Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Марк Туллій Ціцерон Про природу богів Переклад Володимира Литвинова

Книга друга

І. 1. Коли Кота закінчив свою мову, Велей сказав: «Бігме, я був необережний, спробувавши вступити до бою з академіком, який, окрім усього, ще й вправний оратор. Я б не побоявся ні академіка, який не має дару красномовства, ні оратора, хай навіть дуже красномовного, не знайомого з філософією Академії. Бо мене не засмутять ні потоки порожніх слів, ні витонченість думки, якщо мова суха. Однак ти, Кото, сильний і в тому, і в другому; тобі тільки не вистачає вінка і суддів. Та про це іншим разом. А тепер послухаймо Луцілія, якщо його воля» (1).

2. «Я б,- сказав Бальб,- волів і далі слухати того ж Коту за умови, що він з тією ж красномовністю, з якою трощив неправдивих богів, тепер явив би нам справжніх. Адже такій людині, як Кота, філософу й понтифіку, треба мати про безсмертних богів думку не помилкову й хитку, як у академіків, а як у наших (2) - стійку й певну. Проти Епікура було сказано достатньо, навіть занадто. Але я дуже хотів би почути, що ти сам думаєш, Кото».

«Хіба ти забув,- відповів [Кота],- як я сказав спочатку, що мені легше вдається, особливо в таких питаннях, заперечувати чужі думки, аніж стверджувати свою? Але якби я навіть і мав якусь певну думку, все ж хотів би передусім тебе послухати, бо сам вже й так багато говорив».

«Хай буде по-твоєму,- сказав Бальб,- я говоритиму якомога коротше. Тим більше що після того, як ти викрив помилки Епікура, я можу опустити з мого розмірковування більшу частину. Взагалі наші ділять питання про безсмертних богів на чотири частини. По-перше, вчать, що боги існують, потім - які вони; далі - що вони правлять світом; і нарешті - вони дбають про людські справи. Ми ж для цієї бесіди візьмемо тільки два перших питання. Розгляд третього і четвертого питань доведеться віднести на інший час, оскільки вони більш розлогі».

«Зовсім ні,- сказав Кота,- адже ми нічим не зайняті, та й говоримо про такі речі, яким слід надати перевагу перед усякими іншими заняттями».

II. 4. «По першій частині,- почав Луцілій,- схоже, навіть нема потреби говорити. Коли ми подивимось на небо, коли споглянемо небесні явища, хіба не стане цілком зрозуміло, цілком очевидно, що є якесь божество (numen) пречудового розуму, яке всім цим управляє? Коли б це було не так, як міг би Еній, висловлюючи загальну думку, сказати:

Пильно вдивляйся в небо сяюче, всі яке звуть Йовісом,

тобто Юпітером, владарем речей, який порухом своїм виявляє всім волю і, як говорить той же Еній:

...Батьком богів та людей і...

всюдисущим та всемогутнім богом. Якщо хто в цьому має сумнів, тоді я не розумію, чому він не висловлює також сумніву, є Сонце чи його немає! Чим одне очевидніше за інше? 5. Якби це не містилося в наших душах як пізнане або засвоєне, то не лишилося б воно таким стійким, не потверджувалося б з плином часу, не могло б так вкорінитися зі зміною століть і поколінь людей. Бачимо ж ми, що інші думки, брехливі й порожні, з плином часу зникли. Хто, наприклад, тепер думає, що існували гіпокентавр чи химера? Чи знайдеться тепер навіть стара баба, що вижила з розуму, яка боялася б отих чудовиськ підземного царства, в яких колись вірили? Тому брехливі вигадки час знищує, а міркування природи - потверджує. Саме через це і в нашого народу, і в інших поклоніння богам і святість релігій день від дня стають дедалі величнішими та міцнішими. 6. І це не випадково відбувається, а тому, що часто боги, об'явившись, виказують свою силу. Так, наприклад, коли диктатор А. Постумій став на герць із тускуланцем Октавієм Мамілієм (поблизу Регільського озера(3) під час війни з латинами), у наших лавах можна було бачити, як б'ються верхи на конях Кастор і Полукс. І вже в недавні часи ті ж тиндаріди оповістили про перемогу над Персеєм. П. Ватіній, дід відомого вам молодика, вночі йшов із Реатинської префектури до Рима. На шляху йому зустрілися два юнаки на білих конях і сказали, що царя Персея цього дня взято в полон. [Ватіній] повідав це сенатові. Сенат же посадив його спочатку до в'язниці, звинувативши в тому, що він легковажно розпатякував про державну справу. Однак пізніше, коли одержали письмове повідомлення від Павла і підтвердилось, що саме у вказаний [Ватінієм] день Персея взято в полон, той же сенат нагородив Ватінія ділянкою землі і звільнив од військової служби. Існує також легенда, що, коли біля річки Сагри локри розбили кротонців у великім бою, того ж самого дня чутка про це поширилася на Олімпійських іграх, які тоді проводилися. Часто люди чули голоси фавнів, часто бачили лики богів - усе це не могло не змусити будь-кого (якщо тільки він не був тупаком або нечестивцем) визнати з'яву богів.

III. 7. А віщування і передчуття майбутнього хіба не засвідчує, що людям з волі богів відкривається (ostendi), з'являється (monstrari), подається знак (рогtendi), з'ява (monstra), знамення (portenta), пророцтво (prodigia). І якщо навіть ми вважатимемо казками оповіді про Монса, Тиресія, Амфіара, Калханта, Гелена (хоча і в казках не стали б визнавати цих людей авгурами, якби це цілком суперечило дійсності), то хіба не вчать нас приклади з вітчизняної історії визнавати могутність богів? Хіба нас не приголомшує нерозважливість П. Клавдія в першій Пунійській війні, який жартома посміявся над богами? Він, коли випущені з клітки кури не стали клювати, велів кинути їх у воду - хай п'ють, раз не хочуть їсти. Сміх його, після того як флот зазнав поразки, коштував йому багатьох сліз, а римському народові завдав великого горя (4). А його колега Юній у тій же війні, не підкорившись ауспіціям, хіба не втратив флот від бурі? І тому Клавдій був засуджений народом, а Юній сам наклав на себе руки. 8. Целій пише, що К. Фламіній через те, що знехтував релігію, сам загинув при Тра-зименському озері і державі завдав великих збитків, їх загин дає зрозуміти, що наша держава своєю величчю зобов'язана тим, хто, посідаючи високі пости, неухильно виконував релігійні обов'язки. А якщо ми забажаємо порівняти наше з іноземним, то виявиться, що в інакших відношеннях ми або рівні іншим народам, або навіть нижчі за них. Але стосовно релігії, тобто поклоніння богам, ми набагато вищі.

9. Чи треба сміятися з Атія Навія і його ціпка, яким він розділив на ділянки виноградник, щоб відшукати свиню? Можливо - якби, керуючись його авгуріями, цар Гостілій не провів удало ряд великих війн. Але внаслідок недбалого ставлення нашої знаті(5) до авгурської науки вона занедбана, ауспіціям не вірять, і лишилася від них тільки форма. Не чиняться вони і при переправі через річки. Жодних ворожінь по вістрях [списів]. Жодних - коли воїнів закликають до битви. Адже від цього пішов і звичай робити заповіт перед початком бою (6). Наші полководці завжди починають війну після здійснення ауспіцій. 10. А в наших предків релігія мала таку силу, що деякі полководці(7), покривши голову полою одягу і вимовивши певні слова, приносили самих себе безсмертним богам у жертву за державу. Я міг би багато чого нагадати із Сивілиних віщувань, багато чого з відповідей гарус-піків на підтвердження того, що ні для кого не повинно бути сумнівним.

IV. Істинність науки і наших авгурів, і етруських гаруспіків потвердила сама дійсність за консульства П. Сціпіона і К. Фігула. Коли їх обрали, вибори проводив Т. Гракх, який був уже вдруге консулом. І ось збирач голосів у першій центурії ледве встиг доповісти про результат, як несподівано тут-таки впав мертвим. Гракх, незважаючи на це, довів збори до кінця. Та оскільки він усвідомлював, що цей випадок зачепив релігійні почуття народу, то доповів про все сенатові. Сенат вирішив передати цю справу на розгляд тим, кому звичайно передавав. Були заведені гаруспіки, які оголосили, що магістрат, який проводив коміції, був незаконним. 11. Тут Гракх (як я чув від батька), вибухнувши гнівом, вигукнув: «Це справді так? Я - незаконний? Я - консул і авгур, який скликав [коміції] після ауспіції? Чи ви - етруски-варвари, які привласнили собі право на ауспіції для римського народу і на тлумачення їх стосовно коміцій?» І [Гракх] тут-таки велів [гаруспікам] вийти геть. Однак пізніше [той же Т. Гракх] уже з провінції прислав до [авгурської колегії] (8) листа. У ньому він писав, що, читаючи [авгур-ські] книги(9), згадав про вчинений гріх. І він обрав належне місце для ауспіцій у Сціпіонових садах. А коли після цього, повертаючись на засідання сенату, він знову перетнув померій, то забув вчинити ауспіції. Отож консули справді були обрані незаконно. Авгури звернулися з цим до сенату. Сенат же [велів], щоб консули склали з себе повноваження. Склали! Чи ж треба шукати яскравіші приклади? Найрозумніша людина, либонь, найвидатніша з усіх, воліла зізнатися у своєму гріху (який могла б і приховати), ніж допустити, аби провина проти релігії тяжіла над державою. Консули вирішили за краще негайно скласти верховну владу, ніж утримувати її хоча б мить всупереч релігії. 12. Великий їхній авторитет. А хіба мистецтво гаруспіків не божественне? Той, хто знає ці й інші незліченні подібні випадки, хіба не мусить визнати існування богів? Якщо є тлумачі чиєїсь волі, то неминуче мають бути і ті, чию волю тлумачать. Є тлумачі волі богів, тому ми повинні визнати, що боги існують (10).

Але, [скажуть], не все збувається з того, що було провіщене. Одначе з тієї причини, що не всі хворі видужують, ніхто не вважає, що медицина - не наука. Боги посилають провіщення майбутнього. Якщо помилилися в [розумінні] їх, то винні в тому не боги, а люди, які тлумачать ці прикмети.

Отже, всім людям усіх народів загалом відомо, що боги є. І це знання у всіх вроджене і ніби закарбоване в душі.

V. ІЗ. Про те, які вони, існують різні думки. Але що вони є, ніхто не заперечує. Наш Клеант вважає, що поняття про богів склалося в людських душах із чотирьох причин. Першою він вважає ту, про яку я зараз сказав: можливість передбачення майбутнього. Друга - це великі переваги, які ми одержуємо від сприятливого клімату, родючості землі і великої кількості інших благ. 14. Третя - [це різні природні явища], які лякають наші душі: блискавки, бурі, грози, заметілі, град, посуха, епідемії, землетруси і дощі ніби з кривавих крапель; обвали і несподівана поява зяючих тріщин в землі; потім - дивовижні потвори серед людей і тварин. Далі - поява небесних смолоскипів (метеоритів) і тих зірок, які греки називають кометами, а наші - волосатими. Недавно, під час війни з Октавієм и, вони стали провісницями великих нещасть. А ще - подвійне сонце, яке, як чув від мого батька, з'явилося за консулів Тудитана й Аквілія, того самого року, коли згасло інше сонце - Публій Африканський. Настрашені такими явищами, люди зметикували, що є якась небесна і божественна сила.

15. Четверта причина і найважливіша - рівномірність рухів і кругообігу неба, Сонця, Місяця, зірок; їх відмінність і різноманітність, краса і лад. Споглядання цих речей саме достатньою мірою вказує, що все це не випадково. Адже якщо хтось прийде в чийсь дім, або до гімназію, або на форум і побачить у всьому розумність, домірність, лад, той, звичайно, збагне, що це не могло статися без причини. І зрозуміє, що є хтось, хто стоїть на чолі всього цього, кого все слухається. Тим більше, спостерігаючи за такими великими пересуваннями і такими великими змінами багатьох пов'язаних між собою речей (зв'язки між якими протягом безмежного і нескінченного часу ніколи ні в чому не порушуються), необхідно визнати, що всі великі пересування в природі керуються якимось розумом (mens).

VI. 16. Хрисіп же (хоч це людина розуму вельми проникливого) говорить так, ніби його сама природа навчила, а не сам він це відкрив. «Якщо,- говорить він,- є щось таке у всесвіті, чого ум людини, людський розмисел, сила, могутність зробити не можуть, тоді, певно, той, хто це зробив, кращий за людину. Але людина не могла створити небесні тіла і все те, чому притаманний вічний розпорядок. Отже, той, хто все це створив, кращий за людину. Чому ж не сказати, що це бог? Адже якщо богів нема, то що може бути у всесвіті кращим за людину? Бо тільки в неї одної є розум (ratio), кращого за який нічого не може бути. Але було б надмірною зарозумілістю з боку людини вважати, що кращої за неї у всьому світі нікого нема. Значить, є щось краще, отже, є бог». 17. Справді, коли дивишся на великий і чудовий будинок, хіба ти, навіть не побачивши господаря, не можеш зробити висновок, що будинок цей побудований аж ніяк не для мишей і ласок? (12) То ж чи не відвертим безтямством з твого боку буде, якщо вважатимеш, що вся пишнота світу, такий великий розмай і краса небесних тіл, величезні простори моря і землі - все це житло для тебе, а не для безсмертних богів? Хіба ми не розуміємо, що все те, що міститься вище, є кращим? Земля розташована найнижче, і її оточує вельми щільне повітря. Є навіть деякі краї і міста, в яких внаслідок особливої щільності повітря розум людей слабший. Так само ведеться зі всім людським родом з тієї причини, що він населяє землю, тобто найщільнішу область світу.

18. Проте з самої наявності в людях кмітливості ми повинні прийти до висновку, що є якийсь розум, проникливий і божественний. Бо «звідки ж людина прихопила ту кмітливість?», як говорить у Ксенофонта Сократ. Коли хтось запитає, звідки в нас волога і тепло, що розлиті в нашому тілі, і сама земна щільність плоті людини, і, нарешті, оживляюча її душа(13), то очевидно, що одне ми взяли від землі, друге - від води, третє - від вогню, ще інше - від повітря, яке ми вводимо в себе диханням.

VII. Але звідки те, що найвище за все,- я маю на увазі розум (ratio), або, якщо ласка, в багатьох словах - ум (mens), розважливість (consilium), мислення (cogi-tatio), розсудливість (prudentia)? Невже все інше світ матиме, а цього одного, найголовнішого, не буде?

Але ж напевно нема нічого кращого за світ, нічого чудеснішого, нічого ліпшого. І не тільки нема, але й уявити собі щось краще ніхто не може. А якщо нема нічого кращого за розум і мудрість, то необхідно, щоб ці якості були притаманні тому, що ми визнали найкращим. 19. А ця загальна погодженість, нерозривний зв'язок і гармонія (14), що панують серед речей, хіба не змушують будь-кого визнати правоту моїх слів? Земля раз по раз може то вкриватися квітами, то знову замерзати. За стількома змінами, які відбуваються в природі, ми знаємо, що Сонце то наближається до нас, то віддаляється у дні зимового і літнього сонцестояння. Морські припливи і відпливи пов'язані зі сходом і заходом Люни-Місяця. При одному обертанні всього неба відбуваються неоднакові переміщення зірок. Звичайно, такої узгодженості між різними частинами всесвіту не могло б бути, якби вона не утримувалася єдиним божественним неподільним духом.

