Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Публій Теренцій Афр Форміон [скорочено] Переклад Ю.Мушака
Публій Теренцій Афр Форміон [скорочено] Переклад Ю.Мушака
© Terentius
© Ю.Мушак (переклад), 1968
Джерело: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 398-406.
Сканування та коректура: Aerius (ae-lib.org.ua) 2004
Публій Теренцій (близько 185-159 рр. до н. є.) родом з Карфагена, звідси його прізвисько Афр («Африканець»). Потрапив невільником до сенатора Теренці» Лукана, який, зацікавившись обдарованим юнаком, дав йому гарну освіту і відпустив на волю. Майбутній драматург дістав ім'я свого патрона.
Теренцій був зв'язаний з колом аристократів-еллінофілів і на його творчості лежить відбиток їх світогляду, їх ідей і смаків.
Подібно до Плавта він переробляв т. зв. «нову» грецьку комедію, контамінуючи два запозичені сюжети, але залишаючись вірним оригіналам в значно більшій мірі, ніж його попередник. З шести комедій Теренція чотири («Дівчина з Андроса», «Са-момучитель», «Євнух» і «Брати») запозичені у Менандра, а дві - у Аполлодора («Свекруха» і «Форміон»).
У п'єсах Теренція менше, ніж у творах Плавта, народного комізму й гумору, менше і народних «грубих» виразів, приказок, каламбурів тощо. Його мова витончена, чисто літературна.
Комедії його не мали у римських глядачів такого великого успіху, як комедії Плавта, проте, їх вплив на пізнішу західноєвропейську драматургію досить значний. Він позначився і на творчості найвидатнішого її представника Мольєра, зокрема на його п'єсах «Школа чоловіків» і «Витівки Скапена». Остання має чимало спільного З «Форміоном».
Комедія Теренція «Форміон» має свою назву від імені хитрого, винахідливого і енергійного парасита - Формівна. Він домагається у заможного рабовласника Демі-фонта згоди на одруження сина Антіфонта з коханою дівчиною - начебто безрідною сиротою,- яка насправді є позашлюбною дочкою брата Деміфонта Хремета. Коли ця обставина виявляється (засобом «впізнавання»), справа розв'язується щасливо.
Дійові особи:
Форміон - парасит.
Деміфонт - старий.
Антіфонт - його син.
Гета - його раб.
Xремет - брат Антіфонта.
Навсікрата - його дружина.
Федрій - їх син.
Софрона - нянька.
Доріон - звідник.
Гегіон, Кратні, Крітон - адвокати.
Дав - раб.
Сцена відбувається в Афінах
ДІЯ III СЦЕНА 1
Форміон (до Гети). Де старий той? План вже маю
в голові обдуманий!
Гета. Що ти зробиш?
Форміон. Все, що треба, щоб лишилась Фанія,
И Антіфонта щоб звільнив я, й діда гнів на себе взяв.
Гета. Молодець ти, друже, справді! Лиш один я маю страх,
Форміоне, щоб відвага не перетягла струни.
Форміон. Ні! Я справу добре знаю, вихід теж обдуманий.
Скільки я людей, гадаєш, аж до смерті бичував, [398]
Громадян та чужоземців? І що далі, то частіш.
А чував ти, щоб на мене скаргу хтось подав у суд?
Гета. Як же так?
Форміон. Сильця не ставлю я на коршаків, шулік,
Що нам шкодять, ні; ловлю я нешкідливих лиш пташок.
З Цих якийсь прибуток маю, з тих - то був би марний труд,.
Скрізь чигає небезпека, де хто може, там скубе,
Я ж убогий. Скажеш: «Винен» - поведуть у дім рабам.
Та ж не стануть ненажери годувати - й слушно це„
За провини не захочуть добродійствами платить!
Гета. Він віддячитись не годен за таке добро тобі.
Форміон. Ні, звичайно, багачеві важко відплатитися.
Йдеш туди без подарунків, вмитий і намащений,
І спокійний, а господар журиться витратами.
Тут тобі дають, що хочеш, в нього лють - у тебе сміх.
