем - довкола всіх засліпить, Розкине руки - ширше крил дракона! А очі гнівним полум'ям яріли І ворога вражали, гнали дужче, Ніж сонце полудня в зіниці било. Та що слова? Його діяння вищі. Підносив руку він - і вже звитяжив. Ексетер Чом не криваву несемо жалобу? Помер, ніколи не воскресне Генріх, А ми при дерев'яній цій труні Безчесній перемозі смерті служим Присутністю своєю - наче бранці, Припнуті до тріумфу колісниці. Чи ж випадає нам клясти планети, Що славу нашу вбити завзялися? Чи думать, що французи хитромудрі, Жахнувшись величі, начаклували І тим його до скону призвели? Єпископ Він був король. Над королів король. Французам буде не такий страшний І судний день, як був їм вид його. Звитяжив він, як бог благословляв; Йому вимолювала цєркча успіх. Глостер Та де вона, та церква? Голосінням Його життя ви обірвали нитку. Жадали ви зманіженого принца, Щоб вас він слухався, немов школяр. Єпископ Чого б ми не жадали, ти - протектор, Керуєш принцом ти і королівством, А сам боїшся гордої дружини, Боїшся дужче, ніж творця чи церкви. Глостер Та зась тобі про церкву! Плотське любиш. А в церкву втрапиш - тільки й молиш бога Що про погибель ворогів своїх. Бедфорд Облиште чвари, духом ви змиріться! До вівтаря з герольдами ходімо. А замість золота кладімо зброю. Пощо та зброя? Генріх наш помер! Чекайте лихоліття, о нащадки! Дитя не молоко, а сльози виссе, Багном солоних сліз наш острів стане, Оплачуть мертвих лиш самі жінки. О Генріх П'ятий! Дух твій прикликаю! Цю землю захисти, врятуй від чвар! З ворожим світлом ти зітнися в небі! Твоя душа ясніше засіяє, Ніж зірка Цезаря, ще яскравіше... Входить гонець. Гонець Вітаю вас, високородні лорди! Сумних вісток вам з Франції привіз я - Про втрати, кровопролиття, поразки. Ми втратили Гюйєнну, Реймс, Шампань, Париж, і Орлеан, і Пуатьє. Бедфорд Що перед мертвим Генріхом ти кажеш? Тихіше! Бо, про ці почувши втрати, Труну зламає і воскресне він. # Глостер То втрачено Париж? І здавсь Руан? Коли б ожив, підвівся знову Генріх, Від цих новин помер би він удруге. Ексетер І як це сталося? Чи зрадив хто? Гонець Не, зрада, ні! Лиш брак людей і грошей. Поміж солдатів ширяться чутки, Що розвели ви між собою чвари. Тоді, як війську треба йти на битву, Ви сваритесь, кому обняти провід: Той за війну, але боїться жертв, На бій летів би другий - крил нема, Не тратячи й гроша, хотів би третій Здобути мир підступними словами. Збудись, дворянство Англії, устань! Хай честі молодої лінь не стьмарить. З герба твого лілеї вже зірвали, Вже, Англіє, відтято півщита! Ексетер Якби для похорону сліз забракло, Від цих новин їх розлилося б море. Бедфорд Я - регент Франції. Мої це вісті. Подайте панцер мій. Я битись буду. Геть непотрібне це вбрання жалобне! Французам очі вирву, і криваво З біди незбутньої вони заплачуть. Входить 2-й гонець. 2-й гонець Ось, лорди, вам листи - лихі все вісті. Вся Франція на Англію повстала, Окрім кількох мізерненьких містечок. Коронувався в Реймсі Карл, дофін; У спілці він з Бастардом Орлеанським. Рене, Анжуйський герцог, теж за нього, Пристав до Карла й герцог Алансонський. Ексетер Дофін коронувавсь? Біжать до нього - Куди ж нам бігти від ганьби цієї? Глостер На ворога - щоб за горлянку взяти! Знесиливсь, Бедфорде? Я в бій піду. Бедфорд Чому ти сумніваєшся в мені? Вже подумки давно зібрав я військо, Яке всю Францію покриє враз. Входить 3-й гонець. ..: $-й гонець Мої ласкаві лорди, вам до сліз, Що над труною Генріха ллєте, Я звістку прилучу про битву люту Сміливця Толбота й лихих французів. Єпископ Лорд Толбот виграв битву? Чи не правда? 