20. Ці думки лише унеможливлять фальшиве тлумачення з боку академіків, якщо їх викласти докладніше і розлогіше, що я і маю намір зробити. Якщо ж викладати їх, як це робив Зенон, у короткій і стислій формі, тоді вони більш уразливі для критики. Бо так само, як проточна вода або мало, або зовсім не псується, а стояча псується легко, так і плин мови змиває лихослів'я хулителів. Але стислою і короткою мовою нелегко захиститися. Те, про що ми говоримо широко, Зенон у стислому вигляді висловив так:

VIII. 21. «Те, що користується розумом, краще від того, що розумом не користується. Нема нічого кращого за світ - отож світ користується розумом». У такий спосіб можна довести, що світ мудрий, блаженний, вічний. Адже все, в чому є ці якості, краще від того, в чому цих якостей замало. А оскільки нема нічого кращого за світ, то виходить, що світ є богом.

22. Той же [Зенон] міркує таким чином: «Жодна частина [цілого], позбавленого здатності відчувати, не може бути чутливою. Частини світу здатні відчувати, отже, світ не позбавлений здатності відчувати». Він же продовжує в такій само стислій формі: «Те,- говорить він,- що позбавлене душі і розуму, не може породити з себе щось живе і таке, що має розум. Отже, світ пови нен бути живим і мати розум». І [Зенон] методом уподібнення (як він часто це робить) приводить де подібного висновку таким чином: «Якби на оливковому дереві виростали флейти, які виконували б різні мелодії, хіба ти мав би сумнів у тому, що й самому оливковому дереву притаманні деякі знання у грі на флейті? А якби на платані росли якісь струнні інструменти, що видавали б чарівні звуки, то ти, треба думати, вважав би, що й платанам притаманна музикальність. Чому ж не вважати світ живим, коли він породжує з себе щось живе і розумне?»

IX. 23. Хоч на початку цієї промови я сказав, що в першій її частині нема необхідності (оскільки для всіх очевидно, що боги існують), однак тепер хочу підперти це саме доказами фізичними. Річ-бо в тім, що все те, що приймає їжу і росте, містить у собі силу тепла, без якої не можна ні харчуватися, ні рости. Тому все тепле і вогняне збуджується і приводиться в дію власним же рухом. А те, що харчується і росте, використовує якийсь рух, упорядкований і рівномірний. Доки цей рух зберігається в нас, ми маємо і здатність відчувати, і життя. А коли жар [всередині нас] холоне і гасне, ми вмираємо і гаснем. А яку велику кількість тепла має всяке тіло, Клеант доводив так. Він твердив, що нема їжі настільки тяжкої, щоб вона не переварилася [у шлунку] протягом дня і ночі. І навіть у рештках її, що природно викидаються, міститься тепло. Далі, невпинне пульсування судин і артерій ніби наслідує коливання вогню. І часто помічали, як щойно відторгнене серце якоїсь живої істоти тріпоче і б'ється з частотою, що відповідає частоті биття полум'я(24). Отже, все, що живе (хай то буде тварина чи рослина), живе завдяки наявному в ньому теплу. Із чого слід зробити висновок, що ця теплова природа (caloris naturam) має в собі життєву силу, яка поширюється на весь світ.

25. Ми це легше зрозуміємо, якщо докладніше розберемо всі види цього всепроникного вогню. Отож всі частини світу (я торкнувся тільки найбільших) підтримуються і підкріплюються вогнем. Це особливо очевидно при розгляді природи землі, бо, як ми бачимо, і від удару каменем об камінь, і від тертя народжується вогонь, і свіжоскопана земля парує. Із невичерпних криниць дістають теплу воду, а особливо зимової пори, тому що велика кількість тепла міститься в надрах землі, а земля взимку стає щільнішою і з цієї причини щільніше стискує наявне в ній тепло.

X. 26. Можна було б у довгій мові на багатьох доказах довести, що все насіння, яке земля приймає в себе (і те, яке вона сама з себе родить (15) і, закріпивши в собі коренями, утримує),- все це і народжується, і росте завдяки помірному теплу. А що і в воді є домішок тепла, про це свідчить передусім рідкий її стан і здатність розливатися. Бо ми бачимо, що холод перетворює її на лід, сніг, іній, але від тепла вона стає рідкою і розливається. Так і від північних вітрів та інших, що приносять холод, замерзає волога, і вона ж, навпаки, пом'якшується, зігрівшись, і тане від тепла. І моря, схвильовані вітрами, так тепліють, що легко можна збагнути, що й в цих величезних масах води міститься тепло, яке не іззовні туди надійшло, але з глибини самого моря, збудженого хвилюванням. Саме це відбувається і з нашим тілом, коли воно від руху і вправ зігрівається.

27. І саме повітря, яке за своєю природою найхолодніше [зі стихій], зовсім не позбавлене тепла. Навпаки, в ньому теж є домішок тепла й до того ж великий. Адже повітря і народжується від випаровування води. У ньому слід бачити ніби якусь пару, що виходить із води; а вона сама виникає від руху того тепла, яке міститься у воді. Подібне можемо спостерігати, коли вода закипає на вогні.

А що стосується тієї, що лишилася,- четвертої частини світу (16), то вона і сама за природою своєю вся гаряча, й іншим стихіям надає рятівне й життєдайне тепло. 28. Але з цього слід зробити висновок, що коли усі частини світу підтримуються теплотою, то й сам світ також зобов'язаний своїм тривалим існуванням тій самій причині. Ба більше, слід зрозуміти, що ця гаряча вогняна стихія так розлита у всій природі, що збуджує в ній силу виробляти і народжувати. З цієї причини і народжуються та ростуть усі живі істоти і рослини.

XI. 29. Таким чином, є природа, яка містить у собі весь світ і зберігає його; і вона не позбавлена відчуття та розуму. Бо всяка природа (яка не відокремлена і не проста, але сполучена і пов'язана з чимось іншим), має в собі щось головне: в людині, наприклад, це - розум, а в тварині - щось подібне до розуму, від чого у неї народжується поваб. У дерев же й інших [рослин], які родяться на землі, панівна першопричина (як гадають) ховається в коренях. Я називаю панівним (ргіпcipatum) те, що греки називають гегемонікбн, тобто те, що є найважливішим у своєму роді і від чого важливішим нічого бути не може й не повинно бути. Таким чином, треба, щоб і панівна засада всієї природи була найкращою та над усе гідною могутності і влади над усіма речами.

ЗО. Але ми вже знаємо, що в частинах світу (бо у світі нема нічого, що не було б частиною єдиного) є відчуття і розум. Отож ці якості неодмінно мають бути і в тій частині світу, яка складає його панівну засаду, і при тому повинні бути у вищому ступені. Тому світ неодмінно повинен бути мудрим. А та природа, яка все охоплює і вміщає, повинна переважити все інше досконалістю розуму. Виходить, світ і є богом, і божественна природа містить у собі всю силу світу. Однак той світовий вогонь вельми чистий, прозорий і рухомий, і з цих причин набагато здатніший до збудження почуттів, ніж це наше тепло, яке все навколо нас утримує і живить.

31. Таким чином, якщо людей і тварин живить тепло, через що вони можуть рухатись і відчувати, тоді безглуздо твердити, що здатності відчувати позбавлений світ, який підтримується цілком вільним і чистим вогнем, і до того ж всепроникним і найрухливішим. Особливо тому, що цей вогонь, притаманний самому світові, не запалений кимось іншим, сам є причиною власної активності; його не приводить у рух ніякий зовнішній імпульс. Бо що інше може бути більш значним (valentius), ніж світ; що могло б збудити і привести в рух той жар, яким світ тримається?

XII. 32. Та послухаємо Платона, мовби якогось бога філософів. На його думку, є два рухи: один - свій, внутрішній, другий - зовнішній (спричинений). Той із них, що приходить в рух сам собою, божественніший, аніж спричинений сторонньою силою. Перший вид руху він приписує тільки душам, і саме від них, вважає, походить початок руху. Відтак, оскільки від світового вогню народжується всякий рух, який рухається не від стороннього імпульсу, а сам собою, тоді він повинен бути душею. Отож світ живий. З цього можна зрозуміти також, що в ньому є і розумність, бо світ, звичайно ж, є кращим, ніж будь-яка природа. Але, як усяка частина нашого тіла менша, ніж усе наше тіло в цілому, так і світ в цілому неминуче є щось більш значне, ніж будь-яка його частина. А якщо так, то тоді світ неодмінно розумний. Бо коли не так, то людина, яка є частиною світу, будучи наділена розумом, повинна стояти вище, ніж увесь світ. 33. Так само, якщо ми побажаємо здійснити перехід від най-примітивніших, нерозвинених істот до вищих і досконалих, то ми неминуче перейдемо до богів. Бо ми передусім помічаємо: природа підтримує тих, що народжуються з землі, однак турбота природи про них обмежується тільки тим, що вона їх годує і вирощує. 34. А тваринам ще дана здатність відчувати і рухатись разом з певним прагненням досягнути рятівного для них і ухилитися від згубного. Але людині природа надала понад те розум, який керує її душевними прагненнями, то даючи їм волю, то стримуючи.

XIII. Четвертий і найвищий ступінь - це ті істоти, які народжуються від природи добрими й мудрими і яким одвіку притаманний вроджений розум, вірний і постійний, розум, що його треба вважати надлюдським і часткою бога, тобто світу. У світу неминуче повинен бути досконалий і абсолютний розум. 35. Адже неможливо уявити собі, щоб у світі не було нічого щонайвищого і досконалого. І виноградній лозі, й худобі (як ми знаємо) властиво від природи якимось своїм шляхом просуватися до досконалості, якщо цьому не перешкоджає якась сила. І як у живописі, або в архітектурі, або в будь-якому іншому мистецтві є свої довершені твори, так і у всій природі тим більш повинно бути щось довершене. Бо для всього іншого можуть існувати численні зовнішні перешкоди до досягнення досконалості, але всій природі в цілому ніщо не може перешкодити - адже вона сама все у собі містить. Виходить, неминуче повинен бути цей четвертий і найвищий ступінь, з яким ніщо не може зрівнятися. 36. І це той ступінь, на якому перебуває весь всесвіт у цілому. А якщо він такий, якщо він і переважає все, і йому ніщо не може бути перешкодою, то, безумовно, світ розумний і навіть мудрий. І що може бути нерозумніше, ніж твердити, ніби те, що включає в себе все, не є найкращим, не є передусім живим, а також - таким, що не має розуму і розважливості (ratio et consilium), нарешті, не є мудрим. А що ж іще, коли не світ, може бути найкращим? А ніщо: ні рослина, ні тварина, ні одна істота, наділена розумом, навіть сама людина. Бо людина може стати мудрою, але якщо світ у безмежно далекому минулому був нерозумним, то він, звичайно, ніколи не набув би мудрості. Таким чином, він був би гіршим за людину. А оскільки це безглуздя, то слід вважати світ і одвічно мудрим, і богом. 37. Нема нічого іншого, крім світу, що містило б у собі все; що було б всебічно впорядкованим, довершеним, бездоганним у всіх відношеннях (17), у всіх своїх частинах.

XIV. Хрисіп тонко підмітив, що як чохол виготовлений заради щита, піхви - заради меча, так само все решта, крім світу, зроблене лише заради чогось іншого. Наприклад, плоди і злаки земля родить заради тварин, тварини народжуються заради людей: кінь - для того, щоб на ньому їздити, віл - для оранки, собака - для полювання й охорони.

Сама ж людина народжується, щоб споглядати світ, розмірковувати і діяти у відповідності з цим. Вона жодним чином не досконала, вона - лише частина досконалого.

38. А ось світ, оскільки він усе охоплює і нема нічого, що б у ньому не містилося, у всіх відношеннях досконалий. Адже як може чогось не вистачати тому, що є найкращим? Але нема нічого кращого, ніж ум і розум. Отже, неможливо, щоб у світу їх не було.

Добре про це говорить той же Хрисіп. Застосувавши метод уподібнення, він вчить, що все краще виявляється в закінченому і дозрілому: в коні - краще, ніж у лошаті, в собаці - ніж у цуценяті, в дорослому чоловікові - ніж у хлопчикові. Так само те, що у всьому світі є найкращим, повинно міститися в чомусь закінченому і досконалому. 39. Але нема нічого досконалішого за світ, нема нічого кращого за доброчинність. Отже, світу властива доброчинність. Людська природа, звичайно, не досконала, і все ж у людині виявляється доброчинність. Наскільки легше уявити її в світі! Отож у світі є доброчинність, вона мудра, а тому вона бог!

XV. Переконавшись у божественності світу, слід наділити цією божественністю і небесні світила. Адже вони народжуються із найрухомішої і найчистішої частини етеру, без найменшої домішки іншого елемента. Тому вони поспіль вогняні й прозорі, і їх також з повною підставою можна вважати живими й здатними відчувати і мислити. 40. А те, що всі вони вогняні, на думку Клеанта, підтверджують свідчення двох наших відчуттів: дотику і зору. Сонячне світло яскравіше за будь-який інший вогонь, бо воно освітлює світ на величезну відстань у довжину і в ширину. І воно ж дає нам не тільки відчуття тепла, але часто навіть обпалює, чого не могло б статися, якби воно не було вогняним. Отож, говорить Клеант, оскільки сонце вогняне і живиться випарами океану (тому що ніякий вогонь не може протриматися без деякого живлення), то виходить, що воно схоже або на той вогонь, яким ми користуємося, наприклад, для приготування їжі; або на той, який міститься в тілах живих істот. 41. Але цей наш вогонь, якого ми потребуємо для життєвих потреб,- згубник і поглинач усього. Куди б він не увірвався, він усе руйнує й нищить. Навпаки, той, що в тілах, животворний і рятівний, він усе зберігає, живить, ростить, підтримує, надає здатність відчувати (18). Виходить, можна не сумніватися, до якого із цих вогнів подібне Сонце, коли й воно теж робить так, що все буяє і кожне на свій кшталт квітне. А якщо сонячний вогонь схожий на ті вогні, що в тілах живих істот, то й Сонце повинно бути живим; а з ним і решта світил, що народжуються в небесному вогні, який ми називаємо етером або небом. 42. Але якщо народження одних живих істот відбувається на землі, других - у воді, третіх - у повітрі, то було б, на думку Арістотеля (19), безглуздям думати, що в тій частині світу, яка найбільш здатна народжувати живе, ніщо живе не народжується. Зірки ж перебувають у тих місцях, де етер. І оскільки етер - стихія найтонша і перебуває в постійному русі та сповнена сили, то все, що народжується в ньому, повинно бути живим і неодмінно мусить вирізнятися і вельми гострою чутливістю, і найбільшою рухливістю. А позаяк в етері народжуються зірки, то треба думати, що їм притаманна здатність відчувати і мислити. Із чого випливає, що зірки повинні бути зараховані до богів.

XVI. Можна спостерігати, що люди, які мешкають у тих країнах, де повітря чистіше й тонше, відзначаються гострішим розумом, здатні краще метикувати, ніж мешканці країн з густою і щільною атмосферою. 43. Вважають, що навіть їжа, яку вживають, якось впливає на гостроту розуму. Отож цілком імовірно, що в зірках міститься пречудовий розум, оскільки вони і населяють етерну частину світу, і живляться вологими випарами земель та морів, вельми розрідженими внаслідок великої віддаленості. А про наявність у зірок здатності відчувати і мислити більш за все свідчать упорядкованість і постійність їхніх рухів, в яких нема нічого довільного, нічого мінливого, нічого випадкового. Але ж нема нічого такого, що могло б розумно і розмірено рухатися без участі розважливості. Цей порядок у зірках і їхню віковічну постійність неможливо пов'язувати ні з природою (хоч вона сповнена розуму), ні зі сліпим випадком, який є другом мінливості і ворогом постійності. Із цього випливає, що вони рухаються з власної волі, керуючись своїм відчуттям, своєю божественністю.

