Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Марк Туллій Ціцерон Про державу Переклад Володимира Литвинова
Фрагменти із третьої книги «ПРО ДЕРЖАВУ», добуті з різних джерел
49. 35. Деякі люди мають, так би мовити, бунтівне начало, яке або збуджується при насолодах, або пригнічується при труднощах. (Ноній).
36. Але для того, щоб вони самі відчували свою душу або бачили, що, на їхню думку, їм належить зробити... (Ноній).
37. Пунійці перші разом з торгівлею і з товарами завезли до Греції зажерливість, розкіш та ненаситні пристрасті у всьому. (Ноній).
38. Цар Сарданапал був схильний до розкоші. Про нього Ціцерон у третій книзі «Про державу» так говорить: «Уславлений Сарданапал набагато гидкіший своїм ґанджем, ніж навіть своїм іменем»(30). (Схолії до сатир Ювенала).
39. Хіба тільки хтось захоче у вигляді пам'ятника заново вирізьбити Атон (31). Бо який Атон або Олімп такий великий, щоб... (Прісціан).
...[випливає], що не буває держави, в якій бракує належної справедливості. За ймовірними визначеннями, кожна держава дотримувалася свого звичаю і управлялася краще давнішими римлянами, ніж пізнішими. (Августин).
50. 41. Тепер саме час, щоб я по змозі коротко й чітко виклав те, що в другій книзі цієї праці обіцяв показати. Згідно з визначеннями, які у Ціцерона використовує Сціпіон (у книгах «Про державу»), Рим ніколи не був державою. Коротше кажучи, держава є «набутком народу» і т.ін. Народ же є зібранням багатьох, одним правом та спільною користю поєднаних. Що ж до узгодженості з правом, то це він пояснює у бесіді: саме завдяки йому не можна уявити державу без справедливості. Отож, де нема щирої справедливості, не може бути і права. Бо те, що є правом, звичайно є і справедливістю. Що ж не є справедливим, і правом бути не може. Тому що не можна називати або вважати правом несправедливі закони людей; коли називають правом навіть те, що [лише] з джерела справедливості витікає. І несправедливим [правом] є те, яке зазвичай несправедливо називають тими самими словами. Правом є лише те, що корисне заможним. Тому, де нема правдивої справедливості, там не може бути права, якщо навіть так вирішить зібрання людей, яке, згідно з тим визначенням Сціпіона чи Ціцерона, не є народом. А якщо не народ, тоді й не держава. Адже не всякий гурт є гідним імені народу. І далі, у зв'язку з цим, коли держава є справою народу, а народ не дотримується права: де нема права, там нема справедливості. Робиться однозначний висновок: де нема справедливості, нема держави. Справедливість у свою чергу є чеснотою, яка віддає кожному своє (Августин).
Книга четверта
1. 1. 1. Оскільки про тіло і про душу вже було згадано, я спробую ще, наскільки в злиденстві своєму це бачу, розтлумачити суть і того, й другого. Я вирішив узяти на себе це завдання передусім з тієї причини, що Марк Тулій, муж видатного розуму, який спробував зробити це у своїй четвертій книзі про державу, втиснув величезний матеріал у вузькі межі, ледве торкнувшись його країв. А щоб йому не закинули, що він не простежив цього питання до кінця, сам заявив, що йому не бракувало ні доброї волі, ні старання. Бо він сам у своїй першій книзі про закони (принагідно торкнувшись цього питання і підбивши підсумок) говорить таке: «Сціпіон, мені здається, достатньо чітко виклав це питання в тих книгах, які ви прочитали». (Лактанцій).
2. ...і сам розум - той, що майбутнє передбачає, минуле пам'ятає... (Ноній).
3. І справді, якщо нема людини, яка не віддала б перевагу смерті перед зміною на якусь тварину (навіть коли б вона при цьому зберегла людський розум), тоді наскільки жалюгідніша доля того, хто, зберігаючи людську подобу, в душі стає звіром! Мені особисто це здається долею жалюгіднішою настільки, наскільки душа вище тіла. (Лактанцій).
4. У тому самому місці Ціцерон говорить, що він не вважає набуток ягняти і набуток Публія Африканського такими, які мають однакову вартість. (Августин).
5. І це ж тіло, стаючи на шляху як перешкода, створює нічний морок для ліку днів і для відпочинку від праці. (Ноній).
6. І коли восени земля розкриється, щоб прийняти насіння, взимку розпушиться, щоб його зберегти, а в
літню зрілість одне розм'якшить, а друге висушить... (Ноній).
