Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Генріх VI : Частина перша Переклад Івана Драча
ДІЯ ДРУГА СЦЕНА 1 Біля Орлеана. Підходять до брами французький сержант і двоє вартових, * Сержант Займіть свої місця і пильні будьте, Як шум зачуєте а чи солдатів Побіля мурів - якнайшвидше нам Давайте знати - у вартівні ми. (Виходить) Вартовий Гаразд, сержанте, ми сповістимо. Хто ми такі? Впосліджена сірома! Коли спокійно інші в ліжку сплять, Вночі, у дощ, у холод - ми на чатах. Входять Толбот, Бедфорд, герцог Бургундський і солдати із штурмовими драбинами. Толбот Ви, регенте, й ви, герцогу преславний, Чия заслуга - те, що Артуа, Валлонія і Пікардія з нами,- В цю ніч французи безтурботно сплять, Весь день гулявши та бенкетувавши. Тож скористаймося тепер з нагоди І з ними поквитаймось за обман, Де хитрощі з чаклунством поєднали. Бедфорд Тюхтій французький! Щоб отак зганьбитись! Зневірившись у силі рук своїх, Зайти у спілку з відьмами і пеклом! Герцог Бург. До пари зраднику і товариство. Та що за Діва в них, свята немовби? Толбот Подейкують, що то якесь дівча. Бедфорд Дівча? А войовниче достобіса! Герцог Бург. Глядіть, щоб не здалась вам чоловіком, Коли вона під прапором французьким Ще повоює так, як почала. Толбот Із духами вони хай накладають, А в нас твердиня - бог, з його ім'ям На їхні мури видеремось ми. Бедфорд Хоробрий Толботе, ми - за тобою. Толбот Не всі гуртом, а ліпше, я гадаю, Нам різними шляхами прориватись, Щоб, як спіткає одного невдача, Могли на ворога ударить інші. Бедфорд Ну, я - до того місця. Герцог Бург. Я - до цього. Толбот Тут Толбот вилізе чи знайде скін. За тебе, Солсбері, іду й за право Твоє, королю Генріху. Покаже Ця ніч, який я відданий обом вам. Англійці видираються на мури з криками: «Святий Георг!», «Толбот!» Вартовий До зброї! Вороги ідуть на приступ! Французи стрибають через мури в самих сорочках. Входять з різних боків напіводягнені Бастард, Алансон, Рене. Алансон Ну як, панове? Чом не одяглися? Бастард Ми раді, що хоч так змогли втекти. Рене Збудились ми і вискочили з ліжка, Біля самих дверей тривогу вчувши. Алансон Відтоді як до зброї взявсь, ніколи Я ще не чув про напад отакий - Зухвалий, бойовий та відчайдушний! Бастард Цей Толбот, певне, сам диявол з пекла. Рене Коли не пекло з ним, то, мабуть, небо. Алансон Он Карл. Аж дивно, як він уцілів. Бастард Та що йому - порятувала Діва. Входять Карл і Діва. Карл Таке твоє, облуднице, мистецтво? Спочатку ти підлестилась до мене, Подарувавши успіх невеличкий, Аби тепер ми втратили усе! Діва За віщо, Карле, ти картаєш друга? Не можу я весь час при силі бути, Щоб, сплю я чи не сплю,- перемагать, А ні - то буду винна перед вами. О необачні! При путящій варті Оця біда нас нагло не спіткала б. Карл Провина ваша в цьому, Алансоне. Цієї ночі ви, начальник варти, Так занедбали цю важливу справу. Алансон Якби усі пости так береглися, Як ті, де пильнував сторожу я, Нас не заскочили б отак ганебно. Бастард Я добре пильнував. Рене І я, мій-пане. Карл І я ж так само - чи не цілу ніч В її ДІЛЬНИЦІ і В СВОЇЙ ХОДИВ' Весь час туди й сюди без відпочинку, На всіх постах не раз міняв сторожу,- То відкіля і як пройшли вони? Діва Не дошукаєтесь, хто дужче винен. Уже ж якесь