44. Заслуговує похвали Арістотель за те, що вчив, ніби все рухається або за [своєю] природою, або [зовнішньою] силою, або з [власної] волі (20). Рухаються Сонце, і Місяць, і всі зірки. Те, що рухається природою, або падає вниз із власної волі, або внаслідок легкості лине вгору. Ні те, ні друге не стосується зірок, тому що їхній рух відбувається по колу. Не можна також сказати, що їхній рух викликаний якоюсь великою силою і що зірки рухаються ніби всупереч [своїй] природі, бо що може бути більше [за них]? Таким чином, лишається вважати, що зірки рухаються самовільно. Той, хто бачить усе це і все ж заперечує існування богів, чинить не тільки як невіглас, але й як нечестивець. Утім, звісно, невелика різниця - заперечувати існування богів чи твердити, що вони ні про що не піклуються, нічого не роблять. Мені здається, що той, хто нічого не робить, ніби й зовсім не існує. Отож існування богів настільки очевидне, що того, хто заперечує це, навряд чи можна вважати людиною при здоровому глузді.

XVII. 45. Залишається обміркувати, яка ж природа богів. І в цьому питанні найбільші труднощі полягають у тому, щоб відвести розумовий погляд від звичного для очей. Це призводить до того, що і простий народ, і філософи, які уподібнилися темному людові(21), не можуть уявити собі богів інакше, ніж у людській подобі. Необґрунтованість цієї думки вже достатньо показав Кота, тому мені нема чого багато говорити. Але оскільки в душі у нас закладено певне уявлення, що бог саме такий (що він, по-перше, живий, а потім, що у всій природі нема нічого кращого за нього), то я не бачу, що більше відповідало б цьому уявленню і поняттю, ніж твердження, що цей світ (за який ніщо не може бути кращим) є живим, є богом. 46. Хай скільки завгодно жартує Епікур (чоловік менше за все здатний на жарт і тому зовсім не схожий на свою батьківщину) (22), хай говорить, що не може уявити собі бога круглим і таким, що обертається. Ніколи він не змусить мене відмовитися від того, що й сам стверджує. На думку Епікура, боги існують, оскільки неминуче повинна бути якась природа, настільки прекрасна, що кращої за неї нема. Але ж очевидно, що нема нічого кращого й за світ. 47. Нема сумніву, що все живе, яке має і відчуття, і розум, і ум, краще від того, яке позбавлене цього. Тому виходить, що живий світ має чуття, ум, розум. А відтак треба зробити висновок, що світ - бог. Утім, це стане ще зрозумілішим трохи згодом із тих самих справ, які здійснює світ.

XVIII. Між іншим, Велею, не вдавай, будь ласка, ніби ви не одержали жодної освіти. Ти говориш, що і конус, і циліндр, і піраміда тобі здаються красивішими, ніж куля. Незвичайні у вас погляди [на красу]! Але хай вони будуть навіть красивими на вигляд (хоча мені самому так не здається), проте яка фігура може бути красивіша за ту, яка одна містить у собі решту фігур; яка не має жодної кострубатості, жодної нерівності, жодного кута, об який можна порізатися, жодних надломів, жодного виступу, жодної виїмки? По суті, тільки дві фігури є найпрекраснішими: із об'ємних -куля (globus), бо так слід перекладати [грецьке] сфайра; із пласких - коло (по-грецькому кіклос). Тільки цим двом формам притаманна та особливість, що всі їхні частини цілком подібні між собою і крайні точки віддалені від центра на однакову відстань - правильніше цього нічого не може бути. 48. Але якщо ви цього не бачите тому, що ніколи не нюхали вченої пилюки (23), то невже ви, фізики, не могли додуматися до того, що рівномірність руху, постійність і впорядкованість ніяк не могли б зберегтися в іншій фігурі? Отож ніщо не може бути темніше від того, що ви звично твердите. Ви говорите, що цей самий світ не обов'язково повинен бути круглим, що, можливо, він має іншу форму і незліченні інші світи мають інші форми. 49. Якби Епікур вивчив, скільки буде двічі по два, він би, певно, не говорив цього. Але, як каже Еній:

«доки він зважував своїм піднебінням, що є найкращим,-

навіть очей не підвів на небесне склепіння».

XIX. Адже є два види зірок. Із них одні, здійснюючи свої рухи по незмінних шляхах зі сходу на захід(24), ніколи ні на крок не відхиляються від свого напрямку, інші ж роблять безперервні обертання по двох одних і тих же шляхах і напрямках(25). Обидва ці явища засвідчують як про обертання самого світу, яке було б неможливе, якби він не був кулеподібної форми, так і про кругові орбіти зірок. Передусім скажемо про Сонце, яке посідає панівне становище серед зірок. Воно рухається таким чином, що, коли щедрим світлом заповнює Землю, то окремі її частини почергово залишає в тіні. Бо сама тінь Землі, застилаючи Сонце, робить ніч. Тривалість ночей [у сукупності] та ж сама, що і днів. Сонце, то наближаючись, то віддаляючись, регулює міру сприйманих нами і тепла, і холоду. Триста шістдесят п'ять обертів Сонця з доданням близько однієї четвертої частини дня складають річний кругообіг (26). А відхиляючи свій шлях то на північ, то на південь, Сонце робить літо та зиму і ті дві пори року, із яких одна близька до справжньої зими, друга - до літа. Ось ці чотири змінні пори року є причиною і початком усього, що вироблять земля і море. 50. Люна-Місяць проходить за місячний термін той самий шлях, що Сонце за рік. Світло Люни-Місяця найслабше, коли він ближче підходить до Сонця, а найповніше [світло], коли він відходить найдалі. І не тільки вигляд та форма Люни-Місяця змінюються, то виростаючи [до повноти], то меншаючи до кінця, але також і місцеперебування в небі: то у північній його частині, то у південній. Внаслідок цього і в шляху Люни-Місяця є щось схоже до зимового та літнього сонцестояння. І багато чого від них іде такого, від чого й живі істоти живляться, і рослини, породжувані землею, ростуть і досягають повної зрілості (27).

XX. 51. Особливо вражають переміщення тих п'яти зірок, яких неправильно називають «мандрівними», тобто такими, що блукають («errantes») (28), тому що зовсім не блукає те, що протягом усієї вічності зберігає постійність і закономірність своїх переміщень - поступальних, зворотних і інших. Але особливо дивно у зірках, про які ми говоримо, те, що вони то ховаються, то знову з'являються, то віддаляються, то повертаються, то випереджають Сонце, то йдуть за ним, і рухаються то швидше, то повільніше, то зовсім не рухаються, а деякий час стоять на місці. Виходячи з нерівномірності їхніх рухів, математики і встановили «великий рік», який наступає тоді, коли Сонце, Люна-Місяць і п'ять блукальниць після того, як вони всі пройшли свої шляхи, займуть те саме взаємне розміщення (29). 52. Наскільки він довгий, складне питання. Але він неодмінно має певну і кінцеву тривалість.

Та [планета], яку називають зіркою Сатурн, а греки - Файнон, найдальша від Землі і здійснює свій шлях приблизно за тридцять років. Причому увесь свій шлях вона рухається вельми дивовижним чином: то попереду [Сонця], то відстаючи [від нього], то ховаючись у вечірній час, то знову з'являючись уранці. І протягом незліченних століть, всієї вічності ніщо не змінюється у послідовності її рухів.

А нижче за неї, ближче до Землі, рухається зірка - Юпітер, яку називають Фаетон. Те саме коло дванадцяти сузір'їв Зодіаку вона проходить за дванадцять років і на своєму шляху міняє свій рух так само, як зірка Сатурн. 53. Ближчу до нього нижню орбіту займає Шрбейс, звана також зіркою Марс; вона обходить те ж коло Зодіаку, що й дві верхні зірки, за двадцять чотири місяці без шести, якщо не помиляюся, днів. А нижче цієї є зірка Меркурій, її греки називають Стілбон. Вона обходить пояс сузір'я Зодіаку приблизно за рік і, не віддаляючись більше ніж на одне сузір'я від Сонця, то обганяє його, то йде за ним. Нижня від п'яти блукальниць і найближча до Землі - це зірка Венера, що називається, по-грецьки Фосфброс (а по-латині Lucifer). Часом вона сходить перед Сонцем і Гесперос, коли виходить після нього. Вона завершує свій шлях за рік і обходить пояс Зодіаку, його широту і довжину. Те саме роблять і верхні планети, то передуючи Сонцю, то йдучи за ним, але не віддаляючись від нього більше ніж на два сузір'я Зодіаку (30).

XXI. 54. Так ось, я не можу збагнути цієї постійності у зірок, цієї дивовижної узгодженості їхніх таких різноманітних шляхів протягом нескінченно довгого часу, якщо в цьому не бере участь ум, розмисел, розум. А якщо ми бачимо наявність цього в зірках, то не можемо не зарахувати їх до богів. Та й у тих зірках, які називають «мірноплинними», тобто такими, що не блукають («inerrantes»),- хіба не виявляється в них також наявність розуму й мудрості, судячи з погодженості і постійності їхнього щоденного обертання? Адже вони не пересуваються разом з етером, не прикріплені до неба, як гадає багато хто з тих, що не знають фізики. Та й не така природа етеру, щоб він міг силою своєю охопити й обертати зірки. Адже він тонкий та прозорий і просякнутий рівномірним жаром, а тому здається недостатньо пристосованим для того, щоб утримувати зірки. 55. Виходить, нерухомі зірки мають свою [особливу] сферу, не пов'язану з етером. А їхні річні шляхи з їхньою вічною, дивовижною постійністю засвідчують, що і в них є божественні сила й розум. Той, хто не розуміє цього, здається, взагалі нічого не здатний зрозуміти.

56. Отож, у небі нема місця випадковості, свавіллю, блуканню, метушні (vanitas); у ньому, навпаки, цілковитий лад, істинність, розумність (ratio), постійність. А ті [небесні тіла] (31), яким це не притаманне, позбавлені розуму (ementita) і неправдиві. Без певного напрямку вони носяться навколо Землі нижче Люни-Місяця (який найнижчий від усіх інших) і падають на Землю. Той, хто вважає, що цей дивовижний лад і неймовірна постійність небес, яка породжує все і всіх (також існування і добробут), обійшлись без розуму, той сам, треба гадати, позбавлений розуму. 57. Отож я, на мою думку, не зроблю помилки, якщо далі поведу своє міркування, відходячи від сказаного з тими, хто більше за інших просунувся в пошуках істини.

XXII. Зенон дає таке визначення природи: природа, говорить він,- це творчий вогонь, що планомірно просувається по шляху до породження. Він вважає, що мистецтву найбільше властиво творити і породжувати. І те, що у витворах наших мистецтв чинить рука людини, набагато майстерніше виробляє природа, тобто (як я вже сказав) творчий вогонь - наставник в інших мистецтвах, оскільки має ніби якийсь шлях і метод (viam et sectam), яких дотримується. 58. Природу ж самого світу, який охоплює і містить у собі все, той же Зенон називає не тільки творінням мистецтва, але й майстринею («artifex»), меценаткою, яка провидить усе корисне й прихильне для всіх своїх творінь. І як інші природи кожна від свого насіння народжується, зростає, підтримується, так і природа світу [в цілому] всі свої рухи здійснює за своєю волею, має свої ваблення, прагнення, які у греків називаються гормас, і згідно з ними чинить [свої] дії - так само, як і ми самі, коли нас рухають душа й почуття.

Отож такий розум світу з цієї причини справедливо можна назвати або розважністю, або провидінням, греки це називають Пронойя. Його найголовніша турбота і головне заняття полягає, по-перше, в тому, щоб світ найкращим чином був пристосований для тривалого існування; потім, щоб йому нічого не бракувало, а більш за все - щоби в ньому була незвичайна краса і все, що може його оздобити.

XXIII. 59. Уже сказано про світ у цілому. Сказано також про зірки. Тому вже з'явився мало не цілий гурт богів, але не бездіяльних і не таких, для яких діяльність є важким і обтяжливим заняттям. Бо вони ж не складаються із жил, кровоносних судин, кісток і не живляться стравами та напоями, які могли накопичити в них надто густі соки. І тіла їхні не такі, щоб вони боялися падінь або ударів чи побоювалися захворіти через утому. Епікур, остерігаючись цього, вигадав безтілесних і бездіяльних богів. 60. Але звичайно наші боги, наділені пречудовою формою, розміщені в найчистішій частині неба, вони так рухаються і так спрямовують свій шлях, що здається, ніби вони погодилися зберігати все і про все піклуватися.

І грецькі мудреці (32), й наші предки не без підстав назвали богами численні інші природи за ті великі доброчинства, що вони приносять, бо гадали, ніби все, що приносить велику користь людському родові,- це вияв божественної доброти до людей.

І ось те, що породжене богом, називали іменем самого бога, наприклад, плоди полів - Церерою, вино - Лібером. Звідси відоме місце із Теренція:

...Мерзне Венера без Церери і без ЛІбера.

61. Потім назви і ще дещо (в чому вбачали наявність якоїсь більш значної сили) ставали назвами богів, як, наприклад, Вірність (fides), Розум (mens), яким недавно М. Емілій Скавр присвятив храми на Капітолії. А ще раніше Вірності присвятив храм Атилій Калаїн. У тебе перед очима храм Чесноти (virtutis), храм Честі (honoris), який був відновлений М. Марцелом, а багато років тому, під час війни з лігурами, освячений Кв. Максимом. А храми Достатку (opis)? Порятунку (salutis)? Згоди (concordiae)? Перемоги (victoriae)? Свободи (libertatis)? Оскільки значення всього цього було таким великим, що тут без божественного втручання не обходилось, то і з'явилися боги під цими іменами. Таким же чином іменами богів стали слова: Хтивість (cupido), і Насолода (voluptas), і Венера похітливості (libertinae venus) - слова, що означають зіпсуте, а не природне. Хоча Велей і думає інакше, ці самі зіпсутості часто вельми суперечать природі. 62. Отож завдяки великій корисності були визнані богами ті речі, які породжували якусь користь. І за самими вже іменами, які я щойно назвав, можна судити, яка в якого бога сила.

XXIV. Крім того, загальноприйнято у людей вірити, що мужі видатні й прославлені своїми доброчинствами возносяться на небо. Так були [обожнені] Геракл, так - Кастор і Полукс, так само - Ескулап. Так і Лібер; я маю на увазі Лібера, породженого Семелою, а не того, якого наші предки справедливо та благочестиво обожнили разом з Церерою і Ліберою, як це можна зрозуміти з містерій. А тому що народжених від нас ми називаємо liberi («діти»), то і народжені Церерою були названі Лібер і Лібера. За Ліберою збереглося це ім'я, за Лібером - ні. Так був обожнений і Ромул, якого ототожнюють з Квірином. Оскільки їхні душі продовжують жити і насолоджуватися вічністю, то їх справедливо вважають богами, бо вони і найкращі, й вічні.

63. І ще з іншого джерела (власне, з великої природи) полинула [на небо] сила-силенна богів, які, будучи наділені людською подобою, дали щедрий матеріал поетам для їхніх вигадок, а життя людей наповнилося всіляким марновірством. Це питання розглядав Зенон, а пізніше грунтовніше роз'яснили Клеант і Хрисіп. По всій Греції поширено давнє повір'я, що Уран-небо (coelum) був оскоплений сином Сатурном. У свою чергу Сатурн теж був закований у кайдани сином Юпітером. Але в цих нечестивих байках приховується дотепний фізичний сенс: що небесна (яка вище всього перебуває) вогняна природа - етер (який сам від себе породжує все) - не має частини тіла, яка служить для злягання і народження нащадків.

