Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Марк Туллій Ціцерон Про державу Переклад Володимира Литвинова

І. 1. 1. <Якби мені не було навіяно помислів про тріумф, які і ти схвалюєш, то ти, воістину, не довго шукав би зображеного у шостій книзі мужа. І справді, для чого мені хитрувати з тобою, коли я проковтнув ці книги? Більше того, саме тепер не схитнуся й не відмовлюся від такої великої справи, якщо це буде правильніше. Але й те, і друге одночасно неможливе: честолюбно добиватися тріумфу і зберігати свободу в державних справах>.

1. Отож ти чекаєш від цього правителя повного передбачення, яке навіть оцю свою назву одержало від слова «передбачати». (Ноній).

2. Ось чому цей громадянин повинен підготуватися, аби завжди бути у всеозброєнні проти всього, що розхитує державний лад. (Ноній).

3. І цей безлад між громадянами, коли вони бредуть у різні боки (одні - до одних, інші - до інших), називається розбратом. (Ноній).

4. І справді, при розладах між громадянами, коли чесні люди є більшою цінністю, ніж натовп громадян, слід, гадаю, оцінювати їх за вагомістю, а не за кількістю. (Ноній).

5. Бо жорстокі володарки помислів наших - пристрасті - наказують нам і штовхають нас на все що завгодно. І тому, що ці пристрасті неможливо ні задовольнити, ні наситити, то запалених їхніми звабами [людей] вони спонукають до будь-якого злочину. (Ноній).

<...який зломив його силу і цю непогамовану дикість>. (Ноній).

II. 2. 6. І це виявлялося тим сильніше ще й тому, що хоч вони, як колеги, були в однаковому становищі, проте не викликали однакової зненависті до себе. Більше того, прихильність до Гракха пом'якшувала ненависть до Клавдія. (Гелій).

7. ..хто в цих висловах обіцяв допомогу багатьом оптиматам і найпершим людям, той втратив суворе і повне гідності звучання своїх промов і своє високе становище. (Ноній).

8. ...щоб, як він пише, із дня у день тисяча чоловік спускалася на форум ' в одязі, прикрашеному багрянцем. (Ноній).

9. ...у них, як ви пам'ятаєте, при скупченні жалюгідного натовпу, що зібрався за гроші, несподівано було влаштовано похорон (2). (Ноній).

10. Адже предки наші повеліли, щоб шлюби були міцними і непорушними. (Ноній).

11. Наявна промова Лелія про те, як до вподоби смертним і богам корець понтифіків та, як він пише, самоські келихи з ручками...(3) (Ноній).

III. 3. Наслідуючи Платона, Ціцерон у своєму творі «Про державу» також описує щось подібне до воскресіння памфілійця Ера, який, коли його поклали на вогнище, буцімто ожив і розповів людям багато таємниць про підземне царство. Ціцерон виклав це, не дбаючи про правдоподібність, схожу до тієї, яку маємо в казках, але побудував свою оповідь у вигляді, так би мовити, майстерного зображення складного сновидіння. Тобто як учений він пояснив те, що говорять про безсмертя душі і про небо не як філософи-мрійники у вигадках та побрехеньках (вони не заслуговують на увагу і висміяні епікурійцями), а як справжні мудреці. (Гавоній).

IV. 4. Деякі з нас, що люблять Платона за його рідкісне красномовство та правдиві висловлювання, говорять, що він подібно до нас сказав дещо і про воскресіння мертвих. Цього торкається Тулій у своїх книгах про державу, твердячи, що Платон там швидше жартував, ніж хотів сказати, що його твердження правдиві. Розповідаючи про воскресіння людини, він наголошував, що це зустрічається у діалогах Платона. (Августин).