3-й гонець О ні! Лорд Толбот битву ту програв. Усе докладно вам я розповім. Було десяте серпня. Лорд наш грізний Облогу зняв і йшов від Орлеана, Шість тисяч війська маючи лишень, Коли французів понад двадцять тисяч Опали зусібіч його зненацька. Не мав часу він шикувати лави, Прикрить списами лучників своїх. Лише кілків насмикавши із плоту, Безладно їх у землю повтикали, Аби кінноту ворога спинити. Тривала битва понад три години, І Толбот доблесний над сподівання Творив дива мечем своїм і списом, Французів сотнями до пекла слав. Ніхто не смів супроти нього стати, Розлючений шугав він тут і там. «Диявол в латах!» - вороги кричали, І стало військо, здивувавшись дивом. Його ж солдати, отаке уздрівши, Відважно закричали: «Толбот! Толбот!» - І люто кинулися в гущу битви. Були б той злам звитяжний закріпили, Якби не боягуз - сер Джон Фальстаф. Він уперед тили мав повести На поміч змореним переднім лавам, Та втік, удару навіть не завдавши. Тут сум'яття зчинилось, різанина, Кільцем смертельним ворог охопив нас. Валлонець підлий, годячи дофіну, У спину списом Толбота уразив - Того, кому в лице не сміло глянуть Всієї Франції добірне військо. Бедфорд Убитий Толбот? Я себе уб'ю. За те, що тут в розкошах байдикую, А гідний проводир від зради гине - Один, без помочі, в чужім краю. 3-й гонець О ні, живий він, та в полон узятий; З ним разом лорди Скеле і Гангерфорд. Всі інші вбиті чи також в полоні. Бедфорд Я сам за нього викуп заплачу: Дофіна з трону сторчголов я скину, І стане викупом його корона. За лорда одного я чотирьох Французів дам. Прощайте! Поспішаю. Я запалю у Франції вогні - Відзначимо отак Георга свято. Візьму з собою десять тисяч війська,- Тремти, Європо, лийся, кров злодійська! 3-й гонець Покваптеся - облігши Орлеан, Англійське військо слабшає дедалі. Граф Солсбері благає допомоги, Від бунту ледь утримує солдатів; їх жменя відсіч полчищам дає. Ексетер Ви ж, лорди, Генріхові поклялися Дофіна Карла знищити або Нещадно владі нашій підкорити. Бедфорд Я пам'ятаю це - і вас лишаю, А сам іду ладнатися в похід. (Виходить) Глостер До Тауера я мерщій полину, Огляну артилерію, запаси. Тоді малого принца короную. (Виходить) Ексетер Подамся в Елтем, де малий король,-' Мене ж опікуном йому обрали,-^ І там подбаю за його безпеку. (Виходить) Єпископ І діло, й місце кожен має тут, Я ж - осторонь. І прав мені немає. Та довго я не буду без роботи. Із Елтема я вкраду короля І стану до державного руля. (Виходить) СЦЕНА 2 Франція. Перед Орлеаном. Фанфари. Входять із сурмами й барабанами Карл, Алансон, Рене та військо. Карл Правдивий Марса шлях на небесах І на землі нам досі не відомий. Чи ж він давно англійцягл сяяв? Нині Нам усміхається - ми переможці! Які міста тепер в руках у нас! Ось біля Орлеана стоїмо. Від голоду, як привиди, бліді, Англійці нас тривожать раз на місяць. Алансон Бо їм забракло каші та біфштексів. Вони ж повинні жерти, наче мули, І