XXV. А в Сатурні хотіли бачити того, хто вміщує в собі відтинки часу, що плинуть і змінюють один одного. Адже він у греків і відповідне ім'я носить - Крбнос, те саме, що хрбнос, тобто відтинок часу. А Сатурном його назвали тому, що він сповнюється (saturaretum) роками. І вигадали, ніби він має звичку пожирати народжених від нього, тому, певно, що час поглинає відтинки часу і ніяк не насититься роками, що вже минули. А [Сатурн] був закований Юпітером, аби час не плинув надто швидко; щоб сповільнити його плин, на нього були накладені зоряні кайдани. Але сам Юпітер, тобто iuvans pater (батько-помічник) - його ім'я в непрямих відмінках вживається у формі Iovis - від iuvando - «допомагати» - поетами зветься «батько богів і людей», а предки наші називали його «Найліпший» (optimus) і «Верховний» (maximus). До того ж звернення «Найліпший», тобто найблаго-чинніший, було більш раннє, ніж «Верховний», тому що важливіше і, звичайно, благочинніше допомагати всім, ніж мати велику могутність.

65. Еній, як я вже згадував, так говорить про його назву:

Пильно вдивляйся в небо сяюче, всі яке звуть Йовісом.

Це простіше, ніж в іншому місці у того ж поета:

Тому, що світить, я присвячу все, що в мене є тільки (33).

Так що наші авгури, коли вигукують: «О Юпітере, що мечеш блискавки, гримотиш громом!», то, по суті, говорять: «О небо, що мече блискавки і гримотить громом». Евріпід же, який прекрасно написав багато про що, цю думку коротко висловив так:

Етер ти бачиш широко розлитий у небі там,

Він землю зусібіч ніжно й лагідно охоплює,

Його верховним ти богом визнавай - Юпітером.

XXVI. 66. Повітря ж, яке перебуває між морем і небом, обожнюється, як учать стоїки, під іменем Юнони, сестри і дружини Юпітера, оскільки у повітря є подібність з етером і найтісніший із ним зв'язок. Надали ж повітрю жіночу стать і призначили Юноні, бо нема нічого ніжнішого за нього. Але я переконаний, що і Юнони ім'я походить від iuvando.

У поетичних вигадках говориться про поділ [світу] на три царства. [Оскільки про етер вже було сказано], залишаються вода й земля. Так ось, Нептуну, в якому хочуть бачити брата Юпітера, було віддано все морське царство. І як ім'я бога портів (Portunus) походить від portus (порт), так ім'я Нептуна (Neptunus) виведене від паге (плавати) з невеликою зміною перших літер.

А все земне життя і природа були присвячені батькові Діту, він же зветься у нас «Багатий» (dives), як у греків «плютон», тому що і повертається все в землю, і походить все із землі. Дружина його Про-зерпіна (ім'я грецьке) - це та, що у греків іменується «персефбн», бо в ній хочуть [бачити] насіння польових плодів. Вигадали, ніби її, викрадену і сховану, шукає мати. Матір же звуть Ceres - від слова geres (плідниця). Перша літера була випадково змінена. Так само і в греків вийшло «деметер» (Деметра) із Гемегер (Земля-мати). Як Mavors (Марс) походить від того, що він magna verteret (велике перевертає), як Minerva (Мінерва) - від того, що вона або зменшує (minueret), або погрожує (minaretur).

XXVII. 67. Оскільки у всіх справах найважливіше значення мають початок і кінець, то вирішили при зверненні до богів почати від Януса, ім'я якого й походить від іге (ходити), відтак і відкриті проходи називаються іапі, а вхідні двері до помешкання - ianua. Ім'я Вести іде від греків, бо вона та, що в них називається Гестіа, і владі її підлягають жертовники і вогнища. Так що цій богині (яка є охоронницею всього домашнього) і всяка молитва, і всяке жертвоприношення воздається краще, [ніж іншим]. 68. Майже ту саму владу мають і боги-пенати, назву яких виведено або від penu - адже так називають усе, чим харчуються люди, або від того, що вони мешкають всередині (penitus), і через це поети називають їх також Penetrales (Проникаючі).

І ім'я Аполона теж грецьке, в ньому хочуть бачити Сонце. А Діану вважають Люною-Місяцем. Сонце (sol) називається так або тому, що воно єдине (solus) із усіх зірок таке велике, або тому, що, коли воно сходить, [всі] світила навколо бліднуть і видно саме лише Сонце. Люну-Місяць названо так від lucere (світити), друге ім'я Люцина. І ось як у греків при пологах звертаються до Діани (називаючи її також іншим іменем - Світлоносна), так у нас звертаються до Юнони-Люцини. Також Діана зветься «Всюдимандрівною», але не тому, що вона вважається однією з семи нібито «мандрівних» зірок. 69. Діаною ж [Люною] називається тому, що ніч вона ніби обертає на день (dies). А звертаються до неї при пологах тому, що вагітність триває іноді сім, а переважно дев'ять місячних обертів, які називаються menses (місяці), оскільки відбуваються у виміряні проміжки часу. Цікаву думку висловив завжди дотепний Тімей. Розповівши у своїй «Історії» про те, що тієї самої ночі, коли народився Александр, згорів ущент храм Діани Ефеської, він додав: нічого дивного, адже Діани (яка хотіла бути присутньою при пологах Олімпіади) в цей час не було вдома. Ту ж богиню, яка приходить при всякій нагоді, у нас назвали Ве-нерою (Venus). І швидше від її імені виникло venustas (розкіш), ніж Venus від venustas.

XXVIII. 70. Чи ви помічаєте, як від правильного й корисного пізнання природних речей розмисел людський відволікався у світ вигаданих, уявних богів? Ось що породило неправдиві думки, помилки (які вносять плутанину), майже баб'ячі забобони. Вийшло так, що нам відомі й лики богів, і вік, і одяг, і прикраси, їхній родовід і їхні шлюби, і родинні стосунки. Усе це було перенесене на них для того, щоб уподібнити їх слабкому родові людському. Тому їх навіть уявляють такими, яким притаманні різні пристрасті. Ми знаємо про хтивість, смуток, гнів богів. Вигадали навіть, що вони ведуть війни, беруть участь у битвах; і не тільки як у Гомера, у якого одні боги захищали одне військо, інші - інше. Боги навіть вели свої власні війни, як, наприклад, з титанами, або гігантами. Але ж це розповідати і вірити цьому - найбільша глупота, цілковита нісенітниця і величезна легковажність. 71. Однак, відкинувши ці байки, можна визнати існування богів, які стосуються природи кожної речі: наприклад, землі - Церери, морів - Нептуна та інших; визнати їх такими, якими їх всі уявляємо, і під однаковими іменами. Ми повинні ставитись до цих бг гів з побожністю і шанобливістю. А найкраща, найбеькорисливіша, найсвітліша й повна побожності форма шанування богів полягає в тому, щоб завжди і в думках, і в словах щиро шанувати їх чисто й чесно. Не лише філософи, але й предки наші розрізняли релігію і марновірство. 72. Бо ті, які цілими днями молилися і приносили жертви, щоб їхні діти пережили їх, були названі марновірними. Пізніше ця назва набрала більш широкого змісту. А тих, які над усім, що стосується шанування богів, запопадливо розмірковували, було названо релігійними (від relegendo, як elegantes від eligendo, diligentes від diligendo, як intelligentes від intellegendo), оскільки у всіх цих словах той самий корінь (vis legendi), що і в слові religiosus (34). Отож із двох слів, «марно» і «релігійно», перше стало означати осуд, а друге - похвалу. Цього, мені здається, достатньо, аби переконатись, що боги існують, і збагнути, які вони.

XXIX. 73. Тепер моє завдання довести, що світом править провидіння богів. Це, звичайно, дуже важлива теза, і на неї дуже нападають ваші, Кота; так що вся суперечка буде, ясна річ, з вами. Бо вашим, Велею, менш за все відомо, що говорять про це представники інших шкіл, адже ви тільки своїх і читаєте, своїх любите. Решту через власне невігластво засуджуєте. Ось і ти сам учора сказав, що стоїки буцімто вивели на сцену бабу-віщунку Прбнойю, тобто провидіння. Ти сказав це помилково, тому що гадаєш, ніби стоїки вигадали провидіння, мов якусь особливу богиню, що править світом і спрямовує його. А тим часом це тільки скорочений вислів. 74. Так само, як говорять: «Атенською державою править рада» (опустивши слово «ареопаг»), так і ми, коли говоримо: «Провидіння править світом», то треба розуміти, що тут пропущено слово «богів». Повним і закінченим треба вважати: «Провидіння богів править світом». Так що не витрачайте в кепкуваннях над нами вашої солі, якої і так вашому племені не бракує. І, присягаю Гераклом, якби ви мене вислухали, то навіть не намагались би цього робити: бо не личить, не дано вам, не можете! Тебе, [Велею], це, між іншим, не стосується, оскільки ти одержав, за нашими мірками, витончене виховання. Отже, я маю на увазі не тебе, а ваших і насамперед того, хто породив цю школу,- людину невиховану, недоука, який над усіма знущається (причому зовсім не дотепно), не знаючи міри й грубо.

XXX. 75. Отож кажу, що провидіння богів спочатку влаштувало весь світ, усі частини світу(35) ; і воно в усі часи править ним. Обговорення цього питання наші звично ділять на три частини. У першій виходять із доказу існування богів. Погодившись із тим, що боги існують, треба визнати, що світом править їхня воля. У другій частині доводиться, що все у світі підвладне розумній природі, яка всім щонайкращим способом управляє. Установивши це, роблять висновок, що все у світі породжено якимись живими основами (animantibus principis). Третя частина розглядає дивовижність явища (в небі й на землі).

76. По-перше, треба або заперечувати існування богів (як це зробили Демокріт та Епікур, перший з яких вивів «подобизни», а інший «образи»), або (якщо згодитись, що боги існують) визнати, що вони щось роблять і роблять чудово. Але нема нічого прекраснішого, як правити світом. Отож світом править воля богів. Інакше неодмінно мусить існувати щось краще й наділене більшою силою, ніж бог, що б то не було: чи бездушна природа, чи збуджена великою силою необхідність, яка й вершить ті величезні справи, що ми їх бачимо.

77. Однак у такому разі виходить, що природа богів не всемогутня і не переважає все інше, оскільки боги підвладні або необхідності, або природі, яка і править небом, морями й землями. Але ж ніщо не може переважити бога! Отож він і мусить правити світом. Бог непідвладний і не підкоряється жодній природі: він сам править усією природою. А якщо ми погодимося з тим, що боги мають розум, тоді повинні погодитися також, що їм властиве й провидіння; і до того ж у найважливіших справах. А чи можна уявити, що боги або не знають, які справи найважливіші (і як їх треба виконувати), або не мають сили для виконання? Незнання суперечить природі богів, і не може бути, щоб їм через нестачу сил було важко виконати свої справи: це ніяк не поєднується з величчю богів. Звідси й випливає те, що ми бажаємо довести: провидіння богів править світом.

XXXI. 78. Але, оскільки боги існують, якщо тільки вони існують (а вони, звичайно, існують), то вони неодмінно мусять бути живими; і не тільки живими, але й з розумом; мусять бути пов'язаними між собою, неначе путами спільного громадянства; мусять правити єдиним світом (36), немовби спільною республікою або якимось містом. 79. Звідси випливає, що в них той самий, що в роді людському, розум; та сама істина; той самий закон, який велить робити добро й відвертати зло. А з цього стає зрозумілим, що й розважливість, і розум до людей перейшли від богів. І саме з цієї причини закони [наших] предків обожнили й вшанували храмами розум і вірність, доброчинність, злагоду. То чи можна заперечувати наявність у богів цих чеснот, якщо ми схиляємося перед їхніми святими зображеннями? (37) Адже якщо родові людському притаманні розум, вірність, чеснотливість, згода, то звідки вони могли потрапити на землю, як не згори? А якщо в нас є розуміння, розважливість, то боги неодмінно мусять мати це саме у значно більшій мірі і не тільки мати, а й використовувати у найбільших і найкращих справах. 80. Але ж нема нічого більшого й кращого, ніж світ. Світ неодмінно мусить управлятися розмислом і провидінням богів. Нарешті, оскільки ми достатньо показали, що боги - це ті самі Сонце і Люна-Місяць, і планети, і нерухомі зірки (блискучі образи яких і визначну силу ми бачимо), й небо, й сам світ; і ті інші речі й сили, які існують у всьому світі для великої користі і на благо роду людському. Отже, виходить, що справді всім керує божественний розум і божественне провидіння. Тепер уже про першу частину сказано достатньо.

XXXII. 81. Далі маю сказати, що все підвладне природі (38), й вона всім пречудовим чином править. Та передусім треба коротко пояснити, що таке сама природа, аби можна було легше зрозуміти те, що я хочу довести. Бо дехто вважає(39), що природа - це якась позбавлена розуму сила, яка збуджує в тілах необхідні рухи. Інші ж (40) вважають природу силою розумною і впорядкованою, яка чинить нібито доцільно. Тому завжди можна виявити й причину її дій, і наслідок. А мистецтво її таке велике, що жодна людська майстерність, жодна людська рука не зможе їй дорівнятися. От узяти, приміром, сім'я. Сила його така велика, що воно, хоч би яким нікчемно малим було, якщо потрапить до середовища, здатного його сприйняти й утримати (і знайде для себе речовину, від якої зможе живитися і рости), то відтворює кожне свій вид: таке, що може живитися через коріння або здатне ще й рухатися, і відчувати, і прагне народжувати собі подібних. 82. Є і такі [філософи], які все називають природою, (наприклад, Епікур) і вводять такий поділ: вся природа - це тіла, й порожнеча, й те, що їм притаманне(41). Але ми, коли говоримо, що природа творить світ і править ним, маємо на увазі, що природа не така, як шмат землі, або уламок каменя, або щось інше в цьому роді без будь-яких внутрішніх зв'язків. Природа - це як дерево, як тварина, в яких нема нічого довільного, але все виглядає впорядкованим і подібним до виробу мистецтва.

XXXIII. 83. Якщо ж [рослини], яких земля підтримує через їхнє коріння, живуть і квітнуть завдяки мистецтву природи, то, звичайно, і сама земля підтримується тією ж силою. Бо, запліднена насінням, вона все породжує і виробляє з себе. Обійнявши у своїх надрах корені рослин, вона їх живить і ростить, а сама, в свою чергу, одержує живлення від вище розміщених, зовнішніх природ(42). А випарами землі живиться і повітря, й етер, і все, що зверху. Отож якщо природа землю підтримує і живить, тоді те ж саме слід сказати й про решту світу. Рослини ростуть із землі; живі істоти дихають повітрям, і саме ж повітря разом з нами бачить, чує, з нами співає; без нього нічого не може постати. Воно також рухається разом з нами; куди б ми не йшли, куди б не піткнулись - воно ніби дає нам місце, поступається.

84. І все те, що тягнеться до центру світу (а це - самий низ), і що від центру до верху, і що навколо центру в кругоподібному обертанні,- все це складає зміст світу, єдину природу. Оскільки існує чотири роди тіл, то їхнє взаємоперетворення становить нерозривну природу світу. Тому що із землі народжується вода, з води - повітря, із повітря - етер. Потім у зворотному порядку, в свою чергу, із етеру - повітря, із нього - вода, з води - земля, яка внизу. Таким чином, цими природами, з яких усе складається (які рухаються вгору і вниз, туди й сюди), підтримується зв'язок між [усіма] частинами світу.

