Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Генріх VI : Частина перша Переклад Івана Драча
ДІЯ ТРЕТЯ СЦЕНА 1 Лондон. Будинок парламенту. Фанфари. Входять король Генріх VI, Ексетер, Глостер, Уорік, Сомер- сет, єпископ Вінчестерський, Річард Плантагенет та інші. Глостер хоче подати скарг$; кардинал вириває її і шматує. Єпископ Ти йдеш з обвинуваченням умисним, Старанно обмізкованим доносом? Ні, Гемфрі Глостер! Можеш - звинувачуй Чи щось на карб мені ти закидай, Але кажи без намислу, відразу, Тоді і я без намислу, раптово Дам відповідь на закиди твої. Глостер Зухвалий попе! Ці священні стіни Велять мені мовчати, а інакше Ти б сам узнав, що кажеш недоладне. Гадаєш, ніби я на цім папері Списав усі твої препідлі вчинки, Собі завдавши труд, бо неспррможен Устами повторити слід пера? О ні! Але твоє зухвальство злісне, Твої смердючі й похітливі жарти, Твою гординю навіть діти знають. Ти - найлихіший з лихварів усіх, Свавільний баламут і ворог місту, Розпусний, хтивий більше, ніж годиться І пастирю духовному, й вельможі. Твоя підступність більш ніж очевидна - Ладнав ти пастку на моє життя І коло Тауера, й коло мосту. Коли б твої просіяти думки, То й сам король, я певен, в небезпеці Від злоби й заздрості, що в серці в тебе. Єпископ Тебе я зневажаю. Вас же, лорди, Прошу послухать відповідь мою. Якби я був зажерливий, амбітний, Як твердить він,- невже б я бідним був? Чом я не прагну вище піднестися, Тримаюсь стану звичного свого? А щодо чвар, то хто від мене більше Мир любить, хоч мене і зачіпають! Не це його дратує, любі лорди, Не це все герцога розпломенило, А те, що керувати хоче він лиш Та й коло короля щоб він лиш був. Це грім породжує у нього в грудях І спонукає лаяти мене. Та доведу - не гірший я за нього... Глостер Не гірший ти? Байстрюк мойого діда! Єпископ Величний пане! Ну, скажіть, а ви хто, Як не пихатий і чванливий деспот? Глостер Нахабний попе! Що ж, я не протектор? Єпископ А я хіба вже не прелат церковний? Глостер Атож - засів у церкві, мов розбійник У замку над нахапаним добром. Єпископ Безбожний Глостер! Глостер Та зате ж у тебе Побожний сан лише, а не життя. Єпископ Рим відомстить! Уорік Ото й грими в Рими! Сомерсет А вам би, лорде, старших поважати. Уорік Авжеж, аби єпископ переважив. Сомерсет Мені здається - той, хто в бога вірить, Належно має шанувати сан. Уорік Скромніший мав би бути превелебний! Прелатові галасувать не личить. Сомерсет А що ж, як сан святий так зачіпають? Уорік Святий чи не святий - однак негоже, Бо Глостер же - протектор короля. Плантагенет (убік) А ти припни язик, Плантагенете, Щоб не сказали: «Не тебе питають, В розмову з лордами не лізь, зухвальцю!» А то б я Вінчестеру теж дошкулив. Генріх Дядьки мої - і Вінчестер, і Глостер! Вартівники священних благ вітчизни! Прошу, молю, благаю вас обох, Щоб поєднали ви серця в любові. Яка тяжка це прикрість для корони, Що так гризуться два шановні пери! Повірте, лорди, серцю юнака: Незгоди громадянські - це черва, Що нашої держави силу точить. Крики за сценою: «Геть, руді лівреї!» Це що за гамір там? Уорік Та то, напевне, Зняли єпископові люди бучу. Знову крики: «Каміння! Каміння!» Входить лорд-мер Лондона з вартою. Лорд-мер Шановні лорди! Генріху достойний! Над містом нашим зжальтесь і над нами! Єпископові й герцогові слуги - Хоч зброю їм носить заборонили - Каміння до кишень понапихали, Зібралися у два гурти ворожі І так навзаєм ціляться в довбешки, Щр декому вже й мізки розтовкли! , На кожній вулиці побито вікна. Ми зі страху крамниці зачиняєм. Входять, б'ючись, слуги Глостера і єпископа В і н ч естер с ького із закривавленими головами. Генріх Вам, як підданцям нашим, велимо: Облиште битись, миру не ламайте! Ви, дядьку Глостер, зупиніть цю чвару! 