7. ...коли вони доручають худобу пастухам... (Ноній).
8. «Череда» і від цього «чередник». (Прісціан).
II. 2. [СЦІПІОН]: ...ласку. Як розумно розподілені стани, вік, розряди, вершники, разом з якими подають голоси й сенатори! Тим часом є вже немало людей, що нерозумно бажають скасування цього корисного порядку. Вони домагаються нової роздачі грошей на основі якогось плебісциту щодо повернення коней (2).
III. 3. Тепер оцініть, як мудро передбачено все інше. Адже малось на увазі суспільство громадян, які повинні були жити щасливо і в пошані. В цьому-бо і полягає перша підстава для об'єднання [людей], і вона повинна створюватися для людей у відповідності з державним устроєм, частково на підставі звичаїв, частково на основі законів. Передусім було вирішено, щоб для вільнонароджених дітей виховання не було ані строго визначеним законами, ані встановленим від імені держави, ані єдиним для всіх, тим часом як греки даремно витратили на це багато старань: наш гість Полібій cavie за це дорікає нашим законам у неуважності... Вени не хотіли, щоб щось було непевним, або не підвладним законам, або публічно не висловленим, або лише одним з усіх. Бо... [...]
9. Існував звичай призначати для тих, хто вступав до війська, охоронців, аби вони керували молодими людьми протягом першого року їхньої служби. (Сервій).
5. 10. Додаю, що Ціцерон говорив у книгах про державу: для юнаків було ганьбою, якщо б у них не було коханців... (Сервій).
11. Не тільки у Спарті, де хлопчиків учать викрадати і красти... (Ноній).
IV. 4. СЦІПІОН: ...[заборонялося, щоб] юнак оголювався. Ось настільки здалеку беруть початок, так би мовити, основи сором'язливості. Що ж стосується вправ юнаків, то вони вельми нерозумні в гімнасіях!
О, яка легка славетна військова служба ефебів! Які вільні й довільні доторкання і вияви любові! Не буду говорити про елейців і тебанців, хіть у яких була навіть дозволеною і нічим не стримуваною, якщо вона звернена до вільнонароджених. Самі лакедемонці в коханні до юнаків дозволяють усе, крім безчестя, і відгороджують те, що забороняють, лише дуже тонкою стінкою. Бо вони допускають обійми і спільне спання, якщо між людьми покладені плащі.
ЛЕЛІЙ: Я чудово розумію, Сціпіоне, що ти, коли мова йде про ці вчення греків, котрі ти засуджуєш, волієш заперечувати постанови знаменитіших держав, аби тільки не сперечатися зі своїм любим Платоном, якого ти навіть не згадуєш, тим більше, що...
«V. 5. Слухач Сократа, Платон, якого Тулій називає богом філософів і який, один з усіх, у своїй філософії ближче за інших наблизився до істини, все ж не знав бога; багато в чому припустився помилок і помилявся сильніше, ніж хтось інший; і передусім у тому, що вимагав у своїх книгах про державу, щоб у всіх було все спільним. Що стосується майна, то тут ще можна терпіти, хоч це й несправедливо. Бо нікому не повинно ні зашкодити, якщо у нього, завдяки його запопадливості, є більше, ні послужити на користь, якщо у нього з його ж вини менше. Щоправда, це, як я уже сказав, ще можливо якось стерпіти. Але чи будуть спільними також і дружини та діти? Тоді не буде ніякої різниці по крові, не буде ні певного роду, ні сім'ї, ні рідні, ні свояцтва. Чоловіки будуть позбавлені стриманості, жінки - цнотливості. Яка можлива у тих і в інших подружня любов, коли в них нема певної і особливої прихильності одне до одного? Хто стане шанувати батька, не знаючи свого походження? Хто любитиме сина, якого вважає чужим? Більше того, Платон навіть зберіг за жінками доступ в курію, дозволив їм військову службу, магістратури й імперій.
Яким нещасливим буде місто, що в ньому жінки привласнять собі обов'язки чоловіків». (Лактанцій).
12. А наш Платон пішов ще далі, ніж Лікург. Адже він вимагає, щоб усе було спільним набутком, аби жоден громадянин не міг назвати жодної речі своєю власністю або такою, що належить йому особисто. (Ноній).
13. Я ж ізвідти, куди [Платон] висилає Гомера, прикрашеного вінками і змащеного пахощами; із того міста, яке він сам собі уявляє... (4). (Ноній).