V. 5. 14. У цьому виявляється найбільша залежність від Платона, який у кінці книги «Про державу», ведучи мову про життя, розповідає про стан душ, що звільнилися від тіла, безпосередньо після зовсім не зайвого розділу про сфери та зірки. У Ціцерона наголошується, що подібне з'являється Сціпіонові уві сні. (Макробій).

VI. 6. 15. Зберігаючи цей порядок, Тулій виявився не менш розумним, ніж обдарованим. І на дозвіллі, і займаючись державними справами, він повсякчас дотримувався справедливості, а тому помістив священні оселі безсмертних душ і таємниці небесних країв на вершині завершеного ним творіння, вказавши при цьому, куди слід прийти, точніше, повернутися тим, хто правив державою, виявляючи мудрість, справедливість, хоробрість і стриманість. Отож розголошувачем таємниць Платон виводить якогось Ера (памфілійця за походженням і солдата за родом занять), якого внаслідок поранень, одержаних ним у боях, здавалося, покинув дух. Але через дванадцять днів, коли йому разом з іншими полеглими солдатами збиралися виявити почесті, розвівши останній вогонь, він несподівано (чи одержав життя знову, чи його й не втрачав) розповів людям про все, що робив і бачив протягом днів, які минули між обома життями, немов доповідав про те владі. Ціцерон, знаючи добре сам, де правда, жалкує, звичайно, що невігласи висміяли це оповідання, однак і сам, аби уникнути такого, що через своє безглуздя могло викликати осуд, визнав за краще розбудити оповідача, а не повертати його до життя. (Августин).

VII. 7. 16. Втім, перш ніж витлумачити зміст сну, нам треба розібратися, про яких людей (що буцімто висміяли оповідь Платона) згадує Тулій; точніше, з боку яких людей він не боїться подібного ставлення до себе самого. Він не хоче, щоб під цими словами розуміли неосвічений натовп, а має на увазі людей, що не знають істини, хоча хваляться своєю вченістю. Адже було відомо, що вони, хоч і прочитали ці твори, схильні були їх засуджувати. Отож хто, за його словами, виявив ніби легковажність, виказавши усний осуд такому великому філософу, і хто з них навіть лишив у письмовому вигляді...

Уся кліка епікурійців у своєму спільному для них заблуканні завжди далека від істини і всякчас уважає, що треба висміювати все, чого вона не знає; тому й висміяла священний сувій і глибоко шановані таємниці природи. Колот же, який серед слухачів Епікура мав досить погану славу і більше відомий був своїм базіканням, навіть виклав у вигляді книги все те, що він зі злобливою колючістю висловив усно. Але інше, що він несправедливо затаврував і що не стосується сновидіння, про яке тут іде мова, ми можемо в цьому місці пропустити. Ми звернемося до того наклепу, який, якщо не буде спростований, залишиться в силі стосовно і Ціцерона, і Платона. За його словами, філософу не личило вигадувати байку, бо людям, що виголошують істину, не слід вдаватися до вигадок. «Чому ж,- говорить він,- якщо ти захотів повідомити нам певні знання про небесні явища і про стан душ, ти не обрав шляху простого й досконалого зображення? Адже виведені тобою діючі особи, вигадана незвичайність події і зображена невірогідна картина осквернили брехнею вже самі двері, що ведуть до жаданої істини». Оскільки це оповідання, коли воно стосується Ера, про якого пише Платон, не дає спокою і нашому Публію Африканському, який бачить сон, ...то виявимо спротив нападаючому. Він повинен бути відкинутий як злісний звинувачувач - з тим, щоб, коли буде розвіяний наклеп на одного, діяння обох цих людей (як це й повинно бути) зберегли свою гідність у недоторканості. (Макробій).

VIII. 8. 17. Адже самого Сціпіона, як він каже, такий випадок спонукав розповісти про своє сновидіння, про яке він до того часу мовчав. Коли Лелій став скаржитись, що на честь Насіки не було в громадських місцях зведено статуй у нагороду за вбивство тирана, Сціпіон, між іншим, тоді сказав: «Для мудреців саме усвідомлення того, що вони зробили видатний вчинок, є вищою нагородою за чесноту. Тому цей богами навіяний вчинок вимагає не статуй, скріплених свинцем, не тріумфів із засохлими лаврами, але нагород більш довговічних і нев'янучих».