1-й слуга Як у мене віднімуть камінь - я зубами вцеплюся. 2-й слуга Роби що хочеш - не злякаюсь я! . . ' Б'ються знову. Глостер Хто в мене служить, сварку цю лишіте! Противну звичаям покиньте бійку. 3-й слуга Мілорде, знаємо: ви чоловік І справедливий, і прямий, а родом Лише від короля самого нижчий. Не стерпим, щоб вельможу отакого, Такого доброго вітця держави Безчестив перодряп якийсь нікчемний. . Ми - і жінки з дітьми - всі будем битись І гіриймем смерть від вороґів твоїх. 1-й слуга Хай руки відрубають нам --відтяті В бій кинуться, коли загинем ми. Б'ються знову. Глостер Негайно зупиніться, я кажу вам! Коли ви справді любите мене, То умовлянь послухайте моїх. : Генріх О, як мені ці чвари душу ранять! Як можете ви, Вінчестере, бачить Мої зітхання і не поступитись? Хто мав би жаль відчути, як не ви? Хто має вчити нас, що ліпший мир, Коли церковник тішиться розбоєм? Уорік Ну ж, Вінчестер і Глостер, помиріться! Бо короля затятістю своєю Ви уб'єте й зруйнуєте державу. Погляньте, скільки лиха, скільки згуби Ви чварами накоїли своїми. Як крові ви не прагнете - миріться! Єпископ Хай піддається він, бо я не здамся. Глостер Схиляюся - з жалю до короля. А то попові швидше б серце вирвав, Аніж дозволив, щоб його був верх. Уорік Погляньте, Вінчестере, он же герцог Геть відігнав і злість свою, і нехіть: Чоло його, дивіться, прояснілої Ви ж досі невблаганні і суворії Глостер Ось, Вінчестере, руку подаю. Генріх Соромтесь, дядьку! У казаннях ваших Вчите: злоба*-страшний і смертний гріх. Чого ж самі ви по своїй науці Не чините, а сієте злобу? Уорік Королю добрий! Це легкі докори. Змирися, Вінчестере! Справді сором: Тебе дитина вчить, як повестися, Єпископ Гаразд, я герцогові поступлюся. Рука за руку, за любові- любов, Глостер (Убік) . Але боюсь я, що з нещирим серцем. (Уголос) Погляньте, співвітчизники* і друзі, Цей знак послужить стягом перемир'я Між сторонами нашими двома. Кля«у,£я< богомц я не лицемірю. Єпископ (убік) Клянуся богом, маю іншу гадку. Генріх О добрий герцогу і дядьку любий! Як я зрадів оцьому перемир^ю! Йдіть, слуги, не тривожте більше нас І подружіться, як пани зробили. 1-й слуга Гаразд! Піду до лікаря. 2-й слуга І я. 3-й слуга А я піду по' ліки до таверни. Слуги, мер та інші виходять. Уорік Ласкавий наш державцю, згорток цей Прийміть. У ньому наші міркування Про Річарда Плантагенета право. Глостер Ви дуже добре, лорде мій, зробили. Величносте, як зважите усе, Великі є підстави повернути Плантагенетові його права, А надто з огляду на ті події, Що в Елтемі про них вам розповів я. Генріх Так, ті події - то було насильство. Тому, шановні лорди, ми волієм, Щоб Річард був поновлений в правах. Уорік Хай Річарда поновлять у правах І кривду батька сину відшкодують. Єпископ Як хочуть всі, так Вінчестер бажає Генріх Як Річард вірним буде, ми тоді Всю повну спадщину йому дамо, Яка належить нині роду Йорків,- Адже від них веде він родовід