VI. 6. 14. ...Зауваження цензора майже не завдає засудженому шкоди, крім того, що змушує його почервоніти. Тому, оскільки все це рішення стосується тільки доброго імені, покара і називається «втратою доброго імені». (Ноній).
15. Держава, як кажуть, відсахнулася од їхньої суворості. (Ноній).
16. І до жінок не треба приставляти доглядачів, які звично приставляються у греків, але повинен бути цензор, що міг би навчати чоловіків поводженню з дружинами. (Ноній).
17. Настільки велику силу має виховання скромності: всі жінки утримуються від вина. (Ноній).
18. Також якщо у жінки була лиха слава, то родичі не цілували її. (Ноній).
19. Таким чином нахабство (petulantia) одержало свою назву від слова «просити» (petere), нав'язливість (procacitas) - від слова «жебрати» (ргосаге), тобто «вимагати» (poscere). (Ноній).
VII. 7. 20. Я не згоден з тим, щоб один і той же народ і повелівав усім світом, і збирав у ньому мито. Але найкращим джерелом прибутку як у приватних господарствах, так і в державних я вважаю ощадливість. (Ноній).
«Зведення театрів, портиків і нових храмів я засуджую досить стримано із поваги до Помпея, але цього не схвалюють найвченіші мужі, як сам Панетій, якому я в цих книгах багато в чому слідую, хоча й не перекладаю його, а також і Деметрій Фалерський, що ганить Перікла, першу людину Греції, за те, що витратив багато грошей на розкішні Пропілеї. Щоправда, я ретельно розглянув це питання в книгах про державу, які написав». (Ціцерон).
21. «Вірність» (fides), мені здається, одержала свою назву тому, що сказане «робиться» (fit). (Ноній).
22. У громадянині високого стану і в знаменитій людині улесливість, догідливість та честолюбство, на мою думку,- ознака нікчемності. (Ноній).
«Усі ті, які прагнуть здобути повагу людей, влаштовуючи для них пригощання і бенкети і витрачаючи гроші, відверто дають зрозуміти, що позбавлені справжнього блиску, якого надає доблесть і гідність». (Помпей Трог).
23. Зупини на короткий час свою увагу саме на книгах про державу, із яких ти почерпнув своє відчуття найвідданішого громадянина, позаяк для чесних людей не існує міри або межі в їхніх турботах про батьківщину. Зупини свою увагу, заклинаю тебе, і поглянь, яка велика хвала віддається в них ощадливості, стриманості, а також вірності, узам шлюбу і чистим, добропорядним та чесним звичаям. (Августин).
VIII. 8. 24. Я захоплююсь вишуканістю не тільки змісту, але й слів. «Якщо вони сваряться»,- говориться там (5). Зіткнення між прихильно налаштованими людьми (не позивання недругів) називаються сваркою... Отож закон вважає, що сусіди сваряться між собою, а не позиваються. (Ноній).
25. Такі ж межі існують для людських турбот і життя. Так, згідно з понтифікським правом, недоторканість місця поховання... (Ноній).
26. І оскільки вони лишили непохованими тих, чиїх тіл вони не змогли знайти в морі через сильну бурю, то, хоч і були невинні, їх стратили (6). (Ноній).
27. І в цій суперечці я став на бік не народу, а кращих людей... (Ноній).
28. Адже нелегко протидіяти сильному народові, якщо тримаєш його в повному або майже в повному безправ'ї. (Прісціан).
29. О, якби я провістив йому майбутнє правильно, надійно і докладно! (Ноній).
IX. 9. 30. Даремно цей Ціцерон гнівається, коли говорить про поетів: «Кожного разу, як до них дійдуть вигуки схвалення народу, що хтось із них буцімто великий і мудрий, якого туману вони напускають, які страхи навіюють, які пристрасті розпалюють!»(7) (Августин).
31. Ціцерон говорить, що якби він прожив навіть два життя, то й тоді у нього не знайшлося б часу прочитати ліричних поетів. (Сенека).
X. 10. 32. СЦІПІОН: ...А оскільки вони вважали сценічне мистецтво і театр взагалі такими, що ганьблять людину, то постановили, щоб таких людей не тільки було позбавлено пошани, яка належить іншим громадянам, але навіть виключено з триби на основі догани цензора. (Августин).