та відшукали місце, Пильноване недбало, і пробились. Тепер лишається хіба одне'- Зібравши розпорошені війська, Придумати, як ворога дойняти. Тривога. Вбігає англійський солдат із: криком: «Толбот, Толбот!» Усі тікають, покинувши одежу. Солдат А я покинуте собі візьму. Крик «Толбот!» меч замінює мені, Бо вже я здобичі вхопив чимало, До цього ймення вдавшись, як до зброї. (Виходить) СЦЕНА 2 Орлеан. У середині міста.. Входять Тол бот, 'Б є д форд, герцог Бургундський, капітан та інші. Бедфорд Вже розвидняється, пощезла ніч, Що землю крила смоляним плащем. Сурміть відбій, погоню припинити! Сурмлять відбій. Толбот Хай тіло Солсбері сюди несуть, Хай покладуть отут, на площі ринку, Посеред міста клятого цього. Обітницю його душі я сповнив: За кожну краплю графової крові Тут п'ятеро ф'ранцузів полягло. І, щоб прийдешність не могла забути, Яку руїну номста принесла,- В найкращім храмі їхнім споруджу йому гробницю на спочинок вічний. На ній, щоб кожен прочитати зміг, Опишуть хай, як плюндрували місто, І як підступно Солсбері убито, І як жахав він Францію усю. Але в кривавій різанині нашій Чи бачив хто дофіна рятівницю, Ту Жанну д'Арк, їх захисницю славну, Чи ще кого з поплічників його? Бедфорд Напевне, Толботе, як бій почався, Раптово зігнані із ложа сну, Вони поміж озброєних людей Мур перескочили й побігли в поле. Герцог Бург. Я сам, наскільки розрізнити міг В диму й нічній імлі, сполохав наче Дофіна і повійницю його, Коли, рука в руці, вони тікали, Мов голубки закохані, що й дня Одне без одного прожить не можуть. Коли ми лад відновимо у місті, Всі сили треба кинути в погоню! Входить гонець. ; Гонець Вітаю, лорди! Хто в цім зборі славнім Зоветься Толботом, чиї діла Прославили його у нас надміру? Толбот Я Толбот. Хто прислав тебе й навіщо? Гонець Графиня найдостойніша Овернська, Твоєю славою зачарувавшись, О повелителю, прохає нині, Щоб зволив ти відвідати її; Хай має чим вона хвалитись людям: Що бачила тебе, людину славну. Герцог Бург. Ну, бачу вже, що скоро війни наші В кумедні перетворяться забави, Якщо жінки так зустрічей жадають. Ви не зневажите цей милий заклик? Толбот Тоді мені не вірте. Бо хоча Ніяке чоловіче красномовство Мене переконати не змогло б, Та доброті жіночій я піддався. А їй скажи: складаю дяку щиру І упокорений прийду до неї. А може, разом підемо, панове? Бедфорд Ні, тут щось більше, ніж звичайна чемність. Та й чув не раз я, що незвані гості Приємні лиш тоді, як підуть геть. Толбот Один піду, коли немає ради, Сам випробую тої пані ґречність. Гей, капітане! Підійдіть-но ближче. (Шепоче тому на вухо) Чи думку зрозуміли ви мою? Капітан Так, пане мій, і все зроблю як треба. Виходять. СЦЕНА З Подвір'я замку графині Овернськрї. Входять графиня і прибрамник. Графиня Прибрамнику, запам'ятай наказ, А сповнивши - мені ключі віддай. Прибрамник Так, пані. (Виходить) Графиня Готова пастка. Як удасться все, Я так уславлюсь подвигом своїм, Як Томіріс-скіф'янка смертю Кіра. Велика слава лицаря страшного, Не менш разючі і його діла, І рада.