Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Марк Туллій Ціцерон Промова на захист поета Архія Переклад Й.Кобова

Марк Туллій Ціцерон Промова на захист поета Архія Переклад Й.Кобова

© Cicero

© Й.Кобів (переклад), 1968

Джерело: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 417-424.

Сканування та коректура: Aerius (ae-lib.org.ua) 2004

Марк Туллій Ціцерон (106-43 рр. до н. є.) - славетний оратор Риму, соціально зв'язаний з заможною верствою вершників. Його політична діяльність, що припадає на бурхливі роки громадянської боротьби, була здебільшого спрямована на досягнення згоди між цією верствою і сенатським нобілітетом та на захист республіки від воєнної диктатури й тиранії. Проте взагалі схильний до компромісів, Ціцерон не зупиняється перед рішучими заходами, коли рух низів прямо загрожує інтересам і владі верхів. Так він енергійно приборкує т. зв. «змову Катіліни», проти якого спрямовані чотири його промови. Керівники цього демократичного заворушення були заарештовані і за наказом Ціцерона задушені у в'язниці. Відстоюючи сенатську республіку, оратор після вбивства Юлія Цезаря виступав з філіппіками проти його наступника- Антонія, за що агенти останнього вбили славетного промовця.

Ціцерон був знавцем грецької філософії, поезії, красномовства, і своїм успіхом як оратор завдячує не тільки своєму блискучому хистові, а і цій широкій освіті.

Як уже зазначено у вступі, ораторська проза Ціцерона займає середнє місце між квітчастим «азіанським» і більш простим «аттіцьким» стилем.

В ній застосовуються залежно від змісту, спрямованості, обставин і моментів промови ті чи інші засоби виразу. У своїх трактатах «Брут», «Оратор» та інших Ціцерон обґрунтовує право користуватися всіма типами красномовства, які встановила теорія риторики. Він вдається до патетики, ампліфікації, перебільшення у вихвалянні чи засудженні, до відступів («загальних місць») морально-філософського чи політичного характеру, до полемічного дотепу, до іронії та інших видів то пристрасного, «високого», то звичайного, «низького» стилю. Риторичними запитаннями, звертаннями, вигуками тощо Ціцерон урізноманітнює інтонаційно-емоційне звучання виступу.

Мова Ціцерона майстерна, зразкова і своєю лексичною добірністю і синтаксичною стрункістю, і фразеологічною багатогранністю, ритмічністю і плавністю,- звідси, як найвища характеристика досконалості - назва «ціцеронова латина».

Крім 57 промов, що збереглися, маємо важливі трактати Ціцерона на фїлософські, моральні, політичні теми, з питань ораторського мистецтва тощо («Про державу», «Про дружбу», «Про обов'язки», «Про природу богів», «Тускуланські бесіди», «про оратора» і інші) та велику епістолярну спадщину. Твори Ціцерона містять цінні відомості про громадські відносини у тогочасному Римі, вони також є одним із основних джерел знання багатьох явищ і фактів як римського, так і грецького культурного, зокрема літературного життя.

Про велику роль, яку відіграли промови і трактати Ціцерона у добу Ренесансу « в пізніші часи, див. у вступній статті.

Ціцерон залишив слід і в українській літературі. Його стилістичні засоби використовували українські письменники 17-18 ст., зокрема Іван Вишенський Ф Прокопович. Г. Сковорода переклав його твір «Про старість». [417]

(1) Судді! Якщо в мене є якась крихітка таланту (а я свідомий, що він незначний), або хоч трохи ораторської вправності (наділений я нею, визнаю, в скромній мірі), або якісь теоретичні знання в галузі красномовства, які ґрунтуються на докладному вивченні благородних наук (їх я, скажу прямо, ніколи не цурався), то результатів усього цього повинен вимагати від мене з повним правом в першу чергу ось цей Авл Ліціній Архій. Як далеко я можу сягнути своєю пам'яттю назад і охопити відрізок пройденого життя й воскресити найраніші спогади дитинства, то саме його я бачу як наставника у виборі моїх зацікавлень літературою. Якщо моє красномовство, сформоване за його порадами й вказівками, допомагало інколи людям у біді, то тепер першим моїм Обов'язком є подати допомогу і порятунок у міру моїх можливостей саме тому, у кого я одержав те, чим можу допомагати одним і рятувати інших. (2)I щоб бува ніхто не дивувався цим моїм словам - бо ж Архій наділений якимись іншими здібностями, а не теоретичною й практичною обізнаністю З ораторським мистецтвом,- мушу сказати, що я ніколи не присвячував себе самому тільки красномовству. Адже всі науки, які дають людині культуру, якимсь чином пов'язані й споріднені між собою. (3) Проте, щоб комусь не Здавалося дивним те, що на публічному суді в кримінальній справі про порушення закону, яка розглядається перед претором римського народу, людиною надзвичайних прикмет, перед вельми суворими суддями й при такому великому зібранні людей, я вдався до незвичного виду красномовства, несумісного не тільки з загальноприйнятою судовою практикою, а й взагалі з практикою публічних процесів, прошу вас, з уваги на особу обвинуваченого, дозволити мені в цій справі на поступку, яка, сподіваюсь, для вас не буде прикрою. Перед лицем численного зібрання найосвіченіших людей, з уваги на вашу культуру, а також на претора, який керує процесом, дозвольте мені у своєму виступі на захист видатного поета й винятково вченої людини дещо більше сказати про культуру й літературу та у зв'язку з особою відповідача, який у своєму спокійному житті і в поетичній діяльності мало мав спільного з судами, скористатися майже новим і незвичним видом красномовства.

(4) Якщо я відчую, що ви даєте на це свою згоду й дозвіл, безперечно, зумію вас переконати, що ось цей Авл Ліціній, будучи громадянином, не тільки не повинен втратити права римського громадянства, а навпаки, якщо 6 навіть не мав його, то заслуговував би на те, щоб його внесли до списків громадян. Отже, як тільки Архій вийшов з хлоп'ячих років і після одержання освіти, яка формує душу дитини, присвятив себе літературній діяльності, швидко почав затьмарювати всіх славою свого таланту, насамперед в Антіохії (там він народився в знатній сім'ї), місті колись багатому й багатолюдному, осередку вчених людей і благородних наук. Пізніше в інших областях Азії і в усій Греції його поява викликала такий подив, що очікування його прибуття перевершувало чутку про його обдаровання, а захоплення після приїзду перевершувало сподівання. (5) У той час в Італії грецька наука і мистецтво були дуже поширені, і в Лації їх вивчали в тих самих містах, що й сьогодні, правда, З більшим запалом, та й тут, у Римі, їх високо цінували, особливо завдяки мирній обстановці в державі. Тим-то жителі Тарента, Регія, Неаполя надали Архієві право громадянства, а також інші привілеї; всі, хто міг якось оцінити талант, вважали за честь для себе познайомитись з ним і приймати його в себе як бажаного гостя. Коли він завдяки такій великій славі став усім відомий, прибув до Рима в часи консульства Марія і Катула. Тут він передусім натрапив [418] на консулів, військові подвиги одного з яких могли послужити йому темою для оспівування, тоді як у другого міг знайти не лише ратну доблесть, а й прихильність й зрозуміння поезії. Хоч Архій тоді ще носив претексту, його зразу прийняла до свого дому родина Лукуллів. Не тільки його літературний талант, а й природжені прикмети спричинилися до того, що дім, який перший поставився до нього доброзичливо в молоді роки, залишився для нього найріднішим і на старість. (6) У ті часи він здобув собі симпатію Квінта Метелла Нумідійського і його сина Пія, його поезії слухав Марк Емілій, дружили з ним батько й син Квінти Катули, високої думки про нього був Луцій Красс. Оскільки дружні стосунки зв'язували з Лукуллами, Друзами, Октавіями, Катоном і цілою родиною Гортенсіїв, то Архій користувався в людей великою повагою, тому що шану до нього виявляли не тільки ті, хто прагнув почути і пізнати його поезію, але також ті, хто, можливо, тільки вдавав, що дуже цього хоче. Згодом, після досить тривалого часу, Архій поїхав з Лукуллом на Сіцілію і, повертаючись звідти, разом з цим же Лукуллом прибув до Гераклеї. Це було союзне місто, наділене дуже широкими правами, і тому Архій захотів одержати в ньому права громадянства. Одержав він їх у гераклейців, тому що його самого вважали гідним цього, а також завдяки повазі і впливові Лукулла. (7) На підставі закону Сільвана й Карбона права громадянства надавались «кожному, хто був приписаний до союзної міської общини, хто жив в Італії тоді, коли з'явився закон, і хто протягом шістдесяти днів заявив про це преторові». Тому що Архій жив у Римі довгі роки, він подав заяву преторові Квінту Метеллові, який був його близьким другом.

(8) Якщо розглядати питання лише про законне одержання прав громадянства, мені нічого більше говорити. Справа ясна. І справді, Граціє, що З цього можна піддати сумніву? Може, скажеш, що він не був приписаний у Гераклеї? Тут присутній Марк Лукулл, людина високоповажана, чесна, З почуттям відповідальності; він заявляє, що знає про цю справу не на підставі припущення, а з усією достовірністю, не з чуток, а як очевидець, не як свідок, а як учасник подій. Тут присутні посланці з Гераклеї, люди шановні, які прибули на цей суд з дорученням виступити з свідченнями від імені общини. Вони твердять, що Архія було внесено до списків громадян Гераклеї. А ти ще вимагаєш офіційних списків Гераклеї, але ж вони, як усім нам відомо, згоріли під час Італійської війни внаслідок пожежі архіву. Це просто смішно не брати до уваги те, що ми маємо в нашому розпорядженні, а вимагати того, чого ми не можемо мати, замовчувати свідчення людей, • а вимагати документів. Смішно, маючи у своєму розпорядженні свідчення вельмишановної людини, присягу і гарантію незаплямованого муніціпія, знецінювати неспростовні докази, а вимагати документів, які, як ти сам кажеш, повсякчасно підробляють. (9) Чи, може, він не жив у Римі? Він, що стільки років до одержання прав громадянства вибрав Рим, щоб зв'язати з ним всі свої справи і всю свою долю? Або, може, він не з'явився до претора? Більше того, його занесено до тих списків, які, на підставі заяви, зробленої перед колегією преторів, одні тільки є справжніми офіційними списками. В той час як списки Аппія, як твердили, зберігались дещо неакуратно, то до списків Габінія довір'я підірвала ще задовго до процесу його легкодушність, а після вироку, внаслідок нещастя, що його спіткало, це довір'я зовсім пропало. Метелл, людина винятково чесна й скромна, виявив таку скрупульозність, що з'явився до претора Луція Лентуда і суддів, стурбований фактом виправлення одного імені. І ось на цих списках не побачите жодного виправлення при імені Архія. (10) Якщо воно так, то що ж дає право сумніватися в його громадянських правах, тим більше, [419] що його внесли до списків громадян в інших містах? Адже багатьом нічим не помітним і мало талановитим людям надавали права громадянства у Великій Греції без особливих заходів з їх боку. Невже ж жителі Регія, Локрів, Неаполя, Тарента не хотіли нагородити Авла Ліція, високоталановитого поета, привілеями, які щедро роздавались сценічним акторам? Як же так? Інші правдою і неправдою прослизали в списки цих муніціпіїв не лише після надання муніціпіям громадянських прав, а навіть після оголошення закону Паппія, а ми відмовимо Авлу Ліцінію, який навіть не посилається на ті списки, куди його внесли, бо він хотів завжди бути громадянином Гераклеї?

(11) Ти вимагаєш наших майнових списків. Звичайно, ти маєш рацію. А втім не секрет, що при останніх цензорах Архій був на війні разом із славетним полководцем Луцієм Лукуллом, при передостанніх - він був з ним як з квестором в Азії, а за перших цензорів - Юлія і Красса - цензу зовсім не проводили. Але майновий ценз сам по собі ще не підтверджує прав громадянства, тільки свідчить про те, що той, хто ним охоплений, тим самим почував себе громадянином. Тим часом, Архій, якому ти закидаєш, що він, навіть за його власним визнанням, не мав прав римських громадян, не раз складав заповіти згідно з нашими законами й одержував спадщину від римських громадян, і навіть завдяки проконсулові Луцію Лукуллові одержав винагороду з державної скарбниці. Шукай доказів, якщо можеш: ніколи не доведеш йому вини ні на підставі його власного визнання, ні на підставі визнання його друзів.

(12) Ти спитаєш мене, Граціє, чому я так вподобав собі Архія? Отож тому, що він дарує нам те, завдяки чому розум відпочиває після гомону на форумі, а втомлені криком вуха знаходять розраду. Чи не вважаєш ти, що ' мені не вистачало 6 матеріалу для щоденних виступів у таких різних справах, коли б я не збагачував свого розуму наукою, або чи міг би мій розум витримати таке напруження, коли б я не давав йому відпочинку знову ж таки у вигляді цієї ж науки? Визнаю відверто, що я щиро займаюсь літературно-науковими справами. Нехай соромляться інші, які так пірнули в літературу, що не можуть з неї добути якоїсь користі для суспільства, ні показати що-небудь для публічного огляду. Але чи я, судді, повинен соромитись цих зацікавлень, я, який довгі роки живу так, що бажання відпочинку ніколи не стало мені на заваді подати будь-кому допомогу в скрутному становищі чи захистити чиїсь інтереси, що прагнення насолоди ніколи не збило мене з цього шляху, що сон, нарешті, ніколи не спричинився до того, щоб я запізнився подати допомогу.

(13) Тим-то, хто може мене засуджувати і хто має право обурюватися на мене, якщо весь свій вільний час, який інші витрачають на особисті справи, на святкування та інші розваги, на фізичний і духовний відпочинок, на цілоденні бенкети, на гру в кості або в м'яч, я особисто витрачатиму на постійне заняття наукою? І тим більше треба мені це дозволити, бо ці заняття сприяють моїй ораторській майстерності, що, якою б вона не була, ніколи не підвела друзів у лиху годину. Може, комусь це здається благеньким, але я у всякому разі знаю, з якого джерела мені черпати якнайбільші цінності.

(14) Адже, коли б у молодості під впливом вказівок багатьох людей і багатьох літературних творів я не прийшов до переконання, що в житті треба якнайнаполегливіше прагнути лише до слави й доброго імені і що для їх здобуття варто знехтувати всіма тілесними муками, всіма небезпеками, які загрожують смертю й вигнанням, то я, безперечно, не наражав би себе на такі часті і жорстокі битви для вашого порятунку, а також на щоденні напади [420] з боку негідників. Але таких прикладів немало знайдете в книжках, у висловлюваннях філософів, у сивій давнині. Усе це було б оповите мороком, коли б його не осяяло сонце літератури. Грецькі і латинські письменники залишили нам незліченні образи мужніх діячів не тільки для того, щоб на них дивитися, але й щоб їх наслідувати. Ці образи я постійно мав перед очима під час керування державою; одними лише роздумами про великих людей я виховував своє серце й свій розум.

(15) Хто-небудь запитає: «Добре, але чи ці видатні люди, подвиги яких увічнила література, мали ту освіту, яку ти так прославляєш?». Важко це твердити у кожному випадку, але я добре знаю, що на це відповісти. Визнаю, що багато людей світлого розуму й великих чеснот не мало жодної освіти, а лише завдяки своїм природженим, так би мовити, божественним прикметам вони були стриманими й високоетичними. Я навіть додам, що природні прикмети без освіти частіше давали людям славу, ніж освіта без природних прикмет. Разом з тим я тверджу, що коли до визначних і блискучих прикмет, даних природою, додати систематичну освіту, що має своє джерело в науці, то тоді звичайно виникає щось прекрасне й виняткове. (16) До таких людей належав божественний Сціпіон, якого бачили наші батьки; до них належали Гай Лелій, Луцій Фурій, уславлені великою поміркованістю й стриманістю. Таким був найхоробріший і на ті часи найосвіченіший муж, отой славний старець Марк Катон. Коли б література не допомагала їм пізнавати доблесть і вдосконалювати її, то вони, природно, ніколи не займалися б нею. І навіть, коли б наукові заняття не давали такої величезної користі, а лише одну насолоду, то ви, як гадаю, вважали такий нахил найблагороднішим й найдостойнішим людини. Усі інші заняття відповідні тільки для певного часу, віку й місця, а література виховує нас у молодості, розважає в старості, є окрасою в щасті, потіхою в нещасті, радує нас вдома, не заважає на чужині, разом з вами проводить ніч, з нами подорожує, живе з нами на селі.

(17) Навіть коли б ми самі не могли оволодіти літературою та зрозуміти її значення, ми повинні цінити тих, хто нею займається. Чи був серед нас хтось такий нечутливий і грубий, кого не схвилювала б смерть Росція? Хоч Росцій помер у похилому віці, але з уваги на його високомистецьку й чарівну гру, здавалось, що він взагалі не повинен померти. І якщо він здобув собі загальну любов своєю виразною грою, то невже ми будемо легковажити неймовірно бурхливі пориви душі й політ таланту? (18) Скільки разів, судді, я бачив, як ось цей Архій - скористаюсь вашою доброзичливістю, оскільки ви так уважно слухаєте цей незвичайний виступ - скільки разів я бачив, як він без будь-якої записки виголошував без підготовки величезну кількість чудових віршів про актуальні події, скільки разів він, викликаний удруге, говорив на ту саму тему, змінивши слова й думки.

Щодо творів, які він дбайливо продумав і обробив, то вони, як я перевірив, зустріли загальне схвалення, яке зрівняло його у славі з давніми письменниками. Як же ж його не любити, як не захоплюватися, як не вважати гідним всілякого захисту? Адже ми знаємо від видатних і вчених людей, що успіхи у будь-якій галузі науки залежать від наукової підготовки, знань і досвіду, а сила поета дана йому від природи; поет збуджується силами свого духу і сповнюється, так би мовити, божественним натхненням. Тому наш великий Енній слушно називає поетів священними, тому що їх начебто дано під нашу опіку як якийсь божественний дар. (19) Отже, нехай, судді, для вас, людей благородних, священним буде ім'я «поет», ім'я, якого ніколи не зневажали жодні дикуни. Скелі й пустелі відгукуються на звук людського голосу, дикі [421] звірі стають покірними під впливом співу і завмирають на місці, а невже нас, вихованих на прекрасних зразках, не схвилює голос поета? Пригадаю Гомера. Колофонці твердять, що Гомер був їх громадянином, хіосці вважають його своїм, саламінці намагаються присвоїти його собі; своїм земляком називають його жителі Смірни і тому навіть побудували йому храм у своєму місті; крім того, дуже багато інших міст суперничають між собою і сперечаються про його походження. Так вони намагаються визнати своїм земляком чужоземця після його смерті за те, що він був поетом. А невже ж ми відречемось від живого Архія, який з власної доброї волі і законно наш, тим більше, що він давно присвятив весь свій порив і талант звеличуванню римського народу? Ще юнаком він почав зображати війну з кімврами і придбав собі прихильність самого Гая Марія, який, здавалось, мав мало зрозуміння для поезії. (20) Адже немає нікого такого неприхильного музам, хто б не погодився на увічнення своїх подвигів у поезії. Кажуть, що славетний Фемістокл, найвидатніший афінський державний діяч, на запитання, чию промову і взагалі чий голос слухає З найбільшим задоволенням, відповів: «Того, хто найкраще прославляє мою мужність». Тому цей славний Марій особливо полюбив Луція Плоція, талант якого, на його думку, міг прославити його подвиги. (21) Що ж до Архія, то він майстерно змалював усю війну з Мітрідатом, велику й затяжну, яка точилася з перемінним успіхом на суші й на морі. Його поема не тільки звеличує особу Луція Лукулла, мужнього й видатного полководця, але й ім'я римського народу, бо ж римський народ під керівництвом цього ж Лукулла проклав собі доступ до Понту, укріпленого засобами могутніх царів і самою природою; жменька римського війська під проводом цього ж полководця розтрощила незліченні маси вірмен; заслугою римського народу є те, що він врятував від нападу Мітрідата місто Кізик, нашого союзника, і так би мовити, вирвав його з пащі війни; нашою завжди буде славитись і вважатись оця нечувана перемога Лукулла в морській битві під Тенедом, де загинули ворожі полководці і був потоплений ворожий флот; нам належать трофеї, пам'ятники, тріумфи. Той, хто своїм талантом прославляє його подвиги, звеличує й римський народ.

(22) Дорогим був старшому Публію Африканському наш Енній, через те навіть у гробниці Сціпіонів поставлено, як припускають, його мармурову статую. Адже такі похвали, без сумніву, прославляють не тільки того, кого славлять, але й саме ім'я римського народу. До небес підносять ім'я Катона, прадіда нашого сучасника; через те римський народ вкривається великою славою. Так само й звеличування оцих славних Максимів, Марцеллів, Фульвіїв стосується в деякій мірі і всіх нас. Тим-то творця цих похвальних віршів, уродженця Рудій, наші предки нагородили правом громадянства, а ми відберемо його у нього, гераклейця, прихильність якого хоче придбати собі стільки міст, того, хто є нашим повноправним громадянином!

(23) А втім, якщо хтось вважає, що грецькі поеми в меншій мірі вкривають людей славою, ніж латинські, грубо помиляється. Грецькі твори читають майже всі народи, а обсяг поширення латинських набагато вужчий. Якщо наші подвиги сягають до рубежів світу, то ми повинні бути зацікавлені в тому, щоб гучна слава про римлян проникла туди, куди долетіли кинуті нашими руками списи. Якщо це має важливе значення для народів, ратні подвиги яких є предметом поем, то, без сумніву, для тих, хто воює заради слави, є величезним заохоченням для того, щоб перенести небезпеки й випробування.

(24) Скільки літописців мав, як передають, при собі Александр Великий! Незважаючи на те, коли він зупинився в Сігеї біля могили Ахілла, сказав: [422] «O щасливий юначе, ти, що знайшов в особі Гомера співця своєї хоробрості!». І мав рацію. Бо коли 6 не «Іліада», то могила, яка вкрила тлінні останки героя, засипала б і його ім'я. Далі. Візьмемо нашого Помпея Великого, у якого мужність гармонійно поєднується із щастям, чи не надав він на зборах воїнів прав громадянства Феофанові з Мітілени, літописцеві його подвигів? Чи тоді наші люди, хоробрі, але прості воїни, не привітали цього схвальним вигуком? Почуваючи себе неначе учасниками слави свого вождя, вони відчули дивну насолоду, яку дає слава. (25) Виходить, що коли б Архій не був законним громадянином, то він, міркую, не міг би домогтися того, щоб хтось із полководців подарував йому право громадянства. Сулла, який роздавав його галлам і іспанцям, очевидно, відхилив би його просьбу. Я бачив на власні очі таку сцену: коли на зборах якийсь мізерний віршомаз підсунув Суллі одну довжелезну епіграму в дистихах на його честь, Сулла наказав негайно вручити йому нагороду з трофеїв, які він тоді продавав, але з умовою, щоб той більше ніколи не писав. Невже той, хто визнав гідною нагороди запопадливість віршописця, не захотів би придбати для себе прихильність Архія, з його талантом, майстерністю й багатством поетичних засобів?

(26) Далі. Чи не міг виклопотати для себе право громадянства Архій сам або через Лукуллів у близької йому людини - Квінта Метелла Пія, який не одного обдарував цим правом? Адже Метелл так дуже прагнув, щоб його вчинки описали, що слухав навіть поетів родом з Кордуби, вірші яких звучать пишномовно й незвично для нашого вуха. Нічого приховувати правду, якої не иожна затаїти. Скажім собі одверто: усі ми гаряче прагнемо похвали, але найбільше жадають слави всі кращі люди. Славнозвісні філософи не забувають поставити своє ім'я на книжках, де пишуть про нехтування славою; через те, власне, що висловлюють своє презирство до слави й популярності, хочуть, щоб про них ішла слава. (27) Децім Брут, велика людина й видатний полководець, наказав прикрасити переддвер'я храмів і пам'ятники, які спорудив, віршами найкращого свого друга Акція, а славетний Фульвій, який на війні з етолами мав при собі Еннія, не вагався воєнну здобич присвятити музам. Тим-то в Римі, де озброєні полководці шанували ім'я «поет» й храми Муз, судді, які носять тоги, не повинні заперечувати проти шанування Муз і допомоги поетам.

(28) Для того, щоб ви, судді, зробили це більш охоче, я вкажу вам на власний приклад і признаюсь вам у своєму славолюбстві, можливо, надмірному, але все-таки чесному. Адже Архій уже вибрав собі як. тему і почав оспівувати подвиги, які ми з вами звершили під час мого консульства для врятування Рима й держави, для захисту життя громадян і всієї республіки. Коли я почув ці вірші, у мене склалось враження, що вони важливі й приємні, і тому я заохочував Архія до завершення роботи. Бо доблесть не потребує жодної іншої нагороди за всі випробування й небезпеки, крім слави й похвали; якщо її відняти, який сенс, судді, наражати себе на такі випробування в нашому Злиденному й короткому житті? (29) Безперечно, людина у своїй душі леліє якісь надії на безсмертя і не обмежує своїх думок і мрій тісними рамками, якими окреслене її життя, бо інакше вона не ламала б непереборні перешкоди, не мучила б себе безнастанними турботами й недосипанням, не боролася б так часто за своє життя. Але тепер у кожні» благородній людині прихована якась сила, що вдень і вночі стимулює душу до слави й нагадує, що пам'ять про наше ім'я не може проминути з нашим життям.

(30) Невже всі ми, що присвячуємо себе державній діяльності й перебуваємо серед небезпек і труднощів, виявимось такими малодушними і повіримо [423] в те, що все пропадає разом з нами? Багато видатних людей залишило по собі статуї й картини, які є зображенням тіла, не душі. Невже не краще залишити по собі відображення наших думок і чеснот, вирізьблене й відшліфоване рукою прославлених митців? Щодо мене, то протягом усієї своєї діяльності я здавав собі справу з того, що кидаю і сію кожний свій вчинок як зерно вічної слави для всього світу. Не має значення те, чи після смерті я буду її усвідомлювати, чи відчувати її, як кажуть дуже мудрі люди, бодай якоюсь частинкою мого єства. У всякому разі сьогодні мене радують сама думка й надія на це.

(31) Судді! Врятуйте благородну людину, за яку ручаються його давні авторитетні друзі, людину, настільки талановиту, наскільки повинен бути той, прихильність якого намагаються наввипередки придбати для себе найвидатніші люди. Справа його справедлива, тому що її підтверджує право, повага муніціпія, свідчення Лукулла, списки Метелла. Беручи це до уваги, прошу вас дуже, судді,- якщо люди такого великого таланту мають право не тільки на заступництво людей, а й богів - візьміть під свою опіку поета, який завжди прославляв вас, ваших полководців, подвиги римського народу і обіцяє увічнити недавні внутрішні незгоди, які ми з вами пережили, того, що належить до людей, яких усі шанують і називають священними, і замість того, щоб скривдити його суворістю рішення, підбадьорте його своїм благородством.

(32) Вірю, судді, що моя коротка, як звичайно, і проста промова в цій справі зустріла ваше загальне схвалення. Сподіваюсь також, що ви не дорікаєте мені за те, що, відходячи від прийнятого в суді звичаю, я торкнувся письменницького таланту обвинуваченого і взагалі суті поетичної творчості. В тому, що головуючий слухав мої міркування доброзичливо, я глибоко переконаний.

© Aerius, 2004

Додати в закладки

  
Переклад Translate