завжди шаньку мати біля морди, А ні - то будуть наче мокрі миші. Рене Чому ж б'єм байдиКи? Анумо, вдармо! Таж грізний Толбот у полоні в нас. Дурний шаленець Солсбері зостався, В безсилім гніві жовч собі псує, Бо ж ані грошей, ні бійців не має. Карл Сурміть тривогу! Нападем на них! Відновим честь поганьблену французів! Хай той уб'є мене, хто запримітить, Що я ступнув хоч крок назад із ляку. Виходять. Гамір битви. Французи відступають з великими втратами. Повертаються Карл, Алансон, Рене та інші. Карл Чи бачив хто таке? Ну, що за люди! Пси, боягузи! Я б не втік нізащо, Коли б мене самого не лишили. Рене А Солсбері - вояка відчайдушний! Так бився, мов життя йому набридло. Вельможі інші, як леви голодні, На нас, немов на здобич, накидались. Алансон Наш Фруассар засвідчує в писаннях, Що Англія за Третього Едварда Своїх родила Олів'є, Роландів. У цьому зноз переконались ми, Адже лиш Голіафів та Самсонів Шле в бій вона. Один їде на десять! Кощаві голодранці! Хто б подум*ав, Що з них такі сміливці та завзятці. Карл Віддаймо цим рабам безтямним місто, Бо голод їхню лють лише підсилить. Я знаю їх - вони зубами скришать Ці мури швидше, ніж облогу знімуть. Рене Вони ж немов заведені машини - Б'ють руки їхні, наче дзиґарі. Хто витримав би стільки, як вони? Гадаю, треба їх лишити - й годі. Алансон Хай буде так. Входить Бастард Орлеанський. Бастард Де наш дофін? Іду я з новиною. Карл Бастарде Орлеанський, тричі просим. Бастард Такі сумні ви! Де бадьорість ваша? Чи пригнітила так нова поразка? Та не впадайте в розпач - поміч близько. Привів до вас я дівчину святу, Якій видіння, послане з небес, Облогу стомливу звеліло зняти И за межі Франції прогнать англійців. У ній - пророцтва дар ще глибший, дужчий, Ніж був у римських дев'яти сивіл. Минуле і майбутнє бачить Діва. Покликати її? Але повірте: Мої слова правдиві й непомильні. Карл То клич її. Бастард Орлеанський виходить. Та випробу вчиню їй. Рене, зі мною місцем поміняйся, Дивись суворо і питай велично,- З'ясуємо, яка віщунка з неї. Входять Діва і Бастард Орлеанський. Рене Це ти нам, дівчино, чудес покажеш? Діва Це ти, Рене, мене дурити хочеш? А де дофін? А вийди-но вперед! Я впізнаю тебе, хоч бачу вперше, Усе мені відкрито,- не дивуйся. На самоті поговорю з тобою. Панове, відійдіть, лишіть удвох нас. Рене Вона хоробро зразу йде на приступ. Діва Дофіне, пастуха дочка я родом І розум маю простий та невчений; Лиш небо й матір божа захотіли Осяяти мене, нікчемну й ницу. Якось, коли ягнят я пасла ніжних, А сонце щоки пражило мої, Нараз вона постала перед мене У повнім величі яснім видінні І ниций стан лишити наказала, Щоб від ярма я рідний край звільнила, І обіцяла допомогу й успіх. У сяйві й пишноті вона явилась,- Непоказна, засмагла я була. Вона мене промінням осінила, И мене тепер ти бачиш у красі. Питання став мені які завгодно, Без роздумів тобі я відповім. Як хочеш, то мою відвагу спробуй: В бою явлю я силу нежіночу; Наважся, і щасливий будеш тим, Тобі я стану другом бойовим. Карл Мене дивуєш ти високим словом. На випробу твою поставлю доблесть - В єдиноборстві ти зітнись зі мною. Як переможеш - я тобі повірю, Поступишся - то не повірю я. Діва Готова я. Ось меч мій гостролезий, По п'ять лілей карбовано обабіч. На