я на власні очі й вуха У славі дивній цій переконатись. Входять гонець і Толбот. Гонець Як ви, ласкава пані, наказали, Запрошення віддав - і ось лорд Толбот. Графиня Вітаю щиро! Що? Хіба це він? Гонець Так, пані, він. Графиня Бич Франції? Невже! Той грізний Толбот, що його ім'ям Лякають матері дітей малих? Я бачу, що чутки таки брехливі. Гадала я - побачу Геркулеса Чи Гектора з його суворим видом, Могутнього статурою і зростом, А бачу: це дитя, дурненький карлик! Не може буть, щоб зморщений курдупель Нагонив жах такий на ворогів. Толбот Я, пані, вас насмів потурбувати, Але оскільки в гніві світлість ваша, Знайду я іншу пору для відвідин. (Хоче вийти) Графиня (до гінця) Чого це він? Спитай, куди іде? Гонець Лишіться, лорде! Хоч скажіть, чому Ви пані покидаєте раптово. Толбот Хай знає - помиляється вона: Я йду засвідчити, що Толбот - тут. Повертається прибрамник із ключами. Графиня Якщо ти справді Толбот, ти - мій бранець. Толбот Я - бранець? Чий? Графиня Мій, кровожерний лорде! Тебе я заманила в замок свій. Віддавна тінь твоя - мій вірний раб: Серед картин моїх портрет твій висить. А зараз станеться те саме з тілом: Я ноги закую твої і руки, Ті руки, що жорстоко стільки літ Край плюндрували наш та убивали Чи брали в бран синів або мужів. Толбот Ха-ха-ха! Графиня Смієшся ти, нещасний? Ще застогнеш. Толбот Сміюсь, бо бачу, як ви захопились, Тінь Толбота спіймавши у тенета. Ще й хочете в жорстокості вправлятись! Графиня Як? Ти - не Толбот? Толбот - Я - справдешній Толбот. Графиня То маю я не тінь саму, а й тіло! Толбот Ні, ні, я тільки тінь себе самого, Ви помиляєтесь: не тут-бо тіло. Те, що ви бачите,- найменша частка, Мізерна дещиця людини всеї. Якби все тіло тут було, о пані,- Воно таке широке і високе, Що замок ваш його всього не вмістите. Графиня Ви загадки загадувать мастак: Мовляв, він тут і водночас не тут. Тож як узгодити одне і друге? Толбот Я зараз вам це покажу. (Сурмить у ріг) Б'ють барабани, гарматний залп. Входять солдати. Що скажете? Чи ви переконались, Що Толбот - тільки тінь себе самого? А онде - тіло, м'язи, руки й сила: Він бунтівливі шиї нею гне, Міста він ваші зносить, край руйнує, За хвильку землю цю ущент спустошить. Графиня Звитяжний Толботе! Пробач образу. Не менший ти, ніж слава повідає, Та більший, ніж із вигляду здаєшся. Хай суд поквапний не накличе гніву,- Шкодую, що тебе не привітала З пошаною, якої ти достойний. Толбот О, не журіться й не судіте хибно Про наміри мої, як ви судили Із вигляду про міць мойого тіла. Я зовсім не образився на вас І не жадаю іншої відплати, Крім однієї: дайте нам ласкаво Вина й наїдків ваших скуштувать. Солдатські шлунки завжди служать добре. Графиня Від серця щирого я пошаную Войовника великого в господі Виходять. СЦЕНА 4 Темпльський сад у Лондоні. Входять графи Сомерсет, Сеффолк і Уорік, Річард Плантаге» нет, Вернон і законник. Плантагенет Вельможні лорди, що це за мовчанка? Невже ніхто не вступиться за правду? Сеффолк Були занадто голосні ми в залах, І, може, сад для нас зручнішим буде. Плантагенет Скажіть же, чи за правду я стояв, А Сомерсет боровсь за хибне діло? Сеффолк В науці права зроду я ледачий; Не вмів нагнути волю до закону, Тому закон до волі нахиляв. Сомерсет Уоріку, ви розсудіте нас. Уорік 3 двох соколів - котрий злітає вище, Із двох собак - в котрої паща глибша, Із двох клинків - котрий твердіший гартом, Із коней двох - котрий з обох прудкіший, Із