свій. Плантагенет Смиренний твій слуга тобі клянеться Служить до скону чесно і покірно. Генріх Стань на коліна біля ніг моїх. За шану, явлену мені, тебе Опережу мечем великих Йорків. Встань, Річарде, Плантагенете справжній, Устань, поновлений наш герцог йорк! Плантагенет Встаю - хай вороги твої впадуть! Як честь моя звелась, хай згине той, Хто проти вас лиху намислив думку. Всі Хвала тобі, могутній герцог Йорк! Сомерсет (убік) Ганьба тобі, нікчемний герцог йорк! Глостер Владарю, зараз вам рушать пора До Франції, щоб там коронуватись. Присутність короля любов породить У підданих його і вірних друзів, А недругів його позбавить духу. Генріх Як Глостер скаже, Генріх так і вчинить. Порада добра справу половинить. Глостер Вже ваші кораблі напоготові. Фанфари. Виходять усі, крім Ексетера. Ексетер Чи в Англії, чи в Франції ми будем - Бог відає один, що нас чекає. Незгода, що зайшла оце між перів, Під попелом нещирості жаріє І полум'ям спахне колись нарешті. Отак помалу тіло загниває, Так заздрісний і ниций тліє розбрат. Боюся я фатального пророцтва, Що в ті часи, як Генріх П'ятий правив, Було в дітей маленьких на устах: «Усе, що Генріх з Монмута здобуде, Те Генріх з Віндзора усе погубить». І це так ясно видно, що надіюсь Померти ще до тих часів лихих. (Виходить) СЦЕНА 2 Франція, біля Руана. Входить Діва і четверо солдатів, переодягнутих селянами, з мішками за плечима. Діва Ось брама міста, ось Руана брама, Яку ми хитрощами подолаєм. Отож слова обачні добирайте, Немовби ви прості собі селяни, Прийшли пшеницю продавать на ринок. Коли ввійти до міста пощастить нам І ми побачим, що слабка сторожа, Я нашим вірним друзям знак подам, І Карл-дофін вдереться в місто з військом. 1-й солдат Мішками «у мішок» це місто візьмем І станемо панами над Руаном. Отож постукаймо. (Стукає) Вартовий (за сценою) Qui est la?* * Хто там? (Фр.) Діва Paysans, pairvre gens de France *. Селяни ми, прийшли продать пшеницю. Вартовий (відчиняючи браму) Заходьте. Дзвін уже дзвонив на ринку. Діва Руане, повалю твої твердині! (Входить із солдатами в місто) Входять Карл, Бастард, Алансон, Рене та військо. КарЛ Святий Дені, благослови цю хитрість, Щоб знову мирно спалось нам в Руані. Бастард 3 солдатами в Руан пройшла вже Діва, Вже там вона. Та як покаже нам, , . Де краще, найбезпечніше вступити?, Алансон На тій он вежі смолоскип запалить. . Він знаком буде тим, який покаже, Де найзручніше нам іти на приступ. Сходить на укріплення Діва із запаленим смолоскипом в руках. Діва Дивіться, це весільний смолоскип, Який Руан з'єднає і вітчизну, А Толботові згубу провістить. Бастард Поглянь, достойний Карле,- смолоскип Для нас палає на вершині вежі. Карл Нехай він сяє, мов комета помсти, І провіщає недругів падіння. Алансон Не гаймо часу - зволікання згубні! Гукаючи: «Дофін!», анум на приступ! І вибиймо при брамі всю сторожу. ' Тривога. Французи штурмують браму. Тривога. З міста, б'ючись, виходить Толбог з англійськими солда- тами. Толбот О Франціє, за підступ цей заплатиш, Якщо я зможу пережить його. Ця Діва - чарівниця проклятуща; Вона цю штуку втнула так зненацька, Що ледве від французів ми втекли. (Виходить) Тривога. Сутички. З міста виносять у кріслі хворого Бедфорда. Входять Толбот і гер- цог Бургундський. Потім на мури сходять Діва, Карл, Бастард Алансон та Рене. * Селяни, бідні