цвинтарі святої Катерини В Турені я знайшла його між брухту. Карл Почнімо з богом - не боюсь жінок я. Діва Я ж не сахнуся перед чоловіком. Б'ються; Діва перемагає Карла. Карл Спини, спини свій шал! Ти - амазонка, Мечем Деборд ти зі мною б'єшся. Діва Мені допомагає матір божа. Карл Хто б не поміг тобі, мені поможеш! Жаданням я палаю нетерплячим: Ти підкорила й серце, і десницю. О Діво,- як таке твоє імення,- Тобі слугою, а не паном буду, Про це тебе дофін французький просить. Діва Я не освідчень нині жду від тебе: На месницю мене обрало небо! Лише як розгромлю ворожу зграю, Тобі про нагороду нагадаю. Карл Тим часом зглянься на раба твого. Рене Дофін із нею забалакавсь дуже. Алансон Він хоче дівчину пізнати ближче, А то б він так не затягнув розмови. Рене Потурбувать? Бо ж він не знає міри. Алансон. А ми самі хіба ту міру знаєм? Жінки словами вміють заманити. Рене Мій пане, то який же рішенець? Ми Орлеан покинемо чи ні? Діва Ні - недовіркуваті слабодухи! Всі до останку бийтеся. Я - щит ваш. Карл Я згоден з нею: виборем звитягу. Діва Бичем англійців стать мені судилось. Цієї ж ночі я зніму облогу. Надійтесь на весну серед зими, Відколи я меча зняла до' бою. Мов кола на воді - земна вся слава: Вони розширюються безупинно, Аж поки згладяться і щезнуть зовсім. Смерть Генріха - кінець англійським колам, Розширилась і щезла їхня слава. Я - мов галера та, зухвала й горда, Що Цезаря несла з його судьбою. Карл Чи надихав не голуб Магомета? Тебе ж орел, напевно, надихнув! Ані Єлена, мати Константина, Тобі не рівня, ні Філіппа дочки. Венери зірко, що на землю впала,- Достойно як тебе пошанувати? Алансон Та годі зволікань: до бою станьмо! Рене Роби що можеш, жінко,- честь рятуй нам. Розбий англійців і ввійди в безсмертя. Карл Тож випробуймо віщування ці. Одурить нас вона - нема пророків! Виходять. СЦЕНА З Лондон. Перед Тауером. Входить герцог Глостер зі слугами в синіх лівреях. Глостер Я маю Тауер оглянуть нині. Відколи Генріх вмер - боюся зради. Де вартові? Чому тут не пильнують? Гей, відчиніть! Наказує вам Глостер! Слуги стукають у браму. 1-й вартовий (за сценою) Це хто так владно стукає у браму? 1-й слуга Прибув високородний герцог Глостер. 3-й вартовий (за сценою) Хто б він не був, не впустимо нікого. 1-й слуга Оце ти так протектора стрічаєш? 1-й вартовий (за сценою) Протектору хай буде бог протектор. Кажу: ми робим те, що нам звеліли. Глостер Хто вам звелів? Лиш я веліти можу! Чи інший є протектор в королівстві? Ламайте браму - я даю вам дозвіл. Якийсь там конюх буде кпити з мене! Глостерові слуги ломляться у браму Тауера. Вудвіл , (за сценою) Що там за гамір? Хто затіяв зраду? Глостер Чи ваш це, коменданте, голос чути? Ну ж, відчиніте, Глостера впустіть. Вудвіл (за сценою) Терпіння майте, герцогу шановний. Не можу брами відчинити вам. Це кардинал мені заборонив. Дістав я повеління не впускати Сюди ні вас, ні ваших слуг - нікого. Глостер Ти перевагу віддаєш йому, Єпископу, чванливому прелату, Якого наш король не міг терпіти? Ти - недруг господу і королю. Відкрий, бо викину тебе я геть. 1-й слуга Протекторові браму відчиніте! Забаритеся - висадим її. Входить єпископ Вінчестерський зі своїми слугами в рудих лів- реях. Єпископ Гей, властолюбний Гемфрі! Що