ЛЕЛІЙ: Які ж це нагороди?

СЦІПІОН: Дозвольте мені, оскільки вже настав третій день свят... (І далі він переходить до оповіді про своє сновидіння й розтлумачує, що більш довговічні і нев'янучі нагороди - ті, які він бачив сам; нагороди, збережені для чеснотливих правителів держав. (Макробій).

18. Сон Сціпіона.

IX. 9. СЦІПІОН: Коли, як ви вже знаєте, я прибув до Африки під оруду консула Манія Манілія, командира четвертого легіону, я, військовий трибун (4), нічого так не хотів, як зустрітися з цариком Масінісою, якого з повною на те підставою вважав кращим другом нашої родини. Тому, як тільки до нього з'явився, дід обійняв мене і просльозився. Потім звернув свій погляд до неба й сказав: «Дякую тобі, Високе Сонце, і вам, інші небожителі, за те, що мені, перш ніж піду з цього життя, дано побачити в своєму царстві і під оцим прихистком Публія Корнелія Сціпіона, чиє одне вже ім'я повертає мені сили. Адже в моїй душі завжди живі спогади про цього видатного і непереможного мужа»(5). Потім я розпитав його про царство, а він мене - про наші державні справи, і весь день минув у жвавій бесіді.

X. 10. Після того як мене було прийнято з царською пишнотою, ми продовжили бесіду до глибокої ночі, причому дід говорив тільки про Публія Африканського і, здавалося, пам'ятав не тільки всі його діяння, але й висловлювання. Потім, уже глибокої ночі, ми розійшлися й полягали спати. Втомлений дорогою та різними клопотами, я заснув більш глибоким сном, ніж звичайно. І тут мені з'явився Публій Африканський і саме в тому вигляді, в якому він, за своїм восковим зображенням, мені знайомий більше, ніж за його живим ликом (6). (Таке сталося, гадаю, у зв'язку з предметом нашої бесіди. Адже взагалі буває, що наші помисли і розмови породжують у сні щось таке, про що Еній пише стосовно Гомера. Адже про нього він часто розмірковував і говорив навіч). Як тільки я впізнав його, то здригнувся, але він сказав: «Будь твердим, Сціпіоне (7), і відкинь страх. А те, що я тобі скажу, передай нащадкам:

XI. 11. Чи бачиш он те місто, яке, хоч я й примусив підкоритися римському народові, знову стає на шлях війни і не може лишатися мирним? (8) При цьому він з якогось високого, світлого і здалеку видного місця(9), де було повно зірок, показав мені на Картаген. «Облягати це місто ти з'явився сюди мало не простим солдатом (10). Але вже консулом зруйнуєш його через два роки. І в тебе буде тобою самим заслужене прізвисько, яке поки що носиш, як успадковане від мене и. А після того, як зруйнуєш Картаген, справиш тріумф, будеш цензором, як посол вирушиш до Єгипту, в Сірію, до Азії, Греції. Ти будеш удруге обраний консулом заочно (12), завершиш найбільшу війну і зруйнуєш Нуманцію (13). Але коли ти на колісниці в'їдеш на Капітолій, то застанеш державу розхитаною задумами мого онука (14).