люди Франції (фр.). Діва Добридень, лицаріТ Пшениці треба? Попоститеся, герцогу Бургундський, Бо дешево так купите не скоро! Смакує вам із куколем хлібець? Герцог Бург. Чаклунко, безсоромнице, повіє! Глузуй, глузуй - ще вдавишся сама Цим хлібом^ ще врожай ти прокленеш! Карл Глядіть, щоб доти з голоду не вмерли. Бедфорд Хай не слова - діла помстять за зраду! Діва Що вдієш, сива бородо? І як? У кріслі на турнір із смертю підеш? Толбот Бридка французька відьмо, повна злості, Оточена юрбою бахурів! Чи ж личять насміхатися з сивин, Напівживого звати боягузом? Ох, дівкоі Ще зчеплюся я а тобою, А ні - від сорому загине Толбот. Діва Ти ба, який гарячий! Та мовчу: Як Толбот загримить, то буде дощик. Англійці радяться пошепки. Ого, парламент? Хто ж у вас промовець? Толбот Посмієте на бій у поле вийти? Діва Чи ваша милість має нас за дурнів? Щоб ми здобутим знову ризикнули? Толбот Не до сварливої Гекати мовлю,- До тебе^ Алансоне, і до решти: Чи вийдете на бій ви, як солдати? Алансон Синьйоре, ніі Толбот Повішайтесь, синьйори! Вам, ниці хлопи, тільки мулів пасти! Мов селюки, за муром поховались, А зброї не піднімуть, як дворяни. Діва Ходімо, полководці, геть із мурів, Бо видно, що лихе намислив Толбот. Бог з вами, пане! Вийшли ми сказати Лиш те, що ми в Руані. Діва та інші сходять з мурів. Толбот І ми опинимось там незабаром, А ні - то слава Толботова згине. Клянись, Бургундцю, честю родовою, Що постраждала від образ французьких, Це місто знов узяти чи померти. А я клянуся Генріхом Англійським, Його вітцем, що звоював цей край, Левиним серцем Річарда-героя, Похованим отут-таки, в Руані,- Відвоювати місто чи померти. Герцог Бург. Така й моя обітниця хай буде. Толбот Ходім, але спочатку ми повинні Про герцога вмирущого подбати. Ми вас помістимо в зручнішім місці, Придатнішім для хворого й старого. Бедфорд Ні, лорде Толбот, не ганьбіть мене: Зостанусь тут, під мурами Руана, Й ваш успіх поділю чи ваше лихо. Герцог Бург. Дозвольте, Бедфорде, переконать вас. Бедфорд Ні, не відносьте! Я читав колись, Як смілий Пендрагон на бойовище Прибув у ношах, хворий, і звитяжив. Серця солдатів покріплю я нині, Бо в них немов себе самого бачу. Толбот Незламний дух у немічному тілі! Хай буде так! Господь хай береже вас! Бургундський герцогу, не зволікаймо, Але зберімо сили всі скоріше І вдармо на чванливих ворогів. Виходять усі, крім Бедфорда та його слуг. Тривога, сутички. Входять сер Джон Фальстаф і офіцер. Офіцер Сер Джон Фальстаф, куди так спішите? Фальстаф Куди, куди! Рятуюся, тікаю! Ми знов, здається, будемо побиті. Офіцер А Толбота покинули в біді? Фальстаф Всі Тол боти життя мого не варті! (Виходить) Офіцер Бодай добра не знав ти, боягузе! (Виходить) Відбій, сутички. Вибігають з міста Діва, А лан соя, К а р л та і н ш і. Бедфорд Тепер спокійно, душе, відлітай, Адже поразку ворога я бачив. У чому дурнева надія й сила? Недавно ви зухвало насміхались, Тепер втекти, порятуватись раді. (Вмирає, його виносять у кріслі) Тривога. Входять Толбот, герцог Бургундський та інші. Толбот За день один утратити й вернути - Хіба це не подвійна честь, Бургундцю? Прославмо ж господа за цю звитягу! Герцог Бург. О грізний Толботе-войовнику! Бургундія в своїм поставить серці Твоєї слави монумент величний. Толбот Спасибі, герцогу. Де ж нині Діва? Либонь, сам чорт проспав, не допоміг їй. Де хвастощі Бастарда, кпини Карла? Завмерло все? Похнюпився Руан, Що з нього утекли такі завзятці. Ми зараз тут, у місті, зробим лад, Поставимо надійних офіцерів, А далі - всі в Париж до короля, Бо там він із двором розташувався. Герцог Бург. Що Толботові добре, те й мені. Толбот Та перше, ніж рушати звідси в путь, Ми Бедфордові шану віддамо - Його в Руані гідно поховаєм. Світ хоробрішого не знав солдата, Шляхетнішого серця двір не бачив. Та й королі, й царі - підвладні смерті. Такий кінець людської круговерті. Виходять. СЦЕНА 3 , , Рівтна біля Руана. . : Входять К а р я, Б-а є тард, Алансон, Діва та військо, Діва Хай не бентежить, принце, вас поразка, Не побивайтесь, що Руан відбито. Жура жере іржею, не лікує, Того, що сталося, назад не вернеш. Нехай шаленець Толбот тріумфує І розпускає, мов павич, хвоста,- Ми вискубем йому те пишне пір'я, Коли дофін і всі за мною підуть* Карл Ти нами досі добре правувала, І вірили ми всі в твоє мистецтво. Одна невдача віри ще не нищить. Бастард Ти розумом знайди таємну хитрість, І ми на цілий світ тебе прославим. Алансон Поставим статую в святому місці, Тобі молитись будем, як святій. Лиш, мила Діво, ти подбай про нас. Діва Хай буде так, як вам порадить Жанна. Вмовляннями із лестощами разом Ми герцога Бургундського спокусим Покинуть Толбота й до нас пристати. S Карл Якби-то ми змогли зробити це, То Генріхові зайди геть пощезли б І Англія б не величалась так; Ми б їх з країни нашої прогнали. Алансон їх виженемо з Франції навіки, Щоб не зосталось тут їм ані графства. Діва Вельможне панство, ви лишень дивіться, Як добре я звершу цю пильну справу. Віддалік чути барабанний бій. Ви чуєте? Зі звуку барабанів Збагнули ви - англійці йдуть в Париж? Англійський марш. Входить і проходить віддалік Толбот зі своїм вій- ськом. З розпущеними стягами йде Толбот. І все англійське військо йде за ним. Французький марш. Входить герцог Бург у н д с ь к и й зі своїм в і і еь ко м. А в ар'єргарді - герцог із загоном. На наше щастя, задніх він пасе. Сурміть переговори, йдем до нього. Сурмлять до переговорів. Карл Переговори з герцогом Бургундським! Герцог Бург. Жадає хто переговорів з нами? Діва Його високість Карл, дофін французький. Герцог Бург. Що скажеш, Карле? Швидше! Я спішу. Карл Ти, Діво, причаруй його словами. Діва Бургундський вождю, Франції надіє, Дозволь покірно мовити рабі. Герцог Бург. Кажи, але не набридай занадто. Діва На край свій глянь, на Францію багату: Як пограбовані міста й містечка, Як їх жорстокий ворог сплюндрував! Поглянь, як мати - на дитя кохане, Що смерть йому вже очі закриває, . На Францію знеможену поглянь, На рани глянь, на ті жахливі рани, Яких ти сам завдав їй нерозважно. Свій гострий меч ти в інший бік спрямуй» Бий тих, що ранять, а не рань своїх. : І крапля крові із грудей вітчизни Тебе хай дужче засмутить, аніж Потоки сукровиці ворогів. З рікою сліз ти повернись до нас І змий ганебні плями з батьківщини. Герцог Бург. Вона мене словами так чарує,- Чи це мене пом'якшує природа?' Діва А ще ж бо Франція уся волає: Ти не від батька-герцога родився! Ну що тебе єднає із чваньками, Які тобі лише до часу вірять? Коли осяде Толбот міцно в нас, Награвшися тобою, зла знаряддям, То Генріх Шостий стане в нас за пана, І випхають тебе, як жебрака. Звертаємось до розуму твого! Ось, зауваж, підтвердження на доказ: Твій ворог лютий, герцог Орлеанський,- Хіба не був він у англійців бранцем? Вони ж, прочувши те, що він твій недруг, Без викупу на волю відпустили, На зло Бургундцеві і всім, хто з ним. Супроти співвітчизників воюєш, З убивцями своїми об'єднавшись! Тож повернись, заблуканий державцю,- Карл з друзями тебе в обійми прийме. Герцог Бург. Я переможений - гучні слова ці, Немов гармати постріли, лунали, Ледь не примусили схилить коліна. Прости, вітчизно, ви простіть, краяни, Прийміть, панове, щирі ці обійми,- Мої війська і вся потуга - ваші. Прощай же, Толбот,- більш тобі не вірю! Діва (убік) Француз французом - і туди, й сюди! Карл Вітаєм, герцогу! Ти воскресив нас! Бастард І мужністю новою груди сповнив. Алансон Чудово роль свою зіграла Діва І заслужила золотий вінець. Карл Ходімо ж, та з'єднаймо наші сили, Й подумаймо, як ворогам нашкодить. Виходять. СЦЕНА 4 Париж. Королівський палац. Входять король Генріх, Глостер, Йорк, Сеффолк, Сомерсет, Уорік, Ексетер, Вернон, Бассет, єпископ Вінчестерський та інші. Назустріч їм - Толбот зі своїми офіцерами. Толбот Королю добрий і шановні пери! Коли почув, що прибули сюди ви, То припинив війну я тимчасово, Щоб сповнити монархові повинність. На знак чого ось ця рука моя, Що п'ятдесят фортець вже підкорила, Дванадцять міст та сім міцних містечок, А ще взяла в полон п'ятсот дворян,- Кладе вона цей меч до ваших стіп. Я, серцем та душею вам покірний, Приписую цю всю звитяжну славу Спочатку богові, а потім - вам. (Схиляє коліна) Генріх Мій дядьку Глостер, це той самий Толбот, Що так давно вже Францію тримає? Глостер Так, владарю, якщо це вам завгодно. Генріх Ласкаво просимо, звитяжний вождю! Ще змалечку, хоч не старий я й досі, Я часто чув від батька, що бійця За вас мужнішого ще не бувало. Давно ми знаємо про вірність вашу, Про вашу службу чесну і звитяги, Та ви не знали наших нагород, Бодай подяки - й тої не відчули, Бо ми не бачили ще вас в обличчя. Тож уставайте; за заслуги ваші Ми графом Шрусбері вас титулуєм. На нашу коронацію прибудьте. Фанфари. Виходять усі, крім Вернона та Бассета. Вернон Ну, сер, ви так лютилися у морі І так ганьбили колір, що ношу я На честь мого патрона-лорда йорка... То чи повторите слова глузливі? Бассвт Аякже, сер,- коли і ви посміли Так розпустить гавкучий свій язик Проти мого патрона - Сомерсета. Вернон Який він є, таким його вважаю. Бассет Яким же? Чим від Йорка гірший* він? Вернон А тим, що гірший. Ось де маєш доказ! (Б'є його) Бассет Непіднику! Закон про зброю*знаєш, Що-при дворі за меч - на місці смерть, А тс б я-кров пустив тобі із серця. Але-піду до короля просити, Щоб дозвіл дав помститись за образу. Ще стрінемось, поганцю; Начувайся! Вернон Гаразд, падлюко,- буду там, де й ти, І стрінемося швидше; ніж бажаєш. Виходять.
Книга: Вільям Шекспір Генріх VI : Частина перша Переклад Івана Драча
ЗМІСТ
| 1. | Вільям Шекспір Генріх VI : Частина перша Переклад Івана Драча |
| 2. | ДІЯ ДРУГА СЦЕНА 1 Біля Орлеана. Підходять до брами французький... |
| 3. | ДІЯ ТРЕТЯ СЦЕНА 1 Лондон. Будинок парламенту. Фанфари. Входять... |
| 4. | ДІЯ ЧЕТВЕРТА СЦЕНА І Париж. Трнна зала. Входять король Генріх,... |
| 5. | ДІЯ П'ЯТА СЦЕНА і Лондон. Кімната в палаці. Сурми. Входять король... |
| 6. | Примітки ІСТОРИЧНІ ХРОНІКИ ШЕКСПІРА В перший період... |
На попередню
|
|