двох дівчат - котра з обох звабніша,- Я ще сяк-так зробити можу вибір. Але в цих гострих каверзах закону Я, далебі, дурніший за ворону. Плантагенет Та досить цих манірних прибіднянь. Так явно правда на моєму боці, Що бачить і підсліпувате око. Сомерсет А в мене правда складена так добре, Так чисто, так сяйливо й очевидно, Що й тим, хто зовсім без очей, помітна. Плантагенет Неначе скуті ваші язики. Що ж - висловіть свої думки без слів. Хай кожен з вас, хто справжній дворянин І честь свою обстоює несхитно, Коли вважає, що моя тут правда, Зірве з цього куща троянду білу. Сомерсет Хай кожен, хто не боягуз підлесний І має сміливість за правду стати, Отак, як я, червону рве троянду. Уорік Я не люблю яскравих барв; тому Без ницого підлесництва й крутійства З Плантагенетом рву троянду білу. Сеффолк А я зірву червону з Сомерсетом І цим скажу, що в і н стоїть за правду. Вернон Спиніться, лорди, і не рвіте більше. Аж поки не домовитесь, щоб той, За кого менше зірвано троянд, Своєю правотою поступився. Сомерсет Незле це, добрий Вернене, виходить. Коли програю - підпишуся мовчки. Плантагенет Також і я. Вернон Тоді заради щирості і правди Я рву оцю бліду і чисту квітку - За білу ружу віддаю свій голос. Сомерсет Та не вколіться, бо своєю кров'ю Забарвите її в червоний колір І, проти волі, будете зі мною. Вернон Коли за власну славу кров проллю, Ця слава в мить одну загоїть рану, І я на тому ж боці залишуся. Сомерсет Гаразд, гаразд! Ну, далі! Хто ж іще? Законник (до Є&мврсега) Якщо наука і книжки не брешуть, То ви за справу стоїте криву. На знак цього троянду білу рву. Плантагенет Де ж, Сомерсете, докази твої? Сомерсет У менте в піхвах, і вони, я певен, Ураз троянду білу закривавлять. Плантагенет А щоки в тебе - мов троянди наші. Від страху зблідли і доводять цим, Що правда не на вашій стороні. Сомерсет Ні, ні, Плавтагенете, ні, неправда. Бід. FHiey - не від страху. В тебе щоки Від сорому палають, як троянди, Та все одно не визнаєш помилки. Плантагенет А чи твоя троянда не червива? Сомерсет А чи твоя троянда не в шпичках? Плантагенет В різких і гострих, щоб за правду стати. Твоя ж черва сама себе зжере. Сомерсет Знайду я друзів правду захистити. Вони обстануть за мою троянду, Туди Плантагенет і не поткнеться. Плантагенет Клянусь оцим невинно-білим квітом - Тебе я зневажаю, недоноску. Сеффолк Не в той бік обертай свою зневагу. Плантагенет Я, Пулю, вами обома гордую. Сеффолк Погордою своєю подавися. Сомерсет Ходім, ходім, мій славний Де-Ла-Пулю. Про що нам розмовляти з мугирем? Уорік Бог свідок, зводиш наклеп, Сомерсете. Бо дід його був Кларенс Лайонел, Едварда Третього законний син. Чи ж вій мугир, з пракоренем таким? Плантагенет Та він же тільки в цім священнім місці Такий хоробрий на язик, нікчема. Сомерсет Клянуся богом -~ ці слова обстою На кожнім клапті рідної землі. Хіба не був твій батько Річард Кембрідж За зраду страчений? Скажи, хіба Тебе ця зрада не заплямувала І не позбавила дворянських прав? Той злочин ще живе в твоїй крові. Мугир ти, доки честі не повернеш. ' Плантагенет Король звелів мого скарати батька, Та суд його законний не судив! Не зрадник він, хоч страчений за зраду, І не тобі, а тим, хто вищий тебе, Цю правду доведу, як