XII. 12. І ось тут саме ти, Публію Африканський, повинен будеш явити вітчизні світло своєї мужності, розуму й мудрості. Але я бачу немовби двоїстий шлях, визначений долею на цей час (15). Бо коли твій вік зробить вісім по сім обертів сонця (16), а ці два числа (із яких одне з однієї причини, а друге з іншої вважаються повними) у своєму природному оберті завершать число років, призначених тобі долею, тоді до тебе одного й до твого імені звернуться всі громадяни. На тебе буде дивитися сенат і всі чесні люди, на тебе - союзники, на тебе - латиняни (17). Ти будеш єдиною людиною, від якої залежатиме добробут держави, і - буду коротким - ти муситимеш як диктатор встановити в державі порядок, якщо тільки тобі вдасться врятуватися від нечестивих рук своїх близьких» (18).

Тут у Лелія вихопився вигук, а решта глибоко зітхнули, на що Сціпіон зауважив з ласкавою усмішкою: «Будьте ласкаві, дотримуйтесь тиші, а то ви мене розбудите. Трохи уваги, дослухайте до кінця».

XIII. 13. «Але знай, Публію Африканський, аби тим рішучіше захищати справу держави: всім, хто оберігав вітчизну, допомагав їй, розширив її межі, вже призначене певне місце на небі, щоб вони жили там вічно, відчуваючи блаженство. Бо ніщо так не до вподоби найвищому божеству, яке править усім світом,- у кожному разі, всім, що відбувається на землі,- як збори та об'єднання людей, пов'язані правом і названі державами. їхні правителі й охоронці, звідси вирушивши (19), сюди ж і повертаються».

XIV. 14. Тут я, хоч і був охоплений жахом - не так перед смертю, як перед підступами рідних, усе ж запитав, чи живий він сам, батько мій Павло, й інші, яких ми вважаємо померлими. «Звичайно,- сказав він,- вони живі. Адже вони звільнилися від кайданів свого тіла, немов це була в'язниця, а ваше життя, як його називають, є смертю (20). Чому ти не поглянеш на батька свого Павла, який наближається до тебе?» Як тільки я побачив його, я залився сльозами, але він, обійнявши і цілуючи мене, не давав мені плакати.

XV. 15. Коли я стримав сльози, що текли, і знову зміг говорити, я запитав: «Скажи мені, батьку, бережений богами і найкращий з усіх: оскільки саме це, як я довідався від Публія Африканського, і є життям, то чому я і далі перебуваю на землі? Чому мені не поспішити сюди до вас?» - «О ні,- відповів він,- тільки в тому випадку, якщо божество, якому належить весь оцей храм (21), що ти бачиш, звільнить тебе із цієї в'язниці, тобто тіла твого, для тебе може бути відкритим доступ сюди(22). Адже люди народжені для того, щоб не покидати он тієї, званої Землею кулі, яку ти бачиш посеред цього храму (23), бо їм дано душу із тих вічних вогнів, які ви називаєте світилами й зірками. Ці вогні, кулеподібні й круглі, наділені душами та божественним розумом, здійснюють з дивовижною швидкістю свої оберти і описують кола. Тому і ти, Публію, і всі люди, вірні своєму обов'язку, повинні тримати душу у в'язниці свого тіла, і вам - без дозволу того, хто дав вам душу,- піти з людського життя не можна, аби не ухилитися від обов'язків людини, покладених на вас божеством (24). Але, подібно до присутнього тут діда твого, Сціпіоне, подібно до мене, хто породив тебе, дотримуйся і ти справедливості і виконай свій обов'язок: великий стосовно батьків та родичів, а щодо вітчизни - найбільший. Таке життя - шлях на небо і до сонму людей, які вже закінчили своє життя і, звільнившись від свого тіла, мешкають у тому місці, яке ти бачиш.

XVI. 16. [«(Це був круг з вельми яскравим блиском, що сяяв серед зірок) і який ви, за прикладом греків, називаєте Молочним колом».]