Перший п'єш, займаєш місце на сумнівній учті цій...
Гета. Що це значить?
Форміон. Бо не знаєш, за що братись найскоріш.
А подумаєш, що все це і солодке й дороге,
То й гадаєш, чи не можна богом уважать його?
Гета. Йде старий! - Ану, тримайся! Перший бій - найважчий бій!
СЦЕНА 2
Деміфонт (до Формівна). Юначе, перш за все, прошу тебе, чи ти,
Ласкаво, можеш дати відповідь мені,
Хто це твій друг, як кажеш, роз'ясни мені,
Що твердить, буцімто, моїм був родичем.
Форміон. Вдаєш, неначеб ти не знав.
Деміфонт. Я знав?
Форміон. Еге ж.
Деміфонт. Неправда. Я не знаю. Нагадай мені!
Форміон. Не знаєш брата в перших ти?
Деміфонт. Не муч мене!
Скажи ім'я.
Форміон. Ім'я? - Ай, ай?
Деміфонт. Чому ж мовчиш?
Форміон. Біда! Забув ім'я.
Деміфонт. Що кажеш?
Форміон (тихо до Гети). Гето, гей!
Чи пам'ятаєш? Я ж тобі казав. То пригадай (голосно)/..
Сам знаєш. Не скажу. Перевірять прийшов.
Деміфонт. Перевірять?
Гета (до Формівна). Стілфон!
Форміон. Та добре вже, скажу!
Стілфон.
Деміфонт. Як, як?
Форміон. Стілфон, ти знав його колись.
Деміфонт. Ані не знав його, ні родича не мав
З таким ім'ям. [399]
Форміон. Направду? І тобі не встид?
Якби залишив він талантів десять хоч...
Деміфонт. Та хай тебе боги поб'ють!
Форміон. Ти б пригадав,
Від діда-прадіда ти б вивів родича.
Деміфонт. Нехай! То ж я, прийшовши в суд, сказав би там,
Як ми споріднені, а ти скажи тепер,
Яка це родичка!
Гета. Овва! (тихо до Формівна).
Гей, бережись!
Форміон. Я ясно пояснив це там, де слід було,
Судді, ну, а якщо неправда, то чому
Твій син не заперечив?
Деміфонт. Та ж на суді безглуздо він поводився.
Форміон. А ти розумний, то звернись до суддів знов,
Щоб вирок в справі цій вони дали ще раз
Єдиний ти в нас цар, якому можна тут
Добитись суду двічі в справі тій самій.
Деміфонт. Хоч скривдили мене, волію вже скоріш,
Ніж знов до суду йти чи слухати тебе,
Дать віно їй, як родичці і як велить
Закон. Візьми п'ять мін і відведи її.
Форміон. (сміючись). Ха-ха! Дивак ти!
Деміфонт. Що? Несправедливого
Я хочу? Чи й цього не доможуся?
Форміон. Це як же вийде? Так, немов повійниці,
Закон велить заплату дати і прогнать?
Не має з нею одружитись родич, щоб
З біди в розпусту громадянка не пішла,
Але з одним жила? Цього не хочеш ти?
Деміфонт. Хай родич і бере її, не ми!
Форміон. Ти знов?
Печеш печене!
Деміфонт. Не пекти? Не відступлю,
Аж поки не зроблю!
Форміон. Дурний!
Деміфонт. Облиш мене!
ДІЯ IV СЦЕНА 6
Софрона (вибігаючи з Демофонтового дому). Хремет.
(Не помічаючи Хремета).
Що робити? Де знайду я друга? З ким пораджуся?
Допомоги де просить?
Хоч би пані через мене не зазнала прикрощів.
Чую, батько дуже лютий за ці вчинки синові.
Хремет (набік). Що за баба з хати брата вийшла перелякана?
Софрона. Це мене штовхнули злидні, знала ж я, що не міцне
Це подружжя, та дружитись я сама й порадила. [400]
Хремет. Якщо я не помиляюсь, якщо очі бачать ще,
Це дочки моєї нянька.
Софрона. Він пропав десь.
Хремет. Що ж робить?
Софрона. Хто їй батько...