час наспіє. А щодо тебе й спільника твого, Я вас у книзі пам'яті відмітив, Щоб покарати за оцю образу, Отож глядіть, я попередив вас. Сомерсет Ну що ж, ми будемо напоготові. За кольором цим - недругів своїх Ти у моїх прихильниках пізнаєш. Плантагенет Клянусь душею, гнівну білу квітку, Як знак ненависті моєї, сам я Носитиму і друзі всі мої, Аж доки чи зів'яне у могилі, А чи розквітне з долею моєю. Сеффолк Іди, нехай пиха тебе задушить, І прощавай до зустрічі нової. (Виходить) Сомерсет Я йду, пихатий Річарде. Прощай. (Виходить) Плантагенет Така образа - і терпіти мушу! Уорік Цю пляму, що вони кладуть на дім твій, В парламенті ми скоро зітремо, Де Вінчестера й Глостера помирять. Як Йорка титулу тобі не вернуть, То й я Уоріком не хочу бути. Тим часом, як любові знак до тебе, Супроти гордих Сомерсета й Пуля Носитиму з тобою білу квітку. І я пророчу - сварка, що сьогодні Розбила нас на партії у Темплі, І між трояндами війна запекла Багато тисяч душ пошле до пекла. Плантагенет Вам, добрий Верноне, я щиро вдячний За те, що ви зірвали білу квітку. Вернон Весь час носитиму її як вашу. Законник І я також. Плантагенет Вам дякую, панове. Ходім обідать. Будьте наготові: Ця сварка розіллє чимало крові. Виходять. СЦЕНА 5 Кімната в Тауері. Два тюремники вносять Моргімера у кріслі. Мортімер Моєї старості доглядачі, Вмирущого мене лишіть самого. Мов у людини, знятої із диби, Так тіло в мене стомлене тюрмою, А це волосся сиве - смерті вісник, Мов у старого Нестора,- вже скін Провішує Едмунду Мортімеру. Ці очі - ніби лампи без оливи, Уже тьмяніють, меркнуть, догоряють. І плечі долу гне тягар нещастя, А кволі руки - мов лоза усохла, Що виснажено полягла на землю. Проте ці ноги, вічно занімілі, Нести цю грудку глини неспроможні, Все ж до могили бистрокрило рвуться, Бо втіхи іншої не бачу я. Але чи прийде небіж мій, скажіть? Тюремник Так, пане, прийде лорд Плантагенет. Ми в Темпль послали, до його палати, І нам відповіли, що прийде він. Мортімер Удовольниться тим душа моя. його біда не менша від моєї. Відколи Генріх Монмут сів на трон, Я, доти бувши славним і великим, Всього позбувся - волі і майна, Та й Річардова слава потьмяніла: Утратив він і спадщину, і честь. Та скоро вже утішниця стражденних, Смерть справедлива, миротворець вічний, Нарешті визволить мене з темниш. Якби ж минулось і його нещастя, Щоб він утрачене собі вернув! Входить Річард Плантагенет. Тюремник Мій пане, небіж ваш уже прийшов. Мортімер Річард. Плантагенет, мій друг* чи тут він? Плантагенет Так, мій зневажений, нещасний дядьку, Ваш небіж скривджений, ваш Річард тут. Мортімер Мені спрямуйте руки, щоб обняв я Його за шию в цю останню мить. Скажіть, коли мої торкнуться губи Його щоки,- я дам йому цілунок. Та поясни, нащадку Йорків любий, Коли і як покривджено тебе? Плантагенет Зіпри свою літами гнуту спину Мені на руку, й розповім усе. Я з Сомерсетом нині сперечався; І, розпустивши спритний свій язик, Він батька смертю дорікнув мені. Язик мені зв'язала ця обмова, А то йому я гідно відповів би. Тож, ради батька, добрий дядьку мій, І ради честі всіх Плантагенетів, І ради єдності розкрий причину: Чому загинув батько мій, граф Кембрідж? Мортімер Причина, небоже, була та сама, Котра й мене