85. І цей [зв'язок] неодмінно мусить бути або вічним (прикрашеним усім тим, що ми бачимо), або, напевне, дуже тривалим, таким, що зберігався б дуже довгий, майже незмірний час. Погодившись із будь-яким із цих положень, слід визнати, що природа править світом. Є мистецтво водіння флотів, або шикування військ, або (порівняймо з тим, що продукує природа!) плід виноградної лози чи дерева, або (ще більшою мірою) фігура живої істоти, влаштування частин її тіла. Ще більшою мірою це стосується самого світу. Чи не є це доказом великого мистецтва природи? Отож або у світі нема нічого, що свідчить про те, що світом править розумна природа, або треба визнати, Що розумна природа править світом.

86. Але як може бути, щоб природа не правила самим [світом], який містить у собі всі інші речі

природи і їхнє сім'я? Це так, коли б хто сказав, що від природи залежить поява у людини зубів і бороди, але до самої людини, у якої вони з'явилися, природа не має жодного відношення. Так міркувати - значить не розуміти, що те, яке виробляє щось із себе, [без сумніву], має більш досконалу природу, ніж те, що з нього виходить.

XXXIV. Отож для всього, чим природа править, світ є світлом і творцем, і, так би мовити, батьком, і вихователем, і годувальником; і все він, ніби частини свого тіла, живить і підтримує. Бо коли природа править частинами світу, то вона неодмінно мусить правити і самим світом. І в цьому правлінні нема нічого, що заслуговує осуду. Бо все, що вона могла найкращим чином створити з наявних [чотирьох названих] природ, вона створила.

87. Хай доведуть, що можна було створити краще. Ніхто ніколи не доведе. А якщо хто захоче щось виправити, то зробить або гірше, або бажатиме того, що зробити не зможе. Але якщо всі частини світу так влаштовані, що не можуть бути ні кращими з погляду користі, ні красивішими на вигляд, то розгляньмо, чи випадково вони такі, а чи змогли прийти в цей стан тільки завдяки керівному розумові (sensus) і божественному провидінню. Адже якщо те, що створила природа, краще, ніж твори мистецтв, а мистецтво нічого не створює без участі розуму, то треба вважати, що й природа також не позбавлена розуму. Коли ти дивишся на статую або намальовану картину, ти знаєш, що то справа рук митця. Коли здалеку бачиш судно, яке пливе, не маєш сумніву, що воно рухається завдяки розуму й мис ецтву. Коли ж спостерігаєш сонячний або водяний годинник, розумієш, що вони показують час не випадково, а завдяки мистецтву. А світ, який включає в себе й самі ці твори мистецтва, і їхніх творців, і все взагалі, ти що ж, вважаєш позбавленим розважливості й розмислу (rationis)? 88. Якби хтось привіз до Скітії чи до Британії ту кулю, яку нещодавно виготовив наш друг Посідоній,- кулю, окремі оберти якої відтворюють те, що відбувається на небі з Сонцем, Люною-Місяцем і п'ятьма планетами в різні дні й ночі (43), то хто в цих варварських країнах засумнівався б, що ця куля - витвір досконалого розуму (ratione)?

XXXV. А ці [епікурійці] щодо світу, від якого все народжується і все походить, мають сумнів: чи то він сам собою виник випадково, чи за якоїсь необхідності, чи це - творіння божественного розуму й ума! Вони Архімеда (який зробив копію небесної сфери з її обертами) ставлять вище від природи, яка створила оригінал. Не хочуть бачити, що багато що в оригіналі створено майстерніше, ніж ті самі частини в копії.

89. Той же пастух у Атія, який раніше ніколи не бачив корабля, коли побачив здалеку, з гори божественне й чудесне судно аргонавтів, спочатку зачудований і наляканий, промовив:

...плине, бачу, велетень

До берега із ревом, шумом і гуркотом;

Котить хвилі велетенські, воду збурює;

Летять від нього бризки, весь надувається.

Дуже схожий він на хмару грозову, чорну,

(Яка упала з неба, вітром рвучким гнана);

Чи на скелю, яку вихор жбурнув нагло так

У воду, і вона морем далі котиться.

Певно, море суходіл хоче поглинути,

А може, то Тритон, печери підводні сам

Тризубом вимітаючи те громаддя звів,

Яке нині до неба аж здіймається.

Спочатку він виявив сумнів: що це за незнана істота? А побачивши юнаків і почувши спів на кораблі, він говорить:

Грайливі і швидкі то дельфіни граючись

Шумлять, напевно...

І далі продовжує:

...На Сильвана спів

Подібне те, що до слуху долина сюди.

І ще багато чого іншого говорить пастух. 90. І ось, як цей пастух, який з першого погляду вирішив, що бачить щось неживе і позбавлене відчуття, потім за певними ознаками почав підозрювати, що воно з себе те, в чому мав сумнів. Так і філософи; якщо перші враження від світу їх, можливо, ввели в оману, то потім, уважно придивившись до викінчених, рівномірних його рухів і побачивши, що усе в ньому влаштовано в непорушному ладі й незмінній постійності, повинні були б зрозуміти, що в цьому небесному, божественному домі є не лише мешканець, але й правитель, керівник і ніби будівничий цієї такої великої споруди, такого величезного будинку.

XXXVI. Насправді, як мені здається, вони навіть не підозрюють, наскільки все чудесно влаштовано - як на небі, так і на землі. 91. Спочатку про Землю. Вона розташована в центральній частині світу й з усіх боків її обтікає та животворна стихія, якою ми дихаємо і якій назва аег (повітря). Це слово хоча й грецьке, але увійшло до вжитку і в нас і сприймається як латинське. А повітря, у свою чергу, обійняте безмежним етером, який складається із розміщених вище за все вогнів. Запозичимо й це слово [етер] і будемо вживати латиною aether, як уживаємо аег. Хоч Пакувій і перекладав:

Те, що ми називаємо повітрям, а греки - етером,

буцімто не грек говорить ці слова [в його трагедії]. Правда, він говорить по-латині, але ж ми [в п'єсі] чуємо його ніби мовленим по-грецьки. Він же в іншому місці наголошує:

Він грек родом, про це і мова свідчить його.

92. Але повернімося до більш важливих речей. Отож з етеру походять незліченні вогні зірок, з яких головна- Сонце, що світить вельми яскравим світлом і в багато разів переважає за величиною і об'ємом усю

Землю. Потім - інші зірки незмірної величини. І ось усі ці вогні, такі великі, такі численні, не тільки зовсім не шкодять Землі й усьому, що на Землі, а й, помірно обігріваючи її, приносять користь. А якби вони зійшли зі своїх місць, то Земля неодмінно згоріла б від таких великих вогнів, бо пропала б помірність і домірність надходження тепла.

XXXVII. 93. Тому не можу надивуватися тій [людині], яка переконала себе в тому, що існують якісь там щільні й неподільні тіла, які носяться [в просторі] під дією сили тяжіння; і що від випадкових зіткнень між цими тілами утворився пречудовим способом впорядкований світ? Не розумію, чому б людині, яка вважає, що так могло трапитися, не повірити також, що коли виготовити із золота або з якогось іншого матеріалу у великій кількості всі двадцять одну літери (44), а потім кинути ці літери на землю, то з них відразу з'являться «Анали» Енія - і то так, що їх можна буде відразу й прочитати. Навряд чи з випадковості може отак постати бодай один рядок. 94. Тож як ці люди можуть твердити, що з тілець, які не наділені ні кольором, ні певною якістю (що греки називають пойбтета), ні здатністю відчувати, але наосліп і випадково зіштовхуються, утворився світ; ба навіть більше того, кожної миті незліченні світи то народжуються, то гинуть? Бо якщо скупчення атомів може утворити світ, то чому не може створити портик? Храм? Будинок? Чому не може - місто? Адже це й менше вимагає праці, й набагато легше.

Певно, про світ вони так легковажно розпатякують тому, що ніколи не споглядали цю дивовижну красу небес. Про це я і буду говорити. 95. Чудово сказав Арістотель: «Якби існували такі люди, які завжди жили під землею в гарних і яскраво освітлених житлах, прикрашених статуями та картинами і забезпечених щедро всім, що вважається необхідним для щастя; якби ці підземні люди ніколи не виходили на поверхню землі, а тільки з чуток знали, що є якісь могутні боги; далі, якби в якийсь час земля розверзлась і вони, ці люди, змогли зі своїх підземельних жител вийти на світло в ті місця, де ми мешкаємо,- вони несподівано побачили б землю, і моря, і небо, громаддя хмар; відчули б силу вітрів, поглянули б на сонце і взнали б як його велич і красу, так і його силу - як воно, розливши своє світло по всьому небу, утворює день; а з настанням ночі вони побачили б небо, всіяне й прикрашене зірками. Вони побачили б, як по-різному світить Лю-на-Місяць - то повна, то щербата. Якби ці підземельні люди побачили, як усі ці світила сходять і заходять, помітили незмінність і постійність їхніх шляхів протягом усієї вічності, то ці люди, які вийшли з-під землі, звичайно, вирішили б, що боги існують і що все те велике, що їм відкрилося, саме боги й створили».

XXXVIII. 96. Це говорить [Арістотель]. А ми уявімо собі морок, такий, який, кажуть, покрив місто по сусідству з Етною, коли сталося виверження [того вулкана] (45). Морок був тоді такий глибокий, що протягом двох днів людина людину не могла впізнати. Коли ж на третій день засяяло сонце, людям здалося, що вони воскресли. А якби ми несподівано вийшли на світло після вічного мороку, яким би нам видалося небо? Але оскільки це видовище повторюється для нас щоденно й стало звичним для наших очей, то ми призвичаїлися до нього й не дивуємося, і не ставимо запитання про причини того, що ми завжди бачимо. Та хіба до дослідження причин якогось явища повинна спонукати більше його новизна, аніж значущість?

97. Чи є така людина, яка (спостерігаючи такі правильні рухи неба, такий непорушний порядок у зірках, такий взаємозв'язок і відповідність у всьому цьому) стала б твердити, що в них нема ніякого розуму, й приписувала б випадкові те, що чиниться настільки розумно, що нашому розумові й збагнути неможливо? Коли ми бачимо, як рухаються частини якогось механізму (хай то буде сфера, або годинник, або багато чого іншого), ми не маємо сумніву, що це зроблено за участю розуму. А коли бачимо, як рухається небо, із вражаючою швидкістю обертаючись; коли з вражаючою постійністю відбувається чергування пір року для всезагального найбільшого блага й порятунку, то чи можемо виявити сумнів, що все це чиниться завдяки розумові й до того ж розумові незвичайному? 98. Тож хай нам буде дозволено, облишивши [риторичні] тонкощі, охопити поглядом красу всього того, що, як ми стверджуємо, встановлено божественним провидінням. XXXIX. Розгляньмо спочатку всю Землю як ціле. Вона розміщена посередині світу, щільна, кулеподібна, з усіх боків стиснена власною силою тяжіння; вкрита [килимом] із квітів, трав, дерев, плодів, неймовірна кількість яких відзначається невичерпною різноманітністю. Додай до цього холодну вологу невичерпних джерел, прозорі струмені потоків, яскраво-зелені береги, високі склепіння печер, суворість бескидів, стрімкість гір, безмежність рівнин. Додай також приховані поклади золота, жили срібла, нескінченні запаси мармуру. 99. А численність і велика розмаїтість видів тварин, приручених або диких! А що за політ і спів птахів! А що сказати про пасовиська для худоби, про життя лісових звірів! А про людський рід? Адже люди ніби призначені для обробітку землі, бо не дають їй ні здичавіти від великої кількості диких звірів, ні зарости бур'яном і запустіти. Працею людей прикрашені поля, острови та береги усіяні будинками, містами. Якби можна було все охопити поглядом, як те робимо подумки, то ніхто, оглянувши Землю в цілому, не став би виявляти сумнів щодо божественного розуму. 100. А яка краса моря! Як прегарно воно виглядає! Як багато різних островів у ньому! А які чудові береги морів і річок! Скільки в них різних видів тварин, з яких частина живе під водою, частина плаває і носиться по його поверхні, частина приліпилася мушлями до скель. А саме море, линучи до землі, так плещеться біля берегів, що здається, ніби дві стихії зливаються в одну.

101. Далі, повітря, що стикається з морем. Воно різне вдень і вночі. То воно стає розрідженим та плинним і здіймається вгору; то ущільнюється, і згущується у хмари, і (зібравши в собі вологу) запліднює землю дощами; то розширюється, і тоді виникають вітри. Від нього ж походить зміна протягом року холодних і гарячих сезонів. Воно також підтримує [крила] птахів у леті і живить та зберігає всі живі істоти, які його вдихають.

XL. Лишається останній шар небес, який над нашими житлами найвище розміщений і все оточує й охоплює. Це - етер, остання межа й кордон світу, в якому найдивовижнішим чином долають певні шляхи вогняні фігури.

102. Із них Сонце за величиною набагато переважає Землю, обертаючись навколо неї самої; а його схід і захід спричиняє день і ніч. Двічі протягом року Сонце, то наближаючись, то відступаючи, переходить від одного пункту сонцестояння до іншого. Коли воно віддаляється, Землю ніби охоплює сум; коли наближається до Землі, ніби знову повертаються веселощі разом з повеселілим небом.

103. А Люна-Місяць, як показали математики (розміром більша, ніж половина Землі) (46), рухається тими ж шляхами, що й Сонце, то наближаючись до нього, то віддаляючись від нього. Одержуючи від Сонця своє світло, Люна-Місяць посилає його на Землю. Вона світить то сильніше, то слабше. То вона опиняється під Сонцем і просто проти нього й тоді затемнює його промені й сяйво. А коли Земля опиняється на прямій лінії між Сонцем і Люною-Місяцем і остання потрапляє в тінь Землі, вона несподівано сама перестає бути видимимою.

Тими ж шляхами (47) летять навколо Землі й зірки, які ми називаємо «мандрівними», що подібним чином сходять і заходять. Вони рухаються то швидше, то повільніше, часто навіть зупиняються. 104. Не може бути нічого дивнішого, нічого прекраснішого від цього видовища. Потім - велика кількість мірноплинних зірок. Вони утворюють сузір'я, які за схожістю зі знайомими нам фігурами одержали свої назви.

XLI. При цих словах [Бальб] кинув погляд на мене і сказав: «Скористаюсь-но я віршами Арата, які ще за ранньої молодості ти переклав латинською мовою. Вони мені так сподобалися, що багато з них запам'ятав. Ось вони, ніби стоять перед моїми очима, без жодних змін і відхилень:

Інші ж небесні світила удень і вночі разом з небом

В русі якомусь, завжди швидкоплинному, перебувають.

105. Спогляданням їх не може пересититись людина, що прагне пізнати незмінність природи.

Верх світової осі, тобто точка найвища на небі,

Полюсом зветься у нас.

Навколо нього обертаються дві Ведмедиці («Арктой»), які ніколи не заходять [за обрій] (48):

Греки одну з них по-своєму звуть Кіносурою здавна;

Другу ж назвали Гелїкою певно.

Яскраві її зірки ми спостерігаємо щоночі.

Наші ж за звичкою їх називають

Сузір'ям Ведмедиць.

106. Ту ж верхівку (verbicem) неба, з таким же числом зірок, подібним чином розміщених, освітлює мала Кіносура.

В морі відкритому їй фінікійці вночі довіряють.

Сяють сильніше за неї зірок пребагато у небі;

Ніч лиш спаде, вони перші з'являються й видно їх краще.

Ця ж, Кіносура, хоча і мала, морякам до вподоби ,

Бо по короткому, внутрішнім колу завжди обертається.

XLII. І вигляд цих зірок тим більше вражаючий, що

Ніби ріка поміж ними стрімка розлилася;

Лютий Дракон серед них проповзає, звиваючись прудко,

Тілом своїм виробляючи кільця й вузли неупинно .

107. Весь образ його пречудовий, але особливо вражає вигляд голови й палаючих очей:

Голову адже йому прикраша не одна лише зірка;

Й скроні цієї потвори позначені блиском подвійним.