Коли я з того місця, де був, споглядав усе це, то й інше здалося мені прекрасним і дивовижним. Зірки були такими, яких ми звідси ніколи (25) не бачили, і всі вони були такої величини, якої ми у них ніколи й не підозрювали. Найменшою з них була та, найбільш віддалена від неба, що перебувала найближче за всі до землі: вона світила чужим світлом (26). Зоряні кулі величиною своєю набагато переважали Землю. Сама ж Земля видалася мені настільки малою, що мені стало прикро за нашу державу, що була ніби крапка на її поверхні.

XVII. 17. В той час як я продовжував уважно дивитися на Землю, Публій Африканський сказав: «Доки ж помисли твої будуть звернені вниз, до Землі? Невже ти не бачиш, до яких храмів ти потрапив? Все зв'язано дев'ятьма кругами, точніше, кулями, одна з яких - небесна, зовнішня. Вона обіймає всі інші(27). Це - найвище божество, що утримує і містить в собі всі інші кулі. У ньому закріплені круги, що обертаються,- вічні шляхи зірок. Під ним розміщені сім кругів, що обертаються назад, в напрямку, протилежному обертанню неба(28). Одним із цих кругів володіє зірка, яку на Землі називають Сатурном. Далі йде світило, яке приносить людині щастя і гаразди. Його називають Юпітером. Потім - червоне світило, що наводить на Землю жах (29). Його ви звете Марсом. Далі внизу, можна сказати, середню область займає Сонце - вождь, глава і правитель решти світил і мірило всесвіту. Воно настільки велике, що світлом своїм освітлює і заповнює все. За Сонцем ідуть, як супутники, по одному шляху Венера, по другому Меркурій, а по нижньому колу обертається Місяць, затоплений променями Сонця. Але нижче вже нема нічого, крім смертного й тлінного, за винятком душ, ласкою богів даних людському родові. Вище Місяця все вічне. Бо дев'яте світило, що перебуває в середині,- Земля - нерухоме і перебуває нижче за всі інші, і все вагоме мчить до неї в силу своєї ваги».

XVIII. 18. З подивом дивлячись на все це, я, ледве отямившись, запитав: «А що це за звук, такий гучний і такий приємний, який наповнює мої вуха?»(30) - «Звук цей,- сказав він,- розділений проміжками нерівними (але все ж розумно розміщеними в певних співвідношеннях!), виникає від стрімкого руху самих кіл і, змішуючи високе з низьким, створює різні врівноважені співзвуччя. Адже в безмовності такі рухи виникати не можуть, і природа робить так, що все, перебуваючи в крайніх точках (31), дає на одній стороні низькі, на другій високі звуки. Із цієї причини он той найвищий небесний круг, що несе на собі зірки і обертається швидше, рухається, видаючи високий і різкий звук. Із найнижчим звуком рухається ось цей місячний круг. Бо Земля, дев'ята за ліком, завжди перебуває в одному й тому ж місці, тримаючись посеред світу. Але вісім шляхів, два з яких володіють однаковою силою(32), видають сім звуків, розділених проміжками, число яких, можна сказати, є вузлом усіх речей. Відтворюючи це на струнах і за допомогою співу, вчені люди відкрили собі шлях для повернення до цього місця - подібно до інших людей, які, завдяки своєму видатному обдарованню, в земному житті присвятили себе наукам, навіяним богами(33). 19. Люди, чиї вуха наповнені цими звуками, оглухали. Адже у нас нема відчуття більш слабкого, ніж слух. І ось там, де Ніл спадає з найвищих гір до так званих Катаду-пів(34), народ, який живе поблизу цього місця, через гуркіт, що виникає там, позбавлений слуху. Але звук, про який говорилося вище, створюваний незвичайно швидким обертанням усього світу, такий сильний, що людське вухо не може його сприйняти,- подібно до того, як ви не можете дивитися прямо на Сонце, бо гостроту вашого зору перемагають його промені».