це значить? Глостер Попиську лисий! Не впускать мене? Єпископ А ти... ти не протектор, не порадник, Ти зрадник і загарбник прав чужих! Глостер Геть, геть, відвертий змовнику, з дороги! Ти затівав погибель королю, Ти індульгенції даєш блудницям. Я в твій же капелюх тебе укину, Як не припиниш ти цього зухвальства. Єпископ Ні, вимітайся ти, а я й не зрушусь. Ось тут - Дамаск, а ти - проклятий Каїн, Тож брата Авеля убий, як хочеш. Глостер Ні, я не вб'ю, лиш прожену тебе. Немов у пелюшках, в червоній ризі Звелю геть звідси винести тебе. Єпископ Посмій-но, спробуй. Чхаю я на тебе! Глостер Що? Чхаєш? Ах, зухвальцю нечестивий! Ану, шикуйтесь, люди! Голубі; Гей, на рудих! Ти ж бороду свою Ховай, бо вирву й надаю по пиці. Топчу єпископський твій капелюх, Не зважу ні на папу, ні на церкву, Тебе за вуха добре попосмичу. Єпископ Ти перед паттого відповіси! Глостер Вінчестер пранцюватий ти єси! Ану, мотуззям їх! Потурте добре. Геть звідси, вовче ти в овечій шкурі, Багряний лицеміре! Гетьте,- бурі! Глостеройі: слуга долають* єписісопових. На цей ґвалт входить лорд-мер Лондона з почтом. Лорд-мер Соромтесь, лорда! Ви ж - верховна влада, А мир порушуєте так зухвало! Глостер Мир?' Ех, не знаєш ги" моєї кривди! Цей Бофорї вже" ні бога не шанує, Ні короля! Він Тауер загарбав! Єпископ Оцей ось Глостер - ворог громадянству. Він сіє чвару, зневажає мир, Податками гам-ан свій напихає, А віру в порох затоптати хоче. Бо ж він протектор королівства, бачте! Надумав зброю з Тауера взяти, Аби собі' коршу захопити. Глостер Оеь відповіде на m слова - удари! Знову б*ються. Лорд-мер При бійці отакій мені хіба що- Закон для всіх тут нагадати треба. Читай, окличнику,, та голосніше! Окличник (читав) Люди всіх станів, що зібралися тут нині озброєні, всупереч миру божому й людському, ми вам повеліває- мо і наказуємо іменем його величності негайно розійтися по ваших власних домівках, і забороняємо надалі, під страхом смертної кари, носити, пускати в дію чи вживати меч, кинджал чи будь- яку іншу зброю. Глостер Не стану я порушником закону, Та ми1 ще стрінемось колись, прелате. Єпископ Так, Глостере, зустрінемось, будь певен, Та кров'ю ти за цю заплатиш зустріч. Лорд-мер Ідіть, бо скличу я людей з киями. Цей кардинал1 пихатіший за чорта! Глостер Прощай, лорд-мере, справив ти повинність. Єпископ Ну ж, начувайся, Гемфрі відворотний,- Я скоро голову тобі зніму. Глостер і єпископ Вінчестерський зі своїми слугами ви« хрдять. Лорд-мер Розійдуться, то підемо І ми. Як страшно кожен з цих вельмож лютився! За сорок літ ні разу я не бився. Виходять. СЦЕНА 4 Франція. Орлеан. Виходять на мур гармаш і його син. Гармаш Чи знаєш ти, що Орлеан в облозі І здобули англійці передмістя? Син Я, тату, знаю, бо стріляв не раз, Проте невлучно, жодного не вбив. Гармаш Ось я навчу тебе, і ти не схибиш. Я головний гармаш у місті цьому І для заслуги маю щось зробити. Мені сказали щойно шлиги принца: Англійці, укріпившись в передмісті, За нами стежать ,он з тієї вежі Крізь потаємні гр,ати; звідти бачать, Як найдощкульнвдіе вражати нас: Стрільбою а чи нададом раптовим. І, щоб зарадити біді такій, Я проти вежі встановив гармату І пильнував на чатах цілих три дні. Ти ж попильнуй тепер, бо я не можу. Як вистежиш когось, дай