Хремет. Підійти вже, чи ще більше послухати?
Софрона. Віднайшла б його, то й страху не було б.
Хремет. Таки вона.
Що ж, озвуся.
Софрона. Хто говорить?
Хремет (півголосом). Ти, Софроно?
Софрона. Кличе хто?
Хремет. Глянь на мене!
Софрона. O богове! Чи Стілфон це?
Хремет. Ні.
Софрона. Як? Ні?
Хремет. Трішечки, Софроно, прошу, від дверей цих відійди.
Цим ім'ям мене ти більше вже не клич!
Софрона. Що? Це не ти,
Що так завжди називався?
Хремет (вказуючи на двері). Цить!
Софрона. Чому злякавсь дверей?
Хремет. Я замкнув там відьму-жінку. Неправдиве взяв ім'я,
Щоб колись необережно ви не бовкнули кому
Із сусідів, і щоб жінка не дізналася про це.
Софрона. Ось чому це не могли ми тут тебе ніяк знайти! [401]
Хремет. Скажи мені, що спільне з домом цим тебе в'язало?
А де ж мої?
Софрона (плачучи). Ой лишенько!
Хремет. Живі?
Софрона. Живе ще донька.
Нещасна мати з горя вже давно лягла в могилу.
Хремет. Важкий удар!
Софрона. А я стара, убога, невідома,
З нестачі кращих, віддала я дівчину за нього.
Це дім його.
Хремет. 3a Антіфонта?
Софрона. Так. Якраз за нього.
Хремет. Невже дві жінки має він?
Софрона. Ні, цю одну! Клянуся!
Хремет. А другу, родичку свою?
Софрона. Так це ж вона.
Хремет. Що кажеш?
Софрона. Була умова, що юнак з коханою женитись
Без віна може.
Хремет. O боги! От інколи неждано
Виходить, так як ти й бажати не смів би! Ось приходжу -
А дочка вже одружена, з ким я хотів, як прагнув.
Обоє ми старалися, щоб так воно і сталось. (Вказує на Софрону).
Вона ж без нас зробила це своїм старанням.
Софрона. А що ж нам діяти тепер? Вернувся батько хлопця.
Говорять, ніби через те сердитий він.
Хремет. Не бійся.
Ох, боже, щоб лиш хтось не взнав, що це моя дитина.
Софрона. Я не скажу.
Хремет. За мною йди! Почуєш в хаті решту.
Обоє входять до дому Деміфонта.
Дія V СЦЕНА 7
Гета. Знай,- усіх людей на світі щастям перевищив ти!
Ти єдиний, Антіфонте, став улюбленцем богів!
Антіфонт. Яб хотів, але скажи-но, як повірити у це,
Гета. Досить, як тебе скупаю в радощах?
Антіфонт. Не муч мене!
Форміон (до Гети). Геть розмови! Що приносиш, нам скажи!
Гета. Це Форміон?
Ти також був тут?
Форміон. Аякже. Тільки швидко!
Гета (до Формівна). Слухай же!
Як тобі на площі гроші ми дали, додому враз
Ми пішли (до Антіфонта). І до твоєї жінки пан мене післав.
Антіфонт. А чого?
Гета. Та це дрібниця, то й казати нема чого.
Як до спальні я заходив, Мідас-раб мене зустрів.
Ухопив за плащ і тягне, я оглянувсь і спитав, [402]
Чом затримує. Він каже, що заходити не слід.
Бо туди Хремета щойно лиш Софрона провела.
Він тепер там у світлиці. Це почувши, я закравсь
До дверей тихеньким кроком і близенько зупинивсь.
Я, затамувавши подих, там стояв, не рухався,
Щоб почути кожне слово.
Антіфонт. Добре, Гето!
Гета. Я почув
Те, що треба. На Геракла, мало з радості не вив!
Антіфонт. Що?
Гета. А що б ти міг подумати?
Антіфонт. Я не знаю.
Гета. Чудеса!
Вийшло, що твоєї жінки батько - він же й дядько твій.
Антіфонт (здивовано). Що?