XIX. 20. Дивуючись усьому цьому, я все ж час від часу переводив погляд на Землю. Тоді Публій Африканський сказав: «Я бачу, ти навіть і тепер споглядаєш оселі і житла людей. Якщо житло це здається тобі малим, яким воно й справді є, то на ці небесні краї завжди дивись, а ті земні зневажай. Справді, якої слави ти можеш досягти завдяки людському поголосу, точніше, якої слави, гідної того, щоб її варто було домагатися? Ти бачиш: на Землі люди живуть на рідко розміщених і тісних ділянках, і в ці, так би мовити, плями, де вони живуть, вкраплені великі пустелі. До того ж люди, що населяють Землю, не тільки розділені так, що зовсім не можуть спілкуватися одне з одним, але й перебувають одні в навскісному, інші в поперечному положенні стосовно вас, а треті навіть із протилежного боку(35). Чекати від них слави ви, звичайно, не можете.

XX. 21. Але ти бачиш, що ця ж Земля охоплена й оточена ніби поясами (36), два з яких, найбільш віддалені один від одного, з обох боків упираються у вершини неба, сковані льодом. Середній же і найбільший пояс висушується жаром Сонця. Два пояси заселені. Із них південний, „мешканці якого при ходінні повернені до нас підошвами ніг", не має стосунку до нашого народу. Що ж до другого пояса, оберненого до півночі, то дивись, якою вузькою смугою він доторкається до вас. Адже вся земля, яку ви заселяєте, звужена з півночі на південь і більш широка в боки. Є вона, так би мовити, невеликим островом серед моря, яке ви на Землі називаєте Атлантичним, Великим морем, Океаном. Але бачиш, який він, при такому значному своєму імені, все ж малий. 22. Хіба слава твоя або слава, що належить комусь із нас, могла із цих населених і відомих людям земель або перелетіти через цей ось Кавказ, який ти бачиш, або перепливти через он той Ганг? Хто в інших країнах сонця, що сходить чи заходить, або в країнах півночі і півдня почує твоє ім'я? Якщо відкинути їх, то наскільки тісними, як ти, звичайно, бачиш, будуть межі, в яких ваша слава зможе ширитись! А щодо тих, хто про нас навіть говорить тепер, то скільки часу вони ще будуть говорити?

XXI. 23.1 навіть більше того! Якщо далекі покоління забажають передати своїм нащадкам славу, одержану кожним із нас від батьків, то все-таки, внаслідок потопів та згорання землі (38) (а це неминуче відбувається в певний час) (39), ми не можемо досягнути, не кажу вже - вічної, ні - навіть тривалої слави. Що тобі з того, що нащадки про тебе говоритимуть, коли твої сучасники про тебе нічого не сказали? А вони ж були і не менш численними і, звичайно, кращими мужами.

XXII. 24. Тим більше, що жоден з тих самих мужів, які могли почути наше ім'я, не зміг добитися пам'яті про себе хоча б протягом року. Адже люди за звичкою вимірюють рік за обертом самого тільки Сонця, тобто одного світила. Але насправді тільки тоді, коли всі світила повернуться до того місця, звідки вони колись вийшли в дорогу, і по закінченні великого проміжку часу принесуть із собою той же розпорядок на всьому небі, тільки тоді можна говорити про справжню зміну року (40). Скільки поколінь людей приходиться на такий рік, я не наважуюсь і говорити. Адже Сонце колись, як здалося людям, померкло і згасло, коли душа Ро-мула переселилася саме до цих храмів (41). Коли воно вдруге померкне з того ж боку і в той же самий час, ось тоді і слід вважати, що після повернення всіх сузір'їв та світил до вихідного положення сплинув рік. Але знай - ще не минуло навіть і двадцятої частини цього року.