знать мені: Мене у коменданта знайдеш ти. (Виходить) Син О не хвилюйся, батьку. Я ручуся: Сам вистежу, тебе не потурбую. српВтЖУ піДнімаються Солсбері, Толбот, сер Вїльям Глансдел.1 іеР Томас Гаргрев та інші. Солсбері Мій любий Толботе! Уже вернувся? Чи дуже зле було тобі в полоні? І як нарещті ти зумів звільнитись? Ну ж розкажи, прощу, нам тут на вежі. Толбот Наш герцог Бедфорд у полон узяв Хороброго Понтона де Сантрайля - Отож на нього й виміняв мене. Якось вони для глуму торгували Мене на воїна низького роду; Вже краще смерть, ніж отака зневага, Так дешево оціненому бути! Нарешті трапився достойний викуп. Але Фальстаф зрадливий душу ранить, Його я вбив би голими руками, Аби над ним я зараз владу мав. Солсбері Чому не кажеш, як було в полоні? Толбот 3 зухвалим реготом, презирством, глумом На ринку, на майдані, виставляли Мене, немов позорище, для всіх І називали пострахом французів, Опудалом, яким дітей лякати. Я ж, розлютившись, вирвався від варти І нігтями каміння колупав, Аби ганьби моєї свідків бити. Мій грізний вигляд змусив їх тікати, Ніхто не смів і близько підійти, Щоб я не вбив його. В залізних стінах Не мали за безпечного мене: Вони вважали, що крицеві грати И стовпи з граніту я трощу на друзки, Тому стрільців приставили до мене; Вони щомиті чатували так, Що, тільки я у ліжку ворухнуся, Були готові в серце вже стріляти. Солсбері Ох, сумно слухати, як ти страждав! За все, за все відомстимо сповна. От зараз час вечері в Орлеані. Я кожного крізь грати порахую - Окопуються там вони. Анумо, Поглянемо. Тебе цей втішить вид. Сер Томас Гаргрев і сер Вільям Глансдел, Чимшвидше висловте думки свої, Де нам найкраще батарею ставить. Гаргрев Біля воріт північних, я гадаю./ Глансдел А я б поставив біля бастіону. Толбот А я морив би голодом це місто Чи сутичками з нього кров цідив. Постріл з міста. . Солсбері і сер Томас Гаргрев падають. Солсбері О боже, згляньсь над грішними над нами! Гаргрев О боже, бідного мене помилуй! Толбот Що за нещастя раптом нас спіткало! Озвися, Солсбері, скажи хоч слово. Як чуєшся, о дзеркало відважних? Одну щоку тобі відбило з оком! Проклята вежа і рука проклята, Що завдали такого лиха нам. Таж Солсбері тринадцять виграв битв! У нього вчивсь війни сам Генріх П'ятий. Під рев сурми і гуркіт барабана Разив невтомно меч його блискучий. Живий ти ще? Лиш розмовлять не можеш, Та ще одне тобі лишилось око - Благати в неба ласки. Навіть сонце Одним лиш оком споглядає світ! Не будь ласкавим, небо, ні до кого, Коли для Солсбері не маєш ласки. Перенесімо тіло й поховаймо. Сер Томас Гаргрев, ти живий іще? Озвись до Толбота. Хоч глянь на мене. О Солсбері, збадьор свій дух, утішся, Що ти не вмреш, аж поки... Він ворухнув рукою і всміхнувся, Немов сказать хотів: коли умру, Пометись за мене - незабудь - французам. Вчиню, Плантагенете, як Нерон; На лютні гратиму, міста паливши, Моє ім'я жахатиме французів. Тривога; грім і блискавка. Це що за буча? Аж на небі гамір! Тривога звідки ця і звідки гук? Входить гонець. - Гонець Мілорде, лавою франдузи сунуть! Дофін іде, ще й Діва Жанна з ним (Пророчиця така в них об'явилась) - Щоб змусить нас облогу з міста зняти. Солсбері силкується підвестись і стогне. Толбот Вмирущий Солсбері, о, як він