В диких злостивих очах дві жарини палають неначе,

А в підборідді у нього одна промениста лиш зірка

Він ніби голову набік схилив, назад шию загнувши,

І поглядає на хвіст [Ведмедиці] Великої завше.

108. Й інші частини тіла Дракона ми бачимо цілу ніч, але

Раптом його голова починає зникати поволі:

В краї далекім отім, де єднається захід зі сходом .

Цієї ж голови

Він, доторкаючись, крутиться, схожий неначе на образ [Мужа] печального...

якого греки також

Енгонасйном іще називають, бо він навкарачки

Мовби несеться; і тут-таки сяє прекрасна Корона.

Але це за його спиною, а поблизу голови - Змієносець (52),

109. Греки якого віддавна звуть славним ім'ям Офіуха.

Цупко трима він змію, обома охопивши руками;

Певно, і та юнака своїм тілом схопила,

Кілька разів оповивши його поперек і здавивши.

Лицар проте не здається, тримається впевнено й твердо

Й топче ногами то груди, то очі при цім Скорпіона.

А за Великою Ведмедицею йде:

Арктофюлакс (чи як звично його називають Бобтом)

їде неначе на возі, в якому запряжений Арктос.

110. Далі йдуть і інші. А в цього Боота

...внизу, під грудьми мов причеплена кимось

Сяє тріпотлива зірка зі славним найменням Арктурус.

Під ногами його несеться

Діва із тілом ясним, променистим, тримаючи Колос.

XLIII. І сузір'я так розташовані, так [розумно] розміщені, що в цьому чітко проглядає божественне мистецтво.

Під головою у Аркта побачити можна Близняток,

А посередині тіла - і Рака. Лев же великий

Більше тримавсь коло ніг, вивергаючи жар свого тіла.

Візник

Зліва від тих Близнюків, усім тілом зігнувшися, плине.

Прямо на нього глядить голова також Геліки хмуро;

В лівім плечі Візника розмістилась Коза преяскрава.

І далі йдуть слова:

Славна й велика у неї прикмета, а поруч, навпроти,

Світло слабке вельми шлють Козенята до смертних на землю.

А під ногами

З тілом могутнім рогатий Тілець, що пов'язаний з нею.

111. Його голова всіяна дрібними зірками;

Греки зірки ці Гіадами звично завжди називають.

Бо грецьке слово Пейн по-нашому означає «йти дощу». Але наші через неосвіченість назвали ці зірки Suculas (свинки) від слова sus (свиня), а не від дощів. А за Малою Ведмедицею Кефей іде позаду з розпростертими руками:

Він обертатися звик біля спин Кіносури і Аркта

А попереду нього:

Меркнуча Касіопея, одна із зірок пречарівних.

Поруч, із сяючим тілом, кружляє сумна Андромеда,

Погляду матері наче уникнути прагне постійно.

Тут-таки й Кінь, потрясаючи гривою, блискає світлом:

Черевом він голови Андромеди торкається майже.

Тільки одна лише зірка красивим їх світлом єднає,

Прагнучи їх пов'язати у зоряний вузол навіки.

Далі завмер ніби Овен стрімкий із пружними рогами.

А поблизу нього

Риби, одна із яких ніби трохи вперед випливає;

Вітром холодним її Аквілон зусібіч обдуває.

XLIV. 112. А біля ніг Андромеди вимальовується Персей,

Подуви вітру з країв Аквілона якого штовхають.

Біля його лівого коліна

...можна побачить Плеяди, що світять слабенько.

Далі видніється Ліра, неначе як зігнута трохи;

А вже за нею і Лебідь під неба широким склепінням.

Близько до голови Коня простягнута десниця Водолія, потім і сам Водолій.

Далі, з могутніх грудей крижаний видихаючи холод,

В колі (53) вже названих і Козеріг - напівдика тварина.

Та у той час, як Титан його світлом своїм покриває,

Сам повертає Титан колісницю поволі на зиму.

113. Тут же видно,

Як із далеких глибин Скорпіон випливає поволі,

Тягнучи сильним хвостом напівзігнутий лук за собою.

Крутиться побіля нього і Лебідь із сяючим пір'ям,

І незрівнянний Орел із палаючим тілом ширяє.

Потім Дельфін, а над ним

Велет вродливий, якого всі звуть Оріоном-мисливцем.

114. Одразу за ним

Знаний всім Пес, який блискає світлом зірок променистих.

За ним услід іде Заєць, який

Не припиняє ніколи свій біг, хоч і втомлений дуже.

Арго до псячого плине хвоста вельми тихо, спроквола...

Овен його захищає і Риби, лускою укриті.

Тілом своїм осяйним Арго берега річки сягає.

Ти можеш побачити, звідки [ріка] випливає і як далеко тече, а також

...Довгі помітиш Кайдани там само,

З боку хвостів вони Риб накривають і держать лускатих.

Далі помітиш жертовник (що поруч жала Скорпіона);

Лагідний Австер його своїм подувом тихим ласкає.

Поблизу нього Кентавр

Швидко іде, щоб коняче своє приєднати до Ліри.

Четвероногий, правицю піднявши, ляка страхопуда :

Й тягне вражину до храму святого, щоб там його вбити.

Тут-таки й Гідра з глибин випірнає найнижчих,

і тіло її далеко простягається.

А посередині звиву її сяє Келих блискучий.

Ворон пернатий із тілом лискучим клює ніби дзьобом

Хвіст його; перебуває він там, де Близнята-сузір'я:

Спереду Пса, що у греків віддавна Прокіоном зветься.

115. Невже ж якійсь людині при здоровому глузді може здатися, що все це розташування зірок, цю чудову красу неба могли виробити метушливі тільця (56) з волі сліпого випадку? А може, якась інша природа, позбавлена розуму й здатності розмірковувати, змогла все це виробити? Та навіть для того, щоб зрозуміти, яким воно є, треба вельми багато розуму, а тим більше - для того, щоб усе створити.

XLV. Але не тільки це гідне захоплення, а більше за все те, що світ такий стійкий і являє собою нерозривне ціле, настільки пристосоване до забезпечення свого існування, що більш пристосованого неможливо й уявити собі. Бо всі його частини, з усіх боків пориваючись до центру, створюють рівномірну напругу (nituntur aequaliter). Найміцніше ж тіла з'єднуються між собою тоді, коли вони пов'язані ніби якимось охоплюючим ланцюгом, який є витвором природи (57), що розлита по всьому світу і все робить з розумом і розмислом; і все, що на самісінькому краю, тягне й повертає до центру. 116. Виходить, якщо світ кулеподібний і з цієї причини всі його частини, з усіх боків рівномірно [розміщені], самі собою і між собою пов'язані, то неминуче це повинно стосуватися і Землі. Бо оскільки всі її частини тягнуться до центру (адже центр у кулі і є самісінький низ), ніщо не може завадити дії цієї сили тяжіння і ваги (contentio gravitatis et ponderum). З цієї причини море, хоч воно й над землею, однак до її центру тяжіє, рівномірно закруглюється з усіх боків і ніколи не виходить зі своїх берегів і не розливається. 117. А повітря, що оточує море, хоч лине завдяки своїй легкості вгору, само ж і шириться у всі боки. Отож воно, з одного боку, з'єднується і змикається з морем, а з другого - за природою [своєю] поривається до неба(58) і, засвоївши собі частину його розрідженості й жару, надає живим істотам дихання для життя і здоров'я. Найвища ж частина неба, що охоплює і [повітря], яка називається етером, містить у собі розрідженість і жар без будь-якого домішку щільності і з'єднується з верхніми шарами повітря.

XLVI. В етері обертаються зірки, які завдяки силам внутрішнього [свого] тяжіння зберігають кулеподібну форму. І ця ж форма та обриси підтримують тривалість їхнього існування. Зірки кулеподібні, а цим формам, як я вже, здається, сказав, менш за все можна завдати шкоди. 118. А природа зірок вогняна, тому вони живляться випарами землі, моря й інших вод. Ці випари спричиняє сонце із зігрітої землі і з вод. Напившись ними і відновивши себе, зірки й увесь етер виливають їх назад і знову видобувають їх звідти. Так що майже нічого не пропадає або дуже мало з того, що вживає вогонь зірок і полум'я етеру. Із цього випливає, на думку наших, що врешті-решт увесь світ запалиться після того, як буде знищена волога; коли й земля не зможе живитись, і повітрю ні з чого буде відновити себе. Адже коли не стане зовсім води, й повітря не зможе утворитись. Отож нічого не лишиться, крім вогню. Та від нього ж бо, живої істоти і бога, й почнеться відновлення світу, і відродиться його краса. Проте Панетій, як я говорив, має сумнів у правильності цієї думки [стоїків].

119. Я не хотів би, розмірковуючи про зірки, видатись багатослівним, особливо ж коли йдеться про ті, які називають мандрівними. У них при всій неподібності їхніх рухів існує така узгодженість між собою, що в той час, як найдальша з них, Сатурн, приносить холод, середня, Марс, шле спеку; а зірка Юпітер, що розташована між ними,- помірно світить і гріє. Нижче Марса два світила слухаються Сонця (59), яке наповнює весь світ своїм світлом. А Люна-Місяць одержує від нього своє сяйво і впливає на вагітність, пологи та терміни пологів. Чи знайдеться така людина, яку не вражає цей зв'язок та злагода між частинами й ніби погоджена взаємопов'язаність природи, спрямована на збереження світу? Така людина, я певний, ніколи не замислюється серйозно над жодним із цих питань.

XLVII. 120. Перейдімо, однак, від справ небесних до земних і погляньмо, чи є в них щось таке, в чому б не виявився розум мислячої природи. Почнемо з [рослин], які народжуються із землі. Нижні їхні частини з корінням надають їм стійкості й висотують із землі соки, якими рослини живляться. Стовбури ж їхні вкриті лубом і корою, щоб краще вберегти їх від холодів і спеки. А виноградні лози охоплюють своїми вусиками підпори, немов рукою, і так підводяться, ніби живі істоти. Вони навіть, кажуть, відхиляються від капусти як від небезпечної і шкідливої; і якщо вона посаджена поблизу, то не доторкнуться до неї ні з якого боку.

121. А який розмай тварин у світі! І як добре вони пристосовані до існування - кожна у своєму роді! Одні з них мають голу шкіру, інші захищені шерстю, треті стовбурчаться голками, четверті - пір'ям, п'ятих бачимо вкритими лускою. Одні озброєні рогами, іншим для порятунку служать крила. І їжу тваринам природа заготувала вдосталь - що для кого підходить. Я міг би докладно розповісти, як тварини пристосовані для здобуття та поїдання їжі, і яке мистецтво та тонкий розрахунок закладені в кожній частині їхнього тіла, і як дивовижно влаштовані всі частини того тіла. Бо все, що міститься у них всередині [тіла], так від народження влаштовано й так розміщено, що нема нічого зайвого, не необхідного для підтримання життя.

122. Отож природа дала тваринам і апетит, і органи відчуттів. Перший - для того, щоб спонукати їх добувати собі природну їжу; другі ж - щоб відрізняти отруйне від здорового. Одні тварини наближаються до їжі, підходячи до неї, інші - підповзаючи; одні - підлітаючи, інші - підпливаючи. Деякі беруть їжу, розкриваючи рота, зубами; частина тварин хапає її чіпкими пазурами, частина - гачкуватими дзьобами. Одні смокчуть їжу, інші - шарпають, треті - ковтають цілком, четверті - жують. В одних такий малий зріст, що вони легко дістають ротом їжу з землі. 123. А тим, що вищі, як, приміром, гуси, лебеді, журавлі або верблюди, допомагає довга шия. Слонам же дано навіть хобот, тому що через величезне тіло їм доступ до їжі утруднений.

XLVIII. Тим тваринам, які харчуються тваринами іншого виду, природа дала або силу, або швидкість, а деяким навіть певну винахідливість і хитрість. Так, серед павучків одні сплітають сіті, щоб, коли щось потрапить до них, з'їсти; інші, зачаївшись, спостерігають і, якщо щось з'явиться поблизу, хапають і поїдають. А мушля Піна - так її греки називають - яка складається з двох великих стулок, ніби уклала союз заради добування їжі з маленьким морським рачком squilla; і ось тільки-но в розкриту мушлю запливають маленькі рибки, одразу ж рачок за допомогою укусу повідомляє про це мушлі, й вона стискає свої стулки. Так цілком несхожі одне на одне дрібні тварини спільно добувають їжу. 124. У цьому все гідне подиву незалежно від того, чи внаслідок якоїсь угоди між собою вони об'єдналися, чи вже від народження самою природою поєднані.

Щось дивовижне є також у тих тварин, які народжуються на землі, але живуть у воді. Так, наприклад, крокодил, річкові черепахи й деякі плазуни, народившись поза водою, як тільки зможуть самі рухатись, прямують до води. Ми часто підкладаємо качині яйця курям. І ось - вилуплених із цих яєць каченят спершу годують, немов матері, ті, що їх висиділи й зігрівали своїм тілом. А потім каченята їх кидають і втікають, як тільки побачать воду, немов до свого природного дому. Такою вродженою великою турботою про збереження їхнього існування обдарувала природа живі істоти.

XLIX. Читав я також про якогось птаха під назвою пелікан, який добуває собі їжу, підлітаючи до інших птахів, що пірнають у море. Коли ті випірнуть із схопленою рибою, він доти переслідує їх, кусаючи в голову, доки ті не випустять свою здобич, а він не підбере. Про цього ж птаха пишуть, що він має звичку заковтувати мушлі цілком. А після того, як вони перетравляться під дією тепла в його шлунку, він відригує стулки мушлі - і таким чином видобуває з них їстівне.

125. А морські жаби, говорять, мають звичку зариватися в пісок і рухатися по дну. Коли ж риби наближаються до них, ніби до приманки, жаби їх убивають і поїдають(60). У шуліки мовби природна війна з круком, так що кожен з них, де б не знайшов яйця іншого, розбиває їх.

А ось іще на що звернув увагу Арістотель (який ще багато чого описав подібного)(61). Кому воно не здасться дивовижним! Журавлі, коли летять в тепліші краї і перелітають моря, то шикуються трикутником. Передній його кут розсікає зустрічне повітря. А ті,

що летять по обидва боки [трикутника], крилами, ніби веслами, дещо полегшують політ [решті] птахів. Основі ж трикутника, утвореного журавлями, ніби кормі корабля, допомагають вітри. Журавлі, що летять позаду, кладуть шиї і голови на спини передніх. А оскільки сам вожак, що летить першим, цього зробити не може (бо йому нема на кого спертися), то він відлітає назад, щоб і самому відпочити, а його місце займає один із тих, хто вже перепочив. І це чергування дотримується протягом усього лету.

126. Я міг би навести ще багато подібних прикладів. Але ви вже бачите суть справи. Відомо також, як старанно охороняють себе звірі, як оглядають [місцевість] навколо, коли пасуться, коли ховаються у своїх лігвищах.

L. І ще дивовижні приклади. Собаки виліковують себе блюванням; єгипетські ібіси лікують шлунки самі собі дзьобами (ніби ставлячи собі клістир). Мистецтво лікарів відкрило ці способи лише недавно, тобто кілька віків тому. За чутками, пантери, яких у варварських країнах ловлять на отруєне м'ясо, мають якісь ліки, скориставшись якими, вони не гинуть. Дикі цапи на Криті, пронизані мисливськими стрілами, відшукують траву, яка називається ясинець (dictamnus). Коли вони її поїдять, то, кажуть, стріли самі собою виходять з тіла. 127. Самиці оленів незадовго до отелу очищають собі шлунок, поїдаючи якусь траву, яка називається жабриця (seselis).