в темниці осоружній З юнацьких літ тримала та гноїла; Вона його до згину привела. Плантагенет Розкрий повніше, що то за причина, Бо я не знаю і вгадать не можу. Мортімер Я розповім, коли дозволить віддих І смерть не прийде перше, ніж докінчу. Дід короля теперішнього, Генріх Четвертий, трон у небожа відняв - У Річарда, що спадкоємцем був Едварда Третього - як син єдиний Його першонародженого сина. Як сталась узурпація, то Персі, Північні лорди, цим свавіллям диким Обурені, розпочали війну, Щоб посадить мене на трон англійський. Бо ж Річард, молодим життя позбувшись, Не залишив наступника прямого, І я по ньому мав найбільше прав, Тому що герцог Кларенс Лайонел, Мій дід по матері, був третім сином Едварда Третього, а Болінгброк - Лиш Джона Ганта парості росток, Четвертого в геройськім поколінні. Та в цій зухвалій спробі відновити Моє законне право на корону Вони життя збулись, а я - свободи. А згодом, як на трон сів Генріх П'ятий, Син Болїнгброка, то твій батько Кембрідж, Чий батько - Едмунд Ленглі, герцог Йорк, Узяв мою сестру, твою матусю,- Тож він, до мене сповнившись жалю, Зібрав потугу - визволять мене й англійською короною вінчати. Та, як і всі, граф доблесний загинув На пласі, й славний Мортімерів рід Утратив титули, права й надії. Плантагенет В цім роді, пане мій, останній - ви. Мортімер Це правда, я не породив дітей, . І кволий голос мій - провісник смерті. Ти - спадкоємець мій. Свого добийся. Та будь обачний в клопотах трудних. Плантагенет Твоє напучення дійшло до мене. І все ж мені здається - страта батька Була тиранством підлим і кривавим. Мортімер Свої ходи готуй, небоже, мовчки. Ланкастерський стоїть несхитно дім, Немов гора, і нам його не зрушить. Та зараз дядько твій цей світ покине,-> Так переносить двір свій володар, Коли йому одне набридне місце. Плантагенет Якби частину літ моїх віддати Я міг, щоб твій продовжить вік похилий! Мортімер Зробив би зле мені, як той різник, Що тне і тне, де досить раз рубнути. Не плач, хіба лиш посумуй за мною, Та ще про похорон розпорядися - І прощавай. Хай збудуться надії І процвітає хай життя твоє! (Вмирав) Плантагенет Душі твоїй подаленілій - мир. В темниці ти пробув, немов на прощі, Немов пустельник, дні свої прожив ти. Твої поради в грудях я замкну - Хай тут лежать, а потім видно буде. Несіть його. Подбаю я, щоб кращим Був похорон, аніж його життя. Тюремники виходять, несучи тіло Мортімера. Згас присмерковий світоч Мортімера, Погашений зажерливістю нижчих. За кривди ці, за ці гіркі образи, Що Сомерсет завдав моєму роду, Колись, напевне, з честю відповім. Тепер же до парламенту хутчіше! Або свої права там віднайду, Або із волі свій талан зведу. (Виходить)
Книга: Вільям Шекспір Генріх VI : Частина перша Переклад Івана Драча
ЗМІСТ
| 1. | Вільям Шекспір Генріх VI : Частина перша Переклад Івана Драча |
| 2. | ДІЯ ДРУГА СЦЕНА 1 Біля Орлеана. Підходять до брами французький... |
| 3. | ДІЯ ТРЕТЯ СЦЕНА 1 Лондон. Будинок парламенту. Фанфари. Входять... |
| 4. | ДІЯ ЧЕТВЕРТА СЦЕНА І Париж. Трнна зала. Входять король Генріх,... |
| 5. | ДІЯ П'ЯТА СЦЕНА і Лондон. Кімната в палаці. Сурми. Входять король... |
| 6. | Примітки ІСТОРИЧНІ ХРОНІКИ ШЕКСПІРА В перший період... |
На попередню
|
|