Гета. Він з матір'ю на Лемні у таємнім шлюбі жив.
Форміон. Вигадки! Не знати батька не могла ж вона!
Гета. Повір,
Є причина. Як же міг я під дверми почути все
Й зрозуміти, що обоє говорили за дверми?
Антіфонт. Поговір цей чув я також.
Гета. Доказ дам тобі такий,
Що повіриш. Ось твій дядько йде з середини надвір,
Потім разом з твоїм батьком входить до середини.
Вже погодились обидва дати Фанію тобі.
А тоді мене післали, щоб до них привів тебе.
СЦЕНА 9
Деміфонт Гроші віддавай!
Форміон. Як так, то жінку віддавай!
Деміфонт. До суду йди!
Форміон. Як тільки довше мучить будете мене...
Деміфонт. Що зробиш?
Форміон. Я? Невже ж здається вам, що я
Опікуном дівчат без віна став;
Так ні, і з віном теж.
Xремет. То що з того?
Форміон. Ніщо!
Я знав таку (показуючи рукою на дім Хремета),
що чоловік у неї...
Хремеї. Ой!
Деміфонт. Що!
Форміон. Мав на Лемні іншу...
Xремет. Я пропав.
Форміон. Дочку
Мав з нею. І виховує таємно.
Xремет. Я в труні!
Форміон. Іду до неї й розкажу все це.
Хремент. Молю.
Цього ти не роби. [403]
Форміон. Не той став?
Деміфонт. Глумиться!
Хремет. Відпустимо тебе.
Форміон. Байки!
Хремет. Що хочеш ще?
Ті гроші, що дістав, даруємо.
Форміон. Еге ж!
Чому ж, до чорта, водите мене за ніс,
Жартуєте зі мною по-хлоп'ячому
«Не хочу - хочу - ні, не хочу; на - віддай!
Що сказано - не сказано; раз - так, раз - ні».
Хремет (до Деміфонта). Та як і звідки він дізнавсь?
Деміфонт. Не знаю я;
Лиш знаю те, що я нікому не казав.
Хремет. Боги, простіть! Це ж просто диво.
Форміон. Ще й яке!
Деміфонт. Як! Стільки грошей він від нас набравсь і от
У вічі ще сміється? Ні, вже краще вмру!
Будь мужнім, покажи, що ти при розумі!
Ти ж бачиш: те, що сталося, відоме всім,
І перед жінкою його вже не втаїш.
Хремете, легше ублагать її, коли
їй скажем ми, аніж почує від людей.
Тоді цього нікчему зможем покарать,
Як схочемо.
Форміон (про себе). Мені тут непереливки:
Ці гладіатори на мене сміло йдуть.
Хремет. Боюсь, що не вблагаємо її.
Деміфонт. Кріпись,
Надіюся, Хремете, помирити вас,
Скажу: дочки твоєї мати вмерла вже.
Форміон. Так?! Проти мене всі ці ваші хитрощі (Деміфонтові, показуючи на Хремета),
На мене напад йому не дасть користі!
От ти тепер уже позбувся пристрастей
За домом, не злякавшись жінки першої,
Зневаги знов їй завдаєш великої.
Ти за гріхи прийшов перепросить її?
O ні! Я запалю такий вогонь у ній,
Що не погасять сльози світу цілого.
Деміфонт. Нікчему знищать хай богині всі й боги!
Нахаби не стрічав ніхто такого ще!
Чи суд цього нікчему не зашле звідціль
На острови безлюдні!
Хремет. Сам не знаю вже
Направду, що зробити з ним.
Деміфонт. Та знаю я:
Ходімо в суд!
Форміон. У суд? (Показуючи на дім Хремета). Як хочете, сюди! (Йде до дому Хремета). [404]
Хремет (до Деміфонта). Тримай же, не пускай! Рабів покличу я. (Біжить до свого дому).
Деміфонт (тримає Формівна). Не можу. Поможи! (Б'є Формівна).
Форміон (до Деміфонта). Я в суд тебе позву.
Деміфонт. Дій по закону.
Форміон (до Хремета). І тебе також, Хремете!
Хремет (до одного з рабів, що вже прибігли). Тягни його!
Форміон (якого вхопив раб). Ви так? Тепер кричатиму (кричить).
Гей, Навсікрато! Вийди!
Хремет. Рот стули йому!
Дивись, негідник! Дужий!
Форміон (кричить ще голосніше). Навсікрато, гей!
Деміфонт. Мовчи!
Форміон. Мовчать?
Деміфонт (до раба). Не йде, то кулаком в живіт!
Форміон (бачить, що Навсікрата виходить з хати).
Хоч око виколи! Я знаю, як помщусь!
СЦЕНА 10
Навсікрата. Мене хто кличе? Га! Це що за крик, скажи (до Хремета).
Мій чоловіче?
Форміон (до Хремета). Остовпів?
Навсікрата (показуючи на Формівна, до Хремета). Це хто такий?
Чому не кажеш?
Форміон (до Навсікрати). Хочеш, щоб сказав тобі?
Та ж він не знає, де стоїть!
Хремет. Не вір йому!
Форміон. Ходи, діткнись його. Як лід, холодний він!
Хремет. Дурниці!
Навсікрата (вказуючи на Форміона). Що він каже?
Форміон. Зараз знатимеш,
Послухай!
Хремет. Віриш ти?
Навсікрата. Як вірити, коли
Він не сказав нічого?
Форміон. Божеволіє
Сірома з страху.
Навсікрата (До Хремета). О, чогось боїшся ти.
Хремет. Невже боюсь?
Форміон. Еге ж. Як не злякався ти
Й мої слова ніщо, скажи ти сам.
Деміфонт. Чи він
Тобі розкаже?
Форміон. Годі! Брата захистив
Ти добре!
Навсікрата (до Хремета). Любий мій, не скажеш?
Хремет. Та...
Навсікрата. Що «та»?
Хремет. Не треба...
Форміон. Це тобі не треба, а не їй.
На Лемні... [405]
Навсікрата (до Формівна). Що! Кажи!
Хремет. Мовчи!
Форміон. Таємно!
Хремет. Ах!
Форміон. Він одруживсь.
Навсікрата. Ах, любий, бог хай береже!
Форміон. Це так!
Навсікрата. Пропала я!
Форміон. Із нею мав дочку,
А ти ловила гав між тим.
Хремет (тихо до Деміфонта). Що діяти?
Навсікрата. Боги безсмертні! Що за сором і ганьба!
Форміон. Так сталось!
Навсікрата. Чув хто в світі щось ганебніше?
Чоловіки! А при жінках - старі ви всі.
Деміфонте, зву тебе я - бридко й говорити з ним:
Ось мандрівок тих причина і відвідин Лемноса!
За таку ціну зменшились нам прибутки із полів!
Дeміфонт. Навсікрато, не перечу, він тут дуже провинивсь
Та пробач його...
Форміон. Ми чуєм над труною проповіді!
Дeміфонт. Не з байдужості до тебе, чи відрази це зробив.
Бувши п'яним, він зійшовся, вже п'ятнадцять літ тому,
З жінкою тією й більше він її не доторкнувсь.
Вмерла вже вона, то нині щезла і неслава вся,
Тож прошу тебе, байдуже стерп і це, як звикла ти.
Навсікрата. Що? Байдуже? Я, нещасна, хочу вмерти в горі цім!
Сподіватися, що з віком він не буде вже грішить?
Він уже тоді старий був, бо помірні всі старі.
Деміфонте, чи тепер я більш для нього бажана?
Чи ти ручитися можеш, що цього не буде знов?
Форміон (про себе). Хто на похорон Хремета хоче йти, якраз пора!
Гей, а хто іще захоче Форміона зачепить:
Роздавлю я сіромаху під нещастя тягарем.
Краще мириться хай зараз, я тоді прощаю все.
Буде жінка бідоласі дорікати все життя.
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Публій Теренцій Афр Форміон [скорочено] Переклад Ю.Мушака
ЗМІСТ
| 1. | Публій Теренцій Афр Форміон [скорочено] Переклад Ю.Мушака |
На попередню
|
|