Іще ми знаємо, що, коли нападає сильніший і страшніший звір, кожна тварина захищає себе своєю зброєю: бики - рогами, вепри - іклами, леви - зубами. Одні рятуються втечею, інші ховаються в безпечне місце. Каракатиця виливає з себе чорну рідину, скати приводять нападника в заціпеніння. Багато хто відганяє своїх переслідувачів відлякуючим нестерпним смородом.

LI. Саме для того, щоб постійно існувала краса світу, провидіння богів і виявило таку велику турботу про те, щоб завжди були і [різні] види тварин, і дерев, і взагалі всіляких рослин. Вони до того ж мають у собі таку силу сім'я, що від одного народжується багато. Саме насіння вміщено у внутрішній частині плодів, яких удосталь на кожній рослині. Цим же насінням і люди досхочу харчуються, і від нього ж зроджуються на землі рослини того ж виду.

128. А скільки мудрого розрахунку на вічне збереження видів виявляється у світі тварин! Що мені сказати про це! По-перше, що серед тварин є самці й самиці, що зроблено природою заради неперервності [продовження роду]. Потім, [їхні] частини тіла найкращим чином пристосовані й для запліднення, і для сприйняття сімені. І в самців, і в самиць дивовижний потяг (libido) до сполучення. Коли ж сім'я потрапляє до матки, то воно перехоплює собі майже всю їжу й з неї формує зародок тварини. А коли [дитя] полишає матку, то у тих тварин, які вигодовуються молоком, майже вся їжа матерів починає перетворюватися на молоко, і їхні діти, які щойно народилися, без будь-якого наставника, керовані природою, линуть до материнських сосків і насичуються їхнім вмістом. А щоб іще ясніше було, що у всьому цьому нема жодної випадковості і що все це справа передбачливої і майстерної природи, можна вказати на те, що тим тваринам, які приводять численне потомство (наприклад, свиням і собакам), і сосків багато дано, а мало сосків мають ті тварини, які народжують небагатьох.

129. А що сказати про ту велику любов, яку виявляють тварини у вихованні і збереженні життя тих, кого привели на світ, аж до тієї миті, коли ті зможуть себе захистити? Хоч говорять, що риби, тільки-но закінчать метати ікру, відразу залишають її, але у воді ікра тримається легко, і з неї виводиться потомство.

LII. Кажуть, що черепахи й крокодили, відклавши свої яйця на суші, заривають їх і потім ідуть геть. Відтак їхні діти й народжуються, і зростають самі по собі. Зате кури й інші птахи відшукують для відкладення яєць спокійне місце, влаштовують там собі гнізда й вистилають їх якомога м'якше, щоб легше було зберегти яйця. А коли з яєць вилуплюються пташенята, то всіляко піклуються про них, зігрівають їх під крильми, щоб вони не постраждали від холоду, прикривають їх своїм тілом, якщо спекотно. Коли ж пташенята вже можуть користуватися своїми крильцями, матері на перших порах супроводжують їх у леті. Цим і обмежується їхня турбота.

130. Але деякі види тварин і [рослин] потребують також людського піклування і вправності, щоб зберегти своє існування. Бо є багато таких видів і тварин, і рослин, які без людського піклування взагалі не можуть обійтись. У різних місцях люди відкрили великі можливості для покращення свого добробуту. Так, Єгипет зрошується Нілом, який усе літо вдосталь напуває країну своєю водою; а потім вода відступає, полишивши землю розм'якшеною і вкритою мулом, тобто підготовленою до сівби. А Месопотамію робить родючою Євфрат, який у неї кожного року ніби приносить нові поля. Інд же, найбільша з усіх річок, не тільки своєю водою удобрює і розм'якшує поля, але їх також засіває. Оскільки він, як кажуть, приносить із собою безліч насіння, схожого на хлібне. 131. Я міг би навести ще багато інших чудових прикладів з інших місць, назвати ще багато родючих земель, знаменитих своїми врожаями.

LIII. Але якою ж великою є щедрість природи, яка виробляє так багато для харчування, стільки різноманітного і приємного (й до того ж не тільки в одну пору року), так що ми завжди можемо насолоджуватися і новизною, і достатком! А які своєчасні, які корисні для здоров'я не лише людей, але навіть і тварин, нарешті, для всіх рослин етесійські вітри, які своїм подувом збавляють надмірну спеку! І ці ж вітри пришвидшують рух [кораблів] по морю і дають їм правильний напрямок. Багато про що доведеться змовчати, хоч і чимало вже сказано. 132. Бо неможливо перелічити все: користь, яку ми одержуємо від рік; морські припливи й відпливи; гори, вкриті травою і лісом; родовища солі, досить віддалені від морських берегів; землі, багаті на рятівні лікувальні засоби; нарешті, незліченні [інші] блага, необхідні для харчування і для життя. Адже й чергування дня і ночі також зберігає [здоров'я] живих істот, оскільки в такий спосіб відводиться час і для діяльності, й для відпочинку. Так, внаслідок усебічного обговорення ми доходимо висновку, що всім у цьому світі чудово править розум і божественний розмисел для загального добробуту та збереження.

133. Тут, можливо, хтось запитає: заради кого ж усе так [чудово] влаштовано? Заради дерев і трав? Це було б нісенітницею, хоча природа і їх підтримує - незважаючи на те, що вони позбавлені будь-якого відчуття. Може, заради тварин? І це теж неймовірно, щоби боги витратили стільки праці заради безсловесних і нетямущих істот. Тоді заради кого ж? Очевидно, заради тих, хто користується розумом. А це - боги й люди, які, безумовно, є найдосконалішими з усіх живих істот, тому що нема нічого кращого від розуму.

Отож найбільш імовірно, що світ і все, що в ньому, створено для богів і людей.

LIV. Ще легше зрозуміти, що безсмертні боги потурбувалися про людей, якщо уважно розглянути всю будову людського тіла, досконалість його природи (62).

134. Якщо життя живих істот підтримується трьома речами: їжею, питвом і повітрям, то для сприйняття всього цього найкращим чином пристосований рот, який разом з поєднаними з ним ніздрями вдосталь постачає повітря. А зубами, які розміщені у роті, дробиться, кришиться, розжовується їжа. З них передні, гострі, ділять їжу, а ті, які в глибині (так звані корінні), жують її, чому, напевно, допомагає і язик.

135. За язиком, примикаючи до його основи, починається стравохід, куди передусім надходить те, що потрапить до рота. Стравохід з обох боків торкається мигдалини, верхня межа якої - глибинна частина піднебіння. Стравохід приймає їжу, яка ніби зіштовхується і скидається до нього діями й рухами язика, і штовхає її далі. І при цьому ті частини стравоходу, що нижче страви, яку їмо, розширюються, а які вище - стискуються.

136. Але й дихальне горло (aspera arteria, як його називають лікарі) має початок біля основи язика, трохи вище від того місця, де починається стравохід. Дихальне горло з'єднується з легенями, приймає вдихуване повітря і повертає його назад, видихнуте легенями. А для того, щоб у дихальне горло випадково не потрапила якась частка їжі і не стала б перешкодою для дихання, воно вкрите чимось на кшталт кришки, яка додана йому саме з цією метою.

Шлунок, розташований нижче від стравоходу, служить вмістищем для їжі й питва. Легені й серце ззовні вводять до нього повітря (63). Тому у шлунку відбувається багато дивовижного. Він складається майже весь із сухожиль (є nervis), має багато складок і звивів. Шлунок затримує в собі й держить їжу, яка до нього надходить, хай то буде сухе чи рідке, щоб її там переробляти й перетравлювати. Він то стискається, то розширюється, і все, що до нього потрапило, поєднує і змішує. Так, під дією тепла, якого в ньому багато, й від переливання їжі, і, більше того, від дихання все легко перетравлюється, і перероблене розподіляється по всьому тілу.

LV. Легеням же притаманна певна крихкість і м'якість, як у губки, і тому вони найкращим чином пристосовані для вбирання повітря. Легені при диханні то стискаються, то розширюються, і тому повітря, найнеобхідніше для всього живого, постійно надходить свіже. 137. Живильні ж соки, які у їжі, виділившись із неї в кишечнику й шлунку, течуть до печінки через певні канали, що ведуть від брижі (a medio intestino) прямо до «воріт печінки», як їх називають, а ці канали доходять до печінки й пов'язані з нею. Від печінки тягнуться інші, по яких їжа, що пройшла через печінку, йде далі. Після того, як від цієї їжі відокремиться жовч і та рідина, яка витікає з нирок, решта перетворюється на кров і стікає до тих же «воріт печінки», до яких підходять всі її шляхи. Пройшовши через них, їжа вливається до того самого місця, в ту вену, яка називається «порожниною», а через неї, перероблена й переварена, доходить до серця; від серця ж по венах, які вельми численні й проходять через усі інші частини тіла, розподіляється по всьому тілу. 138. Звичайно, неважко було б розповісти, яким чином рештки їжі з кишок, які при цьому то стискаються, то розширюються, викидаються назовні. Але про це краще змовчати, щоб не образити вашого слуху. Краще розповім про інше чудесне творіння природи. Те повітря, яке вводиться диханням до легень, спочатку зігрівається від самого цього дихання, а потім від зіткнення з легенями. Частина його виводиться видихом, а частина захоплюється певною частиною серця, званою «шлуночком серця». Із цим шлуночком з'єднується другий, подібний до нього, до якого через згадану порожнисту вену втікає кров з печінки. Таким чином, із тих частин тіла кров розтікається по всьому тілу по венах, а повітря - артеріями (64). Ця густа мережа вен і артерій, що обплітає все тіло,- чи не свідчить вона про божественне мистецтво, з яким усе це створене?

139. А кістки! Вони підтримують усе тіло й мають чудові зв'язки, які забезпечують стійкість і пристосовані як для руху і різних дій, так і для обмеження рухів у суглобах. Слід згадати також про жили (nervi), якими пов'язані всі суглоби й обплетене все тіло. Так само, як вени й артерії, вони відходять від серця і проходять по всьому тілу.

LVI. 140. До того, що було сказано про це провидіння природи (такої уважної і такої винахідливої), можна додати ще багато. Із цього стане ще зрозумі-лішим, які великі й виняткові переваги надані людям [богами]. По-перше, природа влаштувала так, що люди підвелися з землі, випросталися і стали високого зросту - для того, щоб вони, споглядаючи небо, могли одержати знання про богів. Бо люди на Землі не просто мешканці, жильці, а мовби спостерігачі того, що відбувається у вищих, небесних [сферах]. Це видовище жодному іншому виду живих істот недоступне. Наші органи відчуттів, тлумачі й вісники, вміщені в голові, наче у фортеці, чудесно влаштовані й розташовані, пристосовані до наших потреб. Очі, немов спостерігачі, займають найвище місце, з якого вони багато чого бачать і несуть свою службу. 141. І вуха, оскільки повинні сприймати звук (а він по природі своїй здіймається вгору), теж правильно розміщені у верхній частині тіла. Правильно також, що й ніздрі зверху, адже будь-який запах теж лине вгору. А оскільки судити про їжу й питво - це здебільшого їхній обов'язок, то з цієї причини вони й перебувають по сусідству з ротом. Орган, який повинен визначати смак того, чим харчуємося, міститься в тій частині рота, через яку природа відкрила шлях для наших наїдків і напитків. Відчуття ж дотику рівномірно розміщене по всьому тілу, щоб ми могли відчути будь-який дотик і будь-який навіть найменший вплив холоду й тепла. І так само, як архітектор при будівництві дому прибирає подалі від очей і ніздрів хазяїна всілякі смердючі стоки, так і природа помістила подібне [в нашому тілі] подалі від органів чуття.

LVII. 142. Який же майстер, крім природи з її незрівнянним мистецтвом, зміг би виявити таку велику винахідливість у створенні [наших органів] чуття?

Вона одягла й захистила наші очі найтоншими плівками. Ці плівки вона зробила прозорими, щоб через них можна було бачити, і міцними, щоб трималися. А очі зробила вологими й рухливими, щоб вони могли й відхилятися, якщо їм щось може зашкодити, й з легкістю повернути свій погляд, куди хочуть. А сама зіниця, якою ми бачимо її, така мала, що легко уникає того, що може їй зашкодити. І повіки, які служать прикриттям для очей, доторкаються до них дуже ніжно, щоб не пошкодити зіниць. Вони дуже добре пристосовані й для прикриття зіниць (щоб у них нічого не потрапило), й легко відкриваються. [Природа] передбачила, щоб вони могли це робити по багато разів з вельми великою швидкістю. 143. Повіки захищені ніби огорожею з вій, які, коли очі розплющені, зіштовхуються, якщо щось до них потрапить, а коли очі під час сну заплющуються, і ми ними в цей час не користуємося, не дивимось, то повіки і вії прикривають очі, щоб вони, немов закутані, спокійно відпочивали. Та, крім того, наші очі з усіх боків добре прикриті й захищені виступаючими частинами обличчя. По-перше, зверху ці підступи прикриті бровами, які не пропускають піт, що стікає з голови й лоба. Потім, розміщені нижче й трохи виступаючі щоки також слугують очам захистом. А ніс займає таке положення, що виглядає наче стіна, поставлена між очима.

144. [Вуха] завжди відкриті, бо слухом ми користуємося, навіть коли спимо. Почувши ними звук, ми прокидаємося зі сну. Прохід до вуха звивистий, щоб до нього не могло щось залізти,- а таке могло б трапитися, якби цей прохід був прямий і відкритий. Передбачено також, що коли якась мала істота спробує проникнути до вуха, то вона зав'язне у вушній сірці, немов у клею.

А іззовні виступають так звані вуха. Вони створені й для того, щоб захищати слух, і ще для того, щоб звуки, які надійшли, не розсіялися і не згубилися, перш ніж подіють на слух. І ці входи [до вух] тверді й ніби рогові, з багатьма звивинами, бо, відбившись від тіл такої природи, звук посилюється. Тому й резонатори у струнних інструментів роблять з черепахових щитків або з рогу. Відомо також, що в закритому й звивистому місці звуки лунають голосніше. 145. Схожим чином і ніздрі, які завжди мусять бути відкриті, мають звужені проходи, щоб у них щось не могло проникнути й зашкодити, і в них завжди є волога, що слугує перешкодою для проникнення пилюки та інших непотрібних речей. І орган смаку теж добре захищений, тому що міститься у роті, а це і для користування ним зручно, й для збереження його неушкодженим. І всі людські відчуття набагато переважають відчуття тварин.

LVIII. [Так, наші очі бачать багато такого, що недоступне тваринам]. Передусім у творах мистецтва, міркувати про які належить очам: живопису, ліпленні, різьбі по дереву й металу. Наші очі можуть судити також про вишуканість рухів тіла й жестів, про кольори й форми, про красу, гармонію і, так би мовити, про пристойності та про багато що інше, більш значне. Тому що очима розпізнають і чесноти, й вади; пізнають розгніваного і доброзичливого, веселого й сумного, хороброго і боязкого, сміливого й нерішучого.

146. Вухам також притаманне якесь дивовижне уміння майстерно розумітися на співі, й на грі на флейті та на струнних інструментах; розрізняти звуки й інтервали, численні різновиди голосів: дзвінкий і глухий, ніжний і різкий, низький і високий, тонкий і грубий. Тільки людське вухо здатне робити висновок про це. Велика також здатність ніздрів судити про запахи, здатність людини визначати смак, розпізнавати щось за допомогою дотику. Винайдено ще силу (більше, ніж мені хотілося б) способів, як краще сприймати ці відчуття й одержувати від цього насолоду. Відомо-бо, яких успіхів досягнуто у приготуванні різних пахощів та приправ до їжі; до чого дійшли у прикрашанні своєї зовнішності.