стогне! Волає невідомщена душа. Я стану вам за Солсбері, французи! Хай там дофін-дельфін чи Жанна-панна - Мій кінь копитом їм серця розтопче І мізки їм переміша з болотом! Нум, Солсбері в намет перенесімо Та й спробуєм, на що французи вдатні. Виходять, несучи тіла. СЦЕНА 5 Там же. Перед однією з брам. Тривога, гамір битви. Входить Толбот, переслідуючи дофіна, 1 виходить за ним. Потім входить Д і в а, женучи перед собою англійців, і виходить слідом за ними. Повертається Толбот. Толбот Де міць моя? Де доблесть і потуга? Війська тікають - зупинити годі. Жене їх жінка в обладунку з криці. Входить Діва. Ось, ось іде вона. Зітнуся з нею. Чортице, заклинаю я тебе: Я кров пущу тобі, коли ти відьма, До того відішлю, кому ти служиш. Діва Йди, йди, це я, котра тебе зганьбить. Б'ються. Толбот Чи стерпиш, небо, пекла перемогу? Я груди розірву, напружу доблесть, В раменах руки викручу собі, Але провчу повійницю нахабну. Знову б'ються. Діва (відходячи) Ні, Толботе, ще не твоя година, А я доставлю в Орлеан припаси. Як можеш - перешкодь. Та де тобі! Йди, підбадьор людей своїх голодних Та заповіт для Солсбері склади. Цей день - він наш, і не останній він! (Входить до міста з солдатами) Толбот Думки мої - немов гончарний круг. Не відаю, де я і що роблю. Мов Ганнібал, не силою, а страхом Вона жене нас і перемагає. Так димом бджіл, а голубів - сморіддям Із вуликів, з голубників женуть. Англійськими собаками нас звали, А ми, як цуценята, скавчимо. Коротка тривога. Краяни, чуєте? Летіть у битву Або левів з герба здеріть хутчій, Зречіться батьківщини ви своєї, Овець поставте в герб, а не левів! Так вівці не полохаються вовка, Так кінь чи бик не мчить від леопарда, Як біжите ви від своїх рабів. Тривога, знову сутичка. Нічого не виходить. Знов у шанці! Зі смертю Солсбері усі змирились, Удару помсти не завдасть ніхто, Бо Діва вже ввійшла до Орлеана, І не змогли ми перешкодить їй. Було б мені із Солсбері загинуть, Ніж голову від сорому ховати! (Виходить) Тривога, англійці відступають. СЦЕНА 6 , . Там же. Фанфари. На мури Орлеана виходять Діва, Карл, Рене, Алансон і солдати. Діва Розмайте наші прапори на стінах. Звільнили Орлеан ми від англійців. Так Жанна д'Арк тримати вміє слово. Карл Святе створіння ти, Астреї донько,- За подвиг славний як тебе вшаную? Мов сад Адоніса - твої слова: ' Сьогодні цвіт, а завтра - вже й плоди. Пророчицею, Франціє, пишайся! Уже ж ми Орлеан відвоювали. Не знав наш край щасливішого дня. Рене Чом дзвони не задзвонять скрізь по місту? Скажи, дофіне, хай вогні запалять, Хай веселяться, бенкетують скрізь, Святкуймо радість, що господь нам дав! Алансон Вся звеселиться Франція по вінця, Прочувши, як геройськи бились ми. Карл Це Жанна, а не ми, перемогла,- Короною я поділюся з нею, І всі священики й ченці нехай В процесіях співають їй хвалу. Величнішу зведу їй піраміду, Аніж Родопина, що у Мемфісі. Коли ж вона помре, на знак шаноби Нестимуть прах її у кращій урні, Ніж самоцвітна Дарієва скринька, У всі великі дні, у всі свята Попереду всіх королів французьких. Вже не благатимем Дені святого - Одна у Франції свята - це Жанна! Тепер бенкет ми королівський справим У день звитяги, в золотий день слави. Фанфари. Виходять.

Додати в закладки

  
Переклад Translate