11. 33. СЦІПІОН: Комедії, якщо б звичаї повсякденного життя не терпіли їх, не змогли б заслужити схвалення глядачів через свої ганебні вистави. [...] І греки давніші також, зі своєю зіпсутою репутацією, зберігали те саме ставлення [до комедії]. У них згода була також законом: щоб те, що хоче комедія [висміяти] і про що хоче [говорити], називалося поіменно... Ось як у тих-таки книгах говорить сам Сціпіон: «Кого комедія не зачепила, точніше, не мордувала? Припустімо, що вона зачепила народних ватажків, негідників, що плекали бунтівні наміри стосовно держави,- Клеона, Клеофонта, Гіпербола(8). Стерпимо це, хоча було б краще, якби догану таким громадянам висловлював цар, а не поет. Але ображати Перікла (після того як упродовж багатьох років, користуючись найбільшим авторитетом, в час війни і миру стояв на чолі своєї держави) і виголошувати ці вірші на сцені було не більш пристойно, ніж якби наш Плавт або Невій захотіли ганьбити Публія і Гнея Сціпіонів, а Цецілій - Марка Катона».
12. І трохи далі продовжує: «Навпаки, наші Дванадцять таблиць, призначивши смертну кару лише за дуже нечисленні злочини, визнали за потрібне призначити її також і в тому випадку, якщо хтось почне співати або складе пісню, що ганьбить і ганить людину. Чудово, бо наше життя повинно підлягати суду магістратів і розгляду по закону, а не суду поетів. І ми повинні вислуховувати огуду лише за умови, що нам дозволять відповідати і захищатися в суді. ...Давні римляни не погоджувалися на те, щоб будь-кого за його життя на сцені вихваляли або ганили». (Августин).
XI. 13. 34. За словами Ціцерона, комедія - наслідування життя, дзеркало звичок, відображення істини. (Донат).
35. Атенець Есхін, найкрасномовніший муж, після того як у молодості грав у трагедіях, став займатися державною діяльністю. А Арістодема, знов-таки трагічного актора, атенці не раз відправляли послом до Філіпа для переговорів про найважливіші справи миру і війни. (Августин).
XII. 14. 36. Радість, хоч би якою вона була, не заслуговує догани і сама по собі не складає мети музики, але цей рух душі виникає як супутнє явище. Кінцева ж мета - допомогти чесноті. Цього не помітив багато хто і передусім той, хто у творі римлянина Ціцерона «Про державу» засуджує музику. Бо я не схильний стверджувати, що подібні погляди висловив сам Ціцерон. І справді, хто б наважився твердити, що Ціцерон принижує музику і як щось нерозумне ганить мистецтво, яке розрізняє гідності та вади гармоній і ритмів. Ціцерон, якого гра актора Росція (що славився самими тільки ритмами й до того ж неблагородними і дурними) тоді дивувала так, що він був схильний приписувати появу Росція серед людей промислу богів. І якщо хтось скаже, що думки, висловлені Ціцероном в його творі «Про державу», відповідають його власним поглядам, а його висловлювання про Росція - тодішнім обставинам, то і нам ніщо не завадить надати цим же словам зворотного значення. Але, незважаючи на це, швидше можна було б таємно відкинути думку оратора, наскільки вона стосується розглядуваного нами питання, а не підтримувати її. Бо коли йдеться про пошук істини або справедливого вирішення питання, то не гідний довір'я той, хто у своїй відповіді погоджується з оточенням або зі своєю упередженою думкою, а не із справжнім станом речей. Втім, гадаю, що ніхто не став би (через наявність підкуплених людей серед ораторів) ганити саме ораторське мистецтво. Так само ж, якщо деякі художники, бажаючи догодити натовпу, малюють неблагородні образи, то це не докір мистецтву. Але ж вітчизна самого Ціцерона, ще в часи Нуми і дещо пізніше, коли люди були дикими, як говорить сам Ціцерон, виховувала їх за допомогою музики; у приватному житті супроводжувала їхні бенкети, а в громадському - всі священнодійства. (Арістід Квінтіліан).
Книга: Марк Туллій Ціцерон Про державу Переклад Володимира Литвинова
ЗМІСТ
| 1. | Марк Туллій Ціцерон Про державу Переклад Володимира Литвинова |
| 2. | Фрагменти з першої книги <Не [пишу] для вчених. Щоб... |
| 3. | ДРУГИЙ ДЕНЬ Книга третя... |
| 4. | Фрагменти із третьої книги «ПРО ДЕРЖАВУ», добуті з різних... |
| 5. | ТРЕТІЙ ДЕНЬ Книга п'ята І. і.... |
| 6. | Книга шоста І. 1. 1. <Якби мені не було навіяно... |
| 7. | Фрагменти з невідомих книг «ПРО ДЕРЖАВУ» 1. Від чого ці... |
На попередню
|
|