LIX. 147. Але той, хто не усвідомлює, що й сам дух (animus), і ум (mens) людини, її розмисел (ratio), розважливість (consilium), її мудрість (prudentia) утворилися не без божественного сприяння, той сам (мені здається) позбавлений цих якостей. При обговоренні цих питань як би мені, Кота, хотілося мати твоє красномовство! Уявляю, як би ти говорив про це!

По-перше, чудово, що така велика в нас здатність до розмірковування (intelligentia), потім здатність пов'язувати наслідки з причинами (comprehensio). Звідки стає зрозумілим, що від чого походить. Цей висновок ми робимо з допомогою розмислу (ratio). Ми здатні визначати й охоплювати описом поодинокі речі. Із цього можна зрозуміти, яку велику силу має знання - вершина досконалості навіть у божества.

А яке велике значення того, що ви, академіки, заперечуєте й спростовуєте, а саме: що ми здатні й відчуттям і розумом (sensibus et animo) сприймати та пізнавати зовнішній світ.

148. Зіставляючи й порівнюючи все це, ми створюємо мистецтва - частково для життєвих потреб, а почасти для насолоди. Яке чудове й божественне мистецтво красномовства, що його ви самі звично називаєте володарем світу! Воно, по-перше, дає нам можливість навчитися тому, чого ми не знаємо, і навчити інших тому, що знаємо. Далі, красномовством ми побуджуємо, переконуємо; ним утішаємо засмучених, позбавляємо страху наляканих, присаджуємо тих, що запишалися, гамуємо пристрасті, тамуємо гнів. Красномовство поєднало нас спільністю права, законів, міського життя. Воно відірвало нас від грубого й дикого життя.

149. Важко навіть уявити, як багато праці й винахідливості довелося витратити природі, щоб наділити нас здатністю розмовляти. По-перше, від легень до рота тягнеться дихальне горло (arteria). Голос, що бере свій початок від розуму(65), сприймається дихальним горлом і проходить через нього. Потім у роті міститься язик, огороджений зубами. Язик утворює з потоку нечленоподільного звучання щось певне; робить звуки голосу розбірливими й розміреними, притискуючи [потік повітря] то до зубів, то до інших частин рота. Тому наші звично говорять, що язик схожий на плектр, зуби - на струни, ніздрі - на «роги» струнного інструмента, які під час гри підсилюють звучання струн.

LX. 150. А руки, що їх природа дала людині, як вони пристосовані до занять багатьма мистецтвами! Пальці їх легко згинаються й розгинаються, настільки гнучкі їхні зв'язки та зчленування, і рухаються без жодних утруднень. Тому рука, використовуючи пальці, може й малювати, і ліпити, й різьбити, видобувати звуки із струн і флейт. Це стосовно розваг. А якщо про необхідні заняття згадати, то можна вказати на обробіток землі, зведення будівель, ткання й пошиття одягу, всілякі види обробки міді й заліза.

Звідси зрозуміло: все те, що розум придумав, відчуття сприйняли, руки майстрів виготовили,- все це для того, щоб ми мали можливість сховатися до житла, одягнутися, зберегти своє здоров'я, мати міста, мури, храми. 151. Далі, працею людей, тобто руками створено також удосталь різної їжі. Бо й поля приносять багато чого, що добувається рукою і або одразу вживається у їжу, або готується про запас. Крім того, ми харчуємось [м'ясом] тварин: і таких, які водяться на суші, і які - у воді, і літаючих. Почасти ми їх ловимо, почасти вигодовуємо. Для наших перевезень ми також прируч аємо четвероногих, швидкість і сила яких нам самим додає більше сили й швидкості. Деяких тварин використовуємо для перевезення всіляких вантажів, на інших накладаємо ярмо. Ми вживаємо для наших потреб вельми загострене чуття слонів, чуття собак.

Із земних надр видобуваємо залізо, річ необхідну для обробітку полів. Ми відкриваємо приховані у глибині жили міді, срібла, золота - металів, які й користь приносять, і для прикрашання служать. Зрубуючи дерева, як вирощені нами, так і дикі, ми використовуємо їхню деревину, почасти для вогню (щоб зігріти тіла й для пом'якшення їжі), почасти - для будівництва, аби, сховавшись до жител, порятуватися від холоду й від спеки. 152. Велику користь приносить [деревина] також при будівництві кораблів, які плавом доправляють нам звідусіль усе потрібне для життя. Одні тільки ми здатні погамувати найшаленіші породження природи - моря й вітри - завдяки науці мореплавства. І внаслідок цього ми вживаємо силу-силенну продуктів моря і насолоджуємося ними. Повністю опанувала людина і те, що дає доброго суходіл. Ми використовуємо рівнини й гори. У нашому розпорядженні ріки й озера. Ми засіваємо поля, саджаємо дерева. Підводячи воду, ми надаємо родючість грунту. Ми стримуємо течії рік, спрямовуємо їх, повертаємо. Коротше, наші руки ніби створюють у природі другу природу.

LXI. 153. Та що казати! Чи не проник людський розум навіть до неба? Адже тільки ми з усіх живих істот пізнали [закономірність] сходу, заходу, пересування небесних світил. Людський рід визначив межі дня, місяця, року. Ми навчилися передбачати на весь майбутній час затемнення Сонця й Місяця, як і коли вони відбуваються. Споглядаючи все це, дух наш приходить до пізнання богів, від чого народжується благочестя. А до благочестя приєднуються справедливість та інші чесноти, з яких складається блаженне життя, схоже на те, яке ведуть боги і яке поступається життю богів тільки в одному - йому не вистачає лише безсмертя небожителів, що, між іншим, жодного відношення до блаженного життя не має.

Виклавши все це, я, як мені здається, достатньо показав, наскільки людина за природою своєю переважає всі інші живі істоти. Із чого треба розуміти, що ні фігура людини, ні розташування її частин тіла, ні сила її розуму (така, як вона є) не могли бути випадковими. 154. Мені лишається довести (і на тому закінчити свою мову), що у цьому світі все, чим користуються люди, саме для них створено і вготовано.

LXII. Передусім сам світ створений заради богів і людей ^ і все, що в ньому є, зроблене й придумане задля користі людей. Світ - це ніби спільний дім богів і людей або місто тих і інших. Тому що тільки вони, користуючись розумом, живуть згідно з правом і законом. Атени й Лакедемон, треба гадати, були засновані заради атенців і лакедемонців; і все, що є в цих містах, справедливо вважається приналежністю цих народів. Так само все, що є у світі, повинно вважатися власністю богів і людей. 155. І навіть обертання Сонця й Люни-Місяця та решти небесних світил хоча й відносяться до взаємної пов'язаності частин світу, разом з тим служать і видовищем для людей. На них не можна надивитися: нема нічого гарнішого за це, нема кращого за розумністю і мистецтвом. Розраховуючи рух цих світил, ми пізнаємо своєчасність настання різних пір року, їхні зміни й мінливість. І якщо це відомо тільки людям, то слід уважати, що для людей усе й зроблено.

156. А земля з неймовірною щедрістю родить різні плоди й овочі. Невже вона робить це задля звірів, а не задля людей? А що сказати про виноградні лози або оливкові дерева? їхні рясні й звеселяючі душу плоди тварин зовсім не стосуються. Адже у тварин нема жодного поняття ні про сівбу, ні про обробіток землі, ні про своєчасний збір врожаю, ні про те, щоб його зберегти й відкласти про запас. Тільки люди здатні виявити турботу і використати все це.

LXIII. 157. Як ліри і флейти роблять для тих, хто вміє ними користуватися, так слід визнати, що й усе, про що я говорив, вготовано для тих, хто цим користується. І якщо деякі тварини крадуть певну частину із цього й привласнюють собі, то не будемо говорити, що це учинено також і заради тварин. Бо не для мишей і комашок люди збирають хліб, а для своїх дружин, дітей, рідних. Отож тварини користуються ними, можна сказати, крадькома, а господарі - відкрито й вільно.

158. Слід визнати, що ця рясота благ вготована для людей. Така велика кількість і така різноманітність плодів, приємних не тільки на смак, але й на запах і на вигляд, не залишає місця для сумніву в тому, що природа дарувала це лише людям! Не може бути, щоб усе було вготоване також і заради тварин, позаяк знаємо, що й самі тварини породжені заради людей. Справді, овець створено для того, щоб їхньою вовною, обробленою і зітканою, одягалися люди. Адже самі вівці без людського догляду й піклування не змогли б ні прохарчуватися, ні підтримувати своє існування, ні давати якісь прибутки. А собаки? їхня вірність в охороні майна; їхня любов, з якою вони ластяться до своїх господарів; їхня ненависть до чужих, неймовірна тонкість їхнього чуття при висліджуванні здобичі, швидкість бігу на полюванні - про що свідчить усе це, як не про те, що вони створені для користі людям? 159. А що сказати про волів? Самі спини їхні своєю формою хіба не говорять про те, що вони створені для прийняття на себе важкої ноші? Так само як їхні шиї - для накладення на них ярма, а сильні й широкі плечі - для того, щоб тягнути плуга? У золотому віці, за словами поетів, над волами ніколи не чинили насильства, оскільки вони, краючи грунт, спушували землю:

Саме тоді і з'явилось раптово те плем'я залізне,

Меч яке згубний наважилось викувать першим зі смертних

І, вгамувавши бичка, його м'яса таки скуштувати.

Користь, яку одержували від вола, цінували так високо, що їсти його м'ясо вважалося злочином.

LXIV. Я б надто затягнув свою мову, аби став докладно розповідати, яка користь від мулів та віслюків, які, безумовно, призначені для використання їх людьми. 160. А свиня, для чого вона годиться, якщо не на їжу людям? Гай-гай, як жартував Хрисіп, і душа дана замість солі, щоб [тіло] не зіпсувалося. Та й свиню (оскільки ця тварина особливо придатна для харчування людям) природа наділила величезною плодючістю. А що сказати про численні види риб, приємних на смак? Про птахів, від м'яса яких отримують таке задоволення, що просто здається, ніби наше Провидіння (Ргопоіа) саме було епікурійцем. Та як би їх ловили, якби не людський розум і спритність? Щоправда, деякі птахи, alites і oscines, як їх називають наші авгури, гадаємо, створені саме для авгурського ворожіння про майбутнє. 161. Навіть величезних і диких звірів ми добуваємо на полюванні, щоб ужити їх у їжу і для вправляння, оскільки полювання нагадує військову справу. Приручених і навчених, ми їх використовуємо, як, наприклад, слонів. Ми добуваємо також із їхніх тіл багато лікувальних речовин від хвороб і ран (як також і з деяких рослин і трав). їхні корисні властивості ми осягнули після тривалого використання й досвіду.

Можна оглянути ніби очима розуму всю землю і всі моря і побачити широкі, родючі простори рівнин; гори, вкриті густими лісами; пасовиська для худоби; побачити моря, по яких з неймовірною швидкістю пливуть кораблі. 162. І не тільки на поверхні землі, але й у мороці її надр ховається багато корисних речей, які створені на потребу людини, і тільки люди їх відкривають.

LXV. Другий доказ того, що провидіння богів дбає про людські справи, й, на мою думку, найбільш переконливий - це віщування майбутнього. Либонь, кожен із вас двох, Кото і Велею, вхопиться за це твердження, щоб його спростувати. Кота - тому, що Кар-неад завжди охоче нападав через нього на стоїків, а Велей - тому, що Епікур ні над чим так не кепкував, як над передбаченням майбутнього. Але ж відомо багато випадків дивінації, що збулися; випадків, які трапилися в різний час, за різних обставин, і в приватному житті, й особливо в громадському. 163. Багато чого бачать гаруспіки, передбачають авгури, виголошують оракули, багато що пізнають через пророцтва, через сни, через знамення. Завдяки цьому часто вдавалося здійснити чимало потрібних і корисних людських починань, і були відвернені численні небезпеки. І ось цю чи то силу, чи то мистецтво, чи природну здібність дав людям (для того, щоб вони могли пізнавати майбутнє) ніхто інший, певна річ, як безсмертні боги. Якщо ці міркування, кожне зокрема, вас і не переконують, то в сукупності та взаємозв'язку вони повинні були вас переконати.

164. Однак безсмертні боги дбають і піклуються не тільки про людський рід у цілому, але й про окремих людей. Бо, поступово звужуючи [коло], можна перейти від людства в цілому до невеликої його частини й, зрештою, до окремих людей.

LXVI. Якщо ми вважаємо (на основі сказаного вище), що де б боги не були, в якому краї і Частині землі за межами нашої країни не перебували, вони піклуються про всіх людей, то це значить, що вони дбають і про людей, які населяють разом з нами й цю країну від сходу до заходу. 165. А якщо боги піклуються про людей, які населяють цей мовби великий острів, званий нами «коло землі» (orbem terrae), то, отже, вони піклуються про тих, хто займає різні частини цього острова: Європу, Азію, Африку. Виходить, боги дбають і про частини цих частин: про Рим, Атени, Спарту, Родос. А в цих містах виокремлюють і виявляють особливу любов до окремих людей, як під час війни з Піром - до Курія, Фабриція, Корунканія. У першу Пунійську війну - до Калатина, Дуілія, Метела, Лутація. У другу - до Максима, Марцела, [Сціпіона] Африканського. Після них - до Павла, Гракха, Катона або у часи наших батьків - до Сціпіона, Лелія. А крім цих, і наша держава, й Греція дали багато видатних людей, з яких, треба гадати, жоден не став би таким без допомоги бога. 166. Це міркування і спонукало поетів, а передусім Гомера, приставити до головних своїх героїв: Уліса, Діомеда, Агамемнона, Ахіла - певних богів як наставників при неладах і в небезпеках. До того ж часта поява самих богів людям (про це я вже говорив раніше) доводить, що боги дбають і про держави, й про окремих людей. Це можна зрозуміти також із віщувань, які приходять до людей то вві сні, то навіч. Багато на що нам указують і знамення. Багато чого пізнаємо по нутрощах жертовних тварин; багато чого - іншими способами. Спостереження над ними та їх застосування й привело до виникнення мистецтва дивінації.

167. Отож ніхто ніколи не ставав великою людиною без певного божественного натхнення. Однак ми не повинні думати, що коли у когось буря пошкодила посіви чи виноградники або випадок відняв частку життєвих благ, то це означає, що ту людину, з якою трапилося щось подібне, бог або зненавидів, або нехтує нею. Боги дбають про велике, малим нехтують. Великих людей завжди супроводжує успіх у всіх справах. Адже й нашими, і главою філософів Сократом достатньо було сказано про великі переваги і можливості доброчинства(67).

LXVIL 168. Ось приблизно те, що спало мені на думку і що я вважав за потрібне викласти про природу богів. І ти, Кото, що мене слухав, будеш захищати ту саму справу і врахуєш, що ти один із перших наших громадян; подумаєш і про те, що ти понтифік. А оскільки вам, [академікам], дозволено міркувати і за, й про и, то візьмеш під захист швидше мій бік. І те вміння розмірковувати, яке ти надбав шляхом риторичних вправлянь і розвинув у Академії, волітимеш застосувати мені у поміч. Адже говорити про богів - це й зле, і нечестиво; й не має значення, робиться це від душі чи нещиро.

Книга: Марк Туллій Ціцерон Про природу богів Переклад Володимира Литвинова

ЗМІСТ

1.	Марк Туллій Ціцерон Про природу богів Переклад Володимира Литвинова
2.	Книга друга І. 1. Коли Кота закінчив свою мову, Велей...
3.	Книга третя І. 1. Коли Бальб закінчив свою мову, Кота,...
4.	Фрагменти З ТРЕТЬОЇ КНИГИ «ПРО ПРИРОДУ БОГІВ»...

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate