Додати в закладки
Переклад Translate
Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
Скачати одним файлом. Книга: Данте Аліг'єрі Божественна комедія Переклад Євгена Дроб'язка
ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА
1] Коли з душевних сил котрась, буває,
2] Чи в радощі чи в смуток порина
3] І тільки цим уся душа палає, -
4] То іншим не спалахує вона
5] (Не можна, отже, вигадки пробачить,
6] Що душі наші полумінь єдна).
7] Тож як зачується чи замаячить
8] Таке, що душу жаром обгорта,
9] То як збігає час, вона й не бачить.
10] Лиш роздивлятись може сила та,
11] З цієї ж душу полум'я спостигло;
12] І та мов скута, ця ж у вись зліта.
13] Єство моє про це дізнатись встигло,
14] Коли з Манфредом мову ми вели,
15] Бо сонце непомітно перебігло
16] На п'ятдесят вже градусів, коли
17] Дістались ми туди, де тіні зграйно
18] Гукнули: «Шлях шукали ви й знайшли!»
19] Як достигають грона, то негайно
20] Скрізь виноградар терном затуля
21] Лазівки, не такі вузькі звичайно,
22] Як та, що нею лізти до шпиля
23] Ми почали з учителем поволі,
24] Як душ не стало чути іздаля.
25] Простують люди до Сан-Лео, Нолі
26] І пішки до Бісмантови ідуть,
27] Але звестись на бескиди ці голі
28] Було можливим лиш для крил, мабуть,
29] Високої мети, - ще й надихали
30] Слова поета, вказуючи путь.
31] Вузьким проваллям рушили ми в скали,
32] Де камінь в небеса свій верх простер,
33] І ми собі руками помагали.
34] Коли ж здолали ми крутий бар'єр
35] І вийшли на вузеньку полонину,
36] Спитав я вчителя: «Куди тепер?»
37] Він одповів: «Мене на верховину
38] Ти супроводь, не пожалівши сил,
39] А там я вожая тобі зустріну».
40] Але стрімкий був велетенський схил,
41] Який величніш за пряму здіймався,
42] Що нею ріжеться квадрант навпіл.
43] І я почав, бо віддих затинався:
44] «Лишаєш, батьку, ти мені сліди,
45] Пильнуй, щоб я їх повсякчас тримався»
46] «Синочку, хоч на камінь той зійди», -
47] Він вимовив, вказавши над собою
48] Серед урвистих скель облом гряди.
49] Од слів його я сповнився снагою,
50] Поповз за ним по кручених стежках
51] І, зрештою, на камінь став ногою.
52] І сіли так ми, щоб у нас в очах
53] На схід була дорога страхітлива, -
54] Приємно глянуть на відбутий шлях.
55] Спочатку вниз дививсь я, та вразлива
56] Увага йшла до сонця, бо зливавсь
57] На нас ранковий промінь десь ізліва.
58] Поет примітив, як я дивувавсь,
59] Що в сяйнім повозі їздець крилатий
60] Між нами й Аквілоном просувавсь,
61] І пояснив мені: «Якби Близнята
62] Були близ дзеркала, що ясно так
63] Повинне на всі сторони палати, -
64] Ми бачили б, що світлий зодіак,
65] Коли не хибить путь його безмежна,
66] Підходить під Возів небесний знак.
67] Збагнеш, від чого справа ця залежна,
68] Дізнавшися, що мають і Сіон,
69] І ця гора, йому супротилежна,
70] Єдиний обрій за твердий закон,
71] Півсфери ж дві, і що стезя надхмарна,
72] Де коні гнав бездольний Фаетон,
73] Отут, по цьому схилу, незабарна,
74] А там іде по тому, навпаки, -
75] І мисль твоя тоді не буде марна».
76] «Звичайно, - відповів я, - зір швидкий
77] Ніколи ще не був такий у мене,
78] Як нині, хоч мій розум затяжкий.
79] Незміряних кружінь кільце вогненне,
80] Що вчені звуть екватором його,
81] Лежить, між нами й сонцем полонене,
82] Як я добрав з пояснення твого,
83] Звідсіль на північ, хоч його ж євреї
84] На південь мають від шпиля свого.
85] Та не зневаж цікавості моєї:
86] Чи довго йтиме стежка ця важка,
87] Що важко навіть глянути на неї?»
88] А він мені: «Гора оця така,
89] Що ти спочатку тільки йти не в силі,
90] А вище - стане там хода легка.
91] Отож, коли для тебе стануть милі
92] І любі над усе стежки оті,
93] Мов плавний рух човна по тихій хвилі;
94] Коли ти дійдеш до кінця путі, -
95] Там тільки й зможеш на спочинок сісти,
96] Оглянеш сам усі місця святі».
97] Не встиг поет сказать цієї вісті,
98] Хтось поруч вимовив: «Аби знаття,
99] Що ти раніш не перестанеш лізти».
100] Обидва роздивились до пуття
101] Й побачили ізліва каменюку,
102] Що не помітив ні поет, ні я.
103] Ми підійшли. Там сіло на прилуку,
104] У холодок багато душ нудних,
105] Що в лінощах зневажили спонуку.
106] Одна, найслабша, мабуть, із слабких,
107] Собі руками обхопила ноги
108] Й поклала мляво голову на них.
109] «О пане мій, - я мовив, - глянь на цього,
110] Бо він - таки справжнісінький лежух,
111] Мов ліньки за сестер рідніші в нього».
112] Насилу повернув обличчя дух
113] І, ледве зиркнувши від стегон вище,
114] Сказав: «То й лізь, коли такий ти зух!»
115] Його впізнав я і, хоч гнувся нижче
116] Й від втоми важко дихати було,
117] До нього приступив. Коли ж я ближче
118] Спинився, трохи він підвів чоло
119] Й спитав: «То втямив ти, чом сонце Воза
120] З-за лівого твого плеча тягло?»
121] Його рвучкі слова й незграбність пози
122] Були такі, що мимохіть всміхнувсь
123] І мовив я: «Не по тобі ллю сльози,
124] Бельаква, та скажи, чом тут приткнувсь?
125] Чи, на своїх ждучи, об камінь сперся,
126] Чи до колишніх звичок повернувсь?»
127] А він: «Чого б я, брате, вгору дерся, -
128] Мене б прогнав Господній птах від брам,
129] Бо слід гріхів і досі ще не стерся.
130] Мене й лишило небо цим місцям
131] На цілий строк мого земного віку,
132] Який лінивсь віддать я молитвам.
133] Бо слово має тут користь велику,
134] Як з серця йде, що взнало благодать.
135] А нам усім - лиш нидіти без ліку».
136] Поет рішив, що годі зволікать,
137] І вимовив: «Іди, піднісши око, -
138] На полудні не може сонце ждать,
139] Бо піч уже ступає на Марокко».
Книга: Данте Аліг'єрі Божественна комедія Переклад Євгена Дроб'язка
ЗМІСТ
На попередню
|