XXIII. 25. Тому, якщо ти втратиш надію повернутися до цього місця, де все призначено для великих мужів, то яку ж цінність являє собою ваша людська слава, яка ледве може зберегтися протягом нікчемної частки одного року? Отож, якщо ти захочеш дивитися вгору і оглядати ці обителі і вічне житло, то не прислухайся до пересудів натовпу і не пов'язуй здійснення своїх надій з винагородами, що їх одержують від людей. Сама чеснота гідностями своїми повинна тебе тягнути на шлях істинної слави. Що говорять про тебе інші, про те хай думають вони самі. Говорити, у кожному разі, будуть. Однак усі їхні пересуди обмежені тісними межами тих країн, які ти бачиш, і ніколи не бувають довговічними, кого б вони не стосувалися. Вони виявляються похованими зі смертю людей, а разом із забуттям потомками згасають».

XXIV. 26. Після того, як він вимовив ці слова, я сказав: «Так, Публію Африканський, раз для людей через заслуги перед батьківщиною немовби відкривається стежка, що веде на небо, то „хоч я з дитинства пішов стопами батька і твоїми і не зраджував вашій славі" тепер, коли мене чекає така велика винагорода, я буду ще невтомнішим у своїх прагненнях». Він відповів: «Так, дерзай і запам'ятай: не ти смертний, а твоє тіло. Бо ти не те, що передає твій образ. Ні, розум кожного - це і є людина, а не та зовнішня її оболонка, на яку можна вказати пальцем. Знай же, ти - бог, а якщо бог - то, значить, той, хто живе, хто відчуває, хто пам'ятає, хто передбачає, хто повеліває, управляє і рухає тілом, яке йому дане,- так само, як цим ось світом рухає найвище божество. І подібно тому, як світом, до певної міри смертним, рухає найвище божество, так і тлінним тілом рухає віковічний дух.

XXV. 27. Бо те, що рухається, вічне. Але те, що надає рух іншому, а саме одержує поштовх звідкись, неодмінно перестає жити, коли перестає рухатися. Тільки одне те, що саме рухає себе, ніколи не перестає рухатися, бо ніколи не зраджує собі. Ба більше, навіть для інших тіл, що рухаються, воно - джерело, воно - першопочаток руху. Але сам першопочаток не виникає ні з чого. Адже із першопочатку виникає все, однак сам він не може виникнути ні з чого іншого. Бо не було б первенем те, що було породжене чимось іншим. І якщо воно ніколи не виникає, то воно ніколи й не зникає. Адже із знищенням первеня воно і саме не відродиться із іншого; і з себе не створить ніякого іншого первеня, якщо тільки необхідно, щоб усе виникало із первеня. Таким чином, рух починається із того, що рухається саме по собі, а це не може ні народжуватися, ні вмирати. Інакше неодмінно згине все небо і зупиниться вся природа, і вони вже більше не набудуть сили, яка від самого початку дала б їм поштовх до руху.

XXVI. 28. Отож коли виявляється, що вічне лише те, що рухається саме по собі, то хто стане заперечувати, що такі властивості даровані духу? Бо духу позбавлене все, що приводиться в рух поштовхом іззовні. Але те, що має дух, спонукається рухом внутрішнім і своїм власним. Бо така власна природа і сила духу. Якщо вона - єдина з усіх, яка сама себе рухає, то вона, звичайно, не породжена, а вічна. 29. Вправляй її в найкращих справах! Найблагородніші помисли - про благо вітчизни. Ними спонукуваний і ними випробуваний дух швидше перенесеться до цієї оселі і до свого житла. І він зробить це швидше, якщо ще тоді, коли перебуває в тілі, вирветься назовні і, оглядаючи все, що перебуває поза ним, можливо, швидше відокремиться від тіла. Бо дух тих, хто віддавався чуттєвим насолодам, передав себе в їхнє розпорядження, стає ніби слугою. Спонукуваний пристрастями, що коряться насолодам, він ображає права богів і людей. Вийшовши з їхніх тіл, [дух] витає навколо самої Землі і повертається до цього місця тільки після блукань протягом багатьох віків».

Він пішов, а я пробудився від сну.

Додати в закладки

  
Переклад Translate